Журнал психиатрии и медицинской психологии 2004, №03 (13) - файл 1.doc

Журнал психиатрии и медицинской психологии 2004, №03 (13)
скачать (6719.9 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc

6720kb.

15.12.2011 11:09

скачать

содержание

---

Смотрите также:
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2004, №04 (14) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2004, №04 (14) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2004, №02 (12) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2004, №03 (13) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2004, №01 (11) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 1996, №01 (2) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2002, №01 (9) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 1997, №01 (3) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2007, №01 (17) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2008, №01 (18) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 2001, №01 (8) [ документ ]
• Журнал психиатрии и медицинской психологии 1997, №01 (3) [ документ ]

1.doc

МИНИСТЕРСТВО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ УКРАИНЫ ДОНЕЦКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ МЕДИЦИНСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ им. М.ГОРЬКОГО ДОНЕЦКОЕ ОТДЕЛЕНИЕ АССОЦИАЦИИ ПСИХИАТРОВ УКРАИНЫ
ЖУРНАЛ ПСИХИАТРИИ И МЕДИЦИНСКОЙ ПСИХОЛОГИИ

ЖУРНАЛ ПСИХІАТРІЇ ТА МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

THE JOURNAL OF PSYCHIATRY AND MEDICAL PSYCHOLOGY

Научно-практическое издание Основан в 1995 году

Матеріали

Пленуму товариства неврологів, психіатрів та наркологів України
№ 3 (13), 2004 г.
Редакционно-издательский отдел Донецкого государственного медицинского университета им. М.Горького

^ ЖУРНАЛ ПСИХІАТРІЇ ТА МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР В. А. Абрамов


РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

О.В.Абрамов (відповідальний секретар), І.О.Бабюк, Б.Б.Івнєв, В.М.Казаков, В.В.Кришталь, Б.В.Ми­хайлов, В.Б.Первомайський, П.Т.Петрюк, В.С.Підкоритов, Т.Л.Ряполова, І.К.Сосін, В.Я.Уманський, Л.Ф.Шестопалова, Л.М.Юр'єва

^ РЕДАКЦІЙНА РАДА:

Ю. А.Александровський (Росія), В.С.Бітенський (Україна), І.Й.Влох (Україна), П.В.Волошин (Україна), В.Л.Гавенко (Україна), С.О.Гримблат (Україна), С.Є.Казакова (Україна), М.М.Кабанов (Росія), В.М.Кузнецов (Україна), І.І.Кутько (Україна), Н.О.Марута (Україна), О.М.Морозов (Україна), О.К.Напрєєнко (Україна), Б.С.Положий (Росія), Н.Г.Пшук (Україна), В.П.Самохвалов (Україна), А.М.Скрипніков (Україна), Т.Т.Сонник (Україна), І.Д.Спіріна (Україна), С.І.Табачніков (Україна), О.О.Фільц (Україна), А.П.Чуприков (Україна), Л.М.Юр'єва (Україна).

^ Засновник і видавець:

Донецький державний медичний університет ім.М. Горького


Свідоцтво про державну реєстрацію ДЦ № 947 від 12.05.1995р.

Атестовано Вищою атестаційною комісією України (Бюлетень ВАК України, 1999, №4)

^ Адреса редакції:

Україна, 83037, м.Донецьк, сел.Перемоги. Обласна клінічна психіатрична

лікарня, кафедра психіатрії та медичної психології Донецького державного медичного

університету. Тел./факс: (0622) 77-14-54, (062) 304-00-94.

e-mail: psychea@mail.ru, dongournal@mail.ru

Рекомендовано до друку Вченою радою ДонДМУ (протокол засідання № 5 від 16.06.2004р.)

© Журнал психіатрії та медичної психології - 3 (13), 2004


Журнал психиатрии и медицинской психологии

^ ПРОБЛЕМНЫЕ СТАТЬИ

№ 3 (13), 2004

Абсолютна кількість психічнохворих у дис­пансерних та консультативних групах в Україні в 2003 році порівняно з попереднім періодом дещо зменшилась і становила 1 181 435 пацієнтів ( в 2002р. - 1 190 705 осіб, в 2001р.- 1 202 024, в 2000р. - 1 202 549, в 1999р. - 1 199 334; в 1994р.

- 1 160 812).

В той же час показник поширеності психіч­них захворювань суттєво не змінився: у 2003р. він склав 2 472 ( у 2002р. становив 2 468, у 2001р.

65535. 
       2 449, у 2000р. - 2 432, у 1999р. - 2 406; у 1994р.
       
65536. 
       2 236 на 100 тис. населення. За останнє деся­тиріччя відбулось деяке збільшення цього показ­ника, в основному за рахунок непсихотичних психічних розладів: в 2003р.-1 223, в 2002р. - 1
       

226, в 2000 - 1 222, в 1999 - 1 210, в 1998 - 1 174;

в 1994р. - 1 077 на 100 тис. населення.

Загальна кількість випадків первинного зах-ворення на психічні розлади помірно зменши­лась: у 2003р. - 115 842, у 2002р.- 120 012 особи. Серед них на непсихотичні розлади - 82 603, тобто 173 на 100 тис. населення (71,3 % від усь­ого числа захворівших), в 2002р. - 85 498, тобто 177 на 100 тис. населення (71 % від усього чис­ла захворівших). Такий розподіл психопатології відповідає світовим тенденціям, що пов' язано зі зростанням неблагоприємних соціально-психо­логічних та інших чинників, які викликають межові порушення психіки. На психотичні роз­лади в 2003 р. захворіло 19 706 осіб, тобто 41,2 на 100 тис. населення, що складає 17 % усіх зах-ворівших (в 2002 р. відповідно 19 633, 41 та 16 %). З легким та помірним ступенем розумової відсталості в 2003 р. було 12 116 дорослих хво­рих, з іншими формами розумової відсталості (F 72 - 79, за МКХ - 10) - 1 417.

Кількість психічно хворих дітей за останні десять років зменшилась: у 2003р. їх нарахову­валось 204 090 осіб, у 2002р. - 211 190, у 2001 -220 576, у 2000р. - 226 204, у 1999р. - 229 628; у 1994р. - 242 574. Показник поширеності психіч­них розладів серед дітей у 2003р. дорівнював 2 709, у 2002р. - 2 656, у 2001р. - 2 617, у 2000р. - 2 563, у 1999р. - 2 486; у 1994 р. - 2 251 на 100 тис. дитячого населення. Певне зростання цього по­казника також відбувається , в основному, за ра­хунок непсихотичних психічних розладів. Дітей з розумовою відсталістю в 2003р. було 40 337 осіб. Показник поширеності розумової відста­лості за останні 5 років дещо знизився ы стано­вив у 2003р. - 535 на 100 тис. дитячого населен­ня (у 2002р. - 632, у 2001р.- 620, у 2000р. - 563, у 1999р. - 550; в 1994р.- 496.

Триває поступове зростання кількості інвалідів за психічним захворенням: в 2003 р. -253 695, в 2002р. - 251 880, у 2001р. - 249 008, у 2000р. - 247 458, у 1999р. - 241 022, у 1998р. -238 166. Показник поширеності випадків інвал­ідності за даним профілем у 2003р. склав 531 на 100 тис. населення, 2002р. - 522, в 2001р. - 508, в 2002р. - 495, в 1999р. - 483, в 1998р. - 474; в 1994 р. - 444. При цьому первинно визнаних інвалі­дами зазначеного профілю в 2003р. було 12 561 особа, в 2002р. - 13 175, в 2001р. - 13 655, в 2000 р. - 13 486, в 1999 р. - 13 025. В попередніх робо­тах [1-6] вже було вказано, що в період з 1992 по 1995р.р. показник первинного виходу на інвалідність за психічним захворюванням зріс трохи не вдвічі (з 45 до 80 на 100 тис. населен­ня), а за подальший період знизився більш як у три рази, і потім стабілізувався: у 2003р.- 27, у 2002р. 27, у 2001р. - 28, у 2000р. - 27, у 1999р. -26, 1998р. - 27 на 100 тис. населення. Проте, як і всюди у світі, саме психічні захворювання ут­римують одне з перших місць серед причин інвалідизації. Так, за прогнозами Асоціації аме­риканських психіатрів (2000), депресії як інвал-ідизуючий фактор у 2020 - 2030р.р. вийдуть на перше місце, тобто випередять серцево-судинні захворювання.

Порівняно з 1995 роком кількість госпіталі­зованих психічно хворих зменшилась більше ніж на 20 000 у рік: в 2003р. було здійснено 244 391 госпіталізацію, в 2002р. - 245 478, в 2001 р. -243 878, в 2000р. - 242 782, в 1999р. - 242 846; в 1995р. - 264 415. В наступні роки зменшення кількості госпіталізованих психічнохворих є доцільним тільки за умови посилення амбула­торної ланки психіатричної служби. Але на сьо­годні цьому заважає недостатня чисельність та низький рівень спеціальної психіатричної підготовки сімейних лікарів, і значна переван­таженість дільнічних психіатрів, особливо ди­тячих та підліткових. В останні роки Міністер­ством охорони здоров' я України вжито заходи (Наказ № 870 від 2000р. «Про впровадження принципів сімейної медицини в систему охо­рони здоров'я») з метою підготовки необхідної кількості сімейних лікарів, достотньо обізна­них у питаннях психіатрії, підвищення потуж­ності амбулаторної психіатричної допомоги та зменшення показників госпіталізації психіч-нохворих.

У 2003 р. спроби самогубства скоїли 1 054 пацієнтів з психічними захворюваннями (завер­шені - 270, з них в стаціонарі - 19). В 2002р. всьо­го - 1 160 (в стаціонарі - 26), що становить 3,0 випадки суїцидальних спроб на 100 тис. насе­лення; у 2001 р. - 1 235 (завершені - 324, в стаці­онарі - 18); у 2000р. - 2 713, тобто 5,5 на 100 тис.; у 1999р. - 2 509, тобто 5,0 на 100 тис.; у 1998р. - 2 480, тобто 4,9 на 100 тис. населення. Наведені дані вказують на потребу розширення мережі суіцидологічних кабінетів, телефонів довіри, кризових стаціонарів та здійснення інших відповідних заходів. З цією метою ство­рено та знаходиться на затвердженні проект «Ти­пового положення про службу невідкладної пси­хологічної допомоги «Телефон довіри».

Загальна смертність психічно хворих (з ура­хуванням наркологічних) в 2003р.суттєво не змінилась. Так у 2002р. померло 2 758, таких осіб тобто 5,7 на 100 тис.; у 2001р. - 2 622, тобто 5,4 на 100 тис.; у 2000р. - 2 713, тобто 5,5 на 100 тис.; у 1999р. - 2 509, тобто 5,0 на 100 тис.; у 1998р. - 2 480, тобто 4,9 на 100 тис. населення.

Показник лікарняної летальності у 2003р. становив 1,275 на 100 тис. населення; у 2002р. - 1,3 на 100 тис. населення, дитячої лікарня­ної летальності - 0,009 на 100 тис. дитячого населення.

Суттєву роль у вдосконаленні психіатричної допомоги має відіграти посилення відповідної роботи у первинних медико-соціальних ланках, в тому числі більш ефективне функціонування сімейних лікарів щодо раннього виявлення пси­хічних та психосоматичних розладів, надання невідкладної психіатричної допомоги, адекват­ного систематичного (пидтримуючого, протире-цидивного) лікування, динамічного спостере­ження пацієнтів, проведення профілактичних заходів та реабілітації хворих. Цій проблемі було присвячено низку науково-практичних конфе­ренцій та видано відповідні клінічні керівницт­ва: «Профілактика в первинних структурах охо­рони здоров'я» (1999), «АМСЗ. Клиническое руководство по психиатрической помощи в прак­тике семейного врача: Информационно-скри-нинговый пакет» (2000) тощо.

У 2003р. в Україні функціонувало 89 психі­атричних (психоневрологічних) лікарень та 34 психоневрологічних диспансери. Відповідно, в 2002р. їх було 90 та 33; в 2001р. - 89 та 33, в 2000р.- 88 та 34, в 1999р. - 88 та 35; У психіат­ричних лікарнях в 2003р. було розгорнуто 45 957 психіатричних ліжок, крім того 240 - було в психосоматичних відділеннях загальносома-тичних лікарень. У 2002р. в психіатричних лікарнях було 44 986 ліжок (плюс в психонев­рологічних диспансерах - 2 953), у психосома­тичних відділеннях - 225 ліжок; в 2001 р. - пси­хіатричних ліжок - 45 426; у 2000р. - 46 144, у 1999р. - 48 758; у 1994р. - 64 151. Тобто, за ос­таннє десятиріччя майже на 10 тисяч скороти­лась кількість стаціонарних психіатричних ліжок для дорослих. Забезпеченність психіат­ричними ліжками зменшилась з 124 на 100 тис. населення (у 1995 р.) до 96 (у 2003 р.). При цьо­му у 2003р. показники роботи психіатричних стаціонарів були такими: дні роботи - 333,8; середня тривалість перебування на ліжку - 53,7; оберт ліжка - 6,2; у дитячих стаціонарах, відпо­відно, 324,5; 33,6; 9,7; у 2002 р., відповідно щодо стаціонарів для дорослих, - 333, 9; 55,6;

6,0; для дітей - 326,3; 33,0; 9,8.

Відбуваються зміни, хоча і менш помітні, у кількості дитячих психіатричних ліжок: у 2003р. - 2 093, що складає 27,8 ліжка на 100 тис. дитя­чого населення; відповідно у 2002р. - 2 205 та 28; у 2001р. - 2 255 та 27, у 2000р. - 2 311, у 1999 р. - 2 452, у 1998р. - 2 500.

Одже за останнє десятиріччя відбулось сут­тєве скорочення ліжкового фонду стаціонарних психіатричних закладів. По мірі підвищення потужності амбулаторної ланки психіатричної служби ця тенденція матиме своє продовження.

У психіатричних закладах системи Міністер­ства охорони здоров' я України на кінець 2003р. було 4 258,25 посад лікарів-психіатрів, що ста­новило 8,9 посади на 100 тис. населення, уком­плектованість фізичними особами - 81,9%. Відповідно у 2002р. - 4 280 та 8,9, у 2001р. - 4 265 та 8,7, у 2000р. - 4 195 та 8,5; у 1999р. - 4 327 та 8,0. Посад дитячих психіатрів у 2003р. - 506 (6,7 на 100 тис. дитячого населення, укомплек­тованість - 83,2 %), у 2002р. - 514,5 (6,5 на 100 тис., укомплектованість - 81,2%). Психотера­певтів, відповідно, у 2003р. - 322,5; 0,67; 70,8%; у 2002 р. - 324,5; 0,67; 69,7%. Лікарів-психологів у 2003р. - 38,3; 0,08; 34,0%; у 2002р. - 33,5; 0,07; 35,8%. Сексопатологів у 2003р.- 71,8; 0,15; 73,7%; у 2002 р. - 73,3; 0,15; 73,7%. Судово-пси­хіатричних експертів у 2003р. - 155,5; 0,33; 57,2%; у 2002р. - 146,8; 0,3; 62,0%. Це вцілому задовільняє потреби міського населення. Однак, забезпеченість психіатричної допомоги в сільських регіонах недостатня. Так, у централь­них районних лікарнях на кінець 2003р. було 592,0 штатних посад лікарів-психіатрів, з них зайнятих - 553,3 дитячих психіатрів, відповід­но, 76,5 та 66,8; забезпеченість психіатрами - 3,8 на 100 тис. сільського населення, дитячими пси­хіатрами - 2,7 на 100 тис. дитячого сільського населення; в 2002р. - 612,5 посад лікарів-психі-атрів, з них зайнятих - 579,0, в тому числі дитя­чих психіатрів, відповідно, 78,0 та 72,5, забез­печеність психіатрами - 3,6 на 100 тис. сільсько­го населення, дитячими психіатрами - 2,4 на 100 тис. дитячого населення.

Одним з напрямків покращення ефективності діагностики психічних розладів та їх психопро­філактики має стати більш активне впроваджен­ня медичної психології в практичну роботу всіх медичних галузей. Позитивну перспективу в цьому плані створило відкриття у 2001 році фа­культетів медичної психології у Національному медуніверситеті ім. О. О. Богомольця (м. Київ) та Буковинській медичній академії (м.Тер­нопіль), а в 2002 році - у Вінницькому національ­ному медичному університеті ім. Н.І. Пірогова. Обговорюється доцільність створення подібних навчальних підрозділів в інших містах. Робоча група Міністерства охорони здоров' я та Міністерства освіти і науки України завершує створення Галузевого стандарту вищої освіти «Освітньо-кваліфікаційна характеристика спец­іаліста за спеціальністю 7.110110 - медична пси­хологія, напрямку підготовки 1101 - медицина», а також нового рекомендованого списку навчаль­них дисциплін і Навчального плану зазначених факультетів. Такі заходи сприятимуть подолан­ню неукомплектованості медичних закладів заз­наченими спеціалістами. Ця проблема має не­відкладно вирішуватись, оскільки у 2003 році було зайнято в Україні тільки 272 посади психо­лога та 27 посад лікаря-психолога, що приблиз­но вчетверо менше від існуючих потреб. Триває робота по забезпеченню підготовки цих спец­іалістів навчально-методичною літературою.

Слід констатувати, що за останні 5-10 років ситуація у психіатричній галузі в Україні щодо певних напрямків покращилась. Так, практич­но зникли прояви політичних зловживань в пси­хіатрії; спеціалісти, що надають психіатричну допомогу, окрім біологічної спрямованості, ста­ли більше приділяти уваги особистісно-орієнто-ваній з використанням психоаналістичного, біхе-віорального та інших підходів; у 1998 році служ­ба перейшла на форму звітності за МКХ -10, що створило умови для подальшої її інтеграції у світову психіатричну спільноту; двері психіат­ричних закладів стали «відчинені» для числен­них представників вітчизняних та іноземних державних та громадських організацій; завдяки більшій «відкритості» психіатрії, широкому вис­вітленню її проблем у засобах масової інфор­мації, залученню до вирішення цих проблем гро­мадських організацій (родичів хворих та інших), фондів, церкви, позитивно змінюється відно­шення суспільства до психіатричної служби, психічно хворих, на краще міняється їх соціаль­ний статус.

Вперше за історію існування української пси­хіатрії у 2000 році набув чинності основний дер­жавний документ, який регламентує здійснення психіатричної допомоги в межах правових норм цивілізованих країн - Закон України «Про псих­іатричну допомогу», який висвітлив головні кон­цептуальні протиріччя сьогоднішнього дня. Так, правова конценція попередніх відповідних по­ложень захищала в основному психічно здоро­вих осіб від експансії психіатрії і менше уваги приділяла психічно хворим, їх родичам та ме­дичним працівникам. Цей закон визначає пра­вові та організаційні засади забезпечення гро­мадян психіатричною допомогою виходячи із пріорітету прав і свобод особистості, встанов­лює обов' язки державних органів щодо захисту прав і законних інтересів тих, хто страждає на психічні розлади, сприяє створенню належних умов для надання їм психіатричної допомоги та якісного рівня їх життя в суспільстві, а також визначає права та обов' язки осіб, які надають психіатричну допомогу. Найбільш принциповою відмінністю Закону в порівнянні з тією норма­тивною базою, яка діяла до теперішнього часу, а саме Наказом МОЗ СРСР від 21 березня 1988 року № 225 «О мерах по дальнейшему совер­шенствованию психиатрической помощи» є «Презумпція психічного здоров'я (розділ I, ст. 3 Закону). Впровадження Закону сприяє приведен­ню ідеології розвитку психіатричної служби України у відповідність до європейських стан­дартів. Після прийняття Закону розроблено, зат­верджено та впроваджено близько 40 відповід­них підзаконних актів.

В 2003 році продовжувалось вдосконалення нормативно-правової бази служби охорони пси­хічного здоров' я. Задля цього пропозиції щодо перегляду психотропної групи Національного списку життєво необхідних лікарських засобів, проектів Закону України «Про основи національ­ної безпеки України», Закону України «Про вне­сення змін до деяких законів України (щодо за­борони проведення розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів з використанням гіпнозу)», «Концепції системи соціальної адап­тації осіб з розумовою відсталістю», «Концепції комплексного удосконалення психіатричної до­помоги та охорони психічного здоров' я населен­ня в місті Києві». Принципово важливою скла­довою реформування психіатричної допомоги стане впровадження галузевих стандартів діаг­ностики, лікування, профілактики і реабілітації - «Проколів надання медичної допомоги насе­ленню», проект яких створено провідними нау­ковцями України, зараз доопрацьовується і буде подано до затвердження. Робоча група спец­іалістів, створена МОЗ, Український НДІ соц­іальної та судової психіатрії і наркології, Інсти­тут неврології, психіатрії та наркології АМН України закінчують підготовку проекту цільо­вої програми поліпшення стану психічного здо­ров' я населення. Вона розробляється в рамках Міжгалузевої комплексної програми «Здоров' я нації» на 2002-2011 роки, що затверджена по­становою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2002 року № 14.

Незадовільним залишається рівень реабіліта­ційної та соціальної допомоги психічно хворим, що в першу чергу зумовлено недостатньою кількістю та підготовленістю соціальних праці­вників у психіатрії (як і в усіх інших галузях народного господарства). Значною мірою це пов' язано з низьким рівнем фінансування соц­іальної роботи і невизначеністю правового ста­тусу таких спеціалістів в медицині.

Як і в попередній період в 2003 р. проблеми теоретичної та практичної психіатрії обговорю­вались на цілій низці наукових і науково-прак­тичних форумів. Найбільш представницькими з них були: Міжнародна школа-семінар «Акту­альні проблеми профілактики, корекції і ліку­вання депресій в психіатричній, наркологічній та загальносоматичній практиці» (м. Київ); Пле­нум науково-практичного товариства невропато­логів, психіатрів і наркологів України сумісно з Науково-практичним товариством нейрохірургів (м. Миргород) та ін. Не меншу роль відіграли й численні регіональні конференції психіатрів і суміжних спеціалістів. Виходячі з рішень цих форумів і інформації, наданій в цій статті, мож­на зробити нижченаведені висновки.

Протягом останніх років психіатрична допо­мога в Україні набула певного прогресивного розвитку. Проте, крім вже зазначених, слід на­звати й низку інших нагальних її проблем:

10. 
    Фінансування матеріально-технічної бази психіатричної служби, забезпечення стаціонар­них хворих належним харчуванням і лікарськи­ми засобами, пільгового надання медикаментів певним категорім пацієнтів не відповідає Поста­нові Кабінету Міністрів України №1303 від 17.08.98 «Про порядок впорядкування безоплат­ного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного ліку­вання окремих груп населення та певних кате­горій хворих»). Одним з шляхів подолання цьо­го недоліку є збільшення фінансування психіат­ричної служби з місцевих бюджетів і позабюд­жетних коштів та активне впровадження прин­ципу змішаного фінансування (безоплатного з держбюджету та за рахунок надання платних послуг) з перспективою розвинення економіч­них засад страхової медицини.
    
11. 
    Потрібно більш ретельно переглянути профілізацію ліжкового фонду психіатричних лікарень. Доцільним є відкриття денних стаціо­нарів і відділень сестринського нагляду, психо­соматичних відділень у багатопрофільних лікар­нях, збільшення місць у будинках-інтернатах для психохроників та геріатричних інтернатах, ство­рення гуртожитків та інших місць мешкання осіб, які страждають на психічні розлади та втра­тили родинні зв' язки.
    
12. 
    До штатного розкладу психіатричних зак­ладів потрібно ввести посади соціальних праці­вників.
    
13. 
    Більшої уваги потребує відновлення робо­ти лікувально-виробничих підприємств. Важли­вим в цьому плані є вирішення питання їх пільго­вого оподаткування та відповідний перегляд ти­пового положення про ці підприємства. Необхі­дним є збільшення кількості робочих місць із спеціальними умовами праці на підприємствах для інвалідів за психічним захворюванням.
    
14. 
    Слід підвищити рівень психіатричної до­помоги дітям і підліткам у сільській місцевості, в тому числі шляхом створення реабілітаційних центрів для психічнохворих цієї вікової групи.
    
15. 
    Найважливішою задачею є вдосконалення амбулаторної психіатрії як в міській, так особ­ливо в сільській місцевості. В сільських райо­нах, в яких працює лише один лікар-психіатр, доцільним є зміцнення амбулаторної ланки пси­хіатричної служби шляхом внесення змін до на­казу МОЗ України від 23.02.2000 за № 33 «Тим­часові штатні нормативи медичного, фармацев­тичного персоналу і працівників кухонь цент­ральних районних і районних лікарень сільських районів, центральних районних поліклінік сільських районів, міських лікарень і поліклінік (амбулаторій) міст і селищ міського типу з чи­сельністю населення до 25 тис. чоловік».
    
16. 
    Потребують розробки та практичного вир­ішення питання захисту прав працівників псих­іатричних закладів, в тому числі у випадках по-сягнень на їх здоров' я з боку психічно хворих.
    
17. 
    З метою усунення стигматизації психічнох-ворих і системи охорони психічного здоров'я всі її працівники повинні регулярно висвітлювати у засобах масової інформації та використовува­ти інші шляхи популяризації серед населення знань з психогігієни, психопрофілактики, реаб­ілітації та ресоціалізації осіб з психіатричними проблемами.
    

10. 
    Закон України «Про психіатричну допомогу», 2000.
    
11. 
    Москаленко В.ФНапрєєнко О. К., Домбровська В.В. Стан та перспективи розвитку психіатричної допомоги в Україні //Український вісник психоневрології.-Т. 8, вип. 1 (23), 2000.- С. 4-7.
    
12. 
    Москаленко В.Ф., Гойда Н.Г., Напрєєнко О.К. Стан психіатричної допомоги в Україні на кінець 2000 року та перспективи її розвитку //Вісник психічного здоров' я.-№ 1-2,
    

2001.- С. 5-13.

4. Напрєєнко О.К., Домбровська В.В. Сучасний стан (2002
рік) та шляхи вдосконалення психіатричної допомоги в Україні //

Архів психіатрії.- Т.9, № 4 (35), 2003.- С. 6-9.

5. Проблемы организации социально-психиатрической и
психотерапевтической службы в Украине / Михайлов Б.В.,
Напреенко А.К., Квасневский А.Л. и др. //Вопросы пограничной
психиатрии, психотерапии, медицинской психологии: Материалы
науч.-практ. конф. (Берминводы, 4-5 июня 1998 г.).- Харьков, 1998.-

С. 4-12.

6. Психіатрична допомога в Україні у 2001 році та перспективи
її розвитку / Гойда Н.Г., Жданова М.П., Напрєєнко О.К.,
Домбровська В.В. //Український вісник психоневрології. - Т. 10,
вип. 2 (31), 2002.-С. 9-12.


Журнал психиатрии и медицинской психологии УДК 616.89.1-02:616-00128
№ 3 (13), 2004

Останнім часом накопичується все більше клінічних і експериментальних доказів стосов­но вразливості головного мозку людини до дії іонізуючого випромінювання [1-4]. В останні роки частіше відмічається формування в УЛНА на ЧАЕС екзогенно-органічних форм ураження головного мозку, а також розвиток психоорганічних синдромів різного ступеня вираженості [4,5].

Відомо, що навіть малі дози низької інтен­сивності викликають інтерцелюлярні реакції в корі півкуль головного мозку, гіпокампі, стовбу­ровій області та мозочку [6].

На даний час виділені та описані нейропси-хологічні синдроми, характерні для ураження відповідних структурно-функціональних зон мозку [7,8].

Вкрай дискусійною залишається проблема локалізації уражень головного мозку внаслідок впливу іонізуючого випромінювання.

Вельми цікавими є результати незалежних найсучасніших досліджень наслідків радіоте­рапії. Проводились дослідження когнітивних функцій осіб, що одержали профілактичне оп­ромінення голови або тотальне опромінення в клініці онкології. Результати виявилися діамет­рально протилежними.

З одного боку, проведення певних тестів на інтелект, увагу та пам' ять показало відсутність клинічно вимірюваних ознак радіаційного ура­ження вищих психічних функцій ЦНС [9,10].

З іншого боку, існують дані про те, що в гру­пах опромінених, незалежно від прогресування основного (онкологічного) захворювання, фор­ми, локалізації пухлини та гістологічного діаг­нозу, має місце значне зниження за когнітивни-ми тестами та більш тяжка лейкоенцефалопатія, яка корелювала зі зниженням пам' яті та пізна­вальними порушеннями, дефіцит слухової ува­ги та усного навчання. Вчені вважають, що вплив радіотерапії на мозок сильно впливає на розви­ток вербальних та невербальних функцій [11-13].

Клінічні, нейропсихофізіологічні та нейро-візуалізаційні (магніторезоненсна томографія) дослідження останніх років вказують на на­явність як кортикальної дисфункції, так і атро­фічних змін кори великих півкуль, особливо в лобних та скроневих долях в ліквідаторів [4].

У зв'язку з цим представляє інтерес визна­чення ролі певних ділянок головного мозку в розвитку порушень вищих психічних функцій в структурі органічного ураження головного мозку (енцефалопатії) в осіб, що зазнали впли­ву іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на ЧАЕС.

Мета дослідження: Визначити переважну локалізацію порушень вищої нервової діяльності при органічних психічних розладах у віддале­ний період впливу іонізуючого випромінюван­ня внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В дослідження були включені 102 чоловіки, учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1986 р. з органічними психічними розладами віком від 35 до 55 років (M±SD - 44,21±5,94 років) на момент обстеження (основна група) з верифікованим дозовим навантаженням від 0,3 до 6,0 Зв, з них 52 особи, що перенесли ГПХ (підгрупа 1). Контрольну групу склали 23 прак­тично здорові чоловіки віком від 36 до 55 років

(M±SD - 43,50±5,65 років). Розподіл пацієнтів основної та контрольної групи по віку відпові­дав нормальному. Обстежені основної та конт­рольної груп були мешканцями міста. Рівень оцінки житлово-побутових умов та матеріально­го забезпечення сімей осіб основної та конт­рольної груп статистично не відрізнявся. Серед кількості пацієнтів основної та контрольної груп, що мають вищу, середню спеціальну та загаль­ну середню освіту, статистично достовірних роз­біжностей виявлено не було. За оцінкою вира-женості шкідливих звичок достовірних розбіж­ностей також не виявлено.

Величини сумарної поглинутої дози опромі­нення пацієнтів основної групи знаходились в діапазоні 0,3 - 6,0 Зв, середня поглинута доза (M±SD) - 1,54±0,886 Зв. Середня величина су­марної поглинутої дози опромінення пацієнтів підгрупи 1 (M±SD) зіставляла 2,24±0,886 Зв, а підгрупи 2 - 0,58±0,34 Зв, (z=12,32; р<0,001). Були обстежені особи, що зазнали впливу одно­разового гострого опромінення.

Всі обстежені проходили повне нейропсихоло-гічне досліждення за експериментальною методи­кою [7] з якісною та кількісною оцінкою резуль­татів. Успішність виконання кожного завдання була ранжирувана за 4-х бальною системою - 0, 1, 2, 3. При цьому оцінка «0» - відсутність помилок, оці­нки «1», «2» и «3» відповідно означають слабо ви­ражені порушення, середнього ступеню та грубі розлади. Аналіз та кваліфікація дефекту проведе­на на основі принципів, розроблених О.Р.Лурія [8].

Виявлення право-ліворукості проводилось за опитувальником Аннетт та допоміжними мотор­ними тестами [7].

Дослідження вербальної пам' яті проводилось за допомогою тесту аудиторно-вербального на­вчання Рея (The Rey Auditory Verbal Learning Test, RAVLT) [14].

Тест «Швидкість слів» було використано для дослідження швидкості довільних асоціативних процесів, тест «Кольорові слова Струпа» [15] для виявлення порушень регуляції інтелектуальної діяльності. Для дослідження процесів мислен­ня були використані методики «Суттєві ознаки» та «Прості аналогії» [16].

Електронні таблиці Excel 4,0 (MS Windows) використані як структура баз даних для накопи­чування, зберігання і аналізу інформації. Стати­стичний аналіз проведено за допомогою пара­метричних та непараметричних критеріїв.

---

Скачать файл (6719.9 kb.)

Поиск по сайту:  

---