Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольная робота - Методика викладання економіки - файл 1.doc


Контрольная робота - Методика викладання економіки
скачать (590.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc591kb.16.11.2011 14:20скачать

содержание

1.doc


  1. Вплив економічної культури на виховання та освіту. Виховна функція економічної освіти та її етичні проблеми. Психолого-педагогічний аспект.

Економічна освіта — це засіб для розвитку економічного мислення, що реалізується в формі економічної поведінки людини. З цього складається економічна культура, яка є підґрунтям для розвитку матеріального добробуту в суспільстві.

Розглянемо детальніше вплив економічної культури на систему економічної освіти в Україні. З'ясуємо поняття: культура; культурна людина; культура мислення; культура економічного мислення, поведінки.

Зрозуміло, що поняття культури як системи включає в себе поняття виховання, освіти й навчання. При цьому виховання є більш широким поняттям, ніж освіта, а поняття освіта — більш глибоким, ніж навчання. Виховання не треба протиставляти освіті. Освіта завжди була частиною виховання. Древні говорили, що спочатку людину необхідно виховати, а потім у неї все вийде. Наприклад, японці вважають, що вихованість важливіша за походження.

Однією з базових цілей створення сучасної концепції економічної освіти повинно бути формування шляхом розвитку економічної культури культурно-морального середовища для економічної освіти молоді зі шкільних років, для розвитку їх власного добробуту і на цій основі добробуту України.

Коли ми розглядаємо проблеми впливу культури на особистість, не можна не згадати великого психолога XX ст., якого називають «Моцартом або Дон Кіхотом психології». Мова йде про Льва Виготського, який у 14 років написав свою першу книгу «Психология искусства», створив новий напрям у мисленні XX ст. Він дослідив проблему: як культура веде до розвитку особистості, «вростання дитини в культуру», як пов'язані між собою «думка», «слово», як займатися діагностикою психічного, особистісного та індивідуального розвитку дитини через уведене Виготським поняття «зони ближчого розвитку». По суті, цей учений створив стиль мислення культурно-історичної психології.

Бруно Бательгейм, відомий західний психолог, стверджує: щоб протистояти злочинній системі, потрібно передусім щоденно, регулярно здійснювати прості людські дії: читати газету, увічливо розмовляти з товаришами, працювати, думати, відпочивати, відключатися від постійних думок, від негідників, тобто створювати навколо себе певну базу свободи, намагатися спиратися на зовсім інші традиції, ніж традиції шпани. Проте тільки цим змінити систему неможливо, але й без цього зміни в системі не відбудуться. Такі зміни можливі тільки «згори», і не тільки за допомогою влади, а й за допомогою створення національної еліти. Схематично вплив культури на формування конкретної поведінки людини можна відобразити, як на рис. 1.




Рис. 1. Вплив культури на формування поведінки людини

Для розуміння проблем економічної культури та економічної освіти дуже важливо спинитися на таких моментах:

1) існування об'єктивних труднощів засвоєння сучасної економічної культури та ринкового мислення;

2) необхідності (незалежно від наших бажань) нового рівня економічних знань, якого вимагають ринкові відносини.

Ми повністю поділяємо погляди Р. В. Ривкіної, яка ще 1989 р. у статті «Экономическая культура как память общества» писала, що «оздоровить экономику можно только через оздоровление экономической культуры... Нужно сформировать у людей критическое отношение к дефектам экономической культуры, которое будет способствовать их изживанию... Необходимо отказаться от позиции, что можно поднять экономику, «перескочив» через дефекты массовой культуры, проигнорировав их, сделать вид, что их нет... Короче, нужно ликвидировать механизм «культурного торможения»... заменив его механизмом прогрессивного влияния культуры на развитие экономической культуры как социальной памяти».

Людина культурна — це особистість не тільки освічена, а й гідна поваги з боку оточення та самоповаги. Тому проблема усвідомлення власної значущості, взаємозв'язку себе з іншими, уміння будувати взаємовідносини та взаємодії зі світом, людьми, із самим собою — це одна з найважливіших проблем сучасної культури та освіти. Навчити духовної культури неможливо. Це — не предмет, а накопичення досвіду й розкриття себе і власної особистості.

Перед українським суспільством стоїть стратегічне завдання подолати бідність і духовний розбрат в суспільстві. Нація повинна об'єднатись для підвищення рівня життя і духовності нашої молоді. Для цього треба змінити або зблизити з європейським наш дискурс.

Дискурс - це поняття, близьке з поняттям менталітету, але стосується нашого способу мислення, прийняття рішень і спілкування з іншими людьми. У нас є певні розбіжності в розумінні та сприйнятті деяких загальних понять. Наприклад, поняття «егоїст» в нашому розумінні має негативне значення, а для американського або європейського дискурсу є нормальною характеристикою людини.

Велич нації виявляється у зміцненні національних традицій та доцільному використанні світового досвіду. Сучасний економічний стан України потребує різкого підвищення культури технологій, праці, комунікацій тощо. Досить сказати, що з кожної тисячі винаходів в Україні впроваджується у виробництво тільки один! Рівень економічної й загальної культури яскраво виявляється у виступах деяких депутатів у Верховній Раді.

У систему виховання повинно входити поняття про різні національні культури і поваги до їх особливостей.

За умов адміністративно-командної системи люди вступали лише у виробничі відносини, що зовсім не рівнозначно економічним. Економічна поведінка (мотивації, мислення, вчинки) існувала тільки в домашньому господарстві, де більш-менш вдало будувалися ринкові відносини.

Витратне господарювання виховувало майже в усіх соціальних групах утриманство, недбалість, марнотратство та ін. Часто-густо такі установки маскувалися традиційними національними цінностями: гостинністю, безкорисливістю тощо. Поряд з цим часто відкидалися такі цінності, як ощадливість, намагання заробити, які безпідставно ототожнювалися зі скупістю, жадібністю. Тяжіння до добробуту, заробленого чесною працею, часто називалося куркульською, приватновласницькою психологією, підприємництво й діловитість — наживою та орієнтацією на буржуазні стандарти життя. Як вдало висловився М. Шмельов у відомому есе «Аванси і борги», нашому суспільству притаманний «економічний романтизм, густо замішаний на економічній малограмотності».

Усе це створювало такий тип господарського життя, який краще назвати антиекономічним або абсурдно економічним. Виникає запитання: чи здатна наша надто деформована структурно економіка ефективно функціонувати згідно з правилами ринкових відносин?

За період так званої перебудови у сфері соціальної психології сталися певні зміни, але вони ще недостатні. Поступово руйнується менталітет «радянської людини», що ґрунтувався на ідеї патронату держави. Більшість населення починає усвідомлювати, що кожна людина має сама домагатися успіхів, а держава та уряд лише гарантують і захищають права і свободи своїх громадян. Особливо помітні зміни відбуваються в мисленні та поведінці молоді, що дає надію на підвищення рівня економічної культури суспільства.

Майбутнім викладачам з економіки корисно буде прочитати статтю О. Меншикової та Т. Попової «Чи потрібні дітям економічні казки». Вони пишуть: «Пересічних громадян шокують і дратують незнайомі слова — приватизація, лібералізація, брокер, біржа. Крім брудних бризок з-під коліс «Мерседесів» і «Тойот», простому споживачеві ринок ще нічого не приніс. Тому ми вважаємо, що сподівання вітчизняного бізнесу треба зв'язувати не з тими, кому зараз 50, 40, 30 і навіть 20 років, а з тими, хто сьогодні вчиться в школі або ходить до дитячого садка, з тими, хто продає в переходах газети, любить фати в «Монополію» і точно знає, що Аліса — не тільки героїня Люїса Керрола, а ще і собаченя — фірмовий знак біржі...»

Ринок поки що для наших дітей є дуже непоказним видовищем: багаті вітрини різних «шопів»; «човники», які упрівають під непомірним вантажем; брудні товкучки навіть на центральних вулицях; батьки, що не можуть купити дитині якусь дешевеньку цукерку, бо не знають, як «звести кінці з кінцями»; занадто високі ціни й цілковита невпевненість у завтрашньому дні. Дітям нашої держави випала нелегка доля — разом із батьками «випливати» з болота неуцтва й бездіяльності. Без знання економіки зробити це неможливо.

Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю культуру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через освіту й виховання. Вивчення економічних понять і категорій — це лише один бік економічної підготовки. Ми абсолютно впевнені, що процес реформування постсоціалістичної економіки доводить необхідність вирішення відповідних морально-етичних проблем.

У всіх економічних формаціях економічна поведінка людини дуже жорстко регулювалася її матеріальними потребами, але нині на перший план виходить і дещо інше, наприклад питання взаємозв'язку економіки та екології. Ми вже зрозуміли, що природу не можна нескінченно використовувати. У цьому теж виявляється економічний закон межі. Отже, суспільство, тобто наші діти і ми, має обмежити деякі свої апетити: перейти до платного природокористування, відмовитись від деяких продуктів і товарів (наприклад, виробів з хутра і шкіри диких звірів, слонової кістки та ін.), пропагувати здоровий спосіб життя тощо.

Дуже важливо виходити з національного менталітету та моральних цінностей. У нашій країні формується новий тип економічної культури, і економічна освіта відіграватиме в цьому провідну роль. Для створення в Україні економічно організованого суспільства необхідно, щоб система економічної освіти як складова культури була адекватна вимогам управління за умов ринкових відносин. Усі ці елементи мають бути між собою в певній гармонії. При цьому треба ще раз підкреслити, що культура й мораль створюються в суспільстві дуже довго, але, на жаль, надто швидко руйнуються.

Завдання економічної освіти полягає в перетворенні потрібних економічних знань в економічне мислення, а далі в економічну поведінку та економічну дисципліну як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Підприємництво — це багато в чому творча діяльність, а економіці, як і мистецтву, потрібні таланти. Ми вважаємо, що важливим виховним завданням викладача економіки є формування культури підприємця.

Нас не цікавитимуть обивательські погляди на імідж підприємця (розкішна вілла, блискучий «Мерседес», відпочинок на Канарських островах, казино й рулетка). Нам треба розглянути економічні функції, соціально-політичну відповідальність і роль підприємництва. Світовий досвід свідчить, що в тих країнах, де держава створює добрі умови для формування підприємницького прошарку, швидше досягаються успіхи в економічному розвитку країни.

У командно-адміністративній системі існувала атрофія ринкового мислення, синдром «боязні власного підприємництва». Для їх подолання потрібні роки — для молодих людей віком 18—30 років на це стане 2—3 роки, для одержання власного досвіду підприємницької діяльності ще 1—2 роки. Для становлення підприємництва на бажаному рівні за розрахунками спеціалістів потрібно 8—10 років.

Підприємництво — це особливий вид господарської діяльності, для якої обов'язковими умовами є: свобода вибору напрямків і методів діяльності; самостійність у прийнятті рішень; відповідальність за прийняті рішення та їхні наслідки й пов'язаний з ними ризик; орієнтація на одержання комерційного успіху, прибутку.

Підприємництво — це певний стиль і тип поведінки, що складаються з таких рис, як: ініціатива; схильність до інновацій; пошук нетрадиційних рішень; масштабність та ризик; ділова хватка тощо.

Підприємництво — це особлива функція в економіці, що забезпечує: розвиток і вдосконалення господарського механізму; постійне оновлення економіки; створення інноваційного середовища; загальне збагачення населення.

Метою сучасного економічного виховання та освіти (економічного мислення й поведінки) є розвиток сучасного елементарного рівня підготовки людини до економічного життя і виділення тих, хто зможе стати сучасними, успішними підприємцями, тобто підготовка еліти прориву. Тому треба розглянути модель конкурентоспроможного підприємця, його психологічний та професійний портрет.

І. Вагін дає таку характеристику сучасному російському бізнесменові. «Хто вони — люди за кермом «Мерседеса», зі стільниковим телефоном у руках і підкреслено діловим виразом обличчя? Манера триматися, стиль одягу, навіть голос видає в них тих, хто звик мати великі гроші в руках. Робити великі гроші. Знаходити і використовувати великі гроші. Швидко, ефективно і без зайвих витрат.

Ідеальний бізнесмен — комбінація калькулятора і гоночного боліда. В діловому світі цінують швидкість і вміння рахувати. І ще — почуття грошей. В тому, щоб миттєво бачити, де, як і коли можна отримати прибуток, немає нічого неприродного. Просто для цього треба постійно «бути в курсі». Постійно отримувати інформацію і опрацьовувати факти. Без кінця прокручувати та осмислювати ситуації, тренуючи пам'ять, розум і ерудицію.

Образ «тупого бариги», що не так давно існував в уяві наших громадян про ділових і багатих людей, не має під собою ніякого ґрунту. В бізнесі тупим місця немає. Тут все вирішує інформація і те, як її людина використовує».

Незважаючи на те, що підприємницька культура досить загальне поняття, воно широко обговорюється в усьому світі як в теоретичному, так і в практичному планах. Іноземні бізнесмени звертають увагу на те, що наші підприємці ще не позбулися деяких стереотипів мислення, які не відповідають реаліям економічного життя. Наприклад, поширена думка, що створення спільних із західними фірмами підприємств — це найкращий спосіб вирішити всі проблеми (причому за рахунок іноземного партнера). Але неможливо одержати нову технологію чи кредити «за так». Напевно, це відлуння споживацької та інфантильної психології соціалізму.

Аналізуючи відповідальність підприємців перед суспільством, вважають за необхідне «добровільне самообмеження в прагненні до егоїстичних ідеалів заради загального блага» (швейцарець Ганс Ульрих). Як показало опитування, успішна діяльність великих підприємств залежить від взаємодії принаймні семи змінних величин, що схематично відображені в книзі Петерса та Уотермана «У пошуках досконалості». В основі схеми (рис. 2) лежить поняття підприємницької культури.


^ Рис. 2. Взаємозв’язок елементів підприємницької культури

Найважливішим у схемі є принцип «розподілених цінностей», бо саме вони становлять сутність підприємницької культури. Економічний успіх та етика не виключають одне одного, а залежать одне від одного. Орієнтована на мораль підприємницька ініціатива як усвідомлений і глибокий внесок до спільного блага має випереджати державне регламентування. Етика ґрунтується на добровільності, а не на примусу.

Складність сфери діяльності підприємця зумовлена тим, що на цю діяльність впливає, з одного боку, економіка, політика, техніка, з іншого — юриспруденція, психологія, етика.

Відтак для розвитку підприємницького середовища в Україні потрібно:

  • змінити ставлення до приватного підприємництва;

  • вирішити правові аспекти власності та права громадян на підприємницьку діяльність;

  • запровадити виважену та стимулюючу податкову політику;

  • надати маркетингові послуги, сервісне обслуговування та соціальні гарантії підприємцям.

Традиційне трактування освіти полягає в тому, що освіта — це процес перетворення засвоєних у навчанні знань, умінь, навичок у властивості особистості, коли знання стають переконаннями, їх обсяг — ерудицією, уміння та навички — звичками та професійною майстерністю. Тому освіта складається з навчання як процесу викладання й учіння та виховання — як функції навчання і як функції середовища (сім'я, релігія, навчальний заклад).

Якщо розглядати процес навчання як передачу (активну чи пасивну) знань, способів діяльності, досвіду мислення та досвіду соціального спілкування або діяльності, то процес учіння — це засвоєння цих знань та способів діяльності. Причому учіння не збігається із засвоєнням, хоча прагне до такого збігу.

Як відомо, глобальною метою освіти є засвоєння загальнолюдської та національної культури. Нині до нашої культури входить блок нової для нас економічної культури. Україна робить перші (і не завжди правильні) кроки до ринкових відносин. Реальне економічне життя випереджає наші знання у галузі економіки, ставить масу проблем, які потрібно вирішувати вперше і негайно. Однією з них є економічна поведінка молоді.

У наш час молоді люди швидко засвоюють деякі принципи ринкових відносин, механізми економічного способу мислення, але, на жаль, дуже часто навчаються в тіньової економіки. Особливо турбує відсутність розуміння тісного зв'язку між економікою та моральністю. І це треба обов'язково врахувати у викладанні економічних дисциплін. Мішель Монтень писав у «Думках про виховання та навчання»: «Ми працюємо тільки для того, щоб напхати пам'ять, а розум і совість не поповнюємо».

Основна мета економічного виховання — формування у людей ощадливості, економності, розважливості, діловитості, організованості: «Дбайливо і уважно рахуй гроші, хазяйнуй економно».

Специфіка виховної дії на людину цілісної системи економічного виховання визначається тим, що вона діє на кожну людину протягом усього її життя, охоплює всі сторони економічного життя й діяльності людей. При цьому діє тенденція: чим вищим є рівень освіти працівника, тим важливішим є для нього відповідний рівень економічного виховання.

Механізм системи економічної освіти включає три етапи: засвоєння економічних знань; перетворення економічних знань у переконання та установки; набуття вмінь реалізовувати знання в економічній дійсності. Ефективність економічного виховання залежить від раціонального здійснення кожного етапу окремо.

Засвоєння економічних знань визначається рівнем теоретичної розробки економічної теорії, правильним відбором знань для засвоєння, рівнем теоретичної та методичної підготовки викладачів, інтересом учнів до економічної теорії, поєднанням різних ефективних форм навчального процесу. Перетворення економічних знань у переконання — найскладніший. Дуже серйозно вивчав це питання В. Д. Попов, який вважав, що «знання, осмислені результатом, «прогріті» почуттями, пропущені крізь емоційний світ людини, і дають переконання».

Дуже часто ми стикаємося з поверховими знаннями й так само поверховими переконаннями студентів. Більше того, студенти частіше вірять обивательській економічній інформації, що породжує помилки в практичній діяльності.

Як відомо, кожній людині передовсім потрібен характер, а потім певні професійні знання, так само й випускникові школи потрібні не тільки певні економічні знання, а й певні підприємницькі риси характеру. Ось чому, особливо в молодших класах, необхідно не забувати про виховну функцію економічного навчання.

Соціологи й педагоги давно звернули увагу на те, що система виховання, яка склалася в нашому суспільстві, основана на ненормально низькій самостійності дитини, школяра, студента, та й спеціаліста, робітника. Це все і веде до зниження активності, точніше, до пасивності людського чинника в суспільному виробництві. Коріння цього лиха починаються в сім'ї. Тут (особливо в умовах міської родини, та й в сільській родині це теж спостерігається) майже немає системи трудового виховання. Так, дітей частіше за все усувають від домашньої праці (маленьких — тому що малі, школярів і студентів — тому що їм ніколи). На жаль, виробничі заняття стали відходити від сім'ї.

Основне — це формування ставлення до праці у вигляді неусвідомленої установки — емоційної готовності до праці. К. Ушинський у «Педагогической антропологии» писав про «душевную лень», розвиток творчого інтелекту й духовності, основи моральності, емоційну готовність до праці. Результати наукових досліджень в Україні і США показали, що якість знань випускників шкіл (їх навчальний рейтинг) майже повністю визначається якістю їх підготовки при вступі до школи, а вплив школи на формування особистості — незначний. Це потребує справді кардинальних змін у підготовці і вихованні дошкільнят. Якщо цих змін не буде, то не буде змін у вихованні в цілому.

Як відомо, люди в підприємницькій діяльності прагнуть результатів, мобілізують величезну життєву енергію, коли вони заінтересовані у своїх цілях і коли їм довіряють; за розумного керівництва вони не намагаються уникнути відповідальності; успіх та визнання часто для них є важливішими за гроші (для слов'ян особливо).

Уміння подолати конфлікти, труднощі, нестатки — ця якість, потрібна кожній людині в житті. Пам'ятаєте, у Кіплінга: «Якщо тебе спіткають біль та лихо, зустрічай їх так само, як і радість». Сучасні соціологічні опитування молоді в Україні свідчать про серйозне падіння значення морально-етичних цінностей, культури, зміну понять про щастя тощо. З другого боку, опитування у КНЕУ показало, що з 7 різних пріоритетів студенти вибрали родину, гроші, працю. Це не так вже й погано!

Для підготовки до економічної діяльності потрібно навчити людину елементарної віри в себе та свої сили, яка допоможе вистояти у складних соціально-економічних умовах. «Руку допомоги передусім шукай біля власного плеча». Цим дуже добре володіють американці та японці. Поваги до себе, почуттю власної гідності потрібно вчити з раннього віку. Правильно кажуть, що любити дітей не дуже складно, а поважати — значно складніше! У навчальному колективі, школі головним має бути девіз японської компанії Кадзума Татеісі: «Розвиток духу гармонії як прагнення створити атмосферу довіри на основі самоповаги».

Дуже важливо навчити людину не боятись негативного в собі, але розуміти свої недоліки. Абсолютно ідеальних морально людей, як і ідеально фізично здорових, у житті не існує, і діти чудово це знають. Отже, завдання педагога полягає в ненав'язливому, непомітному для студента «переведенні» його вад у площу, нешкідливу для нього самого й суспільства.

Проблеми виховання багато в чому зводяться також до проблеми справедливості. Її дуже високо цінують студенти у викладача.

Як писав В. О. Сухомлинський, «дотик до людини через колектив — найскладніша частина виховання», тому особливо слід спинитися на проблемі справедливості.

Для людини (незалежно від її віку) проблема справедливості є однією з кардинальних. Погана школа в уявленні учня — це зовсім не те, що погана школа в уявленні вчителя. С. Соловейчик описує випадок зі школярем, який вважав свою школу поганою, бо вчителі роблять зауваження не тим, кому потрібно, і не за те, за що потрібно. Ніде правди діти, погана школа. Можна мати багато чудово обладнаних кабінетів, комп'ютерів, ідеальних підручників, забезпечити вчителям допомогу найкращих, найрозумніших методистів — все одно школа буде поганою, якщо в ній роблять зауваження не тим і не за те.

В. О. Сухомлинський був проти покарань у школі тому, що 99 % усіх покарань, вважав він, несправедливі. «Суворий, але справедливий» — улюблений вираз дітей про вчителя або батька. Не дуже діти полюбляють суворість, але вони на все згодні, аби тільки було дотримано справедливості.

У вихователя існують дві складні проблеми:

• як виростити добру та чесну, правдиву людину?

• коли виростиш добру і правдиву людину, то як їй жити?

^ Як виховати гарних людей у поганих обставинах? Як їм поведеться в житті з їхньою чесністю та добротою? Що це буде для них — сила чи слабкість? Виховати чесних та добрих людей можна за будь-яких обставин, але для цього необхідно, щоб хтось з їхнього оточення, хоча б одна людина з багатьох, щиро, глибоко, без сумнівів вірив, що доброта та чесність, або любов та совість (це те саме), не тільки не є слабкістю або дурістю, а саме в них сила світу, що любов та совість правлять світом.

Економічне виховання повинно здійснюватися протягом усього життя людини, а починається воно в родині. Ставлення до іграшок, речей, предметів побуту виховує в дітей певне розуміння економічних цінностей. Пізніше формується й важлива риса економічного мислення — ощадливість. Основи економічного мислення конкретизуються в ході виховної роботи в школі. Нині стала гострішою необхідність розширення викладання економіки. Економічне виховання головним чином проходить у вищих навчальних закладах, але все ж воно не дає потрібних результатів через свою недосконалість.

Запровадження ефективної системи шкільної та вищої економічної освіти буде одним із засобів реалізації принципу: «Багатий і заможний народ — багата й процвітаюча держава». Тому на обкладинці нашого підручника ми підкреслили зв'язок економічних знань, що формують мислення і вчинки, економічної поведінки і процесу підвищення економічної культури, яка сприяє зростанню добробуту в Україні.

«Залишити старше покоління, а зосередити зусилля на молоді». Це відомий академік І. М. Дзюба говорив про поширення української мови. Те ж саме можна сказати про економічне виховання. Пріоритетом треба вважати економічне виховання молоді. Проблеми виховання бідних і знедолених дітей досить часто обговорюються в пресі. Тут велике і зрозуміле поле діяльності. Але у багатих батьків теж існують проблеми з дітьми, тому що «в них є все, але вони нічого не хочуть!».

Економічне виховання потрібно використовувати як засіб виховання і саме виховання особистості, що визначається загальнолюдськими цінностями:

• чесністю, сумлінням та порядністю;

• підприємливістю й діловитістю;

• людською гідністю та особистою відповідальністю;

• ініціативністю та дисциплінованістю;

• здатністю до прийняття оптимальних рішень в екстремальних умовах тощо;

• високою компетентністю та професійною мобільністю.

Мета виховання, і економічного в тому числі, — навчити наших учнів приймати рішення і діяти без нас, тобто самостійно й правильно. Як відомо, в житті і в літературі є досить багато прикладів того, що гроші руйнують етичні якості особистості. Девізом співробітників фірми «Гербалайф» є «Нам за скромність не платять!» В етику сучасного підприємництва входять такі принципи, як «сумніви роблять нас слабкими», «нахабність, ініціатива і сила духу винагороджуються» тощо. Тому можна погодитись з висловом: «Найбільша спокуса для багатих — це залишитись порядною людиною!»

Іноді говорять, що не потрібно змішувати поняття багатства і моралі. На нашу ж думку, необхідно професійно займатись розвитком економічного мислення і етичних норм економічної поведінки. Можливо, слід доводити, що треба навчитись поважати чесне багатство, бо чим більше багатих людей, тим менше бідних, і якщо ти такий розумний, то чому ж бідний? З другого боку, не можна, щоб процвітали зухвалість та сила, щоб процвітав девіз «Гербалайфа» «Нам за скромность не платят!» або лозунг «Заздрість як рушійна сила прогресу».


  1. Наочність як шлях до засвоєння економічної інформації,

або як користуватися наочною інформацією

Засоби навчання — це різні види джерел знань, матеріалізовані знаряддя, які забезпечують організовану взаємодію учасників навчального процесу. В поняття засобів навчання та ін. вносять: технічні засоби навчання, комп'ютерні технології навчання, різні види наочності, моделі, графічні зображення презентації, спостереження, демонстрації, дидактичний текст. В цю тему включені прийоми систематизації знань, структурування матеріалу, конспекти-схеми, структурно-логічні схеми (СЛС), опорно-інформаційні схеми (ОІС), тематичний план, методика змістовних острівців, навчальний модуль, блок інформації, графічні зображення.

Наочність — це спеціально організоване застосування реальних об'єктів, явищ, понять або їх зображень відповідно до мети навчального заняття. В. О. Сухомлинський у праці «Сто советов учителю» надзвичайно точно зазначив: «Єдиним засобом формування уважності є вплив на мислення. Наочність сприяє такому розвиткові тією мірою, якою вона стимулює процес мислення. Наочний образ предмета може сам по собі привернути увагу, але мета використання наочності полягає в тому... щоб на певному етапі пізнання діти перейшли від образу до узагальнення, до закономірності... перед усім слід пам'ятати, що наочність — це загальний принцип розумової праці школярів».

В. А. Сухомлинський писав, що наочність — сила, що розвиває уважність, мислення і дає емоційне забарвлення процесу пізнання, єдність бачення, слухового сприйняття, переживання і мислення, яку в психології називають емоційною пам'яттю. Він вчив, що застосовуючи наочність, потрібно від конкретного переходити до абстрактного, створюючи певний етап активізації мислення; від яскравих образів переходити до їх символічних зображень (зарисовок, схем). Це розвиває не тільки конкретизацію уявлень, а й абстрактне мислення, розуміння відношень і залежностей явищ і понять, розуміння головного, найсуттєвішого.

Ефективність навчальних занять значною мірою залежить від якості наочних посібників, яскравості прикладів, володіння прийомами активізації уваги. Розповідь про економічні проблеми та ситуації, закономірності та закони потребує активного використання графічних і схематичних матеріалів. Навіть коли викладач підходить до дошки, щоб щось написати, уже це створює у слухачів на рівні підсвідомості реакцію очікування. Інформація, що подається у вигляді схем і таблиць, не викликає негативних емоцій.

Підвищити ефективність подачі економічної інформації можна, використовуючи принцип контрасту, який складається з демонстрації в порівняльному аспекті двох або декількох цифр або графіків. Бажано, щоб різні дані розташовувалися поруч. Цифри краще округляти для легкості сприйняття. Для демонстрації таблиць або складних логічних схем корисно мати скрайбпроектор, який економить час демонстрації.

Слухач психологічно легше сприймає наочний матеріал, якщо він є співучасником народження й поступового формування всього зображення на дошці. Але це потребує значного часу. Може, краще роздати конспект-схему?

Зараз, особливо в зарубіжних країнах, розвиваються системи дистанційних занять. Особливою рисою цих занять є активна участь слухачів в управлінні навчальним процесом та у вирішенні питання, яким чином можуть бути задоволені їхні потреби.

Роль викладачів та керівника курсу полягає в тому, щоб давати поради, надавати підтримку та забезпечувати ресурси, необхідні для проведення відкритого навчального заняття. Ці заняття можуть мати характер вправ, ігор, тренінгів тощо. А коли слухачі забезпечені комп'ютерами, викладач може обговорювати з ними плани, завдання та задавати темп, який їм підходить. Відео- та аудіонавчальні засоби та комплекти готових матеріалів сьогодні досить поширені. У багатьох із них передбачаються елементи участі слухачів. Наприклад:

• відео-засоби — надають слухачам можливість взаємодіяти з тим, що подається на екрані. Ці засоби можна застосувати в навчальній аудиторії чи на кожному робочому місці;

• комплекти прискореного навчання за допомогою аудіозаписів — вимагають участі слухачів, а не простого прослуховування. Слухачів просять брати участь у виконанні завдань, використовуючи практичні навички та уміння;

• текстові вправи — слухачів просять заповнити анкети чи виконати відповідні написані вправи (проект ТАСІ8, курс «Навчання викладачів»).

Методичні поради з використання аудіовізуальної інформації: забезпечуйте її якість; продумайте коментарі, запитання та вправи до перегляду, в процесі перегляду і після нього.

Кожен вид наочності має свої переваги й недоліки, межі застосування. Наприклад, діапозитиви фокусують увагу на конкретних висновках лекції або уроку, взаємозв'язку основних ідей лекції, їх добре використовувати для схем і діаграм тощо. Але їх не можна використовувати для дуже складних схем і великої кількості текстового матеріалу. Під час користування діапозитивами в аудиторії треба пам'ятати, що краще за все діапозитиви доповнюють інформацію, а також підкреслюють висновки. І все це працює дуже ефективно, якщо проектор добре відрегульовано, а самі діапозитиви професійно виконані.

До видів наочності належать: дошка (чорна, біла або кольорова), діапозитиви, логічні конспекти-схеми або опорні конспекти лекцій, магнітофони, навчальне телебачення, фліп-чарт, фільми, відеофільми. Цей список невичерпний (ви можете додати свої пропозиції). Під час розроблення наочності відрізняють ілюстрування (плакати, таблиці, графіки, блок-схеми тощо) і демонстрування (фільми, відеофільми), інтелект-карти Т. Б'юзена тощо.

Опорний конспект-схема — це (як свідчить багаторічний досвід використання конспектів-схем у практиці викладачами КНЕУ різних економічних дисциплін) дуже ефективна форма подачі й засвоєння навчального матеріалу. Подаючи інформацію у формі змістових блоків, автор може застосовувати певні правила мнемоніки:

• виділення ключових слів та образів;

• метод прив'язки до місця;

• виділення шрифтом і кольором тощо.

Опорний конспект-схему (як викладача, так і студента) можна розглядати як своєрідний графічний систематизатор, який дає змогу трансформувати текст у схеми, що показують зв'язки між окремими поняттями теми. Конспект-схема надає конкретності й наочності абстрактним поняттям та ідеям. Опорна конспект-схема створює «розумовий образ інформації» і є своєрідною «картою пам'яті» (на відміну від комп'ютерної форми подачі інформації, яка, на мій погляд, чужа й суха). У комп'ютер яку інформацію закладеш, таку і отримаєш. А коли студент сам створює конспект-схему, він вносить до нього елементи власної творчості.

Складаючи опорну конспект-схему, студенти навчаються співвідносити нову інформацію з отриманими раніше знаннями і власним досвідом таким чином, щоб забезпечити найбільш ефективне відтворення і запам'ятовування інформації. Створення конспект-схем вимагає від її автора певних зусиль творчого характеру. Тільки прочитати матеріал недостатньо, треба скористатись ним декілька разів у різних ситуаціях (на лекції, вдома, в процесі повторення тощо).

Коротко зупинимось на власному досвіді використання опорних конспектів лекцій. Наш досвід свідчить, що коли опорні конспекти видавались студентам на лекціях — це дуже скорочувало час на пояснення важливих понять, дозволяло студентам свідомо доповнювати конспект своїми записами, підвищувало рівень знань студентів. Крім того, опорний конспект лекції був базою для повторення матеріалу або підготовки до іспиту.

Створення опорно-інформативної конспект-схеми базується на систематизації та структуруванні інформації як методів поглиблення рівня засвоєння економічних знань. Це сприяє системності знань і є проявом їх систематичності. Опорний конспект-схема подає інформацію у вигляді змістових блоків, що показують логічні зв'язки між економічними поняттями та явищами. Завдання для студентів на складання опорної конспект-схеми дає можливість побачити, як даний студент розуміє навчальний матеріал, тобто який в нього «розумовий образ інформації». Крім того, це своєрідна карта пам'яті матеріалу студентом. Конспект-схему, створену учнем або студентом, можна розглядати як своєрідну форму розвитку мислення! Формування економічного мислення відбувається на основі глибокого розуміння економічних явищ, процесів, відносин в економічній системі суспільства, встановлення зв'язків між ними. Таким чином, опорний конспект-схема є досить ефективним засобом схематичної наочності, який впливає на розвиток інтелектуальності й систематичності економічних знань.

Фліп-чарт — це форма подачі інформації викладачем на аркушах білого паперу, які слугують базою для конкретизації основних моментів навчальної інформації.

Фільми та відеофільми мають високу ефективність впливу, але якщо демонстрація відбувається неякісно або фільм дуже довгий, виникає ризик зниження зацікавленості аудиторії в предметі. Відеофільми наближують учнів до реальних умов на виробництві, стосунків між працівниками.

Телеінформація теж може суттєво активізувати навчальний процес, особливо коли викладач створює умови для корисного й цікавого обговорення.

Використання аудіовізуальних засобів навчання на лекціях та уроках з економіки активізує засвоєння теоретичного матеріалу і пов'язує теоретичні знання з практичним використанням. Вибираючи засоби аудіовізуалізації, важливо встановлювати співвідношення між змістом навчальної інформації та можливостями людини сприймати й засвоювати цю інформацію.

У процесі вивчення економічних дисциплін дуже корисною є умовно-графічна інформація (схеми, таблиці, графіки тощо). Вона сприяє формуванню у тих, хто навчається, уявлення про співвідношення категорій та понять, створенню цілісного образу й виокремленню його суттєвих властивостей. Для ефективного використання аудіовізуальної інформації необхідно створити оптимальні умови для сприйняття: температура повітря — 16—22 °С, шумовий рівень — 40—45 децибел; відстань між технічними засобами та студентами — 3—15 м; відповідні умови освітлення та провітрювання аудиторії; загальний час перегляду чи прослуховування — не більше 20 хв; частота використання — не більше 1 разу на день і максимум двічі на тиждень.


3. Навчальні економічні ігри та їх класифікація

Вам, певна річ, уже відомо, що навчання є системою викладання та учіння за допомогою різних дидактичних засобів і спільної діяльності викладача й учня. Схематично це показано нижче (рис. 3).


Рис. 3. Навчання як система

При цьому вибір засобів та способів діяльності, як правило, здійснюється викладачем. Це дуже чітко проглядається у традиційному інформаційному навчанні. Але чим більше уваги приділяється другій частині формули (спільна діяльність учителя та учня), тим ефективніше здійснюється весь процес навчання. Людина вчиться в тій мірі, в якій викладач зумів організувати її самостійну працю. А методична система як така, що педагогічно керує самонавчанням, покликана реалізувати цілі педагогічної та дидактичної систем.

Кожен викладач часом відчуває сумніви щодо вибору стратегії педагогічної діяльності, коливаючись між інформативним (традиційним) та активним (проблемним) методами навчання. За традиційною методикою процес навчання ведеться у формі монологу або діалогу: вчитель пояснює — учень слухає чи вчитель опитує — учні відповідають. До поняття активних методик навчання входять рольові, управлінські та навчальні ігри, соціально-психологічні, педагогічні та інші тренінги, комп'ютерні ігри — все те, що забезпечує максимальну спільну активність викладача та учнів — педагогіку співпраці.

Від проблеми до теорії. Коли людина усвідомлює, що перед нею значуща проблема, котра торкається якихось суттєвих сторін її життя, вона відчуває необхідність насамперед всебічно її обміркувати. Гра як метод навчання дозволяє ніби насправді пережити певну ситуацію. Це один із дійових способів повернути навчання лицем до конкретної людської практики.

Кожен викладач сам вибирає свій стиль, своє співвідношення між «педагогікою сходження» та «педагогікою співпраці». Ясна річ, традиційне навчання дає (гірше або ліпше) певну суму знань. Але ці знання засвоюються пасивно, ось і нагадує голова такого учня щойно відремонтовану музейну шафку: все блищить свіжою фарбою, на всіх шухлядках понаклеювані хитромудрі наукові етикетки, а відсунь шухлядку — там порожньо! Прогалини у знаннях «закриваються» тільки в процесі самостійної діяльності! Пам'ятаєте у Лессінга? «Сперечайтесь, помиляйтесь, але, заради Бога, думайте, хоч і криво, та самостійно».

Дуже важливий недолік традиційного навчання полягає в тому, що воно не розкриває процесу взаємодії людей, їхніх інтересів і потреб. Досвід показує, що після закінчення економічного навчального закладу людина бачить, що вона вже багато забула, а те, що пам'ятає, їй потрібно застосовувати в таких комбінаціях, котрі вона не могла й передбачити. Гра — це школа людських взаємовідносин. У грі немає особи, яка навчає. Процес навчання ведеться мовою дій, учасники гри вчаться і вчать через активні обопільні контакти. Гра — це школа соціального досвіду, й до того ж досвіду набагато ширшого, ніж сюжет конкретних ігор.

Оволодіння методикою навчання шляхом використання навчальних ігор є в певному розумінні вершиною методичної майстерності викладача. Педагогічна практика показує, що ігри — це доля активних молодих та деякої (природно, творчої) частини викладачів зі стажем, котрі, володіючи традиційною «педагогікою сходження», прагнуть важкої мети — «педагогіки співпраці», «навчальної діяльності через рольову гру». В їхнє завдання входить «навчити вчитися», вчитися «граючи», тобто легко, з інтересом та задоволенням. Основний девіз гри — «корисно та цікаво». Тому в навчальній діяльності у грі завжди відпрацьовуються провідні знання та навички.

У процесі проведення ігор реалізуються такі психолого-дидактичні закономірності:

• принцип негайного застосування знань;

• зведення абстрактних знань і понять на рівень чуттєвого перетворення матеріалу;

• наближення до практичного розуміння економічних категорій та закономірностей;

• менша втомлюваність учасників гри.

І нарешті, у грі втілюється основна формула педагогічної творчості: первісне абстрактне знання перетворюється на конкретні переживання. Дуже важливо, що ігри виробляють в учнів «рефлекс волі» (термін Куринського), адже рішення в них кожен приймає самостійно. У грі формуються співпричетність, співпереживання та самооцінка. Погодьтесь, що в житті ніхто, власне, не цікавиться тим, як людина знає теорію. Її успіх визначається тільки тими діями, які вона виконує в різних ситуаціях. Я твердо впевнена (і ця впевненість не змінилась за весь час практичної роботи), що зрозуміти економічні категорії та закономірності неможливо без методик ігрового навчання.

Я люблю навчальні ігри давно, самовіддано та безкорисливо, тому що вони — це вершина навчального процесу, найдосконаліша форма «педагогіки співробітництва», творчої діяльності, набуття досвіду соціального спілкування. Хто може не погодитись із тим, що зрозуміти когось можна лише, як кажуть, «побувавши у його шкурі»?!

Аналізуючи вплив та взаємодію психолого-педагогічної теорії з методиками навчання і виховання, хотілося б зауважити, що, як правило, методика є продовженням психологічних та педагогічних теорій. Але буває й інакше. Методика сама шукає (і рано чи пізно знаходить) ті теоретичні «цеглинки», які роблять її фундамент стійкішим. Так сталося з навчальними іграми.

Дидактична гра — це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання систем, явищ, процесів, а також майбутньої професійної діяльності. У терміні «дидактична гра» підкреслюється педагогічна спрямованість, відбивається різноманітність її застосування у процесі навчання. За дидактикою вищого навчального закладу термін «дидактична, або навчальна, гра» набагато ширший, ніж «ділова», і краще відображує педагогічну сутність цього виду навчальних занять. Крім того, його можна використати для позначення всієї різноманітності ігор. Не називати ж ігри для хіміків — хімічними, для будівельників — будівельними тощо! Якщо розглядати процес навчання як творче співробітництво викладача та учня, то активні методи навчання, а особливо гра, — це найкращий (і найважчий!) методичний засіб для підготовки людини до вирішення життєвих економічних проблем.

Як відомо, проблемна ситуація виникає як конфлікт у мисленні учня в той момент, коли йому пропонують задачу, для розв'язання якої в нього ще недостатньо знань, але він може їх набути, активізуючи свою пізнавальну діяльність. Найважливішим принципом і передумовою активізації пізнавальної діяльності учнів є наближення навчального процесу до завдань майбутньої практичної економічної діяльності.

Слід підкреслити, що літератури з тематики ігрових методів навчання зараз навіть більше, ніж практики їх використання в школах та вищих навчальних закладах, хоча ця практика поширюється досить швидко. Я повністю згодна з А. Гіном, що класифікація ігор — дуже невдячна справа. У 1980-х рр. дискусії про класифікацію ігор роз'єднували авторів ігор, що стримувало справу в цілому і створювало умови для фальсифікації справи і звичайного кар'єризму.

Якщо подати в алфавітному порядку перелік видів ігрових методів (методик), що зустрічаються в літературі і практиці, то він матиме такий вигляд (без урахування психотренінгів):


  1. атестаційні;




  1. ділові;

  2. дидактичні;

  3. імітаційні;




  1. інноваційні;

  2. дослідницькі;

  3. операційні;

  1. організаційно-діяльнісні;

  2. організаційні;

  3. проблемно-орієнтовані;

  4. профорієнтовані;




  1. рольові;

  2. ситуаційно-рольові;

  3. творчі;

  4. управлінські;

  5. навчальні та ін..


Види ігрових методів

за Никандровим В.В.


Тим, хто цікавиться цими питаннями, рекомендуємо звернутися до таких відомих авторитетів, як В. Н. Бурков, М. М. Бірштейн, В. М. Єфимов, Р. Ф. Жуков, В. Ф. Комаров, В. І. Рибальський, А. М. Смолкін, І. М. Сироєжин, Т. П. Тимофеєвський, Б. Н. Христенко, Г. П. Щедровицький. Сукупність ігрових методів як способів активного навчання в психології і педагогіці дуже велика. Але, на жаль, класифікації всього розмаїття цих методичних прийомів не існує. Свій погляд на суть і класифікацію ділових ігор має А. П. Панфілова. Вона виокремлює такі види ігор:

1) імітаційні ігри, в тому числі комп'ютерні імітаційні ігри;

2) організаційно-діяльнісні ігри (ОДІ);

3) ділові ігри.

У практиці викладання економічних дисциплін певне місце посідають такі види занять або вправ, як економічний кросворд, економічний КВК, економічний бій, диктант, економічне доміно, ігри-змагання, ігри-вікторини, ігри старт-фініш. На нашу думку це своєрідні види завдань або рольових вправ, які активізують навчання, але функції ігор значно більші, ближче до рольових вправ.

Наше завдання — виділити в практиці сучасного ігротехнічного менеджменту ігри, які сприяють розвиткові професійної компетентності економістів і підприємців та методичних умов їхньої практичної поведінки.


Література


  1. Аксьонова О.В. Методика викладання економічних дисциплін: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2006. – 708с.

  2. Ассонов Г.Ф., Хуторненко О.А., Шаблий Е.И. Особенности экономичной культуры, в США, Японии, странах Западной Европы. – К.: Укр. ИНТЭИ, 1992. – 214с.

  3. Балягіна І.А., Богорад М.А., Ковальчук Г.О. Методика викладання економіки: Навч.-метод. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 435с.

  4. Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. – С.Пб.: Питер Паблишинг, 1997. – 227с.

  5. Єфременко Т. Економічна культура населення сучасної України (за матеріалами експертного опитування) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2006. − № 4. − с.174-190.

  6. Пилипенко В., Титарчук М. Економічна культура та просвіта населення за умов ринкових

Перетворень // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1999. − № 2. − С.166-174.




Скачать файл (590.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации