Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции по курсу Государственное регулирование экономики (на укр. яз.) - файл 1.doc


Лекции по курсу Государственное регулирование экономики (на укр. яз.)
скачать (352.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc353kb.20.12.2011 08:48скачать

содержание

1.doc

  1   2




Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Кафедра Економіки підприємств


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

за курсом Державне регулювання економіки

для студентів спеціальності 07.050.107

„Економіка підприємств”
Конспект лекцій

складено ст. викладачем

кафедри Економіки

підприємств

Мілошевич Н.В.


Одеса-2009
Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Кафедра економіки підприємств

^ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

за курсом „ Державне регулювання економіки ”
для студентів спеціальності 07.050.107

„Економіка підприємств”

Затверджено на засіданні

кафедри економіки

підприємств

Протокол № 5 від 8.12.08

Одеса, 2009


Конспект лекцій за курсом „ Державне регулювання економіки ” для студентів спеціальності 07.050.107 „Економіка підприємств” / Укл. Н.В. Мілошевич, - Одеса, ОНПУ, 2009 – 56 с.

Укладач:

ст. викл. Н.В. Мілошевич
ВСТУП
Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства є системою типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюють правомочні державні установи та суспільні організації з метою стабілізації та адаптації існуючої соціально-еконо­мічної системи до умов, що змінилися.

Основною метою сучасного державного регулювання еко­номіки є її переведення на інтенсивний шлях розвитку з послідовним скороченням видатків на екстенсивне зро­стання і вкладень в інтенсифікацію ефективного викори­стання вже створеного господарського потенціалу.

Мета навчальної дисципліни "Державне регулювання економіки" - дати студентам знання про сутність, засоби, сфери, об'єкти і механізми державного регулювання еко­номіки. Особливого значення набуває з’ясування ролі його інструментів, а саме: прогнозування, планування, програмування. В умовах ринкової трансформації економіки України підвищується необхідність усвідомленого впливу держави на формування сучасних цивілізованих соціаль­но-економічних відносин. Відповідно до цього, основними завданнями цієї навчальної дисципліни є такі:

- ознайомити із сучасними проблемами державного ре­гулювання економіки, а також світовим досвідом його здійснення в ринкових умовах;

- розкрити методологічні засади державного регулю­вання економіки - мету, принципи, функції;

- охарактеризувати засоби, сфери й об’єкти державно­го регулювання та його основний механізм;

- показати сутність і специфіку розмежування функцій державного регулювання за рівнями управління;

- звернути увагу на закон, законодавчі акти і концеп­туальні підходи до створення державної системи еконо­мічного прогнозування та планування;

- показати значення соціально-економічних і науково-технічних програм державного рівня у процесі регулю­вання економіки.

Дисципліна „Державне регулювання економіки” вивчається студентами заочної форми навчання самостійно шляхом прослухування настановних лекцій, вивчення літератури, методичних вказівок та одержання консультацій протягом навчального року.

Згідно з навчальним планом студент повинен в процесі навчання дисципліни виконати контрольну роботу і скласти іспит.

^ ОСНОВНІ ТЕМИ КУРСУ ТА ЇХНІЙ КОРОТКИЙ ЗМІСТ

ТЕМА 1 ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
Лекція 1. Методологічні засади державного регулювання економіки
1.1. Сутність державного регулювання економіки

1.2 Економічна політика держави й основні форми її реалізації

Лекцію присвячено розгляду сутності державного регулювання економіки. Розглянуто форми реалізації економічної політики держави та об’єктивні причини необхідності державного регулювання в сучасних умовах.
^ 1.1. Сутність державного регулювання економіки
Побудова розвиненого ринкового господарства - складний процес, який вимагає знання світового досвіду, врахування національних, економічних, соціальних, географічних і інших особливостей розвитку держави. Україна має всі необхідні умови, щоб почати власний шлях розвитку із соціально орієнтованими й державно регульованими ринковими відносинами.

Механізм вільного ринку дозволяє задовольнити тільки ті потреби, які виражаються через попит. Однак є й інші потреби - у товарах і послугах колективного користування (національна оборона, державне керування, державні комунікації). Це так звані суспільні товари, які мають регіональну структуру. Функціонуванням структур, які надають населенню ці товари, займається держава.

Досвід країн з розвиненими ринковими економіками свідчить про те, що сучасний конкурентний ринок не може нормально функціонувати без державного втручання по наступних причинах:

1) Механізм ринку не завжди дає суспільству потрібні результати. Поза впливом ринку залишається сфера освіти, фундаментальних наук, громадяни, які не беруть участь у виготовленні товарів (послуг), а виступають лише як споживачі (інваліди, діти, люди похилого віку).

2) Ринковий механізм не гарантує реалізації права людини на рівень добробуту. У зв’язку із цим необхідно втручання держави в перерозподіл доходів.

3) Механізм ринку не забезпечує дотримання й інших прав людини. Обов’язком держави стає регулювання ринку робочої сили з метою підтримки зайнятості, скорочення безробіття, матеріального забезпечення непрацюючих верств, установлення мінімального рівня оплати праці.

4) Ринковий механізм не в змозі самостійно забезпечити стратегічні напрямки розвитку науки й техніки, здійснити великі інвестиційні проекти із тривалим строком окупності, видатки на космічні, природоохоронні програми й т.п.

У сучасних умовах держава повинна впливати на формування високоефективної науково-технічної, соціально-економічної, ринкової, правової політики, які в сукупності будуть забезпечувати постійний поступальний розвиток.

Для визначення ролі держави в економіці використовуються різні терміни: „державне втручання”, „державне керування”, „державна економічна політика”, „державна регуляторна політика”, „державне регулювання економіки”. Усі вони взаємозалежні й характеризують відносини держави із суспільством. Державне керування економікою - це процес впливу держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування й підвищення результативності господарювання.

Держава в процесі регулювання економіки орієнтується на показники, які характеризують рівень економічного розвитку і якість життя: тривалість життя людини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, стан навколишнього середовища.

Державне регулювання економіки - це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб’єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.

Таке визначення є повним і всебічним.

Термін „регулювання” (лат. означає „підкоряти певному порядку” ) має два значення. У широкому розумінні він ототожнюється з державним втручанням в економіку, у більш вузькому - з адміністративно-правовою регламентацією підприємницької діяльності.

Основу об’єктів регулювання представляють цілі й пріоритети в соціально-економічному розвитку.

Мети економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів, інституціональних одиниць, груп населення. Вони повинні бути конкретними, кількісно певними.

Пріоритети - це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких направляється в певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів.

Об’єктом регулювання є господарство країни, регіонів, міст, а також соціально-економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс і т.п.

Суб’єктом регулювання є держава в особі державних органів керування (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), яка залучає наукові установи, політичні партії, суспільні й релігійні організації. ( для вирішення складних соціально-економічних проблем, всебічного врахування інтересів).

Економічною основою державного регулювання є бюджетний фонд, а також майно держави. ( засоби виробництва, спорудження, транспорт, які перебувають у власності держави).

Державне регулювання - це комплекс заходів держави, спрямованих на поведінку товаровиробника в напрямку, необхідному для досягнення поставлених органами державної влади цілей.

Потреба в державнім регулюванні економіки теоретично обґрунтована Дж. Кейнсом.

На думку Дж. Кейнса і його прихильників, держава повинна брати на себе відповідальність не тільки за стан вироблення, але й за ситуацію в сфері зайнятості, регулювання доходів населення.

Історія розвитку країн з ринковою економікою характеризується неоднозначністю рішень щодо втручання держави в економіку. Однак у ніякій країні держава не припинила діяльності щодо розвитку ринкової економіки. Навпаки, постійно ведеться пошук напрямків удосконалення взаємин між державою й товаровиробниками, і залежно від багатьох факторів спостерігається ослаблення або посилення державного втручання. У нинішніх умовах господарювання держава вже не тільки визначає загальні правила й рамки функціонування ринкової економіки, а й саме доповнює ринковий механізм.

Об’єктивними причинами необхідності державного регулювання в сучасних умовах є:

- відсутність зробленої конкуренції й наявність монополізму в деяких галузях народного господарства;

- недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їхнє вироблення малоефективним;

- повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків - робочої сили, капіталів, і т.п.

- забезпечення стабільності суспільства;

- рішення питань міжнародної політики.

Однак ринок не є пасивним середовищем, який автоматично міняється під впливом зовнішнього середовища. Ринок крім спільних інтересів, включає інтереси окремого товаровиробника, які не завжди збігаються з інтересами держави. Світова практика показала недоліки надмірного втручання держави в економіку. Товаровиробник реагує на втручання в його діяльність тільки тоді, коли вони лише коректують (а не ігнорують, суперечать) його діяльність.

Система державного регулювання економіки повинна ґрунтуватися на наступних принципах:

1) Розумної достатності (державі підкоряються тільки ті функції, які не можуть виконуватися іншими ланками господарської системи) внаслідок їхньої обмеженої компетенції й недостатніх ресурсів).

2) Поступовості (командно-адміністративні методи регулювання заміняють правовими й економічними в міру створення об’єктивних умов) - демонополізації, приватизації, стабілізації й т.п.

3) Адекватності ( необхідно враховувати реальний стан соціально-економічного розвитку).

Укрупнено можна об’єднати функції державного регулювання економіки по наступних напрямках:

1. Цільова - укладається у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямків розвитку економіки.

2. Стимулююча - формування таких регуляторів, які здатні ефективно впливати на діяльність суб’єктів господарювання.

3. Регламентуюча - здатність за допомогою нормативно-правової бази визначити певні правила діяльності для суб’єктів господарювання. ( сформувати відповідний правовий простір).

4. Коригувальна - внесення змін у хід реалізації економічної політики з метою усунення негативних результатів.

5. Соціальна - регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів.

6. Контролююча - державний нагляд і контроль над дотриманням нормативно-правових актів, норм і стандартів.

7. Безпосереднє керування неринковим сектором економіки.

Можна виділити такі основні функції державного регулювання економіки:

- регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

- регулювання зовнішньоекономічних відносин;

- розробка й регулювання науково-технічної, інвестиційної й соціальної політики;

- захист внутрішнього товаровиробника;

- регулювання регіональної політики;

- соціальний захист населення

У період становлення ринкових відносин додатково виконуються наступні функції:

- формування інститутів державного регулювання економіки;

- розвиток місцевого самоврядування;

- здійснення програм роздержавлення й приватизації власності;

- підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції;

- здійснення цінової політики;

- кредитно-грошове регулювання, контроль над грошовим обігом.
^ 1.2 Економічна політика держави і основні форми її реалізації
Перш ніж здійснювати свої найважливіші функції - регулювання соціально-економічних процесів, виправлення недоліків ринкового господарювання, здійснення перерозподілу доходів - держава формує свою економічну політику.

Економічна політика держави - це формування системи соціально-економічних цілей розвитку країни. Економічна політика не визначає цифрові величини розвитку, а лише формує фундаментальні напрямки розвитку економіки.

Економічна політика повинна створювати сприятливі умови для розвитку всіх господарських одиниць.

Економічна політика держави реалізується у формі антициклічної (антикризової), структурної, інвестиційної, амортизаційної, науково-технічної, цінової, фіскальної, зовнішньоекономічної, соціальної, екологічної, регіональної політики.

Економічна політика держави реалізується в наступних формах:

1. Антициклічна політика - спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного росту (регулювання макроекономічної кон’юнктури).

2. Структурна політика - передбачає формування сучасної структури національної економіки.

3. Амортизаційна політика - спрямована на нагромадження капіталу, з метою розширення й відновлення вироблення.

4. Інвестиційна політика - регулює капіталовкладення для структурної перебудови економіки, його технічного й технологічного відновлення й модернізації.

5. Науково технічна й інноваційна політика - спрямована на розвиток науки, техніки, забезпечення стратегічних науково-технічних розробок.

6. Цінова політика - забезпечує механізми впливу держави на ціни й ціноутворення, формує цінову стратегію й тактику.

7. Фіскальна політика - визначає механізми часткового вилучення доходів суб’єктів господарювання для формування державного бюджету.

8. Зовнішньоекономічна політика охоплює регулювання різних аспектів зовнішньої торгівлі, контроль над пересуванням капіталів, робочої чинності, підтримку вітчизняного виробника за кордоном.

9. Соціальна політика - спрямована на формування соціальних гарантій і умов для підвищення добробуту населення, забезпечення ефективної зайнятості.

10. Екологічна політика - спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону навколишнього середовища.

11. Регіональна політика - забезпечує збалансований і комплексний розвиток окремих територій країни, виходячи із загальнодержавних і регіональних інтересів.
Лекція 2 Методи державного регулювання економіки
2.1 Суть і класифікація методів державного регулювання економіки

^ 2.2 Органи державного регулювання економіки

Лекцію присвячено розгляду сутності і класифікації методів державного регулювання економіки. Розглянуто компетенцію і функції органів державного регулювання економіки.
^ 2.1 Суть і класифікація методів державного регулювання економіки
Під методами розуміють засоби впливу держави на сферу підприємництва з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно прийнятій національній економічній політиці.

Практика державного регулювання економіки в розвинених країнах свідчить про те, що в механізмі регулювання беруть участь правові, адміністративні, економічні й специфічні методи.

^ 1. Правові методи

Правове регулювання - це діяльність органів державної влади щодо встановлення й контролю над дотриманням обов’язкових юридичних правил поведінки суб’єктів права.

Серед правових методів важливе місце займають:

1 Закони - спрямовані на тривале правове регулювання ринку.

2) Постанови, укази, декрети, рішення виконують функції короткострокового, або оперативного регулювання.

Правовою основою для функціонування ринкових відносин в Україні є: Конституція, Господарський кодекс і Закони „Про банки й банківську діяльність”, „Про захист економічної конкуренції”, „Про банкрутство”, „Про інвестиційну діяльність”, „Про захист іноземних інвестицій в Україні”, „Про державне мито”, „Про єдиний митний тариф”, „Про оплату праці” і ін.; укази й розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів; нормативні акти місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Однак досвід функціонування народного господарства в Україні свідчить про недоліки діючого правового регулювання. До них належать невідповідність законів умовам господарювання, нестабільність і недієвість. Низьким залишається й рівень виконання постанов.

Ефект правових методів регулювання ринку знижується у зв’язку із протиріччями між прийнятими законами, постановами й рішеннями, які ухвалюються урядом і органами виконавчої влади на місцях.

^ 2. Адміністративні методи

У системі вітчизняного державного регулювання переважними залишилися адміністративні методи.

Вітчизняна й світова практика господарювання свідчить, що надмірне застосування адміністративних методів негативно позначається на економіці - звужує економічну свободу. Однак адміністративні методи шкідливі не самі собою, а тільки тоді, коли не мають під собою належної економічної основи.

Адміністративні методи державного регулювання укладаються в прямім втручанні в діяльність товаровиробника шляхом доведення обов’язкових до виконання державних замовлень (контрактів), ліцензування, квотування, установлення норм і стандартів.

До адміністративних методів також ставляться: контроль над монопольними ринками; захист внутрішнього ринку й національних інтересів у системі міжнародного співробітництва; реалізацію цільових програм.

Адміністративні методи випливають із потреби врегулювання деяких видів економічної діяльності для захисту інтересів громадян і суспільства в цілому, навколишнього середовища, міжнародного співробітництва.

При нормальних умовах господарювання адміністративні методи відіграють другорядну роль. Їхнє використання стає доцільним при умовах недієвості ринкового механізму або в екстремальних ситуаціях.

Основні адміністративні методи:

1. Ліцензування й патентування певних видів господарської діяльності здійснюється з метою недопущення на ринок неякісної продукції (послуг), упорядкування підприємницької діяльності в тих сферах, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії - це спеціальні дозволи (документи державного зразка), які одержують суб’єкти підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів протягом певного строку за умови виконання ліцензійних зобов’язань (виготовлення й реалізація медикаментів, горілочних, тютюнових виробів, аудиторські і юридичні послуги, здійснення приватизації майна, експорт деяких видів товарів, здійснення операцій з валютою, цінними паперами).

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання - ліцензіата на вироблення зазначеного в ньому виду господарської діяльності.

В Україні вони видаються на пошук і експлуатацію родовищ корисних копалин, виготовлення й реалізацію медикаментів, хімічних речовин, горілочних виробів, тютюнової продукції, здійснення медичної, ветеринарної, юридичної практики й т.п. Ліцензії видаються також спеціалізованим підприємствам і організаціям на здійснення посередницької діяльності при приватизації майна державних підприємств, аудиторських послуг, експорт деяких видів товарів, здійснення операцій з валютою, цінними паперами.

У сферах, пов’язаних з торгівлею за кошти, обміном грошової готівки, у сфері ігорного бізнес, надання побутових послуг здійснюється патентування підприємницької діяльності.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності протягом установленого строку.

Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарювання на особливий порядок оподатковування згідно із законом.

2. Державне підприємництво - передбачає перелік і механізми створення, функціонування й банкрутства підприємств із державною формою власності на засоби виробництва.

Суб’єктами господарювання державного сектору економіки є суб’єкти, які діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка в статутному фонді яких перевищує 50%, або представляє величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Державний сектор економіки функціонує з кількох причин: з метою створення робочих місць, у зв’язку з потребами оборони, для втримування галузей комунального господарства - водо-, тепло- і енергопостачання, зв’язку, муніципального й залізничного транспорту.

Законом визначаються види господарської діяльності, які можна здійснювати лише державним підприємствам, установам і організаціям.

В Україні державний сектор є вагомим. До 2007 року підприємства державної форми власності становили 4,2 %, комунальної - 7,5%. На підприємствах цих форм власності зосереджене понад 50 % основних коштів країни. Однак відбувся перелом у реформуванні відносин власності.

За станом на 1 січня 2007 р. форму власності змінили понад 100 тисячі підприємств і організацій. Нині понад 70 % обсягу промислової продукції проводиться на недержавних підприємствах.

На період становлення ринкового господарства в сфері державного підприємництва залишаються: оборонна промисловість, залізничний транспорт, лінії електро- і газопостачання, поштовий зв’язок, (один з деяких видів діяльності, у якій держави користуються винятковою монополією), виготовлення валюти й стратегічних матеріалів. Загальні принципи й методичні основи керування майном держави розробляє Міністерство економіки України, яке встановлює перелік показників, по яких оцінюється ефективність використання державного майна й прибутки.

У розвинених країнах у середньому на державні підприємства доводиться менше, чим 7 % ; у країнах, що розвиваються, - близько 11 %; а в групі самих бідних країн - близько 14% ВВП.

Як правило, ці підприємства збиткові. Державна власність у багатьох секторах економіки не є альтернативою ринку, а передумовою його ефективного функціонування. Держава виводить частина підприємств з-під контролю ринку з метою підвищення ефективності національної економіки в цілому.

Участь держави в проведенні в США, Японії значно менша, чому в більшості європейських держав.

3. Засобом прямого впливу держави на суб’єкти ринку є механізм державних замовлень і державних контрактів.

Державні замовлення - це перелік і обсяги необхідної державі продукції (робіт, послуг), її розміщення для вироблення серед підприємств різних форм власності, фінансування, контроль над виконанням, організація конкурсних торгів (тендерів) і ін.

Механізм державних замовлень широко використовується в багатьох країнах миру, наприклад, у Франції, США, Італії й ін.

В Україні державні замовлення були впроваджені в 1987 р. і спочатку мали характер обов’язкових директивних завдань. Вони розглядалися як інструмент, за допомогою якого оптимально поєднуються адміністративні й економічні методи керування. Частка продукції, яка проводилася по державних замовленнях, була досить високою й досягала близько 100 %, поступово вона скорочувалася до 70-80 %, 30-50 %.

В 1992-1993 рр. частка державного замовлення значно скоротилася, на що вплинуло зародження ринкових відносин.

Державні замовлення вводилися на вироблення й постачання для державних потреб промислової продукції, сільськогосподарської сировини й продовольства, виконання робіт, надання послуг, створення виробничих потужностей, здійснення фундаментальних наукових досліджень, підготовку фахівців і т.п.

Державне замовлення розглядається як важливий інструмент державного регулювання економіки.

Державне замовлення виконує функції:

- забезпечення першочергових державних потреб у найважливіших видах продукції;

- формування необхідних пропорцій соціально-економічного розвитку вироблення;

- забезпечення виконання прийнятих Верховної Радою України законодавчих актів і державних програм;

- формування державних резервів і запасів;

- виконання міжнародних угод з питань економічного й науково-технічного співробітництва;

- задоволення потреб оборони й інших споживачів.

Фінансування державних замовлень здійснюється у двох напрямках:

- у першому воно фінансується з державного бюджету,

- по другому - державу не забезпечує державне замовлення фінансовими ресурсами.

В 1993 р. в Україні були впроваджені державне замовлення й державний контракт. Оплату державних замовлень здійснювали споживачі, а держава при цьому виступала в ролі посередника.

Державне замовлення із цього часу розглядається як засіб стимулювання нарощування вироблення продукції, розвитку пріоритетних галузей і проведень.

В Україні встановлений такий порядок формування й розміщення державних замовлень:

1) Замовники - відповідні міністерства й відомства - визначають види продукції виробничо-технічного призначення, сільськогосподарської продукції, сировини й продовольства.

2) Пропозиції надсилаються замовниками в Міністерство економіки України, яке їх узагальнює й погоджує з Міністерством фінансів України,

3) Після узгодження вони подаються в Кабінет Міністрів України.

4) Затверджені види продукції (робіт, послуг), розмір і умови фінансування через галузеві міністерства й відомства надходять до замовників і підприємствам виконавцям.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави із суб’єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, у якому визначаються економічні й правові зобов’язання сторін, регулюються їхні господарські відносини.

Державні контракти укладаються в промисловості на кінцевий продукт споживання; у капітальнім будівництві - на закінчені комплекси виробничо-технічного й соціально-культурного призначення.

Замовниками в державних контрактах виступають уповноважені на це від Кабінету Міністрів України органи виконавчої державної влади, до яких належать:

Міністерство економіки, культури України, оборони, освіти й науки України й ін. Укладаючи контракт, замовник виступає від імені держави гарантом фінансування поставок продукції (робіт, послуг), передбачених контрактом, у межах асигнувань, виділених йому на ці потреби.

4. Квотування як засіб державного регулювання економіки вводиться з метою прямого встановлення державою підприємствам - монополістам їх частки в проведенні, збуті, експорті, імпорті товарів. Квота визначає частку учасника в капіталі, лімітах можливих кредитів. У міжурядових угодах застосовується система квот на експорт і імпорт, яка є системою обмежень вивозу й ввозу товарів на певний строк. У конкретному випадку вона покликана сприяти найбільш ефективному й ощадливому використанню іноземної валюти, захисту власного вироблення, збереженню рівня зайнятості населення.

Порядок квотування вироблення й обігу (включаючи експорт і імпорт), а також розподілу квот установлюється Кабінетом Міністрів України згідно із законом.

5. Державний контроль і нагляд за господарською діяльністю здійснює держава в сфері:

- збереження й витрати коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин;

- фінансових, кредитних, податкових відносин, валютного регулювання;

- цін і ціноутворення;

- монополізму й конкуренції;

- земельних відносин і природокористування;

- зовнішньоекономічної діяльності.

6. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання застосовуються адміністративні господарські санкції. тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення й ліквідацію його наслідків.

Основними видами адміністративно-господарських санкцій є:

- вилучення прибутку (доходу);

- адміністративно-господарський штраф;

- зупинка операцій по рахунках суб’єктів господарювання;

- застосування антидемпінгових заходів;

- зупинка дій ліцензії (патенту) або її анулювання;

- скасування державної реєстрації й ліквідація суб’єкта господарювання;

- інші санкції.

7. Система нормативів і лімітів регулює, відносини між державою й суб’єктами господарювання в сферах розподілу доходів, роботи, якості продукції, охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення через установлення рівня податків, нормативів і лімітів.

Одними з найважливіших нормативів є податкові ставки, які мають нормативний характер і не можуть установлюватися індивідуально для окремого суб’єкта господарювання.

Система оподатковування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, який міг стягуватися в суб'єктів господарювання.

а) З метою підтримки суб’єктів господарювання, які виробляють життєво важливі продукти харчування, лікарські препарати, засоби реабілітації інвалідів, надають транспортні послуги й т.п., держава може надавати дотації по встановлених нормативах.

б) Для обмеження монополізму й сприяння конкуренції держава встановлює норми антимонопольного регулювання.

До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності, належать норми й нормативи витрат часу, нормативи обслуговування робочих місць, норми витрат матеріалів, сировини, енергії, нормативи технічних відходів, запасів, норми амортизації.

Важливими інструментами адміністративного регулювання господарської діяльності виступають стандартизація й сертифікація. У господарській сфері застосовуються: державні стандарти України; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні й національні стандарти інших країн (відповідно діючим міжнародним договорам України).

Стандарти - це єдині норми за технологією вироблення, типам, маркам, параметрам, розмірам, якістю виробів, а також по величинам вимірів, методам контролю й правилам упакування, маркірування й зберігання продукції.

Об’єктами стандартизації є конкретна продукція, методи, строки, позначення, які використовуються багаторазово й застосовуються в різних галузях народного господарства, а також у міжнародних економічних відносинах.

З метою запобігання надання послуг і реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров’я й майна громадян і навколишнього середовища, створенні умов для участі суб’єктів господарювання в міжнароднім співробітництві й торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції й послуг вимогам стандартів.

Види й порядок сертифікації продукції й послуг установлюються законом.

  1   2



Скачать файл (352.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации