Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции 1-8 Бюджетный менеджмент - файл 1.doc


Лекции 1-8 Бюджетный менеджмент
скачать (1836.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1837kb.15.12.2011 17:47скачать

содержание

1.doc

  1   2   3   4
Тема 1 Сутність та складові бюджетного менеджменту.

1. Сутність бюджетного менеджменту.

2. Система управління бюджетом.

3. Складові бюджетного менеджменту.
1. Сутність бюджетного менеджменту.
Важливою для розуміння теоретико-методологічних і прагматичних підходів західних економістів до бюджету і бюджетного менеджменту є теза, що за обставинами свого виникнення та у своєму інституційно-правовому значенні бюджет є продуктом конституційної демократії. Поза суто функціонально-фінансовим призначенням державних доходів і видатків, що існує вже тисячоліття, бюджет у сучасному розумінні виник з ідеї суспільної згоди на стягування податків та парламентського контролю за їх витрачанням. Уперше ці права були законодавчо зафіксовані, увійшли в загальногромадянську свідомість та суспільну практику в Англії починаючи з ХVІІ ст.1 Зокрема вони були закріплені в Петиції про права (Petition of Rights) 1628 р. та в Біллі про права (Bill of Rights) 1689 р. У колоніях Нової Англії гострі дебати про фундаментальне парламентське право на затвердження бюджету були важливим поштовхом до подій, які врешті-решт привели до унезалежнення від метрополії й заснування США2. Відтоді сформувалися демократичні основи управління бюджетом, зросло його політичне значення.

Цікаве й етимологічне походження самого терміна “бюджет”. В історії казначейства (міністерства фінансів) Великобританії згадується, що в 1730-ті роки тодішній канцлер (міністр) казначейства Роберт Вальполь іронічно називав розрахунки державних доходів і видатків за назвою спеціального портфеля (bougette), в якому він приносив ті документи в парламент для доповіді3. Від бюджету-портфеля і пішли фінансові поняття “бюджет”, “відкрити бюджет”.

Бюджет сучасного розвиненого суспільства спирається на досить фундаментально і глибоко розроблену теорію. Серед її творців — найвидатніші імена економічної науки — від У. Петті, П. Буагільбера, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Стюарта Мілля, А. Вагнера до Дж. М. Кейнса, Г. Шмольдерса, П. Самуельсона, Дж. Б’юкенена. З-поміж цих та інших імен, пов’язаних з фінансовою наукою, є визначні вчені академічного напряму, державні діячі та радники урядів, лауреати Нобелівської премії. Серед багатьох наукових напрямів найбільший вплив мають школи, котрі розробляють актуальні бюджетні проблеми як міст від теорії до практики. Фінансова наука шукає і знаходить раціональні рішення стосовно бюджету в контексті функціонування громадянського суспільства з його складною грою ринкових і політичних сил.

Розвиток теорії бюджету динамічно пов’язаний із загальними законами руху суспільного процесу й економіки, а сама вона завжди становила невід’ємну частину основної економічної доктрини, яка визначалася конкретними історичними умовами розвитку, а також не в останню чергу завданнями й інтересами правлячого класу.

^ Бюджетний менеджмент — це один із напрямків фінансового менеджменту.

Бюджетний менеджмент — це сукупність взаємопов'язаних дій (управлінських функцій), прийомів, методів, що направлені на керування бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних потоків. Бюджетний менеджмент повинен дати відповідь на питання — як ефективно керувати цим рухом і відносинами.

Кожна система управління, в тому числі і бюджетна, складається із двох взаємопов'язаних частин — об'єкта і суб'єкта управління. Об'єктом виступає бюджет, суб'єктом органи управління бюджетом. На якості управління однаково відображається знання як об'єкта, або як ще він визначається, керованої системи, так і суб'єкта, або керуючої системи, що схематично можна представити таким чином (рис. 1). Але певна підпорядкованість між ними існує. Визначальним є знання об'єкта управління, бо без цього процес управління просто неможливий.

Предметом бюджетного менеджменту як навчальної дисципліни є бюджетний процес і управління ним.

Національні схеми бюджетного федералізму. Існують різні класифікації форм функціонування міжбюджетних відносин за певними критеріями, покладеними в їх основу. Так, за класифікацією Міжнародного валютного фонду залежно від форм політичної взаємодії та ступеня фінансового співробітництва різних рівнів влади вони диференціюються від класичного федералізму (США), кооперативного (Німеччина), до канадського, британського варіанта бюджетного федералізму і режиму адміністративної опіки над органами місцевого самоуправління (Франція, скандинавські країни)4.

Відповідно фінансові взаємовідносини верхнього й нижчих ешелонів влади можуть характеризуватися: чітким розмежуванням бюджетних надходжень, комбінуванням власних доходів місцевих бюджетів з трансфертами з вищестоящих бюджетів; опорою на механізм солідарного розподілу доходів та систему міжбюджетних субсидій; залежністю від дотацій центрального уряду. Специфічні особливості бюджетного федералізму і міжбюджетних відносин існують у Швейцарії.

Феномен бюджетного федералізму однаковою мірою стосується як федеральних, так і унітарних держав. Але особливу увагу привертають держави з федеральним устроєм, де проблеми міжбюджетних відносин особливо складні, а тому і найбільш пізнавально показові. Розглянемо концептуально організаційні засади кількох національних моделей бюджетного федералізму.

У ретроспективі американський федералізм склався ще в постколоніальну епоху навколо принципу локалізму як політичної ідеї, яка об’єднувала конституційно відособлені уряди різних рівнів. Вудро Вільсон (1856—1924) — один із найпопулярніших донині президентів США (обіймав цю посаду з 1913 до 1921 р.) — наголошував: “Питання відносин штатів і федерального уряду є кардинальним питанням нашої системи”5. На функціонування бюджетного федералізму істотно впливають особливості американської вертикалі державної влади. Конструкція останньої така, що країна поділена на відомчі (банківські, фіскальні, судові, навчальні та ін.) федеральні округи, які не збігаються з адміністративно-територіальним поділом. Наприклад, у фіскальному плані США розділені на дев’ять податкових округів. На території одного штату діють установи кількох різних відомчих округів. У такому разі ресурси влади і коштів у певному регіоні не концентруються в одних руках. Рішення фінансових питань, що стосуються федеральної компетенції на даній території, належить керівникам різної відомчої підпорядкованості.

Американська система фінансових взаємовідносин за схемою “федеральна адміністрація → штати → органи місцевого самоврядування” є результатом еволюційного, якщо дивитись з історичної дистанції, компромісу між місцевими і федеральними силами. Тому і модель міжбюджетних відносин є суперечливим поєднанням обмежених повноважень й ініціативних можливостей різнорівневих підрозділів державної адміністрації, їх тісної взаємозалежності та відносної самостійності, поєднанням співробітництва й конкуренції, розбіжностей і угод на ґрунті спільних інтересів6.

Ці риси відображають зміст 10-ї поправки до конституції США, згідно з якою власті штатів і федеральний уряд автономні й рівноправні між собою. Декларована мета міжбюджетної співпраці різних рівнів влади — підвищення ефективності використання бюджетних коштів за допомогою координації федеральних, штатних і місцевих програм, забезпечення на субнаціональному рівні загальнодержавних стандартів якості життя.

Крім власних податкових доходів, штати і території фінансують свою діяльність за рахунок фінансової допомоги з боку федеральних властей у формі грантів (Grants in Aid), як у США називають субсидії, дотації й трансферти. А також перерозподілу податкових надходжень (Revenue Sharing). Федеральна допомога надається по 28 статтях видатків. Їх сума становить понад 500 млрд дол. (більш як 15 % видатків федерального бюджету, п’ята частина бюджетних видатків штатів і місцевих органів). Назвемо лише цільові трансферти, вищі 5 млрд: шляхове будівництво, реконструкція міст і регіональний розвиток, освіта, зайнятість, трудові ресурси, соціальні послуги, охорона здоров’я, забезпечення мінімального рівня доходів. За своєю економічною природою гранти — безповоротні виплати, які не компенсуються і призначені для вирішення загальнонаціональних проблем за участі регіональних і місцевих властей.

Виконуючи роль фінансового інтегратора держави, трансферти не позбавлені деяких побічних негативних ефектів. Так, виконані в США емпіричні дослідження показали, що кожен долар, отриманий у формі гранта певним субнаціональним бюджетом, викликає зростання видатків даного бюджету на суму вищу, ніж можна очікувати від еквівалентного збільшення доходів на місцевому рівні. За розрахунками субсидований долар забезпечує збільшення витрат на суспільні блага локального споживання на 40 центів, а додатковий долар приватних доходів місцевої общини — лише на 10 центів7.

Цей феномен увійшов у фінансову науку під назвою “ефект липучки”, що в дослівному перекладі означає “ефект липучого паперу для мух”. Едвард Грамліх, автор даного терміна, який увійшов у підручники державних фінансів, не без сарказму зауважив, що субсидовані грошові кошти “прилипають” до рук бюрократів і витрачаються на їх розсуд8. Вважається аксіомою, що бюрократи завжди прагнуть максимізувати підконтрольні їм бюджетні ресурси. Тому вони заінтересовані в приховуванні оптимальної потреби в коштах і, вводячи в оману виборців, добиваються схвалення їх голосами завищеного обсягу місцевого бюджету в розрахунку на надходження грантів. У результаті “ефект липучки” дестимулює бюджетні обмеження, посилюючи тенденцію до фінансування програм штатного і/або локального значення радше за рахунок міжбюджетних трансфертів, аніж коштів оподаткування приватних доходів чи запозичень на відповідних територіях.

У даному контексті важливо нагадати про положення, зафіксоване в першій статті конституції Сполучених Штатів Америки, згідно з яким у конгрес не можуть бути обрані представники неоподатковуваних індіанських племен9. Без будь-яких сантиментів на тему дискримінації засновники США запровадили податковий ценз, котрий у принципі означає, що до розподілу ресурсів на державному рівні не можна допускати фіскально недієздатних людей, які не вносять своєї частки в бюджет. Загалом своєрідність американської схеми бюджетного федералізму полягає в існуванні практично автономних бюджетів трьох рівнів на основі чіткого розмежування урядових функцій і податкових надходжень.

Свої особливості і специфічні риси має бюджетний федералізм у Німеччині, де існують федерація, землі й общини. Згідно з основним законом усі рівні влади мають чітко визначені завдання і права, обумовлені сферою їхньої діяльності і компетенції, відповідне бюджетне господарство. Принципи незалежного ведення бюджетного господарства діють з урахуванням необхідності узгодження загальнодержавних інтересів й інтересів земель та общин під час вирішення конкретних завдань і забезпечення фінансування.

Найскладніші завдання і найважчий тягар фінансування припадає на федерацію. Фактично на федерацію покладені обов’язки, що стосуються гарантування безпеки існування держави в цілому. До федеральних функцій належать: закордонні справи, оборона, внутрішня безпека, монетарна система, важливі шляхи сполучення тощо. Федерація несе відповідальність за економічний розвиток країни в цілому, виплату військових компенсацій, соціальне забезпечення, охорону здоров’я, комплексні наукові дослідження, житлове будівництво і мостобудування тощо.

Найважливіші завдання земель стосуються культури, освіти, науки тощо. До сфери їх відповідальності належать також правосуддя, поліція, громадська охорона здоров’я. Слід мати на увазі, що в цілому землям дозволено виконання усіх державних завдань, якщо воно допускається конституцією.

Згідно з положенням про спільні завдання, федеральному урядові дозволяється брати участь у виконанні землями своїх обов’язків, коли “вони є важливими для суспільства в цілому і федеральна участь необхідна для поліпшення життєвих умов”10. До такої спільної діяльності належать: створення та розширення вищих навчальних закладів, у тому числі університетських клінік; поліпшення економічної структури регіонів; укріплення узбережжя; удосконалення аграрної структури тощо. У фінансуванні перших двох позицій половину всіх витрат у кожній землі несе федеральний уряд. Що ж стосується останніх двох позицій, то реальний внесок федерального уряду в удосконалення аграрної структури регіонів становить 60 %, а в укріплення берегів — 70 %11.

Найнижчою ланкою урядування є общини. У широкому спектрі їх інтересів фактично перебуває все, що безпосередньо стосується громади й окремих членів общини. Вони вільні добровільно “брати на себе будь-які завдання і пропонувати різні послуги чи виконувати різні функції у межах закону та такі, що не регулюються на загальнодержавному рівні”12. Конкретно вони несуть відповідальність щодо забезпечення водою, газом, електроенергією, очищення території, вилучення відходів тощо; активно підтримують заклади шкільної освіти і культури. Наведемо дані по окремих країнах, які характеризують роль різних рівнів влади у фінансуванні освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення (табл. 78).

^ Таблиця 78

Частка рівнів влади у фінансуванні окремих суспільних послуг у різних країнах13, %

Країна

Освіта

Охорона здоров’я

Соціальне
забезпечення

Федерація

Землі

Комуни

Федерація

Землі

Комуни

Федерація

Землі

Комуни

Австрія

34,7

65,1

0,2

51,0

48,2

0,8

90,3

8,2

1,5

Німеччина

4,2

68,4

27,4

72,4

12,5

15,1

78,6

10,9

10,5

Канада

8,0

53,5

38,5

14,8

83,9

1,3

64,5

31,6

4,0

Швейцарія

9,5

56,2

35,3

56,2

24,8

19,0

78,7

13,4

7,9

США

5,0

43,0

52,0

57,1

31,9

11,0

70,2

21,8

8,0

Франція

62,8



37,2

97,8



2,2

91,2



8,8

Велика Британія

33,0



67,0

100,0





79,9



20,1


Дані таблиці свідчать про те, що в різних, навіть федеральних, державах існують значні відмінності у розподілі завдань, повноважень між рівнями влади та у відповідному їх фінансуванні. Істотні відмінності спостерігаються у розподілі відповідальності у сферах освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення. На відміну від соціального забезпечення й охорони здоров’я сфера освіти в зазначених країнах організована більш децентралізовано. Як правило, відповідальність за загальну освіту та загальну медичну допомогу несуть комуни і землі. А вища освіта значною мірою підпадає під центральне регулювання.

Головною і фундаментальною ознакою бюджетних (фіскальних) взаємовідносин у ФРН є незалежність і автономність різних рівнів влади у сфері бюджету. В основу цього покладено поділ повноважень центральної влади й інших суб’єктів федерації та відповідний розподіл фінансових джерел для їх здійснення.
^ 2. Система управління бюджетом.
Систему управління бюджетом можна представити як комбінацію двох елементів: сукупності органів управління та етапів і методів управлінської діяльності в бюджетному процесі.

Бюджетний процес характеризує і відображає систему управління бюджетом, яка в свою чергу включає:

1). орагни управління бюджетом

2) структуру бюджетного процесу та методологію бюджетної діяльності.

Органи управління бюджетом можна згупувати в 3 групи:

1. органи законодавчої та виконавчої влади (Це ВР, КМ, обласні та міські держадміністрації, раднардепи). Повноваження ВР - Конституція ст.85.Повноваження КМ - там же ст.116

2. органи оперативного управління бюджетом

- органи системи Мінфіна (центральний аппарат мінфіна, мінфін АР Крим, обласні і міські фін управління, міські і районні фін відділи);

- організації при мінфіні (органи Держказначейства; КРУ)

- ДПА

- Рахункова палата

3. Органи нефінанс. профілю, які виконують функції, безпосередньо пов'язані з формуванням доходів та фінансуванням видатків бюджета:

- митний комітет та його підрозділи

- органи МВС

- органи юстиції та нотаріату

- природоохоронні органи та інспекції

- інспекції по контролю за цінами

По лінії фінансування видатків:

- головні розпорядники коштів (ГРК) (керівники міністерств , відомств, виконавчих органів і т.д.)

- розпорядники коштів 2го та 3го рівня які одержують кошти з бюджету і несуть відповідальність за їх цільове використання.
^ 3. Складові бюджетного менеджменту.
По структурі бюджетний процес складається з 4х етапів:

1) складання

2) розгляд

3) затвердження

4) виконання

Перші три етапи є БЮДЖЕТНИМ ПЛАНУВАННЯМ.

Рівень бюджетного планування залежить від 3х основних чинників:

- від чіткого формулювання цілей і задач, які вирішує та чи інша держава - це класична вимога до менеджменту та б.м. в тому числі;

- від достовірності тієї інформації, яка використовується в бюджетному плануванні

- від методів, які використовуються при бюджетному плануванні.

Відомо три методи планування показників бюджету:

• метод прямого рахунку;

• нормативний;

• аналітичний.

Метод прямого рахунку передбачає обчислення показників в бюджеті виходячи із реальних потреб і показників у розрізі окремих статей доходів і видатків по кожному підприємству, організації, установі, громадянину.

Нормативний метод заснований на використанні норм та нормативів, встановлених по відношенню як до детальних, так і узагальнюючих показників.

Аналітичний метод передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних чинників, засновується на моделюванні бюджетних показників.

Бюджетне планування в цілому засновано на балансовому методі. Є три варіанти збалансування бюджету:

■зменшення видатків;

■збільшення доходів;

■ встановлення джерел покриття дефіциту бюджету.

3. Складові бюджетного менеджменту визначаються загальними функціями управлінської діяльності. Наука про управління виділяє такі основні функції менеджменту:

■стратегічне планування;

■ планування реалізації стратегії;

■організація виконання розроблених планів;

■облік;

■ контроль.

Виходячи з функцій менеджменту та із структури бюджетного процесу, можна виділити такі складові бюджетного менеджменту:

1. Бюджетне планування.

2. Організація виконання бюджету.

3. Облік виконання бюджету.

4. Контроль за виконанням бюджету.

Необхідно зазначити, що основна і визначальна функція менеджменту — стратегічне планування — практично не реалізується в Україні. За роки самостійності України були спроби розробки окремих стратегічних документів. Прикладом такого документа може бути бюджетна концепція, розробка якої в цілому не була завершеною.

Реалізація функції стратегічного планування покладається на органи законодавчої влади. Першим кроком в цьому напрямі можна вважати бюджетну резолюцію на кожний рік (перша була прийнята 7 липня 1995 року), яку вищий законодавчий орган України передає виконавчим органам. Функції планування реалізації стратегії — поточне бюджетне планування та організація виконання розроблених планів — виконання бюджету покладаються на органи виконавчої влади і оперативного управління бюджетом і виконуються ними в рамках бюджетного процесу.

Виконання бюджету. Ця стадія бюджетного процесу включає заходи з виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входять до складу зведеного бюджету. Організація виконання бюджету, таким чином, одна з найважливіших складових бюджетного менеджменту.

Облік виконання бюджету є третьою складовою бюджетного менеджменту. Значення обліку для успішного виконання затвердженого бюджету велике. Місце обліку виконання бюджету в бюджетному менеджменті визначається місцем обліку в системі управління. Від прийняття своєчасних і правильних рішень з питань планування і виконання бюджету залежить ефективність управлінської діяльності. Ці рішення можуть бути прийняті тільки на основі проведеного аналізу відповідної інформації, яка характеризує стан об'єкта управління (бюджету) на певну дату чи за певний проміжок часу. Облік вирішує наступне важливе завдання — забезпечити систему управління необхідною інформацією. Тобто, облік виконання бюджету — це забезпечуюча система, на якій базується бюджетний процес. Правильність в прийнятті рішень залежить ще і від кваліфікації бюджетних працівників і від методології бюджетної роботи. Однак головним в управлінні бюджетом є саме інформація. Навіть феноменальні знання не допоможуть досягти результатів, якщо інформаційне забезпечення не відповідає встановленим вимогам.

Контроль за виконанням бюджету є одним із основних напрямків фінансового контролю. Він здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. В процесі бюджетного планування важливу роль відіграє попередній контроль, а також поточний. Вказаний контроль здійснюють абсолютно всі учасники бюджетного процесу (органи управління, а також підприємства, організації та установи). Поточний контроль здійснюється і в процесі виконання бюджету. Контроль за виконанням бюджету є складовою фін контролю , фін контроль - реалізаця на практиці контрольної функції фінансів.

Органи, на які покладено функцію контролю за виконанням бюджету:

1) податкова адміністрація

2) КРУ

3) Рахункова палата

4) Органи системи Мінфіну

Форми фінансового контролю:

- попередня - покликана запобігати порушенням законів

- поточна - провадяться всіми фінансами у процесі використання ПП коштів

- наступня - використовуються після надходження доходів чи провдених видатків

Методи фінансового контролю:

1 - ревізія - метод документального контролю за фін.-господ. діяльністю ПП, за дотриманням законодавства з фінансвих питань. За наслідками її складається акт

2 - перевірка - це обстеження й вивчення окремих ланок фін.-госп. діяльності ПП. Наслідки перевірки оформляються довідкою чи доповідною запискою.

Тема 2 Бюджетна політика.
1. Сутність, мета і завдання бюджетної політики.

2. Бюджетна політика місцевих бюджетів.

3. Склад та структура місцевих бюджетів.

4. Міжбюджетні відносини та їх регулювання.

5. Міжбюджетне фінансування.
1. Сутність, мета і завдання бюджетної політики.
Теоретико-методологічні основи вироблення бюджетної політики послідовно через розгаяд таких понять, як управління фінансами, система управління бюджетом та система вироблення бюджетної політики.

Відповідно до формулювання О.Ю.Казака "управління фінансами - це цілеспрямований вплив фінансових органів - суб'єкта фінансової системи на її об'єкт - фінансові відносини. Сам процес даного впливу здійснюється через функціонування фінансового механізму. ... фінансова політика - це кінцеві мета управління фінансами, його конкретний результат". Схема управління фінансами (рис. 1) була розроблена згідно з методологією, запропонованою О.Ю.Казаком.



^ Рис. І. Схема управління фінансами в Україні

Спинимось на розгляді одного з компонентів системи управління фінансами - системі управління бюджетом. Проаналізувавши методологію та результати проведених досліджень , в системі управління бюджетом в Україні на рівні держави (рис. 2) як субєкт управління можна виділити органи управління бюджетом, як обєкт управління – бюджетну систему України, як засіб(інструмент) управління – бюджетний механізм, як кінцеву мету системи управління бюджетом на державному рівні – рреалізацію бюджетної політики.

Таким чином, можна визначити, що система управління бюджетом в Україні - це система, що забезпечує цілеспрямований вплив органів управління бюджетом на бюджетну систему через функціонування бюджетного механізму з метою досягнення основних цілей бюджетної політики.

^ Державна бюджетна політика - це діяльність у сфері управління бюджетом, що спрямовується на досягнення державних цілей. Тут ми не будемо конкретизувати цілі держави через їх залежність від великої кількості чинників. Важливим чинником є те, що цілі бюджетної політики визначаються цілями держави.

^ Бюджетна політика (або фіскальна політика ) звичайно означає використання оподаткування і державних видатків для регулювання сукупного рівня економічної діяльності.


Рис. 2. Система управління бюджетом в Україні
Залежно від пріоритетів цільового спрямування заходів у сфері управління бюджетним процесом вони виділяють такі типи бюджетної політики:

• доходний (мета - максимально можливе збільшення за допомогою будь-яких засобів доходів бюджету);

• видатковий (мета - "надавати суспільству максимум благ (послуг)");

• контрольно-регулюючий (мета - "... пошук засобів штучного втручання в економіку для підтримки рівноваги доходів та видатків"),

• комбінований (мета - "... створення необхідних і достатніх умов для розвитку ринкової економіки,.. збільшення кількості та підвищення якості послуг, що надаються державою (муніципалітетами), забезпечення органів влади всіх рівнів достатніми і стабільними власними доходами на основі зростання легальних обсягів виробництва, споживання і доходів суб'єктів, активізації інвестиційної діяльності та підвищення контрольно-регулюючої ефективності бюджетного механізму") :

Залежно від стратегічного спрямування Т.М.Ковальова та С.В.Барулін виділяють стримуючу бюджетну політику (мета - запобігання кризам перевиробництва окремих видів продукції, недопущення перенасичення інвестиціями окремих галузей економіки тощо) та стимулюючу бюджетну політику.

^ Процес вироблення бюджетної політики - це один з елементів системи управління бюджетом, покликаний сприяти розробці та затвердженню основних напрямів бюджетної політики (бюджетна резолюція) відповідно до соціально-економічної політики держави.

1. Механізм вироблення бюджетної політики слугує для виконання одного з етапів бюджетного процесу - складання проекту бюджету. Безпосереднім результатом вироблення бюджетної політики є підготовлений органами виконавчої влади та затверджений законодавчим органом влади документ (бюджетна резолюція), завдяки якому забезпечується реалізація цілей (пріоритетів) бюджетної політики.

• Механізм вироблення бюджетної політики включає складові відповідно до груп завдань, що вирішуються (визначення доходних джерел, формування видаткової частини, міжбюджетний розподіл ресурсів).

• Механізм вироблення бюджетної політики розподіляється між різними рівнями бюджетної системи.

• Механізм вироблення бюджетної політики характеризується управлінськими зв'язками в системі органів управління бюджетом, а саме сталими способами взаємодії між органами управління бюджетом та в межах органу управління бюджетом, існуючими регламентами роботи (в частині, що визначають функції, обсяг відповідальності та терміни виконання робіт), затвердженими процедурами (детальними описом процесу виконання поставлених завдань).

• Функціонування механізму вироблення бюджетної політики визначає набір методів вироблення бюджетної політики, що дозволяється та/або вимагається застосовувати для досягнення цілей бюджетної політики.

• Ефективність функціонування механізму вироблення бюджетної політики визначає стан внутрішніх та зовнішніх факторів, серед яких можна визначити кваліфікацію кадрового потенціалу органів управління бюджетом, інструменти, що застосовуються (наприклад, способи збирання інформації для аналізу), стабільність бюджетної політики держави.
^ 2. Бюджетна політика місцевих бюджетів.
Під час переходу на місцевий рівень (регіони та органи місцевого самоврядування) ми розглядаємо систему вироблення бюджетної політики на місцевому рівні, в якій суб'єктом управління є система місцевих органів управління місцевими бюджетами, об'єктом управління - місцеві бюджети, інструментом управління - механізм вироблення політики на місцевому рівні, а кінцевою метою - основні напрями бюджетної політики (рис. 4).

^ Місцевий бюджет - це система грошових відносин, у процесі яких формується та використовується місцевий бюджет з метою виконання своїх функцій відповідно до цілей місцевої бюджетної політики.

Цілі місцевої бюджетної політики логічно формуються виходячи з цілей державної бюджетної політики. В загальному випадку цілі місцевої бюджетної політики складаються з множини цілей державної бюджетної політики, конкретизованих на рівні територіальної громади, та специфічних цілей місцевості, що водночас не суперечать цілям державної бюджетної політики.

Під місцевими органами управління бюджетом розуміємо сукупність усіх організаційних структур, що здійснюють формування місцевого бюджету. Система місцевих органів управління бюджетом складається з місцевих органів представницької влади (Верховна Рада АР Крим і місцеві ради) та місцевих фінансових органів, територіальних органів ДКУ, ДПА, КРУ в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Рис. 4. Система вироблення місцевої бюджетної політики в Україні
Механізм вироблення місцевої бюджетної політики має такі характеристики, як:

1. Механізм вироблення місцевої бюджетної політики слугує для формування місцевої бюджетної політики. Безпосереднім результатом вироблення місцевої бюджетної політики є підготовлений місцевими фінансовими органами місцевий бюджет, завдяки якому реалізуються цілі та завдання місцевої бюджетної політики.

2. Механізм вироблення місцевої бюджетної політики включає складові відповідно до груп завдань, що вирішуються (визначення доходних джерел, формування видаткової частини, міжбюджетний розподіл ресурсів).

3. Механізм вироблення бюджетної політики характеризується управлінськими зв'язками в системі органів управління бюджетом, а саме сталими способами взаємодії між органами управління бюджетом та в межах органу управління бюджетом, існуючими регламентами роботи (в частині, що визначають функції, обсяг відповідальності та терміни виконання робіт), затвердженими процедурами (детальними описом процесу виконання поставлених завдань).

4. Функціонування механізму вироблення бюджетної політики визначає набір методів вироблення бюджетної політики, що дозволяється та/або вимагається застосовувати для досягнення цілей місцевої бюджетної політики.

5. Ефективність функціонування механізму вироблення бюджетної політики визначає стан внутрішніх та зовнішніх факторів, серед яких можна визначити кваліфікацію кадрового потенціалу органів управління бюджетом, інструменти, що застосовуються (наприклад способи збирання інформації для аналізу), стабільність бюджетної політики держави взагалі та місцевої бюджетної політики зокрема.

Система управління розглядалась нами в класичному вигляді через поняття суб'єкт управління, інструмент впливу, об'єкт управління і кінцева мета. Зміна змісту наведених елементів системи управління при просуванні від системи управління бюджетом до системи вироблення бюджетної політики на рівні територіальної громади наведено на рис. 5.



Рис. 5. Зміна змісту елементів системи управління при просуванні від системи управлінням бюджетом до системи вироблення бюджетної політики нарівні

територіальної громади

Основою формування фінансового потенціалу територіальної громади є балансування потреб та ресурсів розвитку місцевого соціально-економічного комплексу, в зв'язку з чим ми вважаємо за необхідне розглянути проблему взаємодії між процесами формування та використання фінансових ресурсів територіальної громади. Структура взаємодії між цими процесами складається з двох основних блоків - "потреба місцевого соціально-економічного комплексу у фінансових ресурсах" та "потенційні фінансові ресурси, передбачені для розвитку територіальної громади". Блок "потреба місцевого соціально-економічного комплексу у фінансових ресурсах" об'єднує основні напрями використання фінансових ресурсів: фінансування соціальної сфери, загальноміської інфраструктури, екологічної інфраструктури та інших сфер використання. Взаємозв'язок джерел фінансових ресурсів територіальної громади з фінансовим потенціалом територіальної громади здійснюється за допомогою соціально-економічних нормативів, прогнозних показників, на основі яких визначаються необхідні фінансові ресурси. В блоці "потенційні фінансові ресурси, передбачені для розвитку територіальної громади", поєднуються джерела надходжень фінансових ресурсів територіальної громади. Для взаємозв'язку цих джерел з фінансовим потенціалом територіальної громади слід використовувати фінансові нормативи для визначення конкретних розмірів відрахувань, при цьому першочерговою цільовою величиною виступає загальний обсяг фінансових ресурсів та їх приблизний розподіл за основними напрямами використання.
^ 3. Склад та структура місцевих бюджетів.
Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. До складу бюджетів місцевого самоврядування відносять бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Відповідно до статей 64, 66, 68 та 69 Бюджетного кодексу України до місцевих бюджетів зараховуються наступні надходження:

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1)прибутковий податок з громадян:

- до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст

- до доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст

- до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території.

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 25 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній території;

2) 25 відсотків плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

  1. 50 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

  2. 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

  3. плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

  4. плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

  5. надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2) 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;
9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;
11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 цього Кодексу;
13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;
15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
17) інші надходження, передбачені законом.

^ До місцевих податків і зборів, які зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування області, належать:
1) комунальний податок - сплачують юридичні особи, місцезнаходженням яких є відповідне село, селище чи місто. Граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
2) ринковий збір - сплачують юридичні особи та громадяни за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів. Справляється за кожен день торгівлі. Розмір не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб;
3) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для
цього місцях. Справляється з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору - 20 неоподаткованих мінімумів для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподаткованого мінімуму в день - за одноразову торгівлю;
4) збір за видачу ордера на квартиру - сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Не повинен перевищувати 30% неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Сплачується через установи банків до одержання ордера;
5) збір за паркування автотранспорту - сплачується юридичними особами та громадянами, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Сплачується водіями на місці парковки;
6) курортний збір - справляється в курортній місцевості. Сплачується платниками за місцем їх тимчасового проживання і не може перевищувати 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
7) податок з реклами - сплачується юридичними особами та громадянами. Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами;
8) збір з власників собак - сплачується громадянами - власниками собак. Справляється за кожен рік. Розмір збору не може перевищувати 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
9) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей - сплачують юридичні особи і громадяни. Граничний розмір не повинен перевищувати 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея, але не більше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з кожного учасника;
10) збір за право використання місцевої символіки - справляється з юридичних осіб усіх форм власності та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують місцеву символіку під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Справляється щорічно під час видачі дозволу або продовження строку його дії. Не повинен перевищувати 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з юридичних осіб та 2 неоподатковуваних мінімумів з фізичних осіб.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм, перелік яких визначено статтями 88-91 Бюджетного кодексу (див. тему Касове виконання державного бюджету за видатками).

У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку.
Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку.
Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.
^ Бюджет розвитку місцевих бюджетів Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:
> кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
> надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
> кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;
> кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
> запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 Кодексу);
> субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.
^ До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
> погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами, визначеними статтею 73 Бюджетного кодексу);
> капітальні вкладення;
> внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.
^ 4. Міжбюджетні відносини та їх регулювання.
Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин закладені у Бюджетному кодексі.

Це:
-затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі з чітко окресленими межами для посадових осіб, які відповідальні за формування та використання бюджетних коштів;
-встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів (прозорість бюджетного процесу, самостійність формування власних бюджетів, заборона створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами);
-розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної доходної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, формульний підхід до обрахунку міжбюджетних трансфертів, що враховуватиме як потребу у видатках певного бюджету, так і спроможність цього бюджету залучати ті чи інші доходи;
-стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджетних коштів (визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;
-формування бюджету розвитку;
-створення ефективного механізму державних та місцевих запозичень, обслуговування державного боргу з метою зміцнення доходної бази державного та місцевих бюджетів, а також мінімізації їхніх втрат.
організація ефективного фінансового контролю затвердження та виконання державного та місцевих бюджетів, використання коштів цих бюджетів. Розмежування компетенції органів державного фінансового контролю та організація їх ефективної взаємодії, шляхи забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів. створення умов для підвищення відповідальності (публічність рішень, залучення громадськості до бюджетного процесу).
Важливим кроком у реформуванні міжбюджетних відносин стало казначейське обслуговування касового виконання місцевих бюджетів. Запровадження казначейської системи виконання місцевих бюджетів (з 1.01.2002 року - за доходами, а з 1.01.2003 року і за видатками) забезпечить чітку процедуру проходження бюджетних коштів, а саме: бюджетне призначення - бюджетний розпис - бюджетне асигнування - взяття бюджетного зобов'язання - виконання робіт і послуг - оплата бюджетного зобов'язання.
^ 5. Міжбюджетне фінансування.
Щоб досягти успіхів у збереженні макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищити ефективність і якість послуг та забезпечити економічне зростання на засадах соціальної справедливості, необхідно розв'язати проблеми в системі міжбюджетного фінансування.

^ Серед найважливіших проблем, що притаманні міжбюджетному фінансуванню, можна виділити:
1) інституційну та правову база міжбюджетного фінансування. Система органів влади в Україні передбачає більшу централізацію, ніж це передбачається (допускається) ступенем незалежності, наданим місцевим органам влади. Тому важливим є курс на децентралізацію;
2) невідповідність між зобов'язаннями за видатками та джерелами фінансування (непрофінансований мандат);
3) місцеві органи влади практично не мають стимулів до підвищення обсягу своїх надходжень у контексті бюджету та управління своїми ресурсами прозорими та раціональними методами. Жодна система міжбюджетного фінансування не може функціонувати ефективно, якщо немає стимулів збільшувати надходження та підвищувати відповідальність за використання цих ресурсів;
4) система міжбюджетного фінансування розвивалася хаотично й непередбачувано, що ускладнює органам влади усіх рівнів прогнозування й управління своїми ресурсами. Це в першу чергу стосується трансфертів. Проведення розрахунків на підставі формули - найважливіший крок до передбачуваності;
5) хоча органи влади місцевого рівня повинні робити значний внесок у забезпечення суспільних благ та інфраструктури, дуже мало які з них мають можливості фінансувати необхідні інвестиції.

Інституційна та правова база міжбюджетних відносин визначає як саму структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. У центрі будь-якої системи міжбюджетного фінансування перебуває чітке визначення кола обов'язків органів влади різних рівнів та ефективність виконання ними своїх функціональних обов'язків.
Першим кроком до зміцнення системи міжбюджетного фінансування має бути досягнення консенсусу щодо найважливішого кола відповідальності для кожного рівня влади та ступеня децентралізації, пов'язаного з цим розподілом відповідальності. Відповідальність органів влади певного рівня слід привести у відповідність із їхніми правами щодо прийняття рішень.
Наступним важливим кроком до зміцнення правової та інституційної бази системи міжбюджетного фінансування має бути перегляд чинних базових законів і виправлення наявних невідповідностей. Це дозволить підвищити прозорість системи, а також заповнити прогалини щодо ключових питань функціонування системи. Адже внаслідок щорічних змін правил формування місцевих бюджетів, неузгодженості окремих положень, стара система сприяла непередбачуваності й непрозорості.
Найсуттєвішою проблемою, породженою старою системою, є незацікавленість місцевих органів влади у збільшенні надходжень. Будь-яке збільшення місцевих надходжень, або заходи щодо зменшення видатків зводиться нанівець зменшенням частки регулюючих податкових надходжень або трансфертів. Щорічні зміни нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, що спрямовуються до місцевих бюджетів, не задавали стимулів до збільшення надходжень. Очевидно підвищення рівня автономії дасть змогу посилити зв'язок між послугами та затратами. Структура доходів не тільки відображає цінності територіальної громади, але й ставлення громадян до органів місцевого самоврядування значною мірою формується під впливом їх відчуттів щодо справедливості структури доходів. Під справедливістю мається на увазі рівномірний розподіл як тягаря відшкодувань до бюджету, так і користі від громадських послуг.
Особливістю міжбюджетних відносин в умовах децентралізації економіки є запровадження врівноважуючих або вирівнювальних трансфертів, які би враховували різницю між розрахунковими потребами бюджетів місцевого самоврядування у видатках з його доходними можливостями, забезпечуючи при цьому різні фіскальні потреби. Продумана трансфертна система повинна включати окремі трансфертні програми, що слугують кожна своїй меті.
Бюджетний кодекс передбачає систему міжбюджетних трансфертів -коштів, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основне завдання трансфертів - вирішувати проблеми вертикальної незбалансованості, що виникає внаслідок невідповідності між відповідальністю за видатки та податкоспроможністю (можливостями збору податків на місцевому рівні). Система трансфертів сприяє також згладжуванню нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями (нерівність по горизонталі), зумовлених соціально-економічними особливостями та можливостями кожного регіону. Основними характерними рисами системи трансфертів, що впливають на усю систему міжбюджетних відносин, є її передбачуваність та стимули, які вона створює для всіх рівнів управління.
^ Стара система трансфертів не задовольняла жодної з умов, необхідних для ефективної роботи такої системи, зокрема:
- її здатність забезпечити місцеві органи влади ресурсами, достатніми для виконання покладених на них зобов'язань;
- забезпечення достатніх зборів податків місцевими органами влади та уникнення фіскального дефіциту. Надання трансфертів базувалося на підході "покриття дефіциту", що створювало для місцевих органів влади стимули підтримувати видатки на високому рівні, зберігати наявні мережу та не надавати значної уваги збільшенню надходжень до місцевих бюджетів;
- ступінь, до якого вона здатна забезпечити справедливість. Стара система базувалася на розподілі фінансових ресурсів між регіонами, що склався раніше (принцип від досягнутого).
^ Бюджетний кодекс передбачає використання наступних видів трансфертів:
- дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;
- субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
Розрізняють субвенції на:

а)здійснення програм соціального захисту;
б)компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;
в)виконання інвестиційних проектів;
- інші кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.
Бюджетний кодекс передбачає також інші види бюджетних трансфертів:
• цільові субвенції з державного бюджету містам Києву та Севастополю, Автономній Республіці Крим, областям, містам обласного значення та районам на фінансування програм соціального захисту;
• цільові субвенції на інвестиційні цілі надаватимуться бюджетам Києва, Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету АРК. Ці субвенції можуть далі розподілятися між органами місцевого самоврядування, оскільки в багатьох випадках вплив інвестиції не обмежується певною територією. Це певною мірою підкреслює провідну роль обласного рівня в інвестиційному розвитку територій. Цільові інвестиційні субвенції можуть вимагати внеску з бюджету одержувача;
• трансферти можуть також відбуватися між бюджетами самоврядування на договірній основі в обмін на бюджетні послуги, які надає одержувач трансферту. Наприклад, міста районного підпорядкування, села та селища можуть укладати між собою або з іншими місцевими самоврядуваннями угоди про надання послуг, пов'язаних із виконанням власних видаткових повноважень. Така необхідність може бути викликана економічними факторами (доцільність в об'єднанні коштів, ефективніше надання послуги іншим бюджетом тощо).
Згідно положень Бюджетного кодексу за рахунок міжбюджетних трансфертів передбачено фінансування наступних видатків:
- відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій;
- державна допомога сім'ям з дітьми;
- державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;
- утримання притулків для неповнолітніх;
- допомога по нагляду за інвалідами І чи П групи внаслідок психічного розладу;
- виплата компенсацій реабілітованим;
- інші програми з соціального захисту населення.
При цьому відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій, державна допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам будуть провадитися за рахунок субвенцій з державного бюджету, решта - за рахунок дотацій вирівнювання.
Що стосується субвенцій з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів, то вони надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету - отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

Основні засади надання субвенцій визначаються окремим законом, порядок та умови їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визначається законом про Державний бюджет України.
Нова система трансфертів із державного бюджету, що обраховується на основі розрахункових нормативів, є значним кроком уперед на шляху до адекватного забезпечення місцевого самоврядування коштами у справедливі ший і менш викривлений спосіб. Обсяг кошику доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності відповідного бюджету на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.
Розширення самостійності органів місцевого самоврядування об'єктивно потребує створення відповідної системи контролю за їх діяльністю.

^ Як свідчить світовий досвід, такий контроль доцільно будувати у формі:
- фінансового, який забезпечує відповідність фінансової діяльності нормам та вимогам діючого законодавства;
- адміністративного за виконанням органами місцевого самоврядування своїх функцій з точки зору ефективності використання коштів та ресурсів.
Важливого значення набуває розширення контролю з боку територіальних громад. Необхідно створити безпосередню систему підзвітності органів місцевого самоврядування перед громадськістю (територіальними громадами).
Надання значної незалежності органам місцевого самоврядування ставить питання контролю та підзвітності осіб, що реалізовують владу. Повинна бути організована потужна аудиторська інституція з достатніми повноваженнями на здійснення перевірок усіх громадських суб'єктів. Однак, навіть організована найкращим чином аудиторська інституція не може сама по собі гарантувати правильності функціонування органів місцевого самоврядування. Для цього необхідно встановити тісну, цілісну та широку правову основу, найважливішими складовими якої є нормативні акти, що стосуються забезпечення, управління правами власності, позичання коштів. Усі ці нормативні акти повинні ставити за мету обмеження рівня ризику через втрати, спричинені неналежними, нераціональними (а можливо корупційними) рішеннями, що перешкодили нормальному функціонуванню.
  1   2   3   4



Скачать файл (1836.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации