Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Банкрутство - файл 1.doc


Банкрутство
скачать (82.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc83kb.09.12.2011 01:52скачать

содержание

1.doc

План



1. Загальне визначення банкрутства. 3

2. Правове регулювання банкрутства в Україні. 6

3. Ознаки банкрутства. Умови порушення справ про банкрутство. 10

4. Об’єднання підприємств 14

Використана література: 17



1. Загальне визначення банкрутства.




Необхідність інституту неспроможності (банкрутства) в умовах ринкової економіки ще видатний дореволюційний вчений професор Габріель Феліксович Шершеневич пояснював тим, що завдяки розвиткові кредиту приватні господарства виявляються у близькому взаємозв'язку. У випадку незадоволення вимог кредитора господарство боржника наражалось на небезпеку примусового стягнення, оскільки його майно може бути продано для задоволення справедливих вимог кредитора. Якщо ж у боржника маються інші кредитори, які запізнились зі своїми вимогами, вони можуть знайти лише розорене господарство, яке нездатне задовольнити їх вимоги.

У праві стародавніх народів, на відміну від складного інституту неспроможності, яким ми його уявляємо в даний час у нерозвинутому побуті стародавніх народів забезпеченням боргу було не майно боржника, а він сам. Ідея загальна всьому стародавньому миру та, що за борги відповідає тіло боржника. На сьогодні нам уявляється незрозумілим виконання, яке звертається на особистість, як це практикувалося тоді. Але при інституті рабства, який перетворював людину в річ, ніщо не могло уявлятися більш природним як притягнення особистості боржника до відповідальності перед його кредиторами. Це явище уявляється загальним як суворому законодавству Ману, так і порівняльно-м'якому праву Мойсея. Ми бачимо його у єгиптян і греків. Воно ж характеризувало римське право на ранніх ступенях його розвитку.

За Руською Правдою Ярослава (XII століття) коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, себто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від огню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно - не можуть "насилити" ані продати його: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він збавить своє майно пияцтвом, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів - вони можуть йому дати "прольонгату" або негайно його продати разом з усім майном.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення.

  Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.

  Суб'єктами банкрутства є лише юридичні особи, причому особи однієї категорії - суб'єкти підприємництва, неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, йдеться насамперед про підприємства всіх форм власності й видів, визначених в господарському законодавстві, а також про господарські об'єднання, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. 

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою.

  Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи - збори, комітет - необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.
^

2. Правове регулювання банкрутства в Україні.



До недавнього часу процедура банкрутства в Україні здійснювалася згідно з Законом України "Про банкрутство", прийнятим 14 травня 1992 року. Хоч цей Закон і був спрямований на виконання трьох класичних функцій (служити механізмом припинення непродуктивного використання активів неспроможних господарників вести власний бізнес; бути механізмом реабілітації підприємств, що опинилися на межі банкрутства, але ще мають деякі резерви для свого оздоровлення через фінансову реорганізацію; служити механізмом остаточної сплати боргу кредиторам), все ж таки мав низку вад, які згодом стали гальмувати проведення ринкових реформ в країні. Прийнятий в 1992 році Закон не передбачав можливості ефективно впроваджувати механізм санації та фінансового оздоровлення підприємств-боржників через своє потенційне спрямування, перш за все, на їх ліквідацію. До основних вад цього закону, які , виходячи з практики його застосування, гальмували своєчасне проведення реструктуризації підприємств та організацій, повернення заборгованості кредиторам, можна віднести:

- приниження ролі запобігаючих процедур банкрутства - реорганізації та реструктуризації неплатоспроможних підприємств;

- недостатня визначеність повноважень учасників процесів (зборів кредиторів, розпорядників майна та ліквідаційних комісій, боржників, а також органів, уповноважених управляти державним майном, частками, акціями, що належать державі);

- нечіткість проведення процедур досягнення мирової угоди, санації та ліквідації підприємств-банкрутів, повноважень учасників цих процедур;

- відсутність процедури прощення боргів;

- нерегламентовані строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута;

- не було передбачено наявності фахівців з питань банкрутства - розпорядників майна, ліквідаторів підприємств-банкрутів та їх підготовки, навчання, сертифікації й ліцензування з боку держави.

Недоліки даного Закону, були викликані, перш за все, відсутністю в Україні на час його прийняття реального досвіду: Закон писався тоді, коли ще не було практики вирішення конфліктних ситуацій, пов’язаних з процесом банкрутства, в арбітражних судах. До того ж для економічного життя України процеси банкрутства в перші роки започаткування ринкових реформ не були основними.

Вирішити проблеми з питань банкрутства був покликаний прийнятий Верховною Радою 30 червня 1999 року Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство", завдяки якому з’явилася реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури банкрутства. Ідеологію Закону його автори відобразили у новій назві: "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка покликана допомогти боржнику, що опиняється в стані неплатоспроможності часто в силу причин, які можуть бути усунені. Даний Закон був введений в дію з 01.01.2000 року (стосовно сільськогосподарський підприємств - з 01.01.2004 р.).

Необхідно зауважити, що з 1 січня 2000 року деякий час обидва закони можуть застосовуватися паралельно, тобто у справах, провадження у яких порушено після 1 січня 2000 року, застосовується нова процедура з новим суб’єктивним складом, а розгляд справ, провадження у яких порушено до цієї дати, може продовжуватися відповідно до положень раніше діючого Закону.

 Нова редакція Закону суттєво відрізняється від старого Закону, який складався лише з 22 статей та мав дуже багато "білих плям". Положення нового Закону було викладено в 356 пунктах та 450 підрозділах і частинах, які згруповано до 53 статей у 7 розділах. При підготовці нового варіанту Закону приймали участь цілі комітети Верховної Ради, окремі депутати, спеціалісти Вищого арбітражного суду, Агентства з питань банкротства, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, суспільні юридичні організації тощо. Спеціалісти Агентства з питань банкрутства стверджують, що вищеназваних недоліків вдалося уникнути, та сподіваються, що завдяки новому механізму банкрутства, основне спрямування якого - "вилікувати хворі підприємства", удасться запобігти значних втрат, які щорічно наносяться держбюджету і становлять за останні два з половиною роки 365 млн. грн., зменшити бюджетні витрати по фіктивних фірмах, що створювалися для разових операцій з переведення коштів до офшорних зон та "податкових гаваней", для підгонки сум "відшкодування" ПДВ з державного бюджету (такі збитки становлять 308,3 млн.грн.).

Закон структуровано таким чином, що майже половину його тексту присвячено запобіганню банкрутству суб"єтків підприємницької діяльності, його досудовим та судовим санаційним процедурам, четверту частину - особливостям застосування положень до окремих суб"єктів господарювання: містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств, селянських (фермерських) господарств, страхових організацій та професійних учасників ринку цінних паперів, а також громадян-підприємців (щодо банкрутства комерційних банків, то вони тимчасово виведені з-під дії цього Закону - процес їх банкрутства регулюється Законом України "Про банку і банківську діяльність), і лише 15,5% - щодо ліквідації боржника, визнаного арбітражним судом банкрутом.

Концепція Закону передбачає виконання триєдиної задачі. По-перше, припинити непродуктивне використання виробничих потужностей. По-друге, запобігти розбазарюванню майна неплатоспроможних підприємств.

По-третє, задовольнити претензії та вимоги кредиторів.

Говорячи про відмінність вищезгаданих законів, перш за все слід відмітити, що нова редакція Закону містить більш правильне визначення банкрутства. В старому Законі під банкрутством розумілася пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Старий Закон не давав пояснювань щодо терміну "неспроможність", тому вже саме визначення "неспроможність підприємства" носило в собі деяку невизначеність, оскільки фінансові проблеми підприємства можна розрізняти за ступенем складності. З одного боку, неплатоспроможність може бути тимчасовою, і це становище підприємство може виправити. У такому разі можна вказувати лише на недостатність обігових коштів. З іншого боку, неплатоспроможність може бути викликана тим фактом, що зобов’язання компанії перекривають її активи, іншими словами, її власний капітал - від’ємний. Таким чином, лише невизначеність з поняттям банкрутства ускладнювала процес виявлення дійсно неплатоспроможних підприємств.
^

3. Ознаки банкрутства. Умови порушення справ про банкрутство.


Дуже важливим є визначення умов порушення справ про банкрутство. Відповідно до статті 6 Закону справа про банкрутство може бути порушена, якщо виконуються наступні дві ознаки.

Першою з них є закінчення тримісячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Даний підхід грунтується на тому, що усі учасники майнового обігу повинні своєчасно оплачувати куплені товари, виконані на їх користь роботи, надані їм послуги, своєчасно повертати отримані суми кредитів тощо. До речі, такий же строк передбачено відповідним законодавством інших країн СНД, зокрема Росії та Белорусії. Як бачимо, в основу цієї ознаки банкрутства покладено критерій "неплатоспроможності", який полягає в тому, що боржник більше трьох місяців не може розрахуватися з кредиторами по безспірних вимогах, тобто за таких умов неспроможність підприємства набуває вже постійного, а не тимчасового характеру. 

 Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупною заборгованістю боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в триста мінімальних заробітних плат. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена. Поява останньої ознаки у вітчизняному законодавстві про банкрутство є однією з найбільш помітних новел Закону і буде чи не найбільш помітним чинником, який впливатиме на практику судового розгляду цієї категорії справ. Одним з позитивних наслідків появи в законодавстві даної новели буде гарантія збереження ділової репутації підприємства, оскільки раніше діючий Закон дозволяв запустити судовий механізм банкрутства за наявності боргу хоч в одну копійку. Навіть після визнання за результатами процедури банкрутства боржника вільним від боргів страждала ділова репутація підприємства, яке за постановою суду отримувало тавро банкрута. Такий підхід нерідко "ставив хрест" на подальшій діяльності підприємств, які, як правило, мають партнерів як у близькому, так і в далекому зарубіжжі. Все це, на наш погляд, не сприяло стабілізації економіки держави і не враховувало її реалій. Водночас це нововведення не перешкоджає кредиторам, кожен з яких має безспірні вимоги до боржника, об’єднати їх з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство божника.

 Важливим моментом є розширення круга осіб, до яких у разі їхньої неплатоспроможності можуть бути застосовані процедури банкрутства. Згідно з старим Законом суб’єктами банкрутства могли бути лише юридичні особи, то, відповідно до Закону, - як юридичні, так і фізичні особи, а головною ознакою суб’єкта банкрутства встановлено здійснення ними підприємницької діяльності. Крім того важливим є той факт, що з дня набуття чинності Законом право подання позовної заяви про відкриття справи щодо банкрутства мають не лише кредитори, а й сам боржник.

Серед позитивних рис Закону слід відмітити встановлення чітких строків на всіх стадіях процедури, що, безперечно, буде дисципліновувати учасників процесу та дозволить вирішити проблему неплатоспроможності тим чи іншим шляхом в конкретних часових рамках.

 Статтею 13 Закону з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів передбачено призначення арбітражним судом розпорядника майна, який, на відміну від вимог старого Закону, призначається з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі. Статтею 27 Закону вирішене питання про оплату праці, відшкодування витрат арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Законом також передбачено страхування життя та здоров’я арбітражного керуючого.

 В Законі повністю оновлені ряд положень, що стосуються санації. Новим також є введення процедури мирової угоди, встановлення заходів щодо запобігання банкрутству боржника та позасудових процедур. Новим в Законі є і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Більш докладно в порівнянні з попередньою редакцією в новій розписана ліквідаційна процедура, де їй присвячений цілий розділ. П’ятий розділ Закону регулює особливості банкрутства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності. До таких відносяться містоутворюючі підприємства, особливо небезпечні, сільськогосподарські підприємства, страховики, професійні учасники ринку цінних паперів, громадяни-суб’єкти підприємницької діяльності.

Дуже важливим, є передбачене Законом доповнення до Кримінального кодексу України такою статтею : "Стаття 156-4. Доведення до банкрутства". Згідно цієї статті доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або  в інтересах третіх осіб вчинення власником або посадовою особою суб’єкта підприємницької діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам кредиторів, - карається штрафом, а при великій матеріальній шкоді - позбавленням волі.

На жаль, українське законодавство, на відміну від законодавства західноєвропейських країн, не має визначення кримінально караємого, банкрутства. Як правило, в законодавстві країн Заходу злочинне банкрутство поділяється на просте та злісне; суть цих понять, до речі, визначалася аналогічно і в дореволюційному законодавстві Росії. Законодавство кожної країни дає своє власне визначення простого та злісного банкрутства, але суть його залишається однаковою.

Дослід та аналіз основ діючого законодавства України з питань банкрутства підприємств дозволяє зробити висновок про достатність врахування та узагальнення в ньому існуючої правової практики західноєвропейських країн. В той же час слід зауважити на деяких принципових розбіжностях в механізмі реалізації банкрутства, які позитивно відрізняють українські правові аспекти, а саме: організаційне забезпечення через Агентство з питань банкрутства, система арбітражних керуючих, чітка часова регламентація всіх судових та позасудових процедур банкрутства, однозначність в черговості та пріоритетності задоволення вимог кредиторів тощо. Доречи, саме ці аспекти роблять українське законодавство схожим на російське.

Незважаючи на окремі недоліки Закону, можна стверджувати, що Україна має прогресивний Закон, спрямований, в першу чергу, на виведення боржника з кризи, Закон, який, треба сподіватися, стане важливим інструментом в проведенні ринкових реформ та адаптації наших підприємств до нових  економічних відносин.
^

4. Об’єднання підприємств



Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 Господарського Кодексу України.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

 

 
^

Використана література:





  1. Андрейцев В. І., Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Академія правових наук України. Відділення екологічного, господарського і аграрного права / В.К. Мамутов (заг. ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2004.

  2. Баренбойм П. Правовые основы банкротства - М.: Тейс, 1995 г.

  3. Коровайко А. Реорганизация юридических лиц: проблемы правового регулирования. – К, Блик, 2002 г.

  4. Щербина, В. С. Господарське право: Підручник для вузів / Валентин Степанович Щербина. - К.: Юрінком Інтер, 2003.







Скачать файл (82.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации