Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Логіка, стиль та мова публічного виступу - файл 1.docx


Реферат - Логіка, стиль та мова публічного виступу
скачать (43.9 kb.)

Доступные файлы (1):

1.docx44kb.14.12.2011 07:47скачать

содержание
Загрузка...

1.docx

Реклама MarketGid:
Загрузка...


План
Вступ.

  1. Логіка публічного виступу.

  2. Мова публічного виступу.

  3. Стиль публічного виступу.

Висновок.

Перелік літератури.


Вступ

Суспільство пред'являє величезну кількість різних вимог до сучасної людини. Для того, щоб бути успішним, цінним фахівцем і просто цікавою особою, необхідно не лише володіти науковими знаннями й уміннями в тій або іншій галузі, але так само вміти правильно і красиво говорити, утримувати увагу співрозмовника, знати і володіти технікою публічного виступу.

Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, лекція, бесіда, промова, репортаж.

Виразити будь-яку думку і передати її іншим – це далеко не завжди одне і те ж. Засвоєння мовних закономірностей публічної промови, виховання високої мовленнєвої культури, мовного відчуття, вміння володіти словом – невід’ємна частина підготовки оратора. Незнання або ігнорування закономірностей усного мовлення, відсутність відчуття мови призводять до сірості виступу, знижують його виразність. Однак, мовне багатство оратора, звичайно, не єдина ціль. Буває так, що бездоганно правильна і навіть красива, але безпристрасна і бідна за змістом промова проходить «поверх голів», не торкнувши ні розуму ні серця. А проста та іноді не зовсім досконала, але щира і схвильована промова справить надзвичайне враження на аудиторію.

Не можна заперечувати того, що гарний оратор повинний одвічно мати здібності до публічних виступів, проте, кожну людину можна навчити будувати розмову доцільно й логічно, точно й переконливо виражати думки, виявляти в публічній промові індивідуальність. Люди, наділені ораторськими здібностями, помноженими на постійну працю, досягають вершин ораторського мистецтва. Деякі фахівці вважають, що ораторське мистецтво і красномовство — поняття тотожні й означають мистецтво публічної (монологічної) промови. Ораторське мистецтво — завжди напружена емоційно-інтелектуальна творчість, утілювана за допомогою звучного слова.

Хороший лектор, працюючи над мовою майбутнього виступу, керується принципом комунікативної доцільності, тобто використання такого мовного матеріалу, який забезпечить найкращий вплив на дану аудиторію в конкретній обстановці, відповідно до теми і задачі виступу. Однак, не лише вміння підготувати публічний виступ, але й вміння вільно триматися перед аудиторією, бездоганно володіти голосом, жестами, мімікою і безпомилково реагувати на поведінку аудиторії – такі об’єктивні вимоги до тих, хто прагне здійснити бажаний вплив на слухачів.

Сьогодні публічний виступ – складне і протирічливе функціонально-стилістичне утворення. З одного боку, публічному монологу, лекції, доповіді властиві логічна та мовна організованість, стилістична стрункість, які, як правило, характерні для письмової літературної мови,. З іншого боку, сучасний публічний виступ все більше відходить від книжних канонів, для нього характерними є тяжіння до розмовності, спонтанності усного побутового діалогу.



Як відомо, всі хороші імпровізації ретельно готуються заздалегідь. Виступ без попередньої підготовки, особливо оратора-початківця, майже напевне буде провальним. Відомий афоризм Марка Твена підтверджує це: «Необхідно більше трьох тижнів, щоб підготувати коротку промову експромтом». Тому будь-який публічний виступ потрібно добре продумувати та готувати заздалегідь. Треба окреслити мету, завдання та тему виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити, дібрати допоміжну інформацію. Добираючи інформацію, необхідно пам'ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів. Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, логічності викладу, особливу увагу необхідно приділити мові та стилю публічного виступу, вдалий вибір яких є основною складовою успішного публічного виступу.


  1. ^ Логіка публічного виступу

Відомий афоризм «якщо вам треба щось сказати, то найкраще — сказати саме те, що ви хочете» приводить нас до проблеми логіки публічного виступу. Від початку треба з'ясувати, що потрібно довести або розвинути під час промови. Все мас бути чітко спланованим, виваженим, мати чітку спрямованість. З того, що ми хочемо сказати, складається каркас промови, на який в подальшому накладатимуться інші елементи. Наразі необхідно уяснити ключову думку, яка лягає в основу промови. Все інше — факти, докази, приклади і т. ін. — доповнюватимуть і розкриватимуть основну думку.

Промова — це не просто набір речень, вона містить у собі низку певних елементів, без яких була б безглуздою і нікому не потрібною. По визначенні теми виступу і моделюванні аудиторії (складання її портрета) важливо розробити логічну стратегію промови (виявити основні її напрями), а потім побудувати її логічну тактику — мати зовнішню структуру доказу ідеї, реалізовувати в ході виступу відповідні принципи мовлення, способи та прийоми доказу.

Необхідно використовувати логічні принципи побудови промови. Це перш за все принципи: тотожності, несуперечливості, послідовності, достатності (обґрунтованості).

Також важливими є логічні способи промови. До логічних способів належать: індукція, дедукція, аналогія. Відомо, що індукція — то спосіб мислення від одиничного до загального, дедукція — навпаки, аналогія ж — спосіб доведення від одиничного до одиничного. У промові одиничне — це положення, факти, приклади тощо, загальне — то теза. Тобто, коли оратор спочатку наводить деякі приклади, факти, положення, а потім формулює основну ідею, яка витікає з цього, — він користується способом мислення (доведення) індукції. Якщо він спочатку формулює тезу (основну ідею), а потім вже наводить положення, які обґрунтовують її, то використовує спосіб від загального до одиничного (дедукція). Єдина складність тут полягає у вірному використанні цих способів, що залежить від двох обставин: від характеристики аудиторії і особливості проблеми. В аудиторіях таких 

категорій, як: а) молодіжні; б) за нижчими рівнями освіти, культури, кваліфікації; в) за фахом не спеціалісти (щодо предмета промови); г) проблема досить складна, — ефективнішою є індукція. В аудиторіях з протилежними характеристиками необхідно обґрунтувати лише дедукцією. Помилки у використанні логічних способів знижують пізнавальну активність і зацікавленість аудиторії, що приводить, як правило, до нереалізації мети оратора, його інтересів.

Під час промови повинна використовуватися аргументація. Аргументація засновується на логічному обґрунтуванні суб'єктом тези шляхом доказу, переконання. Структура логічного доказу включає в себе наступні елементи:

  1. Тезу – положення, істинність чи хибність якого встановлюється.

  2. Аргументи – істинні і пов’язані з тезою за змістом і логічною формою судження, котрі використовуються для обґрунтування тези.

  3. Демонстрацію – спосіб, яким обґрунтовується істинність або хибність даної тези за допомогою даних аргументів.

При цьому, залежно від аргументації, розрізняють наступні типи виступів:

  1. Виступ будується як обґрунтування своїх положень.

  2. Виступ розгортається навколо обґрунтування хибності або просто критики тверджень інших.

  3. Позитивна і критична частини аргументації з одного і того ж питання поєднуються.

Докази, що використовуються у промові можуть бути прямі чи непрямі. Найкраще – будувати промову таким чином, щоб вона базувалася на прямих і непрямих доказах одночасно, а також мала структуру розгорнутої аргументації і повного доведення.

Особливу увагу необхідно приділити логіці викладу та підбору фактичного матеріалу виступу. В якості такого матеріалу застосовують статистичні дані, факти навколишньої дійсності, факти з життя людей. Посилання на авторитетні та надійні джерела і т.д.

Підбираючи фактичний матеріал необхідно виходити з принципу, що цінність наведених фактів, їх переконливість визначається не їх кількістю, а якістю. Адже аргументи і факти не рахують, а зважують. При цьому ретельно вибраним фактам необхідно дати ще й правильне тлумачення, інтерпретацію, прослідкувати їх зв'язок з проблемою, що обговорюється, розкрити ідею, яка міститься в цих фактах. Необхідно пам’ятати, що найбільшою доказовою силою володіє статистичний матеріал, адже він узагальнює великі масиви інформації. Факти необхідно розглядати з усіх сторін – в єдності та взаємному зв’язку.

Оволодіння будь-якою галуззю знань, без чого є неможливим жоден публічний виступ, передбачає знання системи понять, які використовуються в даній галузі, при цьому необхідно вміти здійснювати їх логічний аналіз. Для кожного конкретного виступу необхідно спеціально відібрати поняття згідно теми виступу. Бажано роз’яснити зміст і значення вживаних термінів для 

слухачів, використовуючи для полегшення засвоєння такі прийоми як опис, порівняння, наведення прикладів. Визначаючи поняття, даючи їх дефініцію, треба прагнути до чіткості, ясності, відсутності протиріччя, двозначності.

Головне положення, яке обґрунтовується у виступі, називається його тезою. Тез у виступі може бути кілька. Крім того, розрізняють прості і складні тези виступу. Складними називаються такі, котрі розпадаються на складові частини, прості твердження. Необхідно дотримуватися кількох правил відносно тез промови:

  1. Чіткий і короткий виклад тез дається на початку виступу, тим самим вводячи слухачів в основну проблематику виступу.

  2. Виступ, в котрому дається оцінка конкретних подій, фактів рекомендується закінчувати формулюванням тези, що містить оцінку.

  3. Якщо виникає необхідність змінити або уточнити тезу, робити це потрібно з відома слухачів.

  4. Теза повинна формулюватися з максимально можливою ясністю і точністю.

  5. Тези опонента, якщо в цьому виникає потреба, передаються його власними словами і з урахуванням контексту, в якому ці тези були сформульовані.

В якості аргументів для розкриття основного положення (тези) виступу застосовуються висловлювання про факти, закони, діючі норми і т.д., тобто, будь-які положення, істинність яких вже встановлена раніше, і котрі пов’язані з темою виступу. Виступаючий повинен бути впевненим, що все, що застосовується ним в якості аргументів, є дійсно істинним, відповідає реальному стану речей, про які йде мова. Достовірність аргументів повинна встановлюватися виступаючим незалежно від тези при підготовці до виступу. Аргументи не повинні протирічити один одному і, звичайно, тезі. В сукупності аргументів повинно бути достатньо для того, щоб теза витікала з них як істинне судження. Необхідно об’єднувати аргументи в струнку, непротирічливу систему положень, яка всебічно обґрунтовує тезу виступу. Не варто під час виступу використовувати сумнівні аргументи, або використовувати як доках положення, істинність якого ще не встановлена.


  1. ^ .Мова публічного виступу.

Оратор впливає на слухачів головним чином усним словом, ефективність цього впливу багато в чому залежить від культури мовлення. Пересічні, непереконливі і бліді виступи не задовольняють слухача, а іноді викликають навіть обурення. Ще Ціцерон — славетний оратор давнини — говорив: «Які б не були цікаві і багатозначні думки, вони ображають усе-таки вимогливий слух, якщо подаються в немистецькій формі».

Тому слід зазначити основні риси, що характерні для мови публічного виступу.

Ясність. Аристотель у праці «Риторика» підкреслює, що ясність — головна позитивна якість промови. Ясність слова оратора означає, що воно має бути сприйняте абсолютно так, як його розуміє сам промовець. Краса й 

образність мови, наприклад, не завжди доречні: не можна, наприклад, хизуватися витонченістю стилю і вдаватися до яскравої образності, говорячи про результати медичного розтину трупа. Але ясність мови потрібна всюди.

Умовою ясності є точність. Оратор завжди має добирати такі слова, за допомогою яких можна було б найточніше висловити думки і почуття. Л.М.Толстой вважав, що мистецтво говорити — уміння щоразу поставити виключно необхідне слово лише на потрібне місце.

Про рівень працівників розумової праці можна робити висновки на підставі того, наскільки точно вміють вони висловлюватись. Під час переговорів, що передують, наприклад, укладанню угоди, формулювання повинні бути винятково точні, бо в даному разі кожне слово має велике значений.

Однак у деяких випадках промовець є зацікавленим у тому, щоб його висловлювання були неоднозначними. До цього часто змушують обставини, що склалися. Тоді оратор удається до абстрактного мислення, оскільки загальні ви

словлювання сприймаються слухачами по-різному, тобто неоднозначно, нерідко вводять їх в оману. Тому, добираючи слова, треба дбати про те, щоб ужите слово не несло в собі такого смислового навантаження.

Треба також зважати на те, що надто часте вживання абстрактних понять вимагає від аудиторії великого напруження, особливо, коли матеріал для неї новий і незнайомий. Надто стисла мова, повна абстрактно висловлених думок, може спричинитися до того, що слухачі втратять здатність стежити за викладом змісту. Існує межа швидкості, з якою мозок людини може сприймати й засвоювати нові поняття.

Однією з найважливіших ознак досконалості мови є її простота. М.Горький з цього приводу говорив: «Треба, щоб мова була простою, ясною, точною — тоді вона красива і зрозуміла, тоді все, що ви скажете цією мовою, прозвучить сильно й ясно».

Простота допомагає слухачеві глибше проникнути в сутність явищ, краще запам'ятати почуте, керуватися ним у практичній діяльності.

Неодмінною умовою простоти мови є її зрозумілість, дохідливість, відсутність пишномовних загальних фраз.

Один адвокат, бажаючи показати свою вченість, самовпевнено дав на суді таке визначення: «Бійка, панове присяжні засідателі, є такий стан, суб'єкт якого, виходячи за межі дозволеного, здійснює вторгнення у сферу об'єктивних прав особи, які охороняє держава, намагаючись порушити цілість фізичних покривів цієї особи повторюваним порушенням таких прав. Якщо одного з цих елементів нема, то ми не маємо юридичної підстави вбачати у взаємній колізії субстанцію бійки».

А.Ф. Коні у своїй промові висміює таке «плетіння словес». Що таке бійка, всім відомо, але якщо вже потрібно точно визначити дане поняття, то замість довгої формули захисника можна сказати, що бійка є такий стан, в якому одночасно кожен з її учасників завдає ударів і зазнає їх.

Дехто надто полюбляє уживати в розмові іншомовні слова, тим часом, як інші віддають перевагу словам рідної мови. Звичайно, в деяких випадках, наприклад, у розмові співробітників про виробничі справи, немає сенсу 

навмисно вишукувати слова й вирази рідної мови замість поширених і зрозумілих іншомовних термінів. Проте, якщо хтось починає в колі нефахівців зловживати іншомовними словами та професійними термінами (а таке часом трапляється серед фахівців, захоплених своєю сферою діяльності), співрозмовники його не завжди розуміють. Цій людині варто порадити стати на місце слухачів і уявити їх рівень знань у даній галузі.

До речі, той, хто вживає іншомовні слова або професіоналізми, безумовно, повинен знати їх значення і правильну вимову. Великий подив і навіть обурення викликає частіше за все людина, яка користується іншомовними словами, не знаючи їх значення або правильної вимови.

Чіткою, точною робить мову її чистота. Прагнення до мовленнєвої чистоти, до смислової точності закладається у підвалинах культури. Мова постійно змінюється. В ній з'являються нові слова й мовні звороти, а старі відживають своє і зникають. Деякі нові слова швидко стають «модними». Однак не всі вони прийнятні, бо не відповідають духові рідної мови. Спочатку такі нові слова надають мові більшої виразності, однак потім, поширюючись, перетворюються в банальність. Тому, вживаючи їх, треба бути надто обережними.

Засмічують мову так звані паразитичні слова і словосполучення: «значить», «звичайно», «власне», «власне кажучи», «от розумієте» та інші штампи, які слід нещадно вилучати, різні «мовні вихиляси», які належить ви

корінювати з мовленнєвої практики загалом, а з ораторської — особливо. А такі слова, як «пропісочити», «витинати номер», «шурувати», «змитися», «газувати» в сполученні з ім'ям людини ображають її гідність.

Однією з ознак мовної культури оратора є правильність мови. Вона визначається її відповідністю до загальноприйнятих норм мови. Саме тому будь-яке порушення негайно викликає опір аудиторії, принижуючи престиж оратора і його виступу.

В ораторській промові вагомого значення набуває дотримання мовленнєвої норми в трьох напрямах: граматиці, слововживанні, вимові.

Граматичні норми належать як до синтаксису, тобто побудови речень і словосполучень, так і до морфології — правил зміни слів.

Правильність вимови під час виголошення промови оратором не менш важлива, ніж дотримання граматичних норм або правил слововживання.

Правильна постановка словесного наголосу — необхідна ознака грамотної мови.

Важливою умовою успішного публічного виступу є образність і багатство мови – це її гнучкість оригінальність, виразність, вміння оратора користуватися всіма ресурсами рідної мови, вибирати з них ті, що найбільше відповідають темі, обстановці та аудиторії. Багатство мови – це показник високої загальної культури промовця, його ерудиції, досвіду публічних виступів. Вважається, що основним показником багатої і глибокої промови є різноманітність вживаних синонімів. Вдалий вибір синонімів посилює промову, однак неточне їх вживання може викривити її зміст, наприклад, зробити виступ занадто пафосним.



Ясність і точність промови як правило, поєднуються з такою важливою рисою, як лаконічність. Лаконічна промова – наслідок відмінного знання матеріалу, високої загальної ерудиції, великого словникового запасу. Лаконічність повинна поєднуватися із змістовністю промови, її ідейністю, науковою глибиною, інформативністю. В промовах видатних ораторів подібне поєднання породжує афористичність. Афоризми, що містять глибокий зміст в яскравій, лаконічній формі, зазвичай справляють сильне враження на аудиторію і надовго запам’ятовуються.


  1. ^ Стиль публічного виступу.

Успіх публічного виступу залежить не лише від самого змісту, але й від того, яким стилем викладу користуватиметься промовець. Стиль – це спосіб вибору мовних засобів для висловлення своїх думок і упорядкування їх в одне ціле. Стиль усного виступу має бути значно простішим порівняно зі стилем письмової роботи, оскільки слухачам аудіально важче сприймати малозрозумілі іншомовні слова, специфічну термінологію, особливо, коли темп передачі інформації промовцем досить високий. Отже характерною рисою публічного виступу стає розмовність, тобто простота в побудові фраз, відхід від суворих граматичних норм, використання розмовної лексики та фразеології, різних мовних засобів управління увагою слухачів.

В публічному виступі ніби сплітаються синтаксичні ознаки розмовної та літературної мови.

Існує 5 функціональних стилів мови:

  • науковий (відрізняється вживанням термінів, значення яких в тому, щоб дати ясне уявлення про наукові поняття);

  • розмовний (відрізняється живістю та експресивністю);

  • офіційно-діловий (урядові акти, промови, вживається лексика, притаманна для офіційно-ділових стосунків);

  • публіцистичний (характерна суспільно-політична лексика);

  • художній.

З вибором стилю прямо пропорційно пов’язані підбір слів для вдалого виступу та багатство словникового запасу самого промовця. У сучасній риториці зазвичай для того, щоб виступ був насиченим та яскравим, використовують стилістичні або риторичні фігури, тропи. Троп – це слово або фраза, образний вислів, застосовані в переносному значенні, переміщення в семантиці слова. До троп належать: епітет, метафора, порівняння, метонімія, гіпербола, іронія, синекдоха, парадокс, перифраз, алегорія, антитеза, оксюморон, літота, уособлення та ін.

Фігура – це незвичайний за синтаксисом зворот мови, який застосовується для підсилення виразності виступу, впливу на почуття слухачів. До стилістичних фігур відносять метатезу, апокопу, синкопу, інверсію, ампліфікацію, алітерацію, градацію, умовчання, риторичне звернення, короткі розповіді, заклик, пояснення, цитування, натяк, перехрещення, гру слів, передмову, попередження, повтор, паралелізм та ін. Основні функції зазначених риторичних фігур та троп полягають у приверненні та утриманні 

уваги слухачів за допомогою змістовної та яскравої промови, майстерно збагаченої художніми образами, що надають їй вишуканості та краси.

Необхідно пам’ятати, що насамперед, ораторська промова — промова усна. Вся її побудова, усі мовленнєві засоби, всі виразні можливості мови повинні бути підпорядковані цілям безпосереднього спілкування зі слухачами. Публічному виступу повинні бути притаманні всі кращі якості усної промови: інтонаційна виразність, гнучкий синтаксис, безпосередність переживання думки, єдність слова і жесту, живе відчуття співрозмовника і контакт з ним.

Стилістична своєрідність ораторської промови визначається вдалим сполученням різних мовленнєвих засобів. Основна ідея, яку треба засвоїти, — стильові принципи та системи не є чимось мертвим і застиглим. Вони функціональні: залежно від свого завдання оратор може використати принципи одного чи іншого стилю, або й скомбінувати їх у своєму тексті. Так само він може уникати певної стилістики, якщо інша небажана.

Промова «У мене є мрія» Мартіна Лютера Кінга вважається шедевром ораторського мистецтва. За стилем вона нагадую негритянську баптистську проповідь. В ній використовуються натяки на Біблію, Декларацію незалежності і Конституцію США. Мартін Лютер Кінг з допомогою алюзії використовує фрази та стиль важливих історичних текстів для своїх цілей. Саме ця промовою стала переломним моментом в історії боротьби чорношкірого населення США за рівні права.

Отже, стиль публічного виступу — це завжди пошук, проба, творчість. Недарма кажуть: стиль — це людина.
Висновок.

Українська мова багата і могутня. Достатньою мірою їй притаманні різноманітні кольори і забарвлення, щоб при вмінні й бажанні, користуючись ними у публічному виступі, можна досягнути ефективного впливу на слухача. Адже гарний оратор завжди прагне до встановлення не тільки інтелектуальних, моральних, ідейних контактів з аудиторією, але й контактів словесних. Однак необхідно будувати виступ враховуючи ключові правила ораторського мистецтва. Перш за все при підготовці виступу розробити логічну стратегію і тактику промови, під час виступу дотримуватися логіки викладу матеріалу, використовувати вдалі, достовірні та переконливі аргументи при доведенні тез виступу. Пам’ятати, що мова виступу повинна бути ясною, точною, простою, та водночас багатою і образною. Крім того промовець повинен говорити правильно, чітко і лаконічно. Також для досягнення бажаного ефекту на аудиторію та для того, щоб виступ закарбувався в пам’яті слухачів, необхідно дібрати правильний стиль виступу, враховуючи тему та аудиторію.

Безумовно, проблеми логіки, мови і стилю публічної промови достатньо складні й багатогранні, а мовленнєві навички й уміння складають важливу частину ораторської майстерності. Звичайно не слід вважати, що за всіх життєвих обставин правильно висловити думку допоможе універсальна сукупність ідей та способів дій. Мова — неосяжний океан з безліччю рифів і мілин, багато у чому невідомих течій і глибин. Загальної лоцманської карти 

цього океану ще не існує, хоча його вже поборознили численні маршрути. Певна річ, треба знати їх, щоб якнайменше припускатися помилок у мовленні.


Література.

  1. «Антична література». - М.: «Освіта», 1986.

  2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

  3. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

  4. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури». – М.: «Вища школа», 1999.

  5. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

  6. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 1999.

  7. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управле

  8. ння. — Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.

  9. Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.

  10. Халин С.М. Методика публичного выступления. Учебное пособие. – Тюмень, 2006.



Скачать файл (43.9 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации