Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Вісник Конституційного Суду України 2007 №02 - файл 1.doc


Вісник Конституційного Суду України 2007 №02
скачать (2540.4 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc2541kb.16.12.2011 00:28скачать

1.doc

1   2   3   4   5   6
^ ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ ПОВОЄННОГО ПЕРІОДУ (1946—1980 РОКИ)
О. Мироненко,

доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, суддя Конституційного Суду України у відставці

Відразу зазначимо, що результатом фізичного і морального придушення прихильників новітніх засобів захисту радянських конституцій від по­рушень іншими нормативними актами, позбавлення функцій конституцій­ного нагляду Верховного суду СРСР у передвоєнний період, насильницького насадження вузьконормативного підходу у праворозумінні понять «консти­туційний контроль», «конституційний нагляд», «конституційна дисципліна», «конституційна законність», «охорона конституції», які досить широко вжи­вались у радянській юридичній літературі з 20-х — першої половини 30-х років аж до початку 60-х років, стало їх поступове зникнення з наукового обігу в СРСР, а якщо вони інколи і згадувались, то виключно для критики «буржуазного конституційного контролю». Йдеться про роботи Л. Лунца,

A. Кейліна, І. Левіна,А.Мішина,Л.Зубка,І.Латишева, І. Ільїнського, В. Ту-
манова, Є. Черняка, В. Чиркіна, Б. Стародубського, С. Зівса, Б. Громакова,
І. Ледяха, Г. Бойченка, Ю. Юдіна, М. Баглая, С. Іванова, М. Крутоголова,

B. Гантмана, К. Гуценка, О. Жидкова, Н. Сидорова, Ю. Ур'яса, Ю. Авдєєва,
В. Струннікова, Г. Александренка, Б. Крилова1 та інших авторів, серед
яких було чимало вихідців з України.

1 Лунц Л.А. Суд Соединенных Штатов Америки на службе монополистического капитала. — М., 1948; КєйлинА.Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. — М., 1950; Лєвин И.Д. Крах буржуазной демократии и современное государственное право капи­талистических государств. — М., 1951 (надалі такій критиці були присвячені й інші індивідуальні і колективні праці автора: Конституции государств Ближнего и Среднего Востока. — М., 1956; Конституционный механизм диктатуры монополий. — М., 1964; Буржуазные конституции в пе­риод общего кризиса капитализма. — М., 1966); Мишин А.А. Центральные органы власти США — орудие диктатуры монополистического капитала. — М., 1954; Зубок Л.И. Очерки истории США. — М., 1956; Латышев И.А. Государственный строй Японии. — М., 1956; Ильинский И.П. Государственный строй Федеративной Республики Германии. — М., 1957; Туманов В.А. Критика современной буржуазной теории права. — М., 1957; Чєрняк Е.Б. Государственный строй и поли­тические партии США. — М., 1957; Чиркин В.Е. Дискриминация национальных меньшинств в США. — М., 1958; Чиркин В.Е. Формы государства, переходного к социалистическому типу. — М., 1966; Стародубский Б.А. Государственное право буржуазных государств. — Свердловск, 1958—1960; Зивс С.Л. Кризис буржуазной законности в современных империалистических госу­дарствах. — М., 1958; Громаков Б.С. Очерки по истории антидемократического законода­тельства США. — М, 1958; Бойчєнко Г.Г. Конституция Соединенных Штатов Америки. Толкова-


Більш за все «дісталося» від радянських дослідників перших двох повоєн­них десятиліть американській моделі судового конституційного контролю. Не сприймали вони ні конституційних судів ФРН та Італії, ні французького квазісудового конституційного нагляду, ні послідовників американського досвіду судової охорони конституції (Японія, Південно-Африканський Союз тощо). Різко критикувалася в СРСР практика перевірки конституційності політичних партій, запровадження гасла «юстиції без права» (В. Туманов), прагнення пристосувати конституційний контроль до вимог монополістич­ної буржуазії, доводити необхідність лабільності тлумачення (С. Зівс), само­чинне присвоєння Верховним судом США права ревізувати закони на пред­мет їх конституційності (А. Мішин, К. Гуценко, Є. Черняк, Б. Громаков, Б. Крилов, Г. Бойченко та інші), використання тлумачення конституцій у вигляді «юридичної бази свободи експлуатації» (І. Левін). Радянські вчені до­водили, що європейські конституційні суди є не юридичними, а політични­ми інституціями (В. Гантман), які спрямовані на боротьбу проти робітничо­го класу (Л. Зубок), визнавали неконституційними прогресивні закони (Ю.Юдін),і навпаки(Ю. Авдєєв,В.Струнніков, М. Баглай), підтримували своїми рішеннями расистів (В. Чиркін, А. Гурков), гонку озброєнь (І. Ледях), придушували парламентаризм (М. Крутоголов) тощо.

перше у повоєнний період (1961 рік) термін «конституційний контроль»



J ввів у заголовок (щоправда, досить критичної роботи) О. Жидков1,ау повоєнній Україні першою працею, в якій аналізувалась історія конституцій­ного контролю в США, стала одна з останніх робіт відомого знавця у галузі конституціоналізму і державного права Г. Александренка2. Як і Г. Александ-ренко, свою повоєнну наукову діяльність проблемам федералізму присвятив і ще один визначний український і російський правознавець, першопроходець у спробі обгрунтування необхідності становлення радянської моделі конститу­ційного контролю на новітніх засадах, В. Дябло3. Нещадно розкритикований за подібні прагнення у Москві, він припинив дослідження з проблем конститу-ційноїрименецие щеіох3импераки,змта— Мадянсьюимн ро.звіднудаомвннншуспршаюих територіях, повернувся з Німеччини до Одеси у 1947 році, де викладав на юридичному факультеті, потім переїхав до Кишинівського університету і за­хистив дисертацію з проблем радянського федералізму. До питань конститу­ційного контролю він уже не повертався. Додамо, що з радянських вчених цього періоду позитивний внесок до розробки проблем історії всесвітньої кон-

ние и применение в эпоху империализма. — М., 1959; Юдин Ю.А. Государственный строй Южно-Африканского Союза. — М., 1959; БаглайМ.В. Законодательство США и борьба с забасто­вочным движением. — М., 1960; Крутоголов М.А. Государственный строй Франции. — М., 1960; ГантманВ.И. Государственный строй Италии. — М., 1961; Гуценко К.Ф. Судебная система США и ее классовая сущность. — М., 1961 (у наступні роки К. Гуценко продовжував активно працюва­ти у цьому напрямі. Див.: Гуценко К.Ф. Правосудие по-американски. — М., 1969; Гуценко К.Ф. Уголовный процесс основных капиталистических государств. Англия, США. — М., 1969; Гуцен­ко К.Ф. Уголовная юстиция США. — М., 1979); Сидоров Н.А. Центральные государственные органы ФРГ. — М., 1961; Авдеев Ю.И., Струнников В.Н. Буржуазное государство в период 1918—1939. — М., 1962; Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства. — М., 1963 та ін.

1 Жидков О.А. Сущность конституционного контроля в США // Советское государство и пра­во. — 1961.—№9.

2 Александренко Г.В. Буржуазный федерализм. — К., 1962.

3 Дябло В.К. Сущность государственного суверенитета и его реализация в социалистических федерациях. — Кишинев, 1969.

ституційної юстиції зробили через аналіз функціонування відповідних дав­ньогрецьких інституцій С. Кечек'ян та М. Чельцов-Бебутов1.

Отже, радянська модель конституційного контролю, яка існувала і еволю­ціонувала безперервно, з 1917 року, у перший повоєнний період розвива­лась виключно на охарактеризованих раніше старих концептуальних засадах марксистсько-ленінської політико-правової ідеології, розробленої її класика­ми — К.Марксом,Ф.Енгельсом,В.Леніним,Г.Плєхановим, Й. Сталіним, Л. Троцьким, М. Бухаріним, А. Луначарським та видатними вченими-право-знавцямиЛ. Петражицьким,Б.Кістяківським,М.Рейснером,О.Гойхбаргом, П. Стучкою, Д. Курським, І. Разумовським, Є. Пашуканісом, М. Криленком, А. Стальгевичем,О.Малицьким,М.Доценком, М. Козловським, І. Підволоць-ким та іншими, «виправленої» А. Вишинським відповідно до генеральної лінії ВКП(б). З названого списку політичних діячів і науковців до розглядуваного періоду дожили лише Й. Сталін (помер у 1953 р.), А. Вишинський (помер у 1954 р.), О. Гойхбарг (помер у 1962 р.) та А. Стальгевич (помер у 1983 р.). Але вузьконормативне праворозуміння (право — це накази держави), сформульо­ване А. Вишинським, панувало безмежно до середини 50-х років, а у дещо підправленому вигляді — до кінця цьогоперіоду. Самевоносталоконцепту-альною платформою для еволюції радянської моделі конституційного контро­лю, як і правознавства в СРСР у цілому, у 1945—1980 роках і надалі.


1 ^ Кєчєкьян С.Ф. Всеобщая история государства и права. — М., 1944; Чєльцов-Бєбутов М.А. Курс советского уголовно-процессуального права. — М., 1957.

2 Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права. — М., 1949.

3 ^ Голунский С.А., Строгович М.С. Теория государства и права. — М., 1940; Трайнин И.П.Ме-ханизм немецко-фашистской диктатуры. — М., 1942; Трайнин И.П. Вопросы территории в государственном праве. — М., 1947; Аржанов М.А. Теория государства и права. — М., 1948; Дє-нисов А.И. Теория государства и права. — М., 1948; Чхиквадзє В.М. Советское военно-уголовное право. — М., 1948; Теория государства и права. — М., 1949; Алєксандров Н.Г. Сущность права. — М., 1950; Алєксандров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. — М., 1955; Теория государства и права. — М., 1955.

4 Докл. див.: О преодолении культа личности и его последствий. Постановление ЦК КПСС от 30 июня 1956 г. // Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съез­дов, конференций и пленумов ЦК. — Т. 9. 1956—1960. — М., 1986. — С. 112—124.

5 Программа Коммунистической партии Советского Союза. — М., 1961.

По суті, цей різновид антиюридизму, розвинутий А. Вишинським у 1949 році2, дедалі більше закріплювався у працяхнайвідомішихрадянських теоретиків права і держави3. Якщо до середини 50-х років таке праворозумін-ня можна пояснити певним пануванням чи залишками сталінізму, то надалі знайти йому виправдання складніше, оскільки «генеральна лінія» КПРС зазна­вала значних змін. Уже в лютому 1956 року М. Хрущов на XX з'їзді КПРС ви­ступив із знаменитою доповіддю «Про культ особи та його наслідки». Було взя­то офіційний курс на подолання «неприпустимих помилок Й. Сталіна», грубих порушень соціалістичної законності, забезпечення прав громадян, перегляну­то тези про загострення класової боротьби тощо4. Жодної реакції на перегляд сутності права у розумінні не тільки А. Вишинського, а й Й. Сталіна не спосте­рігалося й після XXI з'їзду КПРС (січень—лютий 1959 року), де не тільки кон­статувалась повна і остаточна перемога соціалізму в СРСР, що само по собі ви­кликало необхідність демократизації праворозуміння, а й ще раз рішуче засуджувались жорстокі наслідки недавнього терору під гаслами явно помил­кового трактування сутності права і законності. Не було зрушень у цьому пи­танні і з прийняттям Програми побудови комунізму на XXII з'їзді КПРС (жов­тень 1961 рік), де проголошувалось, що диктатура пролетаріату виконала свою функцію, СРСР стає «загальнонародною державою», а радянське пра­во — «загальнонародним правом»5.


1 Чхиквадзе В.М. Вопросы социалистического права и законности в трудах В.И. Ленина. — М., 1960; Чхиквадзе В.М. Советское государство и личность. — М., 1978; Чхиквадзе В.М. Гума­низм, мир, личность: Вклад СССР в развитие международного сотрудничества и прав челове­ка. — М., 1981; Тункин Г.И. Основы международного права. — М., 1956; Тункин Г.И. Вопросы теории международного права. — М., 1962; Тункин Г.И. Теория международного права. — М., 1970; Тункин Г.И. Международное право в международной системе. — М., 1978; Топорнин Б.Н. Политическая система социализма. — М., 1972; Толстой Ю.К. К теории правоотношений. — М., 1959; Толстой Ю.К. Основы гражданского законодательства. — М., 1962; Толстой Ю.К. Новый Гражданский кодекс РСФСР. — М., 1965; Иоффе О.С. и др. Вопросы теории права. — М., 1961; Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. — М., 1961; Теория государства и права. Основы марксистско-ленинского учения о государстве и пра­ве. — М., 1962; ЯвичЛ.С. Об определении социалистического права // Правоведение. — 1963. — № 4; Общая теория советского права. — М., 1966; Теория государства и права. — М., 1968; Осно­вы теории государства и права. — М., 1969; Марксистско-ленинская общая теория государства и права. Основные институты и понятия. — М., 1970; Марксистско-ленинская общая теория госу­дарства и права. Социалистическое право. — М., 1973; Теория государства и права. — М., 1974.

2 Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. — К., 1971; Недбайло П.Е., Каримов Д.А., Самощенко И.С., Явич Л.С. К вопросу об определении понятия социалистического права // Правоведение. — 1966, № 2.

3 Це стосується і теоретиків конституційного права (М. Аржанов з Миколаєва, К. Шеремет з Краснодону, М. Шаргородський з Одеси та ін.), і фахівців з цивільного та кримінального судочин­ства (В. Танасевич з Чернігівщини, колишній голова Вищої економічної інспекції УСРР М. Терзієв-Порошин, К. Флейшиць з Кременчука, Р. Халфіна з Одеси, вихованець КДУ М. Чель-цов-Бебутов та ін.), і знавців міжнародного та порівняльного права (кримчанин Є. Усенко, киянин Д. Фельдман та ін.), і істориків держави та права (К. Софроненко з Миргородщини, член-кореспондент АН УРСР С. Юшков та ін.). Див.: Аржанов М.А. Государство и право в их соот­ношении. — М., 1961; Шеремет К.П. Государственное право стран народной демократии. — М., 1956; ШереметК.П. Компетенция местных Советов. — М., 1968; ШереметК.П. Советское строи­тельство. — М., 1974; Шеремет К.П. Демократия народа для народа. — М., 1975; Шеремет К.П. Теоретические вопросы правового регулирования функций местных Советов. — М., 1978; Шере-метК.П. Народное представительство в СССР. — М., 1978; Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. — М., 1961; Танасевич В.Г. Теории судебных доказательств в советском уголовном про­цессе. — М., 1967; Танасевич В.Г. Руководство для следователей. — М., 1971; Терзиев-Поро-шин Н.В. и др. Советская криминалистика. — М., 1961; Флейшиц К.А. Права личности в граж­данском праве Союза ССР и капиталистических стран. — М., 1961; Халфина Р.И. Договор в английском гражданском праве. — М., 1959; Халфина Р.И. Общее учение о правоотношениях. — М., 1974; Чельцов-Бебутов М.А. Советский уголовный процесс. — М., 1962; Чельцов-Бебутов М.А. Уголовный процесс. — М., 1969; Усенко Е.Т. Юридические аспекты СЭВ. — М., 1975; Усенко Е.Т. Теоретические проблемы соотношения международного и внутреннего государственного пра­ва. — М., 1978; Усенко Е.Т. и др. Международное право. — М., 1979; Фельдман Д.И. и др. Международное право. Проблемы методологии. — Казань, 1971; Фельдман Д.И. Учение Канта и Гегеля о международном праве и современность. — Казань, 1977; Софроненко К.А. Обществен-

Але й «радянське соціалістичне загальнонародне право» за своєю суттю мало чим відрізнялося від «пролетарського права» епохи масових репресій і гру­бих порушень соціалістичної законності. Найвідоміші в СРСР правознавці, ін­коли «журячи» А. Вишинського за деякі його погляди, продовжували твердо стояти на позиціях вузьконормативного праворозуміння (директор Інституту держави і права АН СРСР В. Чхіквадзе, один з фундаторів радянської доктри­ни міжнародного права Г. Тункін, головний редактор журналу «Советское го­сударство и право» Б. Топорнін, майбутній член Комітету конституційного на­гляду СРСР Ю. Толстой та інші)1 як до, так і після XXIII з'їзду КПРС (березень— квітень 1966), що рішуче засудив «суб'єктивізм і волюнтаризм» М. Хрущова, і після XXIV з'їзду КПРС (березень—квітень 1971), що констатував перемогу в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства, і після XXV з'їзду КПРС (лю-тий—березень 1976), що націлив суспільство на подальше удосконалення ра­дянської державності і соціалістичної демократії. На жаль, на таких самих по­зиціях перебували і найвідоміший український фахівець у галузі теорії держави і права П. Недбайло2, і абсолютна більшість правознавців — вихідців з України, які займалися дослідницькою роботою за межами рідної землі3.

Філософський фундамент еволюції радянського праворозуміння взагалі і розвитку соціалістичної моделі конституційного контролю зокрема у перший повоєнний період продовжував створювати директор Інституту філософії АН СРСР (до 1944 року — професійний партійний працівник, у 1953—1959 роках — посол СРСР у КНР), академік АН СРСР П. Юдін. Фунда­тор концепцій «розгрому ворогів на правовому фронті», необхідності пере­гляду всієї юридичної літератури у руслі розуміння права виключно як нака­зу держави у 50-х роках, залишаючись, в основному, на колишніх позиціях праворозуміння, дещо трансформував свої погляди у зв'язку із засудженням культу особи1. З числа професійних філософів продовжували справу П. Юді-на його наступник на посаді директора Інституту філософії АН СРСР (у 1947—1954 роках), начальник Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) (у 1940— 1947 роках), академік АН СРСР Г. Александров, який доводив пе­реваги соціалістичної демократії над буржуазною, однопартійної системи над багатопартійною, відшукував шляхи до морально-політичної єдності ра­дянського суспільства2, та корінний житомирянин, головний редактор жур­налу «Вопросы философии», один із лідерів «ідеологічної інквізиції» 30—40-х років, академік М. Мітін, який при дослідженні питань філософії права, тео­рії держави і соціалістичної демократії, буржуазної ідеології та «опортуні­стичних концепцій» нещадно розправлявся з «правими ухильниками», «філо­софським неленінізмом», «деборінщиною», «вавіловщиною», «космополітиз­мом» тощо3.


но-политический строй Урарту. — М., 1961; ^ Софронєнко К.А. Государственный строй России в первой четверти XVIII ст. — М., 1978; Юшков С.В. Общественно-политический строй и право Ки­евской Руси. — К., 1949; Юшков С.В. Русская Правда. Происхождение, источники и значение. — М., 1950 та ін.

1 Юдин П.Ф. От социализма к коммунизму. — М., 1962.

2 Алєксандров ^ Г.Ф. Философские предшественники марксизма. — М., 1939; Алєксандров
Г.Ф. О современных буржуазных теориях общественного развития. — М., 1946; Алєксандров Г.Ф. История социологии как науки. — М., 1959.

3 Див.: ^ Митин М.Б. К 100-летию «Манифеста Коммунистической партии» Маркса и Энгель­са. — М., 1948; Митин М.Б. Философия и современность. — М., 1960; Митин М.Б. Опыт Октября и закономерности социалистической революции. — М., 1967; Митин М.Б. В.И. Ленин и актуаль­ные проблемы философии. — М., 1971; Митин М.Б. Проблемы современной идеологической борьбы. Критика социологических и социально-политических концепций. — М., 1976; Ми-тин М.Б. Философия и социальный прогресс. Анализ современных буржуазных концепций социального прогресса. — М., 1979 та ін.

4 Див., напр.: ЯвичЛ.С. Проблема содержания и формы в праве. — Сталинабад, 1955; Тума­нов В.А. Буржуазная правовая идеология. -— М., 1971; Кєримов Д.А. Философские проблемы права. — М., 1972; Явич Л.С. Общая теория права. — М., 1976 та ін.

Починаючи з середини 50-х років, на розробці проблем радянської філо­софії права все більш зосереджувались професійні правознавці4.Деякіз них відчували очевидні слабкості вузьконормативного праворозуміння і ро­били певний внесок до концептуальних засад радянської моделі консти­туційної юстиції, натякаючи на можливість появи у соціалістичному праві неправових законів, неправових норм, неправових відносин тощо. Син ві­домого одеського правознавця, декана юридичного факультету Новоросій­ського університету початку ХХ століття А. Піонтковського, член-кореспон-дент АН СРСР, віце-президент Міжнародної асоціації кримінального права А. Піонтковський у 50-х — на початку 60-х років виступив із серією науко­вих статей «Деякі питання загальної теорії держави і права», «До питання про взаємовідносини об'єктивного і суб'єктивного права», «До питання про вивчення загальнонародного права», «Юридична наука, її природа і метод» тощо, в яких обгрунтовував думку про право як єдність правових норм і правовідносин1. Такі самі погляди на сутність права почав обгрунтовува-ти і московський професор з Ростова-на-Дону С. Кечек'ян2. Колишній го­ловний нищівник ідей В. Дябла про конституційний контроль і створення Конституційного суду СРСР А. Стальгевич разом з українським правознав­цем Я. Миколенком у низці статей3 і в окремих книгах4 з позицій «широко­го» розуміння сутності права додавали до цієї формули ще й правосві­домість, тобто ще більше відходили від тоталітарно-легістського вчення

A. Вишинського про право як наказ диктаторської влади5.

Прагнули розхитати офіційне праворозуміння, на фундаменті якого ви­будовувалась радянська модель конституційної юстиції у 1946—1980 ро­ках, майбутні голови Конституційного Суду Російської Федерації В. Зорькін та В. Туманов, уродженець Одеси (на той час заступник директора Інститу­ту економіки промисловості АН УРСР) В. Мамутов, завідуючий сектором Ін­ституту держави і права АН СРСР В. Нерсесянц, дещо трансформували свої погляди на сутність права член-кореспондент АН СРСР Д. Керімов, інші відомі вже тоді радянські правознавці Л. Мамут, Р. Лівшиць, К. Лукашова,

B. Тененбаум та інші. Але й «широкий» підхід насправді не був широким,
тобто повністю ототожнював право і закон, право і законодавство, що й
гальмувало перехід СРСР до новітніх, зокрема судових, засобів охорони ра-
дянських конституцій, оскільки розмежування права і не права, правового
і не правового взагалі було неможливим.

Ось чому видатною подією на такому суперконсервативному фоні підходу до сутності права стала праця одеського дослідника, професора кафед­ри державного права юридичного факультету ОДУ М. Нуделя «Конституцій­ний нагляд у капіталістичних державах»6, що побачила світ у 1964 році, до­опрацьована і опублікована через чотири роки у Москві під назвою «Конституційний контроль у капіталістичних державах»7.

На основі вдумливого аналізу новітніх конституцій 73 країн Європи, Аме­рики, Азії, Африки, Австралії і Океанії, їх систем конституційної юстиції, найновішої зарубіжної літератури М. Нудель зупинився на теоретичних ас­пектах проблем конституційного контролю, розглянув його форми, порядок оспорювання неконституційних законів, виклав структуру, форми і методи конституційного контролю. І хоча праця містила традиційні закиди на ад­ресу буржуазної демократії, подекуди акцентувала на негативних рисах за­хідної конституційної юстиції, зокрема на «антипарламентській її спрямо­ваності», утиску прав трудящих, вона являє собою значне прирощення знань не тільки у сфері радянського, а й світового правознавства.

М. Нудель відходив від характерних для багатьох юридичних праць того часу, часто безплідних, дискусій (наприклад, чи є різниця між поняттями
1 Див.: Советское государство и право. — 1956. — № 1; 1958. — № 5; 1962. — № 11; 1965. — № 7. Пізніше А. Піонтковський узагальнив свої погляди у фундаментальному шеститомнику «Курс советского уголовного права» (М., 1970—1971).

2 Кечекьян С.Ф. Учение Аристотеля о государстве и праве. — М., 1947; Кечекьян С.Ф. Нормы права и правоотношения // Советское государство и право. — 1955. — № 2; Кечекьян С.Ф. Пра­воотношения в социалистическом обществе. — М., 1958.

3 Советское государство и право. — 1957. — № 12; 1965. — № 7 та ін.

4 Стальгевич А.К. Теория государства и права. — М., 1973.

5 Особливо це дістало вияв під час дискусії за «круглим столом» (1979 рік) на тему «Про розу­міння радянського права». Див.: Советское государство и право. — 1979. — № 7; 1979. — № 8.

6 Нудель М.А. Конституционный надзор в капиталистических государствах: Конспект лекций по государственному праву буржуазных стран для студентов-заочников. — Одесса, 1964.

7 Нудель М.А. Конституционный контроль в капиталистических государствах. — М., 1968.

«конституційний контроль» і «конституційний нагляд»1), а заглиблювався у складні питання стосовно поняття та сутності конституційного контролю, його виникнення і розвитку, особливостей здійснення у різних країнах, структури органів конституційного контролю, їх компетенції і правової природи, форм і порядку ревізії законів та інших нормативних актів на предмет їх відповідності конституції тієї чи іншої держави, правових на­слідків визнання законів неконституційними тощо.

Дослідник не відкидав можливості здійснення конституційного контро­лю, до змісту якого він обгрунтовано включав не тільки перевірку законів з точки зору їх відповідності конституції, а й тлумачення останньої2,політич-ними органами держави, зокрема парламентом. Але перевагу він надавав саме конституційній юрисдикції, тобто контролю з боку загальних чи спе­ціальних конституційних судів. За межами дослідження залишились інші форми політичного, а також ідеологічного, релігійного, адміністративного конституційного контролю, який у багатьох державах є основним засобом охорони конституції від її паплюження неправовими законами.

Але ще раз підкреслимо, що названі вищепраціМ. Нуделясталинетільки першими у розглядуваний період спробами дослідження такої проблемати­ки у радянській літературі, а й залишились єдиними на теренах СРСР моно­графічними працями з питань конституційної юстиції. Тільки після М. Ну-деля в Радянському Союзі час від часу окремі правознавці почали зверта­тись до такої тематики, не оминаючи при цьому різких закидів на адресу гасел правової держави, панування права, верховенства права, їх теоре­тичної недосконалості, помилковості тощо. З'являлись і більш конструктив­ні роботи, зокрема, про таку важливу проблему для будь-якої моделі консти­туційної юстиції, як доктрина тлумачення правової норми3.

Ще однією причиною привернення уваги деяких радянських дослідників до проблеми конституційного контролю стало створення спеціальних кон­ституційних судів у Югославії на підставі Конституції 1963 року. У березні 1967 року провідний в СРСР юридичний журнал «Советское государство и право» надав свої сторінки першому Голові Конституційного Суду Югославії Б. Йовановичу, який у ґрунтовній статті4 довів не тільки можливість, а й юридичну обгрунтованість та політичну доцільність існування спеціального конституційного судочинства у соціалістичній країні, тобто в умовах єдно­сті влади.


1 Сам автор такої різниці не вбачав, про що свідчать і назва його обох праць, що вийшли у 1964 та 1968 роках.

2 ^ Нудєль М.А. Конституционный контроль в капиталистических государствах. — С. 7.

3 Вєнгєров А.Б. О прецеденте толкования правовой нормы // Ученые записки ВНИИЗ. — М.,

1966. — Вып. 5; Воплєнко Н.Н. Официальное толкование норм права. — М., 1976. Згадаймо, що
ще раніше захистив кандидатську дисертацію з цієї проблеми Л. Воєводін (див.: ^ Воєводин Л.Д.
Толкование норм советского социалистического права. Автореферат. — М., 1950), опублікували
монографії Ю. Ткаченко (див.: Ткачєнко Ю.Г. Толкование юридических норм в СССР. — М.,
1950), А. Піголкін (див.: ^ Пиголкин А.С. Толкование нормативних актов в СССР. — М., 1962), а у
70-х роках — А. Черданцев (Чєрданцєв А.Ф. Толкование советского права. — М., 1979) та інші.

4 Йованович Б. Конституционные суды Югославии // Советское государство и право. —

1967. — № 3.— С. 113—123.

5 Ерємєнко Ю.П. Контроль за конституционностью законов в СССР // Труды высшей след­ственной школы в МВД СССР. — Вьп. 1. — Волгоград, 1969.

Наступним суттєвим кроком в еволюції радянської моделі конституцій­ної юстиції стала стаття Ю. Єрьоменка «Контроль за конституційністю законів у СРСР», опублікована у 1969 році5. У статті доволі сміливо ствер­джувалось, що конституційний контроль у Радянському Союзі не тільки існує, а й «відображає волю й інтереси радянського народу та спрямовуєть­ся на охорону завоювань соціалістичної революції у галузі конституційного законодавства»1. Вживаючи популярне в СРСР у 20-х роках поняття «забез­печення конституційної законності», автор розумів останню як фактичну відповідність діяльності організацій і громадян вимогам радянських кон­ституцій як у процесі їх безпосередньої реалізації, так і в заснованій на них правотворчості, як спрямованість на досягнення єдності радянського зако-нодавства2.

Реальне здійснення конституційного контролю в СРСР Ю. Єрьоменко вбачав у тому, щоб певні державні органи могли давати висновки щодо по­годженості того чи іншого нормативного акта з Конституцією СРСР, кон­ституціями союзних і автономних республік, із загальносоюзним законо­давством і вживати необхідних заходів для усунення порушень. Як бачимо, такий процес нагадує і діяльність Верховного суду СРСР у 20-х роках, і Про­куратури СРСР — у повоєнний період.

Автор виокремлював такі види інституту радянського конституційного контролю: а) конституційний контроль, що здійснюється Союзом РСР; б) кон­ституційний контроль, що здійснюється союзними республіками; в) консти­туційний контроль, що здійснюється автономними республіками3.Дозмісту контролю над конституційністю законів, що входить до повноважень СРСР, автор включав перевірку загальносоюзних законів з погляду їх відповідності Конституції СРСР, перевірку нормативних актів загальносоюзних органів з погляду їх відповідності Конституції СРСР і загальносоюзним законам, пере­вірку конституцій союзних і автономних республік з погляду їх відповідності загальносоюзній Конституції, перевірку законодавства союзних і автономних республік з погляду їх відповідності загальносоюзному законодавству. До пов­новажень союзної республіки в галузі конституційного контролю Ю. Єрьомен-ко відносив перевірку республіканських законів на предмет їх відповідності Конституції СРСР конституції республіки та загальносоюзним законам, пере­вірку конституцій автономних республік на предмет їх відповідності Консти­туції СРСР і Конституції республіки, перевірку законодавства союзної респуб­ліки на предмет його відповідності конституціям і законам СРСР та республік. Відповідним змістом наповнювався інститут конституційного контролю, що належить до повноважень автономної республіки.

Підкресливши, що радянський конституційний контроль здійснюється представницькими органами державної влади, автор вважає його вищою формою контрольної діяльності Радянської держави, що характеризується верховенством, виключністю і необмеженістю4. Спираючись на такі посту­лати, Ю. Єрьоменко пропонував: 1) поширити практику прокурорського нагляду на представницькі органи; 2) створити у Верховній Раді СРСР спе­ціальний орган конституційного контролю, позбавивши таких повнова­жень її Президію і поклавши їх на спеціальну Комісію з конституційного контролю, яка могла б контролювати і акти Президії Верховної Ради СРСР; 3) закріпити інститути конституційного контролю у радянських конститу-

1 Там само. — С. 99.

2 Еременко Ю.П. Зазнач. публікація. — С. 100.

3 Там само. — С. 101.

4 Там само. — С. 102.

ціях; 4) прийняти закон чи положення про конституційний контроль в

СРСР1.

1   2   3   4   5   6



Скачать файл (2540.4 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации