Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольна - Що таке вибір адекватного стилю поведінки? Сформулюйте критерії вибору - файл Контрольна робота.doc


Контрольна - Що таке вибір адекватного стилю поведінки? Сформулюйте критерії вибору
скачать (16 kb.)

Доступные файлы (1):

Контрольна робота.doc86kb.11.06.2010 17:17скачать

содержание
Загрузка...

Контрольна робота.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Контрольна робота
з дисципліни:

Психологія ”

«Що таке вибір адекватного стилю поведінки? Сформулюйте критерії вибору»




2009


Зміст
Вступ…………………………………………………………………………3

Адекватність розуміння поведінки інших людей………………………....5

Основні стилі поведінки при вирішенні конфлікту……………………….9

Норми адекватної поведінки……………………………………………….12

Список використаної літератури…………………………………………..15
Вступ
Поведінку можна визначити як цілісну активність людини, спрямовану на задоволення біологічних, фізіологічних, психологічних і соціальних потреб.

Це поняття за своєю суттю близьке до поняття інстинкту, який у фізіології визначають як життєво важливу цілеспрямовану адаптивну форму поведінки, зумовлену природними механізмами. Які реалізовуються в процесі онтогенетичного розвитку, для якого характерна постійність зовнішнього вияву в конкретного виду організмів і який виникає на специфічні подразники зовнішнього й внутрішнього середовища.

Чимало видів поведінки людини спочатку виявляються у вигляді інстинкту, але на ранній стадії людина їх усвідомлює й може довільно корегувати й навіть повністю загальмовувати.

У науковій літературі дається таке визначення: «поведінка – це властива живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована їх зовнішньою і внутрішньою активністю» Прослідковуючи зв'язок між відношенням і поведінкою особистості, варто наголосити, що в різних людей стосунки, подібні за своїм змістом, зазвичай реалізуються у діях і вчинках, маркованих індивідуальною манерою поведінки, що виробилася в процесі розвитку особистості.

У поведінці особистості відбивається взаємозв'язок між інформацією про людей і міжособистісними стосунками, комунікацією і саморегуляцією вчинків людини в процесі спілкування, перетвореннями внутрішнього світу самої особистості. Поведінка людини виступає не тільки як складний комплекс видів соціальних дій людини, за допомогою яких опредмечується навколишня її природа, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різних соціальних структурах.

Поведінка людини в суспільстві жорстоко детермінована. Соціальні норми – найважливіші засоби соціальної регуляції адекватної поведінки. З їх допомогою суспільство в цілому і різні групи, що виробляють ці норми, висувають вимоги, які повинні задовольняти їх поведінку, спрямовують, регулюють, контролюють і оцінюють її.

Нормативна регуляція означає, що індивідові або групі в цілому пропонується певний вид поведінки, його форма, той або інший спосіб досягнення мети, реалізація намірів, відзначається складна форма і характер стосунків і взаємодій людей у суспільстві, а реальна поведінка людей і відношення членів суспільства і різних соціальних груп програмуються й оцінюються відповідно до цих запропонованих стандартів – норм.

Суттєвою характеристикою особистості є її адекватна поведінка у групі. Вміння контактувати і взаємодіяти з іншими людьми. Дотримуватись групових норм і правил. Оскільки процес відносин особистості і групи є надзхвичайно складним, для їх розуміння й оцінювання важливі як властивості особистості. Котра займає певні статус і позицію в групі. Так і склад, характер діяльності, рівень організації групи та групові процеси.

Діяльність, поведінка – найзагальніші форми цілісного вияву активності особистості як суб’кта.

Залежно від умов життя, професійної діяльності психічні явища проявляються в діяльності, поведінці людини – це їхня особливість.

Самореалізація особистості має ту особливість, що в ній відображається конкретне ставлення людини до дійсностів якому виявляються властивості особистості, що мають більш комплексний характер, ніж функції та аналітично виділені процеси.

Рівень організації діяльності зумовлюється рівнем відображення: «чим повніше, глибше й адекватніше суб’єкт діяльності відображає навколишнє середовище, тим більшими можливостями для здійснення діяльності він володіє”.

^ Адекватність розуміння поведінки інших людей
У буденному житті люди здебільшого не знають справжньої причини поведінки іншої людини або знають її недостатньо. Тому через дефіцит інформації вони починають приписувати іншим як причини поведінки, так і самі зразки її або якісь більш узагальнені характеристики. Це відбувається через збіг поведінки особи з яким-небудь іншим зразком минулого досвіду людини або на підставі перенесення власних мотивів поведінки в аналогічній ситуації. Система засобів інтерпретування є одним із виявів повсякденної психології. У науковій психології це називається каузальною атрибуцією.

Дослідження «буденних узагальнень», на які, часом не усвідомлюючи цього, спираються в повсякденному спілкуванні люди, показали, що на підставі першого враження люди, які мали окуляри або високе чоло, сприймалися як розумні, старанні, такі, що заслуговують на довіру. Огрядні чоловіки зрілого віку сприймалися як люди надійні, впевнені у собі, як такі, що з відповідальність ставляться до свого слова

У кожної людини під час спілкування формуються загальні морально-естетичні вимоги до інших людей, а також конкретні еталони, що узагальнюють її бачення та оцінку інших людей. Такі еталони відрізняються від наукових понять. Формування еталонів відбувається під впливом суспільства, є здебільшого стихійним і неусвідомлюваним процесом.

Крім еталонів, що виконують при розумінні іншої людини роль певних «мірок» і дають змогу «класифікувати» й «типізувати», можуть виявлятись і певні набори психологічних властивостей, приписуваних тим особам, «клас» яких, як здається, установлений. Це явище приписування певної низки рис іншій людині через віднесення її за виділеними певними рисами до певного «класу» або групи людей пояснюється фактом «неусвідомленого структурування особистості» й має назву стереотипізації, а низка приписуваних психологічних рис названа «оцінними стереотипами».

Явище стереотипізації розгортається після встановлення належності людини до певної соціальної спільноти, визначення її соціального статусу, ролі та ін.. Виявлення причетності іншої людини до відповідного «класу», типу, групи людей тягне за собою створення певної установки на подальшу фіксацію в людини певних властивостей . Установка може виникнути як на чуттєвому, так і на логічному рівні відображення. Дослідження школи

О.Бодальова показали, що завдяки дії вербальної установки, що характеризує соціально-психологічну сутність людини, можна змінити думку суб’єкта про особистісні риси однієї і тієї самої людини (наприклад, при демонстрації фотографічного зображення тієї самої людини у двох експериментальних групах давалися різні вербальні установки: вчений і злочинець). Отже, установка може справляти регулюючий вплив на процес відображення і взаємодії.

На підставі дослідження явища каузальної атрибуції виділяють чотири основні засоби інтерпретації в процесі міжособистісного розуміння:

  1. аналітичний, коли кожний з елементів зовнішності пов’язується з конкретною психологічною властивістю особистості (високе чоло- розумна людина);

  2. емоційний, коли особистісні властивості приписуються людині залежно від естетичної принадності її зовнішності;

  3. перцептивно-асоціативний, коли людині приписуються властивості іншої людини, зовні на неї схожої;

  4. соціально-асоціативний, коли людині приписуються властивості того соціального типу, до якого вона віднесена на підставі сприймання її зовнішності.

Однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його адекватність, під якою розуміють точність і об’єктивність відображення психічного образу іншої людини. Адекватність характеризує насамперед результат процесу міжособистісного розумінні і має не тільки теоретичне, а й практичне значення.

Проблема впливу віку та статті на точність сприймання і розуміння є складною і неоднозначною. Встановлено, що з віком збільшується обсяг понять та висновків, використовуваних для характеристики інших людей. Жінки загалом точніше відображають риси зовнішності, ніж чоловіки.

Дослідження особливостей зв’язку такого феномена, як “абстрактність – конкретність» мислення, з адекватністю сприймання людей визначило, що конкретність мислення веде до менш точного сприймання. Вивчення впливу схильності до управління людьми на точність їх сприймання виявило, що особи, схильні до управління, більш адекватно сприймають та оцінюють інших людей. Люди, які більше сконцентровані на власному «Я», характеризуються низьким рівнем адекватності міжособистісного розуміння. Люди з високим рівнем нейротизму схильні до частих виявів нервового напруження та конфліктної поведінки, у них знижується точність сприймання. Неавторитарні суб’єкти точніші в сприйманні й оцінці інших. Особам із спрощеною когнітивною структурою властива вища схильність до проекції власних станів і нижча точність сприймання. Загалом простежується залежність адекватності міжособистісного розуміння від набутого соціального досвіду. Однак з віком збільшуються індивідуальні відмінності в інтерпретації поведінки інших людей.

Соціальний досвід потрібний. Але його недостатньо для адекватного міжособистісного розуміння. Це дає підставу говорити про залежність точності пізнання окремих людей від певних «глобальних» рис та властивостей, таких як авторитарність. Упевненість у собі, від системи індивідуальних цінностей і динаміки їхньої зміни, від почуття «соціальної дистанції», здатності до емпатії.

Існує думка, що здатність до більш точної інтерпретації породжується комплексом якостей. Адекватність досягається межах певної групи спільнот, де передумовою взаєморозуміння виступає спільність соціальних норм, атитюдів, стереотипів. В.Панфьоров підкреслює, що цінність людини як об'экта міжособистісного розуміння визначається тими властивостями, які є значущими для людей, що спілкуються з нею. Тому процес інтерпретації розгортається на міжособистісному рівні, але його зміст розкривається не з позиції суб’єктивних ставлень, а з позиції соціальної цінності певної поведінки людини, яку ми сприймаємо, що можна розкрити тільки на рівні стосунків «колектив – особистість».
^ Основні стилі поведінки при вирішенні конфлікту
Загальновідомо, що при конфліктних ситуаціях учинки людей можуть набувати різних форм. Відомі спеціалісти в галузі психології К. Томас та

Р. Кілмен виділяють п’ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, що спираються на власний стиль, стиль інших учасників конфлікту, а також на стиль самого конфлікту.

Стиль поведінки у кожному конкретному випадку конфліктної ситуації визначається ступенем прагнення задовольнити власні інтереси

(діючи активно чи пасивно) та інтереси протилежної сторони учасників

конфлікту (діючи спільно або індивідуально). Якщо реакція людини пасивна, то вона прагнутиме вийти з конфлікту, якщо реакція активна, то вона – розв’язуватиме конфлікт. Прагнення до спільних дій викликає спробу розв’язати конфліктну ситуацію разом з іншими її учасниками. Прагнення до індивідуальних дій спричиняє пошук шляху вирішення проблеми або

ухилення від її вирішення. ^ Виділяють п’ять стилів поведінки при вирішенні конфліктів, що включають спільні та індивідуальні дії, а також пасивну та активну поведінку.

Той , хто використовує стиль поведінки конкуренції, завжди активний і прагне розв’язувати конфлікти власними способами. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав’язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу. Та проте це дуже неефективний метод розв’язання особистих конфліктів. Стиль конкуренції викликає у інших почуття відчуження. Використання цього стилю має сенс, якщо результат для людини дуже важливий, якщо рішення треба прийняти терміново і для цього є достатньо влади, якщо не має іншого шляху і втрачати не має чого, якщо це рішення приведе до виходу з кризи . Цей стиль може привести до визнання, якщо буде досягнуто позитивного результату.

^ Стиль ухилення застосовується у випадках відсутності достатньої інформації, хоча дехто вважає цей стиль “втечею” від проблем і

відповідальності, така поведінка може бути цілком конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

^ Стиль пристосування означає, що ви дієте спільно з іншою людиною, не намагаючись відстояти власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо

результати дуже важливі для іншої людини і не дуже суттєві для вас. Іноді

людина діє в такому стилі тоді, коли співчуває іншому і намагається підтримати його. Стиль пристосування дещо нагадує стиль ухилення, якщо використовувати його як засіб відкладання вирішення проблеми. Але головна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною, ви робите те, чого вона прагне. Поступаючись, ви можете пом’якшити конфліктну ситуацію і налагодити стосунки. Завдяки стилю співпраці людина бере активну участь у розв’язанні конфлікту й передусім захищає власні інтереси, але прагне при цьому до співпраці з іншими учасниками конфлікту. Цей стиль вимагає більшої внутрішньої роботи порівняно з іншими стратегіями. Спочатку треба виявити прагнення, цілі, інтереси обох сторін, а потім обговорити їх. Це найефективніший спосіб для задоволення інтересів обох сторін. Опоненти мають витратити на це певний час, з’ясувати свої реальні бажання, вислухати один одного і звичайно, відпрацювати варіанти вирішення проблеми.

Стиль співпраці найважчий, але й найбільш ефективний. Сутність стилю компромісу полягає у частковому задоволенні власних інтересів. Людина частково поступається іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такі дії можуть нагадувати співпрацю, але задоволення обопільних потреб відбувається на поверхневому рівні. Тут не аналізуються приховані внутрішні потреби. Стиль компромісу найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного і того ж самого, хоча розуміють, що одночасно задовольнити їхні інтереси неможливо. Найпоширеніше випадки його застосування: обидві сторони мають однакову владу та протилежні інтереси; треба швидко досягти рішення і не має часу для обговорення; інші шляхи не ефективні; компроміс дає змогу зберегти нормальні стосунки.

Звичайно, кожний з перерахованих стилів є ефективним тільки за певних умов. Важливо вміти адекватно і правильно використовувати кожен із них і робити свідомий вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією. Вважається, що конструктивне вирішення конфлікту залежить від наступних факторов:

- адекватності сприйняття конфлікту, це є багато точної, не перекрученою особистими пристрастями оцінки вчинків, намірів, як противника, і власних;

- відкритості й ефективності спілкування, готовності до всебічному обговоренню проблем, коли учасники чесно висловлюють своє розуміння його того що відбувається та шляхи виходу з конфліктної ситуації,

- створення клімату взаємної довіри і співпраці.


^ Норми адекватної поведінки

Адекватний стиль спілкування - стиль спілкування людини з іншими людьми, що дозволяє їй легко і швидко досягати поставленої мети, справляти потрібний вплив на людей і зберігати з ними добрі стосунки .

Можна, отже, констатувати, що адекватна поведінка, ефективне спілкування дорівнюють продуктивним соціальним та міжособистісним відносинам, анеадекватна поведінка, неякісне спілкування утворюють труднощі приспілкування утворюють труднощі при входженні особистості в соціум. Залежність якості соціального життя і відносин індивіда від особливостейспілкування та ступеня адекватності поведінки.

Особистість, як певний соціально-психологічний тип, може володіти

кількома стереотипами поведінки. Водночас соціальна група, членом якої

індивід є, також провокує варіанти соціально-психологічних ліній

поведінки, які залежать від членів групи, її нормативних вимог.

Нормативна регуляція поведінки має на меті припис в умовах відповідноїситуації певного типу поведінки, способу досягнення цілі, реалізації намірів тощо, а також оцінки поведінки згідно з цими нормами. Відповідно „задається” форма і характер відносин.

Людина - це пасивне створіння, що перебуває під контролем зовнішнього

середовища. Характер її реакцій на ситуації, що виникають, найчастіше

визначається тією когнітивною інтерпретацією, яку дає вона сама. За

Роттером (1966 p.) - те, як людина сприймає власну поведінку та її наслідки,

більшою мірою залежить від особливостей її особистості. Наприклад, одні

швидше всього будуть приписувати свій образ внутрішнім чинникам, а інші

-зовнішнім обставинам. Роттер розрізняє людей двох типів: "зорієнтованих на внутрішнє" і "зорієнтованих на зовнішнє". Перші впевнені, що в будь-який момент вони зможуть вплинути на довкілля, і в кінцевому результаті завжди беруть на себе відповідальність за те, що з ними сталось. Мова йде в даному випадку про активних та динамічних людей, які здатні аналізувати проблеми і відповідати за свої вчинки, виявляти слабкі і сильні сторони ситуації, що склалася. У випадку невдач вони докоряють собі в тому, що приклали недостатньо сил і наполегливості.

Люди, які вірять в існування зовнішнього контролю, впевнені, що в різних обставинах їх життя і в тому, як вони на них реагували, винні інші люди, удача або випадок. Мова, таким чином, йде про більш пасивних і менш працездатних особистостей, які легко пояснюють свої невдачі браком здібностей. Описаний підхід дозволяє врахувати всю складність взаємозв'язку між людиною та ситуаціями, що виникають. Підхід не пояснює, чому одна людина схильна бачити причини своєї поведінки в самій собі, а інша - в інших людях. На це питання дають відповідь психодинамічні, гуманістичні і психосоціальні теорії.

Особистість - це результат взаємодії індивіда з навколишнім середовищем, яке він хоче пізнати, щоб визначити, в яких ситуаціях його поведінка є адекватною і відповідає суспільним нормам.

Щодо норм, то вони мають соціокультурне і етнопсихологічне забарвлення, тобто визначаються суспільством, його політико-економічною практикою (соціальні норми визначають еталон, з яким особистість співвідносить свої вчинки, на основі котрого обґрунтовує свої дії, оцінює поведінку інших) та базуються на культурно-історичних і національно-психологічних традиціях конкретних груп людей. В основі культури окремої людини лежить її здатність орієнтуватися не на зовнішні, а на внутрішні норми, які, у свою чергу, індивід випрацьовує в процесі засвоєння заданих ззовні соціальних та культурних норм.

Особистість, прагнучи розширювати сферу своїх вчинків і спілкування,

досягати взаєморозуміння, з’ясовувати причини власної поведінки та дій

співрозмовників, вступає в активну взаємодію з суспільством, іншими

людьми та із самою собою.

Сказане вище дозволяє стверджувати, що знання психологічних основ спілкування, типів і особливостей осіб, які конфліктують, уміння контролювати власні емоції сприяють раціональній адекватній поведінці людини у вирішенні складних, конфліктних проблем.

Отже, однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його адекватність, під якою розуміють точність і об’єктивність відображення психічного образу іншої людини. Адекватність характеризує насамперед результат процесу міжособистісного розумінні і має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Соціальний досвід потрібний. Але його недостатньо для адекватного міжособистісного розуміння. Це дає підставу говорити про залежність точності пізнання окремих людей від певних «глобальних» рис та властивостей, таких як авторитарність. Упевненість у собі, від системи індивідуальних цінностей і динаміки їхньої зміни, від почуття «соціальної дистанції», здатності до емпатії.

Список використаної літератури:

  1. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.:

Академвидав, 2003. – 448 с.


  1. Орбан-Лембрик Л. Е. Активність особистості як форма вияву її

індивідуальності і професіоналізму // Теоретико-методологічні

проблеми генетичної психології. – К.: Інститут психології ім. Г. С.

Костюка, 2002. – Т. 1. – С. 140 – 143.
3. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління: Посібник. –

К.:Академвидав, 2003. – 568 с.
4. Основи психології: Підручник / За загал. ред. О. В. Киричука, В. А.

Роменця. – К.: Либідь, 1995. – 632 с.


  1. Орбан-Лембрик Л. Соціальна поведінка як спосіб вияву активності

особистості // Соціальна психологія. - 2004. - № 5 (7). - C.12-19
6. Психологія. Підручник. / За ред. Ковалевської М.І. – Харків, 1999.


Скачать файл (16 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации