Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции- Наука та релігія - файл Лекція 3 Порівняння науки і релігії.doc


Лекции- Наука та релігія
скачать (47.3 kb.)

Доступные файлы (3):

Лекція 1 Наука.doc67kb.18.05.2009 21:39скачать
Лекція 2 Релігія.doc40kb.18.05.2009 21:41скачать
Лекція 3 Порівняння науки і релігії.doc115kb.18.05.2009 08:25скачать

Лекція 3 Порівняння науки і релігії.doc

Лекція 3 Порівняння науки і релігії
Сфери діяльності науки і релігії


Наука

Релігія

пізнає навколишній світ, використовує власні методи і відповідно до принципів наукового мислення пояснює його на основі внутрішніх закономірностей розвитку.

зосереджує свою увагу на так званих граничних питаннях людського буття, зокрема

на питаннях про походження людини,

сенсу і цінності життя,

безсмертя душі,

її існуванні в потойбічному світі тощо.


^ Визначення понять «наука» і «релігія»


Наука

Релігія

форма духовної діяльності людей

процес творчої діяльності

соціокультурна діяльність,

своєрідне суспільне явище.

відповідне світосприйнят­тя та певна сфера життя людини, що пов'язані із відношенням її до Абсолютного.

Вірить в людський розум

Вірить в надприродний розум


^ Цілі науки і релігії


Наука

Релігія

отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення),

відкриття об'єктивних законів світу

передбачення тенденцій розвитку світу

захист та виправдання релігійного віровчен­ня, доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини та людства взагалі.



^ Принципи науки і релігії


Наука

Релігія

Принцип всебічності - аналіз явищ у їх взаємозв'язках і взаємодії з іншими, близькими до них суспільними явищами.

^ Принцип історизму -розгляд явищ у розвитку та історичному взаємозв'язку, а не тільки їх сучасного стану.

Принцип комплексності-дослідити явища з позицій не тільки конкретної науки, а й інших наук—філософії, соціології, політекономії, політології.

Принцип об'єктивності - істинне відображення дійсності у науковому знанні, відтворення його таким, як воно існує реально.

^ Принцип конкретності -вимагає детального аналізу всіх умов, у яких перебуває об'єкт пізнання, виділення головних, суттєвих властивостей, зв'язків і тенденцій його розвитку.


^ Принцип цілісного підходу до процесу пізнання

Принцип єдності трансцендентного (за межами фізичного) і іманентного (в межах дослідного пізнання)

^ Принцип праведності. правди і істини має непроминуще значення, бо саме він, насамперед|передусім|, гарантує науці про релігію об'єктивність, всебічність, глибину і проникливість в саму суть|єство| релігії, в ту правду життя, яку вносить релігія в людські відносини від особового спілкування до міжнаціональних і соціальних стосунків.




^ Критерій істинності в науці і релігії


Наука

Релігія

практика у кінцевому підсумку підтверджує істинність чи неістинність наукового знання.

Істинність релігійних вчень подано в сакральних книгах

^ Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є:

об'єктивність,

системність,

практична націленість,

орієнтація на передбачення,

сувора доказовість,

обґрунтованість і достовірність результатів.





^ Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію

суб'єкта (учений, науковий колектив)

об'єкта науки (предметна область, що вивчається),

в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження







^ Функції науки і релігії


Наука

Релігія

опис

пояснення

передбачення

розуміння.

^

Функції релігії


Світоглядна: релігія сповнює життя особливим сенсом, значенням, за переконанням віруючих

Компенсаторна: релігія компенсує людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшує відчуття власної немічності, допомагає переживати важкі випробування, страх перед смертю.

Комунікативна: спілкування віруючих між собою, "спілкування" із богами, янголами, душами померлих та святих

Регулятивна: усвідомлення індивідом складу певних цінностей, моральних норм, які випрацьовуються в кожній релігіозній традиції, виступають своєрідною програмою поведінки людей.

Інтегративна: допомагає людині усвідомити себе частиною єдиної релігійної спільноти, що закріплена спільними цінностями, дає можливість самоствердження людині у суспільстві, у якому такі ж самі погляди

Політична: лідери різних спільнот та держав використовують релігію для виправдання своїх дій, об'єднання або навпаки роз'єднання людей за релігійними ознаками заради своїх політичних цілей.

Культурна: релігія сприяє поширенню культури групи-носія (писемність, іконопис, музика, етикет, мораль, філософія і т.д.)

Дезінтегруюча: релігія може бути використана для роз'єднання людей, розпалювання ворожнечі або навіть війн між різними релігіями, конфесіями або навіть всередині релігійної групи.




^ Види наук і релігій


Наука

Релігія

^ За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу - природничі;

науки про суспільство - суспільні;

технічні науки

За співвідношенням із практикою виділяють

фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації)

прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів
^ Структура і класифікація науки

Наукове знання поділяють на два рівні, а саме:

рівень емпіричного знання та

рівень теоретичного знання.

^

Типи релігій


Родо-племінні:

тотемізм, фетишизм, анімізм, аніматізм, магія, міфологія

^ Етнічні (національні):

хасидизм, караїмізм (Ізраїль)

індуїзм, джайнізм, сікхізм (Індія)

конфуціанство, даосизм (Китай)

синтоїзм (Японія)

^ Світові релігії

Християнство

Іслам

Буддизм





Релігієзнавство — це комплексна галузь людських знань. Воно сформувалося як результат зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки.





Історично першою формою релігієзнавства є теологія — учен­ня про Бога в католицькій та протестантській традиції, про бо­гослов'я як науку, про прославлення Бога за православною тра­дицією.





^ Теологія, або богослов'я, виникає Із спроби пояснити загальні положення тієї чи Іншої релігії, перекласти образи, що містяться у священних книгах та постановах соборів, та догма­тичні формули на мову понять, зробити їх зрозумілими загалу віруючих.

Теологія також має багато відділів догматика, моральне богослов'я, екзегетика, літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо




^ Методологія науки і релігії


Наука

Релігія

Основними методами одержання емпіричного знання в науці є спостереження й експеримент.

^ Головним методом вирішення питань у теології є релігійна віра.

Науковий світогляд, пропонуючи як істинні, наприклад, твердження про те, що Всесвіт нескінченний у просторі й часі, що причиною грому є електричні розряди, а грипу — віруси тощо, виходить із реальної дійсності та міри проникнення у цю дійсність.


Коли ж релігія пропонує на віру, наприклад, те, що існує потойбічне життя, що Ісус Христос своєю кров'ю сплатив Богові за наші гріхи та забезпечив нам райське життя на небі, що згодом настане Армагеддон і т.п., — для ствердження цього вона посилається на тексти священних книг: Біблію, Коран, Зенд-Авесту, Веди, Трипітаки тощо.



наукова методологія- система методів та форм, засобів та видів пізнання

Бердяєв підкреслював небажаність дослідження релігії (догматики зокрема) людиною, що стоїть поза|зовні| релігією, займав|позичав| видатний|визначний| протестантський теолог XX ст|ст.| Карл Барт.




Проголошене релігією кредо про непізнаваність Бога науковими засобами|коштами|,

За загальнонаукові методи пізнання прийнято вважати: аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію, ідеалізацію і формалізацію, порівняння, гіпотезу, абстрагування, системний підхід

У науковому релігієзнавстві з самого початку його формуван­ня широко застосовується історичний метод, що передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, станов­лення та розвитку, а також урахування взаємодії у цьому про­цесі як загальних закономірностей історії, так і своєрідних кон­кретних обставин.

Історичний метод може бути розслідуваним у вигляді генетичного підходу, коли дослідник виводить усі по­слідовні стадії з початкової фази. У розвитку цієї процедури важливе значення має відшукування усіх проміжних стадій у ланцюзі еволюції релігії.

Активно використовуються у релігіє­знавстві і порівняльно-історичні дослідження. У ході цього дослідження здійснюється порівняння різноманітних етапів роз витку однієї релігії у різних моментах часу, всіляких релігій що існують одночасно, але стоять на інших етапах розвитку, провадиться реконструкція тенденцій розвитку.



^ Форми знань


Наука

Релігія

Вивчаючи дійсність, наука формує свої положення у вигляді гіпотез, теорій і законів.

Релігія ж формує свої положення у вигляді абсолютних істин.

Зміна догм веде до зміни релігій: вклоняєшся іконі — ти православний, перестав вклонятися іконі — ти протестант. Хрестишся трьома пальцями —православний, двома — старообрядець, п'ятьма — католик.


Істинність наукових положень підтверджується чуттєвим сприйняттям, раціональним аналізом, перевіркою на практиці..

Жодна з релігій не витримує перевірки, її основні положення сприймаються на віру

Наукові положення сприймаються і засвоюються людиною завдяки їх переконливості, доказовості, доступності для вивчення, перевірки на практиці.

Релігійні вірування прищеплюються людині навіюванням і самонавіюванням. У дитинстві релігії навчають батьки, а в подальшому житті стереотипи, що склалися, підтримуються у віруючого релігійними проповідниками, спілкуванням з одновірцями. Читання молитов, діяльна участь у релігійному житті громади є активною формою самонавіювання релігійних вірувань. Отже, віруючий в оточенні мусульман і сам стає мусульманином, серед християн — християнином, серед буддистів — буддистом


У сучасну епоху в теології здійснюється переосмислення взаємин науки та релігії, співвідношення наукових знань і релігійної віри. Богослови висловлюють різні точки зору з цього приводу.
Найбільш поширеними є богословські погляди на сутність конфліктів між наукою та релігією.



І. ^ Деякі богослови вважають, що конфлікт спричинила сама церква. Протистояння науки і релігії, на їх думку, зумовлене нерозумінням Святого Письма, в якому Бог чітко наказав людині панувати над світом і цим самим зобов'язав її займатися наукою, пізнавати світ. Без допомоги наукових знань неможливо виконати настанови Творця.

Англійський фізик і протестантський богослов А. Хайард вважає, що самі служителі церкви часто спростовували наукові теорії як не сумісні з Біблією, навіть не ознайомившись з ними.

Вони, на думку А. Хайарда, виступаючи проти науки, вважали, що захищають Біблію і віру, а насправді вони захищали власну, часто невірну інтерпретацію Біблії і формували в людей хибну думку, що християнство суперечить науковим знанням.



II. ^ Найпоширеніша серед богословів точка зору, що винуватці конфлікту — і наука, і релігія.

На думку німецьких католицьких богословів Е. Фера і О. Шпюльбека, австрій ського протестантського богослова Н. Янга, причина конфліктів між наукою і релігією полягає в тому, що вчені та богослови
переходили межі своїх досліджень і вторгались у сфери, де вони неспроможні висловити компетентних думок.

Теологи вимагали від учених, щоб результати їх досліджень узгоджувались з релігій ними догмами, а вчені спростовували ці домагання і твердили, що їх наукові досягнення підтверджують хибність релігійного світорозуміння та уяви про Бога.

Наслідки такого протиборства, на думку богословів, виявилися плачевними для церкви. Вчені, вивчаючи закономірності природи, тепер не звертаються за допомогою до релігії і не беруть на себе моральної відповідальності за соціальні наслідки своїх наукових відкриттів. Церква могла б стати «моральним арбітром» у запровадженні нових технологій у виробництво.
Без примирення науки і релігії цього досягти неможливо.



III. ^ Окремі богослови висувають ідею про можливість доповнення релігією і наукою одна одної.

Вони виходять з того, що кожному явищу властиві сутність і значення, їх наукова інтерпретація грунтується на принципі причинності, а релігій на — на переконанні. Звичайно, вчений, на думку богословів, може виявити і з'ясувати сутність окремих явищ чи предметів, але розкрити сутності світу як цілісної системи, він не може.

Томунаука не може вказати людині життєвих орієнтирів, визначити мету її існування. Релігія допомагає осягнути повну істину на основі зміни, вдосконалення самої людини, допомагаючи їй зрозу міти сенс і цінність життя.

Можна вважати, твердить американський філософ X. Ролстон, що «наука шукає знання, а релігія —мудрість. Вони не виключають одна одну, а частково доповнюють, наука пояснює і інформує, а релігія відкриває і реформує». Оскільки людське життя не поділене на сепаратні частини і переживається як цілісна, взаємозв'язана система, тому наука і релігія, на думку
богословів, можуть доповнювати одна одну.

IV. Іноді богослови намагаються ототожнювати науку та релігію.

Основою такого підходу є теза, що наука і релігія, пізнаючи навколишній світ, користуються понятійними конструкція ми, які є продуктом мислення.

Наприклад, фізики користуються поняттям «нейтрино», за допомогою якого описуються властивості та фізичні процеси, які неможливо з'ясувати за допомогою класичної фізики.

Те ж саме можна сказати і про теологічне визначення Божественної Трійці. На думку американських теологів Г. Гріна і К. Петерса, поняття «Трійця» так само є понятійною конструкцією, характеристики якої не можуть бути описані в класичних термінах. Безпосереднє спостереження того чи іншого явища, неможливість його зображення зовсім не означає, що дане явище не існує.

Заперечувати існування Бога лише на тій підставі, що він не видимий, не більш логічне, вважають богослови, ніж заперечувати існування елементарної частки «нейтрино» по тій же причині. Наука і релігія, на їх думку, тотожні.
Богослови впродовж століть, особливо сьогодні, у добу науково-технічного прогресу, намагаються примирити релігійну віру та людський розум, науку й релігію. При цьому вони намагаються зберегти недоторканими основні релігійні догми.



^ Форми примирення богословами науки і релігії


I. У минулому й нині богослови намагаються принизити розум і звеличити віру, релігію.

Вони проголошують розум причиною першого гріха у світі і причиною втрати райського блаженства. За біблійною легендою, перші люди, Адам і Єва, жили з насолодою в раю доти, доки з намови диявола не побажали «скуштувати плодів пізнання». Біблія стверджує; «Мудрість світу цього є безумством перед Богом».

Блаженний Августин, християнський богослов IV ст., вважав, що розум вартий поваги лише у тому разі, якщо він слухняно прямує за релігійною вірою. «Щоб твердо знати, треба спочатку повірити», — повторював він.
Отже, однією з форм розв'язання конфлікту між вірою, релігією і розумом, наукою богослови вважають незаперечне визнання, в тому числі науковцями, примату, первісності віри перед знаннями й практичним досвідом.

II. ^ З розвитком культурного прогресу вагомішими ставали успіхи розуму та науки в поясненні дійсності.

Це розуміли й богослови. Вони висунули ідею «гармонізації» розуму, науки з релігією: «Гармонія між наукою і релігією настає тоді, — стверджував Фома Аквінський, — коли розум
не втручається у богослов'я, коли він шукає засобів виправдання віри в Бога».


Відповідно до такої «гармонії» в епоху Відродження сформувалася теорія так званої двоїстої істини, за якою і утворилися істина віри й істина розуму. Внаслідок цієї теорії істинним, з погляду віри, є положення про те, що Христос помер і сам себе воскресив; що існує Бог, але він у трьох особах. З погляду ж розуму це виглядає неприйнятним. То й що? Хай розум цього і не сприймає, але залишить все це у недоторканому стані релігійній вірі.
Теорія двоїстої істини відіграла прогресивну роль, оскільки припускала існування науки за неподільного панування релігії та церкви.


ІII. ^ Богослови посилаються на труднощі процесу пізнання і неоднозначність наслідків науково-технічного прогресу.
В цьому аспекті вони висувають тезу про особливу роль церкви, релігії в усуванні його негативних наслідків, розв'язанні спричинених ним суспільних конфліктів, власне в гуманізації науково-технічного прогресу. У процесі пізнання наука, вирішуючи одні завдання, розпочинає вирішувати
нові, більш складні. Здобуті знання збільшують острів знань, водночас розширюють межі дотику цього острова з невідомим.
Посилаючись на це, богослови твердять, що наука виявляє своє безсилля, оскільки більше ставить проблем, ніж їх вирішує, що
вона нічого повністю вирішити не може. І це при тому, що наука постійно озброює нас все новими й новими достовірними знаннями.
Приниження релігійної віри і звеличення розуму призвело, заявляють богослови, до створення зброї масового знищення, виснаження природних ресурсів, екологічних катастроф, — усе це, мовляв, — розплата за претензії розуму. Негативні наслідки науково-технічного прогресу є результатом не наукових або технологічних процесів, а соціальних чинників.
Людство не може відмовитися від здобутих наукою знань, від досягнень науково-технічного прогресу — електроенергії, виплавки металів, від телевізорів, літаків. Людство вже не в змозі повернути у печерний час, до натурального господарства. Процес незворотний. Запобігти ж негативним наслідкам науково-технічного прогресу можна лише соціальними заходами.


IV. Задля обгрунтування можливості «узгодити» науку та релігію богослови нерідко посилаються на релігійність окремих учених, в особі яких начебто органічно поєднувалися релігійна віра й наукове пізнання. Звідси богословська теза про можливість співіснування віри і науки у науковій діяльності, технічному прогресі. Проте серед учених найменший, порівняно з іншими верствами суспільства, відсоток віруючих. Саме стан релігійності поміж учених підтверджує істину: чим більше науки, тим менше віри. Крім того, досліджуючи природу, виявляючи в ній прояв природничих закономірностей, а не надприродних сил, навіть віруючий учений заперечує Бога в царині свого дослідження. Віруючий вчений-психолог не впускає Бога у психологічне життя людини, біолог — у живу природу, астроном — у Всесвіт.
Ім'я будь-якого вченого-віруючого ми знаємо не тому, що він віруючий, а тому, що він учений. Авторитет ученого з галузі науки не слід переносити у галузь релігійної віри, оскільки за характером релігійності вчений-віруючий нічим не відрізняється від звичайних віруючих.
У питаннях відкритих наукових істин між усіма вченими, у тому числі віруючими, встановлюється повна єдність поглядів. З питань же релігії серед вчених — те саме протистояння, яке ми спостерігаємо поміж віруючими взагалі. Однак учений-віруючий став віруючим не через вивчення науки, а внаслідок виховання в дитинстві, дотримується релігійних поглядів за традицією своїх батьків, домашнього оточення, співвітчизників. Наприклад, фізик Архімед був язичником, фізик Макс Планк — католиком, фізик Альберт Ейнштейн — іудеєм, фізик Андрій Сахаров — православним. Учених об'єднують наукові знання, а не релігійні вподобання.
Віруючий впевнений, що Бог його чує, допоможе, збереже, вилікує. «Про що б не молилася людина, вона молиться про чудо», — зазначав російський письменник Іван Тургенев.


IV. ^ Геоцентризм і антропоцентризм — визнання Землі центром Всесвіту, а людини — центром світових подій, центром турбот Бога.

V. Існування безсмертної душі, а звідси — віра у загробне життя, потойбічний рай, переселення душ тощо.

VI. Провіденціалізм — віра у заздалегідь визначену долю людини, історичних процесів, скінченність світу у вигляді Армагеддону, Страшного суду, пекельних мук. Критичний аналіз головних положень релігійного світогляду є складовою частиною процесу становлення й утвердження наукового світогляду.

Релігійний світогляд, як і будь-який інший, дає віруючому систему узагальнених поглядів на світ і місце людини в світі. І хоча все у релігійному світогляді розглядається крізь призму надприродного, у світогляді віруючої людини, у релігійному віровченні поряд з релігійними ідеями і концепціями співіснують і нерелігійні елементи.
Релігійний світогляд складається з певної сукупності своєрідних положень. Ці положення виражають собою віру людини в існування світу надприродного, визнання якого виключає науковий підхід до пізнання дійсності; існування, реальність якого спростовується всією сукупністю наукових досягнень.





^ Головні положення релігійного світогляду

I. Визнання існування надприродних істот — богів, дияволів, духів, бісів та інших ілюзорних сил, їхнього верховенства над
світом реальним, природним

II. Креаціонізм (від лат. «креаціо» — творю) — творення світу з нічого, творення живих істот, людини, душі тощо.


III. ^ Чудеса — порушення законів природи внаслідок втручання божества. Без віри в чудеса, без демонстрації чудес не існувала і не може існувати жодна релігія, жодне віросповідання, хоч у кожній релігії, віросповіданні подається свій, специфічний
набір чудес. Поновлення ікон, нетлінність мощей, явлення Богородиці — це загальновизнані чудеса для християн-православних
і християн-католиків, а для християн-єговістів — це явне святотатство.
Однак будь-який віруючий переконаний, що Бог творить чудеса, що він постійно управляє світом, втручається у хід подій. Без такої віри не може бути, наприклад, молитви.


.


Скачать файл (47.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации