Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Державне регулювання економіки - файл 1.doc


Лекции - Державне регулювання економіки
скачать (590 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc590kb.13.12.2011 07:30скачать

содержание

1.doc

1   2   3   4   5
^

КОЕФІЦІЄНТІВ ПРЯМИХ ВИТРАТ


- кількість продукції і-галузі, спожитою - галуззю

- валовий випуск продукції і-споживача ( - галузі)

Коефіцієнти а і в 1-ому квадраті є технологічними коефіцієнтами прямих витрат, тобто характеризують кількість продукції однієї галузі необхідної для виробництва одиниці продукції іншої галузі ( - галузь).

Розраховують також коефіцієнти повних витрат, які характеризують витрати (Ві ) будь-якого продукту на виробництво продукції у всьому ланцюгу взаємопов’язаних галузей.

2-ий квадрат відображає використання продукту, який було створено для кінцевого споживання (у), а саме:

  • особисте споживання (сімейними господарствами)

  • нагромадження (інвестиції)

  • амортизація

  • чистий експорт (різниця між експортом та імпортом)

  • інше

Сума показників 1 і 2 квадратів (по горизонталі) відображає валовий випуск продукції певної галузі (х ) – валовий випуск продукції народним господарством в цілому (ВНП)

х - валовий випуск галузі (і=1,2... )

хі - кількість продукції і-галузі, спожитою - галуззю

- проміжний продукт

  • кінцевий продукт

  • кількість галузей
^

Це перше (основне) рівняння МГБ


3-ій квадрат – додана вартість ( ), включає в себе: доходи населення, підприємців, держави.

Сума показників1 і 3 квадратів (по вертикалі) відображає витрати на випуск продукції певної галузі (х ), а баланс стовпчиків ( ) – витрати на створення продукції у всьому народному господарстві(ВНП)

  • валовий випуск галузі споживача

  • - матеріальні витрати галузі - споживача

- додана вартість

- кількість галузей

Це друге рівняння МГБ.

, звідки

Це третє рівняння МГБ.

Застосовуючи МГБ при державному регулюванні економіки можливо дати повний макроекономічний аналіз, бо саме МГБ представляє усі фактори, сфери, сектори, матеріальні потоки, секторно-імпортні зв’язки та показники розвитку національної економіки. (ВВП, національний дохід, проміжне споживання, кінцеве споживання, амортизація, інвестиції, експорт, імпорт, добавлена вартість).

МГБ використовується для макроекономічного прогнозування, зокрема за допомогою першого рівняння можливо розраховувати валовий випуск продукції.

МГБ виявляє роль різних факторів, секторів та галузей в розвитку національної економіки.
Структурні зрушення в економіці України, насамперед в промисловості, що тривають з 1993 року, характеризуються зростанням питомої ваги важкої індустрії (енергетика, паливна промисловість, чорна металургія) та різким падінням частки машинобудування та легкої промисловості.

На сучасному етапі основним завданням структурної перебудови економіки України стає формування сучасної, ефективної, раціональної, екологічно безпечної структури економіки та створення конкурентноздатного вітчизняного виробництва.

Виходячи з цього можливо виділити наступні основні цілі структурної перебудови економіки України:

  • формування енергозберігаючої, інноваційної моделі розвитку економіки

  • посилення соціальної орієнтації економіки

  • реструктуризація та технологічне оновлення виробництва

  • підвищення конкурентно спроможності виробництва

  • створення цілісного, місткого національного ринку

  • підвищення експортного потенціалу

  • створення ефективних структур регіональної економіки

Розглянемо заходи держави, необхідні щодо структурного реформування економіки.

1. Насамперед – це вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови економіки.

2. Необхідно створити сприятливі умови для реалізації конкурентних переваг, формування реального національного ринку.

Конкурентні переваги – це наявність специфічних ресурсів, використання яких за відповідних умов забезпечують додатковий ефект завдяки нижчим витратам на одиницю продукції.

До конкурентних переваг України можна віднести:

  • кваліфіковані трудові ресурси

  • значні вільні виробничі площі, використання яких дає можливість нарощувати виробництво з відносно невеликими витратами

  • вигідне географічне положення та транспортна інфраструктура

  • велика кількість вигідно розташованих сільськогосподарських угідь

  • значний наукова-технічний потенціал
^

3. Виділення пріоритетних галузей і виробництв, їх державна підтримка.


Пріоритетна галузь – розвитку якої держава надає перевагу, враховуючи її значення для економіки України.

Основними критеріями, а якими держава визначає пріоритетність галузі є її перспективи попиту на внутрішньому ринку, зниження ресурсо-місткості виробництва, експортний потенціал галузі, зменшення залежності від імпорту, швидка віддача, сприяння соціально-економічному розвитку:

  • макроекономічна стабілізація

  • ефективні державні інвестиційні та інноваційні політики

  • розробка макроекономічних прогнозів що формування сучасної структури економіки

  • розробка макроекономічних прогнозів щодо формування сучасної структури економіки

  • розробка загальнонаціональних та регіональних програм структурних перетворень

  • раціональне залучення іноземного капіталу, який здатен вплинути на структурні перетворення в економіці.

Виходячи з вище розглянутих конкурентних переваг та критеріїв пріоритетності можливо виділити наступні пріоритетні групи структурної політики України.

1-а група – наукомісткі та технологічні галузі

2-а група – галузі та підгалузі АПК, що мають унікальні природні основи, традиції виробництва та експорту (харчова, виробництво олії, комбікорму)

3-я група – транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, надання міжнародних послуг у галузі транспорту і зв’язку

4-а група – рекреаційно-туристичні та оздоровчо-лікувальні комплекси Причорномор’я, Приазов’я, Карпат.

5-а група – заходи, що пов’язані із забезпеченням здоров’я людини, охорони навколишнього середовища.

Стимулювати та регулювати структурні перетворення держава може застосовуючи методи прямого впливу та методи опосередкованого впливу.

До методів прямого впливу на структурні перетворення належать:

  • державні програми і плани

  • система державних замовлень і контрактів

  • дотації і субсидії

  • цільове фінансування сфер, суб’єктів діяльності.

До методів опосередкованого впливу належать:

  • правове регулювання

  • податкове регулювання

  • пільгові кредити

  • митна політика

  • політика прискореної амортизації


В умовах виходу України з кризового стану надзвичайно важливого значення набуває активізація інвестиційних процесів, оскільки не можливо здійснити прогресивні структурні зрушення в економіці, провести оновлення реального сектору, підвищити конкурентоспроможність та забезпечити сталий соціально-економічний розвиток держави.

Нинішній механізм регулювання інвестиційної діяльності не повною мірою відповідає сучасним вимогам і не має відпрацьованої комплексної методологічної бази.

Одним із шляхів вирішення цієї важливої проблеми є створення сприятливого інвестиційного клімату, який забезпечив би залучення та раціональне використання коштів у так звані точки зростання – найбільш ефективні високотехнологічні виробництва, які створять умови для запуску інвестиційного мультиплікатора та розвитку суміжних виробництв.

Складність регулювання інвестиційної діяльності в тому, що вона охоплює різні сфери економічного життя, науково-технічний прогрес, державне управління економікою, фінансово-банківську діяльність, ціноутворення тощо.

В економічній науці тривалий час інвестиції ототожнювали з капіталовкладеннями на створення основних фондів підприємств (ОФ), що утворюються і розширення, реконструкцію й технічне переозброєння існуючих.

Але аналіз цілей, функцій та особливостей інвестицій дав змогу визначити їх як, сукупність засобів формування комплексної ресурсної бази відтворення основного капіталу з метою одержання соціального і економічного ефекту.

Виходячи з цього ДЕРЖАВНА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА – це діяльність держави щодо регулювання інвестиційної діяльності з метою реалізації цілей економічної, науково-технічної та соціальної політики.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

  • пряме управління інвестиціями

  • регулювання умов інвестиційної діяльності (опосередковане управління)

  • контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності усіма учасниками та інвесторами.

Партнерами в інвестиційній сфері виступають суб’єкти: органи державного управління, підприємці, фінансові інституції. У цьому партнерстві кожному суб’єкту відводиться певна роль. Схема інвестиційного партнерства приведена нижче.



Основні види інвестиційної діяльності як об’єкти державного регулювання




Реальні Фінансові Інтелектуальні

Інвестиції інвестиції інвестиції




Вкладення в основний вкладення в цінні купівля патентів

Капітал (придбання ( акції, облігації, ліцензій,ноу- хау,

машин, обладнання, сертифікація), вкладення в

будівництво тощо) валюту тощо науку, в людину

(освіту, охорону здоров’я, тощо )
Схема інвестиційного партнерства .


Таким чином, інвестиційне партнерство є принципом здійснення інвестиційної політики. Він передбачає узгодження суб’єктами інвестиційних відносин цілеспрямованої інноваційно-інвестиційної діяльності, яка повинна забезпечити її активізацію для якісних зрушення у розвитку національної економіки.

Пряме управління інвестиціями здійснюється центральними та місцевими органами влади. Насамперед, пряме управління інвестиціями передбачає:

  • прогнозування, планування та програмування розвитку національної економіки, її елементів

  • передбачення і державному бюджеті обсягів державного фінансування інвестиційних процесів

  • планування централізованих державних засобів

  • розміщення держконтрактів та контроль за їх виконанням

  • визначення умов реалізації інвестиційних проектів та їх експертизу

  • проведення інвестиційної діяльності (державні інвестиції).

Державні інвестиції фінансуються за рахунок:

  • державного бюджету

  • прибутку державних підприємств

  • емісії грошей

  • випуск внутрішніх державних позик

  • зовнішніх позик уряду.

На нинішньому етапі розвитку економіки України загальний обсяг інвестицій для оновлення основних фондів повинні перебувати у межах 20-25% ВВП.

Важливим елементом процесів інвестування є забезпечення сприятливого інноваційного клімату
Таким чином,

  • забезпечення сталого економічного розвитку можливе лише за умов активної інвестиційної політики держави на принципі “інвестиційного партнерства” всіх суб’єктів інвестиційної діяльності

  • формування сприятливого інвестиційного партнерства багато в чому залежить від інвестиційного клімату, що визначають такі фактори, як політична стабільність, ступінь державного регулювання, податкова політика, свобода руху капіталу та прибутку, валютні ризики.

На Україні розроблено ряд нормативних актів напряму направлених на регулювання та стимулювання інвестиційної діяльності: Закон України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземних інвестицій”.

  • активізація інвестиційних процесів неможливе без розробки регіональних інвестиційних програм.


Питання для контролю:

  1. Поняття структури економіки. Види структури.

  2. Світовий досвід структурної перебудови економіки.

  3. Структура МГБ.

  4. Значення МГБ для структурної перебудови економіки.

  5. Напрямки ДР інвестиційної діяльності.

Тема 6.

Науково – технічна та інноваційна політика держави.

  1. Вплив держави на науково – технічний розвиток.

  2. Державна науково – технічна політика.

  3. Державна інноваційна політика.

  4. Механізми макроекономічного стимулювання, фінансування та регулювання інноваційної діяльності.


Ключові поняття:

Науково – технічний прогрес. Науково – технічний потенціал. Державна науково – технічна політика. Інновації. Інноваційні процеси. Матеріально – технічна база науки. Фонд винаходів та відкриттів. Інноваційний фонд. Державна інноваційна політика. Інноваційний потенціал держави. Синхронізація інноваційних і інвестиційних циклів. Механізм макроекономічного регулювання інноваційної діяльності. Науково – технічне прогнозування. Інноваційні центри зростання. Технополіси. Технопарки. Венчурні підприємства. Соціальна ефективність впровадження НТП.
У вивченні світового досвіду управління економікою особливий інтерес становить проблема науково – технічного розвитку Відомо, що рушійною силою прогресу техніки є конкуренція. Досвід деяких країн свідчить , що держава тримає найважливіші напрямки науково – технічної політики під контролем і безпосереднім впливом.

У світовий практиці на сьогодні сформувалися три головні типи моделей науково – інноваційного розвитку промислово розвинених країн:

  • Країни, орієнтовані на лідерство в науці; реалізацію великомасштабних цільових проектів , що охоплює усі стадії виробничого циклу, як правило зі значної часткою науково – інформаційного потенціалу в оборонному секторі( США, Франція, Великобританія).

  • Країни, що стимулюють нововведення шляхом розвтиитку інноваційної інфраструктури, координації дій , щодо різноманітних секторів у галузі науки і технологій ( Японія, Південна Корея).




  • Країни , орієнтовані на поширення нововведень, створенні сприятливого інноваційного клімату, раціоналізацію всієї структури економіки ( Німеччина, Швеція, Швейцарія).


Україна , володіючи значним науково – технічним потенціалом, може забезпечити собі лідерство в багатьох галузях інноваційної діяльності або принаймні паритет у світі, сконцентрувавши зусилля на пріоритетних, найбільш ефективних напрямках НТП.

Частка використання науковомістких технологій в Україні на рубежі21 ст. у світовому масштабі складала менше 1%, тоді як США – 39%, Японії – 30 %, Німеччини – 16%.

Охарактеризуємо реальний стан інноваційної діяльності в Україні. Згідно з даними офіційної статистики , питома вага інноваційно активних підприємства у промисловості в 2000 р становила лише 14,9%, причому зміна форм власності не стала запорукою впровадження інновацій. Питома вага інноваційно активнх підприємств у 1994- 2000 рр зменшилась в 1,8 раза.

Усі країни прагнуть до розроблення і реалізації інноваційної політики. Це означає ,щодо України слід обрати такі навпрямки розроблення високих технологій , для реалізації яких у держави вже створенні реальні передумови та наявний відповідний потенціал. Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, які характерні майже для всіх країн:

  1. систему державної підтримки фундаментальних та пошукових досліджень;

  2. різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;

  3. підтримку малого інноваційного підприємства.


^ Науково –технічний прогрес ( НТП ) – безперервний розвиток науки і техніки, обумовлений потребами виробництва, зростання та ускладненням суспільних потреб.

НТП розглядають як 2 паралельних процеси: як оновлення знань ( науковий прогрес) та як зміна характеру фактично використованого обладнання та устаткування .

^ Основними функціями НТП є :

    • економічна – економія ресурсів у масштабі національної економіки;

    • соціальна – задоволення та ускладнення існуючих потреб, розширення кола і формування нових потреб.

В розвитку будь – якої національної економіки НТП виступає в 2 формах:

  • еволюційна – поступовий розвиток науки і техніки;

  • революційна – науково – технічна революція ( НТР).

Науково – технічна революція ( НТР) – це якісні зміни у науково – технічній сфері на основі використання фундаментальних наукових відкриттів і винаходів , що обумовлюють докорінні перетворення в усіх сферах діяльності.

На рівні підприємства і виробничих об* єднань НТП називають технічним та організаційним розвитком.

Основними показниками розвитку науки в країні та можливостей впроваджень досягнень науки у життя виступають науково – технічний потенціал країни та інноваційний потенціал країни.

^ Науково – технічний потенціал країни – сукупність чинників , що характеризують стан і можливості розвитку технічного прогресу в певній країні.

Складовими науково – технічного потенціалу виступають:

  • матеріально – технічна база;

  • наукові кадри;

  • нагромаджений фонд відкриттів;

  • організаційно – управлінська та фінансова структура наукової сфери.


Науково – технічний

потенціал







Матеріально-технічна база

Наукові

кадри

Фонд винаходів і відкриттів

Організаційно – управлінська структура наукової сфери


Наукові організації

дослідники

банк наукових знань

Система управління

Науково – дослідницькі лабораторії

експериментатори

Банк винаходів

Система фінансування

Експериментальні заводи

конструктори

Банк наукової інформації та патентів

Планування НДПКР

Електронно – обчислювальні центри

винахідники

Авторські свідоцтва

Організаційно – управлінські структури

Обладнання

Науково – технічний персонал

Наукові проекти

Методи управління НДПКР


Науково – технічний потенціал визначають на основі інноваційного потенціалу країни.

Інноваційний потенціал країни – це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведення процес оновлення виробництва та продукції.

Кількісну оцінку інноваційному потенціалу визначають з допомогою формули:

I = V/ N

N , V – відповідно число створених та освоєних зразків нової продукції,

І – інтенсівність освоєння

Можливість реалізації науково – технічного потенціалу та інноваційного потенціалу залежить від науково – технічної та інноваційної політики країни.

^ Наукова – технічна політика - це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково – технічного розвитку країни, зокрема цілі , форми та методи діяльності держави у науково – технічній сфері.

^ Основними цілями науково – технічної політики виступають :

  • розвиток та підтримка фундаментальної та прикладної науки;

  • стимулювання НТП, розповсюдження науково – технічних тенденцій та процесів;

  • стратегічний , науковий та технологічний прорив;

  • раціональне використання науково – технічного потенціалу країни;

  • суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.

До стимулів державного регулювання в науково – технічній діяльності належать:

  • Кредити, податкові та амортизаційні пільги;

  • Коригування антимонопольного законодавства;

  • Зовнішньоекономічні преференції;

  • Інформаційно – консультативна підтримка;

  • Інші фінансові пільги


Інновація – це виробничий фактор , що впливає на формування продуктивності суспільного виробництва й обсягу валового національного продукту в тривалій перерві.

^ Державна інноваційна політика – це комплекс економічних, організаційно – правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

В Україні слід обрати такі напрямки розроблення високих технологій , для реалізації яких створені конкретні передумови та існує власний науково – технічний потенціал.

^ Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майже для усіх країн:

  1. Систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;

  2. Різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;

  3. Підтримку малого інноваційного підприємництва.

^ Мета державної інноваційної політики – забезпечення науково – технічного розвитку країни, впровадження нововведень з метою формування сучасного конкурентноспроможного виробника.

Необхідною умовою науково – технічного та інноваційного розвитку є синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів, що забезпечує коригування різної тривалості інноваційних ( в середньому 7 років ) та інвестиційних ( для споруд – 50 років, для машин і обладнання – 8-10 років) циклів і передбачає забезпечення впровадження результатів науково – технічного прогресу у виробництво при збереженні інвестицій за допомогою політики прискореної амортизації.

^ Політика прискореної амортизації – зниження нормативних сроків служби основного капіталу та дозвіл на більш високі норми амортизаційних відрахувань на ранніх періодах експлуатації основного капіталу.

Залежно від ролі держави виділяють дві основних моделі розвитку науково – технічної та інноваційної діяльності:

    • Індустріальна – перевага надається ринковим регуляторам, при пасивній ролі держави



попит

НДКПР

Нові

технології

виробництво

Попит






    • Постіндустріальна ( неекономічна) – висока активність держави , система цілеспрямованих . випереджаючих заходів



Науково- технічні пріоритети

Науково – технічні програми

Державні замовлення на науково- дослідницьку і конструкторську роботу

Інноваційний продукт


Згідно із Законом України “ Про основи державної політики у сфері науки і науково – технічної діяльності” діє з 24 березня 1992р , основними засобами впливу в науково – технічній та інноваційній сферах мають бути:

  • Національні державні та міждержавні науково - технічні програми;

  • Державне замовлення в науково – технічній сфері;

  • Державна науково – технічна експертиза;

  • Бюджетне фінансування науково – технічної діяльності;

  • Патентно- ліцензійна діяльність;

  • Метрологія, стандартизація, сертифікація в науково – технічній діяльності;

  • Формування науково - технічних кадрів;

  • Створення програми науково –технічної інформації.

Науково – технічні програми –це форма реалізації державної науково – технічної політики з метою:

    • Реалізації стратегії випереджального науково – технічного розвитку;

    • Концентрації ресурсного потенціалу на ключових ланках нового технологічного укладу.

Державні витрати у сфері науково – технічному та інноваційному розвитку відбувається по двом основним напрямкам:

      • Базове фінансування, що включає

          • Забезпечення фундаментальних наукових досліджень;

          • Розвиток інфраструктури наукової та науково – технічної діяльності;

          • Збереження наукових об’єктів національного значення;

          • Проведення найважливіших для держави досліджень;

          • Підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації.

      • Програмне цільове фінансування ( на конкурсній основі):

          • Реалізація науково – технічних програмі проектів за пріоритетними напрямками;

          • Підтримка проектів міжнародного науково – технічного співробітництва.

Основні організаційні форми реалізації інноваційної діяльності приведені на схемі.

Принципи державної політики в науковій сфері визначені Конституцією України , де в статті 54 зазначається що держава сприяє розвитку науки, встановленню наукових зв’язків України з світовим співтовариством . Механізм застосування цієї тези передбачено Законом України “ Про внесення змін до Закону України “ Про основи державної політики у сфері науки і науково – технічної діяльності” від 1 грудня 1998 р.

^ Суб’єктами наукової і науково – технічної діяльності в Україні згідно з цим Законом є : наукові працівники , науково – технічні працівники, а також наукові установи , організації , вищи навчальні заклади ІІІ- ІV рівня акредитації, громадські організації у науковій та науково – технічній сфері.

Метою цього Закону є врегулювання відносин, пов’язаних з науковою та науково – технічної діяльності та створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їх результатів для розвитку сфер суспільного життя .

11 липня 2001р прийнятий Закон України “ Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, який визначає правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки в Україні.

Згідно з Законом пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки формуються на 5 років а підставі прогнозу розвитку науки і техніки та є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку України на середньостроковий період.

Питання для контролю:

  1. Світовий досвід науково – технічного розвитку держави.

  2. Науковий та іноваційний потенціали держави.

  3. Моделі розвитку наукової та інноваційної держави.
Тема 7

Державне регулювання виробничої сфери та підприємництва.


  1. Виробнича діяльність як сфера державного регулювання.

  2. Підприємництво як об’єкт державного регулювання.

  3. Інституційні перетворення як передумова становлення та розвитку підприємництва в Україні.

  4. Державне підприємництво та управління державними підприємствами.


^ Ключові поняття :

Виробнича діяльність. Державне регулювання виробничої діяльності. Підприємництво. Мікроекономічна політика. Підприємницьке середовище. Інтитуціольні перетворення .Конкурентна політика. Антимонопольна політика. Мале підприємство. Система державного регулювання малого підприємництва. Державний сектор економіки. Державне підприємництво. Макро – та мікроекономічна ефективність державного сектору. Казенні підприємства. Унітарні підприємства. Управління державними корпоративними правами. Економіка погоджень.
На сучасному рівні розвитку економіки України одним з основних пріоритетів діяльності уряду є всебічна підтримка виробництва. Соціально – політична стабільність залежить від того наскільки держава протидіє спаду виробництва і скороченню зайнятості.

Державне регулювання процесів виробництва спирається на широкій вибір економічних методів ( прогнози розвитку, кредити, податки систему амортизації, мито, ліцензії, квоти, державні замовлення) в поєднанні їх з ринковими механізмами.

Основою застосування цих механізмів є органічне поєднання засобів бюджетно – фінансового , податкового , цінового, зовнішньоекономічного та інших видів регулювання, а також цільових комплексних програм. Останні розробляються як на державному , так і на регіональному рівні.

Особливого значення для розвитку виробництва набуває державне замовлення, за рахунок якого забезпечується реалізація загально державних програм, експортних поставок, виконання міжурядових угод.

^ Державне регулювання виробничої діяльності в ринковій економіці – це процес застосування державних заходів для стимулювання діяльності виробничих підприємств усіх всіх форм власності. Заходи державного впливу можна визначити як економічну політику.

Враховуючи досвід розвинених країн з ринковою економікою , держава прямо впливає на виробничу діяльність шляхом регулювання виходу на ринок певних товарів, ринкового ціноутворення, та обсягів виробництва.

^ Основна мета державного регулювання виробництва – збільшення обсягів суспільного виробництва, підвищити його ефективність, посилити соціальну спрямованість.

Ефективність виробництва забезпечується наступними засобами:

  • Інтенсифікацією;

  • Впровадженням досягнень науки і техніки;

  • Підвищення якості продукції

  • раціональне використання факторів виробництва ;

  • удосконалення системи управління і планування;

  • поліпшення організації праці і виробництва;

  • зміна галузевої структури економіки

  • раціональне розміщення підприємств та виробництв на території країни;

  • розвиток зовнішньоекономічних зв’язків;


Важливе значення в сучасних умовах в Україні для розвитку виробництва має державне стимулювання підприємницької діяльності.

Підприємництво – самостійна господарсько – фінансова діяльність суб’єктів на свій ризик , під власну фінансову і майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху.

Державне регулювання підприємництва покликане усунути суперечність між високою макроекономічною та соціально – політичною значущістю підприємництва та між слабкою життєздатністю суб’єктів підприємництва сучасній ринкової економіки.

Таким чином, державне регулювання підприємництва – це система правових, організаційних та регулятивно – контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища і управління державним секторам економіки для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.

^ Підприємницьке середовище – сукупність умов, що впивають на формування та розвиток підприємництва. Воно складається з таких елементів :

  • Економічні фактори- визначають умови розподілу обмежених ресурсів і ступінь активності підприємницької діяльності:

      • Ступінь економічної свободи;

      • Обсяг сукупного попиту;

      • Рівень розвитку ринків;

      • Конкуренції;

      • Стабільність національної валюти;

      • Податкову політику;

      • Рівень доходів населення тощо.

  • Політична ситуація – характер взаємодії суспільства і підприємницького середовища:

      • Наявність політичних, партій, рухів, об’єднань;

      • Їхня стабільність і характер взаємодій;

      • Відносини між основними гілками влади;

      • Способи управління і прийняття рішень;

      • Існування інститутів соціального партнерства тощо.

  • Правове середовище – створює умови для розвитку цивілізованих ринків:

          • Стан розвитку ринкового законодавства;

          • Характер регулюючого втручання держави;

          • Захист інтересів підприємництва;

  • Соціально – культурне та демографічне середовище – виявляє вплив на потреби споживача ,обумовлює специфіку попиту:

      • Формування типу економічної культури в суспільстві;

      • Кількість населення;

      • Рівень життя ;

      • Моральні норми, традиції;

      • Релігійні погляди;

      • Домінуючи соціально – культурні цінності тощо,

  • Технологічне середовище – обумовлює способи виробництва і підприємницької діяльності:

      • Рівень індустріального розвитку країни;

      • Рівень науки і техніки;

      • Наявність технологій і впровадження у виробництво тощо.

  • Природне географічне середовище – визначає галузеву, територіальну, зовнішньоекономічну структуру економіки:

      • Види підприємницької діяльності ;

      • Наявність природних ресурсів;

      • Географічне положення.


Державна мікроекономічна ( регуляторна політика ) – це постійний та послідовний курс органів виконавчої влади і місцевого самоврядування спрямований на впровадження оптимального державного управління в економічній соціальній сфері, створені сприятливих умов для розвитку підприємництва, насамперед інституційних перетворень.

Здійснення регуляторної політики в Україні має базуватися на наступних принципах:

Адекватності загальнодержавним інтересам;

Створені однакових умов для усіх суб’єктів економіки: вільний доступ до ринків, кредитів, інформації;

Заохочення вітчизняного товаровиробника на основі критеріїв економічної ефективності;

Селективна державна підтримка ( у тому числі фінансова) секторів, галузей, виробництв, що забезпечує розвиток прогресивних процесів в економіці.

Стимулювання науково – технічної та інноваційної діяльності;

Заохочення розвитку експортного потенціалу країни.
Інституційні перетворення – формування системи соціально – економічних відносин шляхом створення відповідних економічних, правових та соціальних інститутів.
Механізм впливу держави на діяльність підприємства включає в себе : формування нормативно – правового поля; державну підтримку підприємництва, адміністративно – економічне регулювання, організаційно – економічну та інформаційну допомогу.


Дає

можливість


Формування нормативно – правового поля


Безперешкодно існувати усім формам

власності



Цивілізовано розвиватися взаємовідносинам між державою і екрнрмічними субєктами


визначає





Захищати права власності

Порядок створення і реєстрації підприємств



Організаційну форму підприємств




Умови та середовище конкуренції



Відносини між державою та підприємством


Відносини між суб’єктами підприємницької діяльності

Державна підтримка підприємництва включає в себе такі напрямки як:

  • Формування потужного підприємницького сектору;

  • Стимулювання перспективних видів і напрямів діяльності;

  • Сприяння нагромадженню інвестиційних ресурсів та інвестиційно – інноваційних процесів;

  • Забезпечення стабільних умов функціонування підприємств в умовах міжнародної конкуренції.

В сучасних умовах неможливо функціонування та розвиток підприємницького середовища в формування умов вільного ринку , насамперед конкурентного середовища.

Конкуренція – основний регулюючий механізм у ринковій економіці. Досконала конкуренція передбачає існування достатньої кількості виробників , де вплив кожного підприємства на ціноутворення не визначний.

Недосконала конкуренція та наявність монополій створює серйозні проблеми. Недосконала конкуренція виникає тоді, коли будь – який конкурент має змогу одноосібно впливати на ціни.

^ Форми фінансово – економічної підтримки підприємництва.


Кредитно – грошова

та бюджетно - податкова




^ Адміністративно - економічна


Встановлення пільгових ставок податків і процентів на державні кредити.

Надання податкових пільг.

Вироблення правил ціноутворення.

Цільові дотації, позики.

Економічні санкції.



Ліцензування.

Встановлення соціальних та екологічних нормативів.

Реалізація науково – технічних , економічних, соціальних державних та регіональних програм.

Укладання договорів та виконання робіт для державних потреб.




Конкуретна політика держави – це діяльність держави ,спрямована на створення і розвиток конкурентного середовища, антимонопольне регулювання з метою сприяння зростання ефективності виробництва, кращому задоволення потреб суспільства, підвищенню конкурентноздатності національної економіки.
Зважаючи на особливості монополізованих ринків України , доцільно впроваджувати такий комплекс заходів щодо захисту конкуренції:

  • Децентралізацію управління ;

  • Зменшення кількості бар’єрів , що обмежують вихід суб’єкті на ринок ;

  • Стимулювання виходу на монополізовані ринки нових суб’єктів господарювання;

  • Поділ існуючих державних монополій;

  • Ліквідація державних структур монопольного типу;


Переваги монопольного становища настільки привабливі, що намагання до монопольного захоплення ринку, витіснення конкурентів з метою отримання монопольного прибуткує об’єктивною реальністю.

Монополія небажана особливо там , де ринок може бути конкурентним. Оскільки , рано чи пізно , монополія сприяє застою виробництва, уповільненню темпів науково – технічного прогресу. Тому в країнах з перехідною економікою, активно використовується політика державного антимонопольного регулювання.

Основними методами анти монопольного регулювання є:

  • Законодавче регулювання ;

  • Адміністративне регулювання;

  • Фінансово – економічне стимулювання розвитку конкурентного середовища.


Монопольне становище суб’єкта підприємництва в Україні може визначатися, коли його частка на ринку певних товарів перевищує 35 %, а в окремих випадках може бути і меншою.

Основними етапами визначення монопольного суб’єкта є встановлення :

  • Об’єкту аналізу;

  • Конкретної продукції ( робіт, послуг) , що може кваліфікуватися як товар;

  • Контингент покупців;

  • Тривалість часу, протягом якого досліджується стан конкуренції;

  • Товарних і територіальних стан ринку;


Товарні межі ринку –розглядаються як група взаємозамінних товарів ( товари однієї споживчої групи) , у межах якої споживач може перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

^ Територіальні межі ринку - – визначаються шляхом установлення мінімальної території , поза якої з погляду споживача, придбання товарів , що належать до групи взаємозамінних товарів, є неможливе або недоцільним.

  • Обсяг ринку, на якому діє суб’єкт господарювання.

Обсяг ринку – визначається як загальний обсяг надходжень на ринок у визначених територіальних межах товарної групи , якої належить товар підприємця.

  • Обсяг товару , який пропонує підприємець на даному ринці.

  • Структура ринку.

При визначенні структури ринку встановлюються такі кількісні та якісні показники:

    • кількість суб’єктів господарювання на даному ринку;

    • частки суб’єктів господарювання на даному ринці;

    • показники рівня ринкової концентрації ;

    • умови вступу до ринку потенційних конкурентів;

    • відкритість ринку для зовнішніх постачальників;

  • Ознак ринкової влади.

Як ознаки ринкової влади розглядаються :

  • Здатність суб’єкта господарювання диктувати умови продажу товарів , укладання договорів, нав’язувати споживачу невигідні умови.

  • Здатність суб’єкта господарювання обмежувати конкуренцію шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів, витіснення з ринку інших суб’єктів, що застосовують дані ресурси або створювати бар’єри для виходу на ринок.

  • Здатність суб’єкта господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів з метою одержання односторонньої вигоди при укладанні договорів купівлі – продажу, договорів на постачання товарів, а інші суб’єкти неспроможні компенсувати створений дефіцит.

  • Здатність суб’єкта господарювання підвищувати ціни на товари і підвищувати їх на рівень , що перевищує рівень , зумовлений конкуренцією на ринку.

Зловживання монопольним становищем є найбільш поширення антимонопольного законодавства.

Законом України “ Про обмеження монополізму та обмеження недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” визначаються зловживання , які пов’язані з ціновою політикою суб’єктів господарювання , Внаслідок якої може постраждати споживач. Крім того на Україні діє Закон “ Про захист економічної конкуренції” від 21 березня 2001 р.
З наукового погляду розвиток малого підприємництва розглядається як базовий процес, що має забезпечити реальні структурні зрушення, поглибити ринкові відносини, підвищити соціальну орієнтованість виробництва.

^ Мале підприємство – це будь – яка комерційна ( господарська, виробнича, фінансово – кредитна, інноваційна, торгівельно – посередницька діяльність тощо ) що здійснюється малими організаційними формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів.( МП – мале підприємство).

  • У промисловості – 100 осіб;

  • На транспорті – 60 осіб;

  • В оптовій торгівлі – 50 осіб;

  • У роздрібній торгівлі та сфері послуг – 50 осіб;

  • В інших сферах – 50 осіб.



До суб’єктів малого підприємництва також належать фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльностей без утворення юридичної особи.
Основу державного регулювання та державної підтримки малого підприємництва становлять:

  • Законодавче визначення правових, економічних та організаційних основ управління зазначеним сектором економіки;

  • Формування раціональної організаційної структури органів державного управління і місцевого самоврядування , які відповідають за розвиток підприємництва.

  • Застосування системи економічних важелів і стимулів регулювання малого підприємництва на основі державних пріоритетів;

  • Забезпечення державних гарантій майнових прав МП, у тому числі ПІІ, створених за участю іноземних підприємств;

  • Розробка державної підтримки малого підприємства та відповідної інфраструктури в Україні.


Суб’єктами державного регулювання підприємницької діяльності в Україні виступають :

    • Міністерство економіки України;

    • Міністерство фінансів України;

    • Державний комітет України з питання регуляторної політики та підприємництва;

    • Державна податкова адміністрація;

    • Державний комітет стандартизації , метрології та сертифікації;

    • Антимонопольний комітет України.

Суб’єктами впливу на підприємництво в Україні виступають :


    • Український союз промисловців та підприємців;

    • Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва;

    • Спілка орендаторів та підприємців України;

    • Спілка малих підприємств України;

    • Міжнародна спілка українських підприємців;

    • Конфедерація роботодавців України.


Державний сектор – комплекс господарських об’єктів , які повністю або частково належать центральним або місцевим органам влади і використовуються державою для виконання економічних, соціально – культурних, політичних функцій.

^ Об’єкти державної власності є :

  • Матеріальною базою функціонування держави як політичного інституту ( майно парламенту, органів державного управління, збройних сил України, міліції, монетний двір тощо).

  • Економічною базою для підприємницької діяльності держави ( промислові і сільськогосподарські підприємства, галузі, Центральний банк, залізниці тощо).

Державні підприємства в Україні виступають в трьох формах:

^ БЮДЖЕТНІ ПІДПРИЄМСТВА.

  • Підпорядковуються міністерству, входять у систему адміністративного управління .

  • Не отримують прибутку , на платять податків.

  • Фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування.

^ ДЕРЖАВНІ КОРПОРАЦІЇ

  • Підприємствам надається право господарської самостійності.

  • Держава є власником, а право управління передано трудовим колективам.

  • Застосовується контрактна форма роботи, конкурентні засади та тендери.


^ ЗМІШАНІ АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА.

( поєднують переваги державного та приватного підприємництва)

  • можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних відносин.

  • Господарська діяльність здійснюється на комерційній основі.

  • Держава може становити плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.


Для підприємств державного сектору характерна мікроекономічна ефективність , що характеризує ступінь виконання державним сектором певних соціально – економічних функцій.

До основних функцій державного сектору економіки належать:

    • Забезпечення національної безпеки і цілісності економіки,

    • Підвищення конкурентноздатності національної економіки.

    • Соціалізація економіки ( сприяння зайнятості та соціальний захист населення ), виробництво суспільних товарів і благ.

^ Суспільні товари та блага – це товари і блага , призначені для задоволення колективних потреб, які неможливо визначити у грошовій формі, тому не можливо дати на ринок, але неможливо вилучити із споживання . Ідеться про національну оборону, охорону громадського порядку, єдину енергетичну систему, загальну освіту, систему комунікацій, охорону здоров’я тощо.

    • Створення ефективних умов для розвитку приватного сектору.

    • Вирішення екологічних проблем суспільства.

    • Сприяння розвитку регіонів.


Питання для контролю:

  1. Основні положення державної регуляторної політики.

  2. Основні напрямки інституційних перетворень в Україні.

  3. Засоби антимонопольного регулювання.

  4. Функції державного сектора економіки.

  5. Форми державних підприємств.



1   2   3   4   5



Скачать файл (590 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации