Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Гроші та кредит - файл 1.doc


Лекции - Гроші та кредит
скачать (6640.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6641kb.20.12.2011 13:04скачать

содержание

1.doc

1   2   3   4   5   6   7
^

Гроші як загальний еквівалент і абсолютно

ліквідний актив



Подібний погляд на гроші лежить в основі особливого підходу до теорії грошей, а саме портфельного підходу. Він є основою всієї сучасної грошової теорії. У капіталістичному суспільстві люди мають можливість зберігати багатства в різних формах (у вигляді державних облігацій, акцій), володіти грішми, машинами, будинками тощо. Портфельний під­хід розглядається індивідуально для кожного власника, який володіє пев­ним фондом багатства і приймає рішення з приводу якого-небудь активу, в якому він хоче зберігати своє багатство протягом даного періоду. Зокре­ма, власник вирішує питання про те, яку частину багатства він буде зберігати у вигляді грошей. Цей підхід був сформований Хиксом. Особа повинна розподілити своє особисте багатство W між різними видами активів. На цьому етапі слід проаналізувати два види активів: М – гроші, В – державні закупівлі, t – момент часу, на який приймається рішення:
Wt = Mt + Bt. (1.1)
Вважається, що мета полягає в максимізації доходу від багатства протягом періоду, на який приймається рішення. Власники визначають пропорції, відповідно до яких вони розподіляють своє багатство між грішми й облігаціями шляхом оцінки відносної прибутковості кожної фор­ми. Наприклад облігації приносять два види доходу – це відсоток і дохід від приросту капіталу, що буде отриманий, якщо курс облігації підні­меться протягом періоду, коли вона зберігається у власника.

Грошам, на відміну від інших товарів, властива абсолютна ліквід­ність. Ліквідність визначається як: 1) можливість використання певного активу в ролі способу платежу; 2) здатність даного активу зберігати свою мінімальну вартість незмінною.

^ Абсолютна ліквідність – здатність активу негайно обмінюватися на будь-які блага.

Портфельний підхід до визначення сутності грошей є методом аналізу їх використання.

Суть портфельного підходу полягає в оцінці його окремих елементів з позиції міри їх ліквідності (рис. 1.1).

Економісти використали умовний портфель активів окремого еконо­мічного субєкта, в якому всі активи розмістили в міру зниження їх лік­відності, тобто здатності до обміну.

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу абсолютну ліквідність (М0), і тому ні в кого не виникає сумніву, що це – гроші. На другому місці розміщені вклади до запитання та карт­кові, які мають хоч і високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка (М1).

На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші і включають уже до третього грошового показника – агрегат (М2)

Рис. 1.1. ^ Схема портфельного підходу до сутності грошей
Ще нижчу ліквідність має наступний актив – облігації, в якому є еле­менти з достатньою ліквідністю, а є й із вкрай низькою. Тому в одних краї­нах перші з них вважають ще грішми, а другі – ні, а в інших країнах усі облігації вже не вважають грішми.

Однак, незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної відповіді на питання, що таке гроші.

У. Стаффорд, Т. Манн, Д. Норс визначали гроші як багатство держави, яке ототожнювали з коштовними металами. На цій підставі сутність грошей вони повязували з природними властивостями золота і срібла. Дж. Берклі і Дж. Стюарт сутність грошей зводили до виконання суто технічних функцій засобу обміну товарів та ідеальної одиниці обміну. Ф. Бендиксен визначав гроші як свідоцтво про надання послуг членам суспільства, що дає право на отримання зустрічних послуг. К. Маркс тлумачив як особливий товар, загальний вартісний еквівалент та уречевлені виробничі відносини. Він вважав, що в процесі розвитку суспільного поділу праці виникла потреба у регулярному обміні результатами праці. Товари обмінюються, бо на їх виробництво затрачено відповідну кількість суспільно необхідної праці, що становить їх вартість. Гроші є товаром-еквівалентом для виразу вартості. Вони виникли еволюційним шляхом, є виразом золота, яке зберегло свою товарну природу. Дж. Гікс і Л. Гарріс тлумачили гроші як суспільний феномен, тому грошима стає будь-який товар, що здатний виконувати функції засобу обігу, платежу й обміну вартості.

^ Гроші  кінцева форма загального еквівалента.

Гроші мають дві властивості: споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість полягає в тому, що гроші відіграють роль загального еквівалента. Вартість визначається витратами праці на їхнє виробництво.

З появою грошей усі товари прирівнюються до грошей і часто самі створюють ціну.

^ Ціна товару  це спосіб відображення в грошах вартості товару.

Гроші, як усякий товар, мають певну внутрішню вартість. Визна­чається вона витратами суспільної праці на власне виготовлення. Однак гроші не мо­жуть виразити цю вартість у ціні як простий товар. Вони виражають у ній різноманітність товарів у вигляді мінових пропорцій. Мінова вартість гро­шей – це їх відносне товарне відображення, або купівельна спроможність.

^ Внутрішня і мінова вартість грошей повязані між собою. На міно­ву вартість впливають не тільки ринкові відносини, але й держава. Гроші як товар є продуктом людської праці й учасником товарообміну.

^ Вартість грошей визначається їх купівельною спроможністю, а ціною тієї чи іншої грошової одиниці є її валютний курс.

Відносна вартість грошей у функції способу обігу визначається опосередковано як їхня купівельна спроможність. Їхня цінність порівню­ється з вартістю товарів і послуг, які можна на них купити. Динаміка вартості грошей визначається динамікою цін. Ці величини перебувають у відносно пропорційній залежності.

Гроші як капітал набувають своєї вартості на грошовому ринку під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента. Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купівельної форми спроможності. Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначити за формулою:
І в.г. = 1 / I ц., (1.2)
де I в.г. – зміна вартості грошей;

I ц. – індекс середнього рівня цін за певний період

Зміна вартості грошей (I в.г.) – надзвичайно важливий економічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошей, як і ті економічні процеси, що його визначають, не може залишатися незмінним.

    1. ^

      Форми грошей та їх еволюція



У процесі своєї еволюції гроші мали вигляд: повноцінних (товарні і металеві); неповноцінних – паперові і кредитні.

Повноцінні – це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. Вони виконують усі функ­ції грошей і є загальним еквівалентом.

Еволюція повноцінних грошей подана на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Еволюція повноцінних грошей

Поява товарних грошей привела до безлічі товарів, що претен­ду­вали на роль грошей. Спочатку це були предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно, риба, чай, хліб тощо. Так, худоба активно вико­ристовувалася в ролі грошей у багатьох стародавніх народів – словян, індійських племен та інших кочових племен. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші та прикраси: намисто, перли, хутра та інші прикраси. Другий великий поділ праці істотно розмірив межі товарного виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки товарів, а товари для даної цілі. Ці товари повинні були породити нові вимоги до знарядь обміну, щоб володіли б однорідністю металу, подільністю, тривалий час зберігали свою вартість. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера панування металевих грошей.

^ Металеві гроші спочатку зявилися як різної форми та ваги шматки металу. Для цього використовувалися звичайні метали – залізо, мідь, бронза, срібло, золото. Такі гроші мали величезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма злитків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро задовольняло вузьке коло субєктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування злитків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держава стала виготовляти свої металеві гроші у формі злитків срібла або золота, а потім у формі монет. Срібло та золото почали тривалу боротьбу за "грошовий трон" у товарному світі. Змінювалася сама форма монет: квадратні, круглі, овальні, неправильної форми. Щоб запобігти підробку монет, дизайнери застосовували рельєфний малюнок та "рубцювання" країв. Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10% інших металів, крім золота або срібла. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла. Роль загального еквівалента закріпилася за бла­городними металами – золотом і сріблом: це відбувалося завдяки таким їх фізичним якостям, як однорідність, портативність, транспортабель­ність, довговічність, одноманітність тощо.

Вважається, що однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня – срібний злиток вагою в півфунта. Гривня – це найстаріша шестикутна одиниця ваги, що правила й за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи 50 кун, на 50 резан і приблизно на 100 векш чи вевериць. Пізніше гривня стала золотою, яка поділялася на 72 золотники у Києві, а в Новгороді на  96 золотників. Один золотник містив 4,2 г. У книзі "Історія України" М. Грушевського розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 р. греки забовязалися сплачувати князеві Олегові данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла, на кожного члена його дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах.

Карбованець зявився у грошовому обігу княжої Русі у XIII ст. у вигляді зливка срібла. Від 1534 р. карбованець став одиницею грошової системи Росії і містив 68 г срібла.

Татаро-монгольске іго значною мірою зруйнувало політичний та економічний потенціал князівств Східної Європи у XIII столітті. Татаро-монгольське держава почала карбувати власні монети. Протягом XIII – XV ст. українські землі входили до кількох державних утворень. При Казимирі III у 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Остаточно не зясовано, від якої метричної одиниці карбувалися галицькі монети, але більшість дослідників повязують їх карбування з краківською гривнею. Не виключено також, що галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого продовження в наступних грошово–монетних системах. Краківська гривня ділиться на 4 лічильні вярдунка (1 вярдунок = 12 грошам) і 25 лічильних шкойця ( шкойць = 2 грошам). Пізніше Польща карбувала квартники ( квартник = шкойця = гроша) та денарії ( гроша).

Рубель зявився в XIV ст. – срібна монета, частка гривні, або рублена гривня. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив в обіг у 1656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше попередньої. Після цього в обігу зявився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть знецінену срібну монету.

У другій половині XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятись від їхньої реальної вартості. В обігу зявилися розмінні монети, номінальна вартість яких звично перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістав назву "сеньйорат". "Сеньйорат" присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію. Наприклад: у Франції з однакової кількості срібла (1309 р.) карбувалося 2 ліври, а з 1720 р. – 98 ліврів; у Німеччині (1326 р.) з 234 грамів срібла карбувалося 2 марки, з 1378 р. – 4 марки, з 1506 р. – 12 марок.

В якості грошових металів золото і срібло функціонували в епоху золотого і срібного біметалізму, а наприкінці XIX ст. настала епоха золотого монометалізму.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась. І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

^ Неповноцінні гроші – це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей відбувався поступово. Перші їх форми зявилися ще за часів панування металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінним і неповноцінним грошам. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів.

Неповноцінні гроші включають кредитні гроші (рис. 1.3).


1   2   3   4   5   6   7



Скачать файл (6640.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации