Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Політекономічна характеристика економічних систем - файл 1.doc


Реферат - Політекономічна характеристика економічних систем
скачать (145 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc145kb.16.12.2011 04:46скачать

1.doc

Міністерство освіти і науки України

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана»

Кафедра політичної економії

Реферат


з курсу «Основи економічної науки» на тему:

Політекономічна характеристика економічних систем
Студентки І курсу обліково-економічного факультету


Кривий Ріг-2010

ПЛАН

Вступ

1. Поняття, призначення економічної системи та її основні елементи.

2. Характеристика основних типів економічних сиситем та моделей світової економіки.

3. Економічна система України та шлях і перспективи її удосконалення.

Висновки

Список використаних джерел
ВСТУП

Економічна система це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючи елементи, які визначають природу економічних систем.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух і загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопов’язаних та взаємозалежних компонентів, я кі розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. Зрозумівши суть системи, можна зрозуміти багато закономірностей господарського життя суспільства.Типи економічних систем дуже актуальна тема тому, що від типу системи залежить поведінка держави як на світовій, так і на внутрішній арені.

Метою цієї роботи є аналіз основних економічних систем і моделей.

Серед завдань роботи можна визначити наступні:

  • Узагальнення поняття економічної системи

  • Огляд та аналіз найпоширеніших економічних систем світу

  • Визначення переваг та недоліків кожної системи

В роботі застосовані методи індукції та дедукції; економічного аналізу, синтезу; абстрагування, узагальнення, порівняння, збору га обробки інформації; історично-логічний метод.
^ 1. Поняття, призначення економічної системи та її основні елементи
Економіку можна інтерпретувати як сферу людської життєдіяльнос­ті, де реалізуються виробничі відносини з приводу привласнення, ви­робництва, обміну, розподілу, споживання та регулювання. В такому виді її можна ототожнити з виробничими і техніко-економічними від­носинами та сукупністю форм і методів регулювання їх взаємодії і роз­глядати як певну організовану сукупність. А сукупність певних елемента або підсистем і зв'язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, са­морегуляція, загальна (кінцева) мета, є, власне, системою. Таким чином, національну економіку слід розглядати як багатопрофільну систему, яка має складну функціональну структуру.

Економічна система - це сукупність всіх видів економічної діяльності людей (механізмів, інститутів функціонування, регулювання національної економіки) у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також у процесі регулювання такої діяльності.

Функціональна структура економічних систем передбачає виділення в їх структурі таких функціональних елементів, як виробничої (в т.ч. еоціально-економічної, виробничо-технологічної, власне економічної системи виробництва), ринкової, цінової, фінансової, грошової підсистем, підсистеми формування і розподілу доходів, підсистем споживання і регулювання.

Залежно від характеру конкуренції, ми виділяємо чотири найбільш типові моделі національної мікроекономічної системи:

  • чисту конкурентну,

  • чисту монополістичну,

  • конкурентно-монополістичну та » очігополістичну.

Залежно від ступеня державного впливу на процесі розподілу і перерозподілу ресурсів, виділяємо:

  • чисті конкурентні національні мікроекономічні системи, в яких роль держави є незначною, а в теоретичному аналізі -повністю відсутньою;

  • змішані економічні системи, де спостерігається значний вплив держави;

  • адміністративні, у яких розподіл ресурсів здійснюється виключ­но або майже цілковито державними методами;

  • традиційні, для яких властивим є використання найрізноманітні­ших методів регуляції і розподілу ресурсів, включаючи і такі, що базу­ються на національних традиціях та архаїчних звичаях.[6, c.45]

Історичний аналіз національних мікроекономічних систем дає змогу виділити такі типи, як доринкові, ринкові і постринкові, що різняться між собою, в основному, рівнем розвитку ринку та ринкових структур.

Національна макроекономічна система - це певна сукупність механізмів та інститутів функціонування і розвитку національної економіки в цілому. У вузькому розумінні національна макроекономіч­на система нами ототожнюється з національною макроекономічною ринковою системою. При умові широкої інтерпретації національної мак-роекономічної системи в її складі можна виділити такі підсистеми, які, взяті окремо, можна назвати так:

^ 1) національна макровиробнича система, якою вважаємо національне макровиробництво в цілому;

2) національна макроринкова система;

3) національнамакроціпова система;

^ 4) національнамакрогрошова система;

5) національна макрофінансова система;

6) національна система макроекономічного споживання і розподілу грщо-вих доходів; |

7) національна система макроекономічного регулювання.

Визначальною підсистемою внутрішньої структури національної економічної системи виступає система власності на ресурси, за кожним з котрих стоїть відповідний власник, отримуючи за реалізацію свого ресурсу дохід у певній грошовій формі.

Залежно від рівня усуспільнення власності, існуючі, такі її типи:

  • чиста приватна (власником с одна особа або його родина);

  • корпоративна (власником майна є певна група осіб, ця власність формується на акційній основі, їй відповідає форма доходу - прибуток корпорацій, що містить в собі індивідуальний, персоніфікований дохід, дивіденди);

  • суспільна чи державна власність .

Виходячи із співвідношення вказаних форм власності, прийнято виділяти історичні типи соціально-екоігомічних систем. На першому місці стоїть докапіталістичний тип, якому властиві чисті приватні форми власності та просте товарне виробництво. Основними економічними ресурсами були земля і земельний власник як виробник. Капіталістичний тип характеризується партнерськими чи корпоративними формами приватної власності на матеріальні та капітальні ресурси, де панує промисловий капітал та класичне товарне виробництво. Посткапіталістичний тип сформувався внаслідок таких процесів, як:

  • усуспільнення форм приватної власності, зокрема, корпоративної, акціо­нерної; збільшення ролі і ваги суспільної та державної форм власності;

  • встановлення та зростання фінансової, корпоративної та інтелектуальної - форм капіталу; переростання товарного і ринкового виробництва у иосгговарне і постринкове.

Феномену так званої соціалістичної соціально-економічної си­стеми притаманна державна чи псевдосуспільна форма власності на ресурси. Постсоціалістичні перехідні соціально-економічні системи поступово доповнюються приватною власністю, хоча у багатьох із них ще тривалий час домінуватиме державна форма власності на капітальні та матеріальні ресурси виробництва.[6,c 47]

^ 2. Характеристика основних типів економічних сиситем та моделей світової економіки
Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

^ Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом "невидимої руки" ринку

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст. [2,c 69]

Економічна модель кожної країни - це результат тривалого історичного процесу, протягом якого шикується співвідношення елементів моделі і формується механізм їх взаємодії. Саме тому кожна національна економічна система унікальна, і механічне запозичення її досягнень неможливе.

Ефективність тієї або іншої економічної моделі визначається її життєздатністю, можливістю постійно і адекватно реагувати на зовнішні і внутрішні дисбаланси. Кінець кінцем найповніше ефективність моделі оцінюється в показниках зростання економічного потенціалу і добробуту населення.

Звичайно, в різних країнах системи відрізняються один від одного. Залежно від країни в системі завжди переважатимуть елементи ринку або плану. Одні країни спираються в основному на командних, інші - на ринкові важелі. Розрізняють декілька моделей змішаної економіки .

Наприклад, модель з мінімальною участю держави в регулюванні економіки. У ній переважає сфера ринку в порівнянні з державним сектором. Це американська (або ліберальна) модель ринкової економіки. У США приблизно 4/5 валового національного продукту забезпечується ринковою системою, а остання його частина проводиться під контролем держави.

Перш за все справою держави є забезпечення економіки потрібною кількістю грошей, яка повинна запобігати інфляції.

Іншою державною функцією є регулювання зовнішніх ефектів, які є побічними наслідками господарської діяльності окремих учасників ринку.

Особливе завдання держави - управління неринковим сектором національного господарства, який представляє населенню товари і послуги суспільного користування. Мова йде про національній обороні, державному управлінні, єдиній енергосистемі і національній мережі комунікацій, загальній освіті, охороні здоров'я, фундаментальних науках і тому подібне

Американська модель заснована на високому рівні продуктивності праці і орієнтації громадян на досягнення особистого успіху. Держава заохочує підприємницьку активність, збагачення найбільш активної частини населення. За відсутності диктату соціальної рівності як державного завдання саме воно створює прийнятний рівень життя малозабезпеченим групам населення за рахунок часткових пільг і допомоги.

Таким чином, відзначимо характерні для американської моделі риси:

- абсолютне переважання приватної власності;

- законодавче забезпечення максимальної свободи суб'єктів ринку;

- обмеження сфери державного регулювання в основному проведенням макроекономічної політики;

- відносно невелика частка державного бюджету у ВВП і питомої ваги госинвестиций і виплат по лінії соціального забезпечення в структурі державних витрат. Діяльність систем управління штатів США є зразком ефективності та взірцем для побудови відповідних систем у інших країнах світу. Концептуальною основою їх структурування та роботи є теорія "органічного федералізму", або ж "федералізму мармурового тістечка". Змістом нинішнього етапу розвитку систем управління американських штатів є звуження діапазону і скорочення обсягу повноважень, інтенсивне залучення до надання послуг організацій приватного сектора і консультантів, широке застосування сучасних прогресивних форм і методів діяльності [5, c 77].

Німецька модель - це модель соціального ринкового господарства, яка розширення конкурентних початків пов'язує із створенням особливої соціальної інфраструктури, пом'якшувальної недоліки ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституційної структури суб'єктів соціальної політики.

У Германії державі відведена регулююча функція. При цьому діє принцип: «якомога менше держави, наскільки це можливо, і стільки держави, наскільки це потрібно».

Одночасно діє розгалужена система соціального захисту: виплати хворим, інвалідам, безробітним; допомога тим, хто постраждав від банкрутства свого підприємства або освоює нову професію; допомога на дітей, малоімущим, жертвам війни. До кінця ХХ століття соціальні витрати у ФРН виявилися навіть дуже високими, і менш працелюбна частина німців почала ними зловживати.

Таким чином, для німецької моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки характерні наступні основні риси:

- змішана економіка характеризується більш менш значним державним сектором;

- здійснюється державне регулювання не тільки макроекономічних процесів, але і окремих сфер діяльності господарюючих суб'єктів;

- соціальна орієнтація економіки, істотний патерналізм (батьківське відношення) держави реалізується по відношенню до всіх членів суспільства, забезпечуючи таким шляхом гарантії певного рівня задоволення потреб населення в послугах охорони здоров'я, освіти, культури, в житлі;

- спрямованість регулювання на підтримку вільної конкуренції, зменшення концентрації капіталів в небагатьох руках, створення нових господарських одиниць;

- регулювання зайнятості населення з орієнтацією на мінімізацію безробіття;

- велика питома вага держбюджету у ВВП (хоча ФРН знаходиться в середині розвинених капіталістичних країн по цьому показнику);

- регулювання економіки в основному через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, направленою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення шляхом високої норми оподаткування. Така модель отримала назву «Функціональній соціалізації», при якій функція виробництва лягає на приватні підприємства, що діє на конкурентній ринковій підставі, а функція забезпечення високого рівня життя - на державу.

Шведська модель в її класичному вигляді - це соціальна модель, для якої характерний високий рівень соціальних гарантій, що базуються на широкому перерозподілі доходів і розповсюдженні багатообразних «вільних асоціацій».

В цілому шведську модель можна визначити як модель, що поєднує повну зайнятість населення і стабільність цін шляхом проведення загальної рестриктивної економічної політики, доповненої селективними заходами для підтримки високого рівня зайнятості і капіталовкладень.

Менших успіхів досягла Швеція в інших областях, зокрема, ціни росли швидше, ніж у ряді західноєвропейських держав. Майже не збільшувалася продуктивність праці. Найбільш слабким местомом моделі виявилася складність поєднання повної зайнятості і стабільності цін. Інфляція і відносно скромне економічне зростання стали свого роду оплатою повної зайнятості і політики рівності.

Виділимо специфічні риси шведської моделі:

-низьке безробіття;

-профспілкова політика солідарності в області зарплати;

-централізовані переговори по зарплаті;

-значний державний сектор;

-важкий податковий тягар.

Японська модель - модель регульованого корпоративного капіталізму, в якій сприятливі можливості накопичення капіталу сполучаються з активною роллю державного регулювання в сферах програмування економічного розвитку, структурної, інвестиційної і зовнішньоекономічної політики і з особливим соціальним значенням корпоративного (внутрішньофірмового) початку.

Японська модель економіки відрізняється розвиненим плануванням, координацією діяльності уряду і приватного сектора. Економічне планування держави носить рекомендаційний характер. Планами є державні програми, орієнтуючі і мобилизующие окремі ланки економіки на виконання загальнонаціональних завдань. Для японської економіки характерне збереження національних традицій при запозиченні у інших країн того, що потрібне для розвитку країни. Це дозволяє створювати такі системи управління і організації виробництва, які в умовах Японії дають великий ефект. Запозичення японського досвіду іншими країнами не завжди дає очікуваний результат (наприклад, кухлі якості), оскільки в цих країнах немає японських традицій.

Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (зокрема заробітної плати) від рівня продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Перешкод майновому розшаруванню не ставиться. Така модель можлива тільки при виключно високому, самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви ради процвітання країни. Отже, провівши аналіз описових вище моделей ринкової економіки, можна прийти до висновку, що за наявності приватних відмінностей для всіх розвинених країн характерний ряд загальних закономірностей:

-панування приватної власності і приватної ініціативи;

-ринкова економіка грає вирішальну роль в їх розвитку;

-основними виробниками є крупні об'єднання, контролюючі рух капіталу;

-державне регулювання економіки стало необхідною умовою економічного зростання, і держава стала активним суб'єктом економіки;

-спостерігається тенденція до формування соціально-орієнтованих систем;

-прагнення до відкритої економіки.

Інновації є складним економічним та організаційним процесом, який спи­рається на використання двох видів потенціалів - наукового, новітніх технологій і техніки, з одного боку, та інтелектуального, пов'язаного із здатністю менеджмен­ту впроваджувати інновації на всіх стадіях виробничої та комерційної діяльності, -з другого. Важливим елементом цього процесу е його інвестиційне забезпечен­ня - знаходження та раціональне використання значних фінансових коштів. Залу­чення приватних, державних або змішаних інвестицій з к певними резервами, що можуть компенсувати підвищений ризик, забезпечує вихід на якісно вищий рівень господарювання. До того ж, як показав досвід багатьох менш розвинутих країн, успішний перехід до інноваційної моделі функціонування національної еко­номіки можливий лише за умови сприйняття нею інновацій (тобто така модель не буде життєздатною без реформування економічного середовища в цілому на ос­нові докорінної перебудови господарського механізму країни). Також необхідно вирішити проблему адекватного національним умовам регулювання інновацій­ного процесу, яке матиме як спільні, так і специфічні риси порівняно з інституцій-ною складовою інноваційних програм інших країн. [1, c. 67]

^ Командно-адміністративна система — це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду. Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

^ Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами:

— різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних);

— високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

— оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

— орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо. [2, c. 70-71]

Аналіз та узагальнення спостережень за сучасними моделями регу­лювання відкритих економічних систем, за геоекономічними стратегі­ями держав, а також міркування про глобальні проблеми ресурсоспоживання дають підстави для констатації принципово нових явищ і тенденцій у житті соціумів, у міжнародних відносинах, у світогосподарських про­цесах, які є функціонально значущими і навіть дедалі частіше набува­ють системного характеру.

Така констатація пов'язана не тільки з емпіричними спостереження­ми, які дають підстави для вироблення досить очевидних екстраполяцій деяких еволюційних зрушень. Можна говорити і про передбачення окремих імовірних подій, які створюватимуть нові реалії для функ­ціонування і регулювання відкритих економік, для їх забезпечення ре­сурсами.

У дослідженні механізмів регулювання зовнішньоекономічного сек­тора економіки та забезпечення міжнародної конкурентоспроможності існує чимало білих плям. Ми багато говоримо (і чуємо) про міжцивілізаційні суперечності, про китайський виклик американському доміну­ванню, про єдність і суперечності євроатлантичних інтересів, керуючись інтуїцією та до певної міри інструментарієм довільних міркувань. При цьому ми значно менше, ніж це було б доцільним, знаємо про реальні інструменти, що застосовуються у глобальній конкурентній боротьбі за умов "зменшення світу" у розумінні, співвідносному із запитами на ре­сурси. Крім того, сьогодні, як ніколи раніше, вміст поняття "ресурси" швидко змінюється, і саме цей момент є головним. Ресурси "дематері аналізються", причому не внаслідок відмови від конкретних матеріаль-дінностей (подібне нині трапляється лише спорадично), а через ак­туалізацію нових сфер соціально-економічної діяльності, що передба­чає оперування з цінностями суто інформаційного характеру. Тим самим боротьба за ресурси об'єктивно переноситься як у ті площини, що рані­ше трактувались як позаконкурентні, індиферентні до логіки конкурен­тної діяльності, так і у нові, інформаційні просторові виміри.

Звичайно, ці питання мають важливе значення - як теоретичне, навіть світоглядне, так і утилітарне (зокрема - враховуючи інтереси ре­гулювання відкритої економіки України). Адже йдеться про модифіка­цію регулятивних пріоритетів, про нові напрями фінансування та інвес­тування, нові форми концентрації ресурсів і підходи до неї.

Останнім часом важливою характеристикою середовища, в якому формуються та реалізуються економічні моделі, стає становлення та роз­виток глобальної економіки. Поширення тенденцій економічної глобалізації порушує питання щодо побудови нової парадигми економічної моделі. Оде­ржання переваг та запобігання загрозам від глобалізації значним чином за­лежать від спроможності створити чітку модель реформування економічної системи і дотримуватися її принципів.[4, c.4]

Можна виділити такі три групи національних моделей економічного зростання:

1. Моделі країн, які здійснювали відновлення економіки, маючи ви­сокий початковий рівень. До цієї групи належать Німеччина, Іта­лія, Франція, Японія, Ірландія.

2. Моделі країн, які здійснили перехід від відсталої до сучасної кон­курентоспроможної економіки. Вони лежали в основі розвитку країн, що утворюють другу, третю та четверту «хвилі» економічного зростання у Південно-Східній Азії та Індії.

3. Моделі постсоціалістичних країн. [3, c.157]


^ 3. Економічна система України та шлях і перспективи її удосконалення

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, знаходиться в процесі трансформації, який характеризують як перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки. Це досить груба й однобічна характеристика. По-перше, на Заході, коли йдеться про ринкове господарство, давно вже мається на увазі не чисто ринкова, а змішана економіка. І це ніхто з дослідників не заперечував. По-друге, у СРСР також існувала не чисто адміністративна, а змішана економіка, яка включала товарно-грошові відносини як такі, що доповнювали і певним чином оформляли директивно-планові зв'язки. Отже, здійснюється реальний перехід не від адміністративно-командної до ринкової, а від змішаної економіки одного типу до змішаної економіки іншого типу. Точніше, від змішаної економіки, яка функціонує на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що функціонує на ринкових засадах. Таким чином, відбувається зміна засад. Звичайно, це революційне перетворення. Однак це перетворення істотно відрізняється від демонтажу однієї системи і заміни її зовсім новою. Між тим таке спрощене розуміння суті переходу практично позначається на економічній політиці та на прийнятті господарських рішень.

Щодо України здійснюваний перехід має свої, досить істотні особливості. Україна, фактично не мала власної економічної системи. її економіка була компонентом єдиного народногосподарського комплексу СРСР, сформованим для його обслуговування. Багатьох елементів, необхідних для самостійної системи, не існувало. В Україні вироблялося тільки 20 % кінцевого продукту. Тому перехідний процес в Україні має включати зміну економічної структури, пов'язану не тільки з ринковою переорієнтацією, а й зі створенням власної економічної системи. Відповідно до цього основний зміст перехідного процесу в Україні може бути визначений як перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових засадах. Якщо йдеться не про ліквідацію однієї системи і побудову іншої, а про зміну основи і переструктурування, створення нових форм розвитку, то весь процес можна назвати трансформаційним.

Важлива особливість трансформаційного переходу — його інверсійний характер, пов'язаний зі зміною у послідовності економічних перетворень. Класичний тип процесу формування ринкової економіки пов'язаний з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Розвиток індустріальної системи створює техніко-технологічний базис для встановлення ринкових відносин. Інверсійний тип являє собою формування ринкової системи в умовах сформованого індустріального суспільства. Директивyо-планова форма зв'язку закріплена в матеріально-речовій структурі виробництва, у розміщені продуктивних сил. Ринкова трансформація передбачає не тільки функціональну заміну планових зв'язків ринковими, але й структурну перебудову, включаючи зміни в розміщені продуктивних сил. Такі зміни — завдання незмірно складніше за функціональні зміни. Але первісно воно не було усвідомленим не тільки політиками, але і багатьма професійними економістами, що сприяло ускладненню без того непростої економічної ситуації.

Інверсійний характер ринкової трансформації проявляється в усіх економічних процесах. Якщо формування ринкової економіки в класичному вигляді включало процеси переходу від дрібної приватної власності до більш великої, від вільної конкуренції до олігополії, монополії і різноманітність ринкових структур, від вільного ціноутворення до включення механізмів державного регулювання цін, то інверсійний тип ринкової трансформації передбачає протилежні переходи: від загального одержавлення власності до розвитку різноманітності її форм, від державної монополії до включення конкурентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення тощо. Особливості ринкової трансформації необхідно враховувати при аналізі її структури. [7, с. 55]

У структурі ринкової трансформації вирізняються три основні трансформаційні потоки: по-перше, первісне нагромадження капіталу як основний, провідний процес; по-друге, переструктурування економіки відповідно до нових закономірностей її функціонування; по-третє, соціалізація економіки як протилежний первісному нагромадженню і переструктуруванню економіки процес, що має гасити напругу, породжену попередніми потоками.

Суть первісного нагромадження капіталу в класичному типі формування ринкової економіки полягає у відокремленні виробників від засобів виробництва та утворенні на одному боці великих грошових багатств, а на іншому,— перетворенні більшості населення на найманих робітників, які продають свою робочу силу. У такому процесі формування приватної власності має природне завершення.

У суспільстві, що хоче жити за сучасними ринковими законами підприємницькі здібності, так само як власність і праця, повинні визнаватися як підстава для привласнення доходу. Але що може слугувати підставою для привласнення власності, накопиченої попередніми поколіннями?

Минула праця? Чи підприємницькі здібності, які раптом виявилися, у людей, які через свій молодий вік не зробили жодного внеску в накопичене багатство. Чи здатність по-хазяйськи розпорядитися майном? Якщо здібності, то хто буде їх визначати? Чи, може, треба, додержуючись певної субординації, поєднувати найрізноманітніші принципи? Відповідей на ці та багато інших запитань не було, та вони й не ставилися досить чітко теоретично. Такі відповіді давало саме життя у ході боротьби утворюваних угруповань, кланів, нових верств соціальної структури, яка ще формується. Внаслідок цього процес первісного нагромадження капіталу розвивається значною мірою неконтрольовано.

Другий основний трансформаційний потік, який визначається первісним нагромадженням капіталу,— переструктурування економіки, що включає, по-перше, структурний злам (виведення з виробництва основних фондів без заміни і відшкодування, усунення ряду соціально-економічних форм та ін.); по-друге, капітало-новацію (створення нових виробничих структур на базі нових технологій); по-третє, структурну трансформацію, що включає два попередніх моменти, об'єднуючи їх у процес заміни старих фондів і економічних форм новими. Цей процес включає: конверсію, зміну співвідношення між військово-промисловим комплексом і цивільною економікою, між розвитком матеріального виробництва і сфери послуг, між першим і другим підрозділами, між промисловістю і сільським господарством, між розвитком товарного виробництва і ринкової інфраструктури, зміну частки амортизації, заробітної плати у структурі валового внутрішнього продукту, співвідношення форм власності і господарювання тощо. Виявляється та обставина, що на відміну від класичного типу ринкової трансформації, інверсійний процес первісного нагромадження капіталу починається не з галузей легкої промисловості, а йде широким фронтом при вирішальній ролі великої індустрії. [7, с. 56]

Переструктурування економіки — найскладніший процес. Річ у тім, що ринковій економіці відповідає зовсім інша виробнича і територіальна структура господарства. Якщо при директивно-плановій економіці з її структурою цін, витрат тощо створення нових виробництв, будування нових міст, прокладання доріг було вигідним у межах єдиного народногосподарського комплексу СРСР, то в ринковій економіці самостійної держави подібні заходи можуть виявитися невигідними, недоцільними, такими що не окупаються. Багато керівників підприємств сподівалися, отримавши економічну свободу, поліпшити результати своєї роботи і досягти успіху, але з'ясувалося, що в умовах ринкової економіки їхні підприємства через свою спеціалізацію та місцезнаходження не мають перспектив розвитку. [8, с. 2]

Складність полягає в тому, що структура економіки має орієнтуватися на ринкові потреби, але останні є лише суб'єктним вираженням виробничо-економічної структури, яка дуже консервативна і ще не набула ринкового характеру. Повна лібералізація і пасивність мають своїми наслідками пристосування економічної структури України до ринкових потреб західних країн, а їм потрібні лише дешеві сировинні ресурси. Тому самоплив у напрямку ринкової рівноваги неминуче призведе до формування напівколоніальної структури економіки України. І річ тут не в чийомусь злому намірі, а в тому, що, не порушивши ринкової рівноваги, Україна може прилаштуватися до Заходу тільки як сировинний придаток. Тому необхідна активна роль держави саме в напрямку структурної перебудови, у стимулюванні і підтримці ринковими методами виробництв, необхідних для існування нормального відтворювального процесу в самостійній державі. Між тим структура економіки України не тільки не поліпшилась, а погіршилась. Частка сировинних галузей, проміжного споживання зросла. Основні фонди старіють і нормально не відтворюються. Капітальні вкладення скорочуються випереджаючими темпами порівняно з падінням виробництва. Структурний злам не компенсується капіталовкладеннями, і, на жаль, не можна говорити про досить виразний процес структурної трансформації. Необхідно поєднати процес первісного нагромадження капіталу, що формує нові виробничі відносини, із процесом переструктурування економіки, формування ринкових відносин, направивши їх у загальне русло підйому національного виробництва. [8, с. 4]

Третій трансформаційний потік здійснюється в Україні також за інверсійним типом. Класичний тип соціалізації пов'язаний з переходом до постіндустріальної економіки з підвищенням ролі у виробництві людини, її здібностей, знань. Процес характеризується трьома основними моментами: по-перше, соціалізацією власності на засоби виробництва, яка полягає в подоланні відчуженості від них працівника, що знаходить вираження в його участі у власності за допомогою акцій, у зростанні частки і значення акціонерних товариств, де працівники — головні акціонери тощо; по-друге, соціалізацією праці, дедалі більшим перетворенням її із засобу заробляння грошей на засіб самореалізації особистості, її життєвих творчих потенцій; по-третє, соціалізацією результатів виробництва, яка проявляється в перерозподілі валового національного продукту з метою зменшення соціальної нерівності, у розвитку інститутів соціального захисту населення та ін.

У планово-директивній економіці соціалізація виступала формою реалізації суспільної власності на засоби виробництва і мала такий самий загальний і формальний характер. Це виражалося в гарантованості членам суспільства праці, певного рівня споживання, безкоштовної, за рахунок суспільства, освіти, охорони здоров'я, системи соціального забезпечення тощо. У процесі ринкової трансформації ця система руйнується. На зміну їй має прийти соціалізація капіталу. Однак капітал знаходиться тільки на стадії формування. Соціалізація ж капіталу — момент його самозаперечення у вищій фазі розвитку. Внаслідок того, що соціалізація, властива планово-директивній економіці, значно зруйнована, а соціалізація капіталу ще не сформувалася, виникли великі розриви в соціальній тканині суспільства, які проявилися в соціальній незахищеності широких верств населення, випаданні з нормального соціального процесу цілих суспільних груп. Усе це створює величезну соціальну напругу і потребує вживання спеціальних заходів. Протиріччя між соціалізацією економіки директивно-планового типу, яка інтенсивно руйнується, соціалізацією капіталу, яка ще не сформувалася,— важлива риса інверсійного типу ринкової трансформації. Недостатня увага до такого процесу може мати дуже сумні наслідки. Необхідна спеціальна програма компенсаційних заходів, які б дозволили заповнити трансформаційний перехід.

Три основних трансформаційних потоки відносно самостійні, тісно взаємозв'язані. Вони можуть як підсилювати негативні наслідки один одного, так можуть і нейтралізувати їх. Так, неминучі негативні наслідки первісного нагромадження капіталу, пов'язані із соціальним розшаруванням суспільства, можуть бути певною мірою нейтралізовані за рахунок потоку соціалізації, якщо ним розумно керує держава. Недиференційованість трансформаційних потоків у структурі ринкової трансформації не дозволяє правильно оцінювати події, що розгортаються, з погляду перспективи і приймати правильні рішення. [8, с. 5]


ВИСНОВКИ

Таким чином, підводячи підсумок, можна зробити декілька виводів.

По-перше, розглядаючи вищеперелічені економічні системи, слід відмітити, що на сучасному світі жодна з країн не може розвиватися в умовах самоізоляції. Вони існує не у вакуумі і не можуть знаходитися у відриві від інших країн. Країни зв'язані між собою за допомогою економічних відносин. Тому процес історичного розвитку рано чи пізно ставить перед будь-якою країною питання про необхідність зміни її економічної системи, пристосування до нових умов розвитку сучасного світу, що змінилися. Світова практика показує, що в прагненні до вигіднішої організації ринкового господарства, країни запозичують один у одного підхід і методи вирішення основних економічних проблем.

По-друге, жодна з економічних систем не існує в чистому, ідеальному вигляді. Як медаль має лицьову і оборотну сторону, так і економічна системі має свої плюси і мінуси. Тому головна думка, полягає в тому, що треба прагнути до системи, яка створює найбільш сприятливі умови життя населення і прийнятний рівень організації господарства.

Таким чином виявлено чотири типи економічних систем.

Традиційна економіка - це така економічна система, в якій традиції, звичаї, релігійні обряди грають важливу роль в регулюванні відносин виробництва, обміну, розподілу і споживання, економічних благ.

Командно-адміністративну систему можна визначити як особливу форму організації економічної діяльності, що спирається на абсолютне панування держави в економіці, примусове планування і зрівняльний позаекономічний розподіл матеріальних благ.

Ринкова економіка - це така економічна система, де координація дій здійснюється на основі взаємодії виробників і споживачів з мінімальним втручанням держави.

Змішана економіка є економічною системою, в якій і урядові, і приватні рішення визначають структуру розподілу ресурсів.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Будкін В. Інноваційна модель розвитку національних економік./ В. Будкін // Економіка Укарїни.- 2010.-№6.- С.67.

  2. Економічна теорія: Політекономія: підручник / [Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С. та ін..]; за ред. В.Д. Базилевича. –[4-е вид.].- К.: Знання - Прес, 2005.-719 с.

  3. Лізун М. Моделі економічного світової та української економіки /М. Лізун// Журнал европейської економіки. – 2006.- №5(2)-червень. - С. 154.

  4. Новицький В.Регулятивнастратегія відкритих економічних систем і глобальна конкуренція за ресурси./В. Новицький //Економіка України.- 2007. -№7- С.4.

  5. Кондратюк Т. Основні особливості американської версії англосаксонської традиції державного управління /Т. Кондратюк// Економіка та держава. – 2008. - № 6 – С.77-79.

  6. Політична економія /[Башнянин Г. І., Гаврилюк П. П., Шевчук Є. І. та ін.]; За ред. Г.І.Башнянина і Є.С.Шевчука. - Львів: Новий світ-2000, К.: Каравелла, 2004. - 482 с.

  7. Букреєва І. Проблеми становлення ринкових відносин в економіці України/ І. Букреєва // Економіка та держава.- 2006.- №2.- С. 55-56.

  8. Воротін В. Теоретико-методологічні основи формування системи ефективного макроекономічного регулювання в умовах глибоких ринкових перетворень в економіці України/ Воротін В.// Економіка та держава.- 2004.- №5.- С. 2-5.



Скачать файл (145 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации