Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Діалекти української мови - файл 1.doc


Реферат - Діалекти української мови
скачать (80.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc81kb.20.12.2011 09:13скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
ДІАЛЕКТИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ПЛАН

ВСТУП або Походження української мови………………………………3


  1. ДІАЛЕКТНА МОВА ЯК ЧАСТИНА ЛЕКСИКИ…………………….5

  2. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ДІАЛЕКТИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ……………..6

  3. ДІАЛЕКТИЗМИ У ПОВІСТІ М.М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»…………………………………………............10


ВИСНОВКИ…………………………………………………………….....11
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………12

ВСТУП

або Походження української мови

Історія кожної мови якнайтісніше пов’язана з історією її носія. Слов’янські мови походять з одного джерела – праслов’янської (спільнослов’янської) мови, від якої й успадкували спільні або подібні тенденції розвитку.

Розпад праіндоєвропейської спільності, з якої виділилася праслов’янська мовна єдність, сягає бронзового віку – ІІІ тис. до н. е. На думку вчених, праслов’янська єдність розпалася приблизно в IV – VI ст. н.е., а десь із VII ст. можна говорити про консолідацію трьох основних етномовних груп: західнослов’янської, південнослов’янської та східнослов’янської.

Близько VIII – IX ст. на сході Славії оформляється мова східних слов’ян – давньосхіднослов’янська (прадавньоруська).

У ІХ – ХІІІ ст. східні слов’яни мали могутню давньоруську дуржеву – Київську Русь. Ця ранньофеодальна держава протягом ІХ – Х ст. об’єднала всі східнослов’янські племена (полян, деревлян, сіверян, ільмен, кривичів, радимічів, уличів та ін.), що зумовило руйнування родоплемінної мовної єдності і початок формування спільної мови східних слов’ян, яка дістала назву давньоруської мови. У її складі виділялися кілька діалектних масивів, межі між якими не були виразними і мінялися протягом історії давньоруської народності.

У зв’язку з монголо-татарською навалою у другій половині ХІІІ ст. і розпадом Київської Русі розвинулися говіркові територіальні відмінності. Оскільки процеси мовного об’єднання у цей період загальмувалися, з’явилися передумови для поділу східних слов’ян на три народності (українську, російську, білоруську) та формування мов цих народностей. Мовні особливості південнодавньоруського племінного, а надалі територіального діалекту ХІ – ХІІІ ст., а також періоду формування української народності (ІV – поч. XVII ст.) перетворилися у відмінні риси мови української народності, а згодом й української нації.

Зачинателем нової української літературної мови називають
І. П. Котляревського, який увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну розмовну мову.

А основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Григорович Шевченко, який з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Цією мовою (хоча і удосконаленішою) користуємось ми й зараз.

Але історія залишила слід на формуванні мови, таким чином кожен з нас користується або певним діалектом мови, або літературною мовою. Тож давайте ознайомимось з діалектами української мови.

І. ДІАЛЕКТНА МОВА ЯК ЧАСТИНА ЛЕКСИКИ

Лексика – це словниковий склад мови, сукупність усіх слів даної мови. Це складна, але упорядкована система лексичних одиниць мови, що розглядаються в їх взаємозалежності та взаємодії.

У лексиці розрізняють загальновживані слова (група слів стійкої лексики – частина слів, що лишаються незмінними протягом розвитку мови) та слова обмеженого вжитку (слова, що використовуються певними групами населення; до них входять жаргонна, професійна та термінологічна і діалектна).

Діалектна лексика містить в своєму складі слова, які вживаються лише в певній місцевості. Такі слова називаються діалектизмами, вони не вживані в мові жителів інших районів України, хоча можуть бути їм зрозумілими: газда, файний, зичити, загурка, оногди, кібель, дзюбак, шарварок, коливо.

Деякі діалекти було покладено в основу літературної української мови.

Жаргонна лексика містить в своєму складі слова, що використовуються людьми, які належать до певних соціальних груп. Такі слова називаються жаргонізмами, або соціальними діалектизмами.

Свою лексику, наприклад, створили злодії, щоб зробити свою мову незрозумілою для інших: шамати (їсти), барахло (речі), малина (схованка), буза (дурниця) тощо.

Діалектизми широко використовуються у художніх творах, щоб яскравіше передати характер і особливості персонажа, місцевості, епохи. Здебільшого вони вводяться до прямої (рідше - непрямої) мови персонажів, але майже не вживаються в авторській мові. Надмірне використання слів обмеженого вжитку навіть у художньому мовленні недоречне та часто невиправдане.

ІІ. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ДІАЛЕКТИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Місцеві (територіальні) діалекти як нижчі форми загальнонародної мови – це залишки попередніх мовних формувань, що виникли за часів феодалізму і не розвинулися до рівня мови народності чи нації. Залишки колишніх територіальних діалектів за доби капіталізму влилися в систему національної мови, зазнаючи поступової нівеляції (пригнічення) під впливом української літературної мови, основу якої склали центрально-наддніпрянські говори. Однак, незважаючи на процес значної нівеляції говіркових рис, територіальні діалекти відзначаються великою стійкістю.

У сучасній українській мові виділяють три основні групи діалектів: північну, південно-західну та південно-східну.

  1. Північні діалекти. Територія північних діалектів віддалена від південних умовною лінією, що йде на північ від Володимир-Волинського: Здолбунове – Житомир – Біла Церква – Корсунь-Шевченківський – Канів – Лубни і на захід від Сум до Суджі. На північ від зазначеної лінії знаходиться стокілометрова зона перехідних говірок до південно-західних і південно-східних діалектів.

Найголовніші особливості північних діалектів такі.

Фонетичні:

а) наявність дифтонгів [уо], [уе], [уи], [уі] на місці давнього о в історично нових складах (вуол, вуел, вуил, вуїл) або монофтонга [у], [у], [и] (вул, кут, нус, мист замість віл, кіт, ніс, міст);

б) наявність на місці давнього е в нових закритих складах та на місці ь дифтонга [іе] (піеч, шіест, діед, ліес) або дифтонга [e] (печ, стена, мешок);

в) збереження дзвінкої вимови приголосних у кінці слів і перед гліхим приголосним (дуб, колодез, казка);

г) ствердіння [р] у кінці слова та в деяких інших позиціях (базар, зора, вечерат);

д) тверда вимова [ц] (хлопец, серца);

е) наявність звукосполучень [гі], [кі], [хі] проти літературних [ги], [ки], [хи] (стожкі, ложкі, тонкі палец, сухі лист).

Морфологічні:

а) закінчення іменників ІІ відміни чоловічого (середнього) роду в давальному відмінку без розрізнення назв осіб (брату, коню, ведру);

б) закінчення прикметників чоловічого роду називного відмінка однини без –й (ї), тобто стягненої форми (молоди, дебели, осенн’і) і навпаки;

в) уживається нестягнена форма прикметників (займенників) жіночого роду називного і знахідного відмінків однини та називного множини [малаjа, малуjу, маjа, муjу, поуниjі, нашиjі];

г) в інфінітиві переважає суфікс –т’-, рідко вживаються форми на –ти [робит’, брат’, пуіти’].

Лексичні: наявні обласні (вузьколокальні) слова: кияхи (кукурудза), вилка (рогач), вихолка (гойдалка), утва (качки), валка (череда) та ін.

До північних діалектів належать східнополіські, середньополіські та західнополіські говори, що різняться окремими рисами.

  1. Південно-західні діалекти поширені в південно-західній Україні. Сюди входить і Закарпатська область. У них найбільше збереглися архаїчні риси давніх епох.

Найголовніші особливості південно-західних діалектів такі.

Фонетичні:

а) перехід давніх [о], [е] в новоутворених закритих складах в [і] (віл, кінь, піч, осінь);

б) перехід давнього дифтонга [іе], позначуваного буквою ь, в [і] (білий, пісок, літо);

в) вимова ненаголошеного [о] з наближенням до [у] (чоулов’ік, соуб’і);

г) тверда вимова [р], зрідка поява після твердого [р] звука [j] (рабий, расно, бурjа, варjу);

д) наявність поряд із нормативними звукосполученнями –ри-, -ли-, (на місці давніх –ръ-, -лъ-, -рь-, -ль- між приголосними) звукосполучень [ир], [ил] чи [ер], [ел] (кирниця – керниця, сильза, гирміти);

е) відсутність подовження м’якого приголосного в іменниках з давнім суфіксом –ьj- – [жит’е, нас’ін’е, з’іл’е];

є) оглушення дзвінких приголосних у кінці слова і складу перед приголосним (рас, рипка, т’ашка), хоча в багатьох карпатських говорах зберігається дзвінкість приголосних у цих позиціях;

ж) у частині говорів спостерігається дорсально-палатальна (дуже м’яка) вимова з призвуком шиплячого звуків [з], [с], [ц], [дз], [зжор’ана н’іч, сшпина, цчв’іте, дзджв’ін] та перехід звуків [н], [д], [т] у певних позиціях [ї] (годиноїка, дваїц’ат’, д’івоїка).

Морфологічні:

а) поширення флексій –ови, -еви в давальному відмінку однини іменників ІІ відміни (братови, коньови, коневи);

б) поширення флексії –ом на м’яку і мішану групи іменників ІІ відміни (хлопцом, коньом);

в) збереження етимологічного –и в давальному і місцевому відмінках однини та називному множини іменників ІІ відміни (земли, по земли, на кони, у кінци, на поли);

г) наявні застарілі форми займенників при дієсловах (зроби мі, узяв тя, ся бою, питав го);

д) наявність залишків давньої перфектної форми минулого часу (пішов-єм, пішла-м, пішли-сьмо);

е) вживання аналітичної форми майбутнього часу (му робити – робитиму, меш робити – робитимеш, мемо робити – робитимемо) та ін.

Лексичні: наявні в говірках вузькодіалектні слова: кліть (комора), неньо (батько), бадіко, вуйко (дядько), вепр (кабан); у тому числі багато засвоєнь з польської, румунської, угорської мов: гречний (чемний), милитися (помилятися) – з польської; гавра (барліг ведмедя), плай (гірська стежка), сарака (бідний, нещасний) – з румунської; марга, маржина (худоба) – з угорської.

Кожна з трьох груп південно-західних говірок – південно-волинська, галицько-буковинська і карпатська – мають багато спільного, відрізняються окремими фонетичними і граматичними рисами.

  1. Південно-східні діалекти охоплюють територію більшої частини центральних (Київської, Черкаської, Полтавської, Харківської), південних і східних областей України (Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, більшої частини Одеської та частини Сумської).

Порівняльно з іншими південно-східні діалекти виявляють менше відмінностей і мають більше рис, спільних з українською літературною мовою. До південно-східної групи належать говори центральної Наддніпрянщини, які лягли в основу суасної української літературної мови.

Особливості південно-східних діалектів такі.

Фонетичні:

а) «звуження» [o] в нових закритих складах послідовно фіксується монофтонгом [i] (віл, кінь, гірко, під, вікно, Канів), порушується ця закономірність лише в поодиноких випадках під впливом північних говірок (од, оддати, одослати);

б) «звуження» [е] в новоутворених складах, де переходить в [і] (осінь, попіл, привіз);

в) перехід давнього дифтонга [іе], що позначається буквою ь, в монофтонг [і] (сніг, міх, біда, пісок);

г) змішування у вимові ненаголошених [е] та [и] (сеило,беирут’, жиевут’); ненаголошений [o] «звужується» перед складом з наголошеним [у] або [і] (коужух,тоубі);

д) ствердіння у кінці слова й складу звука [р] (пов’ір, зв’ір, комар, гірко), але спорадично він пом’якшується в середині складу (р’ама – рама, кур’чата – курчата); е) наявність альвеолярного (припалатального, пом’якшеного) звука [л] перед [е], [и] (клен, колись, були, калина).

Морфологічні:

а) паралельне вживання флексій –ові, -еві і –у () у давальному відмінку однини іменників ІІ відміни (братові, котові, коневі і брату, коту, коню);

б) поряд із закінченнями орудного відмінка в чоловічому, середньому та жіночому роді –ем, -ею (-еjу) можливі флексії –ом, -ою (-оjу) (ковалем, кручоjу, дин’ojy);

в) вживання дієслів ІІ дієвідміни з закінченням –е, властиве дієсловам І дієвідміни (ходе, робе, носе, воде, косе, замість ходить, робить, носить, водить, косить);

г) вживання стягнених форм 3-ї особи однини теперішнього часу (пита, дума, співа замість питає, думає, співає).

Лексичні: локальні діалектизми досить рідкісні: бурта (горб, шпиль), ворочок (торбинка), жабуриння (водорості), утлий (кволий).

Південно-східні діалекти більш-менш одноманітні у центральній Наддніпрянщині, на Слобожанщині, у степовій Україні та на Донеччині. Крім того, окремі говіркові масиви розміщені у деяких краях Росії та країнах СНД, де діалектизми перехрещуються з літературною мовою цих країн.

ІІІ. ДІАЛЕКТИЗМИ У ПОВІСТІ М.М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

«Тіні забутих предків» - яскрава спадщина М.М. Коцюбинського. У цій повісті він використовував здебільшого південно-західні діалекти. Ось деякі з них:

Сеце;

Кичера безліса гора;

Гачіштани;

Царинкасмерека;

Остривасуха смерека з мотузками, на якій сушиться сіно;

Маржинкахудоба;

Чугайстер, арідник – злий дух;

Галузка – мотузка;

Недеї – дикі верхи гір;

Гогози та афинилісові ягоди;

Ватравогнище;

Лудіння – одяг;

Суточкиобгорожена гірська стежка;

Плайгірська стежка;

Йме пасти – буде пасти;

Пловинегода, дощі;

Флояра музичний інструмент, сопілка;

Грунь – найвища точка, верхівка гори;

Воринняогорожа з дерев’яних лат;

Оборогаповітка на сіно;

Стаядерев’яний намет, в якому живуть вівчарі та роблять сир;

Ґаздагосподар;

Путиндерев’яна посудина;

Бовгаркоров’ячий пастух;

Струнканамет для доїння овець;

Козаркозячий пастух;

Вуйкодядько (у повісті – невідоме страшне створіння);

Подра – полиця під дахом;

Жентиця – сироватка;

Негура – туман;

Мя – мій (моя, моє, мої);

Буришка – картопля;

Си – собі;

Габа – хвиля;

Гоц – водоспад;

Кашіца – дерев’яна обшивка берегів;

Бутина – робота в лісі (її наслідок),

Гаджуги.

Також зустрічаються діалектизми одпочити, пурха (пурхає). Використовується неправильне граматичне використання іменників у певному відмінку (наприклад, доглядати корови замість доглядати за коровами). Часто також є непрямий порядок слів як у прямій, так і в авторській мові.

ВИСНОВКИ

Українська мова є національною мовою багатомільйонного українського народу. Вона належить до високорозвинених мов із давніми писемними традиціями.

Українська мова розвинулася з східнослов’янської, в результаті – південний давньоруський діалектний масив (група «родоплемінної» мови у часи Київської Русі). У зв’язку з монголо-татарською навалою у другій половині ХІІІ ст. і розпадом Київської Русі розвинулися говіркові територіальні відмінності. Ці відмінності відгукнулися і на територіальних діалектах української мови.

Переважна більшість українців проживає на Україні. Крім того, українською мовою розмовляють українці в Молдові, Казахстані, в Росії (Воронезькій, Ростовській областях, Краснодарському і Ставропольскому краях, Поволжі, на Алтаї, Далекому Сході), у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії, Канаді, США, Бразилії, Австралії та інших країнах. У ході історії склалося так, що існують мовні групи з деяких країн, кожна з яких має свою діалектику в залежності від розташування її території. Наша Україна не виключення. Таким чином на Україні виділено три основні групи діалектів, кожна з яких має свої особливості. Так само наявні говірки російської, болгарської, молдавської, польської, білоруської та інших мов народів, які проживають на території України і володіють, як правило, українською або російською літературною мовою. Крім того, навпаки, окремі українські говіркові масиви розміщені в Краснодарському краї Росії, на Поволжі, в Західному Сибіру, а також у Казахстані, Киргистані, де діалектні особливості перехрещуються з літературними мовами цих країн, у Польщі, Чехії, Канаді, США та ін.

Така розповсюдженість української мови (її говіркових діалектів) свідчить про те, що вона ще розвивається, «росте» і «підхоплює» мови інших народів, що вона дійсно не загине, не витісниться більш розповсюдженими мовами. Але українська мова потребує дотримань її літературних норм усіма, хто використовує її як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення. Це є обов’язком кожного мовця.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. Том третій. К.: Дніпро, 1979. – С. 135-183.




  1. Плющ М. Я., Грипас Н. Я. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища школа,2006. – С. 3 -16.




  1. Українська мова. Довідник школяра /Уклад О. А. Росінська. – Донецьк: ВКФ «БАО», 2001.- С. 34, 47-48.



Скачать файл (80.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации