Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Дадашев Б.А., В.В. Обливанцов, В.П. Гордієнко. Системи технологій агропромислового комплексу - файл 806_2008.doc


Дадашев Б.А., В.В. Обливанцов, В.П. Гордієнко. Системи технологій агропромислового комплексу
скачать (4232.7 kb.)

Доступные файлы (1):

806_2008.doc6397kb.23.10.2010 16:57скачать

содержание

806_2008.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Б.А. Дадашев, В.В. Обливанцов, В.П. Гордієнко 

система технологій АПК

Навчально-методичний посібник

для самостійного вивчення дисципліни
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів



Суми

ДВНЗ “УАБС НБУ”

2008

УДК 338.432(073)

ББК 65.05

Д12


Гриф наданий Міністерством освіти і науки України,
лист № 1.4/18-Г-723 від 28.03.2008

Рецензенти:

доктор економічних наук, професор
Сумського державного університету

О.М. Теліженко;

доктор сільськогосподарських наук, професор
Сумського національного аграрного університету

^ Н.С. Кожушко;

доктор економічних наук, професор
Державного вищого навчального закладу
“Українська академія банківської справи
Національного банку України”

^ Л.В. Кривенко


Д
Д12
адашев Б. А.


Система технологій АПК [Текст] : навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Б. А. Дадашев, В. В. Обливанцов, В. П. Гордієнко. Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2008. – 294 с.

ISBN 978-966-8958-29-8

Видання підготовлене з урахуванням вимог Болонської декларації з метою формування у студентів теоретичних знань і практичних навичок із систем
технологій та економічних основ виробництва і переробки продукції агропромислового комплексу, необхідних для прийняття правильних рішень на підприємствах та в кредитно-фінансових установах.

Призначений для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання.

УДК 338.432(073)

ББК 65.05

ISBN 978-966-8958-29-8 © Дадашев Б.А., Обливанцов В.В., Гордієнко В.П., 2008

© ДВНЗ “Українська академія банківської справи
Національного банку України”, 2008

Зміст


Зміст 3

Вступ 6

програма навчальної дисципліни 10

Тема 1. АПК як галузь національної економіки 10

Тема 2. Економіко-Технологічні особливості виробництва продукції рослинництва 10

Тема 3. Система технологій вирощування
зернових культур 11

Тема 4. Система технологій вирощування
технічних та баштанних культур 11

Тема 5. Система технологій вирощування
овочевих культур 11

Тема 6. Система технологій виробництва
продукції садівництва та виноградарства 12

Тема 7. Система технологій кормовиробництва 12

Тема 8. Економіко-Технологічні особливості виробництва продукції тваринництва 13

Тема 9. Система технологій виробництва
Молока та яловичини 14

Тема 10. Система технологій виробництва свинини 15

Тема 11. Система технологій виробництва
продукції птахівництва 15

Тема 12. Система технологій виробництва
іншої продукції тваринництва 16

Тема 13. Система технологій переробки
продукції рослинництва 17

Тема 14. Система технологій переробки
молока та виробництва молочних продуктів 18

Тема 15. Система технологій переробки
м’яса та виробництва м’ясних продуктів 19

Тематичний план
навчальної дисципліни 20

Навчально-методичне
забезпечення дисципліни 22

Розділ 1
Вступ у дисципліну 22

Тема 1. апк ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 22

Розділ 2
Система технологій виробництва
продукції рослинництва 36

Тема 2. ЕКОНОМІКО-Технологічні особливості виробництва продукції рослинництва 36

Тема 3. Система технологій вирощування
зернових культур 53

Тема 4. Система технологій вирощування
технічних та баштанних культур 71

Тема 5. Система технологій вирощування
овочевих культур 88

Тема 6. Система технологій виробництва
продукції садівництва та виноградарства 103

Тема 7. Система технологій кормовиробництва 119

Розділ 3
Система технологій виробництва
продукції тваринництва 132

Тема 8. еКОНОМІКО-Технологічні особливості виробництва продукції тваринництва 132

Тема 9. Система технологій виробництва
молока та яловичини 155

Тема 10. Система технологій виробництва свинини 173

Тема 11. Система технологій виробництва
продукції птахівництва 187

Тема 12. Система технологій виробництва
іншої продукції тваринництва 196

Розділ 4
Система технологій переробки
продукції сільського господарства 222

Тема 13. Система технологій переробки
продукції рослинництва 222

Тема 14. Система технологій переробки
молока та виробництва молочних продуктів 240

Тема 15. Система технологій переробки м’яса
та виробництва м’ясних виробів 255

ЗРАЗКИ ЗАВДаНЬ ДЛЯ ПОТОЧНОГО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ 271

^ ВАРІАНТ 1 271

ВАРІАНТ 2 273

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАної Літератури 276

273

Вступ


Агропромисловий комплекс (АПК) – один із найбільших і найважливіших секторів національної економіки України. Від рівня його розвитку, стабільності функціонування, особливо сільського господарства, залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.
Зараз в АПК виробляється понад 30 % валового продукту, працює близько 25 % населення, зайнятого в національній економіці.

АПК України виробляє 95 % продовольчих ресурсів, за рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному потенціалі країни становить 26 %, зокрема сільського господарства – 14 %, харчової і переробної промисловості – 12 %.

У світовому масштабі Україна виділяється виробництвом зернових культур, цукрових буряків, соняшнику, картоплі. Протягом останніх років в Україні відбуваються великі політичні, соціальні й економічні перетворення, реформуються відносини власності, створюються нові форми господарювання на селі та незалежні товаровиробники. Проте трансформація суспільства в ринкові відносини супроводжується кризовими процесами в усіх галузях національної економіки, спадом виробництва різноманітних видів продукції АПК.

Без перебільшення можна сказати, що криза в АПК України – це насамперед криза менеджменту, тому що виробництво функціонує так, як ним управляють. Сучасний професійний керівник і спеціаліст має забезпечувати найефективніше використання обмежених матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, здійснювати постійний пошук сучасних енергозберігаючих технологій, орієнтованих на випуск продукції, яка може бути реалізована за вигідними цінами, з найменшими витратами і найкращими фінансовими результатами. Перехід до нових форм власності та господарювання, які б максимально відповідали ринковим умовам, потребує високої підготовки випускників вузів усіх спеціальностей, особливо економічного профілю.

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил сільського господарства велике значення у підвищенні його економічної ефективності та збільшенні виробництва продукції землеробства і тваринництва надається менеджменту, максимальному використанню досягнень науково-технічного прогресу, розробці і впровадженню високоефективних та екологічно надійних і науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства. Важливе значення має правильне розміщення галузей і сільськогосподарських культур, доцільне їх поєднання в природноекономічних зонах, спеціалізації господарств на тих видах продукції, для яких вони мають найкращі умови.

Зміцнення матеріально-технічної бази, комплексна механізація, автоматизація і комп’ютеризація виробництва, підвищення ефективності використання основних і оборотних фондів, широка інтенсифікація виробництва, впровадження новітніх технологій, докорінне поліпшення земель та заходи щодо забезпечення раціонального використання ресурсів також сприятимуть підвищенню ефективності функціонування агропромислового комплексу та нарощуванню виробництва його продукції.

Перед агропромисловим комплексом ставиться два завдання: перше – забезпечити внутрішні потреби країни в екологічно чистих продуктах харчування на рівні рекомендованих фізіологічних норм, а промисловість – в необхідній сировині; друге – створення умов для розширення експорту продукції АПК.

Важливими заходами, спрямованими на поліпшення економічних умов господарювання і забезпечення високої результативності та економічної ефективності технології виробництва, є вдосконалення системи кредитування банками підприємств АПК.

^ Предмет курсу – сучасні технологічні системи агропромислового комплексу як економічні об’єкти, галузеві особливості та економічні основи технологічного розвитку сільського господарства і переробних галузей агропромислового комплексу.

^ Мета курсу – формування у студентів економіко-технологічного світогляду, отримання комплексу теоретичних знань і практичних
навичок із систем технологій та економічних основ технологічного розвитку агропромислового комплексу, аналізу технологічних процесів виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, необхідних для прийняття правильних рішень і здійснення виробничої та фінансово-кредитної діяльності в умовах ринку та Світової організації торгівлі.

^ Основні завдання дисципліни:

  • теоретична та практична підготовка студентів із систем технологій і економічних основ технологічного розвитку агропромислового комплексу;

  • ознайомлення студентів із галузевими особливостями систем технологій матеріальної і нематеріальної сфер виробництва та економіко-технологічними показниками агропромислового комплексу;

  • вивчення різних систем технологій виробництва і переробки продукції рослинництва та тваринництва;

  • вивчення загальних закономірностей розвитку і взаємодії в різних системах технологій АПК;

  • систематизація і розширення знань про впровадження новітніх систем технологій АПК;

  • аналіз та оцінка техніко-економічної й екологічної ефективності систем технологій агропромислового комплексу, якості технологічних рішень на підприємстві;

  • вивчення економічної ефективності різних технологічних систем виробництва продукції АПК та шляхів її підвищення;

  • визначення доцільності кредитування і фінансування підприємств АПК фінансово-кредитними установами.

^ Міждисциплінарні зв’язки. Дисципліна “Система технологій” є інтегрованою наукою, має теоретичні та прикладні аспекти і являє собою міждисциплінарну систему знань, яка базується, крім біологічних, на економічних, технічних та соціальних науках.

Вона вивчається після дисциплін “Основи економічної теорії”, “Статистика”, “Макроекономіка”, “Дослідження операцій”, “Безпека життєдіяльності”; передує вивченню дисциплін “Економіка підприємства”, “Основи менеджменту”.

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни “Система технологій”. Розділ 1. Економічні основи технологічного розвитку АПК призначений для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання. Структурними складовими посібника є програма та тематичний план навчальної дисципліни; комплекс
навчально-методичного забезпечення для кожної теми курсу; зразки завдань для поточного модульного контролю знань. Основні рекомендації щодо вивчення дисципліни і набуття комплексу теоретичних та практичних навичок викладені у блоці навчально-методичного забезпечення. У ньому в розрізі кожної теми подаються методичні рекомендації щодо вивчення теми, термінологічні словники основних понять і категорій, теми рефератів, питання для поточного контролю знань, тестові завдання для перевірки знань, а також списки рекомендованої літератури.
^

програма навчальної дисципліни

Тема 1. АПК як галузь національної економіки


Структура, сфери та підкомплекси АПК України. Стан агропромислового виробництва. Матеріально-технічна база АПК. Види підприємств та їх об’єднань в АПК. Основні та оборотні фонди сільського господарства. Земельні ресурси та економічна ефективність їх використання.

Економічні основи технологічного розвитку АПК. Технологічні особливості виробництва сільськогосподарської продукції. Основні економічні показники виробничої діяльності підприємств АПК. Види і елементи витрат в АПК. Ринок продукції АПК та його формування.

Економічні основи виробничої діяльності підприємств АПК. Ціноутворення, кон’юнктура та інфраструктура аграрного ринку. Організація менеджменту та маркетингового управління в АПК. Ринок інноваційної продукції в АПК. Інформаційно-консуль­таційне забезпечення АПК. Фінансове забезпечення підприємств АПК. Особливості кредитування та оподаткування аграрних підприємств. Державна фінансова підтримка сільського господарства. Інвестиційні процеси в АПК. Зовнішньоекономічні зв’язки АПК України. Економічна оцінка ефективності нових технологій в підприємствах АПК.
^

Тема 2. Економіко-Технологічні особливості виробництва продукції рослинництва


Структура галузі рослинництва. Біологічні особливості сільсько-господарських культур. Ботанічна та виробнича класифікації польових культур. Технологічні основи рослинництва. Ґрунти як засіб сільськогосподарського виробництва. Бонітування ґрунтів та економічна оцінка земель. Агрохімічні основи рослинництва. Основи насіннєзнавства.

Система технологій у рослинництві. Біотехнологія в рослинництві. Технологічні процеси та прийоми обробітку ґрунту. Характеристика основних технологічних прийомів обробітки ґрунту. Технологічні процеси сівби та збирання врожаю сільськогосподарських культур. Організація системи сівозмін і структури посівних площ. Способи і строки сівби, норми висіву насіння. Глибина сівби. Система технологій збирання врожаю сільськогосподарських культур. Технологічні карти та розрахунок витрат на вирощування сільськогосподарських культур. Екологічні основи рослинництва.

Економічні основи виробництва продукції рослинництва. Критерії оцінки економічної ефективності засобів інтенсифікації в рослинництві. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва.
^

Тема 3. Система технологій вирощування
зернових культур


Економічне значення і біологічні особливості зернових культур. Біологічні та технологічні відмінності озимих і ярих зернових культур. Методи оцінки стану озимих зернових культур. Система технологій вирощування озимих і ярих зернових, круп’яних та зернобобових культур: сорти та гібриди, місце в сівозміні, основний та передпосівний обробіток ґрунту, внесення добрив, сівба, заходи щодо догляду та захисту посівів, збирання врожаю. Система технологій зберігання зернових культур. Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення.
^

Тема 4. Система технологій вирощування
технічних та баштанних культур


Економічне значення та біологічні особливості технічних і баштанних культур. Система технологій вирощування технічних і баштанних культур: сорти та гібриди, місце в сівозміні, основний та передпосівний обробіток ґрунту, внесення добрив, сівба, заходи щодо догляду та захисту посівів, збирання врожаю. Система технологій зберігання технічних та баштанних культур. Економічна ефективність виробництва технічних та баштанних культур і шляхи її підвищення.
^

Тема 5. Система технологій вирощування
овочевих культур


Економічне значення овочівництва. Біологічні та господарські особливості овочевих культур. Ботанічна класифікація овочевих культур. Вимоги овочевих культур до факторів навколишнього середовища. Галузі овочівництва. Типи господарств та зональна спеціалізація овочівництва. Овочеві сівозміни, культурозміни і рамозміни. Раціональна структура посівних площ овочевих культур.

Організація виробничих процесів в овочівництві на основі технологічних карт. Особливості обробітку ґрунту під овочеві культури. Удобрення овочевих культур. Особливості технології вирощування овочевих культур. Система удобрення овочевих культур. Насінний матеріал і його підготовка до сівби. Строки та способи сівби і садіння овочевих культур. Розсадний метод вирощування овочевих культур. Система технологій догляду за овочевими культурами. Система технологій збирання врожаю овочевих культур. Система технологій овочівництва закритого ґрунту. Система технологій товарної обробки, зберігання та реалізації продукції овочівництва.

Економічні основи виробництва овочів. Зменшення втрат при збиранні овочів. Економічна ефективність виробництва овочів відкритого і закритого ґрунтів. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва овочів.
^

Тема 6. Система технологій виробництва
продукції садівництва та виноградарства


Економічне значення садівництва та виноградарства. Біологічні, виробничі особливості та сорти плодових і ягідних культур, винограду. Організація території плодового саду і винограднику. Система технологій вирощування плодів, ягід та винограду. Технологія догляду за плодовими деревами та збирання плодів. Система технологій товарної обробки та зберігання плодів, ягід, винограду. Особливості технології промислового садівництва і виноградарства. Система технологій садівництва та виноградарства в особистих селянських та фермерських господарствах. Види спеціалізації в садівництві та виноградарстві. Типи садівницьких підприємств. Організація праці в садівництві та виноградарстві. Форми агропромислової інтеграції в садівництві та виноградарстві. Економічні основи виробництва продукції садівництва і виноградарства. Технологічні та організаційно-економічні чинники підви­щення ефективності садівництва і виноградарства.
^

Тема 7. Система технологій кормовиробництва


Кормовиробництво як галузь сільського господарства та його економічне значення. Технологічні особливості лучного і польового кормовиробництва. Хімічний склад кормів та чинники, які на них впливають. Енергетична поживність кормів. Класифікація кормів і кормових засобів. Система технологій виробництва грубих, соковитих і концентрованих кормів. Методи зберігання та згодовування різних видів кормів. Організація зеленого конвеєра. Система технологій виробництва комбікормів та їх класифікація. Технологія виробництва штучно зневоднених кормів. Кормоцехи та приготування кормових сумішей. Механізація технологічних процесів заготівлі й приготування кормів.

Економіка виробництва і використання кормів. Економічна оцінка кормових культур, раціонів та типів годівлі тварин. Резерви інтенсифікації кормовиробництва.
^

Тема 8. Економіко-Технологічні особливості виробництва продукції тваринництва


Економічні, технологічні та біологічні особливості тваринництва. Структура тваринництва. Система технологій сучасного тваринництва. Племінні та товарні господарства. Системоутворюючі фактори тваринництва.

Основи анатомії та фізіології тварин. Основи живлення тварин. Система органів травлення тварин. Перетравність кормів. Система технологій годівлі сільськогосподарських тварин та птиці. Деталізовані норми годівлі сільськогосподарських тварин. Типи годівлі та структура раціонів. Правила складання раціонів. Способи годівлі сільськогосподарських тварин. Планування річної потреби в кормах. Економічна ефективність кормових раціонів і типів годівлі тварин.

Система технологій розведення сільськогосподарських тварин та племінної справи. Походження і одомашнення сільськогосподарських тварин. Конституція, екстер’єр та інтер’єр сільськогосподарських тварин. Індивідуальний розвиток сільськогосподарських тварин. Порода та її структура. Добір та підбір сільськогосподарських тварин. Методи розведення у тваринництві. Види схрещування у тваринництві. Продуктивність сільськогосподарських тварин.

Система технологій відтворення сільськогосподарських тварин. Біотехнологія у тваринництві. Система технологій штучного осіменіння сільськогосподарських тварин. Великомасштабна селекція у тваринництві. Селекційно-генетичні показники у тваринництві. Використання комп’ютерної техніки та біометрична обробка даних у селекційно-племінній роботі. Мічення і присвоєння кличок у тваринництві. Ведення виробничого і племінного обліку у тваринництві. Організація та планування племінної роботи. Бонітування сільськогосподарських тварин.

Гігієна сільськогосподарських тварин. Технологічні та зоогігієнічні вимоги до приміщень для утримання сільськогосподарських тварин. Мікроклімат тваринницьких приміщень. Санітарно-гігієнічні вимоги та заходи у тваринництві. Основи ветеринарної медицини. Екологізація тваринництва. Шляхи підвищення економічної ефективності тваринництва.
^

Тема 9. Система технологій виробництва
Молока та яловичини


Економічне значення галузі скотарства. Біологічні, технологічні та економічні особливості великої рогатої худоби. Породи великої рогатої худоби різного напряму продуктивності та їх економічне значення. Молочна та м’ясна продуктивність великої рогатої худоби. Облік
молока на фермах і комплексах. Виробничі типи підприємств і об’єднань із виробництва продукції скотарства. Будівлі та споруди на фермах великої рогатої худоби.

Селекційно-племінна робота у скотарстві. Технологія вирощування, оцінка і використання бугаїв-плідників. Економічне значення та технологія відтворення поголів’я великої рогатої худоби. Оптимальний вік запліднення телиць. Річний цикл виробничої та фізіологічної діяльності корови. Структура стада великої рогатої худоби.

Система технологій вирощування ремонтного молодняку. Наукові основи одержання і вирощування молодняку. Умови одержання телят, здатних до інтенсивного росту та розвитку. Годівля, утримання і підготовка до отелення телиць, нетелів. Холодний спосіб вирощування молодняку. Технологія годівлі великої рогатої худоби.

Система технологій виробництва молока. Технологія та економіка машинного доїння корів. Фізіологічні особливості та технологічні операції доїння. Гігієна одержання високоякісного молока на фермах і комплексах. Роздоювання корів. Потоково-цехова система виробництва молока. Технологія утримання великої рогатої худоби. Економічні вимоги до способів і систем утримання худоби. Економічне значення та технологія пасовищного утримання корів.

Система технологій виробництва яловичини у молочно-м’ясному та м’ясному скотарстві. Технологічні процеси та способи утримання тварин. Технологія відгодівлі худоби. Особливості галузі та технологія спеціалізованого м’ясного скотарства. Технологічні особливості виробничих процесів вирощування, відгодівлі і нагулу худоби при різних способах утримання. Економічна оцінка існуючих технологічних рішень вирощування і відгодівлі худоби.

Техніка, обладнання для механізації технологічних процесів виробництва молока та яловичини і економічна ефективність їх використання. Енергозберігаючі технології у скотарстві. Технологія ведення молочного і м’ясного скотарства у розвинених країнах світу. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва молока та яловичини, поліпшення їх якості і зниження собівартості.
^

Тема 10. Система технологій виробництва свинини


Економічне значення галузі свинарства. Господарсько-біологічні особливості свиней. Типи і розміри свинарських підприємств. Селекційно-племінна робота у свинарстві. Основні породи свиней та їх використання. Методи розведення свиней. Використання гібридизації у свинарстві. Виробничий і племінний облік у свинарстві. Бонітування свиней.

Система технологій відтворення стада свиней. Формування маточного поголів’я. Системи і строки одержання приплоду. Система рівномірного отримання приплоду. Структура і оборот стада свиней.

Технологія утримання свиней. Технологія виробництва свинини на промисловій основі у спеціалізованих господарствах. Технологія виробництва свинини в особистих підсобних і фермерських господарствах. Технологія годівлі різних статево-вікових груп свиней. М’ясна, беконна та сальна відгодівля свиней. Техніка та обладнання для технологічних процесів у свинарстві.

Реалізація свиней. Транспортування свиней. Приймання-здавання забійних свиней. Економічні основи виробництва свинини. Шляхи підвищення економічної ефективності галузі свинарства.
^

Тема 11. Система технологій виробництва
продукції птахівництва


Економічне значення галузі птахівництва. Біологічні особливості сільськогосподарської птиці. Основи анатомії та фізіології сільськогосподарської птиці. Виробничі типи і розміри спеціалізованих птахівницьких підприємств. Структура стада птиці. Система технологій відтворення у птахівництві. Породи та кроси сільськогосподарської птиці. Селекційно-племінна робота у птахівництві.

Система технологій та способи утримання птиці. Технологія годівлі та вирощування сільськогосподарської птиці. Технологія виробництва інкубаційних яєць. Технологія виробництва харчових яєць. Комплектування, утримання і годівля батьківського стада. Інкубація курячих яєць. Вирощування ремонтного молодняку. Технологія утримання і годівлі курок-несучок. Збирання, сортування і пакування яєць.

Технологія виробництва м’яса птиці. Технологія вирощування курчат-бройлерів, індиченят, каченят і гусенят на м’ясо. Виробництво харчових яєць і м’яса сільськогосподарської птиці в особистих підсобних господарствах. Технологія виробництва гусячої печінки. Технологія заготівлі пір’я і пуху. Утилізація відходів птахівництва. Економічні основи виробництва продукції птахівництва.
^

Тема 12. Система технологій виробництва
іншої продукції тваринництва


Економічне значення конярства. Види продуктивності та використання коней. Біологічні особливості коней. Породи коней. Технологія відтворення та племінна робота в конярстві. Тренінг та іподромні випробування коней. Система технологій вирощування молодняку
коней. Технологія годівлі та утримання дорослих коней. Використання коней у сільському господарстві та спорті. Розрахунок собівартості коне-дня. Визначення потреби в робочих конях. Технологія отримання і переробки молока кобил. Шляхи підвищення економічної ефективності конярства.

Економічне значення вівчарства та козівництва. Біологічні особливості овець та кіз. Селекційно-племінна робота у вівчарстві та козівництві. Породи овець та їх класифікація. Породи та відріддя кіз. Система технологій відтворення овець та кіз, її економічне значення. Технологія утримання та годівлі овець і кіз. Технологія відгодівлі й нагулу овець та її економічне значення. Молочна продуктивність та технологія доїння овець і кіз. Механізація технологічних процесів у вівчарстві. Технологія стриження овець та її економічне значення. Руно, класирування і сортування вовни. Економічне значення та технологія первинної обробки, промислової переробки і використання вовни. Технологія виробництва бринзи. Шляхи підвищення економічної ефективності галузей вівчарства та козівництва.

Економічне значення галузей кролівництва та хутрового звірівництва. Біологічні особливості кролів та хутрових звірів. Система технологій розведення кролів та комплектування стада хутрових звірів. Породи кролів та види хутрових звірів. Система технологій відтворення у кролівництві та звірівництві. М’ясна, шкуркова і пухова продуктивність кролів. Система технологій утримання і відгодівлі кролів та хутрових звірів та її економічне значення. Технологія забою кролів і первинна обробка продуктів забою та її економічне значення. Технологія забою звірів і первинна обробка хутра та її економічне значення. Шляхи підвищення економічної ефективності кролівництва та хутрового звірівництва.

Економічне значення технології виробництва риби. Біологічні особливості риб. Види і породи ставових риб. Ставові рибницькі господарства та типи ставів. Інкубація ікри. Технологія вирощування цьогорічок. Система технологій вирощування товарної риби у ставах та її економічне значення. Технологія годівлі риби. Технологія вилову риби. Економічні особливості та шляхи підвищення прибутковості галузі рибництва.

Економічне значення і сучасний стан галузі бджільництва. Біологічні особливості бджіл. Розведення бджолиних сімей. Породи бджіл. Розмноження бджолиних сімей. Організація пасіки і праці у бджільництві. Виробничі напрямки бджільництва. Корми і технологія годівлі бджіл. Медоносна база бджільництва. Технологія утримання бджіл. Вулики і пасічний інвентар. Організація зимівлі бджіл. Використання бджіл для запилення сільськогосподарських культур. Система технологій виробництва продукції бджільництва: меду, воску, квіткового пилку, маточного молочка, прополісу, бджолиної отрути. Технологія зберігання, обробка та реалізація продуктів бджільництва. Шляхи підвищення економічної ефективності галузі бджільництва.
^

Тема 13. Система технологій переробки
продукції рослинництва


Економічне значення виробництва крупів. Сировина для виробництва крупів та їх асортимент. Система технологій виробництва крупів та її економічне значення. Якість крупів та норми виходу продукції. Технологічні особливості зберігання крупів. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва крупів.

Економічне значення борошна. Сировина та асортимент продукції. Технічне оснащення млина. Технологічні процеси одержання борошна високої якості та їх економічна ефективність. Технологія зберігання борошна. Побічна продукція борошномельного виробництва, її використання та економічне значення. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва борошна.

Економічне значення хліба. Технологічні процеси виробництва хліба та їх економічне значення. Особливості технології виготовлення житнього хліба. Технологічне устаткування для виробництва хліба. Технологія зберігання і транспортування хліба. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва хліба і хлібобулочних виробів.

Економічне значення та технологія виробництва олії. Основні олійні культури. Технологія виробництва пресованої нерафінованої олії. Технологія виробництва олії екстракційним способом. Технологічні процеси рафінації олії. Відходи переробки насіння олійних культур та їх використання. Економічні основи виробництва олії.

Економічне значення та технологія виробництва цукру. Сировина для виробництва цукру. Економічне значення та система технологій виробництва цукру-піску і цукру-рафінаду. Відходи цукрового виробництва та їх економічне значення. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва цукру.

Економічне значення переробки картоплі. Рекомендовані сорти картоплі для промислової переробки. Види продукції переробки картоплі. Система технологій виготовлення хрусткої картоплі та її економічне значення. Технологія виготовлення жареної замороженої картоплі та її економічне значення. Система технологій виробництва крохмалю та її економічне значення. Економічні основи переробки іншої продукції рослинництва.
^

Тема 14. Система технологій переробки
молока та виробництва молочних продуктів


Молоко як сировина для переробки. Харчова та біологічна цінність молока і молочних продуктів. Складові частини, хімічний склад та фізичні властивості молока. Визначення показників якості молока.

Економічне значення та структура молокопереробної галузі АПК. Підприємства з переробки молока. Система технологій первинної обробки і переробки молока. Технологія приймання і первинної обробки молока на фермах. Облік і транспортування молока. Технологія теплової обробки молока. Технологічні процеси пастеризації та стерилізації молока.

Класифікація питного молока. Система технологій виробництва пастеризованого, стерилізованого і топленого молока. Технологія сепарування молока. Система технологій виробництва пастеризованих і стерилізованих вершків. Система технологій виробництва вершкового та інших видів масла.

Система технологій виробництва кисломолочних продуктів. Технологія виробництва кефіру та сметани. Технологія виробництва кисломолочних продуктів із високим вмістом білка. Виробництво простого сиру кислотно-сичужним способом. Технологія виробництва морозива. Технологія виробництва сухих молочних продуктів. Технологія виробництва твердого сиру. Економічна ефективність переробки молока і виробництва різних видів молочних продуктів.
^

Тема 15. Система технологій переробки
м’яса та виробництва м’ясних продуктів


Сировина для виробництва м’ясних виробів. Структура м’ясо­переробних підприємств. Технологія забою і первинної переробки забійних тварин. Дозрівання м’яса. Технологія охолодження і способи заморожування та зберігання м’яса і м’ясопродуктів. Система технологій виробництва м’ясних солених продуктів. Способи соління м’яса. Система технологій виробництва натуральних м’ясних продуктів. Система технологій виробництва ковбасних виробів. Характеристика основних виробничих процесів виготовлення варених, напівкопчених, сирокопчених ковбас. Технологічне обладнання для переробки м’яса і виробництва м’ясних виробів. Ефективність і оптимальна технологія виробництва м’ясних і ковбасних виробів. Економічні показники переробки м’яса і виробництва м’ясних виробів.
Технологія забою сільськогосподарської птиці. Технологія зберігання м’яса сільськогосподарської птиці. Технологія переробки м’яса сільськогосподарської птиці. Асортимент кулінарних виробів і напівфабрикатів із м’яса птиці. Економічна оцінка ефективності технології забою і переробки м’яса птиці.

Система технологій переробки риби. Заморожування риби. Технологічні процеси соління, в’ялення і коптіння риби. Технологія виробництва стерилізованих рибних консервів. Економічна ефективність технології зберігання і переробки риби.
^

Тематичний план
навчальної дисципліни


^ Назва теми

Кількість годин

лекцій

семінарських
і практичних
занять


індивідуальної роботи

самостійної
роботи


разом

Модуль № 1 Система технологій АПК*

Розділ 1. Вступ у дисципліну

1. АПК як галузь національної економіки

1



0,5

2

3,5

Розділ 2. Система технологій виробництва продукції рослинництва

2. Економіко-технологічні особливості виробництва продукції рослинництва

1

1

0,5

4

6,5

3. Система технологій вирощування зернових культур

1

1

0,5

2

4,5

4. Система технологій вирощування технічних
та баштанних культур

1

1

0,5

2

4,5

5. Система технологій вирощування овочевих культур

1

0,5

0,5

2

4

6. Система технологій виробництва
продукції садівництва та виноградарства

1

0,5

0,5

2

4

7. Система технологій кормовиробництва

1

1

0,5

2

4,5

Розділ 3. Система технологій виробництва продукції тваринництва

8. Економіко-технологічні особливості виробництва продукції тваринництва

1

1

0,5

4

6,5

9. Система технологій виробництва
молока та яловичини

1

1

0,5

4

6,5

10. Система технологій виробництва свинини

1

0,5

0,5

2

4

11. Система технологій виробництва
продукції птахівництва

1

0,5

0,5

2

4

12. Система технологій виробництва
іншої продукції тваринництва

2

1

0,5

6

9,5

Розділ 4. Система технологій переробки продукції сільського господарства

13. Система технологій переробки
продукції рослинництва

2

2

1

4

9

14. Система технологій переробки молока
та виробництва молочних продуктів

2

2

0,5

4

8,5

15. Система технологій переробки м’яса
та виробництва м’ясних продуктів

2

2

0,5

4

8,5

Разом

19

15

8

46

88

Поточний модульний контроль (ПМК)



2





2

Усього

19

17

8

46

90

*Всі теми навчальної програми входять в один програмний модуль, за яким проводиться оцінювання рівня знань студентів у формі поточного модульного контролю (ПМК) на останньому практичному занятті.
^

Навчально-методичне
забезпечення дисципліни

Розділ 1
Вступ у дисципліну

Тема 1. апк ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Методичні рекомендації щодо вивчення теми


Агропромисловий комплекс нашої країни є важливою галуззю національної економіки України і складається із трьох сфер та обслуговуючих ланок:

І галузі, що виробляють для сільського господарства і агропромислового комплексу засоби виробництва (тракторне, сільсько-господарське і продовольче машинобудування тощо).

ІІ – власне сільське господарство, зокрема особисті підсобні господарства селян і лісове господарство.

ІІІ – галузі промисловості з переробки сільськогосподарської сировини (харчова, борошномельно-круп’яна, м’ясо-молочна промисловість; виробництво тканин, одягу, трикотажу, шкіряних товарів тощо).

Головною ланкою АПК є сільське господарство. У структурі сільського господарства України переважають галузі рослинництва й тваринництва. Ефективне функціонування АПК залежить від розвитку таких галузей промисловості, як хімічна і нафтохімічна, комбікормова, мікробіологічна, електроенергетична та машинобудування.

За призначенням і кінцевим використанням продукції в агропромисловому комплексі розрізняють два основних підкомплекси: ^ 1) агропродовольчий; 2) непродовольчих товарів. Агропродовольчий підкомплекс у свою чергу містить у собі такі продуктові підкомплекси: 1) продуктовий; 2) картоплепродуктовий; 3) бурякоцукровий; 4) плодо­овочево-консервний; 5) виноградно-виноробний; 6) м’ясний; 7) молоч­ний; 8) масложировий. Серед них найбільш важливе значення мають 1, 3, 6 та 7 підкомплекси.

Стан агропромислового виробництва характеризується виробництвом валової продукції сільського господарства та її структурою за категоріями господарств. На жаль, в Україні після 1990 року відбувся значний спад виробництва продукції сільського господарства, зменшилась рентабельність сільськогосподарського виробництва (додаток А).

У результаті реформування галузі АПК в країні виник перерозподіл землі між формами господарювання і в результаті збільшились
обсяги виробництва продукції в особистих селянських господарствах, почало розвиватись фермерство.

Матеріально-технічна база АПК в частині основних фондів охоплює різні види засобів праці виробничого і невиробничого призначення. В аграрному секторі порівняно з іншими галузями національної економіки більше об’єктів обліку, формування та експлуатації засобів праці.

В АПК України в основному функціонують такі види підприємств: 1) приватні господарства (селянські або фермерські); 2) сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи; 3) господарські товариства (сільськогосподарські акціонерні товариства закритого і відкритого типів, товариства з обмеженою відповідальністю та інші типи товариств); 4) державні (науково-дослідні інститути та науково-дослідні станції аграрного профілю, племзаводи, тощо).

Виробництво продукції в сільському господарстві здійснюється на основі органічної єдності таких факторів, як земля, трудові ресурси, засоби і предмети праці. Засоби і предмети праці в сукупності становлять засоби виробництва, які є матеріальною основою сільського господарства і важливою складовою його продуктивних сил. Засоби виробництва сільського господарства, виражені у грошовій формі, становлять його виробничі фонди. Виробничі фонди сільського господарства, залежно від економічного значення в процесі виробництва, характеру обороту і способу перенесення вартості на створюваний продукт поділяються на основні та оборотні. При цьому засоби праці набувають економічної форми основних фондів, а предмети праці – оборотних фондів.

^ Основні фонди сільського господарства за економічним значенням поділяються на виробничі (будівлі, споруди й передавальні пристрої, силові машини й обладнання, робочі машини і обладнання, вимірювальні прилади й інструменти, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, продуктивну і робочу худобу, багаторічні насадження та інші основні фонди) і невиробничі (основні фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, мистецтва, освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення).

^ Оборотні фонди – це виробничі запаси (насіння й посадковий матеріал, корм (фураж) і підстилка, нафтопродукти, запасні частини, мінеральні добрива, ветеринарні препарати, отрутохімікати та ін.); незавершене виробництво (витрати на роботи, виконані під урожай наступного року та ін.), молодняк і доросла худоба на відгодівлі.

Основні фонди формують за рахунок відрахування від прибутку, амортизації, виручки від продажу основних фондів, страхових платежів по основних фондах, довгострокових кредитів. Оборотні фонди формують за рахунок відрахувань від прибутку і короткострокових кредитів.

Запам’ятайте, що земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя населення країни. Земельні ресурси в сільському господарстві є головним засобом виробництва.

Економічна ефективність використання земельних ресурсів характеризується системою натуральних (урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства – на ріллю, птахівництва – на площу зернових)) і вартісних показників (виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь).

Економічні основи технологічного розвитку АПК базуються на технології та системі технологій. Технологія – наука про засоби дії на сировину, матеріали і напівфабрикати відповідними знаряддями праці з метою виробництва певної продукції. Всі технології складаються з обмеженої кількості технологічних операцій, яким властиві певні фізичні, хімічні та біохімічні перетворення.

Технологія будь-якого виробництва зазвичай викладена в техніко-економічній документації, яка складається відповідно до встановлених стандартів або технічних умов (конструкторська документація, норми витрат сировини, палива, енергії, допоміжних матеріалів тощо). Будь-яка технологія повинна бути ринково орієнтованою, тобто продукція повинна задовольняти попит споживачів.

В агропромисловому комплексі всі технології між собою пов’язані загальними закономірностями та матеріальними, технологічними, біологічними, організаційними і економічними зв’язками й утворюють собою систему технологій АПК.

Усі галузі національної економіки розвиваються за економічними законами, але виробництво сільськогосподарської продукції має технологічні особливості: 1) функціонують різні форми власності та види господарювання; 2) земля (ґрунт) є головним і незамінним засобом виробництва; 3) потрібно враховувати дію законів природи, зокрема біологічні особливості відтворення рослин і тварин у різних зонах країни; 4) сезонність виробництва; 5) сільськогосподарське виробництво просторово розосереджене, що спричинює великі обсяги внутрішньогосподарських перевезень (зерна, кормів, добрив, пального тощо), а також витрат енергетичних ресурсів і засобів виробництва; 6) на відміну від промисловості частина одержуваної продукції сільського господарства (насіння, корми, молодняк тварин тощо) в подальшому виробничому процесі використовується як засіб виробництва, що потребує додаткових спеціалізованих приміщень і сховищ; 7) вплив природнокліматичних умов на кінцевий результат і економічну ефективність виробництва сільськогосподарської продукції.

Акцентуйте увагу на тому, що технологічні особливості сільського господарства як галузі національної економіки визначають структуру виробництва, рівень забезпеченості та використання техніки, склад робочої сили, характер поділу праці та форми її організації, зумовлюють нерівномірність надходження коштів від реалізації продукції тощо. Звідси своєрідний характер дії економічних законів у сільському господарстві, специфіка його відтворення і розвитку.

У сучасних умовах виробництва продукції АПК спеціалісти економічного профілю повинні мати високу кваліфікацію і знати системи технологій та основні економічні показники виробничої діяльності підприємств АПК, до яких належать: валовий дохід, валова продукція, прибуток від реалізації, рентабельність, рівень прибутку, собівартість продукції, товарна продукція, товарність продукції, трудові ресурси, фондовіддача, фондозабезпеченість (фондооснащеність), фондоозброєність праці, фондомісткість продукції, чистий дохід та ін.

Ознайомтеся із видами витрат, які несуть аграрні підприємства. Витрати поділяються на групи: операційні (прямі матеріальні, прямі витрати на оплату праці, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут тощо), фінансові, надзвичайні тощо. Сукупність економічно однорідних витрат називають елементом витрат.

Майте на увазі, що для правильного визначення собівартості та її всебічного аналізу потрібно знати класифікацію витрат підприємств АПК за кількома ознаками, які поділяються на основні та неосновні, прямі і непрямі, витрати поточного року і минулих років, готівкові та безготівкові, контрольовані і неконтрольовані, постійні та змінні.

Удосконалення менеджменту в системі технологій АПК потрібне для ефективного розвитку аграрного виробництва та раціонального використання виробничих ресурсів підприємств. Вивчаючи організацію менеджменту в АПК, визначте проблеми організації управління в аграрному секторі економіки та шляхи їх вирішення. Ці проблеми містять у собі функціонування аграрної політики, економіки (прогнозування і планування), фінансів (мотивації), інспекційної діяльності (контролю), наукового, інформаційно-консультаційного та кадрового забезпечення підприємств і організацій аграрного сектора.

У виробництві продукції АПК важливо дотримуватись головної світової маркетингової вимоги: виробляти лише те, що можна реалізувати, а не намагатись реалізувати те, що вироблено. Передумови і чинники цієї вимоги пов’язані з динамічним розвитком виробництва і перенасиченням світових ринків товарами. Це і спонукає до кардинальних змін у концепції управлінського мислення, спрямованого на те, що ринок є базисом усієї ділової активності підприємств.

Ринок інноваційної продукції в АПК забезпечується науковими установами Української академії аграрних наук, відомствами та навчальними закладами Міністерства аграрної політики України.

На поліпшення фінансового стану сільськогосподарських підприємств позитивно впливає зростання обсягів кредитування, зокрема й пільговими кредитами. Основним фактором, що цьому сприяв, є зниження вартості кредитних ресурсів та наближення їх до норми рентабельності.

Сільське господарство є кредитомісткою галуззю, яка не може нормально розвиватися без залучення з боку (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових кредитів, для здійснення поточних платежів з метою забезпечення операційної діяльності. Адже в сільському господарстві, як уже зазначалося, існує великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу й отриманням доходів. Тому аграрні підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно невиправдано. Значно ефективніше мінімальні виробничі запаси і кошти в розрахунках формувати за рахунок власних джерел, крім того, позичкових, тобто за рахунок кредитів.

Для сільськогосподарських товаровиробників запроваджено спеціальні режими прямого і непрямого оподаткування, які слід розглядати як непряме бюджетне фінансування розвитку галузей сільського господарства. Спеціальним режимом прямого оподаткування сільськогосподарських товаровиробників є фіксований сільськогосподарський податок, який з часу запровадження об’єднав у собі 12 обов’язкових платежів державі.

Специфіка сільського господарства та відкритість аграрних ринків для імпорту продовольства в умовах Світової організації торгівлі зумовлюють необхідність проведення виваженої державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Досвід показує, що за рахунок одних лише ринкових механізмів не можна забезпечити сталий соціально-економічний розвиток галузі, тому держава повинна зберігати за собою достатньо ефективні важелі впливу на ці процеси.

Найважливішими функціями і елементами бюджетної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників в найближчий час і на перспективу мають стати: 1) розв’язання проблем у стратегічних напрямах аграрного виробництва на основі державного цільового програмування; 2) підтримка дохідності аграрної сфери на рівні середньої норми прибутку з національної економіки через проведення ефективної антимонопольної політики, регулювання цін на продукцію природних монополій та пропорцій внутрішнього і міжгалузевого обміну; 3) бюджетне фінансування на здешевлення коротко- та довгострокових кредитів для села; 4) підтримка структурної перебудови галузі на основі активного стимулювання інтеграційних процесів із підприємствами інших галузей, об’єднання і кооперування капіталів та залучення коштів на інвестування галузі; 5) введення механізмів мінімальних гарантованих цін, державних інтервенцій та державних заставних операцій, механізму цінових дотацій і компенсацій тощо; 6) сприяння розвитку й удосконаленню лізингових відносин та товарного кредиту (зокрема, техніка за лізингом має надходити у розпорядження безпосереднього виробника, а не посередникам (за схемами прямих договорів, а не суборенди)); 7) зважена протекціоністська політика з метою захисту вітчизняних сільськогосподарських виробників від нерівної конкуренції імпортних товарів на вітчизняному ринку.

Сільське господарство є менш інвестиційно привабливою галуззю порівняно з рядом інших галузей національної економіки. Це спричинено тривалим періодом виробництва сільськогосподарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його завершення й одночасним вивільненням коштів на завершальному етапі при одержанні готової продукції.

Вивчаючи інвестиційні процеси в галузях АПК, акцентуйте увагу на тому, що в Україні, внаслідок трансформації економіки, суттєво змінилася структура джерел фінансування інвестицій, прямі іноземні інвестиції неоднакові залежно від галузей АПК та регіонів країни. Ознайомтеся з особливостями державної інвестиційної підтримки розвитку АПК. Рівень ефективності інвестицій в основний капітал сільського господарства залежить від сукупності природнокліматичних, економічних та інших факторів, серед яких найбільше впливає ціновий фактор, структура виробництва, рівень забезпеченості основним і оборотним капіталами, продуктивність земельних ресурсів тощо.

Зовнішньоторговельні зв’язки АПК України характеризуються структурою експорту та імпорту продукції сільського господарства
та переробних галузей АПК. Зараз спостерігається чітка тенденція скорочення торговельних зв’язків із країнами СНД і поширення їх з країнами далекого зарубіжжя при поступовому зростанні кількості країн, з якими торгує Україна.
^

Термінологічний словник


Агропромисловий комплекс – складна виробнича соціально-економічна система, яка охоплює ряд галузей національної економіки, що спеціалізуються на виробництві продукції сільського господарства, її переробці і реалізації, а також на виробництві засобів виробництва для сільського господарства і пов’язаних з цим галузей, які займаються матеріально-технічним обслуговуванням аграрного сектора, з метою найбільш повного задоволення суспільних потреб у продовольстві та сільськогосподарській сировині.

^ Агропродовольчий підкомплекс – це сільське господарство (в тій його частині, в якій виробляються продукти харчування і сировина для виробництва продовольчих товарів), харчова м’ясо-молочна, борошномельно-круп’яна промисловість, громадське харчування, торгівля продовольчими товарами, а також галузі промисловості, що постачають підприємствам і організаціям даного підкомплексу необхідні засоби виробництва.

^ Валовий дохід (Вд) – вартість валової продукції за мінусом матеріальних витрат, тобто заново створена вартість, яку визначають за формулою:

Вд = В – М,

де В – валова продукція;

^ М – матеріальні витрати (уречевлена праця).

Валова продукція (В) – обсяг виробленої продукції за певний проміжок часу. На сільськогосподарських підприємствах до її складу входять: вартість валового збору всіх сільськогосподарських культур у поточному році 1), витрати на вирощування молодих багаторічних насаджень 2), зміну (збільшення, зменшення) вартості незавершеного виробництва в рослинництві від початку й до кінця року (B3), вартість всієї продукції від використання сільськогосподарських тварин – молока, м’яса, яєць, вовни та ін. 4), вартість продукції вирощування всіх видів сільськогосподарських тварин і птиці, приріст живої маси, приплід 5), вартість виготовленого в господарстві інвентарю й інших виробів, а також грошові надходження за роботи й послуги,
виконані на сторону 6). Валову продукцію визначають у поточних і порівняльних цінах за формулою:

В = В1 + В2 + В3 + В4 + В5 + В6.

Виробничі фонди – сукупність засобів і предметів праці. Основні виробничі фонди – це засоби, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігають свою натуральну форму і вартість переносять на новостворюваний продукт поступово, частинами за ступенем зношення. До основних виробничих фондів належать тільки засоби праці, створені людиною.

^ Грошова виручка – сукупні доходи підприємства від реалізації виробленої продукції, виконаних трудових послуг на сторону, грошові надходження від продажу засобів виробництва, страхових відшкодувань та інших надходжень.

^ Економічна ефективність – співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва.

Економічні показники – інформаційні носії певних кількісних та якісних характеристик економічних явищ і процесів.

^ Ефективність виробництва – результативність, яку визначають відношенням результатів до відповідної кількості використаних ресурсів, витрат.

Інтенсифікація – форма розширеного відтворення, коли приріст продукції ґрунтується на концентрації засобів виробництва (а іноді й живої праці), якісному вдосконаленні виробництва, впровадженні досягнень науки і техніки.

^ Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє і впливає на предмети праці в процесі виробництва. Вони містять у собі знаряддя праці (машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, прилади, двигуни тощо), виробничі будівлі і споруди, продуктивну худобу, багаторічні насадження, дороги, лінії електропередач, мости, канали та ін. Засоби праці безпосередньо не створюють масу сільськогосподарської продукції, в процесі виробництва зберігають свою натуральну форму і діють протягом багатьох виробничих циклів.

^ Оборотні фонди – це засоби виробництва, які беруть участь лише в одному циклі виробництва, втрачають свою натуральну форму, а свою вартість повністю переносять на новостворений продукт.

^ Підкомплекс непродовольчих товарів – це сільське господарство в тій його частині, в якій виробляється сировина для непродовольчих товарів, всі підгалузі легкої промисловості, які використовують сільськогосподарську сировину, – виробництво тканин, одягу, трикотажу, взуття, шкіряно-хутряних та інших виробів і промисловість, що постачає ці галузі засобами виробництва.

^ Предмети праці – це природна речовина, на яку людина спрямовує свою діяльність у процесі праці з метою пристосування її для особистого або виробничого споживання. У сільському господарстві
основними предметами праці є насіння, добрива, корми, молодняк тварин, пальне, медикаменти тощо. У процесі виробництва вони повністю споживаються і формують масу готової продукції.

^ Прибуток від реалізації (Пр) – розраховують як різницю між товарною продукцією (Тп) і матеріальними витратами (М), оплатою праці (Оп) та іншими грошовими витратами (Гів) за формулою:

Пр = Тп – (М + Оп + Гів).

Рентабельність – це прибутковість чи дохідність виробництва. Рівень рентабельності (Рр) розраховується як відношення прибутку (Пр) до собівартості реалізованої продукції в процентах (Сп). Вираховують його за формулою:



^ Рівень прибутку (Рп) характеризується відношенням прибутку (Пр) до середньорічної вартості основних фондів (Фос) і оборотних засобів (Фоб). Вираховують його за формулою:



^ Собівартість продукції – витрати підприємств АПК на виробництво продукції та її реалізацію в грошовому виразі. Собівартість визначають у вигляді величини витрат на всю продукцію, показника витрат на одиницю продукції чи витрат на одну гривню валової продукції в порівнянних цінах.

^ Товарна продукція (Т) частина валової продукції, реалізованої підприємством на сторону, яка містить у собі вартість продукції, реалізованої заготівельним організаціям у рахунок плану державних закупівель 1), вартість продукції, реалізованої іншим організаціям і підприємствам 2), вартість продукції, реалізованої на ринках 3), вартість продукції, реалізованої працівникам сільськогосподарських підприємств, робітникам і службовцям у рахунок оплати праці і відпущеної для громадського харчування 4), вартість продукції, відпущеної в рахунок оплати праці залучених зі сторони працівників 5). Товарну продукцію визначають за формулою:

T = T1 + Т2 + Т3 + Т4 + Т5.

Товарність продукції (Тп) – питома вага товарної продукції в загальному обсязі виробленої. Визначають по господарству, галузях і окремих видах продукції в процентах за формулою:



^ Трудові ресурси АПК – це працездатне населення, яке проживає в селах та містах і працює у сферах АПК. До трудових ресурсів належать особи, які уклали з підприємствами АПК трудові угоди, зараховані до складу робітників цих підприємств і працюють у різних галузях, а також працездатні робітники підприємств, підлітки, працюючі особи пенсійного віку, які проживають на території сільськогосподарського підприємства різної форми власності.

Технологія – це сукупність методів переробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми та складу сировини, матеріалу, напівфабрикатів, які використовуються в процесі виготовлення виробів продуктового та виробничого призначення.

^ Фондовіддача (Фо) – відношення вартості валової продукції (ВП), валового чи чистого доходу до вартості виробничих фондів (Фос), що визначається за формулою:

.

Фондозабезпеченість (фондооснащеність) – відношення вартості виробничих фондів до площі сільськогосподарських угідь у гривнях.

^ Фондоозброєність праці – відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працівників, які беруть участь у виробництві.

^ Фондомісткість продукції (Фм) – розмір основних фондів із розрахунку на 1 грн. валової продукції, грн.



Чистий дохід (Чд) – різниця між валовим доходом і витратами на оплату праці. Чистий дохід підприємства прийнято називати прибутком.
^

Теми рефератів


  1. АПК в сучасних ринкових умовах господарювання та перспективи його розвитку.

  2. Формування ринку продовольства в Україні.

  3. Фінансове забезпечення сільськогосподарських підприємств.

  4. Витрати і економічна ефективність сільськогосподарського виробництва та переробних галузей АПК.

  5. Особливості кредитування підприємств АПК.

  6. Особливості оподаткування сільськогосподарських підприємств.

  7. Іноземні інвестиції в АПК та їх ефективність.

  8. Державна інвестиційна підтримка розвитку АПК.

  9. Цінова ситуація і кон’юнктура на ринках сільськогосподарської продукції та продовольства.

  10. Організація менеджменту в АПК.

  11. Маркетинг продукції АПК.

  12. Інформаційно-технічне забезпечення інноваційного розвитку АПК.

  13. Зовнішньоторговельні зв’язки АПК України.

  14. Земельні ресурси та економічна ефективність їх використання в Україні.

  15. Економічна оцінка ефективності нових технологій на підприємствах АПК.
^

Питання для поточного контролю знань


  1. Назвіть економічні та технологічні особливості сільського господарства та переробних галузей АПК.

  2. Поясніть, що таке засоби і предмети праці в АПК.

  3. Поясніть, чому в сільському господарстві порівняно з іншими галузями національної економіки ускладнюється процес управління виробництвом.

  4. Дайте характеристику сфер та підкомплексів АПК.

  5. Дайте характеристику основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

  6. Дайте характеристику основних виробничих фондів несільсько-господарського призначення.

  7. Поясніть, у чому полягає потреба кредитування сільського господарства та переробних підприємств АПК.

  8. Назвіть види підприємств та їх об’єднань в АПК.

  9. З’ясуйте основні причини значного спаду виробництва валової продукції сільського господарства після 1990 року.

  10. Які структурні зміни відбулися у виробництві валової продукції сільського господарства за останні 17 років?

  11. Які комплексні заходи повинні проводитись щодо подолання
    дефіциту продуктів харчування та забезпечення продовольчої безпеки держави?

  12. Назвіть заходи щодо покращення економічних показників сільського господарства.

  13. Дайте характеристику ціноутворення, кон’юнктури та інфраструктури ринку продукції рослинництва (зерна, насіння соняшнику, цукру та ін.).

  14. Поясніть, чому сільське господарство є менш інвестиційно привабливою галуззю порівняно з іншими галузями національної економіки.

  15. Дайте характеристику ціноутворення, кон’юнктури та інфраструктури ринку продукції тваринництва (молока; м’яса великої рогатої худоби, свиней, птиці; яєць птиці; вовни та ін.).

  16. Назвіть склад та елементи витрат за всіма видами діяльності аграрних підприємств.

  17. Які основні проблеми організації менеджменту в АПК та можливі шляхи їх вирішення?

  18. Назвіть заходи, які потрібно вжити щодо поліпшення фінансового стану сільськогосподарських підприємств.

  19. Які існують особливості оподаткування сільськогосподарських підприємств?

  20. Як діє спеціальний порядок сплати податку на додану вартість на сільськогосподарських підприємствах?

  21. Які найважливіші функції та елементи бюджетної підтримки сільського господарства?

  22. Дайте характеристику земельних ресурсів та назвіть показники економічної ефективності їх використання.

  23. Поясніть, як і чому змінилась структура джерел фінансування інвестицій в АПК протягом останніх 17 років.

  24. Інвестиційні пріоритети в структурі АПК.

  25. Державні та іноземні інвестиції в АПК України та їх ефективність.

  26. Охарактеризуйте експортно-імпортні операції України з пшеницею, житом, ячменем, кукурудзою, насінням соняшнику.

  27. Охарактеризуйте експортно-імпортні операції України із картоплею, овочами, соняшниковою олією, борошном, цукром.

  28. Охарактеризуйте експортно-імпортні операції України із молоком і молочними продуктами, м’ясом і м’ясопродуктами.

  29. Використовуючи додаток А, проаналізуйте коливання рентабельності сільськогосподарського виробництва за 1990-2005 роки.
^

Тестові завдання для перевірки знань


  1. В якій сфері АПК виробляється за обсягом найбільше продукції:

а) у 1-й сфері (виробництво засобів виробництва для АПК);

б) у 2-й сфері (сільське господарство);

в) у 3-й сфері (галузі промисловості з переробки сільськогосподарської сировини).

  1. Вкажіть операційні витрати аграрних підприємств, що входять у виробничу собівартість:

а) прямі матеріальні витрати;

б) адміністративні витрати;

в) витрати на збут;

г) інші операційні витрати.

  1. Скільки відсотків одержуваної сільськогосподарської продукції використовується в подальшому виробничому процесі як засіб виробництва:

а) 10-15 %;

б) 20-25 %;

в) 30-35 %;

г) 40-45 %;

ґ) 50-55 %.

  1. У сільському господарстві головним засобом виробництва є:

а) основні фонди;

б) виробничі фонди;

в) земля;

г) жива праця.

  1. Вид якого підприємства, враховуючи форми власності і господарювання, малопоширений в АПК України:

а) комунальне;

б) приватне;

в) державне;

г) господарське товариство;

ґ) колективне.

  1. Спеціальним режимом прямого оподаткування сільськогосподарських товаровиробників є:

а) фіксований сільськогосподарський податок;

б) нефіксований сільськогосподарський податок;

в) особливості використання сум ПДВ;

г) нарахування ПДВ за нульовою ставкою;

ґ) дотації сільськогосподарських товаровиробників.

  1. В якому році в Україні введено фіксований сільськогосподарський податок:

а) 1991;

б) 1999;

в) 2002;

г) 2005.

  1. У технологічній структурі інвестицій в основний капітал у галузях АПК основну частку займають витрати на:

а) будівельно-монтажні роботи;

б) придбання машин і обладнання;

в) реконструкцію діючих підприємств;

г) виробництво нової конкурентоспроможної продукції.

  1. У відтворювальній структурі інвестицій в АПК переважають витрати на:

а) соціальну сферу;

б) технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств;

в) охорону і раціональне використання земель;

г) будівельно-монтажні роботи.

  1. Основний обсяг приросту прямих і непрямих інвестицій в АПК забезпечено за рахунок коштів на:

а) фінансову підтримку заставних та інтервенційних операцій із зерном;

б) селекцію в рослинництві;

в) селекцію у тваринництві;

г) подолання наслідків несприятливих умов, стихійного лиха та розвиток аграрного ринку;

ґ) формування державної служби з охорони прав на сорти рослин.

Література: 1, 2, 4-7, 9, 18, 22, 37, 38-42, 44, 47, 48, 51-53, 57, 59, 62, 70-72, 86, 90, 93, 110, 111, 114, 121-124, 134, 135, 143, 144, 150, 159, 161, 163, 166, 169, 170.
^

Розділ 2
Система технологій виробництва
продукції рослинництва

Тема 2. ЕКОНОМІКО-Технологічні особливості виробництва продукції рослинництва

^

Методичні рекомендації щодо вивчення теми


Рослинництво провідна галузь виробництва сільськогосподарської продукції, найважливіше джерело продовольчих ресурсів людства, основа його цивілізації.

Рослинництво займається вирощуванням різних культурних рослин. Разом з тим цей термін означає вирощування саме польових культур аналогічно тому, як плодівництво – садових, а овочівництво – городніх культур. Отже, структура рослинництва визначає склад і співвідношення в аграрному підприємстві таких галузей, як рільництво, кормовиробництво, овочівництво, садівництво.

Вивчаючи біологічні особливості сільськогосподарських культур, зверніть увагу, що рослини складаються із клітин, різноманітних за формою і розмірами. У рослин є різні органи, які виконують неоднакові функції. Корені, стебла, листки називаються вегетативними органами, а квітки, плоди, насіння – генеративними органами. Генеративні органи є органами розмноження. Деякі види рослин можуть розмножуватись і за допомогою вегетативних органів. У цілому, продуктивність рослин складається з плодової маси і вегетативних частин, які теж можуть використовуватись з господарською метою або як сировина для промисловості.

Життєдіяльність рослин, їх ріст і розвиток здійснюються в результаті постійного обміну речовин і енергії між рослиною та навколишнім середовищем. Основою обміну речовин і енергії є процеси асиміляції та дисиміляції. На початку життя фізіологічні функції рослини забезпечуються речовинами і енергією, які є в рослині. Після переходу молодої рослини до власного (автотрофного) живлення процеси росту і розвитку в ній постійно залежать від інтенсивності фотосинтезу та дихання.

У рослинництві усі польові культури, залежно від ботанічних ознак, виробничого принципу і характеру використання отримуваної продукції поділяються на різні групи.

За виробничим принципом польові культури поділяються на такі великі групи та підгрупи:

    1) зернові:

  • типові хліба (озима пшениця, озиме жито, озимий ячмінь, тритикале (гібрид пшениці і жита), яра пшениця, ярий ячмінь, овес);

  • просовидні хліба (кукурудза, сорго, могар, чумиза та ін.);

  • зернові бобові – горох, соя, люпин, квасоля, нут, чина, кормові боби, сочевиця та ін.);

  • круп’яні (рис, просо, гречка та ін.);

2) технічні:

  • цукрові буряки;

  • картопля;

  • олійні культури (соняшник, рицина, льон олійний, озимий ріпак, суріпа, рижій, гірчиця, мак олійний, арахіс та ін.);

  • ефіроолійні (коріандр, кмин, м’ята перцева, шавлія мускатна, троянда ефіроолійна, лаванда справжня, фенхель, аніс);

  • прядивні культури (льон, коноплі, бавовник);

  • наркотичні культури (тютюн, махорка, хміль);

  • лікарські рослини (ромашка аптечна, меліса, нагідки лікарські, валеріана лікарська);

3) кормові культури:

  • багаторічні бобові трави (люцерна, конюшина, еспарцет, буркун, лядвенець рогатий та ін.);

  • багаторічні злакові трави (вівсяниця лучна, грястиця збірна, житняк гребінчастий, пирій безкорневищний, райграс високий, райграс багатоукісний, стоколос безостий, тимофіївка лучна та ін.);

  • однорічні бобові трави (вика яра, вика озима, буркун білий однорічний, кормовий горох (пелюшка), однорічні види конюшини, сарадела, чина);

  • однорічні злакові трави (могар, райграс однорічний, суданська трава, сорго на зелений корм та силос);

  • капустяні (хрестоцвіті) кормові культури (ріпак озимий (рапс), ріпак ярий, суріпа озима, редька олійна, перко, тифон, кормова капуста);

  • кормові корене- і бульбоплоди (кормові буряки, кормова картопля, кормова морква, бруква, турнепс, топінамбур);

4) баштанні культури (кавун, диня, гарбуз, кабачки).

За даними А.О. Бабича (1995 р.) з посиланням на “FAO Production” (1994 р.), земельний фонд у цілому по всіх країнах світу становить 13 млрд. 435 млн. га, зокрема 36,2 %, або 4 млрд. 868 млн. га, займають сільськогосподарські угіддя, із них ріллі – 1 млрд. 346 млн. га, або 27,6 % (табл. 2.1). Під природними кормовими угіддями – луками та пасовищами – 3 млрд. 424 млн. га, або 70,3 %, багаторічними насадженнями – 98 млн. га, або 2 % площі.

^ Таблиця 2.1

Площа сільськогосподарських угідь, сіножатей,
пасовищ та ріллі у світі


^ Континент, країна

Сільсько-господарські угіддя,
млн. га


Сіножаті і пасовища

Рілля

площа, млн. га

%
у сільсько-
господарських угіддях


площа, млн. га

%
у сільсько-
господарських угіддях


^ У світі і по континентах

У світі – всього

4 868,3

3 424,3

70,3

1 345,9

27,6

Африка

1 082,0

899,5

83,1

163,6

15,1

Північна Америка

633,4

362,0

57,2

264,4

41,7

Південна Америка

610,1

497,1

81,5

96,8

15,9

Азія

1 259,0

799,9

63,5

424,8

33,7

Європа

217,5

80,8

37,2

122,6

56,4

Океанія і Австралія

481,8

429,2

89,1

51,6

10,7

Країни

Китай

496,3

400,0

80,6

93,1

18,8

Австралія

466,0

415,0

89,1

58,0

10,9

США

426,9

239,2

56,0

185,7

43,5

Бразилія

245,8

186,8

76,0

49,5

20,1

Казахстан

221,8

186,3

84,0

35,3

16,0

Росія

210,3

78,0

37,1

129,9

61,8

Індія

181,1

11,4

6,3

166,1

91,7

Аргентина

169,2

142,0

83,9

25,0

14,8

Мексика

99,2

74,5

75,1

23,2

23,4

Канада

73,4

27,9

38,0

45,4

61,9

Нігерія

72,4

40,0

55,2

29,9

41,3

Україна

41,9

7,5

17,9

33,4

79,4

Туреччина

39,8

12,4

31,2

24,5

61,6

Індонезія

34,3

11,8

34,4

16,4

47,8

Франція

30,4

11,1

36,5

18,1

59,5

Іспанія

30,2

10,3

34,1

15,2

50,3

Польща

18,7

4,0

21,4

14,3

76,5

Великобританія

17,7

11,1

62,7

6,5

36,7

Німеччина

17,2

5,2

30,2

11,5

66,9

Італія

16,8

4,9

29,2

9,0

53,6

Румунія

14,8

4,8

32,4

9,4

63,5

Пакистан

10,5

1,3

12,4

5,5

52,4

Японія

5,2

0,7

13,5

4,1

78,8


Україна – велика країна світу і входить до числа 12 країн, що мають найбільше землекористування. Площа її сільськогосподарських угідь становить близько 41,9 млн. га, зокрема близько 33,4 млн. га орних земель. У світовому землеробстві найбільші посівні площі – близько 760 млн. гектарів – займають зернові культури, головні з яких – пшениця, рис, кукурудза, просо, сорго, ячмінь, овес, жито та гречка. Із незернових культур значні площі займають бавовник, картопля, арахіс, соняшник, цукрові буряки, ріпак, льон-довгунець.

В Україні досить сприятливі кліматичні умови, географічне положення, родючі землі. Агрокліматичний потенціал України, клімат якої переважно континентальний, у 1,5-1,8 разу нижчий порівняно з країнами Західної Європи і США. Тому високі гарантовані врожаї щорічно отримують лише на площі, що становить 30 % від усіх орних земель. Решта земель, розміщена переважно в південній і південно-східній частинах Лісостепу та в Степу, має недостатнє зволоження. У зв’язку з цим бувають великі коливання врожайності польових культур по роках. У додатку Б наведено посівні площі, валовий збір та урожайність сільськогосподарських культур за останні 16 років.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства, тобто комплекс організаційно-економічних та агротехнічних заходів щодо раціонального використання землі, підвищення врожайності сільсько-господарських культур, збереження та підвищення родючості ґрунту. Система землеробства розробляється з урахуванням умов конкретної природно-економічної зони і містить у собі комплекс таких систем: організацію земельної території; сівозмін; удобрення в сівозмінах; насінництва; захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів; обробітку ґрунту та догляду за посівами; меліоративних заходів та ін.

Ґрунти є основним засобом сільськогосподарського виробництва. Кожному з них властива певна природна родючість як загальна сума елементів життєдіяльності, якими ґрунт потенційно може забезпечити рослину. Діючи на ґрунт прийомами обробітку, внесенням добрив, меліорацією земель, людина створює додаткову, тобто штучну родючість. Тому ефективна родючість залежить від рівня природної родючості ґрунту і використання його у виробництві. При правильному застосуванні засобів механізації, хімізації тощо родючість ґрунту підвищується. Зверніть увагу, що на території України поширені різні типи ґрунтів, які відрізняються природними властивостями.

Бонітування ґрунтів має велике практичне значення і здійснюється для їх порівняння за якістю і продуктивністю. Бонітування ґрунтів проводиться за єдиною методикою, затвердженою в установленому порядку за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з природними властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність. Показники бонітування ґрунтів використовуються у процесі визначення завдань сільськогосподарського виробництва: обґрунтування розміщення посівів сільськогосподарських культур, очікуваних результатів урожайності тощо. Найважливіший принцип бонітування – визначення для однакових груп ґрунтів таких самих показників бонітету.

Бонітування ґрунтів і економічна оцінка земель розглядаються як єдиний процес у визначенні господарської придатності земель, оскільки природні та набуті властивості ґрунтів, рівень технології та інтенсивності виробництва разом з особливостями місцезнаходження земель взаємопов’язані і одночасно впливають на продуктивність затраченої праці. Економічна оцінка земель встановлює відносну її придатність за основними факторами природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, дає можливість виділити групи ґрунтів з приблизно однаковими економічними показниками при досягнутому рівні інтенсивності виробництва. Вона проводиться з урахуванням природних і економічних умов виробництва, місцезнаходження територій, затрат праці на одержання відповідної одиниці продукції.

Вихідними даними для економічної оцінки земель сільськогосподарського використання є кількість продукції одиниці оцінюваних земель, фондозабезпеченість землеробства, затрати на виробництво продукції, вирахувані за середньостатистичними даними агроформувань, розміщених у конкретному землеоціночному районі. На їх основі обчислюються економічні показники, які характеризують ефективність виробництва, а саме: вартість валової продукції, окупність затрат, чистий і диференційовані доходи.

Агрохімічні основи рослинництва містять у собі загальні питання удобрення польових рослин, вапнування і гіпсування ґрунтів, регулювання балансу поживних речовин у ґрунті.

Якісний насінний матеріал дає змогу без додаткових енергетичних затрат (добрива, пестициди) забезпечити належний ріст рослин, знизити негативний вплив бур’янів, хвороб, шкідників і на цій основі підвищити врожайність культури і якість одержуваної продукції, поліпшити екологічний стан поля.

Система технологій у рослинництві містить у собі комплекс заходів щодо ведення різних галузей і охоплює техніку, технологію, організацію та економіку виробництва. Система технологій у рослинництві при вирощуванні будь-якої культури складається із таких комплексних прийомів: 1) основного і передпосівного обробітку ґрунту; 2) удобрення культури; 3) підготовки насіння до сівби; 4) сівби; 5) догляду за посівами; 6) підготовки до збирання і збирання врожаю; 7) первинної переробки (підготовка продукції до зберігання); 8) реалізації на споживання або відправлення на промислову переробку. Технологію вирощування будь-якої рослинної продукції можна правильно розробити на основі знань біології росту і розвитку конкретної культури, вимог конкретного сорту до умов вирощування.

У рослинництві можуть застосовуватись такі види технології: 1) ручна; 2) механізована; 3) звичайна; 4) прогресивна; 5) інтенсивна; 6) перспективна; 7) біотехнологія. Біотехнологія в рослинництві має важливе значення і базується на вивченні молекулярної та клітинної біології рослин. У рослинництві використовуються такі методи біотехнології: генна та клітинна інженерія, мікроклонального розмноження рослин, калусних культур, створення генетично модифікованих рослин і трансгенних сортів тощо.

Вивчаючи тему, зверніть увагу на технологічні процеси та прийоми обробітку ґрунту. Обробіток ґрунту створює сприятливі умови для росту і розвитку вирощуваних культур, поліпшує водно-повітряний, тепловий та поживний режими ґрунту, активізує кругообіг поживних речовин у ґрунті, сприяє знищенню бур’янів, шкідників, хвороб та їх збудників. Під час обробітку заробляють у ґрунт рослинні рештки, органічні і мінеральні добрива, готують ґрунт до сівби, створюють сприятливі умови для роботи сільськогосподарських машин та знарядь, затримують талі води, здійснюють поливи тощо.

Під час обробітку здійснюють такі технологічні процеси: перевертання скиби, розпушування, кришіння, перемішування, ущільнення ґрунту та вирівнювання його поверхні. Детально ознайомтеся із технологічними прийомами обробітку ґрунту: 1) оранкою; 2) лущенням; 3) куль­тивацією; 4) боронуванням; 5) шлейфуванням; 6) коткуванням та ін.

Створення оптимальних умов для росту сільськогосподарських культур, раціональне використання, зберігання та підвищення родючості ґрунту є основним завданням рослинництва на всіх етапах розвитку. Виконання цих завдань можливе лише при запровадженні сівозмін. Розрізняють три типи сівозмін: 1) польові (основні); 2) кормові; 3) спеціальні. Освоєння і запровадження сівозмін підвищує ефективність боротьби зі шкідниками, хворобами сільськогосподарських культур та бур’янами без збільшення матеріальних затрат. Правильне розміщення культур у сівозміні сприяє раціональному використанню вологи і елементів живлення із різних шарів ґрунту, що у свою чергу підвищує ефективність використання мінеральних добрив і пестицидів. При розміщенні культур у сівозміні враховуються їх цінність, біологічні особливості, стан поля та строки звільнення поля від попередньої культури.

Розміщуючи культури в сівозміні, необхідно виходити з господарсько-економічних і природних умов, щоб забезпечити кращими попередниками насамперед основні культури, а потім усі інші. Після збирання попередньої культури за допомогою раціонального обробітку ґрунту, внесення добрив та інших агротехнічних заходів необхідно створити найкращі умови для росту і розвитку наступної культури.

Структуру посівних площ визначають відповідно до переважаючого набору високопродуктивних культур, продукція яких була б конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечувала прибутковість виробничої діяльності господарства.

Способи сівби залежать від біологічних особливостей культури, родючості і забур’яненості ґрунту, забезпечення вологою, особливостей вирощування культури. При правильному способі сівби рослини рівномірно розміщуються на площі, що сприяє інтенсивному формуванню врожаю. Існують розкидні і рядкові (звичайний рядковий, вузькорядний, перехресний, широкорядний, стрічковий, смуговий, пунктирний, гніздовий, квадратно-гніздовий посіви та ін.) способи сівби. Останнім часом поширені рядкові способи сівби.

Своєчасна сівба – одна з основних умов вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур. Для сільськогосподарських культур встановлені оптимальні календарні строки сівби. У кожному господарстві строки сівби треба уточнювати залежно від сорту, родючості ґрунту, забезпечення вологою, метеорологічних умов.

Озимі культури сіють у такі строки, щоб рослини встигли до зими укоренитися, утворити по 3-4 пагони і нагромадити в тканинах захисні сполуки.

Ярі культури висівають в агротехнічні строки, коли настає фізична спілість ґрунту, температура стійко переходить через мінімальний поріг температур для проростання насіння і розвитку рослини. За строками сівби ярі культури поділяють на ранні, середніх строків сівби і пізні.

У технології рослинництва важливо застосовувати правильну норму висіву сільськогосподарських культур. Кожний вид рослин, сорт, гібрид формує найвищу врожайність лише при певній кількості рослин на площі. Тому оптимальні площі живлення і норми висіву в різних культур неоднакові. Норми висіву залежать від біологічних особливостей сорту, родючості ґрунту, мети вирощування культури. Від норми висіву залежить потреба в насінні сільськогосподарських культур.

Під час сівби насіння загортають у ґрунт на певну глибину, щоб створити оптимальні умови для його проростання. Глибина загортання насіння більшості культур не перевищує 10 см (частіше 3-5 см). Навіть глибина садіння картоплі становить 8-10 см. На меншу глибину висівають насіння культур, які при проростанні виносять на поверхню сім’ядолі (льон, люпин, квасоля, цукрові буряки та ін.). Визначальним фактором, від якого залежить глибина сівби, є вологість ґрунту.

Добре організований технологічний процес збирання врожаю з мінімальними втратами – необхідний завершальний етап технології вирощування культури. Через невдало вибраний спосіб збирання, недостатньо підготовлені збиральні агрегати можуть бути значні втрати зерна, коренеплодів, силосної маси, сіна та ін. Технологічні втрати зерна не повинні перевищувати 2-3 %. Значною мірою втрати залежать від застосовуваної техніки. Розрізняють комбайнування пряме й роздільне, одно- і двофазне збирання врожаю зерна, кормів, коренеплодів. Так, пшеницю, ячмінь, горох, залежно від умов року і забур’яненості поля, збирають прямим комбайнуванням або роздільним способом. Пряме комбайнування – більш продуктивний процес, пов’язаний з меншими втратами врожаю. Проте гречку, просо, могар, сорго збирають роздільним способом.

Основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є впровадження сучасних технологій та нормативів. Для врахування всього комплексу робіт із вирощування сільськогосподарських культур розроблені технологічні карти по кожній з них. Технологічні карти передбачають можливі зміни технологій, техніки та підвищення норм внесення добрив, а також використання засобів захисту рослин тощо. Враховуються вимоги ресурсозбереження та мінімального обробітку ґрунту, а також ґрунтозахисних технологій. У технологічній карті в чіткій послідовності передбачаються всі види робіт, починаючи з підготовки ґрунту і закінчуючи збиранням врожаю, визначені фізичний обсяг кожного виду робіт, склад агрегатів та їх обслуговуючий персонал, норми виробітку і кількість нормо-змін. Це дає змогу визначити потребу в тракторах, сільськогосподарських машинах і знаряддях та зіставити їх з наявністю на підприємстві. При цьому в технологічній карті передбачено операції, які потрібні не тільки для одержання основної продукції, а й побічної (соломи, гички та ін).

Технологічні карти можуть становити методичну основу розробки бізнес-планів у сфері агробізнесу, а також формування техніко-економічних та фінансових показників діяльності підприємств аграрної сфери виробництва. Техніко-економічні показники альтернативних варіантів використання машинно-тракторних агрегатів з виконання деяких агротехнічних операцій у рослинництві наведено в табл. 2.2.

^ Таблиця 2.2

Економічна ефективність використання
машинно-тракторних агрегатів


^ Технологічна операція

Склад агрегату

Техніко-економічні показники

норма виробітку
за зміну, га


витрати
пального, кг/га


експлуатаційні
витрати, грн./га


питомі капітало-
вкладення, грн./га


приведені
витрати, грн./га


^ Внесення
мінеральних
добрив


ЮМЗ-80 + СТТ-10

33,6

2,71

8,62

2,13

10,75

Т-150 К + МВУ-100

44,7

2,57

8,78

2,26

11,04

ЮМЗ-6Л + МВУ-100

31,6

1,67

7,37

2,26

9,63

ЮМЗ-6Л + МВУ-5

19,0

2,8

11,3

3,42

14,72

^ Лущення
стерні


Т-150 К + ЛДГ-15

31,0

4,7

14,70

4,71

19,4

ХТЗ-170 + БДВ-6,5

43,3

5,3

15,78

3,83

19,60

ХТЗ-170 + ЛДГ-20

46,0

6,0

16,39

3,65

20,04

ДТ-75М + ЛДГ-10

26,0

4,8

12,85

3,10

15,95

Культивація

Т-150 + С-11У + 3хКПСП-4,0

40,3

2,8

9,82

2,81

12,63

ХТЗ-170 + С-11У +3хКПСП-4,0

41,3

3,3

10,41

2,74

13,15

ДТ-75М + С-11У + 2хКПСП-4,0

3,0

12,33

3,92

16,25

12,93

Т-150К + С-11У + 4хКПСП-4,0

41,1

3,3

9,89

2,76

12,56

^ Оранка на зяб

Т-150К + ППО-5-40

8,0

21,7

57,24

10,87

68,11

ХТЗ-170 + ПНЯ-4-40

5,9

16,6

51,98

14,66

66,64

ХТЗ-170 + ПЛ-5-35

7,6

20,5

52,5

10,32

62,8

Т-150 + ПЛН-5-35

6,1

16,7

50,55

11,61

62,16

^ Сівба
зернових


ХТЗ-170+СЗ-10,8

29,0

5,6

18,01

5,64

23,65

Т-150 + СП-11 + 3хСЗ-3,6

34,2

5,1

21,91

9,24

31,15

Т-150 + СП-11 + 2хСЗ-5,4

38,5

2,4

13,29

6,16

19,24

Т-70С + СП-11 + 2хСЗ-3,6

22,1

3,1

19,55

9,24

28,79

^ Основний
обробіток
ґрунту
(для озимої
пшениці)


Т-150 + “Агро-3”*

16,8

7,9

23,76

6,04

36,29

Т-150 + ПЛН-5-35

6,1

16,7

35,53

4,32

39,58

Т-150 + С-11У + 2хКПСП-4,0

25,3

4,6

15,08

4,04

19,12

*Обробіток ґрунту агрегатом Т-150 + “Агро-3” дає змогу замінити оранку та культивацію і є більш економним.

Економічною основою сучасного рослинництва є виробництво продукції з мінімальними матеріальними затратами на її одиницю. Це означає, що на одиницю площі посіву повинні бути мінімальні витрати грошових і матеріальних ресурсів. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва визначається такими показниками, як собівартість, реалізаційна ціна та затрати праці на 1 ц продукції тощо.

Основні критерії оцінки економічної ефективності засобів інтенсифікації – це собівартість одиниці продукції і рентабельність виробництва. Різні культури мають неоднаковий рівень рентабельності, оскільки для вирощування врожаю потребують різної кількості трудових і матеріальних витрат на одиницю площі. Найбільш трудомісткі в рослинництві цукрові й кормові буряки, картопля, в яких показники собівартості одиниці продукції, а звідси й рентабельності, значно поступаються перед іншими культурами. Найменші витрати на одиницю продукції при вирощуванні кормових трав. Їх собівартість у 2-3 рази нижча порівняно із зерновими кормовими травами і в 4-5 разів – порівняно з кормовими і цукровими буряками та картоплею.

Для того щоб знизити собівартість продукції і підвищити рентабельність трудомістких культур, слід різко підвищити їх врожайність підбором високопродуктивних сортів і мінімізацією технологічних процесів вирощування. Як правило, чим більша площа посіву, потужніші агрегати, тим нижча собівартість і більша рентабельність виробництва продукції. Треба замінювати трудомісткі операції менш трудомісткими (оранку – поверхневим і навіть нульовим обробітком), раціонально використовувати добрива, тобто оптимізувати систему живлення, зменшити витрати на збирання і перевезення продукції та ін.
^

Термінологічний словник


Біотехнологія – це сукупність промислових методів, які використовують живі організми і біологічні процеси для виробництва й модифікації різноманітних продуктів, зокрема спрямованих на поліпшення властивостей економічно цінних видів рослин і тварин.

^ Бонітет ґрунтів – система цифрових даних (шкали бонітування ґрунтів), що відповідають певним значенням природних показників щодо різних груп ґрунтів. Критерієм для розрахунку шкал бонітетів є властивості ґрунтів, виражені в кількісних показниках, стійкі в часі, які суттєво впливають на врожаї сільськогосподарських культур і найбільш повно відображають сутність ґрунтової родючості. Шкали бонітетів ґрунтів розраховуються на кожний природний сільськогосподарський район. За 100 балів береться еталонний ґрунт для кожної культури.

^ Бонітування ґрунтів – це оцінка їх якості за родючістю при оптимальних рівнях агротехніки й інтенсивності землеробства. Воно встановлює відносну придатність ґрунтів за основними факторами природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, виділяючи агровиробничі групи ґрунтів, які підлягають економічній оцінці.

^ Вартість валової продукції (ВП) – визначається як складова за всіма культурами з урахуванням площі посіву культури (Р), урожайності культури (У) і кадастрової ціни (Ц) за формулою:

ВП=Р · У · Ц.

Гніздовий спосіб сівби – насіння висівають групами в окремих гніздах. Найбільш раціональним різновидом гніздових посівів є квадратно-гніздові, тобто такі, в яких насіння групами по кілька насінин розміщується по кутах квадратів. Так можна висівати всі культури, для яких
зазвичай застосовують широкорядні способи сівби, – кукурудзу, сорго, соняшник, бавовник, рицину та ін.

Ґрунт – верхній шар землі, який має родючість.

Дихання рослини – сукупність фізіологічних процесів, за допомогою яких поглинається кисень та виділяються вуглекислий газ і вода із звільненням енергії, яка забезпечує життєдіяльність організму. Основою дихання є окислення в організмі вуглеводів, білків, жирів та інших речовин, тому воно і вважається енергетичною основою життя.

^ Економічна оцінка земель – оцінка якості землі як природного ресурсу і головного засобу виробництва у сільському та лісовому господарствах. Вона відображає кількісну характеристику показників родючості, яка об’єктивно склалася, за економічними ознаками, дає достовірні відомості про виробничу здатність конкретних земельних угідь і ділянок. Економічна оцінка забезпечує визначення економічного ефекту від використання різних за якістю земель шляхом врахування відмінностей у продуктивності праці при відповідному рівні інтенсивності використання земель.

^ Звичайний рядковий спосіб сівби – це висівання насіння з міжряддями від 10 до 25 см. Виконується сівалками СЗ-3,6; СЗТ-3,6; СЗА-3,6; СЗС-2,1 та ін. Якщо ширина міжрядь менше 10 см, такий спосіб сівби називають вузькорядним, а більше 30 см – широкорядним. Для вузькорядної сівби використовують сівалки СЗУ-3,6, СЗЛ-3,6, які забезпечують висівання насіння з міжряддями 7,5 см.

^ Кадастрові ціни – вартість продукції за суспільно необхідними та економічно обґрунтованими цінами в гірших ґрунтово-кліматичних умовах виробництва і є єдиними для всієї країни.

^ Окупність затрат (ОЗ) – показник економічної оцінки відносного вираження рівня родючості ґрунту до затрат при рівних економічних умовах господарювання і визначається за формулою:

ОЗ = ВП / З,

де ВП – вартість валової продукції в кадастрових цінах;

^ З – затрати уречевленої і живої праці в гривнях.

Насіння (насінний матеріал) – зернівки (зернові злаки і зернобобові), сім’янки (соняшник, морква), горішки (гречка, буряки), однонасінні боби (еспарцет, буркун), бульби (картопля, топінамбур) та ін. Насінням можуть бути плоди або їх частини.

^ Норма висіву – кількість або маса насіння, яку висівають на площі 1 га. Для розрахунку потреби в насінні норма висіву на 1 га складає, ц: озимої пшениці і жита – 1,8-2,5; кукурудзи при квадратно-гніздовому посіві на зерно і силос – 0,2-0,3, при пунктирному рядковому посіві – 0,5, суцільному рядковому посіві на зелений корм – 1-1,2; ячменю – 1,8; вівса – 1,6; проса – 0,2; гречки при широкорядному посіві – 0,6, суцільному – 1,2; гороху – 2,8-3,5; вики – 1,8-2,0; люпину – 1,5-1,7; сої – 0,5-0,6; сорго – 0,2; цукрових буряків одноростковим насінням – 0,12-0,16;
багаторостковими – 0,25-0,3; соняшнику – 0,12-0,15; льону-довгунця – 1,3-1,5; картоплі – 25-40 (залежно від розміру бульб); буряків кормового – 0,2; моркви – 0,1; вико-вівса на сіно і зелену масу – 1,7-1,8;
багаторічних трав на сіно і зелену масу – 0,16-0,2. Вартість насіння і садивного матеріалу визначають залежно від джерел їх надходження. При власному виробництві їх оцінюють за собівартістю, а при купівлі – за ціною придбання з урахуванням витрат на завезення в господарство.

^ Перехресний спосіб сівби – це висівання насіння рядковим способом на одному полі у двох взаємно перпендикулярних напрямах половинними нормами висіву.

Попередник – сільськогосподарська культура, яка займала поле минулого року.

^ Потреба в насінні – обчислюється за розмірами площі посівів культур і норм висіву насіння на 1 га або за даними необхідного обсягу продукції, її урожайності та норми висіву за формулами:

К = П · Н; (1)

К = О · Н / В, (2)

де К – кількість насіння, ц;

П – площа посіву (садіння) культури, га;

Н – норма висіву (садіння) насіння на 1 га, ц;

О – необхідний обсяг виробництва продукції, ц;

В – урожайність культури, ц/га.

Пунктирний спосіб сівби є різновидом широкорядного з поодиноким розміщенням насіння в рядках на певній відстані одне від одного. На пунктирних посівах створюються сприятливіші умови ґрунтового і повітряного живлення для кожної рослини. Пунктирна сівба широко застосовується при вирощуванні кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, картоплі та інших культур.

Родючість здатність ґрунту задовольняти потребу рослин в елементах живлення, воді, теплі, повітрі.

Сівозміна це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур у часі і на території. При правильному чергуванні культур поліпшується структура, водний та повітряний режим ґрунту, послаблюється його ерозія.

^ Система обробітку ґрунту – комплекс заходів, які виконують в агротехнічні строки у певній послідовності відповідно до ґрунтово-кліматичних умов зони.

Стрічкова сівба – насіння розміщують стрічками по 2-3 рядки з відстанню між рядками в стрічці 7,5-15, а між стрічками – 45-60 см. Цей спосіб застосовують при вирощуванні проса, гречки, столових буряків, цибулі, моркви та інших культур. Для сівби використовують звичайні рядкові сівалки, у яких перекривають певні висівні апарати.

^ Смугова сівба рядкова сівба з розміщенням насіння смугами завширшки не менше 10 см. Застосовують її для вирощування деяких овочевих і зернових культур, рослини яких вимагають невеликих площ живлення.

^ Технологічна карта – документ, в якому визначаються технологія виробництва, технічні засоби, виробничий персонал і витрати на вирощування сільськогосподарських культур.

Фотосинтез – це процес синтезу зеленими рослинами органічних речовин з вуглекислого газу і води за допомогою світлової (електромагнітної) енергії. У процесі фотосинтезу відбувається розщеплення води енергією світла, кисень якої виділяється в повітря, а вдень використовується для відновлення вуглекислоти до первинного продукту фотосинтезу – простого вуглеводу, який потім перетворюється в цукри, крохмаль та інші органічні сполуки. Для фотосинтезу потрібне одночасне надходження світла, тепла, води вуглекислого газу і елементів мінерального живлення з ґрунту. Фотосинтез є основним джерелом формування біомаси рослин.

^ Широкорядна сівба – застосовують при вирощуванні культур, які вимагають відносно великих площ живлення. Буряки, наприклад, висівають з міжряддями 45 см (при зрошенні і на торфових ґрунтах – 60 см), картоплю, соняшник, рицину, кукурудзу – 70 см, овочеві культури – до 90 см. Широкорядним способом іноді висівають насіння гречки і проса. На таких посівах під час вегетації проводять боротьбу з бур’янами (розпушують міжряддя).
^

Теми рефератів


  1. Економічні основи технологічного розвитку рослинництва в Україні.

  2. Біологічні та виробничі особливості сільськогосподарських культур.

  3. Економічна оцінка земель.

  4. Технологічні прийоми обробітку ґрунту та їх економічне значення.

  5. Система технологій сівби сільськогосподарських культур та її економічне значення.

  6. Система технологій збирання врожаю сільськогосподарських культур та її економічне значення.

  7. Еколого-економічні основи рослинництва.

  8. Агрохімічні основи рослинництва та їх економічне значення.

  9. Розробка технологічних карт і розрахунок витрат на вирощування сільськогосподарських культур.

  10. Насіннєзнавство в рослинництві та його економічне значення.

  11. Бур’яни і система технологій боротьби з ними.

  12. Біотехнологія в рослинництві.

  13. Програмування врожаїв сільськогосподарських культур.

  14. Шляхи підвищення економічної ефективності в галузі рослинництва.
^

Питання для поточного контролю знань


  1. Дайте характеристику біологічних основ рослинництва.

  2. Назвіть види технологій, які можуть застосовуватись у рослинництві, визначте їх особливості.

  3. Наведіть класифікацію польових культур за виробничим принципом.

  4. Назвіть основні типи ґрунтів.

  5. Поясніть, що забезпечується завдяки обробітку ґрунту.

  6. Які технологічні процеси здійснюються під час обробітку ґрунту?

  7. Що таке бонітування та бонітет ґрунтів?

  8. Екологічні основи рослинництва та їх економічне значення.

  9. Що таке агрохімічні основи рослинництва?

  10. З якою метою проводиться вапнування і гіпсування ґрунтів?

  11. Поясніть, від яких факторів залежить глибина оранки.

  12. Поясніть, від чого залежать способи сівби в рослинництві.

  13. Які особливості строків сівби озимих і ярих культур?

  14. Назвіть визначальний фактор, від якого залежить глибина сівби.

  15. Поясніть, що може відбутися із сільськогосподарськими культурами, якщо їх висівають в неоптимальні строки (рано або пізно).

  16. Дайте характеристику сівозміни в рослинництві.

  17. Від яких факторів залежать норми висіву різних сільськогосподарських культур?

  18. Яка глибина загортання насіння більшості сільськогосподарських культур?

  19. Поясніть, які культури збирають прямим і роздільним комбайнуванням.

  20. Охарактеризуйте основні шляхи збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва.

  21. Охарактеризуйте групу зернових культур та розкрийте її економічне значення.

  22. Охарактеризуйте групу технічних культур та розкрийте її економічне значення.

  23. Дайте характеристику групи кормових культур та розкрийте її економічне значення.

  24. Дайте характеристику баштанних культур та розкрийте їх економічне значення.

  25. Назвіть основні заходи щодо боротьби із бур’янами та економічні витрати.

  26. Дайте характеристику екологічних основ рослинництва.

  27. Особливості біотехнології в рослинництві.

  28. Проаналізуйте додаток Б та зробіть висновки щодо зміни посівних площ, валового збору та урожайності основних сільськогосподарських культур.

  29. Назвіть шляхи зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності в рослинництві.
^

Тестові завдання для перевірки знань


  1. Вкажіть сільськогосподарську культуру, яка входить до групи просовидні хліба:

а) кукурудза;

б) озима пшениця;

в) овес;

г) льон;

ґ) соняшник.

  1. Вкажіть основний технологічний прийом обробітку ґрунту:

а) культивація;

б) коткування;

в) лущення;

г) оранка;

ґ) боронування.

  1. Який спосіб сівби застосовують при вирощуванні проса, гречки, столових буряків, цибулі, моркви?

а) пунктирний;

б) стрічковий;

в) гніздовий.

  1. Який спосіб сівби застосовують при вирощуванні кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, картоплі?

а) пунктирний;

б) стрічковий;

в) гніздовий.

  1. Вкажіть культури, які найбільш трудомісткі в рослинництві:

а) цукрові й кормові буряки;

б) кукурудза;

в) пшениця;

г) горох;

ґ) лікарські рослини.

  1. При вирощуванні яких культур витрати на одиницю продукції найменші?

а) картоплі;

б) кормових трав;

в) соняшнику;

г) сої;

ґ) гречки.

  1. Вапнування і гіпсування ґрунтів використовуються з метою:

а) підвищення їх кислотності;

б) зниження їх кислотності.

Література: 4-6, 8, 29, 30, 42, 47, 51, 54, 58, 60, 89, 90, 100, 111, 114, 119, 126, 136, 137, 143, 155, 167, 170.
^

Тема 3. Система технологій вирощування
зернових культур

Методичні рекомендації щодо вивчення теми


Вивчення системи технологій вирощування сільськогосподарських культур доцільно проводити за такою методикою: 1) економічне значення; 2) ботанічна характеристика та біологічні властивості; 3) сорти та гібриди; 4) місце в сівозміні (попередники); 5) основний та передпосівний обробіток ґрунту (строки, глибина, способи тощо); 6) внесення добрив; 7) сівба (підготовка насіння, строки, способи тощо); 8) заходи щодо догляду за посівами та захисту рослин; 9) збирання врожаю; 10) зберігання врожаю.

Зернові культури вирощують для отримання зерна. Вони є основною групою сільськогосподарських культур, які, залежно від використання, ботаніко-морфологічних ознак і біологічних особливостей,
поділяються на:

1) зернові злаки хлібні (хліба);

2) зернові бобові;

3) інші зернові культури.

До зернових хлібних культур належать пшениця, жито, ячмінь, овес, тритикале, кукурудза, просо, сорго, рис, гречка. Із зерна цих культур виробляють основні продукти харчування – хліб, хлібобулочні і кондитерські вироби, макарони, вермішель, локшину, крупи та інші вироби, середньорічне використання яких у різних країнах становить від 80 до 150 кг на душу населення. Близько половини світового виробництва зерна використовується для кормових цілей, як концентрований корм для сільськогосподарських тварин. Кормову цінність мають солома і полова зернових. Зернові культури використовують також на зелений корм і силос, вони є сировиною для промисловості. Із зерна виробляють декстрин, крохмаль, спирт, пиво, олію, глюкозу тощо. Зерно добре транспортується і зберігається, що дає змогу створювати запаси продовольства на тривалий період.

Зернові хліба умовно поділяють на дві групи: ^ 1) справжні хліба (або хліба першої групи); 2) просовидні (або хліба другої групи). Хліба першої групи (пшениця, жито, тритикале, ячмінь, овес) – холодостійкі рослини, представлені озимими і ярими формами, є рослинами довгого світлового дня, менш вимогливі до тепла, світла і більш вимогливі до вологи, ніж хліба другої групи.

Хлібні злаки поділяють на: 1) озимі та 2) ярі. Озимі злакові рослини мають велике економічне значення. До озимих хлібів відносять озиму пшеницю, озиме жито, озимий ячмінь та тритикале. Ці культури для нормального розвитку потребують, щоб їх висівали наприкінці літа – на початку осені. У тому випадку, коли озимі висіваються навесні без проходження стадії яровизації, вони лише кущаться, не утворюючи ні соломини, ні колоса. Стадія яровизації проходить при пониженій температурі в межах 0... +10°С протягом 1-2 місяців, залежно від сорту.

Порівняно з ярими озимі сільськогосподарські культури мають деякі переваги. Ще восени в них формуються кілька бічних пагонів та добре розвинена коренева система. Навесні вони раніше починають вегетацію і краще використовують ранньовесняні запаси вологи.
Маючи краще розвинену кореневу систему, вони менше зазнають впливу літніх суховіїв, що забезпечує їх вищу врожайність. Озимі культури раніше дозрівають, тому є цінними попередниками для більшості сільськогосподарських культур. Навесні ці культури раніше від усіх використовують на зелений корм тваринам. Однак біологічні особливості озимих культур обмежують їх поширення. У регіонах, де зимові умови дуже суворі, посіви озимих зріджуються або гинуть. Зерно озимих культур також відзначається високою якістю.

Озимі зернові культури повинні мати високі зимо- і морозостійкість. Основними причинами пошкодження і загибелі озимих є вимерзання, льодяні кірки, випрівання, випирання, вимокання, грибні захворювання тощо. Акцентуйте увагу на методах оцінки стану озимих культур: 1) польовому; 2) монолітному; 3) лабораторному.

^ Озима пшениця. Серед озимих культур, які вирощуються в Україні, велике продовольче і кормове значення має озима пшениця. Основне призначення озимої пшениці – забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки.

Озима пшениця – це однорічна рослина, вегетаційний період якої триває протягом майже двох років. Найбільше поширення у виробництві мають два види пшениці: тверда і м’яка. Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

В Україні вирощується біля 70 сортів озимої м’якої і 7 сортів твердої пшениці, серед них Іванівська остиста, Альбатрос Одеський, Безостий 1, Донецька 46 та 48, Обрій, Айсберг Одеський, Дніпряна, Мрія, Баруста та ін.

Система технологій вирощування озимої пшениці. Озиму пшеницю в сівозміні висівають після кращих попередників: чорного пару, озимих на зелений корм, гороху, еспарцету, конюшини, кукурудзи на силос та ін.

Технологічну карту та витрати на вирощування озимої пшениці при урожайності 50 ц/га наведено в додатку В. Інженерне забезпечення аналогічне й для вирощування більшості озимих та ярих зернових культур, яке може змінюватись у відповідності з розробкою та впровадженням у виробництво нової техніки та обладнання.

Сівбу озимої пшениці розпочинають, коли середньодобова температура становить +15...+17°С. Експериментальним шляхом встановлено оптимальні строки сівби озимої пшениці: для лівобережних районів Степу – 15-20 вересня; центральних районів Лісостепу – 10-25 вересня;
Полісся – 25 серпня – 10 вересня; півдня Степу – 25 вересня – 3 жовтня. Важливим заходом підвищення врожайності озимої пшениці є внесення органічних і мінеральних добрив.

Ефективний спосіб підвищення зимостійкості і накопичення вологи – снігозатримання. Снігозатримання здійснюють за допомогою щитів, посіву куліс високостебельних рослин кукурудзи, зіничного сорго, соняшнику та ін.

Озиму пшеницю збирають у фазі воскової стиглості зерна, застосовуючи два способи: 1) однофазний (пряме комбайнування); 2) двофазний (роздільний). Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі проти обсипання, не полеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли повної стиглості. Застосовують його також у дощові жнива. Двофазним способом (скошування у валки, а потім – їх підбирання та обмолочування) збирають забур’янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обсипання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30-32 %.

Зібране зерно транспортують на тік господарства, де воно очищається, при необхідності підсушується і направляється в зерносховища. Зерно озимої пшениці після доведення до вологості 14-15 % використовується за призначенням.

Собівартість вирощування озимої пшениці наведена у табл. 3.1.

Самостійно опрацюйте систему технологій вирощування озимого жита.

Хлібні культури, які порівняно легко витримують ранні заморозки, висівають першими на початку весняних польових робіт і називають ранніми ярими. Вони і достигають раніше інших ярих культур. До них належать яра пшениця, ячмінь, жито. Ярі хліба менш урожайні, ніж їх озимі форми (через це в Україні більш поширені озимі форми пшениці і жита). Інші хлібні культури за зимостійкістю значно поступаються перед озимою пшеницею і житом і не витримують суворих умов на більшій частині території України. Тому тут, у виробництві, переважають ярі форми, зокрема ячменю і вівса.

Ярі хліба (пшениця, ячмінь, жито, овес та всі просоподібні) висівають навесні, вони в той же рік плодоносять. Стадію яровизації ярі хліба проходять при температурі +5...+10°С і за коротший період –
7-12 днів. Хліба другої групи (кукурудза, просо, сорго, рис, гречка) – пізні ярі теплолюбні рослини, мають короткий світловий день, вимогливі до тепла і світла.

^ Таблиця 3.1

Собівартість вирощування озимої пшениці
(площа – 100 га, урожайність – 50 ц/га)


^ Показник, грн.

На 100 га посіву

На 1 га
посіву


На 1 т продукції

^ Струк-тура витрат,
%


в натуральних
одиницях


у вартісних
одиницях


Затрати праці, людино-год.

2 786,73

27,87

5,57





Заробітна плата
(основна, додаткова)
з нарахуваннями

14 909,69

149,10



29,82

7,44

Насіння

11 600,00

116,00

40 кг

23,20

5,79

Органічні добрива

30 000,00

300,00

6 т

60,00

14,97

Мінеральні добрива

13 570,00

135,70

36 кг

27,14

6,77

Засоби захисту рослин

14 785,00

147,85

0,49 кг

29,57

7,38

Паливно-мастильні
матеріали, разом







78,09

14,98

в тому числі:
- дизельне пальне

37 525,84

375,26

28,3 л

75,05



- бензин

196,75

1,97

0,16 л

0,39



- мастильні матеріали

1 320,29

13,20



2,64



Амортизаційні відрахування

15 876,00

158,76



31,75

7,92

Ремонт основних засобів

14 235,00

142,35



28,47

7,10

Плата за оренду земельних
ділянок

13 800,00

138,00



27,60

6,89

Інші матеріальні витрати

14 034,26

140,34



28,07

7,00

Страхові платежі

11 618,38

116,18



23,24

5,80

Загальновиробничі витрати

6 907,13

69,07



13,81

3,45

Виробничі витрати всього
(виробнича собівартість)

200 378,30

2 003,78



400,76

100,00

в тому числі:
- основної продукції

184348,07

1843,48



368,70

92,00

- побічної продукції

16030,27

160,30



32,06

8,00


Самостійно вивчіть систему технологій вирощування ярих хлібних культур: ярої пшениці, ярого жита, ярого ячменю.

Кукурудза. Кукурудза є однією з найбільш високопродуктивних злакових культур універсального призначення, яку вирощують для продовольчого, кормового і технічного використання. У країнах світу для продовольчих потреб використовується приблизно 20 % зерна кукурудзи, для технічних – 15-20, на корм худобі – 60-65 %. В Україні кукурудза є найважливішою кормовою культурою. За її рахунок тваринництво забезпечується концентрованими кормами, силосом і зеленою масою.

В Україні переважають посіви гібридів кукурудзи, які за врожайністю зерна й зеленої маси значно перевищують сортові. За тривалістю вегетаційного періоду гібриди й сорти кукурудзи, районовані в Україні, поділяються на: 1) ранньостиглі (вегетаційний період 90-100 днів);
2) середньоранні (вегетаційний період 105-115 днів); 3) середньостиглі (вегетаційний період 115-120 днів); 4) середньопізні (вегетаційний період 120-130 днів); 5) пізньостиглі (вегетаційний період 135-140 днів).

Система технологій вирощування кукурудзи. Основою сучасної технології вирощування високоврожайних гібридів і сортів кукурудзи є використання високопродуктивної сільськогосподарської техніки та обладнання, ефективних, екологічно доцільних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій вирощування.

Технологічну карту та витрати при вирощуванні кукурудзи на зерно наведено в додатку Г. Найвищі врожаї кукурудзи в Степу після озимої пшениці, попередниками якої були чорний пар або багаторічні трави. Кращими попередниками кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достатнього зволоження – цукрові буряки. У степових та лісостепових районах кукурудзу на силос вирощують також післяукісно і післяжнивно. Як просапна культура кукурудза має агротехнічне значення: є добрим попередником під ярі культури, а при своєчасному збиранні – і під озимі.

Строки сівби кукурудзи залежать від біологічних особливостей гібриду або сорту, ґрунтово-кліматичних і погодних умов. Кукурудзу на зерно і силос висівають, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 10-12°С, а холодостійкі гібриди і сорти – до 7-9°С. Основний спосіб сівби пунктирний з міжряддям 70 см.

У виробництві кукурудзу на зерно збирають у качанах без їх обмолочування і з обмолочуванням. У качанах з їх одночасним доочищенням або з доочищенням на стаціонарних установках кукурудзу починають збирати при вологості зерна не більше 35-40 %; без качанів – при вологості зерна 30 % зернозбиральними комбайнами з різними пристосуваннями.

Зерно кукурудзи для комбікормової промисловості, на насіння і для інших господарських потреб висушують на зерноочисних агрегатах та комплексах або на майданчиках активного вентилювання до вологості 15-16 %. Качани з вологістю зерна не менше 28 % добре зберігаються в сапетках, на горищах.

Собівартість вирощування кукурудзи на зерно наведена в табл. 3.2.

^ Таблиця 3.2

Собівартість вирощування кукурудзи на зерно
(площа – 100 га, урожайність – 50 ц/га)


^ Показник, грн.

На 100 га
посіву


На 1 га посіву

На 1 т продукції

^ Струк-тура витрат,
%


в натуральних
одиницях


у вартісних одиницях

Затрати праці, люд-год.

2 328,76

23,29

4,66





Заробітна плата
(основна, додаткова)
з нарахуваннями

10 585,35

105,85



21,17

7,04

Насіння

3 000,00

30,00

4,0 кг

6,00

2,00

Мінеральні добрива

23 970,00

239,70

60 кг

47,94

15,95

Засоби захисту рослин

12 250,00

122,50

0,5 кг

24,50

8,15

Паливно-мастильні матеріали, разом







42,78

14,23

в тому числі:
- дизельне пальне

20 598,56

205,99

15,5 л

41,20



- бензин

69,38

0,69

0,06 л

0,14



- мастильні матеріали

723,38

7,23



1,45



Амортизаційні відрахування

24 525,00

245,25



49,05

16,32

Ремонт основних засобів

18 325,00

183,25



36,65

12,19

Плата за оренду
земельних ділянок

13 800,00

138,00



27,60

9,18

Інші матеріальні витрати

10 032,17

100,32



20,06

6,68

Страхові платежі

7 934,77

79,35



15,87

5,28

Загальновиробничі витрати

4 476,08

44,76



8,95

2,98

Виробничі витрати всього
(виробнича собівартість)

150 289,68

1 502,90



300,58

100,00

в тому числі:
- основної продукції

142 775,20

1 427,75



285,55

95,00

- побічної продукції

7 514,48

75,14



15,03

5,00

Гречка. Гречка має велике економічне і агротехнічне значення, є високоприбутковою культурою. Гречка, як і просо, рис, належить до найважливіших круп’яних культур і є єдиною незлаковою рослиною в групі зернових культур. Крупа з неї має високі споживчі, смакові та дієтичні якості. Велике значення має некондиційна гречка, гречана полова, висівки й борошняний пил у годівлі сільськогосподарських тварин. Гречку використовують у медицині. Гречка – цінна медоносна рослина.

У зв’язку з пізніми строками висівання та скоростиглістю гречка є страховою культурою для пересівання загиблої озимини. Її використовують для післяукісних і післяжнивних посівів, а також як сидеральну культуру на зелене добриво. Гречка є добрим попередником для інших культур.

При впровадженні інтенсивних технологій гречка має значний потенціал продуктивності в різних ґрунтово-кліматичних умовах. Урожайність гречки в господарствах України становить переважно 20-25 ц/га, в кращих сільгосппідприємствах – 30-40 ц/га і більше.

В Україні з районованих селекційних сортів гречки найбільш поширені такі: Айстра, Іванна, Крупинка, Любава, Українка, Орлиця, Роксолана, Степова, Скороспіла 86 та ін. Всі вони високоврожайні, придатні для вирощування за інтенсивною технологією. Досить поширеним є також ранньостиглий (67-77 днів) детермінантний сорт Сумчанка. Це сорт інтенсивного типу з високою реакцією на добрива, низькорослий, відносно стійкий проти вилягання та обсипання, з високою вирівняністю зерна (80-90 %) і потенціалом врожайності 45 ц/га.

Система технологій вирощування гречки. Інтенсивна технологія вирощування гречки забезпечує високу її врожайність і достатню прибутковість тільки в умовах високої культури землеробства, яка передбачає найбільш раціональне забезпечення рослин протягом вегетації всіма факторами врожайності. У системі агротехнічних заходів, які сприяють реалізації біологічних можливостей гречки, значну увагу слід надавати розміщенню її після кращих попередників.

При розміщенні гречки після стерньових попередників основний обробіток ґрунту починають з лущення стерні. Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками після масової появи сходів однорічних бур’янів на глибину 20-22 см, багаторічних 25-27 см, а на ґрунтах з мілким орним шаром (дерново-підзолистих) – на глибину його залягання.

На схилах, а також у районах вітрової ерозії здійснюють безвідвальний обробіток плоскорізами-глибокорозпушувачами на глибину 20-22 см. Зважаючи на вологолюбність гречки, взимку слід застосовувати снігозатримання з використанням валкоутворювачів (СВУ-2,6). Рано навесні, з настанням фізичної стиглості ґрунту, закривають вологу боронуванням (БЗСС-1, ВЗТС-1) у 2-3 сліди на глибину 3-4 см і приступають до культивації. У суху весну перед сівбою площу прикотковують котками ЗККІП-6 або СКГ-2 з райборінками ЗБП-0,6.

Гречка досить вибаглива до внесення добрив. Зважаючи на те, що гречка добре реагує на післядію органічних добрив, внесених під попередник, її удобрюють лише мінеральними добривами. Важливою умовою одержання високого врожаю гречки є висівання ретельно відсортованим кондиційним насінням. Перед сівбою (за 2-3 дні) його протруюють.

Сіють гречку, коли ґрунт на глибині 8-10 см прогріється до стійкої температури 10-12°С, переважно звичайним рядковим або широкорядним способом з шириною міжрядь відповідно 15 та 45 см. Догляд за гречкою, висіяною в недостатньо вологий ґрунт, починають з післяпосівного коткування ґрунту кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6, боронування. На широкорядних посівах проводять дво- або триразове розпушування міжрядь, завдяки чому поліпшується водний режим і знищуються бур’яни.

Значному приросту врожаю гречки (3-5 ц/га) сприяє запилення бджолами. Бджолосім’ї (2-3 на 1 га) вивозять до початку масового цвітіння рослин, розміщують вулики безпосередньо біля посіву гречки.

Гречка достигає нерівномірно. Щоб запобігти обсипанню найбільш цінного достиглого зерна, до роздільного збирання гречки приступають при побурінні 75-85 % плодів. Через 4-6 днів після скошування, коли вологість вегетативної маси буде не більше 30-35 %, а стиглого зерна 16-18 %, підсохлі валки обмолочують зернозбиральними комбайнами, відповідно регулюючи число обертів барабана. Після обмолоту зерно просушують до вологості 14-15 %, за якої воно добре зберігається.

Рис. Рис у світовому землеробстві є основною продовольчою культурою, продукцією якої харчується приблизно половина людей земної кулі. За посівними площами (140 млн. га) та валовими зборами зерна (понад 470 млн. т) рис є третьою у світі зерновою культурою після пшениці та кукурудзи.

Як харчовий продукт рис використовується у вигляді крупи. Відходи від переробки рису на крупу у вигляді борошна із вмістом до 14 % білка використовують як концентрований корм у тваринництві. З рисового борошна і зародків зерна виробляють різні фармацевтичні препарати (фітин та ін.), вітаміни. Зародки, крім того, є сировиною для виробництва олії, яку використовують у миловарінні, для виготовлення свічок. З битого зерна виробляють крохмаль, спирт, рисову пудру. Велике значення має рисова солома, з якої виробляють високоякісний папір, картон, мішковину, різні побутові вироби – міцні елегантні капелюхи, жіночі сумки тощо. Кормові якості рисової соломи і полови невисокі.

Система технологій вирощування рису. Рис вирощують на спеціально створених рисових полях з відповідно побудованою зрошуваною системою. Площі, призначені для його вирощування, мають бути рівними за рельєфом, додатково старанно вирівняні бульдозерами, скреперами, планувальниками з глибиною залягання ґрунтових вод
2-3 м. Якщо ґрунтові води залягатимуть глибше, буде велика перевитрата води, якою затоплюють рис, коли мілкіше – ґрунт заболочуватиметься.

Підібрану і вирівняну площу під рис розбивають поздовжніми валами 600-1 500 м завдовжки через кожні 200-300 м на так звані карти площею 20-25 га, а кожну карту – поперечними валиками до 35 см заввишки на рисові чеки площею 2-5 га. Усі роботи з вирощування рису проводять безпосередньо в чеках.

Основним попередником рису є люцерна, яка збагачує ґрунт на органічну масу, відновлює його структуру і посилює водостійкість, та зайнятий пар. Останній у рисових сівозмінах відіграє роль агромеліоративного поля, в якому після збирання парозаймаючої культури проводять планувальні та інші ремонтні роботи.

Обробіток ґрунту передбачає насамперед оранку, поліпшення його аерації, знищення бур’янів, вирівнювання поверхні поля. Чеки, які запливали, за 7-8 днів до сівби рису переорюють на глибину 16-18 см плугами ПН-4-35 в агрегаті з котком. Навесні на рисових полях проводять також ремонтно-відновлювальне та експлуатаційне планування планувальником П-4, яким вирівнюють гребені, подрібнюють грудки землі.

Органічні добрива застосовують при висіванні рису там, де його вирощували минулого року. Найвищого економічного ефекту досягають при одночасному внесенні органічних і мінеральних добрив.

Для сівби використовують добре виповнене, ваговите кондиційне насіння, очищене від бур’янів та інших домішок. Для підвищення енергії проростання і польової схожості доцільно провести повітряно-теплове обігрівання насіння протягом 5-6 днів або замочування у воді при температурі 18-20°С (2-3 доби) з наступним просушуванням. Для знищення збудників хвороб насіння завчасно протруюють на машинах ПС-10.

Рис як високотеплолюбну рослину сіють у добре прогрітий ґрунт – при температурі посівного шару 12-14°С. Найпоширеніший спосіб сівби – звичайний рядковий сівалками СЗ-3,6, КФС-3,6, СРН-3,6 та ін. Застосовують також вузькорядний спосіб сівалками СЗУ-3,6 та розкидний – сівалками із загортанням насіння боронами.

Враховуючи недостатню польову схожість насіння, рис висівають підвищеними нормами висіву. Насіння рису загортають неглибоко – на 1,5-2 см. На легких, добре розроблених ґрунтах, допускається сівба на глибину 3-5 см.

В Україні рис вирощують із застосуванням режиму зрошення за типом скороченого затоплення. У період появи сходів – виходу в трубку – залиті водою рисові поля розпушують в інтервалі 5-7 днів. Це поліпшує аерацію ґрунту, знищується біологічна плівка водоростей, гинуть бур’яни.

При досягненні рослинами молочно-воскової стиглості повністю припиняють подачу води в чеки. Рис збирають переважно роздільним способом. При застосуванні прямого комбайнування посіви за 4-5 днів до збирання обробляють за допомогою літаків (АН-2) хлоратом магнію (26 кг/га за діючою речовиною), що зумовлює швидше і дружне підсушування (десикацію) листостеблової маси, 90-95 % зерна при цьому досягає повної стиглості.

До роздільного збирання рису приступають при повній стиглості 85-90 % зерна у волоті. Скошують рис жатками ЖНУ-4, ЖРС-5 та іншими при висоті зрізу 15-20 см. Після досягнення зерном вологості до 18 % валки обмолочують комбайнами СКГД-6, СКД-6Р та інших марок. Для повного вимолочування зерна застосовують повторний обмолот валків через 3-4 дні після першого. Після обмолоту здійснюють первинне очищення й сушіння зерна на агрегатах ОЗП-200Д, СМ-4, КЗР-5, СЗШ-8, КЗС-20Ш та інших з доведенням вологості зерна до 15-16 %.

Існує низка сучасних енергозберігаючих та екологічно доцільних технологій вирощування рису, зокрема без застосування пестицидів, особливо в районах, що прилягають до річок, озер, водойм санаторіїв та ін.

До зернових бобових культур, вирощуваних в Україні, належать горох, люпин, соя, квасоля, чина, сочевиця, нут, кормові боби. Кожна з цих культур має різне господарське використання. Значення зернобобових визначається тим, що насіння, листки і стебла цих культур містять в 1,5-2 разу більше білка, ніж зернових злакових. Насіння, солому, зелену масу цих культур використовують для збагачення білками кормів з інших культур. З насіння сої, чини, квасолі виробляють казеїн, фермент уреазу. Насіння більшості зернобобових використовують для виробництва крупи, а з насіння сої, люпину, нуту в багатьох країнах добувають технічну олію. У багатьох країнах сою вирощують як основну олійну культуру.

Зернові бобові культури в симбіозі з бульбочковими бактеріями засвоюють азот із повітря і збагачують ним ґрунт. Зернобобові культури є кращими попередниками для більшості культур. Середня врожайність зернобобових культур становить 19-23 ц/га, але досвід передових господарств свідчить, що її можна підвищити в 1,5-2 рази.

Горох. Горох добре розварюється і широко вживається в їжу у вигляді різноманітних продуктів харчування. Його також використовують у тваринництві як важливий білковий концентрований корм у вигляді зеленої маси та сіна. В Україні горох займає площу близько одного мільйона гектарів. Велике поширення гороху пояснюється його високою середньою врожайністю та цінними продовольчими й кормовими якостями. Вирощують його в усіх зонах, найбільше – в Лісостепу (55 % від загальної площі), Степу (25 %), решту – на Поліссі. Середня врожайність гороху в Україні сягає 24 ц/га, у кращих господарствах 40-45 ц/га і більше.

Система технологій вирощування гороху. Інтенсивна технологія вирощування гороху, як і інших зернобобових культур, полягає у проведенні системи агротехнічних та організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв зерна. Вона передбачає: дотримання науково обґрунтованого розміщення посівів гороху в сівозміні, впровадження високоврожайних сортів, придатних для механізованого вирощування, застосування оптимальних норм добрив, високоякісний основний і передпосівний обробіток ґрунту, науково обґрунтоване використання пестицидів або механічного догляду та комплексу високопродуктивних машин, прогресивну організацію праці.

Урожайність гороху значною мірою залежить від якості насіння. Висівати треба добре сформоване, добірне за величиною, чисте, не пошкоджене шкідниками. Горох – культура найранніших строків сівби. У разі запізнення з висіванням на 5-10 днів урожай зерна гороху знижується на 4-9 ц/га. Сіють горох переважно звичайним рядковим способом зерновими сівалками, наприклад, СЗ-3,6, СЗП-3,6 та ін.

Норми висіву гороху залежать від зони вирощування, особливостей сорту посівних якостей насіння. За вузькорядної сівби або при висіванні насіння в сухий ґрунт норму висіву збільшують на 10-15 %. Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 4-5 см, середніх і легких – 6-7 см.

Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну є післяпосівне коткування ґрунту, яке сприяє підтягуванню вологи до насіння та кращому контактуванню його з ґрунтом. З появою сходів посіви також боронують (під кутом до сівби) зубовими або сітчастими боронами БЗС-1,0, ЗБП-0,6А, БСО-4А та ін. Боронування повторюють, коли на рослинах буде 3-4 листки (до утворення вусиків).

Боби гороху дозрівають нерівномірно – спочатку нижні, потім у верхніх ярусах. Строки збирання визначають, зважаючи на стан дозрівання (пожовтіння) 60-75 % нижніх і середніх бобів на рослинах, у яких формується найкрупніше, добірне насіння. Починають збирання, коли насіння в пожовклих нижніх і середніх бобах затвердіє (матиме вологість 30-35 %), набере форми й забарвлення, типових для сорту. Чекати, поки дозріють верхні боби, які становлять приблизно третю частину усіх бобів на рослині, не можна, бо через розтріскування нижніх бобів втрачається найцінніше зерно. Не слід також поспішати із збиранням, коли на рослинах дозріло близько половини бобів, що призводить до недобору врожаю за рахунок недозрілого насіння.

Збирають горох переважно роздільним способом. Скошують косарками КС-2,1, КЗН-2,1, які обладнані пристроями ПВ-2,1 і здвоювачами валків ПБ-4 або жатками ЖРБ-4,2 та ін. На 3-4-й день після скошування й підсихання валків, коли вологість зерна досягне 16-19 %, їх підбирають і обмолочують зерновими комбайнами СК-4, СК-5 з підбирачами ППТ-3А, ППТ-3. На півдні України при вирощуванні короткостеблових сортів гороху, що не обсипаються, застосовують також однофазне збирання гороху, яке проводять при повній стиглості бобів з вологістю насіння 15-16 %. Обмолочене й очищене насіння зберігають при вологості 14-15 %.

Соя. За посівними площами і валовими зборами зерна соя є головною зерновою бобовою культурою світу. Вирощують її більше 40 країн на загальній площі понад 50 млн. га. Таке велике поширення сої пояснюється універсальністю її використання як важливої продовольчої, технічної і кормової культури. Зумовлено це винятково сприятливим поєднанням у насінні органічних і мінеральних речовин. Сою вирощують на зелений корм як у чистому вигляді, так і в сумішах з іншими культурами, часто з кукурудзою.

Самостійно опрацюйте систему технологій вирощування сої та інших бобових зернових культур.

Зверніть увагу на технології зберігання зернових культур. Спосіб зберігання зернових мас залежить переважно від їх фізичних та фізіологічних властивостей. У період збирання зернових культур виникає потреба в організації тимчасового зберігання зерна в господарствах на токах або відкритих майданчиках хлібоприймальних підприємств – бунтах. Зернову масу з доброю сипкістю можна зберігати в тарі (мішках тощо), у великих сховищах – без тари; у сховищах, бункерах і силосах – насипом. Сучасний елеватор забезпечує виконання всіх операцій з максимальною ефективністю і надійним забезпеченням збереження зерна.

Економічна ефективність виробництва зернових культур характеризується системою таких показників: 1) урожайність; 2) продуктивність праці; 3) собівартість продукції; 4) ціна реалізації 1 ц зерна; 5) прибуток на 1 люд.-год., на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі; 6) рівень рентабельності виробництва зерна та ін. Собівартість виробництва зернових культур відображує якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його прибутковості.
^

Термінологічний словник


Бунт – це партії зерна, які складені з урахуванням певних правил за межами сховищ, тобто під відкритим небом, в насипі або тарі.

Вимерзання рослин – спостерігається тоді, коли температури на глибині залягання вузла кущіння знижуються до критичних. До прийомів, які підвищують морозостійкість рослин, належать підбір морозостійких сортів, сівба їх в оптимальні строки і на глибину, яка забезпечує формування вузлів кущіння на глибині не менше 2,5-3 см від поверхні ґрунту, снігозатримання, посилення фосфорно-калійного живлення.

^ Монолітний метод – протягом зими або наприкінці лютого – на початку березня на посівах озимини вирубують моноліти розміром
25-30 см на 15-17 см з таким розрахунком, щоб у кожний моноліт потрапило не менше 30 рослин із двох рядків. Береться по два моноліти з кожного поля. Відібрані моноліти переносять у тепле приміщення і після двох тижнів витримування, коли рослини розпочнуть вегетувати, підраховують кількість життєздатних рослин.

^ Випрівання посівів відбувається тоді, коли взимку під снігом довгий час на глибині вузла кущіння утримується близька до нуля градусів температура і рослини інтенсивно дихають. Таке спостерігається тоді, коли глибокий сніг випадає на непромерзлий ґрунт, при переростанні рослин, якщо на посівах тривалий час лежить глибокий шар снігу. Рослини гинуть внаслідок виснаження, тобто витрати цукрів та інших речовин на процеси дихання. Щоб запобігти загибелі рослин, потрібно сівбу проводити в оптимальні строки, висівати лише сортове протруєне насіння і захищати посіви восени від грибних хвороб, створювати умови для загартування, рано навесні прискорювати танення снігу, посипаючи його торфокришкою, попелом або іншими нейтральними темними матеріалами.

Вимокання – це загибель рослин внаслідок порушення газообміну при тривалому перебуванні їх в умовах перезволоження або затоплення. Влаштування в місцях застоювання води відвідних канав, вертикального дренажу, щілювання ґрунту, а в разі потреби і відкачування води заходи, які запобігають вимоканню.

Випирання – це витіснення на поверхню ґрунту вузлів кущіння рослин, яке супроводжується обриванням кореневої системи. Воно спостерігається при мілкому загортанні насіння, сівбі в неущільнений ґрунт, запізненні з сівбою, утворенні притертої льодяної кірки. Випирання найбільш шкідливе, якщо після нього настають сильні морози, а навесні встановлюється суха вітряна погода. Запобігають випиранню своєчасним обробітком ґрунту, ущільненням його перед сівбою, висіванням насіння на оптимальну глибину. На посівах, де спостерігається випирання рослин, навесні проводять коткування кільчастими котками.

^ Зимостійкість рослин – стійкість рослин проти несприятливих умов зимового періоду.

Морозостійкість рослин – здатність рослин витримувати температури, нижчі 0°С.

^ Детермінантні сорти – ранньо- і середньостиглі сорти з обмеженим ростом рослин у висоту, кількістю суцвіть не більше 2-4 із збільшеною площею кожного листка. Детермінантні форми (із зумовленим ростом) мають підвищену забезпеченість листям квіток і високу озерненість. Вони стійкі проти вилягання й добре реагують на високі норми добрив.

Елеватор – це повністю механізоване зерносховище, призначене для зберігання зерна і виконання необхідних технологічних операцій (сушіння, очищення тощо).
^

Теми рефератів


  1. Економічні основи виробництва зерна в Україні.

  2. Економічне значення, біологічні особливості та система тех-
    нологій вирощування озимої пшениці.

  3. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування озимого жита.

  4. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування озимого ячменю.

  5. Економічне значення, біологічні особливості та технологія вирощування озимого тритикале.

  6. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування ярої пшениці.

  7. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування ярого ячменю.

  8. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування вівса.

  9. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування кукурудзи.

  10. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування проса.

  11. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування рису.

  12. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування гречки.

  13. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування гороху.

  14. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування сої.

  15. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зернових культур.
^

Питання для поточного контролю знань


  1. Розкрийте економічне значення та основні біологічні особливості зернових культур.

  2. Назвіть сорти та гібриди зернових культур, які вирощують в Україні.

  3. Охарактеризуйте середню врожайність зернових культур, які вирощуються в Україні.

  4. Назвіть середньорічні дати початку сівби та збирання врожаю основних зернових культур.

  5. Охарактеризуйте переваги озимих культур порівняно з ярими.

  6. Охарактеризуйте переваги ярих зернових культур перед озимими.

  7. Поясніть польовий і монолітний методи оцінки стану озимих зернових культур.

  8. Назвіть основні причини пошкодження і загибелі озимих зернових культур.

  9. Система технологій удобрення зернових культур.

  10. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування озимих зернових культур.

  11. Поясніть економічну та технологічну доцільність різних способів збирання озимої пшениці (пряме комбайнування, роздільний спосіб).

  12. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування ранніх та пізніх ярих зернових культур.

  13. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування круп’яних культур.

  14. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування зернобобових культур.

  15. Техніка та агрегати для вирощування зернових культур.

  16. Дайте характеристику способів зберігання зернових культур.

  17. Економічні основи та засоби захисту зернових рослин.

  18. Використовуючи табл. 3.1-3.2, проаналізуйте собівартість вирощування озимої пшениці та кукурудзи на зерно.

  19. Які основні шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зернових культур?
^

Тестові завдання для перевірки знань


  1. Вкажіть зернову культуру, яка характеризується найкращою зимостійкістю:

а) озима пшениця;

б) озимий овес;

в) озимий ячмінь;

г) озиме жито;

ґ) озиме тритикале.

  1. Вкажіть, які хлібні культури мають більшу врожайність при оптимальних умовах вирощування:

а) ярі;

б) озимі;

в) урожайність ярих і озимих культур однакова.

  1. Вкажіть найпоширенішу причину загибелі посівів озимих зернових культур:

а) вимерзання;

б) вимокання;

в) льодяні кірки;

г) випрівання;

ґ) грибні захворювання.

  1. Яку технологію збирання врожаю економічно доцільно застосувати при зріджених низькорослих посівах озимої пшениці у фазі воскової стиглості зерна?

а) однофазний спосіб (пряме комбайнування);

б) двофазний спосіб (роздільне комбайнування);

в) доцільно застосовувати два вищевказані способи;

г) недоцільно застосовувати два вищевказані способи.

  1. При вирощуванні кукурудзи на зерно з урожайністю 70 ц/га у структурі собівартості найбільшу частку займають витрати на:

а) амортизаційні відрахування;

б) мінеральні добрива;

в) паливно-мастильні матеріали;

г) засоби захисту рослин;

ґ) заробітну плату;

д) насіння.

  1. Вкажіть зернові культури, які містять максимальну кількість білка:

а) зернові бобові;

б) зернові круп’яні;

в) зернові озимі;

г) зернові ярі.

  1. Вкажіть найкращий попередник для ярого ячменю:

а) соняшник;

б) кукурудза;

в) цукрові буряки.

  1. У системі технології вирощування якої культури посівну площу поділяють на карти та чеки?

а) сорго;

б) гречки;

в) рису;

г) гороху;

ґ) пайзи;

д) сої.

  1. Вкажіть єдину незлакову сільськогосподарську рослину в групі зернових культур:

а) озима пшениця;

б) овес;

в) просо;

г) сорго;

ґ) гречка;

д) рис.

Література: 4, 5, 29, 30, 47, 51, 53, 54, 58, 60, 65, 84, 89, 90, 95, 100, 111, 114, 119, 121, 136, 137, 143, 155, 167, 168.
^

Тема 4. Система технологій вирощування
технічних та баштанних культур

Методичні рекомендації щодо вивчення теми


Технічні культури використовуються в харчовій, крохмале-мелясовій, хімічній, ткацькій, машинобудівній, медичній, парфумерній галузях промисловості тощо, а також у кормовиробництві й інших галузях національної економіки. Провідними технічними культурами в Україні та СНД, які займають найбільші посівні площі, є цукрові буряки, соняшник та бавовник.

^ Цукрові буряки. В Україні цукрові буряки є найважливішою технічною культурою. Виробництво цукрових буряків і цукру має особливо велике значення для розвитку економіки України. Коренеплоди цукрових буряків містять до 18,5 % цукру. Цукор є важливим експортним продуктом, що користується великим попитом на світовому ринку. Буряківництво – трудо- і матеріаломістка галузь рослинництва.

В Україні цукрові буряки вирощують у 19 областях. Виробництво розміщене переважно в господарствах лісостепової зони, зокрема Вінницької, Полтавської, Черкаської, Хмельницької, Тернопільської, Київської та Сумської областей, де одержують понад 75 % валового збору цукрових буряків. У господарствах економічно доцільно використовувати 2-3 районованих сорти чи гібриди. Вегетаційний період буряків триває 160-175 днів, у північно-західній частині України – до 185 днів.

Система технологій вирощування цукрових буряків. Правильне розміщення цукрових буряків у сівозміні – один із основних чинників поліпшення забезпеченості рослин вологою і елементами живлення, зменшення засмічення посівів, кількості шкідників і хвороб, усунення токсичності ґрунтів, підвищення врожайності та якості коренеплодів. Максимальну урожайність цукрових буряків забезпечує внесення органічних і мінеральних добрив.

Технологічну карту та витрати на вирощування цукрових буряків наведено в додатку Д. Для сівби слід використовувати насіння районованих сортів і гібридів, яке за своїми посівними якостями відповідає вимогам діючих стандартів і технічних умов. Насіння цукрових буряків готують до сівби на насінних заводах, де його калібрують на фракції 4,5-5,5 і 3,5-4,5 мм, шліфують або дражують і обробляють захисними та стимулюючими речовинами. Сівбу починають з настанням фізичної спілості ґрунту, коли температура на глибині 5-7 см досягає 6-8°С і ґрунт містить достатню кількість вологи. Цей період збігається з періодом масової сівби ранніх зернових культур й припадає на квітень місяць. Ширина міжрядь під час сівби цукрових буряків – 45 см.

Масове збирання цукрових буряків рекомендується проводити при настанні їх технологічної стиглості (з 20 вересня по 20 жовтня) переважно потоковим способом без ручного доочищення коренів із застосуванням очищувачів. Найбільшу продуктивність праці, своєчасне закінчення збирання урожаю і вивезення якісної сировини на заводи забезпечує груповий метод використання сучасних бурякозбиральних машин, буряконавантажувачів, самоскидних причепів і автотранспорту.

Господарства повинні прагнути виконувати всі роботи на збиранні та вивезенні буряків у стислі й оптимальні строки. Викопані буряки в той же день слід відправляти на бурякоприймальні пункти цукрових заводів для закладання на зберігання або на переробку. Проте часто через погану погоду, недостатню кількість автотранспорту та з інших причин певна кількість буряків на деякий час залишається на зберігання в полі. Щоб запобігти втратам урожаю і зниженню якості сировини, господарства організовують короткострокове зберігання цукрових буряків у польових кагатах близько від доріг.

Важливими показниками економічної ефективності буряківництва є урожайність цукрових буряків, вміст цукру в коренеплодах, продуктивність праці, собівартість і ціна реалізації 1 ц продукції, розмір прибутку на 1 ц коренеплодів і на 1 га посіву, рівень рентабельності виробництва. Цукрові буряки порівняно з іншими технічними культурами забезпечують найбільший прибуток на гектар посіву.

Основним напрямом збільшення виробництва цукрових буряків і підвищення його ефективності є впровадження інтенсивних технологій. Головне завдання – значне підвищення врожайності і цукристості коренеплодів цукрових буряків. Основою високої економічної ефективності індустріальної технології є те, що при виконанні найбільш трудомістких робіт із формування густоти насаджень, догляду за посівами і доочищення коренеплодів практично не застосовується ручна праця.

Для збільшення виходу кінцевої продукції і підвищення її ефективності велике значення має концентрація посівів коренеплодів
у сировинних зонах цукрових заводів. Це сприяє збільшенню виробництва цукру з 1 га посівів буряків, а також значно зменшує транспортні витрати на перевезення коренеплодів і продуктів їх переробки. Собівартість вирощування цукрових буряків наведена в табл. 4.1.

^ Таблиця 4.1

Собівартість вирощування цукрових буряків
(площа – 100 га, урожайність – 250 ц/га)


^ Показник, грн.

На 100 га посіву

На 1 га
посіву


На 1 т продукції

^ Струк-тура витрат,
%


в натуральних одиницях

у вартісних
одиницях


Затрати праці, люд.-год.

5 827,44

58,27

2,33





Заробітна плата
(основна, додаткова)
з нарахуваннями

28 066,84

280,67



11,23

9,60

Насіння

12 000,00

120,00

0,24 кг

4,80

4,11

Мінеральні добрива

83 780,00

837,80

40,8 кг

33,51

28,66

Засоби захисту рослин

26 220,00

262,20

0,15 кг

10,49

8,97

Паливно-мастильні
матеріали, разом







18,42

15,76

в тому числі:
- дизельне пальне

44 503,00

445,03

6,7 л

17,80



- мастильні матеріали

1 557,60

15,58



0,62



Амортизаційні відрахування

19 387,00

193,87



7,75

6,63

Ремонт основних засобів

14 112,00

141,12



5,64

4,83

Плата за оренду
земельних ділянок

13 800,00

138,00



5,52

4,72

Інші матеріальні витрати

21 203,94

212,04



8,48

7,25

Страхові платежі

17 167,04

171,67



6,87

5,87

Загальновиробничі витрати

10 511,97

105,12



4,20

3,60

Виробничі витрати всього (виробнича собівартість)

292 309,40

2 923,09



116,92

100,00

в тому числі:
- основної продукції

280 617,02

2 806,17



112,25

96,00

- побічної продукції

11 692,38

116,92



4,68

4,00


Картопля. Картопля має важливе економічне значення і посідає одне з перших місць серед інших сільськогосподарських культур за універсальністю використання. Вона є важливою продовольчою, кормовою й технічною культурою. Середньорічна норма споживання картоплі на душу населення становить 123 кг. Сьогодні потреба в цьому продукті повністю задовольняється. Картопля є цінною сировиною для виробництва спирту, крохмалю, глюкози, декстрину й іншої важливої продукції. Картопля як просапна культура має агротехнічне значення, є однією із кращих попередників у сівозміні для багатьох культур.

Найбільші площі під картоплею розміщені на Поліссі та в Лісостепу, найменші – в степовій зоні. У господарствах Вінницької, Волинської, Житомирської, Київської, Львівської, Сумської і Чернігівської областей зосереджено майже 54 % виробництва картоплі в країні.

В Україні районовано близько 70 сортів картоплі. Залежно від використання в господарстві їх поділяють на чотири групи: столові, кормові, технічні та універсальні. Найпоширеніші (займають близько 60 % посівних площ картоплі) столові сорти. Районовані сорти картоплі відрізняються за часом достигання (ранньостиглі – 70-80 днів, середньоранні – 90-120 днів, середньопізні – 120-130 днів, пізньостиглі – 130-150 днів тощо).

Система технологій вирощування картоплі. Інтенсивна технологія спрямована на одержання урожаю картоплі на Поліссі не менше 250 ц/га, в Лісостепу 200 ц/га, в Степу при зрошенні 180 ц/га бульб.

Технологічну карту та витрати на вирощування картоплі наведено в додатку Е. Найбільші урожаї картоплі збирають при розміщенні її після озимих культур. Важливо правильно підготувати бульби до садіння. Перед садінням бульби сортують, пророщують або прогрівають, обробляють їх захисно-стимулюючими речовинами, великі розрізають на частини. Сортують картоплю на картоплесортувальних пунктах КСП-25, КСП-15В на 3 фракції: дрібну – 25-50 г, середню – 51-80 г та велику – понад 80 г. Для садіння використовують переважно бульби середньої фракції (з домішкою некондиційних бульб до 7 %). Великі бульби (понад 80 г) ріжуть на дві частини на спеціальних бульборізках за 2-3 дні до садіння. Картоплю садять гребеневим способом. Сучасною технологією передбачено, що перед садінням картоплю протруюють з використанням картоплекомбайнів типу Е-665 і обробляють стимуляторами росту.

Збирають картоплю прямим комбайнуванням, комбінованим або роздільним способом. Збирання може бути потоковим або потоково-перевалочним. Зберігають картоплю у спеціалізованих, типових картоплесховищах та буртах (кагатах). Найкраще картопля зберігається в сховищах з регульованим повітряним і вологим режимами. Залежно від типу сховища картопля може зберігатися в засіках і контейнерах.

Вирощування картоплі в господарствах відзначається високим рівнем інтенсивності і трудомісткістю виробництва. Економічна ефективність картоплярства зумовлюється рівнем продуктивності праці, яка, у свою чергу, значною мірою залежить від урожайності картоплі. Собівартість вирощування картоплі наведена в табл. 4.2.

^ Таблиця 4.2

Собівартість вирощування картоплі
(площа – 100 га, урожайність – 180 ц/га)


^ Показники, грн.

На 100 га посіву

На 1 га посіву

На 1 т продукції

^ Струк-тура витрат,
%


в натуральних одиницях

у вартісних одиницях

Затрати праці, люд.-год.

10 403,07

104,03

5,78





Заробітна плата
(основна, додаткова)
з нарахуваннями

45 188,04

451,88



25,10

6,55

Насіння

258 000,00

2580,00

166,7 кг

143,33

37,40

Органічні добрива

20 000,00

200,00

1,11 т

11,11

2,90

Мінеральні добрива

61 440,00

614,40

41,7 кг

34,13

8,91

Засоби захисту рослин

94 560,00

945,60

0,54 кг

52,53

13,71

Паливно-мастильні
матеріали, разом







40,52

10,57

в тому числі:
- дизельне пальне

63 807,44

638,07

13,4 л

35,45



- бензин

6 662,25

66,62

1,5 л

3,70



- мастильні матеріали

2 466,44

24,66



1,37



Амортизаційні
відрахування

11 728,00

117,28



6,52

1,70

Ремонт основних засобів

9 854,00

98,54



5,47

1,43

Плата за оренду
земельних ділянок

13 800,00

138,00



7,67

2,00

Інші матеріальні витрати

31 777,82

317,78



17,65

4,61

Страхові платежі

42 528,92

425,29



23,63

6,16

Загальновиробничі
витрати

28 098,91

280,99



15,61

4,07

Виробничі витрати всього
(виробнича собівартість)

689 911,28

6899,12



383,28

100,00


Важлива економічна основа ефективності виробництва картоплі – впровадження інтенсивної індустріальної технології на основі комплексної механізації виробничих процесів, організоване насінництво, виробництво продуктивних сортів з високою якістю бульб і стійких проти хвороб, організація зберігання бульб у місцях їх виробництва, що значно скорочує втрати і забезпечує високу якість продукції
протягом тривалого часу. За даними наукових установ, втрати картоплі, що зберігається в сховищах великих міст, часто становлять понад 40 %. Тому до 70 % валового збору картоплі економічно вигідно зберігати в місцях виробництва і тільки 30 % – у сховищах міст і промислових центрів. Це вимагає значних коштів для спорудження спеціалізованих сховищ картоплі в господарствах, проте зменшує витрати на численних перевалках, де значно погіршується якість бульб.

Впровадження технології заготівель, перевезення і зберігання картоплі в контейнерах значно підвищує економічну ефективність праці в картоплепродуктовому підкомплексі АПК. При контейнерному способі заготівель картоплі якість її зберігання підвищується на 11 %, а затрати праці на вантажно-розвантажувальних роботах зменшуються в 2-2,5 разу.

Соняшник. Основними виробниками соняшникової олії є країни Європейської спільноти – 22,7 %, Аргентина – 20,4 %, Україна – 11,2 %, Російська Федерація – 10,7 % загального валового збору олії у світі.

Соняшник – основна олійна культура України. Серед олійних культур соняшник в Україні дає близько 84 % загального виробництва олії, а 16 % припадає на соєву, ріпакову, лляну та олію інших культур. На вміст олії в насінні впливають сорт, кліматичні умови та рівень агротехніки. У насінні соняшнику міститься близько 52 % олії, яка характеризується високими смаковими якостями і належить до напіввисихаючих. Соняшникова олія широко використовується в їжу, а також при виготовленні маргарину, майонезу, консервів, кондитерських виробів. Соняшникова олія, крім того, використовується в миловарінні, при виготовленні лакофарбових виробів, стеарину, олеїнової кислоти. Макуха та шрот, які отримують при переробці насіння на олію, є цінним концентрованим кормом для сільськогосподарських тварин. Соняшник – цінна медоносна культура, використовується також для утворення куліс.

Урожайність насіння соняшнику в цілому по Україні залишається на невисокому рівні – 9-16 ц/га. Кращі господарства отримують високі врожаї насіння – на рівні 25-30 ц/га і навіть більше. Вирощування соняшнику при врожайності вище 20 ц/га економічно доцільне, тому що виробництво олії в 10-20 разів дешевше, ніж виробництво тваринних жирів. В Україні найбільш поширені такі сорти та гібриди соняшнику: Візит, Згода, Зустріч, Красень, Сула, Постолянський, Крастока та ін.

Система технологій вирощування соняшнику. Вирощування соняшнику за інтенсивною технологією передбачає широке використання машин і механізмів для максимальної механізації виробничих процесів за умови отримання високого врожаю і низької собівартості продукції. При цьому проводиться покращений основний обробіток ґрунту, обов’язкове внесення необхідної кількості мінеральних добрив та високоефективних гербіцидів, сівба кондиційним насінням. За рахунок скорочення кількості і суміщення деяких операцій з підготовки ґрунту, а також у деяких випадках практичного виключення операцій догляду за посівами досягається велика економія затрат праці.

Сівбу соняшнику проводять пунктирним способом із міжряддями 70 см пневматичними сівалками СУПН-8, СКПП-12 або СПЧ-6. Догляд за посівами проводиться різними агрегатами шляхом досходового боронування, культивацією міжрядь (тричі за вегетаційний період). Десикація соняшнику проводиться за допомогою літаків.

Соняшник збирається зерновими комбайнами зі спеціальними (ПСП-1-5М або ПСП-8 і ПСП-10) та універсальними (ПУН-5) пристосуваннями, які дозволяють зрізати стебла на висоті 10-20 см, подрібнювати їх на відрізки і розкидати по полю, а насіння, вимолочене з кошиків, збирається в бункер. Кошики теж або подрібнюються і розтрушуються по полю, або збираються в накопичувач і використовуються як корм тваринам.

Вимолочене насіння соняшнику після надходження на тік терміново очищається від рослинних решток і за необхідності підсушується. Доведене до вологості 6-7 % насіння, яке передбачається використати для сівби в наступному році, закладається на зберігання затареним у мішки. Вологість насіння на технічні цілі не повинна перевищувати 10-12 %.

Збільшення економічної ефективності виробництва насіння соняшнику пов’язані з впровадженням високоврожайних і високоолійних сортів та широким використанням індустріальної технології. Нині вже створені сорти соняшнику, насіння яких містить 55-57 % олії. Це забезпечує виробництво 14,5-15 ц олії з гектара посіву соняшнику. Затрати праці на 1 ц насіння в умовах індустріальної технології зменшуються в півтора рази. Підвищенню ефективності виробництва соняшнику сприятимуть подальше вдосконалення розміщення посівів, впровадження досягнень науки і передової практики.

Серед технічних прядивних культур в Україні найбільш поширені льон і коноплі. У свою чергу вони вирощуються і як олійні культури. Льняне волокно використовують для виробництва побутових, технічних, тарних та пакувальних тканин. Льняні тканини дуже стійкі проти гниття. Кострицю використовують для виробництва картону, етилового спирту, оцтової кислоти, ацетону, будівельних плит тощо. Насіння льону містить 35-42 % висихаючої олії, його широко використовують при виробництві фарб, лаків, оліфи, мила, паперу, медичних препаратів тощо. Цінним концентрованим кормом для тварин є шрот.

Льон. В Україні льон вирощують переважно в Чернігівській, Житомирській, Київській, Волинській, Івано-Франківській, Львівській областях. Загальна посівна площа його, залежно від року і потреб у волокні, у межах 100-170 тис. га, а середній вихід волокна 5-6,4 ц /га (при застосуванні прогресивних технологій – 8-10 ц/га, а насіння –
5-8 ц/га). В Україні районовані такі сорти льону-довгунця: А-49, Глухівський, Ювілейний, Київський, Могилівський 2, Томський 16 та ін.

Система технологій вирощування льону. Кращими попередниками для льону-довгунця є озимі після багаторічних трав, удобрена картопля, багаторічні трави. При беззмінній культурі настає льоновтома ґрунту. Основним завданням обробітку ґрунту є нагромадження і зберігання вологи, знищення бур’янів, заробка в ґрунт післяжнивних решток та добрив, розпушування ґрунту, вирівнювання поверхні та ущільнення ріллі. На полях, засмічених однорічними бур’янами, після збирання попередника проводять лущення, дискування, оранку плугами з передплужниками на глибину 20-22 см. Після багаторічних трав оранку проводять на 23-25 см.

Весняний обробіток починають із закриття вологи. З цією метою проводять боронування, а на важких ґрунтах, які запливають, – культивацію або дискування з одночасним боронуванням. Після підсихання ґрунту проводять культивацію з одночасним боронуванням. Для одержання дружних сходів та вирівняного стеблистою поверхнею ґрунту перед сівбою додатково вирівнюють шлейфами та коткують.

Льон-довгунець належить до культур раннього строку сівби. На торф’яних ґрунтах ефективна рання сівба по мерзлоталому ґрунту. Кращим способом сівби є вузькорядний з шириною міжрядь 7,5 см. Залежно від цього визначають і норму висіву насіння.

У льону розрізняють такі фази стиглості: ^ 1) зелену; 2) ранню жовту; 3) жовту; 4) повну. Збирають льон льонозбиралками ЛТВ-2,
ТЛ-1,5А з розстиланням стебел і наступним зв’язуванням їх у невеликі снопи для просушування в бабках (по 8-10 снопів). Через 5-6 днів після висихання снопи обмолочують на молотарці МЛ-2,7ПА. Якщо льон залишають у стрічках до повного висушування, висушені рослини піднімають і обмолочують підбирачем-молотаркою ЛМН-18.

Збирання льону комбайнами ЛКВ-4А, ЛК-4А є прогресивним і найбільш поширеним способом. При цьому одночасно з вибиранням рослин очісуються коробочки з насінням, а солома розстилається на льонищах для вилежування або зв’язування в снопи. Очісані коробочки відразу сушать у сушарках при температурі до 45°С. Потім ворох обмолочують, насіння досушують до кондиційної вологості 13 %. Солому залишають у господарстві для первинної переробки або здають на льонозаводи. Перед цим солому доробляють, сортують і зв’язують у снопи діаметром не менше 13 см. Вологість соломи повинна становити 19 %, а нормована засміченість – 5 %.

У структурі собівартості продукції льонарства найбільша частка витрат припадає на оплату праці – близько 38 %. Господарства України здійснюють первинну переробку льоносоломки і майже всю продукцію реалізують у вигляді трести. Ціни реалізації продукції льонарства залежать від її якості.

Збільшення виробництва продукції льонарства і підвищення його економічної ефективності досягають на основі інтенсифікації галузі, впровадження високоврожайних сортів льону, стійких до вилягання, обсипання насіння і ураження грибковими хворобами, з кращою якістю волокна, придатних до механізованого збирання врожаю. Важливе значення для підвищення врожайності льону-довгунця має внесення органічних і мінеральних добрив.

Основою підвищення ефективності льонарства є також впровадження комплексної механізації вирощування льону-довгунця, збирання врожаю, промислових способів виготовлення і переробки трести. Так, при збиранні льону-довгунця комбайном із в’язальним апаратом і реалізації продукції соломкою затрати праці на 1 га посіву зменшуються в 2,5 разу. Збирання льону-довгунця комбайном із розстелянням соломки на полі та реалізація продукції трестою дають змогу зменшити затрати праці на 1 га посіву до 170 люд.-год. або більш як на 40 %. При цьому способі на виготовленні льонотрести в господарствах використовується ручна праця. Високою ефективністю відзначається рулонна технологія збирання льону. Порівняно із звичайною технологією затрати праці зменшуються в 4-5 разів, що значно знижує трудомісткість продукції і сприяє підвищенню її рентабельності. Переробку льонотрести на волокно економічно вигідно здійснювати на льонозаводах, що застосовують сучасну технологію і високопродуктивну систему машин.

Коноплі. Коноплі вирощують на волокно, вихід якого становить 18-23 % маси сухих стебел, і насіння, яке містить олію. Довге волокно використовують для виготовлення канатів, шнурів, коротке – мотузок, снопов’язального та пакувального шпагату, кабельного прядива. Із конопель виготовляють також різні технічні тканини. З насіння виробляють олію (30-35 %), макуху, лікарські засоби.
Кострицю використовують для виробництва штучних волокон, паперу, будівельних матеріалів.

Коноплі – світлолюбна рослина короткого дня. При подовженому дні вегетаційний період збільшується, тому при вирощуванні в північних районах південні сорти конопель мають високий врожай стебел, але насіння, як правило, не достигає. В Україні районовані такі сорти конопель: Глухівські 33, Дніпровські однодомні 14, Золотоніські 15 та ін. Їх вирощують у Сумській, Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Дніпропетровській, Миколаївській областях. Вихід волокна конопель при дотриманні належної технології становить 12-16 ц/га, насіння – 10-12 ц/га.

Система технологій вирощування конопель. Коноплі вирощують у спеціальних або польових сівозмінах після просапних і овочевих культур, багаторічних трав, зернобобових. При посівах конопель ефективні органічні та мінеральні добрива. При розміщенні коно-
пель після пізніх культур (картоплі, цукрових буряків) оранку проводять відразу після збирання попередника. Глибина оранки під коноплі – не менше 22-25 см. Рано навесні при настанні фізичної спілості ґрунту проводять розпушування шлейф-боронами в агрегаті з важкими зубовими боронами. Досить ефективне одночасне проведення кількох операцій.

Сівбу конопель проводять насінням крупних фракцій. Способи сівби залежать від мети вирощування (на насіння, зеленець, для двостороннього використання). Застосовують суцільний рядковий, широкорядний або стрічковий способи сівби. Максимальні врожаї збирають при нормі висіву 80-90 кг/га однодомних і 100-115 кг/га дводомних конопель.

Висівають коноплі одночасно або відразу після ранніх ярих культур, коли ґрунт на глибині загортання насіння (2-5 см) прогрівається до 8-10°С. Догляд за посівами полягає в коткуванні поля після сівби, досходовому і післясходовому боронуванні. На широкорядних посівах проводять розпушування міжрядь і знищення бур’янів. Для боротьби зі шкідниками, зокрема з конопляною блохою, після появи сходів проводять крайовий або, за необхідності, суцільний обробіток посівів.

Збирання врожаю конопель проводиться переважно двофазним способом. Спочатку коноплі за допомогою жниварок скошуються і після просушування зв’язуються в снопи або в рулони. Коли коноплі двостороннього використання, то зв’язані снопи обмолочуються. Обмолочені стебла відправляють на заготівельні пункти або заводи, а насіння після очистки закладається на зберігання або направляється для переробки на олію. При односторонньому використанні після зрізання стебла обмолочуються і потім утилізуються для різних цілей, насіння після доведення до посівних кондицій (досушують до стандартної вологості 11-12 %) в наступному році використовується для сівби.

^ Баштанні культури – кавуни, дині, гарбузи, кабачки за морфологічними ознаками дуже подібні між собою. Їх вирощують для одержання соковитих плодів з високими смаковими якостями. Баштанні культури людина вживає у свіжому та консервованому видах. Кормові гарбузи й кавуни мають цінні кормові якості, є кормом для годівлі різних видів тварин. Дозрілі плоди кормових баштанних можна довго зберігати у свіжому вигляді. Баштанні культури мають велике агротехнічне значення, оскільки сприяють очищенню полів від бур’янів і є цінним попередником для озимих і ярих культур.

Основні регіони товарного баштанництва – Херсонська, Запорізька, Донецька, Одеська області та АР Крим. Посівна площа баштанних культур в Україні коливається в межах 180-210 тис. га, з них понад 75 % становлять продовольчі баштани. Середня врожайність баштанних культур у південному регіоні України поки невисока –
80-110 ц/га. Однак кращі господарства вирощують по 300-450 ц/га столових та 500-700 ц/га кормових кавунів, 250-300 ц /га дині, 400-700 ц/га гарбузів, 300-500 ц/га кабачків.

Вивчаючи систему технологій вирощування баштанних культур, акцентуйте увагу на сортах та гібридах, агротехніці вирощування, зберіганні. Вирощування більшості баштанних культур, крім певних особливостей, у більшості випадків аналогічне, тому нижче наводиться лише приклад системи технологій вирощування кавунів.

Система технологій вирощування кавунів. У польових сівозмінах кращими попередниками для кавунів є озимі зернові культури, зернобобові суміші, багаторічні трави. Для розміщення кавунів та інших баштанних культур непридатні поля, на яких у посівах попередніх сівозмінних культур застосовували гербіциди.

Основний обробіток ґрунту під кавуни залежить від попередника. Після озимих проводять лущення стерні на 8-10 см. Ділянки, засмічені багаторічними й коренепаростковими бур’янами (осот, молочай, гірчак), з появою їх розетки повторно лущать на глибину 10-12 см. Наступну зяблеву оранку проводять через 20-25 днів після лущення плугом з передплужником на глибину 27-35 см. Рано навесні поле боронують у два сліди, потім культивують на глибину 14-16 см з одночасним боронуванням. Передпосівну культивацію проводять на глибину загортання насіння. У роки з посушливою весною і при відсутності бур’янів на легких за механічним складом ґрунтах першу культивацію можна замінити боронуванням у два сліди. Добрива значно підвищують урожайність кавунів та інших баштанних культур. Для знищення бур’янів перед висіванням кавунів та інших баштанних вносять у ґрунт гербіциди.

Сіють кавуни, коли встановиться середньодобова температура 12-15°С і мине небезпека похолодання. Використовують для цього зернові або інші сівалки. Залежно від скоростиглості сорту схема висіву 1,4-2,1х0,7-1,4 м. Норма висіву 4-5 кг/га (4-5 схожих насінин на 1 м рядка), глибина загортання 5-6 см.

Догляд за посівами кавунів починають з досходового боронування легкими або середніми боронами. Боронування впоперек рядків доцільно провести і після з’явлення сходів баштанних. Коли на рослинах розвинеться 5-6 листків, їх проривають. Протягом вегетації посіви обробляють культиваторами (при потребі), закінчуючи цей обробіток на початку інтенсивного росту огудини. Важливим заходом підвищення врожайності кавунів, як і інших баштанних культур, є поливи.

Збирають кавуни у період повного достигання. Зривають з плодоніжками, щоб плоди краще зберігалися. Масовий збір плодів рекомендується проводити валкоутворювачами УПВ-8 або косинцями, що змонтовані на тракторах. Зберігають плоди в буртах, перекладаючи соломою, або в сухих приміщеннях, які перед завантаженням знезаражують і провітрюють. Найкраще зберігаються кавуни при температурі 1-3°С. Кормові кавуни за належних умов зберігання не втрачають своїх кормових якостей до січня-лютого. Агротехніка столових і кормових кавунів аналогічна.

Самостійно опрацюйте особливості системи технологій вирощування динь, гарбузів, кабачків.

Зверніть увагу на економічну ефективність виробництва технічних та баштанних культур та шляхи її підвищення.

Обсяг виробництва усіх видів технічної сировини надалі повинен збільшуватись передусім за рахунок підвищення врожайності та якості технічних культур. У зв’язку з цим найважливішим завданням у
виробництві технічних культур є забезпечення господарств новими сортами і гібридами та освоєння прогресивних енергоресурсозберігаючих, екологічно доцільних технологій їх вирощування.
^

Термінологічний словник


Агротехніка – технологія рослинництва, яка містить у собі систему прийомів вирощування сільськогосподарських культур. Завдання агротехніки – забезпечити високу врожайність сільськогосподарських культур при мінімальних витратах праці та засобів на одиницю високоякісної продукції. Агротехніка спрямована на збереження ґрунту, захисту ґрунтів від ерозії та містить у собі обробіток ґрунту, внесення добрив, підготовку насіння до сівби, сівбу та садіння рослин, боротьбу із бур’янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур, збирання врожаю.

Десикація – передзбиральне підсушування рослин для прискорення їх дозрівання (на 5-7 діб) і полегшення збирання врожаю. Для десикації використовують хімічні речовини – десиканти (хлорат магнію, хлорад-хлорид кальцію, регнол тощо). Спосіб застосування десикантів – обприскування (на великих площах – із літаків). Десикацію проводять на посівах конопель, соняшнику, рису, пшениці, картоплі, насінників цукрових буряків та інших сільськогосподарських культур.

^ Дводомні рослини – рослини, в яких чоловічі та жіночі квітки або чоловічі й жіночі органи статевого розмноження (в неквіткових рослин) знаходяться на різних особинах.

Куліси – високостебельні рослини (кукурудза, соняшник, сорго тощо), які висівають для затримання снігу на полях, пом’якшення негативної дії суховіїв, захисту ґрунту від ерозії. Куліси розміщують поперек пануючих вітрів. Куліси є важливим засобом підвищення врожайності сільськогосподарських культур в посушливих районах.

Лущення – агротехнічний захід обробки ґрунту (поверхневого або мілкого рихлення), який супроводжується його частковим перевертанням, а також підрізанням бур’янів. Лущення дозволяє також зменшити випаровування вологи із ґрунту. Проводиться лущильниками.

^ Льоновтома ґрунту – нагромадження в ґрунті патогенів, внаслідок чого різко знижується врожай. Серед ефективних засобів уникнення льоновтоми найпершим є чергування полів у сівозміні з поверненням льону на попереднє поле не раніше як через 6-7 років.

^ Однодомні рослини – рослини, в яких чоловічі та жіночі квітки або чоловічі й жіночі органи статевого розмноження (в неквіткових рослин) розвиваються на одній особині.
^

Теми рефератів


  1. Економічні основи вирощування технічних культур в Україні.

  2. Економічні основи вирощування баштанних культур в Україні.

  3. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування цукрових буряків.

  4. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування картоплі.

  5. Економічне значення, біологічні особливості та система техноло-
    гій вирощування соняшнику.

  6. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування конопель.

  7. Економічне значення, біологічні особливості та система техно-
    логій вирощування льону.

  8. Економічне значення, біологічні особливості та система техноло-
    гій вирощування кавунів та динь.

  9. Економічне значення, біологічні особливості та система технологій вирощування гарбузів та кабачків.

  10. Шляхи підвищення економічної ефективності вирощування технічних та баштанних культур.
^

Питання для поточного контролю знань


  1. З’ясуйте економічне значення та основні біологічні особливості технічних та баштанних культур

  2. Назвіть сорти та гібриди технічних і баштанних культур, які вирощують в Україні.

  3. Назвіть середню врожайність технічних та баштанних культур, які вирощуються в Україні.

  4. Назвіть середньорічні дати початку сівби та збирання врожаю основних технічних та баштанних культур.

  5. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування цукрових буряків.

  6. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування картоплі.

  7. Поясніть економічну та технологічну доцільність різних способів збирання картоплі (пряме комбайнування, комбінований, роздільний).

  8. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування соняшнику.

  9. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування льону-довгунця та конопель.

  10. Охарактеризуйте способи сівби конопель залежно від мети вирощування.

  11. Поясніть зелену, ранню жовту, жовту та повну фази стиглості льону.

  12. Дайте характеристику основних агротехнічних вимог до вирощування баштанних культур.

  13. Техніка та агрегати для основного і передпосівного обробітку ґрунту під технічні та баштанні культури.

  14. Техніка та агрегати для сівби і догляду за посівами технічних та баштанних культур.

  15. Техніка та агрегати для збирання врожаю технічних та баштанних культур.

  16. Дайте характеристику способів зберігання технічних та баштанних культур.

  17. Які економічні основи та засоби захисту технічних та баштанних рослин?

  18. Економічні основи вирощування цукрових буряків, картоплі, соняшнику, конопель та льону.

  19. Економічні основи вирощування кавунів, динь, гарбузів та кабачків.

  20. Назвіть шляхи підвищення економічної ефективності виробництва технічних та баштанних культур.
^

Тестові завдання для перевірки знань


  1. Яка технічна культура забезпечує найбільший прибуток на гектар посіву?

а) картопля;

б) кукурудза;

в) цукровий буряк;

г) соняшник;

ґ) льон;

д) коноплі.

  1. У структурі собівартості вирощування цукрового буряку найбільшу частку займають витрати на:

а) насіння;

б) добрива;

в) утримання основних засобів;

г) заробітну плату;

ґ) паливно-мастильні матеріали.

  1. Вкажіть оптимальну вологість насіння соняшнику, що закладається на зберігання:

а) 6-7 %;

б) 8-11 %;

в) 12-14 %;

г) 15-18 %.

  1. Через скільки років у сівозміні льон можна повернути на попереднє поле з метою недопущення льоновтоми і зниження врожайності?

а) не раніш як через 2-3 роки;

б) не раніш як через 4-5 років;

в) не раніш як через 6-7 років;

г) не раніш як через 8-9 років.

  1. При якій фазі стиглості льону вихід високоякісного волокна максимальний?

а) зеленій;

б) ранньої жовтої;

в) жовтої;

г) повної.

  1. Вкажіть норму висіву однодомних конопель, що забезпечує їх максимальну врожайність:

а) 40-50 кг/га;

б) 60-70 кг/га;

в) 80-90 кг/га;

г) 100-115 кг/га.

  1. Картопля є найкращим попередником у сівозміні для:

а) озимих культур;

б) ранніх ярих культур;

в) цукрового буряка;

г) соняшнику.

  1. Вкажіть температуру, при якій найкраще зберігаються кавуни:

а) 0°С;

б) +1-3°С;

в) +4-5°С;

г) +6-7°С;

ґ) +8-9°С.

  1. Який термін в оптимальних умовах можуть зберігатись достиглі плоди гарбузів?

а) до 1 місяця;

б) 1-2 місяці;

в) 3-4 місяці;

г) 5-6 місяців.

Література: 4, 5, 29, 30, 47, 51, 53, 54, 58, 60, 65, 84, 89, 90, 95, 100, 111, 114, 119, 121, 136, 137, 143, 155, 167, 168.
^

Тема 5. Система технологій вирощування
овочевих культур

Методичні рекомендації щодо вивчення теми


Овочівництво – важлива галузь сільськогосподарського виробництва, що постачає населенню країни незамінні харчові та дієтичні продукти харчування. Овочі багаті на вітаміни, мінеральні речовини, каротин, а окремі з них на фітонциди. Споживання овочів сприяє поліпшенню обміну речовин, забезпечує нормальний розвиток і функціонування організму людини, підвищує його стійкість проти захворювань. Овочі використовують також як сировину для переробної промисловості, де їх квасять, солять, маринують і консервують.

Овочівництво також є специфічною галуззю, яка має такі економіко-технологічні особливості: низьку транспортабельність продукції; великий набір вирощуваних культур (більше 100), для кожної з яких властива особлива агротехніка; ускладнену механізацію окремих виробничих процесів, що вимагає значних затрат ручної праці; потребу в працівниках певної спеціалізації і відповідній техніці; організацію товарної обробки, зберігання та реалізації овочів; велику трудомісткість робіт, що зумовлює високі сумарні витрати.

За тривалістю життя овочеві культури поділяють на одно-, дво-багаторічні. За біологічними та агротехнічними особливостями, а також властивостями продуктивних органів, овочеві культури поділяються на такі групи: 1) капустяні: родина капустяних – капуста білоголова, червоноголова, савойська, кольорова, брюссельська, кольрабі, броколі; 2) коренеплідні: родина селерових – морква, петрушка, пастернак, селера; лободових – буряки; капустяних – редька, редиска; 3) бульбоплідні: родина пасльонових – картопля; 4) цибулинні: родина цибулинних – цибуля-ріпка, цибуля-шалот, цибуля-порей, цибуля багатоярусна, часник; 5) плодові: родина пасльонових – помідори, перець, баклажани, фізаліс; гарбузових – огірки, кавуни, диня, кабачки, патисони, гарбузи; бобових – овочевий горох, квасоля, боби; родина тонконогових – цукрова кукурудза; 6) листкові: родина айстрових – салат; лободових – шпинат; селерових – кріп; капустяних – пекінська капуста, гірчиця салатна, крес-салат; 7) багаторічні: родина гречкових – щавель, ревінь; цибулинних – цибуля-батун, шніт, слизун, запашна; спаржевих – спаржа; капустяних – хрін, катран, айстрових – естрагон та ін.; 8) гриби – шампіньйони.

Овочеві культури вимогливі до факторів навколишнього середовища, від яких залежить їх ріст та розвиток. Всі ці фактори об’єднують у чотири групи: 1) кліматичні (світло, вологість, температура і склад повітря); 2) едафічні (ґрунт з його фізичними властивостями, вмістом вологи і елементів живлення); 3) біотичні (мікро- і макрофлора, взаємовплив рослин у посівах); 4) антропогенні (діяльність людини – застосування добрив, машин, пестицидів, забруднення атмосфери, пасинкування тощо).

Галузями овочівництва є: ^ 1) овочівництво відкритого ґрунту; 2) овочівництво закритого ґрунту; 3) зберігання продукції овочівництва; 4) переробка овочів. У відкритому ґрунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому – овочі і розсаду.

Вирощуванням овочів займаються різні виробничі типи господарств. Найбільша кількість товарної продукції виробляється у спеціалізованих овочівницьких господарствах. В останні роки велика кількість овочевої продукції вирощується на дачних, присадибних ділянках та у фермерських господарствах. Поряд з овочівницькими господарствами вирощуванням овочів займаються сільськогосподарські підприємства інших напрямків спеціалізації. У них ця галузь розвивається як додаткова для забезпечення власних потреб. Овочівництву властива зональна спеціалізація.

В овочівництві відкритого ґрунту, залежно від площі ріллі і структури посівів овочевих культур, застосовують переважно 4-8-пільні сівозміни. В овочівництві закритого ґрунту для раціонального використання площ парників і теплиць, на відміну від сівозміни відкритого ґрунту, складають культуро- і рамозміну.

Найбільші обсяги виробництва овочів зосереджені в господарствах Донецької, Київської, Одеської, Дніпропетровської областей і Криму. Раціональна структура посівних площ овочевих культур у сівозміні визначається спеціалізацією господарства, ґрунтово-кліматичними і організаційно-господарськими умовами. У спеціалізованих господарствах різних зон України окремі овочеві культури займають неоднакову площу (табл. 5.1).

^ Таблиця 5.1

Структура посівних площ овочевих культур
у різних регіонах України, %


Культура

Зона України

Степ

Лісостеп

Полісся

Капуста

17,2

22,2

33,1

Помідори

33,8

17,9

5,4

Огірки

11,3

16,0

22,2

Цибуля

8,8

5,9

1,2

Столові буряки

4,1

5,7

9,9

Морква

5,0

7,9

10,4

Інші овочеві культури

19,8

24,4

17,8


Зверніть увагу, що основні виробничі процеси в овочівництві організовують відповідно до розроблених технологічних карт. По всіх овочевих культурах обов’язково враховують: 1) організацію робіт з обробітку ґрунту і внесення добрив; 2) строки сівби і садіння розсади; 3) організацію догляду за рослинами і збирання врожаю.

Технологія і організація робіт з обробітку ґрунту, внесення добрив під овочеві культури здебільшого таке ж, як і при вирощуванні польових культур. Слід лише враховувати, що овочеві культури більш вологолюбні і не витримують пересихання ґрунту, більше “потерпають” від бур’янів. Тому обробіток ґрунту під овочеві культури має бути спрямований на нагромадження в ньому вологи і поживних речовин, забезпечення доброї аерації, швидке прогрівання його навесні та знищення бур’янів. Під ранні овочеві культури проводять глибоку оранку. На чорноземах глибина оранки становить 25-28 см, на підзолистих ґрунтах Полісся вона не повинна перевищувати товщину гумусного горизонту, щоб не вивернути на поверхню менш родючий шар його.

Систему удобрення в овочевій сівозміні треба запроваджувати з урахуванням грунтово-кліматичних умов району, наявності добрив тощо. Капуста, огірки й цибуля добре реагують на внесення органічних добрив. Мінеральні добрива слід застосовувати переважно під провідні культури овочевої сівозміни – капусту, помідори, огірки, цибулю, а також під насінники. Поєднане внесення мінеральних добрив навіть з невеликою кількістю гною (10 т/га) ефективніше, ніж внесення лише мінеральних добрив, навіть у більших дозах.

Насінний матеріал в овочівництві має велике значення. Насіння має відповідати посівним якостям. Технологія вирощування овочевих культур поєднує в собі сортову і посівну оцінки якості насіння. Посівні якості насіння (чистота, маса 1 000 насінин, вологість, життєздатність, енергія проростання, схожість, зараженість шкідниками і збудниками хвороб) характеризують придатність його до сівби.

З метою передпосівної підготовки насіння овочевих культур до сівби застосовують такі технологічні операції: калібрування, протруювання, намочування і пророщування, прогрівання, гартування, обробку добривами і біологічно активними речовинами, дражування, барботування, інкрустацію, опромінювання, термічну обробку тощо.

В овочівництві строки сівби залежать від біологічних особливостей культур, кліматичних умов району і призначення врожаю. Основними факторами для одержання дружних сходів є тепло і волога. Розрізняють такі строки садіння і сівби овочевих культур: ранньовесняні, пізньовесняні, літні, озимі, підзимні і зимові. Норми висіву, глибина загортання і схожість насіння І класу овочевих культур наведені в табл. 5.2.
^ Таблиця 5.2

Норми висіву, глибина загортання і схожість насіння
І класу овочевих культур


Культура

Норма
висіву, кг/га


^ Глибина
загортання, см


Схожість, %

лабораторна

польова

Баклажани (розсадні)

0,7-0,9

0,5-1,0

75

60-70

Капуста безрозсадна

2,0-2,5

1,5-2,0

90

40-60

Капуста розсадна

0,4-0,6

0,5-1,5

80

70-75

Огірки

5-7

3-5

90

70-80

Кабачки і патисони

2-3

4-6

95

70-80

Гарбузи

3-4

5-7

95

75-80

Помідори безрозсадні

2-3

1,5-2,5

85

50-60

Помідори розсадні

0,4-0,6

0,5-1,0

85

70-80

Цибуля-ріпка*

8-10

2-3

80

30-40

Цибуля-сіянка

70-80

2-3

80

45-55

Цибуля-порей

7-9

2-3

80

30-40

Цибуля-батун

12-14

2-3

80

25-35

Цибуля-ріпка з сіянки діаметром до 1,4 см

600-800

3-4

100

90-95

Цибуля-ріпка з сіянки діаметром до 1,5-2,2 см

800-1 200

4,0-4,5

100

90-95

Морква для ранньовесняної сівби

4-6

1,5-2,0

70

25-35

Морква* для літньої і підзимньої сівби

6-10

1,5-2,0

70

15-25

Пастернак

5-6

2-3

70

20-30

Петрушка*

4-6

1,5-2,0

70

20-25

Селера

2-3

0,5-1,5

75

15-25

Перець (розсадний)

0,5-0,7

0,5-1,0

80

60-70

Буряки багатонасінні

12-16

2-4

80

40-50

Буряки однонасінні

8-10

2-4

80

35-40

Боби

250-300

6-8

90

80-85

Горох

150-200

3-5

90-95

70-80

Квасоля

200-250

4-8

85

75-80

Кукурудза

22-25

5-7

85

75-80

Ревінь (розсадний)

2,8-3,2

1,5-2,0

85

50-60

Редиска

14-15

1-2

85

40-60

Редька

4-6

2-4

85

35-40

Салат листковий*

3-5

1,0-1,5

80

40-50

Салат головчастий*

1,0-1,5

1,0-1,5

80

30-40

Шпинат*

30-40

1,5-2,0

70

40-50

Кріп на зелень*

25-40

2-3

60

40-45

Кріп технічний*

12-13

2-3

60

30-35

Щавель*

3-4

1,0-1,5

80

40-45

Часник: зубки масою до 2 г

500-800

5-6

100

85-90

Часник: зубки масою 2-5 г

900-2 000

6-8

100

90-95

Часник: зубки масою понад 5 г

2 200-3 000

7-9

100

90-95

* При підзимній сівбі норму висіву збільшують на 25-30 %.

В овочівництві одним із основних агротехнічних заходів, від яких значною мірою залежить урожайність культур, є правильне розміщення рослин на площі. Основні способи сівби і садіння овочевих культур: розкидний, вузькорядний, широкорядний, широкосмуговий, пунктирний, стрічковий, рядковий та квадратно-гніздовий. Удосконаленням квадратно-гніздового способу сівби і садіння є стрічково-гніздовий спосіб, за якого широкі міжряддя (90-100 або 110 см) чергуються з вузькими (50 або 40 см). У рядку рослини розміщують гніздами на відстані
60-70 см одну від одної, що дає змогу проводити міжрядний обробіток ґрунту впоперек рядків. При різних способах сівби і садіння схеми розміщення мають забезпечувати нормальні умови росту й розвитку рослин та максимальне використання механізації під час догляду за посівами і збирання врожаю. Тому посівні машини повинні рівномірно висівати насіння, загортати насіння на однакову глибину та забезпечувати прямолінійність рядків.

Для сівби насіння використовують спеціальні овочеві сівалки під різні культури, а також використовують зернові, льонові та зерно-трав’яні сівалки. Норма висіву залежить від розміру насіння, його посівної придатності, температури і вологості ґрунту, глибини загортання, площі живлення тощо.

В овочівництві широко застосовують і розсадний метод вирощування овочевих культур. В Україні близько 40 % овочевих культур вирощують способом розсади. Затрати на її вирощування часто становлять 35-50 % собівартості овочів. Це пов’язано з тим, що витрати господарства на підготовку культиваційних споруд, створення штучного мікроклімату і вирощування культур значні. Однак порівняно з безрозсадним способом розсадний дає можливість значно зменшити норму висіву насіння і мати врожай у більш ранні строки, вирощувати культури з тривалим вегетаційним періодом у районах з порівняно коротким літом, а також зменшити витрати на догляд за рослинами у відкритому ґрунті та більш інтенсивно використовувати площу відкритого і закритого ґрунтів. Отже, розсадний метод овочівництва економічно вигідний.

Розсаду вирощують двома способами: 1) безпосереднім висіванням у ґрунт парника, теплиці або розсадників насіння; 2) накільченого у поживні горщечки або кубики. Рослини вирощують спочатку загущено (сіянці) з наступним пікіруванням (пересаджуванням) або розріджено (без пікірування). Розсаду висаджують вручну або механізовано (розсадосадильними машинами СКН-6, СКН-6А, МПР-5,4, при цьому затрати праці зменшуються в 5-6 разів).

Система технологій догляду за овочевими культурами повинна бути спрямована на найбільш раціональне використання рослинами поживних речовин, вологи і сонячної енергії для формування максимального врожаю з одиниці площі. Агротехнічні заходи, які вона передбачає, здійснюють в оптимальні строки з урахуванням біологічних особливостей культур, грунтово-кліматичних умов зони. Запізнення з виконанням їх призводить до збільшення виробничих затрат і недобору врожаю.

Технологічні процеси догляду за різними овочевими культурами такі: 1) боронування (ротаційними мотиками МВН-2,8М, ротаційними боронами БРУ-0,7, сітчастими боронами БСО-4А) і мульчування посівів; 2) боротьба з бур’янами; 3) проріджування посівів (боронуванням, букетуванням, проріджувачами УСМП-5,4 і ПСА-2,7); 4) розпушування міжрядь (культиваторами КРН-4,2, КОР-4,2, КРН-2,8МО,
КРН-5,6, УСМК-5,4, фрезами КГФ-2,8, ФПУ-4,2, КФО-5,4, прополювальними дисками ППР-5,4); 5) підгортання рослин (культиваторами-підгортачами КОН-2,8ПМ); 6) пасинкування і прищипування рослин; 7) зрошення (дощування машинами і установками ДДА-100М,
КДУ-55М, “Фрегат”, “Днєпр”, ДДН-70, ДДН-100, ДКШ-64 та ін., полив по борознах – підґрунтовий, краплинний, шланговий та ін); 8) запилення рослин (до 90 % за допомогою бджіл); 9) використання стимуляторів росту рослин; 10) боротьба із шкідниками і хворобами.

Найбільш трудомісткою у вирощуванні овочевих культур є технологія збирання врожаю. При цьому більше половини затрат праці припадає на виконання робіт вручну. На збиранні помідорів, капусти, огірків та інших овочевих застосовують платформи ПТ-3,5, столових буряків і моркви – бурякопідкопувачі, цибулі – збиральні машини ЛКГ-1,4 та сортувальний пункт ПМЛ-6, капусти – комбайн МСК-1, що зрізує головки і завантажує їх у транспортні засоби. Проте рівень вітчизняного машинобудування сьогодні ще не дає змоги максимально механізувати роботи із збирання овочевих культур.

Система технологій овочівництва закритого ґрунту містить у собі різні культиваційні споруди та утеплені грядки. Залежно від призначення, можливих строків використання і техніко-економічних показників споруди закритого ґрунту можна поділити на: 1) зимові та весняні теплиці; 2) шампіньйонниці; 3) парники; 4) утеплений ґрунт; 5) припарникові ділянки відкритого ґрунту; 6) допоміжні господарські будівлі. Теплиці, парники і утеплений ґрунт розміщують поряд. Господарства, які мають багато парників і теплиць, називаються тепличними комбінатами.

Основними технологічними процесами в овочівництві закритого ґрунту є: 1) підготовка і заміна ґрунту або його стерилізація; 2) внесення добрив і обробіток ґрунту; 3) садіння розсади або висівання насіння; 4) догляд за культурою до плодоношення; 5) догляд і збирання врожаю в період плодоношення; 6) ліквідація культури і дезинфекція приміщення теплиці. У тепличному господарстві необхідно впроваджувати раціональні культурозміни, які дають змогу одержувати з теплиць 3-5 врожаїв овочів в установлені, згідно з плановим завданням, строки.

Гриби шампіньйони умовно за способом вирощування належать до групи овочевих культур закритого ґрунту. Це цінний продукт харчування. Для вирощування шампіньйонів будують також спеціальні культиваційні приміщення – шампіньйонниці. Один із найбільш відповідальних технологічних прийомів при вирощуванні грибів – підготовка живильного середовища.

В овочівництві важливими технологічними операціями є товарна обробка, зберігання та заготівля вирощеної продукції. Недостатня організація їх спричинюється до втрати 30 % овочевої продукції. У більшості господарств овочі сортують одночасно із збиранням. У великих сільськогосподарських підприємствах овочі звозять на спеціальні сортувальні пункти, де проводять товарну обробку, готуючи їх до реалізації у свіжому вигляді і для закладання на зимове зберігання відповідно до вимог діючих стандартів. Овочі, які не відповідають вимогам стандартів, вибраковують і відправляють на додаткову доробку або згодовують тваринам.

Транспортують овочі для реалізації, як правило, автомобілями, рідко – залізницею. При цьому їх укривають брезентом, щоб захистити від надмірного випаровування ними вологи. Збереження якості овочів великою мірою залежить від тари. Використовують переважно дерев’яні ящики, контейнери. Перспективною є тара з полімерних
матеріалів, шпону, картону. Деякі овочі транспортують у мішках і навалом. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи. Зберігають овочі у приміщеннях, обладнаних холодиль-
ними установками, активною вентиляцією.

Для забезпечення населення свіжими овочами протягом цілого року необхідно організувати їх надійне зберігання. Овочі, закладені на зберігання товстим шаром у купи, засіки, кагати або траншеї без належної вентиляції швидко зігріваються і загнивають. Краще зберігати їх за певних температур і вологості повітря.

За додержання правильного режиму зберігання природні втрати овочів не перевищують встановлених норм. Овочі можна зберігати як у постійних, так і в тимчасових сховищах. У господарствах, де немає досконалих сховищ, узимку овочі псуються, що призводить до значних збитків.

Сільськогосподарським підприємствам економічно вигідно частину овочів, особливо нестандартних, переробляти у власних консервних цехах. Це збільшує зайнятість робочої сили протягом року і запобігає додатковим втратам вирощеної продукції. Раціональна технологія товарної обробки, транспортування і зберігання овочів дає змогу забезпечити безперервне постачання їх населенню у свіжому вигляді, збільшити доходи підприємства.

Важливо знати економічні основи виробництва овочів відкритого і закритого ґрунтів. Виробництво окремих видів овочів відкритого ґрунту характеризується різним рівнем затрат праці на гектар посіву. Особливо трудомістке вирощування капусти ранньої, томатів, моркви і цибулі. Порівняно менші затрати праці на виробництві капусти середньостиглої і пізньої.

Затрати праці в сільськогосподарських підприємствах у середньому на 1 га овочевих культур становлять 772 люд.-год. Трудомісткість вирощування овочів відкритого ґрунту в 2,5-3 рази більша, ніж картоплі. Затрати праці на гектар посіву овочевих культур нерівномірно розподіляються протягом року. Особливе напруження у використанні робочої сили відзначається в період масового збирання врожаю.

Внаслідок низької врожайності овочевих культур рівень затрат праці на виробництво одиниці продукції залишається ще досить високим. З розрахунку на 1 ц овочів затрати праці в сільськогосподарських підприємствах різної форми власності становили 6-8 люд.-год. В овочівництві існує тісний взаємозв’язок між урожайністю овочевих культур і продуктивністю праці.

Важливим показником економічної ефективності овочівництва відкритого ґрунту є собівартість овочів. У структурі собівартості овочів найбільша частка витрат припадає на оплату праці (близько
40-45 %), насіння і садивний матеріал, утримання основних засобів, організацію виробництва і менеджмент. Значно зросла собівартість овочів внаслідок різкого підвищення цін на енергоносії та матеріально-технічні засоби.

Низький рівень рентабельності виробництва окремих овочевих культур пояснюється головним чином їх високою собівартістю, а також труднощами реалізації готової продукції, внаслідок чого знижуються її якість і ціна.

Економічна ефективність виробництва овочів закритого ґрунту визначається системою таких показників: виходом продукції (кг, грн.) на 1 м2 площі теплиці і однієї рами; затратами праці на 1 ц овочів і на 100 грн. валової продукції; собівартістю 1 ц овочів; ціною реалізації 1 ц продукції; прибутком на 1 ц овочів, на 1 люд.-год., на 1 м2 площі і на одну раму; рівнем рентабельності. Виробництво овочів у закритому ґрунті більш трудомістке порівняно з овочівництвом відкритого ґрунту.

У різних зонах України високоефективне також вирощування овочів у весняних теплицях під плівкою. Це дає змогу одержувати ранній високий урожай овочів при порівняно менших інвестиціях і відносно низьких виробничих витратах. За останні роки кількість плівкових теплиць збільшилась, їх використовують переважно для вирощування огірків і томатів.

Високої ефективності виробництва овочів досягають у тих господарствах, що поєднують овочівництво відкритого і закритого ґрунтів. Раціональним поєднанням овочівництва відкритого і закритого ґрунтів можна забезпечити споживання овочів населенням за науково обґрунтованими нормами. При цьому у свіжому вигляді з поля повинно реалізовуватись 30 % овочів, із закритого ґрунту – 10, після зберігання – 28 і в переробленому вигляді – 32 % продукції.

З метою підвищення економічної ефективності виробництва овочів доцільно впровадити такі заходи: збільшити виробництво розсадних овочевих культур (томатів, перцю, баклажанів та ранньої капусти) в горщиках і пакетах; провести реконструкцію зимових теплиць з переведенням їх на виробництво овочів за енергозберігаючими технологіями і забезпеченням насінням гібридів огірків та помідорів вітчизняної селекції; виділення спеціальних сировинних зон вирощування овочевих культур за технологією, яка забезпечує одержання екологічно чистої овочевої продукції; розширення мережі спеціалізованих магазинів фірмової торгівлі; впровадження інтенсивних технологій, які забезпечують механізацію виробничих процесів; проведення комплексу засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, знищення бур’янів; використання високоврожайних і придатних для механізованого збирання сортів та ін. Високу економічну ефективність вирощування помідорів забезпечує, наприклад, астраханська технологія, що пояснюється переважно збереженням розсади і механізацією виробничих процесів.
^

Термінологічний словник


Барботування насіння – спеціальний прийом передпосівного намочування насіння у воді, насиченій киснем. Цей захід прискорює проростання і підвищує схожість насіння на 7-10 %. У барботер, наповнений водою і насінням моркви, помідорів і цибулі, подається кисень протягом 18-24 год., кавунів і перцю – 36 год.

Боронування – знищення ґрунтової кірки після випадання дощів або поливів до проростання насіння. Ґрунтова кірка утруднює проникання повітря до кореневої системи, газообмін і затримує появу сходів. Боронуванням посівів знищується також до 85 % бур’янів і проводиться проріджування сходів.

^ Гартування насіння – підвищує стійкість овочевих культур до понижених температур. Пониженими температурами діють на набубнявіле насіння.

Дражування насіння – це підготовка, яка передбачає збагачення насіння поживними елементами і біологічно активними речовинами. Воно дає можливість проводити сівбу з точним висівом при зменшенні норм висіву в 1,5-2 рази.

^ Життєздатність насіння – це маса живого насіння в насінному матеріалі, виражена в процентах. Свіжозібране насіння деяких овочевих культур може мати знижену схожість, яка значно підвищується в процесі зберігання (післязбиральне дозрівання).

Калібрування – поділ насіння на фракції за масою і розмірами. При калібруванні дрібне насіння відокремлюється і маса відкаліброваного збільшується. Велике добірне насіння завжди забезпечує високу продуктивність рослин. При висіванні великого відкаліброваного насіння легше встановити точний висів і можна зменшити норму висіву. Калібрування насіння на фракції за розмірами проводять на зерноочисних машинах ОСМ-3У, ОС-4,5А, за парусністю – на пневматичних сепараторах ОПС-2, Петкус-Селектра К-218/1 і за масою – на пневматичних столах ССП-1,5.

Маса 1 000 насінин – ознака виповненості і ваговитості насіння. Ваговите насіння з високим вмістом поживних речовин краще проростає, забезпечує інтенсивний ріст рослин після появи сходів та підвищує їх продуктивність. Маса 1 000 насінин залежить від особливостей культури. Наприклад, маса 1 000 насінин пізньостиглих сортів капусти без калібрування коливається від 3,5 до 4,8 г.

^ Метод розсади – це спосіб, при якому рослини спочатку вирощують загущено в культиваційних спорудах та на грядках утепленого і відкритого ґрунту, а потім з настанням відповідних умов пересаджують на постійне місце для завершення вегетаційного періоду. Суть методу полягає в тому, що на початку росту рослини потребують площі в 50-200 разів меншої, ніж у період формування врожаю. Значне загущення в молодому віці дає можливість вирощувати рослини на порівняно невеликій площі в найбільш несприятливу пору року.

Мульчування – запобігає випаровуванню вологи, зменшує забур’яненість посівів, підвищує температуру в прикореневому шарі ґрунту, запобігає утворенню ґрунтової кірки, підвищує польову схожість насіння, поліпшує фізичні властивості, посилює мікробіологічні процеси ґрунту, що певною мірою сприяє підвищенню врожайності овочевих культур. Для мульчування використовують торф, солом’яну січку, перегній, спеціальний папір, а також полімерні плівки. У виробництві розрізняють три способи мульчування: суцільне, рядкове і гніздове.

^ Норма висіву овочевих культур – це маса насіння, яке висівають на одиницю площі. Для овочевих культур відкритого ґрунту її визначають у кілограмах (центнерах) на 1 га, а закритого – в грамах на 1 м2. Для кожної овочевої культури норми висіву встановлюють з розрахунку на насіння першого класу. У разі відхилень в якості на норму висіву проводять відповідне коригування.

Овочі – соковиті органи трав’янистих рослин (коренеплоди, бульби, пагони, стебла, листки, бруньки, суцвіття, плоди, цибулини та ін.) одно-, дво та багаторічних культур, які використовують як продукти харчування і для промислової переробки. Залежно від хімічного складу, смакових якостей їх споживають сирими, (огірки, салат, редиску, моркву та ін.), вареними, квашеними, засоленими (капусту, помідори, огірки), обробленими при високій температурі (баклажани) і сушеними (моркву, цибулю, кріп та ін.).

Пасинкування – видалення бічних пагонів здебільшого у культур, бруньки яких мають короткий період спокою (помідорів, кукурудзи, баштанних, насінників капусти, коренеплодів). Його застосовують з метою регулювання процесів росту і плодоношення деяких культур. Пасинкування запобігає надмірному розростанню вегетативної маси, сприяє росту продуктивних органів (плодів, качанів) і прискорює їх достигання. При пасинкуванні вирізують або виламують пагони довжиною 4-5 см, які живляться за рахунок материнської рослини і ослаблюють її. Це дуже трудомісткий процес, його застосовують здебільшого в овочівництві закритого ґрунту.

^ Пікірування розсади – пересаджування розсади, що дає змогу раціональніше використовувати площі закритого ґрунту, економніше витрачати насіння, мати більш вирівняну розсаду з добре розвиненою кореневою системою. Це досить трудомісткий процес. Здебільшого пікірують розсаду ранньої капусти, помідорів, перцю. Розсаду, яка гірше приживається (огірків, баклажанів, динь), вирощують в горщечках чи кубиках без пікірування. Пікірують сіянці у фазі сім’ядоль або на початку утворення першого справжнього листка. При пікіруванні кінець стрижневого корінця прищипують, внаслідок чого бічні розгалужуються і розростаються в більшому обсязі ґрунту. Потім сіянці висаджують, заглиблюючи до сім’ядоль, злегка ущільнюють біля них ґрунт і поливають. Це сприяє швидкому утворенню додаткових корінців. Під час пікірування вибраковують хворі і нерозвинені сіянці.

Прищипування – видалення верхівкової росткової бруньки. Здійснюють для припинення росту центрального стебла. Воно сприяє формуванню бічних пагонів, на яких утворюється більше жіночих квіток (огірки), а також посиленню надходження поживних речовин на формування закладених плодів.

Розсада – це молоді трав’янисті рослини у фазі 4-7 справжніх листків, які використовують для висаджування у відкритому і закритому ґрунтах. Розсаду для закритого ґрунту (парників і теплиць) вирощують здебільшого в зимових розсадних теплицях, а для відкритого – в парниках і весняних теплицях (пізньої капусти і кольорової третього-п’ятого строків у розсадниках). Розсаду в парниках або теплицях
вирощують протягом 30-80 днів.

^ Схожість насіння – це кількість пророслого насіння, визначена в процентах від загальної кількості.

Чистота насіння – це маса повноцінного насіння основної культури в насінному матеріалі, визначена в процентах від загальної кількості, взятої для аналізу.
^

Теми рефератів


  1. Економічне значення овочівництва.

  2. Система технологій овочівництва відкритого ґрунту.

  3. Система технологій овочівництва закритого ґрунту.

  4. Економічна ефективність виробництва овочів відкритого ґрунту.

  5. Економічна ефективність виробництва овочів закритого ґрунту

  6. Економічні основи та система технологій розсадного методу вирощування овочевих культур.

  7. Система технологій виробництва шампіньйонів та її економічне значення.

  8. Овочеві сівозміни, культурозміни і рамозміни та їх економічне значення.

  9. Система технологій зберігання продукції овочівництва та її економічне значення.

  10. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва овочів.
^

Питання для поточного контролю знань


  1. Значення овочів у харчуванні людини.

  2. Особливості галузі овочівництва порівняно з іншими галузями рослинництва.

  3. Які біологічні та господарські особливості овочевих культур?

  4. Класифікація овочевих культур.

  5. Назвіть особливості технології вирощування овочевих культур порівняно із польовими культурами.

  6. Дайте характеристику кулісного способу вирощування овочевих культур.

  7. Яке значення має калібрування насіння овочевих культур?

  8. Що містить у собі раціональна структура посівних площ овочевих культур залежно від зони України?

  9. Поясніть систему удобрення овочевих культур.

  10. Що поєднують в собі сортова і посівна оцінки якості насіння овочевих культур?

  11. Які особливості обробітку ґрунту під овочеві культури?

  12. Дайте характеристику технологічних процесів передпосівної підготовки насіння овочевих культур до сівби.

  13. Від чого залежать строки та способи сівби і садіння овочевих культур?

  14. Дайте характеристику способів сівби і садіння овочевих
    культур.

  15. Яку техніку використовують для сівби насіння різних овочевих культур?

  16. Дайте характеристику технології виробництва шампіньйонів.

  17. Дайте характеристику технології зберігання та реалізації овочів.

  18. Дайте характеристику розсадного методу вирощування овочевих культур.

  19. Дайте характеристику кліматичних, біотичних та едафічних факторів, від яких залежить ріст та розвиток овочевих культур.

  20. Розкрийте переваги розсадного методу вирощування овочевих культур порівняно із безрозсадним.

  21. Що таке пікірування розсади?

  22. Дайте характеристику технологічних операцій догляду за овочевими культурами після їх висівання.

  23. Назвіть заходи щодо зменшення втрат при збиранні овочів.

  24. Назвіть шляхи підвищення економічної ефективності виробництва овочів.
^

Тестові завдання для перевірки знань


  1. Вкажіть дві овочеві культури, які особливо трудомісткі у вирощуванні:

а) капуста середньостигла;

б) капуста пізня;

в) томати;

г) морква;

ґ) огірки.

  1. Вкажіть технологічну операцію передпосівної підготовки насіння овочевих культур, яка передбачає збагачення насіння поживними елементами і біологічно активними речовинами:

а) гартування;

б) гідрофобізація;

в) барбатування;

г) дражування;

ґ) інкрустація.

  1. Вкажіть, в якого насіння овочевих культур буде краща схожість:

а) у свіжозібраного;

б) у насіння, що має 1-2 роки зберігання;

в) схожість однакова як у свіжозібраного, так і у того, що зберігалося декілька років.

  1. Вкажіть спосіб вирощування овочевих культур, який застосовується з метою захисту рослин від вітрів і створення для них більш сприятливого мікроклімату:

а) розсадний;

б) кулісний;

в) стрічковий;

г) вузькорядний.

  1. При барботуванні насіння помідорів кисень подається протягом:

а) 10-12 год.;

б) 14-16 год.;

в) 18-24 год.;

г) 26-34 год.;

ґ) 36-42 год.

  1. При якому способі вирощування овочевих культур збільшується норма висіву насіння:

а) розсадному;

б) безрозсадному;

в) норма висіву однакова.

  1. В яких зонах України найбільш економічно вигідний розсадний метод вирощування овочевих культур:

а) Поліссі;

б) Лівобережному Лісостепу;

в) Степу.

  1. Вирощування розсади економічно дешевше у:

а) весняних плівкових теплицях;

б) парниках;

в) стаціонарних теплицях.

  1. Найчастіше термін вирощування розсади в парниках або теплицях становить:

а) 10-15 днів;

б) 30-80 днів;

в) 90-100 днів;

г) 110-120 днів.

Література: 4, 5, 8, 29, 30, 47, 51, 53, 54, 58, 60, 65, 84, 89, 90, 95, 100, 111, 114, 119, 121, 136, 137, 143, 155, 167, 168.
^

Тема 6. Система технологій виробництва
продукції садівництва та виноградарства

Методичні рекомендації щодо вивчення теми


В економіці сільського господарства серед рослинницьких галузей важливе місце належить садівництву. Плоди і ягоди – цінні продукти харчування. Вони багаті на вітаміни, цукор, мікроелементи, вуглеводи та органічні кислоти. Особливо важливе значення мають моносахариди – фруктоза і глюкоза, які повністю засвоюються організмом людини і виконують дуже важливі функції. Продукція садівництва і ягідництва використовується для споживання у свіжому вигляді, а також як сировина для виробництва варення, джему, компотів, соків, сухофруктів та ін. За науково обґрунтованими нормами харчування споживання фруктів і ягід на людину в рік повинно становити 84 кг.

Садівництво, як галузь сільського господарства, підвищує продуктивність і зміцнює економіку сільськогосподарських підприємств. Для розширення площ плодово-ягідних насаджень використовують малопродуктивні кам’янисті і піщані ґрунти, схили гір і балок, що дає змогу підвищити рівень використання сільськогосподарських угідь. Усі плодові дерева і ягідники – добрі медоноси, тому садівництво сприяє зокрема і розвитку бджільництва. Економічна ефективність виробництва плодів та ягід у сільгосппідприємствах показана в табл. 6.1-6.2.

^ Таблиця 6.1

Економічна ефективність виробництва плодів
у сільгосппідприємствах


^ Зона, підзона

Урожайність, ц/га

Затрати на
1 га, год.


Затрати
на 1 ц, год.


^ Собівартість 1 ц, грн.

Рік

1990

2004

1990

2004

1990

2004

1990

2004

Південний степ

71,8

17,1

447,5

178,7

6,23

10,47

26,56

74,68

Північний степ

23,1

20,7

191,9

112,8

8,30

5,44

26,20

47,76

Східний лісостеп

29,6

10,5

139,7

100,4

4,72

9,58

18,67

66,90

Центральний лісостеп

38,5

33,0

233,7

197,7

6,08

6,00

18,72

40,43

Західний лісостеп

29,3

22,5

178,7

119,7

6,09

5,33

18,30

27,94

Полісся

5,5

10,3

36,8

78,9

6,64

7,67

18,01

23,18

Карпати

28,1

20,4

358,8

174,4

12,79

8,55

34,87

37,39

Разом

41,0

20,9

260,2

155,2

6,35

7,41

23,96

50,30

^ Таблиця 6.2

Економічна ефективність ягідництва в сільгосппідприємствах

^ Зона,
підзона


Площа,
га


Урожай-ність, ц/га

Збір
продукції, ц


Затрати на 1 га, год.

Затрати на 1 ц, год.

Собівар-тість 1 ц, грн.

Південний степ

43

14,44

621

302,3

20,93

256,84

Північний степ

445

4,72

2100

289,9

61,43

307,38

Східний лісостеп

272

12,83

3491

452,2

35,23

139,87

Центральний
лісостеп

569

37,26

21 202

1 170,5

31,41

255,74

Західний лісостеп

262

23,91

6265

610,7

25,54

131,35

Полісся

85

11,92

1013

458,8

38,50

344,72

Карпати

144

6,73

969

444,4

66,06

155,62

Разом

1 820

19,59

35 661

656,0

33,48

225,32


Виноград – цінний продукт харчування з високими якостями та лікувальними властивостями. Він багатий на цукор (глюкозу), органічні кислоти і вітаміни. Значна частина врожаю винограду використовується як сировина для виготовлення соків, мармеладу, варення, концентратів, вин і коньяків. З відходів виноробства виготовляють етиловий спирт, оцет, винну кислоту, винний камінь і багато інших продуктів. При середній урожайності винограду 70-80 ц/га з відходів одержують понад 3 ц спирту і 0,5 ц винної кислоти з розрахунку на гектар насаджень. У свіжому і сушеному вигляді використовують до 10 % валового збору винограду, решту переробляють переважно на вина і соки. В Україні високорозвинуте виноробство з технічних сортів винограду. Площі під виноградниками в Україні з 1961 року постійно зменшувалися. При середньорічній нормі його споживання на душу населення 13-15 кг фактичний рівень становить у середньому 2 кг.

Виноград – багаторічна культура, вимагає багато тепла, світла і вологи. Найбільш сприятливі природні умови для розвитку виноградарства в південних і західних областях України. Виноград непогано росте на різних ґрунтах, навіть на малородючих та кам’янистих. Основна площа виноградників розміщується на богарних землях в господарствах Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У цих регіонах одержують понад 95 % валового збору винограду. Майже 60 % площ виноградників розміщено в районах неукривного виноградарства, що значно підвищує економічну ефективність галузі.

Виноградарство є найбільш інтенсивною галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно вимагає значних капітальних вкладень на закладання насаджень, великих витрат коштів і праці на догляд за виноградниками та збирання продукції. Після вступу виноградників у плодоносний період починається їх продуктивне використання. Строк окупності нормативних капіталовкладень на закладання насаджень і вирощування їх до плодоносного віку на неполивних виноградниках при врожайності 50 ц/га – 3 роки, при 100 ц/га – півтора року після початку плодоношення або 6-7,5 років від часу садіння.

В економічній ситуації, що склалася внаслідок раптового переходу від адміністративно-планової до ринкової системи, надто посилилися негативні тенденції в промисловому садівництві і виноградарстві: скорочуються площі насаджень, зменшуються валові збори продукції, знижується частка суспільного сектора в загальних обсягах її виробництва, виник загрозливий інвестиційний вакуум у цих галузях. У багатьох господарствах за садами взагалі не доглядають. Виробництво садівницької продукції дедалі більше зосереджується в дрібних господарствах. У 2005 році площа плодоносних насаджень винограду становила 80,6 тис га, урожайність – 54,9 ц/га. Середньосвітова урожайність значно перевищує вітчизняну. У Франції вона дорівнювала 92,2 ц/га, Німеччині – 96,2, у США – 176,7 ц/га. Українське виноградарство зосереджено в основному в сільгосппідприємствах. Економічна ефективність виноградарства сільгосппідприємств наведена в табл. 6.3.

^ Таблиця 6.3

Економічна ефективність виноградарства сільгосппідприємств

^ Регіон,
область


Частка
в площі, %


Урожайність, ц/га

Затрати
на 1 га, год.


^ Затрати
на 1 ц, год.


Собівар-тість 1 ц, грн.

Рік

1999

2004

1999

2004

1999

2004

1999

2004

АР Крим

42,0

36,8

56,9

29,6

395,4

485,2

6,94

16,39

120,59

Вінницька

0,1

0,1

8,9

20,0

724,1

83,3

81,08

4,17

42,92

Донецька

0,1



4,1



400,0



97,74



немає даних

Закарпатська

4,2

3,9

30,2

21,7

813,6

549,3

26,92

25,37

93,59

Запорізька

0,9

0,2

38,0

3,1

400,8

122,6

10,54

40,12

131,79

Миколаївська

6,2

7,5

49,1

50,3

456,3

506,3

9,30

10,06

61,66

Одеська

33,3

42,1

46,9

28,0

435,0

362,8

9,28

12,95

82,38

Херсонська

13,2

7,2

42,5

53,0

321,4

463,9

7,57

8,76

88,23

м. Київ



2,2



42,8



1358,5



31,75

83,85

Разом

100,0

100,0

49,9

32,1

419,0

455,0

8,37

14,18

93,98
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



Скачать файл (4232.7 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации