Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Релігієзнавство. Курс лекцій. Контрольні питання і завдання. Тести - файл 1.doc


Лекции - Релігієзнавство. Курс лекцій. Контрольні питання і завдання. Тести
скачать (730.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc731kb.19.12.2011 09:16скачать

содержание

1.doc

  1   2   3   4   5
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


М.М. Каськов, В.М. Чекер


Релігієзнавство



Курс лекцій

Контрольні питання і завдання

Тести


Луганськ 2009

УДК 101.3:378 (075.8)

М.М. Каськов, В.М. Чекер. Релігієзнавство. Курс лекцій. Контрольні питання і завдання. Тести.

Рецензенти:

проф. Титаренко С.А., доц. Кузнєцов П.О.

Робота адресована і віруючим і невіруючим. Вона дає можливість познайомитись з сутністю релігії, богословськими тлумаченнями її походження, теологічними доказами існування бога і безсмертя людської душі, основними релігійними конфесіями, історією вільнодумства і атеїзму, українським законодавством про свободу совісті і релігійні організації.

.

Зміст





Вступ………………………………………………………………………..

5

Лекція перша. Предмет релігієзнавства. Основні елементи і функції релігії……………………………………………………………………………….


6

1

Предмет і задачі релігієзнавства. Визначення релігії……………........

6

2

Релігійні віровчення. Релігійна свідомість……………………………..

7

3

Релігійний культ………………………………………………………….

8

4

Релігійні спільності і групи……………………………………………...

10

5

Релігійні організації (церква)……………………………………………

11

Контрольні питання і завдання………………………………………………

14

Тести (1-13).…………………………………………………………………...

78

Лекція друга. Релігія як предмет філософського дослідження. Основи теології…………………………………………………………………………


15

1

Канонічні тлумачення походження релігії…………………………….

15

2

Теологічні докази буття бога……………………………………………

17

3

Безсмертя душі. Рай і пекло……………………………………………..

19

Контрольні питання і завдання………………………………………………

20

Тести(14-26)…………………………………………………………………...

81

Лекція третя. Ранні форми релігії. Давні вірування про українців………..

22

1

Історичні науки про виникнення релігії………………………………..

22

2

Різні концепції походження релігії……………………………………..

23

3

Ранні форми релігії………………………………………………………

26

4

Формування політеїзму. Давні вірування про українців……………...

29

Контрольні питання і завдання………………………………………………

30

Тести (27-43)………………………………………………………………...

84

Лекція четверта. Християнство: витоки, основні напрямки і секти. Християнство в Україні…………………………………………………………….


32

1

Виникнення християнства і його розкол……………………………….

32

2

Православ’я………………………………………………………………

33

3

Католицизм……………………………………………………………….

35

4

Протестантизм……………………………………………………………

36

5

Православні секти………………………………………………………..

39

6

Протестантські секти…………………………………………………….

41

7

Уніатська церква…………………………………………………………

44

Контрольні питання і завдання………………………………………………

45

Тести (44-87)………………………………………………………………...

88

Лекція п’ята. Іслам і буддизм. Національні релігії…………………………

46

1

Іслам………………………………………………………………………

46

2

Буддизм…………………………………………………………………...

48

3

Національні релігії……………………………………………………….

50

Контрольні питання і завдання………………………………………………

52

Тести (88-104)………………………………………………………………...

97

Лекція шоста. Сучасні нетрадиційні релігії…………………………………

53

1

Особливості сучасних нетрадиційних релігій…………………………

53

2

Нетрадиційні культи християнської орієнтації (церква уніфікації, організація, діти бога)……………………………………………………


54

3

Нетрадиційні культи східної орієнтації (дзен-буддизм, рух Харе Кришни)…………………………………………………………………..


56

4

Церква саєнтології……………………………………………………….

58

Контрольні питання і завдання………………………………………………

60

Тести (105-121)...……………………………………………………………...

101

Лекція сьома. Релігія і суспільство. Релігія в житті українського народу...

61

1

Неоднозначність впливу релігії на різні сфери суспільного життя. Релігія в житті українців………………………………………………...


61

2

Релігія і вільнодумство і атеїзм. Історичне підгруддя і реалії сьогодення………………………………………………………………………


64

3

Свобода совісті як форма запобігання і вирішення соціальних конфліктів на релігійному ґрунті……………………………………………..


66

4

Форми втілення свободи совісті в сучасних країнах………………….

68

Контрольні питання і завдання………………………………………………

69

Тести(122-134)………………………………………………………………...

104

Лекція восьма. Релігія і церква в сучасній Україні…………………………

71

1

Конституція України про свободу совісті……………………………...

71

2

Українське законодавство про основні засади свободи совісті………

72

3

Українське законодавство про релігійні організації свободи………...

73

4

Законодавчі гарантії свободи віросповідань і культів………………...

75

5

Державні органи і релігійні організації в Україні……………………..

76

Контрольні питання і завдання………………………………………………

76

Тести (135-141)...……………………………………………………………...

107

Список рекомендованої літератури………………………………………….

77



ВСТУП

У сьогоднішні часи на Україні, як і у всіх країнах колишніх республік Радянського Союзу, спостерігається релігійний ренесанс. Мільйони людей повертаються до релігії, шукаючи в ній відповіді на пекучі проблеми свого життя. Відбудовуються храми, в релігії вбачають основу духовності, (внутрішньої моральної переконливості) засіб розбудови незалежної держави, виховання національної самосвідомості і таке інше. Вільнодумство і атеїзм видаються за тяжку спадщину комуністичного минулого, а то і просто за погану вихованість. В таких умовах дуже потрібне об’єктивне викладення історії виникнення і сутності релігії, її головних конфесій і хоча б короткої історії вільнодумства і атеїзму. Запропонований посібник і має на меті вирішити цю задачу. Він переслідує також мету дати студентові стислий довідник, який допоміг би йому орієнтуватися в океані релігійної і атеїстичної літератури, надав би йому можливість самоконтролю володіння навчальним матеріалом, а то і просто за короткий час перед заліками і екзаменами повторити навчальний матеріал.

Контрольні питання і завдання, а також тести, що наведені після кожної лекції, використовувалися для організації самостійної роботи студентів, на семінарах і для проведення модульного контролю. Студенту або просто читачу слід пам’ятати, що в кожному тесті з п’яти відповідей чотири правдоподібні і лише одна правильна.

Л е к ц і я п е р ш а
^ ПРЕДМЕТ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ

І ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ
План лекції

1. Предмет і задачі релігієзнавства. Визначення релігії.

2. Релігійні віровчення. Релігійна свідомість.

3. Релігійний культ.

4. Релігійні спільності і групи.

5. Релігійні організації.
^ 1. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Релігія і в наші часи продовжує залишатися суттєвим елементом духовного життя суспільства. Мільйони наших сучасників сприймають її , як природне завершення особистого життєвого досвіду, з хвилюванням читають Біблію, Коран як книги, що написані спеціально для них. Доля релігії не лежить десь поряд з людською історією. Релігійні віровчення, культи і організації виникають для задоволення певних особистих і соціальних потреб. Без знання релігії і шляхів її еволюції неможливо зрозуміти не тільки минуле, але і сучасне життя народу, який її сповідує. Неможливо зрозуміти повний глибокого драматизму шлях людської культури до гуманізму і вільнодумства.

Релігія вивчається багатьма дисциплінами: і археологією, і історією, і етнографією, і соціологією, і філософією. Предметом релігієзнавства з’являються релігія як суспільне явище, природні причини її виникнення, типологія релігійних вчень, культів і організацій, вплив релігій на суспільне життя і їх еволюція в ході суспільного прогресу.

Кидаючи ретроспективний погляд на історію людства і знайомлячись з його сучасним життям, ми стикаємося з величезною різноманітністю релігій і релігійних вір. Кожна з них своєрідна і неповторна, по-своєму уявляє світ богів або духів і їх відношення до почуттєвого світу і людини. І тим не менш у всіх релігій є щось загальне. Воно дуже точне схоплено у значенні терміна «релігія». Цей термін походить від латинського religio і переводиться на українську мову як культ богів. Взагалі будь-яку релігію можна коротко визначити як віру в людей в існування різних надприродних сил, богів, духів, які, на думку віруючих, створили весь почуттєвий світ, керують усіма процесами, що відбуваються в ньому, і визначають долю кожної людини. Кожен віруючий переконаний в реальне існування надприродних сил, богів, духів, в можливість їх впливу на долю людини, а також можливість людини впливати на них, одержувати від них підтримку за допомогою культових дій - молитв, обрядів, богослужінь тощо. Об’єднують, спрямовують і контролюють відношення людей до цих трансцендентальних сил релігійні спільності і організації, які об’єднуються в церкву, або секту.


  1. ^ РЕЛІГІЙНІ ВІРОВЧЕННЯ. РЕЛІГІЙНА

СВІДОМІСТЬ
Релігійні віровчення, як правило, викладаються в усних міфах або у священних (канонічних) книгах. Це - Біблія у християн, Коран у мусульман, Трипітака у буддистів тощо. Релігійна свідомість віруючих різних конфесій і сект формується на основі їх канонічних віровчень, а тому має різний зміст. Християни уявляють бога, його взаємовідношення до почуттєвого світу і з ними самими інакше, ніж мусульмани або буддисти. І тим не менш, не дивлячись на всю різницю в змісті, релігійна свідомість віруючих кожної конфесії має щось спільне. Її головною ознакою з’являється віра в надприродне. Під вірою в надприродне розуміється віра в надприродні істоти (богів, духів, душ тощо), віра в надприродні властивості реальних предметів (фетишизм), а також віра в надприродні зв’язки між людиною і матеріальними об’єктами (магія, тотемізм тощо).

Релігійна свідомість вважає, що надприродні сили, тобто боги, духи священні предмети тощо, здібні творити чудеса, викликати незвичайні явища. Розповідями про чудеса заповнені сторінки священних книг. Такими, наприклад, у християнстві є розповіді про непорочне зачаття дівою Марією сина божого Ісуса Христа, про тілесне вознесіння Христа на небо і його воскресіння з мертвих на третій день після страти і захоронення, а також розповіді про чудесні зцілення сліпих, кульгавих, прокажених, які здійснювали Христос і інші святі.

Віра релігійної людини в те, що надприродні сили можуть так чи інакше впливати на його життя, породжують у нього різноманітні емоції і почуття до них. Ось чому у релігійної людини неминуче породжуються захоплення, любов або страх і ненависть до цих надприродних сил.

Наявність в релігійній свідомості інтелектуальних уявлень про надприродні сили, а також емоційних процесів, дає можливість виділити у релігійній свідомості два рівня: релігійну ідеологію і релігійну психологію.

Основу ідеології всякої конфесії складають їх канонічні віровчення. У всіх них проглядається прагнення дати популярну, легко зрозумілу всіма, загальну картину буття, місця бога і людини в ньому, життєві установки, моральні норми, цінності і весь сенс людського життя. Опріч канонічного змісту релігійна ідеологія включає в себе богослов’я, яке у багатьох випадках з’єднується з теологією (вченням про бога). У кожній більш-менш розвинутій релігії існує величезна література по богослов’ю від теологічних і філософських трактів до журнальних, газетних і популярних видань. Богослов’я викладається у духовних учбових закладах - семінаріях, медресе тощо.

Релігійну свідомість більшості віруючих треба, мабуть, віднести до релігійної психології. Релігійні уявлення в головах подавляючої більшості віруючих, як правило, неузгоджені, непослідовні, несистематизовані. Вони не існують у вигляді якоїсь оформленої системи догматів ї міфологічних уявлень, а частіше всього існують у вигляді окремих ідей, образів, картин, розповідей тощо. На рівні масової релігійної свідомості надприродне не стільки мислиться, скільки уявляється у конкретних образах і переживаннях.

Між релігійною ідеологією (раціональною стороною релігії) і релігійною психологією існує зв’язок. Домінуючу роль в масовій релігійній свідомості грає релігійна ідеологія. Своїми проповідями, наказами священнослужителі і церква прагнуть оформити смутні релігійні настрої і вірування, і підкорити їх єдиній канонічній доктрині.


  1. ^ РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТ


Вважаючи надприродні сили розумними, будь-яка релігія виходить з того, що вони можуть зрозуміти людину, якщо вона звертається до них з своїми проханнями і турботами, гідним чином служити їм. Релігійне служіння богам і священним предметам, уявне спілкування з ними і зв’язані з ними обряди, свята тощо і складають релігійний культ. Молитви, заклинання, церковні богослужіння, свята тощо - невід’ємні елементи всякої релігії.

Релігійний культ виконує різноманітні функції.

З точки зору віруючого він є засіб його спілкування з надприродними силами. Людина вірить у те що, здійснюючи релігійні обряди і додержуючись різних релігійних наказів, вона може запобігти небажаних дій надприродних сил і заручитися їх підтримкою.

Віра в магічні властивості культу приводить до того, що молитва, сповідь та інші культові дії знімають гострий психологічний стан віруючого і це здається йому низпосланням допомоги зверху. Церква закріпляє у свідомості віруючих ці уявлення про магічні властивості культу і використовує культ як один з важливіших засобів впливу на віруючих. Пишний, театралізований культ нерідко грає вирішальну роль в привабленні віруючих до храмів, молитвенних домів, до міст паломництва тощо. Він здійснює великий емоціональний вплив на людей, прив’язуючи їх до церкви.

Результатом культових дій з’являється оживлення змісту релігійної свідомості. У повсякденному житті релігійні образи віруючих відтісняються на задній план реальними проблемами, релігійні почуття існують в інактуальній формі. При здійсненні культових дій, особливо коли це робиться у храмах, молитвенних домах тощо, коли читаються певні місця з священних писань, промовляються релігійні проповіді молитви, у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи, символи, міфи. За допомогою різних культових дій збуджуються відповідні релігійні емоції та почуття. Це приводить до того , що у свідомості віруючих центральне місце починають займати релігійні уявлення. Релігійні почуття починають переживатися реально, а культові дії становляться виключно значущими.

Культова діяльність служить також засобом стандартизації свідомості і поведінки віруючих. Вона накладає печатку конформізму і на нерелігійні аспекти життя віруючих. Відбувається своєрідне перекидання релігійних стандартів на позарелігійну сферу. Релігійні люди схильні будувати свої позакультові відносини за типом релігійних схем.

Певне значення має і та обставина, що в ході культової діяльності відбувається спілкування віруючих однин з одним. Якщо взяти до уваги те, що спілкування є однією з важливих соціальних потреб людини, то стає зрозумілим, чому для багатьох людей, які навіть не мають стійкої релігійної віри, участь у релігійних культах стає суттєво важливою. На базі культової діяльності і спілкування, що відбувається в її процесі, формуються релігійні групи і спільноти.


  1. ^ РЕЛІГІЙНІ СПІЛЬНОТИ І ГРУПИ


Релігія об’єднує людей в особливі релігійні спільноти і групи. В них люди угруповуються за віросповідним принципом і між ними виникають певні відношення. Головним об’єднуючим початком релігійної групи є усвідомлення її членами спільних цілей і задач. Головною ціллю релігійної групи і кожного віруючого вважається досягнення царства божого, вічного блаженства поза домовиною, а смислом земного життя - служіння богу. До задач релігійних груп відносяться також наставництво у питаннях віри, моральне виховання, місіонерська діяльність. Ці задачі розглядаються як особлива місія, покладена на групу самим богом, а члени релігійної групи оцінюються як народ божий, що покликаний богом до виконання цієї місії.

Важливими засобами приведення в рух релігійних цілей і задач стають будівлі, (як правило, архітектури-церкви, мечеті тощо), релігійне мистецтво (ікони, музика), хрест (в християнстві), фетиші (священні предмети), церковні предмети вжитку, одяг духовенства і служителів церкви, особливі знаки під час спілкування віруючих тощо.

Для членів релігійних груп характерне особливе «Ми - почуття» і відмінність від нечленів групи і інших груп (світських людей і груп, інших релігійних груп), які оцінюються як «вони» Члени якоїсь релігійної групи за допомогою «Ми - почуття» протипоставляють себе іншим групам. В той же час вони відчувають прив’язаність один до одного, їх психологія і поведінка набувають риси подібності, стандартизуються і конформуються. Всім добре відомо, що секта баптистів живе своїм життям, її члени ведуть себе інакше, ніж члени якогось православного приходу, хоча і баптисти, і православні - християни.

Для членів релігійної групи властиве уявлення про особисту зверхність над інаковіруючими. Вони пишаються тим, що тільки в них є віра в істинного бога і вони спілкуються з ним. Християни, наприклад, вважають, що тільки вони мають істину віру на відмінність від мусульман. Мусульмани платять гяурам тим же. Православні, протиставляють себе протестантам. Вони пишаються тим, що тільки вони мають істинну церкву. З іншого боку, ідея обрання надихає баптистів і вони гадають, що народжені, обрані і освячені богом.

Протиставлення світу та іншим релігійним спільнотам сприяє посиленню контактів у середині групи. Віруючі гостріше переживають почуття єдності з єдиновірцями. Ділення людей за ознакою «Ми» - «Вони» є важливим соціально-психологічним фактором зміцнення зв’язків релігійних груп і спільнот.

Релігія якоїсь конфесії об’єднує релігійні групи у більш великі релігійні спільноти. Релігійні норми, установки, цінності охоплюють не тільки сферу культової поведінки. Вони врегульовують також соціальну поведінку людей, які входять в релігійну спільноту, їх відношення у сім’ї, побуті тощо. Моральні і соціальні доктрини, які пропонують релігійні конфесії, містять у собі докладну систему наказів і заборон, регламентують відношення людини до інших людей, сім’ї, суспільства.

Релігійні спільноти і групи завжди здійснювали значний вплив на державний устрій, політику цілих держав. Теократична форма правління була властива багатьом народам. В наші часи релігійне забарвлення - відмінна риса ісламських держав.
^ 5. РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ (ЦЕРКВА)
Об’єднуючим центром релігійних спільностей і груп стають релігійні організації. Існують різноманітні типи релігійних організацій. Найважливішим з них є церква і секти.

Церква уявляє собою організацію духовенства і віруючих якоїсь окремої релігійної течії або напрямку. Основними рисами церкви з’являються чіткий розподіл віруючих на духовенство і мирян, ієрархічний устрій духовенства, його керуюча роль і привілейне положення поряд з підлеглим, а інколи безправним становищем пересічних віруючих, наявність спільного віровчення, культу, обрядності, канонічеської і богослужебної літератури, централізований устрій. Церкві властива претензія щодо універсальності та збігу з територіальними і етнічними спільнотами, вимога щодо членства на основі народження, анонімність прихожан, традиційність керівництва, тенденція до інституалізації, детальна розроблена нормативна система.

Якщо ми звернемося до православної церкви, то змушені констатувати, що єдиної православної церкви немає. Існують більше десяти автокефальних, тобто незалежних одна від одної, православних церкв: російська, вірменська, болгарська тощо. В процесі становлення знаходяться українська православна церква, білоруська. Але усім православним церквам притаманний аналогічний устрій.

Основою організації, наприклад, російської православної церкви є приход. Належність до приходу, як правило, визначається місцем проживання або традицією. Актом введення людини в лоно православної церкви вважається хрещення немовляти. Члени приходської общини анонімні, тобто вони можуть і не знати один одного. На чолі приходської общини стоїть священик. Декілька церковних общин об’єднуються у благочестиві округи, сукупність яких складає єпархію. Межі єпархії, як правило, співпадають з областями. Єпархії об’єднані в патріархії.

На чолі патріархії стоїть патріарх. Він обирається помісним собором, якому належить і вища влада з усіх питань віровчення, церковного правління і церковного суду. Патріарх здійснює міжцерковні зв’язки з іншими автокефальними церквами, контролює діяльність єпархіальних архіреїв, нагороджує титулами і вищими церковними ознаками, здійснює нагляд за всіма закладами центрального церковного правління. Йому належить право помилування і пом’якшення церковних покарань. Він скликає помісні собори і головує на них. При патріархії існують відділи з окремих питань: відділ керування справами, відділ зовнішніх церковних зв’язків, учбових закладів тощо.

Єпархії очолюються єпархіальними архіреями, які назначаються патріархами. Кожен з них особисто визначає систему єпархіального правління, яке і здійснює особисто або при підтримці єпархіальної ради, яка складається з декількох священників.

Округи очолюються благочинними. Останні спостерігають за діяльністю нижчого духовенства.

Приход очолюється церковною радою, яка обирається загальними зборами прихожан. Вона виконує функції, що пов’язані з управлінням культовим майном, дбає про утримання, ремонт церковних приміщень, спостерігає за належним розходуванням коштів приходу.

Священнослужителі розподілені на ряд ступенів. Нищу утворюють диякона, середню - пресвітеріат, вищу - єпископат. Ступені в свою чергу мають градації. Серед дияконів (їх в народі часто називають попами) православні виділяють просто дияконів, протодияконів, архідияконів тощо; серед єпископів - просто єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха.

Вважається що всі священнослужителі мають особливу божественну благодать. Вони допомагають у спілкуванні віруючих з богом, ангелами, святими, приймають покаяння, відпускають гріхи тощо. Вони керують богослужінням, пропагують релігійні ідеї, керують релігійним і моральним життям мирян.

Мирянам, тобто людям, що не мають духовного сану, ставиться в обов’язок дбайливо зберігати віру, оберігати її від оман, розповсюджувати її в «миру». Під час богослужіння миряни співають, читають, відповідають на заклики священників, моляться тощо. За здійснення обрядів і таїнств з мирян стягується платня. Її прейскурант, як правило, розроблений з провізорською точністю.

Секти, як правило, відокремлюються в рамках якоїсь релігії в наслідок незгоди з окремими положеннями догматичної традиції. Для секти властиві претензії на виключність установок і цінностей, переконання в обираність божу, замкнутість, особисті контакти, диференційованість позицій і ролей при проголошенні доступності тої чи іншої з них кожному члену секти, визнання нейтральності лідерства, суворості в питаннях додержання моральних принципів.

Організація секти може бути різною. Баптисти, наприклад, розрізняють три види церкви: вселенську, помісну і домашню. Вселенська церква, на їх думку, є невидимою і уявляє собою зібрання душ, яких простив бог у всі часи і всіх народів. У вселенській церкві править бог «во Христі Ісуса». Помісна церква - це община віруючих. Її членами можуть бути особи, які досягли повноліття і увірували. Баптисти заперечують розподіл віруючих на клір і мирян. На їх думку кожний віруючий священик. Принципом виділення керівного складу баптистської помісної церкви є вибірність. Община обирає пресвітера. Кожний послідуючий вище стоячий орган баптистської церкви обирається на зборах пресвітерів відповідного рівня. Діяльністю общин на території області або декілька областей керують старші пресвітери.

Баптисти не вважають служителів культу посередниками між людиною і богом. Пресвітер вважається керівником общини, який координує її діяльність, здійснює духовне керівництво в питаннях віри. Рядовим сектантам приписуються спеціальні правила, які покликані зміцнювати владу пресвітерів.

Домашня церква, вважають баптисти, побудована подібно помісної церкви, є її мікрокопією. Батько - голова сім’ї, вважається домашнім пресвітером, а мати повинна грати роль домашньої диякониці. У великих сім’ях існують домашні хори, навіть оркестри, проводяться домашні служби.


К о н т р о л ь н і п и т а н н я і з а в д а н н я


  1. Чому необхідно вивчати релігію?

  2. Дайте визначення релігії і охарактеризуйте її структуру.

  3. В чому різниця між релігійною ідеологією і релігійною психологією?

  4. Що формує релігійна ідеологія?

  5. Як формується релігійна психологія і з яких елементів вона складається?

  6. В чому суть релігійного культу і які його основні функції?

  7. Охарактеризуйте релігійні спільноти і групи.

  8. Що таке релігійні організації?

  9. Дайте аналіз структури православної церкви?

  10. Як побудована організація секти баптистів?

Тести1 (1-13)

Л е к ц і я д р у г а
^ РЕЛІГІЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ. ОСНОВИ ТЕОЛОГІЇ
План лекції


  1. Канонічні тлумачення походження релігії.

  2. Теологічні докази існування (буття) бога.

  3. Безсмертя душі. Рай і пекло.




  1. ^ КАНОНІЧНІ ТЛУМАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ

РЕЛІГІЇ
Богослови майже усіх релігійних конфесій запевняють своїх віруючих, що їх релігія є віровчення, яке дано людям богом. Так, згідно з уявленням буддистів, буддизм був даний богами людям через Будду, людину, яка досягла вищої святості. Один з Будд, якого прозвали в його земному житті Шакьямуні (відшельник з роду шакьєв) після безліченних попередніх перероджень вирішив на радість богів спуститися на землю і проголосити людям шлях до порятунку. Для останнього свого народження він вибрав царську сім’ю із знатного роду Гаутама (звідсіля одне з його імен Гаутама). Будда пізнав причини людських страждань і шлях рятування від них і вирішив урочисто об’явити про своє відкриття людям. Бог смерті - демон зла Мару якомога прагнув перешкодити цьому. Але Будда переміг Мару, прийшов у Бенарес і там промовив першу свою проповідь, в якій коротко сформулював основні положення нової релігії. Один за одним слідують обертання в нову віру тих, хто слухав його проповіді. Вони приєднуються до мандруючих з ним групи ченців. 40 років, оточений своїми учнями, ходив Будда по містах і селах долини Гангу, скоюючи чудеса і проповідуючи своє вчення. Після смерті Будди ченці зібралися разом, вислухали повідомлення його найближчих учнів про основні положення вчення покійного. Спочатку ці положення передавалися усно. Потім в 1 ст. до н.е. був зроблений їх запис, який і склав канонічну книгу буддистів Типітаку (санкристське Трипітака).

Можна лише додати до цього, що різні школи і напрямки буддизму змінювали потім багато місць Типітакі. Остаточний текст був затверджений на з’їзді буддистських ченців у 1871 р. в Мандале (Бірма) і вирізаний на 729 мармурових плитах, кожна з яких була поставлена в окремому мініатюрному островерховому храмику. Так було створене своєрідне місто – бібліотека, сховище канону - Кутода, місце, яке шанують зараз всі буддисти світу.

Згідно християнському богослов’ю бог, створюючи світ у всій його різноманітності, створив і людину. Він наділив її розумом і свободою волі. Але людина відмовилася жити так, як їй запропонував Бог. Наслідком цього відбулося те, що люди стали вороже відноситься один до одного, знищувати один одного і світ, який їм був даний для збереження.

Незважаючи на це, бог любить людей. Він знову і знову радить їм жити таким чином, щоб на землі не було зла. Але люди виявилися нездібними жити так, як цього бажає бог. Тому бог в решті-решт сам прийшов на землю, щоб жити серед людей і врятувати їх від того положення, в якому вони опинилися. Людям було провіщено про те, що у невеликій країні Ізраїлі народиться месія, спаситель. І месія - Христос прийшов на землю, жив серед людей і проповідував людям радісну вість - Євангеліє. Євангеліє - це вість про те, як люди можуть повернутися до бога і повернути загублене щастя. Євангеліє було записане учнями Христоса Матфеєм і Іоаном і їх послідовниками Марком і Лукою з числа 70 апостолів у 1 ст. Так, на думку християнських богословів, виникло християнство.

Аналогічно ісламські богослови пояснюють походження ісламу. Вони зв’язують формування ісламу з діяльність пророка Мухамеда (570 - 632 рр.). Він ставиться на друге місце після мусульманського бога Аллаха. Відома формула наголошує: «Нема божества, крім Алаха, і Мухамед посланник його». Віровчення мусульман викладено у Корані, який служить основою не тільки релігійного, але і громадянського законодавства. Мусульмани вважають, що Коран був переданий Мухамеду Аллахом через ангела Джабраїла. По переказу Мухамед не записав своїх проповідей наказів і виразів. Деякі його повчання начебто були записані його учнями на пальмових листках, пергаменті, костях тощо. Потім вони були зібрані докупи, відредактовані і таким чином було складене священне письмо мусульман Коран.

Аналогічно, за вченням єврейської церкви - синагоги священне писання євреїв Ветхий заповіт (Танах) був даний людям богом Яхве через пророків Мойсея і інших.

^ 2. ТЕОЛОГІЧНІ ДОКАЗИ БУТТЯ БОГА
Теологія (від грецького theos - бог, logos - наука) на відміну від канонічних доктрин у поясненні походження релігії головну увагу приділяє питанням логічного доказу буття бога, логічного обґрунтування догматів. Спираючись на ці докази, теологія прагне привести в систему і обґрунтувати релігійне віровчення.

Найбільш повно різні докази буття бога розроблені у християнській теології. Їх можна звести до п’яти: космологічному доказу, онтологічному, телеологічному, моральному і психологічному. Мабуть окремо стоїть доказ буття бога, що сконструював англійський єпископ Дж. Берклі.

Космологічний доказ буття бога має різні варіанти. Один з перших таких доказів висунув Арістотель. Усяке тіло, писав він у своїй «Фізиці», одержує рух від іншого тіла, яке знаходиться у русі. Але оскільки це друге тіло рухається, то воно одержало рух від третього тіла, яке знаходиться у русі, і так далі. Відслідковуючи утворений ланцюг тіл, що рухаються, ми повинні прийти до висновку: повинен існувати першодвигун. У протилежному випадку рух не міг би початися, і ми його не спостерігали б. Першодвигун повинен бути духовним. Якщо він був би матеріальним, то по властивості матеріальних речей він повинен був би отримувати рух від інших тіл, тобто повинен був би приводитися в рух зовні, а тому не міг би бути першодвигуном. Цей духовний першодвигун, який рухає усім, і є бог.

Арістотелевський доказ буття бога з’являється окремим випадком більш загального доказу, який зараз у духовних семінаріях викладається так: «Все у світі має свою причину. Ця причина в свою чергу має причину. Так утворюється ланцюг причин, остання ланка якого прикута до престолу божого. Oскільки усе у світі опричинено, то повинна бути і причина усіх причин, тобто бог».

Онтологічний доказ буття бога був сконструйований одним з батьків християнської церкви Августіном (354-430 рр.). Бог, казав він, мислиться як сукупність усіх доскональностей: він всеблагий, всемудрий, крізьсущій, всемогутній тощо. В число усіх цих доскональностей повинно входити і його існування. Інакше бога неможливо було мислити як сукупність усіх досконалостей. Ось чому бог має і таку рису, як існування, і він існує.

В телеологічному доказі буття бога стрерджується, що цілеспрямованність природи припускає існування бога, тому що цю цілеспрямованність неможливо пояснити природніми причинами. Бог і є та надприродня сутність, яка створила світ і впорядкувала його.

Суть морального доказу буття бога зводиться до наступного. Багато явищ почуттєвого світу і майже всі вчинки людей оцінюються нами як добрі або злі. Звідкіля беруться критерії цих оцінок? Їх підказує нам тільки бог. Якщо б його не було, то ми не мали б уявлень про добро чи зло, не мали б здібності розрізняти їх. Далі, кожній людині повинно бути властиве почуття моральної відповідальності, морального обов’язку. Це почуття, або як ми його називаємо совістю, підказує нам, як ми повинні поводитися самі і інші люди у кожному конкретному випадку. Звідкіля у людині з‘являється совість? Природа дати її не може, тому що сама вона не може мати моральної оцінки. Тому совість - це голос бога, який лунає в душі кожного з нас.

Більшість віруючих не вдається у логічні тонкощі наведеного морального доказу буття бога і зводять його до наступного. У Ветхому заповіті сформульовані прекрасні моральні заповіді: не убий, не вкради, не бреши, шануй батьків тощо, а у Новому заповіті у нагорній проповіді Ісуса Христа – такі: нагодуй голодного, дай притулок бездомному, одягни голого, тощо. І тільки визнання всебачущого, нагороджуючого і караючого бога може примусити людей виконувати ці заповіді. Бог таким чином є гарантом духовності, або, іншими словами, внутрішньої моральної переконливості. Якщо б його не було, то і не було б моралі. Тому з існування моралі виходить й існування бога.

Моральний доказ буття бога визнають не тільки богослови чи віруючі. Його розділяв і такий мабуть один із найбільш войовничих атеїстів усіх часів і народів як Вольтер.

Психологічний доказ буття бога сходиться до Р.Декарта (1596-1650). Ідея бога, казав він, має загальне розповсюдження. Бог уявляється людьми як істота більш досконала, ніж вони самі. У свою чергу, люди усвідомлюють, що вони найдосконаліші істоти навколишнього світу. Тому ідея про більш досконалу, ніж людина, істоту може бути втілена в людину самим богом, а, значить, він існує.

Відомий англійський єпископ Дж. Берклі (1685-1753), досліджуючи роль почуттів в нашому пізнані навколишнього світу, зробив висновок, що кожна річ без решти розкладується на свої властивості. Так, сприймаючи форму, колір, вагу, смак, запах яблука, ми складаємо уявлення про реальне яблуко тощо. Але те, що ми називаємо властивостями яблука або будь-якої іншої речі, залежить від наших почуттів. Усім відомі просторові, вагові, температурні та інші ілюзії. Дальтонік не розрізняє кольорів, при багатьох хворобах ми втрачаємо почуття смаку тощо. Отож те, що ми називаємо річчю, є сукупність властивостей, кожна з яких залежить від наших почуттів. Існування речі, таким чином, пов’язане з її сприйманням. Але здоровий глузд, продовжує Берклі свій доказ, підказує нам, що речі не перестають існувати навіть тоді, коли ми їх не сприймаємо. Виходить, що речі і залежать від наших почуттів і не залежать від них. Вирішення цього заперечення можливе лише на основі визнання більш досконалої, ніж людина, істоти, в сприйманні якої і породжується весь світ почуттєвих речей. Такою істотою і є бог.

Безумовно, наведенні доказі буття бога небездоганні. Але віруючим до цього нема ніякого діла. Їм важливий сам факт можливості раціонального доказу буття бога. І це зміцнює їх віру.
^ 3. БЕЗСМЕРТЯ ДУШІ. РАЙ І ПЕКЛО
В основі будь-якої релігії лежить не тільки віра в бога або богів, але і віра в існування безсмертної людської душі особливого нематеріального начала, яке не залежить від тіла, оживляє його, дає людині можливість пізнавати, оцінювати, і завдяки цьому визначає її поведінку, її і вчинки. У момент смерті людини душа покидає її тіло і продовжує жити у потойбічному світі (інколи, наприклад, в буддизмі, вірять у різні її перевтілення). Оскільки саме душа визначає вчинки людини, то саме вона несе весь тягар відповідальності. Душі праведників, тобто тих, хто дотримується всіх приписів релігії, попадають у рай (в буддизмі, індуїзмі їх перевтілення є наближенням до нірвани). Душі грішників, тобто тих, хто порушував приписи релігії, потрапляють в пекло, місце, де вони піддаються мукам і карам за гріхи (в буддизмі, індуїзму їх перевтілення є віддаленням від нірвани). Таким чином, турбота про майбутнє своєї душі складає сенс життя кожного віруючого, і саме це є могутнім стимулом належної його поведінки.

Логічний доказ існування і безсмертя душі, а також загробну відплату вперше сконструював Платон, і цей доказ зберігав свою актуальність до певного часу. В діалозі «Федон» він наводить наступні чотири аргументи на користь безсмертя душі:

1) Життя і смерть, констатує Платон, є протилежностями. Але носієм життя є душа. Якби душа була смертною, то життя щезло б. А оскільки життя вічне, то і безсмертна душа.

2) Ми, каже Платон, користуємося багатьма поняттями, які не придбаються в досвіді, джерелом якого є смертне тіло. Наприклад, ми споглядаємо рівність або різність предметів, але не саме поняття рівності або різності. Значить, ці поняття даються нам безсмертною душою.

3) Існує світ вічних ідей (ейдосів). На думку Платона, він існує тому, що існують незмінні поняття, наприклад, поняття «прекрасне», яке протистоїть мінливому світу речей. Але якщо душа існує як щось, то існує і ейдос душі. Цей ейдос як і сама душа тотожні як духовні сутності. Тому із вічності ейдоса душі витікає і вічність самої душі.

4)апелювання до фізичних причин як спосіб пояснення існуючого, вважає Платон, ні до чого не приводе. І пояснює це положення наступним чином: якщо до одиниці добавити одиницю, то одержуємо двійку. Але цю ж двійку можна одержати, якщо одиницю поділити на дві частини. Отже дійсною причиною існуючого є його ейдос. Привносячи щось до існуючого, ейдос залишається тим, чим він є. Ось чомус душа, яка дає життя тілу, не приймає його смерті і залишається безсмертною.

Оскільки з смертю тіла, робить висновок Платон, душа залишається, то людині треба турбуватися про її майбутнє. Щоб вона переселилася після смерті людини в чудовий неземний світ, треба прагнути стати як можна кращим і розумнішим. Інакше душа буде низвергнута в Тартарари на вічні муки.
К о н т р о л ь н і п и т а н н я і з а в д а н н я


  1. Як пояснюють походження релігії богослови?

  2. В чому зміст легенди про Будду?

  3. Яким чином, на думку християн, виникла їх релігія?

  4. Як на думку правовірних (мусульман) виникла їх релігія?

  5. Чому теологія займається доказами буття Бога?

  6. Наведіть доказ буття Бога:

а) космологічний;

б) онтологічний;

в) теологічний;

г) моральний;

д) психологічний;

е) беркліанський.

7. Наведи чотири платонівські аргументи на користь існування безсмертної людської душі.

Тести (14-26)
  1   2   3   4   5



Скачать файл (730.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации