Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Шпора - Земельне право - файл 1.doc


Шпора - Земельне право
скачать (249.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc250kb.15.12.2011 17:22скачать

содержание

1.doc

  1   2   3

1. Земельне право як самостійна галузь права України.

Земельне право є самостійною галуззю права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, їх охорони від негативного впливу, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю і додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин.

2. Джерела земельного права України.

Джерелами ЗП є нормативно-правові акти органів державної влади та місцевого самоврядування, які містять загальнообов’язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють економічні й екологічні суспільні відносини у галузі використання та охорони земель і розраховані на багаторазове застосування. За юридичною силою джерела ЗП поділяються на закони і підзаконні нормативні акти. За предметом регулювання джерела підрозділяються на загальні та спеціальні(Конституція, ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про оплату на землю”, „Про оренду землі”). За характером правового регулювання джерела поділяються на матеріальні та процесуальні. За формою законодавчого акта розрізняють кодифіковані джерела й ті, що не є такими. Систему джерел ЗП утворюють Конституція; міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди й двосторонні договори; закони; декрети КМ; укази і розпорядження Президента; постанови і розпорядження КМ; НПА міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; нормативні акти місцевих органів викон. влади і місцев. самоврядування; локальні НПА.

^ 3. Система земельного права України.

Під системою ЗП розуміють сукупність правових інститутів, кожний з яких складаються з групи юридичних норм, що регулюють однорідні земельні відносини, які характеризуються певною єдністю. Правові норми, що регулюють правовий режим окремих категорій земель, утворюють правові інститути земель сільськогосподарського призначення, лісового фонду тощо. Два і більше інститутів можуть бути об’єднанні в один, більш складний. Прикладом цього є інститут державного управління земельними ресурсами, який охоплює інститут державного контролю за використанням і охороною земель та інститут ведення державного земельного кадастру і здійснення землеустрою. Отже, правовий інститут – це система взаємозалежних правових норм, які регулюють відносно відособлену групу однорідних суспільних відносин. ЗП як навчальна дисципліна являє собою систему знань та інформації про основні положення і зміст цього права.

^ 4. Місце земельного права в системі права.

ЗП є складовою частиною національної правової системи і знаходиться у тісному взаємозв’язку з іншими галузями права. Його місце у системі права визначається роллю і значенням правового регулювання земельних відносин, які становлять предмет даної галузі. ЗП тісно пов’язане з конституційним правом, норми якого мають основоположне значення як для нього, так і для усіх галузей правової системи. При цьому відмітною рисою ЗП є те, що предмет його регулювання становить економічні відносини. ЗП має тісний зв'язок з адміністративним правом. У багатьох випадках амін.-правові акти є підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в амін. Порядку вирішується питання відведення земельних ділянок, встановлення їх меж, видачі правовстановлюючих документів, здійснення контролю за додержанням земельного зак-ва, притягнення до амін. відповід. осіб, винних у його порушенні. Зв'язок з цивільними правом є тісне переплетення земельних і майнових відносин, обумовлене зв’язком права на земельну ділянку, з правом на насадження, будівлі, посіви, які знаходяться на ній. Зв'язок ЗП з природноресурсовим правом обумовлене тим, що використання природних ресурсів без використання такого просторового базису, як земля, неможливе. Між ЗП та екологічним правом є визнанням землі об’єктом навколишнього природного середовища, який функціонує у складі екосистеми і знаходиться в екологічному взаємозв’язку і взаємодії з цим середовищем. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв’язку з наданням і вилученням земель, а також додержанням порядку їх використання.

^ 5. Принципи земельного права.

Принципами ЗП - це закріплені у земельному законодавстві керівні засади, які виражають сутність норм земельного права й основні напрями правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з раціональним використанням та охороною земель. Принципи ЗП реалізуються шляхом відтворення цих положень у земельному зак-ві. Принципи ЗП можна поділити на конституційні, загально правові, спеціальні. Конституційні пр-пи. є універсальними, вони притаманні усім галузям права. Загально правові пр-пи – це результат відображення у земельному зак-ві конституційних пр-ів. Земельне зак-во ґрунтується на таких принципах: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного реверсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юрид. осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави у здійснення громадянами, юрид. особами і територ. громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки. Спеціальні пр-пи утворюють систему, що ґрунтується на структурній організації системи ЗП. До них належать: пр-п цільового і раціонального використанні земель; пр-п особливого правового режиму категорій земель (передбачений ч.2 ст.18 ЗК); пр-п пріоритету сільськогосподарського використання земель та їх охорони; пр-п державного контролю за використанням і охороною земель; пр-п платності використання земель; пр-п забезпечення захисту прав юридичних осіб і громадян на землю.

^ 6. Склад та цільове призначення земель України.

До земель У. належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Землі У. за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики,

оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.


^ 7. Встановлення та зміна цільового призначення земель.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється

на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами

виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом

Міністрів України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.


^ 8. Правовий статус земель сільськогосподарського призначення.

Землями сільскогоспод призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначення для цих цілей.. можна визначити дві основні правові ознаки значених земель – їх надання для потреб сільського господарства і призначення для використання у сфері сільськогоспод. виробництва. У власності й користування сільськогоспод-их підприємств та громадян можуть знаходитися лише індивідуально визначені, виділені в натурі (на місцевості) земельні ділянки, що мають чіткі межі. Землі сільськогосподарського призначення за юридично закріпленими способами їх використання поділяють на два основні види: 1) сільськогоспод-і угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовуються для посівів сільськогоспод-их культур і служать засобом виробництва в рослинництві; 2) несільськогоспод-кі угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консерванті тощо), які є лише територіальним базисом і необхідні для організації сільськогоспод-го виробництва та пов’язаних з ним видів діяльності.

^ 9. Землі житлової та громадської забудови.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та

місцевих правил забудови. Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва

та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та при будинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких

розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.


^ 10. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно

створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Використання земель природно-заповідного фонду: 1. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 2. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом. До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками. Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.

^ 11. Землі оздоровчого призначення.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Обмеження діяльності на землях оздоровчого призначення: 1. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. 2. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

3. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони

забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Використання земель оздоровчого призначення: 1. Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Порядок використання земель оздоровчого призначення

визначається законом.


^ 12. Землі рекреаційного призначення.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Склад земель рекреаційного призначення: До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Використання земель рекреаційного призначення: 1. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 2. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. 3. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.


^ 13. Землі історико-культурного призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і

пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець,

військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. Використання земель історико-культурного призначення: 1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 2. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

3. Порядок використання земель історико-культурного

призначення визначається законом.

^ 14. Землі лісового фонду.

До земель лісогосподарського призначення належать землі,

вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Власність на землі лісогосподарського призначення: 1. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів

місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. 3. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Використання земель лісогосподарського призначення: 1. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. 2. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

^ 15. Землі водного фонду.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними

об'єктами, болотами, а також островами не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та

каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Право на землі водного фонду: 1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів

виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. 3. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування

надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. 4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних

захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. 5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

^ 16. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики,

оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку,

водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. До земель морського транспорту належать землі під: а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту; б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт. До земель річкового транспорту належать землі під: а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують

річковий транспорт; б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами; в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями; г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями; ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями; д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими

спорудами для обслуговування водних шляхів. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного господарства, автовокзалами, автостанціями, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами тощо. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним

озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг. До земель авіаційного транспорту належать землі під: а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами; б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми,

службово-технічними територіями; в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, тощо. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних

Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до зак-ва У. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.


^ 17. Право власності на землю.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи

державної влади, - на землі державної власності. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної

власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної

частки (паю). Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти

комунальної власності. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів

суспільної необхідності та для суспільних потреб;б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної

власності територіальними громадами;ґ) конфіскації земельної ділянки. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради. Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

г) за рішенням суду. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.

У спільній сумісній власності перебувають земельні

ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній

сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Власники земельних ділянок зобов'язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання

земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

  1   2   3



Скачать файл (249.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации