Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольна робота з дисципліни Аграрне право - файл 1.doc


Контрольна робота з дисципліни Аграрне право
скачать (81 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc81kb.16.12.2011 04:57скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Національний університет біоресурсів

і природокористування України

Кафедра аграрного, земельного та екологічного права

Контрольна робота з дисципліни:

Аграрне право”

Перевірив: Шевчук О.В.


Київ – 2011
А) Правове регулювання приватизації в АПК.

Правові, економічні та організаційні засади здійснення приватизації в Україні з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки регламентуються чинним законодавством Ураїни.

Правовою основою процесу приватизації в Україні є Конституція України, законодавчі та нормативні акти. Серед основних правових актів, що регулюють ці питання, необхідно відзначити Закони "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р., Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 р., Закон України „Про приватизацію державного житлового фонду" від 16

червня 1992 р., Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р., Закон України "Про проватизаційні папери" від 6 березня 1992 р. , Закону України від 7.07.1999 р. « Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»; Закону України від 14.09.2000 р. « Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва »; Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 15-92 « Про приватизацію земельних ділянок », Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 57-93 « Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів , зданих в оренду » тощо.

Приватизація державного майна (далі приватизація) — це відчуження майна, що знаходиться в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

• законності;

• державного регулювання та контролю;

• надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

• надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

• забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

• платності відчуження державного майна;

• пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;

• створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

• безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери;

• додержання антимонопольного законодавства;

• повного, своєчасного й достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

• врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу.

Приватизація державного майна в АПК здійснюється на підставі загального законодавства про приватизацію з урахуванням особливостей спеціального аграрного законодавства. Ст. 5 ЗУ « Про приватизацію державного майна » визначає , що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

— майно підприємиств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними ( ціліс­ним ) майновими комплексами;

— об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

— акції (частки, паї), що належать державі у майні юридичних осіб.

Приватизації не підлягають об'єкти, котрі мають загальнодержавне значення, визначені Законом України від 7.07.1999 р. « Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації ». До них відносять:

— майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу;

— сортовипробувальні станції, дільниці, інші органазації з експертизи сортів рослин;

— скотомогильники;

— станції хімізації сільського господарства;

— науково-дослідні інститути;

— окремі майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина, лікеро-горілчані вироби тощо.

Приватизація майна несільськогосподарських підприємств АПК (підприємства харчової промисловості, які переробляють ськогосподарську сировину, борошномельно- круп'яної та комбикормової промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових торговельних, інших несільськогосподарських підприємств та організацій, що надають послуги сільськогопо дарським товаровиробникам), незалежно від вартості об'єктів приватизації, здійснюються шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства, згідно з Положенням про план при ватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу ( Наказ Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718 ). При цьому зберігається профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій. їх сільськогосподарська спеціалізація зберігається не меньше 10 років.

Працівники цих підприємств мають право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю.До працівників підприємств, що приватизується , прирівнюються особи, які вийшли з цих підприємств на пенсію; звільнені у зв'язку із скороченням штатів, і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах; особи звільнені за станом здоров'я у зв'язку з каліцтвом або профзахворюванням (інваліди ).

Недержавним сільськогосподарським підприємствам передається безоплатно 51 % акцій підприємства, що приватизується.

Розподіл акцій між державними, колективними та іншими сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами здійснюється пропорційно до обсягів сировини, зданої на об'єкт приватизації, виконання робіт і надання послуг у середньому за 5 років, що передують року приватизації, а ті що існують меньше 5 років - за час їх діяльності. Акції, які не були викуплені на пільгових умовах протягом року з дня початку їх продажу, реалізуються на за гальних підставах відповідно до законодавства України.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у ВАТ за рішенням загальних зборів. Працівникам підприємств, що приватизується, безоплатно надається частка державного майна (акцій ), розмір якої визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена КСП по області, на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Розподіл безоплатно переданого майна ( акцій ) між працівниками здійснюється відповідно до трудової участі за рішенням загальних зборів.

Приватизація частки державного майна, що залишилася після безоплатної його передачі, здійснюється за приватизаційні майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна за приватизаційні майнові сертифікати мають працівники даного підпримства.

Приватизація майна радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу їх майна державою, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється шляхом перетворення їх за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених ) у колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні підприємства (ВАТ) з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств - засновників.

Приватизація майна сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних насаджень (хміль, ефіроолійні та лікарські рослини ) здійснюється шляхом перетворення їх в відкриті акціонерні підприємства (ВАТ). При цьому акції на суму вартості зазначених багаторічних насаджень тимчасово залишаються у власності держави у розмірі 25 %. Під час приватизації майна державних підприємств об'єкти соціально - побутового призначення, інженерні мережі та споруди комунального господарства, зокрема побудовані за кошти фонду соціального розвитку, передаються органам приватизації в комунальну власність за згодою власників підприємств.

Постановою ВР України від 10 липня 1996 року « Про порядок введення в дію Закону України « Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі » затверджено Перелік державних підприємств та організацій АПК, приватизація майна яких здійснюється за погодженням із КМ України.Ці приємства та організації підлягали перетворенню в відкриті акціонерні підприємства (ВАТ), при цьому в статутному капіталі товариств першочергово визначається частина акцій, що тимчасово залишалася у власності держави, а решта - розміщується в передбаченому раніше порядку.

Процедура приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств:

1. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств на безоплатній основі здійснюється за спрощеною процедурою;

2. Державні органи приватизації створюють комісію з підготовки до приватизації у складі керівника (голови комісі) та головного бухгалтера підприємства, що приватизується, та представника фонду державного майна;

3. Зазначена комісія у місячний термін з дня затвердження її складу розробляє план приватизації;

4. Оцінка майна здійснюється на підставі даних балансу на початок відповідного року та за результатами останньої повної інвентаризації майна підприємства. Проведення аудиту не обов'язкове.

5. При приватизації сплачується державне мито, в розмірі 0,001 % вартості майна, що приватизується.

Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

^ Б) Правове регулювання господарської діяльності фермерського господарства.

Селянське (фермерське) господарство — це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами селянське (фермерське) господарство в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування і сільськогосподарською сировиною.

З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону "Про селянське (фермерське) господарство" воно стало визначатись і як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну ільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).

Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у період його трирічного становлення.

Втручання у господарську або іншу діяльність цього господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітражним або третейським судом. Проте дане положення не обмежує передбаченого зазначеним Законом права державних органів здійснювати контроль за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема, в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Державно-правове регулювання створення і організації діяльності селянських (фермерських) господарств провадиться Відділом організації питань фермерських та підсобних сільських господарств Міністерства агропромислового комплексу України, що затверджене наказом Мінагропрому від 19 грудня 1997 р. На цей Відділ покладається узагальнення практики застосування законодавства з питань, що відносяться до компетенції Відділу розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, здійснення систематичного контролю за їх виконанням.

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподарським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України. При цьому воно мусить додержувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земельних ділянок.

З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фермерські) господарства можугь набувати матеріально-технічні ресурси в системі державних постачальницьких організацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господарства. В умовах переходу до ринкової економіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати технічні засоби в довгострокову оренду і напрокат. Ремонт і технічне обслуговування належних господарству тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устаткування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, розцінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також іншими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

Одним з елементів захисту права власності селянського {фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство може на добровільних засадах укладати з державними, кооперативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим господарством державним організаціям відповідно до укладених договорів, оплачується за державними заготівельними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції господарство встановлює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог. Постачання виробленої продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відповідно до законодавства України.

У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюються його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), — законодавством України про працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших надходжень і використовуються членами господарства на власний розсуд. Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звітність. За подання недостовірної звітності голова господарства несе відповідальність у встановленому порядку.

Селянське (фермерське) господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій банківській установі розрахункові та інші рахунки включно з валютними, і вільно розпоряджатися коштами, що є на цих рахунках. Списання коштів із розрахункового рахунку, крім платежів до бюджету, може провадитись тільки за згодою господарства, за рішенням суду або на підставі виконавчого напису у встановлених законодавством випадках.

Оподаткування доходів селянських (фермерських) господарств провадиться у порядку, встановленому для сільсько-господарських підприємств. Як й інші сільськогосподарські підприємства, ці господарства та створені на їх базі асоціації, господарські товариства, селянські спілки згідно із Законом "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (ст. 19) звільняються від оподаткування доходів, одержаних від сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності, крім випадків, передбачених іншими актами законодавства. Вони сплачують земельний податок у розмірах і в строки, передбачені Законом "Про плату за землю".

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на три роки, а в тих селах, де не вистачає робочих рук, — на п'ять років. Члени господарства звільняються від сплати прибуткового податку з доходів, одержуваних ними від роботи в цих господарствах.

2. Селянське (фермерське) господарство має право одержувати в установах банків, від підприємств і кооперативів позички на підставі кредитного договору з визначенням умов кредитування. На селянські (фермерські) господарства поширюються пільги та пріоритети щодо державних інвестицій, передбачені Законом "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві".

Селянське (фермерське) господарство може одержувати кредит під заставу майна, поруку та інші види забезпечення зобов'язань. За договором іпотеки під заставу можуть здаватись землі та нерухоме майно. При цьому земля та/або майно, що є предметом застави, залишається у заставодавця або у третьої особи. Відносини застави як спосіб забезпечення зобов'язань, у тому числі й іпотеки, регулюються Законом "Про заставу".

Для підтримки селянських (фермерських) господарств і створення стабільних фінансових умов при одержанні ними банківського кредиту створено Український державний фонд Підтримки селянських (фермерських) господарств, розмір якого щорічно визначається Кабінетом Міністрів України. Він, а також місцеві ради народних депутатів можуть надавати допомоги чи відшкодовувати господарству повністю або частково витрати, пов'язані з виплатою відсотків за користування позичками банків.

З метою зменшення втрат від стихійного лиха, інших страхових випадків селянське (фермерське) господарство може страхувати своє майно: будівлі, споруди, техніку, тварин, посіви, насадження тощо. Страхування всіх видів майна може здійснюватись на добровільних засадах відповідно до законодавства України.

Члени селянського (фермерського) господарства, починаючи з 16-річного віку, та особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства. Для цього господарство реєструється як платник внесків на державне соціальне страхування в органах Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування України за своїм місцезнаходженням. У встановленому порядку воно сплачує внески від усіх видів заробітку за своїх членів та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Час роботи в господарстві членів останнього та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зараховується до їх загального та безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці та документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування. Селянське (фермерське) господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), за каліцтво або інші ушкодження здоров'я, пов'язані з виконанням ними своїх трудових обов'язків.

Відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 29) діяльність господарства припиняється у таких випадках:

1) добровільної відмови голови господарства від земельної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;

2) прийняття членами господарства рішення про припинення його діяльності;

3) ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;

4) використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації;

5) несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;

6) невикористання земельної ділянки для сільськогосподарського виробництва протягом року від дня її надання;

7) вилучення земельної ділянки у встановленому законом порядку для державних і громадських потреб;

8) визнання господарства неплатоспроможним (банкрутом);

9) якщо немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його діяльність.

Рішення про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства приймається районною (міською) радою народних депугатів, а в разі його неплатоспроможності (банкрутства) — судом. Спори про припинення діяльності господарства вирішуються судом.

Вилучення або примусовий викуп у господарства землі у встановленому порядку для державних і громадських потреб провадиться за його згодою після виділення йому відповідною радою народних депутатів рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці організаціями, для яких відводиться ділянка, житлових, виробничих та інших будівель і;шість вилучених і відшкодування в повному обсязі збитків включно з упущеною вигодою.

Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у спільній власності членів господарства або розподіляється між ними за домовленістю.

В разі припинення діяльності господарства до закінчення строку надання йому податкових пільг воно сплачує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для господарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для державних і громадських потреб; господарство визнається неплатоспроможним (банкрутом); немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.
Використана література:

  1. Господарський кодекс України: Текст відповідає офіц. станом на 1 червня 2008 р. – К.: Школа, 2008. – 208 с.

  2. Аграрне право України: Підручник / За ред. В. З. Янчук, В. І. Андрійцев та ін.. — К.: Юрінком Інтер, 2000.-720 с.

  3. Правознавство: Навч. посібник / А. М. Колодій, І. В. Опришко, С.Е. Демський та ін.. — К.: Юрінком Інтер, 2000.-640 с.

  4. Закон України «Про фермерське господарство» / Голос України.— 2003. — 29 липня.

  5. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» / Голос України. — 2004. — 7 вересня.



Скачать файл (81 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации