Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Психологічні особливості українського національного характеру - файл 1.doc


Реферат - Психологічні особливості українського національного характеру
скачать (118.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc119kb.18.12.2011 17:44скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
ПЛАН

ВСТУП

  1. Етнічні складники українського характеру

  2. Соціопсихічні риси українського народу

  3. Феномен української ментальності.

  4. Батьки і діти

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів.

Не так давно в Україні подібна тема не тільки не могла бути дослідженою, але й просто згаданою. Виховані на «інтернаціоналістських принципах» науковці не поспішали братися за неї, щоб не потрапити в розряд українських буржуазних націоналістів. Довгий час вважалося, що вивчення національного характеру неможливе, адже, вивчаючи окремих індивідів, ми не можемо скласти уявлення про націю в цілому. Окрема особистість не розкриває в повному обсязі національний характер. Елементами національного характеру (його складниками) можуть бути окремі соціально-психологічні риси, а не характери окремих індивідів. Індивідуальна ж психологія є лише допоміжною галуззю психології народів.

Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча земля обдаровує людину без особливих на те потуг.

Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу; починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати «духом народу». Космополітична ж культура, яку донедавна називали інтернаціональною, денаціоналізує особистість, позбавляє її почуття патріотизму і тому шкідлива для нації. Національні відмінності — це перш за все відмінності в психології мислення, яка відображається насамперед у мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу. Національний характер найповніше відображається саме в культурі, в інтелекті нації. Але не слід забувати, що будь-які узагальнюючі характеристики етносу завжди будуть відносними у порівнянні з іншим етносом.

  1. ^ Етнічні складники українського характеру

Перш ніж розглянути вплив на формування українського характеру різних етносів, що впродовж тисячоліть мешкали або просто проходили землями України, звернімо увагу на такі факти:

1. “Всяка крапля іншоетнічної крові через кілька десятків поколінь розходиться по жилах всього народу. Кожна сучасна людина лише на часовій глибині 20 поколінь (близько 500 років) теоретично має 1048576 предків”

2. За дослідженнями чеського біолога ХІХ ст. Менделя, групи крові підлягають законам спадковості. Кожен етнос охочіше приймає споріднену йому кров, ніж чужинську.

3. Палеоантропологічні дані та гематологічні групи сучасних народів дають право вважати українців спорідненими з людністю Північної Італії, Балкан, Швейцари, Півдня Німеччини, Півдня Англії, Чехії, Словаччини, окремих районів Франції (90 % українців мають групу крові “А”, “АВ” та “О”, але дуже мало групи “В”. Пор. з росіянами та монголами, у яких група “В” становить 80 %).

4. У кожній нації є основні етнічні компоненти — первені (термін Юрія Липи) і домішки, тобто незначна кількість іноетнічних генів. За законом Менделя в антропологічній расі домішки є меншовартісні, ніж первені , тому вони дуже швидко будуть еліміновані (тобто вигнані, виключені). [1, 2]

В Україні ХХ ст. марно шукати досліджень з етногенезу та етнопсихології. Якщо такі праці були, то їх найчастіше просто знищували. Так сталося і з працею доктора Юрія Липи, лікаря, який в 1945 p. був убитий енкаведистамм на порозі свого дому. Його книга “Призначення України”, яка з’явилася у Львові в 1938 p., була майже невідома в радянській Україні. Нині маємо видання цієї праці, здійснене у Львові в 1992 p. видавництвом “Просвіта”.

Юрій Липа визначає 4 складники української пракультури і докладно характеризує їх: це трипільський, понтійський, готський, київсько-руський первені.

  1. Трипільська пракультура має етнічний зв’язок з пракультурою Малої Азії, тобто більш південною. Це були люди, що гартувалися у суворіших кліматичних умовах, ніж малоазійці. Саме вони залишили у спадок українцям свою терплячість, мовчазну відвагу, скромність, обережність, впертість у досягненні мети і вміння стійко сприймати невдачі. “Це — характери, що кружляють у крові сучасних українців, і завжди їх діла, їх здобування в них можуть відродитися”.

Саме трипільська цивілізація сформувала праукраїнські міста і села, збудувала дороги, вали, розбила землю на поля й лани. Від них у нас і психологія хлібороба, і пошана до жінки, і родинні звичаї, і демократичний громадський устрій.

  1. Понтійська пракультура — це культура північного Причорномор’я, де людність була перемішана з еллінським етнічним типом. Ольвія і Пантикапей існували понад тисячу років. Їхня культура була тісно пов’язана з культурою трипільців, тобто певною мірою успадкувала від них свої культи (напр.. Коструба, Богині Матері, Полеля, та ін.) Понтійська культура близька, а іноді просто ототожнюється зі скіфською. Від них українці успадкували відвагу, підприємливість, творчий дух, потяг до краси. Як писав професор Щербина, індивідуалізм українця протистоїть стадності, але його відданість улюбленій справі спонукає його знаходити спільників та однодумців. Звідси потяг українця до різних спілок, громад, артілей тощо. Цю рису також успадковано від понтійського первеня.

  2. Готські впливи, відомі в ІІ ст. н.е., прийшли в Україну через Волинь з імперії Остроготів. Щоправда, сучасні дослідження доводять, що вплив готів у нашій історіографії був дещо перебільшеним. Від них могли бути успадковані стійкість характеру, військова та державна дисципліна, дотримання угод, організованість.

Цікаве поєднання готизму з еллінством (понтійством) дало тип запорозького козака, який дивував іноземних істориків: люди військові і водночас торгові, продають рибу і хутра тощо. Катерина ІІ заздрила козацькому вмінню провадити свою економічну політику, а польський історик дивувався, звідки Богдан Хмельницький мав кошти для ведення війни.

  1. Київсько-руський первень. Староукраїнська держава Київська Русь проіснувала близько 700 років. Від неї в українців свідомість своїх політичних традицій, які зберегла князівська еліта навіть у Литовській державі, а також продовжили запорозькі козаки аж до скасування Гетьманщини. Цей дух волелюбності і національної гордості почав найбільше притлумлюватися у ХVІІІ ст. Ще старші люди передавали нащадкам цей глибинний український патріотизм, але вже для українськості наставали сумні часи.

Крім вищеназваних первенів походження української ментальності існує також безліч інших «домішок». Особливої уваги заслуговує розгляд російського (московського) народу. Юрій Липа зазначає: «Кільканадцять урало-алтайських норманських племен без культури й держави підбили Київські, а пізніше Новгородські культуртрегери в Х — ХІІ ст. і християнізували, нав’язавши їм богослужебну мову Києва, кріпацтво (для ліпшого економічного визиску) і назву, що вказувала на приналежність до Києва-Руси («русскіє»). Монгольське поневолення, що тривало в них найдовше з усіх європейських народів, дало їм спільне глибоке відчуття святості влади, хоч би й найбільш брутальної, а зате презирство до індивідуальності своїх і чужих людей”. Далі Юрій Липа робить висновок, що «московити були заслабою індивідуальністю, щоб впливати й духовно. Імпрегнація з їхнього боку була дуже незначна і не зоставила слідів».

За науковими даними домішка антропологічно чужих первенів зникає в досить короткий строк. Для прикладу візьмемо факт, коли жовта раса (китайці) повністю очистилася від домішок білої раси. Те ж саме можна стверджувати про український етнос, серед якого вже немає домішок татарського типу, яка мала вплив у відносно недовгому часі, але не залишила значних слідів у психіці.



  1. ^ Соціопсихічні риси українського народу

Соціопсихічні складники українського характеру тісно пов’язані з етнопсихічними.

У давноминулі часи, коли суспільство розвивалось природним шляхом, ці типи за своїм характером, природженими здібностями і своєю роллю в житті народу відповідали чотирьом кастам або соціальним верствам. У кожної з цих верств існує певний тип звичок, виховання, поведінки, а отже — своя психологія, свій характер.

Розглянемо ці расові та соціальні типи докладніше, взявши за основу праці Дмитра Донцова, Юрія Липи, Олександра Кульчицького, В’ячеслава Липинського.

  1. Нордійський тип характеризується красивою зовнішністю, високим зростом, світлим волоссям, блакитними очима, довгим обличчям з прямим тонким носом, розвинутим підборіддям. Розумова характеристика: витривалість, правдолюбство, сила волі, пильність, любов до порядку, впевненість у собі, розсудливість. Нордієць не терпить в інших розхлябаності, пліткарства, нестриманості у поведінці, галасу; він не вміє прощати, не любить сам каятися. Він не швидко знаходить собі друзів, заприязнюсться далеко не з кожним. Дуже вибагливий до товариства, до свого оточення, і, коли не знаходить такого, віддає перевагу самотності. Понад усе цінує власну свободу, але більше відданий громадській ідеї, ніж своїй родині. Це тип державного мужа, аристократа, полководця. Він у всьому вивищується над натовпом. Нордійська раса найбільше поширена. в Скандинавії, Англії, Бельгії, на півночі Німеччини, у Франції.

В Україні ієрархія цих каст мала такий вигляд: князь (король, каган), воїни (староукраїнські бояри), хлібороби (землевласники, що працювали на землі), наймити (раби).

  1. Понтійський тип — переважно середнього зросту, з темним волоссям, довгим обличчям, вузьким прямим носом, сірими або синіми очима. За характером це найбільш творчі натури, закохані в життя, в мистецтво, романтики, революціонери, змовники, ідеалісти. Серед них багато винахідників, талановитих, пристрасних, обдарованих натур. Їм притаманне творче горіння, певна нематеріальна духовна енергія, яка формує суспільство. Таку силу мають одержимі непересічні особистості.

Вони люблять усе вишукане, яскраві барви, рельєфні форми. Це добрі проповідники, красномовні оратори. Цей тип поширений в Піренеях, на Корсиці, в Сардинії, Італії, Франції, на півдні Балканського п-ва і в Північному Причорномор’ї.

  1. Динарський тип — це люди огрядні, високі, міцно збудовані, сильні фізично. Вони веселі, співучі. Люблять свій край, свою садибу, свою хату. Чесні, горді, сміливі, але дуже вразливі, добродушні. Природжені вояки, але воюють і повстають у крайніх випадках. На думку професора Вадима Щербаківського, це раса, котра витримала всі навали і збереглася через тисячі літ аж до наших днів. Цей тип більше відзначається почуттєвістю, яка не спрямована на перетворення світу, бо динарці віддають перевагу почуттям перед пізнанням і волею. Але за наявності добрих провідників ці люди можуть досягти великих успіхів у побудові держави. Поширена ця раса в Альпах, в Боснії, Герцоговині, Хорватії, Албанії, Австрії, Німеччині, Україні.

  2. Остійський тип. Повні, круглолиці, з невиразними простацькими рисами обличчя, часто з великим черевом. Досить посередні розумові здібності спонукають остійця пристосовуватися до середовища і намагатися не виділятися серед маси. Остієць — це типовий дрібний міщанин з вульгарними смаками. В усьому намагається слідувати моді, будь то модний одяг чи модна книжка, чи модна ідея – тобто те, що визнане всіма. Він не вміє панувати над своїми забаганками, завжди розслаблений і нерішучий у вчинках, ніколи не буває твердим і відчайдушним. Остійці не бувають наділені якимись талантами чи одержимі якимись ідеями. Працюють лише задля грошей, але ніколи — заради ідеї. У цих людей ніколи не спалахує іскра творчого вогню. Ця остійська неспроможність до творчої праці викликає у них ненависть до видатних індивідуальностей, талановитих перетворювачів світу. За висловом Дмитра Донцова, наукова праця остійця — це описовий, безсистемний жанр. Звідси — їхня ворожість до будь-якої систематизації чи узагальнення.

Самобутні особистості, пророки, вожді, поети, борці для остійця небезпечні, бо він великий ледар і заздрісник. Самотність його лякає, зате в колективі він почувається комфортно, як вівця в отарі. Такі типи можуть бути небезпечними в критичні моменти історії.

Співвідношення всіх чотирьох типів в українській історії не завжди було однаковим. За княжої доби, коли суспільство було повністю ієрархізованим, українці мали свою провідну верству (князівство, боярство, дружинників), яка складалася переважно з нордійсько-понтійських типів. Це була активна верства, що об’єднувала націю. Її не могли знищити ні татаро-монгольська навала, ні польсько-литовське панування. Ця раса брала участь і в формуванні нової провідної верстви за часів козаччини.

Проте відомо, що у всі часи на війнах і в суспільних катаклізмах завжди гинули кращі представники нації. Так було і з козацькою шляхетною, хороброю, мудрою верствою, і пізніше з українською свідомою інтелігенцією. Якщо в ХVІІ — ХVІІІ ст. серед українців ще жила пам’ять про власну національну аристократію, то в ХІХ і ХХ ст. ми зовсім її втратили.

Расова структура України змінилась у порівнянні з Князівською добою. Нині 44 % українців — це динарський тип, 27 % — остійський, решта 29 % — це мішанина цих двох рас і лише незначна кількість понтійського та ще менше нордійського расового типу.

Найсучасніші генії теорії підтверджують думку про те, що українці зі століття в століття несли непоправні втрати найкращої частини свого генофонду. Це, безумовно, не могло не справити негативного впливу на їхніх нащадків, особливо в порівнянні з тими народами, котрі розвивалися за законами природного відбору, коли залишалися кращі, міцніші представники нації.

Найбільшої шкоди українській нації завдало панування більшовицької диктатури з її ідеями безкласового суспільства, що призвело до повного хаосу в суспільстві, який Юрій Липа слушно назвав «маскарадом». Під час такого «маскараду» остійцеві легко прикритися маскою державного мужа і успішно грати свою роль, адже всі залишки шляхетної верстви, якщо не загинули, то переважно сидять за ґратами. Тобто сталося те, що народ влучно висловив у приказці: «Не дай, Боже, з хама пана!», або «Як пан швець, то Січі кінець».

Недостатня диференціація суспільної структури призвела до примітивізації культури з її рівнянням на середнього споживача і до спрощення взаємин у межах однієї верстви — «сірої маси» з її сірою культурою взаємин. Вульгаризовано саме поняття «інтелігент», яке лише в ХХ ст. набуло зневажливого відтінку: «гнилий інтелігент» «корчити із себе інтелігента» тощо.

А якщо врахувати, що переворот 1917 p. робили пролетаризовані селяни, які оголосили себе диктаторами, то стане зрозумілим причина «змужичення» провідної верстви з її селянською психологією, традиціями плебсу, нездатного до організації суспільства. Їхня головна турбота — втриматися на «вершинах», на які випадково виштовхнула їх доля. Звідси — пристосування до кожної з політичних течій, балансування між «своїми» і «чужими», відсутність переконаності в національній ідеї, нездатність до вольових рішень заради цих ідей.

Існує різниця в ментальності не тільки різних націй, але й в середині однієї нації — це відмінність у світосприйнятті провідників і маси. Якщо для аристократа Княжої доби найвищу насолоду дають речі нематеріальні — слава, . честь, відвага, гордість, то для пересічного міщанина чи бідного селянина ці поняття втрачають цінність. На перше місце виступає матеріальна вигода — багатство, яке забезпечить стабільність і спокій, усуне потребу напружуватись, щоб здобути необхідне. «Ковбасна» психологія може розвинутися лише в плебейській верстві із заниженим почуттям людської гідності.

Сказане вище зовсім не означає, що селянська праця є маловартісною, а психологія селянина шкідливою. Давня хліборобська культура в Україні має свої високоморальні риси: працьовитість, любов до землі, дбайливе ставлення до природних багатств тощо. Але не слід забувати, що це лише селянська культура, і її ніяк не можна ставити як загальнодержавну, формуючу культуру всієї нації. На думку Ортеги: «селянськість — це характеристична риса суспільності без провідної касти. Народ, який думає, що може жити без аристократії, в своїм світі думок, моралі, політики й смаку, сам правити, — приходить неминуче до розкладу».

Отже, занепад нашого народу почався з виродження його провідної верстви, заміни її на менш достойних людей з психологією наймитів, позбавлених творчої життєвої енергії, яка могла б формувати націю.

Але не слід забувати, що риси певної соціальної верстви (класу) ще не є рисами загальнонародної національної вдачі.

  1. ^ Феномен української ментальності

Культивируемые ныне так называемые черты украинской ментальности типа "соборности", "державности", "униатства" и проч. – это содержание идеологического процесса, но никак не этнического менталитета.

Менталитет – не просто важный, а важнейший фактор, влияющий на мотивацию персонала. Пока что в большинстве случаев доминирующую роль играют "советские" факторы, «Кодекс строителя коммунизма», переписанные доктрины Православия.

На менталитет нации оказывает влияние также то, что Украинское государство стремится не столько существовать, сколько доказать всему миру, что оно существует. Жизнь в государстве, тратящем слишком много средств на “подкрашивание фасада”, не очень уютна. Она похожа на жизнь в потемкинской деревне, такой «потемкинский капитализм».

Однако украинская нация советского и постсоветского образца - это два абсолютно разных этноса, хотя их и составляют в основном одни и те же люди.

Каковы основные предпосылки, фундамент образования украинского этноса?

1. В отличие от соседей-кочевников, в том числе древних венгров и болгар, украинский этнос кристаллизовался и до сих поp существует в собственном этноаpеале и вокруг него. Такое постоянство географического окружения привело к почти идеальной адаптации украинца к ландшафту, что не могло не найти отражения в ментальных установках. Днепр и Десна, Карпаты и Степь, Хоpтица и Великий Луг - для украинца это не просто топонимы, обозначающие природные объекты, но нечто большее: эстетически воспринимаемая среда проживания, их окружение, их мир, их Дом (с большой буквы), а часто - поэтические образы и элементы мифологии.

Восприятие статичных форм лесостепного украинского рельефа, далеких горизонтов, наполненных мягкими, плоскими волнами плодородных земель порождает мечтательность, чувственность, пассивность, беззаботность и одновременно – склонность к воле и анархии.

2. Превосходство "сердца над разумом". "Специфическими чертами украинской мировоззренфеско-философской ментальности, – пишет М.Шлемкевич в книге "Загублена укpаїнська душа", – есть направленность на внутренний эмоционально-чувственный мир человека, в котором господствует не холодный рациональный расчет "головы", а жгучий призыв "сеpдца".

3. Отношение к земле украинского крестьянина граничило с ее обожествлением. Земледельческий образ жизни в совокупности с близостью к природе вообще рождал не только лиричность или провинциальную сентиментальность, но и чувство собственного достоинства, уверенность в своих силах, в какой-то мере – индивидуализм. В чувстве собственного достоинства, значимости коренится острое, даже болезненное чувство справедливости, ненависти к ущемлению, толкающие украинца к перманентному поиску правды.

4. На формирование специфических черт украинского менталитета оказало влияние уже упомянутое выше длительное вхождение украинских земель в состав разного рода государственных образований (Литовского княжества, Речи Посполитой, Австро-Венгрии, Османской и Российской империй) и столь же длительная борьба за независимость, породившая такие ментальные качества, которые, казалось бы, противоречат друг другу. Так, "с одной стороны, квинтэссенция украинского духа - казак - вольнолюбивый индивидуалист. Эти индивидуальные начала, их индивидуалистические представления имеют свои положительные и отрицательные стороны в характере народа... С другой стороны, столетия крепостного права не могли не наложить свой отпечаток. Это рождало в массе украинского крестьянства «почуття громади», чувство взаимопомощи, поддержки и др.".

С одной стороны – авантюрно-казацкий (лицарский) стиль жизни, с другой – стиль потаенного существования, порождаемый необходимостью скрывать свой внутренний мир от врагов. Если первый – источник активности, то другой принуждает к жизненной философии "моя хата с краю".

5. Начиная от восточнославянского веча и казацкой рады, украинский народ всегда тяготел к более демократичным и республиканским формам правления, в отличие от других европейских стран с их идеями "цезарепапизма". Но все тот же индивидуализм, выступающий обратной стороной демократизма, являлся одной из главных причин отсутствия на протяжении длительного времени собственной государственности.

"Аристократизм духа, – писал Г. Ващенко в 20-е годы в работе «Психiчнi властивостi українцiв i причина наших невдач», – логически ведет к индивидуализму, индивидуализм ведет к эгоизму, формой которого есть амбициозность". Политические амбиции, гипертрофированный индивидуализм в политике привели к тому, что борьба за власть приобретает острый, конфликтный, иногда – трагический характер. Она не останавливается с победой одного из политических образований: ему всегда противостоят оппозиционные силы.

Суть украинской ментальности лучше всего характеризует термин “Хуторянство”.

«Хуторянство»- это естественное состояние украинской нации.

Большинство политиков, в т.ч. и президент, – продукт украинского хуторянства, его воплощение, по сути - его классический образец. Ему не приходится притворяться, заявлять о своей принадлежности к народу. Украинский хуторянин видит в нем себя, смотрится в него, как в зеркало. А хуторян-украинцев, даже живущих в городах, не менее 60%. Значителен их процент и в самом Киеве, который удвоился в последних полвека за счет притока из глубинки.

Менталитет отечественного хуторянина описан в произведениях украинской художественной классики. Кратко обрисуем его характерные черты:

- Хуторянин считает себя достаточно “умным”, а если же и не очень умным, то по настоящему “мудрым”. Ум и мудрость хуторянина проявляются в его хитрости и способности своевременно уклониться от риска, избегая реальной (и мнимой) опасности и ненужной работы.

- Хуторянин сам себе на уме: он люто ненавидит представителя власти, ругает его в присутствии близких, переносит свой гнев на жену и тещу, восхищается своей смелостью и радикальностью убеждений, но при встрече с объектом ненависти (чиновником) подобострастно нагибается, приветствуя и желая ему крепкого здоровья. Еще он (хуторянин) устраняется от участия в решении общественных проблем, живет по принципу: “моя хата с краю”.

- Хуторянин чаще всего остерегается людей смелых и инициативных, видя в них скрытую опасность своему благополучию. Потому-то и держится от них подальше. Не понимает он инициативных и смелых людей. Его умозаключения сводятся к следующему: “Если я боюсь, почему он не боится?”. “Если я не решаюсь, почему он решается?”. “Может быть, ему велено, и разрешено быть смелым, а если не разрешено и не велено, то не последует ли наказание?”. В итоге он заключает: “Лучше быть мудрым и осторожным, чем смелым и битым”.

Итак, попробуем привести в систему основные отличия «украинского характера» от российского.

«Российский характер»

«Украинский характер»

«Широкая, открытая русская душа», расточительность

Бережливость

Коллективизм

Индивидуализм, «моя хата с краю»

Открытость, доверчивость

Недоверчивость, подозрительность к новому/неизвестному

Эмоциональная преданность лидеру

Вольнолюбие, подчинение ради выгоды

Трудолюбие в коллективе

«Хозяйственность», трудолюбие (для себя)

Конформизм, самостоятельность в суждениях

«Себе на уме»

Великодержавность, высокое самомнение, уровень притязаний

Постколониальный синдром периферийности, провинциальность, комплекс «младшего брата»

«Не выделяться»

«Быть как все»

Не «отрываться от коллектива»

Личная инициативность

Импульсивность, неорганизованность, спонтанность

Терпеливость, смирение

Зависимость от лидера и коллектива

Чувство собственного достоинства

Тяготение к тоталитаризму, авторитарной власти, «твердой руке»

Тяготение к более демократической, республиканской форме управления

Щедрость

Жадность

Прямота

Лукавство, скрытность

Лень

Трудолюбие

Участливость

Равнодушие

Упрямство

Гибкость, изворотливость

Социальная активность

Социальный фатализм

Нетерпимость

Толерантность к др. нациям, сообществам

Большая склонность к агрессии, криминалу, насилию

Терпимость

Общие черты:

Чувственность, эмоциональность мотивации

Смекалка, т.е. выполнение задачи, несмотря на отсутствие всех необходимых ресурсов

Гостеприимство

Доброта

Выносливость

Отсутствие «духа капитализма» у большинства населения, социальное иждивенчество

Социальная зависть

Неточность во времени, непунктуальность

Не следование технологической дисциплине
Следует учесть и неравномерность распространения описанных выше факторов по территории Украины, ибо она отнюдь неоднородна ни по хронологическим, ни по региональным признакам. Не надо быть специалистом, чтобы сделать вывод, что на Западе мы получим совершенно иные результаты, чем в Восточных или Южных областях страны. В разных регионах разное отношение к историческому прошлому, культурному наследию, языку, религии, перспективам развития и т.д.

Разницу украинского и российского менталитета используют даже рекламисты. Взять, к примеру, фразу, часто используемую в нашей рекламе: «Зачем платить больше?». Эта фраза подчеркивает бережливость, присущую украинскому народу. Вряд ли такой же резонанс она возымеет на родине «открытой русской души». Еще одна характерная черта украинского этноса – недоверчивость и подозрительность. Именно «благодаря» этому качеству проваливаются рекламные кампании, идея которых основывается на мнении авторитетной особы, чаще всего звезды телеэкрана. Для украинца скорее авторитетом будет удачливый сосед, а не сценическая дива.

Обобщая сказанное, еще раз отметим основные черты украинского менталитета.

Во-первых, духовная связь украинцев со средой их обитания. "Привязанность к определенным территориям или местностям в их границах... – пишет Э.Смит, – носит мифический и субъективный характер. Для этнической идентификации более важны привязанность и ассоциации, чем жизнь на этой земле или обладание ею".

Во-вторых, верховенство индивидуализма над коллективизмом, что отмечают практически все исследователи данного феномена. Как писал А.Кульчицкий, "наш персонализм гораздо более, чем в Западной Европе, был направлен в сторону интровертного углубления, во внутренний мир личностного переживания.

В-третьих, верховенство эмоциональности над рациональностью, чувства над интеллектом, "сердца" над "головой" – кордоцентризм, особенно в философии, о чем достаточно много говорят современные украинские историки философии.

В-четвертых, определенный социальный фатализм, то есть вера в автоматичность исторического процесса, откуда вытекает постоянный уход в малые группы, в семью воздержание от участия в решении серьезных социально-политических проблем.

В-пятых, двойственность внутреннего мира, совмещающего в себе авантюрно-казацкий (активный) психологический тип и тип "потаенного существования" (пассивный).

В-шестых, «всеобщая уравнительность» и лояльность украинцев, обусловленная спецификой семейных отношений, традициями политической саморегуляции и религиозной жизни. [4]

  1. ^ Батьки і діти

Воспитание в семье – важный аспект для американцев. Даже самые занятые родители считают святой обязанностью уделять много времени детям, интересоваться их успехами и учебой, вникать в их увлечения и проблемы.

Экскурсии, семейные прогулки на лоне природы, пикники, ужины всей семьей – это неотъемлемая часть быта многих американских семей. Например, утренник в детском саду, клубе, или при церкви, на который приходят много пап и мам с видеокамерами – весьма типичная картина для США.

В Японии роли отца и матери сильно отличаются друг от друга: воспитанием ребенка занимается мама. Отец тоже может принять участие, но это бывает редко. Амаэ - так называют матерей в Японии. Этому слову трудно подобрать синоним в нашем языке. Оно означает чувство зависимости от матери, которое воспринимается детьми, как что-то желательное.

При рождении малыша акушерка отрезает кусок пуповины, его высушивают и кладут в традиционную деревянную коробочку размером чуть больше спичечного коробка. На ней позолоченными буквами выбито имя матери и дата рождения ребенка. Это символ связи мамы и младенца. Папы занимаются детьми только в выходные, когда вся семья выезжает в парк или на природу. В плохую погоду местом проведения семейного досуга становятся крупные торговые центры, где есть игровые комнаты.

Еще одна особенность воспитания детей за рубежом: бабушки и дедушки, например в США, не обременены заботами о внуках. Такое отношение родилось из старого пуританского идеала самостоятельности и самодостаточности. Американцы - очень подвижная нация, по статистике, средний житель США меняет место жительства 4-5 раз в течение жизни, поэтому внуки живут далеко от бабушек и дедушек и видят их всего несколько раз в году…

- То, что в Украине активное участие в воспитании детей традиционно принимают представители старшего поколения, обусловлено отчасти теми жилищными условиями, в которых находятся люди – комментирует Сергей Болтивец – Мне довелось готовить парламентские слушания по проблемам бездомности, в ходе которых проводились расчеты по данным активной застройки Киева 70-х гг. и недавнего времени. Результаты исследований ошеломляют: на 1 украинца приходится 250 кв. м. жилья! Украина имеет большие излишки жилой площади. Но ее распределение, к сожалению, такое, что большинство людей (в том числе молодые семьи) лишены возможности иметь отдельное жилье.

В Украине недостаточно жизни одного поколения, чтобы иметь собственную квартиру.

Без этих искусственно созданных условий, украинские родители и дети жили бы отдельно, но близко друг к другу. Среди украинцев традиционно сильным является понятие семьи и тяги к родным. Психологические исследования общения между детьми и родителями свидетельствуют, что с удалением на каждые 100 метров постройки жилья слабеют связи между членами семьи. Такое ослабление связей несвойственно для Украины.

Бережное, уважительное отношение родителей к своим детям и наоборот - это четко выраженная черта, характерная для украинской традиции.

В украинской ментальности слово «виховання» означает «ховання», «переховування» от опасности. В научных работах Пантелеймона Кулеша встречается еще одно, характерное для украинской традиции слово «викохування» ребенка – термин, обозначающий необыкновенно сильные чувства. Автор знаменитого словаря Борис Гринченко употребляет украинское слово «випещування», являющееся синонимом бережного обращения к детям.

Человек любой нации, а украинец – особенно, действует на основе генетической психологии, которая неосознанно передается из поколения в поколение. И «разворачивается» при благоприятных условиях, так же, как «сворачивается» при чужих неблагоприятных условиях. К ним относится отсутствие своего культурного информационного пространства в Украине (рекламовидение вместо телевидения), образование «пивного поколения» среди маргинальной молодежи, «компьютеризация» детей с непрожитым жизненным опытом.

В то же время в нашем обществе сейчас происходит очень бурный процесс самоидентификации, возвращения к своим историческим традициям, что дает надежду на будущие поколения, которыми можно будет гордиться… [5]

ВИСНОВОК

Ментальність українського народу – унікальне явище, якщо глянути зі сторони інших народностей. В процесі важкого етнічно-історичного становлення держави, територіальної єдності формувався складний характер українців, згідно з тими труднощами, які припали на життя наших предків. Українцям характерні такі риси як волелюбність, працьовитість, індивідуалізм, терпимість та солідарність відносно інших національностей, разом з тим українці не втратили велике відчуття власної гідності. З негативних рис слід найважливішими визначити недисциплінованість, не пунктуальність та велика залежність від соціуму та лідерів.

Український народ оперує найчастіше серцем, а не розумом, цим і виховує своїх дітей, прививаючи любов до рідного краю та залежність від родинних зв’язків.

Великі можливості, перспективи перед українцями відкриває світ. Варто лише скористатися ними. При правильному вихованні поколінь все буде можливо. Отже, становлення характеру українського народу спричиняє особливі умови для розвитку, які треба удосконалювати, згідно з ними, а не позичати у інших країн… Адже різні народи – різне сприймання. Ми – не вони. І це треба враховувати.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 Овсянико-Куликовский Д.Н. Психология национальности. — Петербург, 1922. — С.6.

2 Макарчук С., Турій С Український етнос. — Львів, 1990. — С.17.

3. Липа Ю. Призначення України.— Л.: «Просвіта», 1992— С. 131.

4. www.rabotaplus.com.ua/articles/508.html

5. www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=215404


Скачать файл (118.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации