Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольна робота - Міжнародна економіка - файл 1.doc


Контрольна робота - Міжнародна економіка
скачать (66.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc67kb.15.12.2011 12:18скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
ВАРІАНТ 12

Завдання 1. Шляхи інтеграції України у світове господарство



Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Інтеграція України у світове господарство пов'язана насамперед з необхідністю прискорення переходу її до ринкової економіки заради подальшо­го успішного розвитку країни. Першочерговим завданням тут є формування ефективної структури національної економіки. Зовнішньоекономічні зв'язки України в процесі інтеграції її у міжнародну економічну систему охоплюють також комплекс важливих соціальних і екологічних проблем, які успішно вирішуються тільки спільними зусиллями всієї світової спільноти.

На сьогодні існують об'єктивні можливості для інтеграції України у світову економіку. До них передусім належить економічний потенціал країни, її геополітичне положення, статус позаблокової держави тощо.

Інтеграція України у світову економіку здійснюється за декількома напрямками (векторами). Перший з них - це Співдружність Незалежних Дер­жав (СНД). Ця організація була заснована 1991 року країнами, що входили до СРСР, включаючи й Україну. Договір про заснування СНД передбачав спів­робітництво у таких сферах як зовнішня політика, економічна та фінансова політика, співпраця у галузі безпеки та оборони. Але з часом виявилося, що інтеграційні процеси в СНД ідуть важко і суперечливо через різне розуміння цілей організації різними країнами. Так, наприклад, Україна не бере участі в оборонних структурах СНД, оскільки цe суперечить її Конституції. Економі­чна інтеграція України в СНД гальмується також взаємними непорозуміння­ми з низки питань з деякими країнами-членами цієї організації і насамперед з Російською Федерацію. Незважаючи на те, що 1993 року країни - члени союзу підписали угоди про створення Економічного Союзу, насправді ж еконо­мічна інтеграція в СНД на сьогодні відповідає лише рівневі зони сприяння торгівлі, а не зони вільної торгівлі, як на цьому наполягає Україна.

У той же час, незважаючи на труднощі, якими супроводжується співробітництво країн - членів СНД, ця організація має для України важли­ве значення, оскільки економічний простір СНД є потенційно широким ринком збуту вітчизняних товарів і послуг і джерелом імпорту необхідної сировини, особливо енергоносіїв, устаткування та обладнання, товарів широкого вжитку. На країни СНД припадає понад 40 % зовнішньоторгове­льного товарообігу України. Збереглося ще чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і колишніх республік СРСР. Хоча й повільно, але здійснюються певні дії у напрямку створення єдиного економічного простору в межах СНД. Більшість країн тут має безвізовий режим, що по­легшує вільне пересування робочої сили. Налагоджуються на нових рин­кових засадах виробничі й комерційні зв'язки між підприємствами країн-членів організації, розвивається співробітництво у кредитно-фінансовій сфері. Україна здійснює також економічне співробітництво з членами СНД на двосторонній основі, особливо з Російською Федерацією, Білоруссю, Туркменістаном. З деякими країнам членам и СНД Україна поступово розширює економічне співробітництво шляхом укладення угод про вільну торгівлю, взаємний захист інвестицій, спільне транспорт­не сполучення, усунення подвійного оподаткування тощо.

Другий напрямок (вектор) Інтеграції України у світову економіку - Організація Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), що була заснована за безпосередньої участі України 1992 року у Стамбулі. Вона включає 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Гре­цію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину та Укра­їну. Як спостерігачи, у роботі ОЧЕС беруть участь Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина і Туніс. ОЧЕС - це об'єднання країн для ство­рення спільного ринку, здійснення спільних взаємовигідних капіталовк­ладень, розвитку спільних транспортних та комунікаційних систем тощо. Виходячи з такої загальної цілі, більш вузькими цілями ОЧЕС є:

- перетворення Чорного моря у територію миру, стабільності та процвітання завдяки розвитку дружніх і добросусідських відносин між країнами-членами ОЧЕС;

- розвиток економічного співробітництва між цими країнами на під­ставі принципів Гельсінського Заключного Акту та рішень, що містяться у документах ОБСЄ ;

- поліпшення умов для підприємницької діяльності та стимулюван­ня здорових Індивідуальних та колективних ініціатив суб'єктів ринку;

- сприяння міжнародному економічному співробітництву з ураху­ванням специфічних умов, інтересів і проблем країн - учасниць організації, створення вільних економічних зон, вільний рух капіталів і товарів тощо;

- розвиток багато- та двостороннього чорноморського економічного співробітництва, особливо а економічній сфері;

- використання всіх можливостей для подальшого розширення і диверсифікації співпраці та взаємовигідного обміну діловою інформацією.

Крім цього, у Декларації про ОЧЕС визначаються також пріоритетні галузі співробітництва: транспорт і комунікації, стандартизація та сертифі­кація продукції, енергетика, видобування та оброблення мінеральних сиро­винних ресурсів, туризм, агропромисловий комплекс, ветеринарний і сані­тарний захист, охорона здоров'я і фармацевтика, наука та освіта.

Для здійснення покладених на організацію функцій ОЧЕС формує бюджет за рахунок внесків країн - учасниць.

Економічне співробітництво країн-члєнів ОЧЕС знаходиться поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Але учасники організації розгля­дають реальні перспективи для розширення і поглиблення співробітництва. Вже сьогодні воно здійснюється у таких галузях як енергетика, транспорт, зв'язок, екологія. У ближній перспективі: об'єднання електромереж у систе­му чорноморського кільця, створення регіональних транспортних коридорів; прокладення ліній оптико-волоконного зв'язку; розроблення спільної про­грами з охорони Чорного моря. Багато надій покладається на Чорноморський Банк Торгівлі та Розвитку (ЧБТР), який розпочав діяльність 1999 року.

Третій напрямок (вектор) інтеграції України у світову економіку — ГУУАМ. Ця міжнародна організація створена 2001 року у складі Грузії, України, Узбекистану, Азербайджану та Молдови. Україна серед країн-учасниць ГУУАМ має найбільший економічний потенціал. Однією з цілей ГУУАМ є сприяння транспортуванню газу з Центральної Азії та азербайджанської наф­ти на Захід, відродження «Великого шовкового шляху». Деякі спостерігачі вбачають у створенні ГУУАМ спробу знайти альтернативу СНД, в якому ке­руюча роль належить Російській Федерації. Проте насправді це не так. Кож­на міжнародна регіональна економічна організація надає свої можливості для економічного співробітництва країн, історично пов'язаних з Україною.

Четвертим напрямком (вектором) інтеграції України у світову економіку є євроінтеграція, а стратегічною метою - вступ до Європейського Союзу (ЄС). Останнє відкрило б для України нові значні можливості щодо прискорення економічного розвитку і підвищення добробуту її населення.

Враховуючи, що Україна – одна із найбільших європейських держав, то для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, з країнами-членами Європейського Союзу. В цілому Європа готова до співробітництва: Україна становить стратегічний інтерес для ЄС.

Одначе бажання України стати членом ЄС досі не реалізувалося через невідповідність її економічного механізму нормам і вимогам Європейського Союзу. Проте, Україна крок за кроком просувається у цьому напрямку, 1994 року була підписана Угода про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною, яка набула чинності 1998 року.

1999 року була прийнята спільна стратегія Європейського Союзу що­до України, в якій особливий наголос зроблено на сприянні демократичним перетворенням в Україні. Найближчим часом очікується укладення спеціаль­ної угоди між Україною та Європейським Союзом про особливе партнерство.

22 лютого 2005 р. у Брюсселі був підписаний План дій «Україна — ЄС», розрахований до 2008 року.

Можливість визначення та реалізації узгоджених меха­нізмів співпраці між ЄС та Україною на найближчий пері­од та віддалену перспективу, яка передбачається відповід­ним рішенням Єврокомісії, має бути максимально ефектив­но використана українською стороною. Потрібно творчо осмислити досвід країн першої хвилі євроінтеграціиного процесу, зробити все, аби уникнути помилок, яких при­пустили країни Центральної та Східної Європи.

Стратегічними перспективами фундаментальних сис­темних трансформацій, що мають бути здійснені, є:

- реалізація стратегії випереджального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6-7% (у 1,5-2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-членами ЄС;

- опанування інноваційної моделі структурної пере­будови та зростання, реалізація якої має забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності укра­їнської економіки, ствердження України як високо-технологічної держави;

- у соціальній сфері головним завданням має стати ці­леспрямоване забезпечення надійних передумов ско­рочення розриву в рівні та якості життєвих стандартів з країнами ЄС, ствердження середнього класу — осно­ви політичної стабільності та демократизації суспіль­ства, суттєве обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності;

- Україна має активно вирішувати завдання так званої секторальної (або галузевої) інтеграції. Йдеться про поглиблення інтеграційних процесів між Україною та ЄС в енергетичній сфері, співробітництво у розвит­ку транспортно-комунікаційних мереж, в інформа­ційній сфері та сфері високих технологій;

- у центрі уваги Уряду та ВР України мають бути про­блеми адаптації законодавства України, національної системи права, включаючи правову культуру, судову та адміністративну практику, до системи законодав­ства та права Євросоюзу. Формування правового поля держави є тривалим суспільним процесом, органічно пов'язаним зі змінами в усіх інших сферах життя держави.

Реалізація завдань євроінтеграційної стратегії України згідно зі Стратегією економічного і соціального розвитку впродовж 2004-2015 років «Шляхом європейської інтегра­ції» передбачає здійснення таких заходів:

- адаптація законодавства України до вимог законо­давства ЄС у пріоритетних сферах;

- розв'язання проблем, пов'язаних зі вступом України до COT;

- здійснення переговорного процесу щодо: — нового порівняно з УПС формату відносин Украї­на — ЄС та підписання відповідної угоди (з питань економіки, зовнішньої торгівлі, регіональної та соціальної політики, галузевого та транскордонного розвитку, охорони довкілля та екологічної безпеки);

— створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціо­нування ринкових інститутів, гарантування право­вих норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, застосування відповідних правил по­ходження товарів, належну організацію прикор­донної інфраструктури тощо;

— поступового залучення України до участі в галу­зевих програмах ЄС (у сферах транспорту, енерге­тики, розвитку міського господарства, сільського господарства, охорони здоров'я, освіти та ін.);

— запровадження нових інструментів у сфері технічної допомоги та з метою підвищення ефективності реалізації програм та проектів тех­нічної допомоги з боку ЄС: проведення відповід­них інституційних змін за аналогією з країнами ЄС; створення нових схем адміністрування програм та проектів техніч­ної допомоги;

- інтеграція інфраструктурних мереж України в євро­пейські, зокрема енергетичні, транс­портні та телекомунікаційні;

- виконання процедур, необхідних для набуття чин­ності нового формату відносин Україна — ЄС. Новий статус дозволить Україні бути краще інформованою щодо внутрішніх перетворень у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах, отримувати легший та більший доступ до фінансових ресурсів ЄС;

- розробка проекту Стратегії технічного та технічно-економічного співробітництва на 2008-2015 pp.;

- проведення переговорного процесу та створення Мит­ного союзу між Україною та ЄС, ме­тою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перешкод;

- повне виконання Україною зобов'язань за укладе­ними міжнародними угодами та досягнення копен­гагенських критеріїв членства в Євросоюзі (2007-2015 рр.).

За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію вступу в перспективі у Європейський Союз. Однак на підготовчому етапі та довгому шляху у напрямі інтеграції до ЄС попереду чекає велика робота зі структурної перебудови економіки, реформування власності, здійснення макроекономічної стабілізації, форсуванню економічного росту. Необхідно досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались в економіці країн Західної Європи. Якщо говорити про Україну, то вона сьогодні за багатьма макроекономічними показниками стоїть набагато нижче того, що вимагається за “критеріями конвергенції”.

Таким чином, перспектива інтеграції України у ЄС залежить значною мірою від вирішення ряду економічних проблем. Тільки в результаті успішного здійснення ринкових реформ і досягнення високого рівня розвитку економіки Україна може претендувати на членство у Європейському Союзі.

Розвиток відносин з Європейським Союзом у довгостроковій перспективі має залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України.

Перспективною формою інтеграції України у світову економіку є співпра­ця прикордонних адміністративних регіонів України на заході країни з аналогіч­ними районами країн - сусідок: Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії.

Україна бере участь у єврорегіонах: «Буг» (Волинська область і прикордонні регіони Польщі); «Карпати» (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області та суміжні території Польщі, Словаччи­ни, Угорщини та Румунії); «Верхній Прут» (Чернівецька область та суміжні території Молдови та Румунії).

Єврорегіон — це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох чи більше держав, що мають спільні кордони. Його утворення спрямоване на ко­ординацію взаємних зусиль і здійснення узгоджених дій у різних сферах життєдіяльності щодо національного законо­давства і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем в інтересах людей, що населяють його територію з обох боків державного кордону.

Серед багатьох факторів, що обмежують повноцінне ви­користання можливостей трансграничного співробітництва для рішення проблемних питань регіонального розвитку в Україні, можна виділити: по-перше — відсутність цілісної концепції державної політики регіонального розвитку країни, а по-друге — переважне сприйняття на рівні цен­тральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади країни трансграничного співробітництва як галузі зовнішньоекономічної діяльності і недооцінка його ролі в територіальному (просторовому) розвитку.

Крім цього, Україна як країна СНД порівняно з країнами Центральної і Східної Європи має обмежений доступ до про­грам і ініціатив ЄС. Це одне з проблемних питань, що по­требує спільного рішення на рівні Уряду України і європей­ських інститутів, зокрема Європейской Комісії.

Трансграничне співробітництво відіграє провідну роль як фактор процесу європейської інтеграції і створення Єв­ропи без внутрішніх кордонів.
^

Завдання 2. Як впливають зміни в умовах торгівлі на попит і пропозицію в світовій торгівлі? Чому?



Умови міжнародної торгівлі – це співвідношення експортних та імпортних цін певного товару країни в цілому чи групи країн.

Будь-яка зміна умов торгівлі означає рух експортних або імпортних цін. У результаті доходи торгуючої країни або збільшуються, якщо умови торгівлі поліпшуються, або зменшуються, якщо умови торгівлі погіршуються. Зміна рівня доходів, у свою чергу, безпосереднім чином впливає на рівень попиту, у тому числі й на імпортні товари. Відповідно, при збільшенні доходів – попит зростає, при зменшення – знижується.

^

Завдання 3. Чи можлива ситуація, коли внутрішня ціна в кожній з країн, яка приймає участь в міжнародній торгівлі, може бути вищою за світову ціну?



Внутрішні ціни на ті самі товари в різних країнах завжди різні в результаті особливостей у забезпеченості факторами виробництва, технологій, що використовуються, кваліфікації робочої сили й т.д.

Щоб торгівля була взаємовигідною, ціна будь якого товару на зовнішньому ринку повинна бути вище, ніж внутрішня ціна на той же товар у країні-експортері, і нижче, ніж у країні-імпортері.

Ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, перебуває між мінімальними й максимальної внутрішніми цінами рівноваги, що існують у країнах до початку торгівлі.
Список використаної літератури


    1. Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини. - К.: Кондор, 2005. - 266 с

    2. Козак Ю.Г. Міжнародна економіка: Підруч. для студ. вищих закладів / За ред. Ю.Г. Козака, Д.Г. Лук'яненка, Ю.В. Макогона. - 3-тє вид. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 560 с.

    3. Кухарська Н.О., Харчіков С.К. Міжнародна економічна діяльність: Навч. посібник. – Харків: Одіссей, 2007. – 456 с.

    4. Міжнародна економіка: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / А.М.Поручник, Я. М. Столярчук, О. Д. Павловська та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Поручника. — К.: КНЕУ, 2005. — 156 с.

    5. Міжнародна економіка: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / За ред. А.М. Поручника. — К.: КНЕУ, 2005. — 156 с.

    6. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко та ін. – К.: Либідь, 2007. – 640 с.

    7. Солоніко К.С. Міжнародна економіка: Навч, посіб. - К.: Кондор, 2008. – 382 с.











Скачать файл (66.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации