Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Гроші та кредит - файл 1.doc


Лекции - Гроші та кредит
скачать (6640.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6641kb.20.12.2011 13:04скачать

содержание

1.doc

1   2   3   4   5   6   7
^

Роль грошей у ринковій економіці



Гроші відіграють ключову роль у ринковій економіці. Виявляється це в наступному.

1. Суспільна роль грошей, їх функція в економічній системі полягає в тому, що вони виступають сполучною ланкою між товаровиробниками.

2. Гроші відіграють і суттєво якісну роль – вони стають капіталом, або само зростаючою вартістю.

3. За допомогою грошей відбувається утворення і перерозподіл націо­нального доходу через Державний бюджет, податки, позики й інфляцію.

4. Гроші є обєктом грошово-кредитного регулювання економіки про­мислово розвинутих країн, заснованого на монетаристський теорії грошей.

Грошово-кредитне регулювання, як правило, спрямоване на стри­му­вання зростання грошової маси, подолання інфляційних процесів і сти­мулювання збільшення валового національного продукту
^ ТЕМА 2. ГРОШОВИЙ ОБІГ І ГРОШОВА МАСА


    1. Поняття грошового обігу як процесу руху грошей


Грошовий обіг – це процес безперервного руху грошових знаків у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а та­кож товарні платежі і розрахунки в господарстві.

^ Грошовий обіг на мікроекономічному рівні обслуговує кругообіг індивідуального капіталу, при цьому гроші виступають однією з функ­ціонуючих форм капіталу, тобто структурним елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

^ Грошовий обіг на макроекономічному рівні обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного вироб­ництва (у виробництві, споживанні, розподілі).

У сукупному грошовому обігу гроші функціонують винятково як гро­ші і не є функціональною формою капіталу.

Субєктами грошового обігу є всі юридичні і фізичні особи, що бе­руть участь у створенні, розподілі, обміні і споживанні ВВП. Їх можна від­нести до таких груп: фірми, домашні господарства, державні струк­тури і фінансові посередники.

До групи фірм відносяться всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь у створенні та реалізації валового національного продукту.

До групи домашніх господарств входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімей­ний бюджет. До такої одиниці може входити як одна, так і декілька осіб.

До групи державних структур входять юридичні особи – державні управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перероз­по­діл національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього.

До групи фінансових посередників входять субєкти грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки, страхові інвестиційні фінансові компанії тощо).

Усе розмаїття доходів і витрат кожної групи субєктів обігу згру­по­ване в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опо­середковують відносини між цими групами субєктів. Грошові платежі здій­снюються також між окремими субєктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між домашніми господарствами тощо. Вони ста­нов­лять частину сукупного грошового обігу.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей:

1) між Центральним банком і комерційним банком;

2) між комерційними банками;

3) між підприємствами й організаціями;

4) між банками і населенням;

5) між фізичними особами;

6) між підприємствами, організаціями й населенням тощо.

Кожним із цих каналів гроші здійснюють зустрічний рух. Економічні відносини між субєктами грошового обігу можна згрупувати в три секто­ри (рис. 2.1).

^

Сектори грошового обігу




Грошовий обіг

Фінансовий сектор

Кредитний сектор

Характеризується екві­ва­лентним, але безпово­рот­­ним рухом грошей від спо­живача до виробника. При цьому гроші відда­ляються від вихідного пункту

Охоплює фінансові від­носини, що обумовлюють безповоротний і не екві­валентний характер ство­рення і використання кош­тів

Відповідає економічним від­­но­синам, у яких пере­роз­по­діл грошей між гос­по­дар­ськими субєктами здій­сню­ється не на екві­валентній, а на зворотній платній основі
^

Рис. 2.1. Сектори грошового обігу



Грошовий обіг взаємоповязаний з такими ринками:

ринком продуктів;

ринком ресурсів;

фінансовим ринком;

світовим ринком.


    1. Основні сфери грошового обігу


Структура грошового обігу включає: безготівковий і готівково-гро­шо­вий обіг.

^ Безготівковий обіг – сума платежів за певний період часу, які здійснюються без використання готівки шляхом перевищення готівко­вих коштів на рахунках клієнтів у кредитних організаціях або у взаємних роз­рахунках.

Основними принципами організації безготівкових розрахунків є:

обовязковість зберігання грошових коштів на розрахункових, поточних та інших рахунках банків;

підприємства свої грошові платежі і розрахунки здійснюють через банки шляхом самостійного вибору форми рахунків, що закріплюється у договорах і угодах із банками;

платежі покупців за товарно-матеріальні цінності й послуги здійснюються через банки лише за наявності достатніх коштів на рахунках платників;

кошти з рахунку підприємства списуються за розпорядженням власника;

момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до терміну відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;

зарахування коштів на рахунок утримувача, як правило, проводиться після списання відповідних сум з рахунку платника;

підприємства мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків.
^

Розрахунки за безготівковим обігом здійснюються:


через інкасо (інкасові доручення) – це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки й інші підприємства у тих випад­ках, коли їм надається право неспільного категоричного стягнення коштів;

за платіжними дорученнями – це розрахунковий документ, який міс­тить доручення платника банку або іншій установі – члену платіжної системи, що "обслуговує її", – здійснити переведення зазначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок одержувача;

за платіжною вимогою – це розрахунковий документ, який містить вимоги позивача або за договірного опису – одержувача; банк, що обслу­говує платника, може здійснити без згоди платника переведення певної суми грошей з рахунка платника на рахунок одержувача;

за платіжною вимогою-дорученням – це розрахунковий доку­мент, який містить вимогу одержувача безпосередньо до платника спла­тити суму грошей і доручення платника банку, який його обслуговує, здійснити переведення встановленої платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок одержувача;

за акредитивом – це доручення банком покупця банкові поста­чальника сплатити суму, передбачену в акредитивній заяві, за умови надання постачальником відповідних документів;

за чеками – це документ установленої форми, що містить безумов­не розпорядження чекодавця кредитної установи про виплату власникові чека зазначеної в ньому суми і може бути використаний для одержання за ним грошей у банку, а також для сплати куплених товарів або послуг;

за векселем – це грошовий документ, за яким одна людина зобовя­зана сплатити іншій певну суму грошей у певний термін;

за платіжною карткою – грошовий документ, що засвідчує наявність відповідної суми грошей на банківському рахунку її власника в кредитній установі.

за системою "клієнт – банк" – яка є складовою програмою автоматизації банківської діяльності і джерелом надходження розрахункових документів через системи автоматизації банка у систему електронних платежів Національного банку або внутрішню платіжну систему.

^ Готівково-грошовий обіг – частина грошового обігу, що дорів­нює сумі всіх платежів, здійснених у готівковій формі за певний період часу.

У готівковому грошовому обігу застосовуються казначейські квитки, банкноти, металеві монети, дебетні і кредитні картки, чеки й інші грошові знаки. Обсяг наявного обігу залежить від масштабу емісії готівки, швид­ко­сті їх обігу, розмірів товарообігу, рівня доходів населення, темпів інфля­ції і подібне.

З метою обмеження готівкового обігу, здійснюваного підприємст­ва­ми, Центральний банк установлює ліміти залишку готівки в касах підпри­ємств. Наявний обіг лімітується і для комерційних банків. Уся готівка понад установлені ліміти підлягають здачі на рахунки в комерційні банки або Центральний банк, який установлює порядок ведення касових опера­цій підприємства, регламентує емісійно-касову роботу своїх установ. У той же час не можна вважати, що управління наявним оборотом здій­снюється лише на адміністративній основі. Тут велику роль відіграють економічні методи, що забезпечують збалансованість наявного обігу і попиту домашніх господарств, підприємств, держави на товари, роботи, послуги, активи.
^ 2.3. Поняття грошового потоку та критерії класифікації цих потоків
Грошовий потік – це регульоване надходження коштів.

Система грошового обігу складається з ряду окремих підсистем, що виділяються за певними критеріями. Критерієм для виділення підсис­те­ми слугують три ознаки:

1) функціональна, за якою підсистеми формуються відповідно до форми грошей (зміни вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу накопичен­ня і заощадження, засобу міжнародних розрахунків, валютно-кредитні між­народні відносини);

2) економічна, де рух грошових потоків можна розглядати у таких сферах – фінансовій і кредитній;

3) форми грошових потоків – безготівковий обіг, готівковий обіг.

Від структури й інтенсивності грошових потоків залежить нормаль­не функціонування економіки. За цього механізму проходження платежів залежить від трьох факторів:

пари учасників угоди, тобто сторін, між якими проводиться платіж. Механізм платежу, учасником угоди якого є клієнт банку, відрізняється від механізму платежу, учасником угоди якого є банк;

типу платежу. Платежі в готівковій формі проводяться "з рук у руки", а платежі в наявній формі передбачають участь третьої сторони – банку;

ініціатора платежу, тобто від того, хто саме з пари учасників угоди є платником коштів.

Учасники угод утворюють пари, в яких виникають грошові потоки. Такими парами є:

1) субєкти господарювання – субєкти господарювання;

2) субєкти господарювання – комерційні банки;

3) комерційні банки – комерційні банки;

4) субєкти господарювання – Центральний банк;

5) уряд – комерційні банки;

6) уряд – Центральний банк;

7) уряд – уряд іншої держави.

Грошові потоки, що виникають у парах учасниках угод, поділяються на ті, що здійснюються в готівковій формі, і ті, які здійснюються в без­го­тівковій формі, а також ті, які призводять до заміни однієї форми грошей на іншу. Грошові потоки, що здійснюються в готівковій формі, класифі­ку­ються як "плата в готівковій формі", грошові потоки, що здійснюються в безготівковій формі – як "плата в безготівковій формі", а грошові пото­ки, що призводять до заміни однієї форми грошей на іншу так і назива­ються – "перехід грошей з однієї форми в іншу".

Платежі типу "плата в готівковій формі" є:

розрахунки готівкою між економічними агентами – учасниками угод за товари, роботи і послуги;

виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги;

виплата відсотків за кредити і депозити;

сплата податків штрафів, зборів, інших платежів.

Платежі типу "плата в безготівковій формі" є:

безготівкові розрахунки між економічними агентами – учасниками угод за товари, роботи, послуги;

виплата заробітної плати, стипендій, допомоги шляхом перера­ху­вання на рахунки одержувачів;

надання або повернення кредитів у безготівковій формі;

сплата податків штрафів пенею в безготівковій формі;

платежі типу "перехід грошей з однієї форми в іншу"

Грошові потоки доцільно розглядати як один з можливих інстру­ментів регулювання грошового обігу. На основі аналізу грошових потоків можна створити інструментарій, що дозволяє виробляти і приймати рішення з питань грошово-кредитного регулювання.


    1. ^ Маса грошей, що обслуговує грошовий обіг, її склад та факто­ри, що визначають її зміну


Грошова маса – це сукупність готівкових і безготівкових купі­вельних та платіжних засобів товарів, що забезпечують обіг товарів і послуг у народному господарстві.

Структура грошової маси наведена в табл. 2.1.
Таблиця 2.1

Структура грошової маси


Активна частина

Пасивна частина

Грошові кошти, що реально обслу­говують грошовий обіг

Грошові накопичення, залишки на ра­хун­ках, що можуть служити платіжними засобами


Грошова маса створюється Національним банком України (НБУ). Процес створення має 2 стадії, які подані в табл. 2.2.
^ Таблиця 2.2

Стадії створення грошової маси



1 стадія

2 стадія

Національний банк збільшує свої активи шляхом надання кредитів урядові, комер­ційним банкам, закордонним краї­нам, окремим підприємствам і за рахунок зростання золотовалютних резервів

Здійснюється за допомогою емісії. Національний банк збіль­шує активи одночасно збільшуючи свої паси­ви, тобто створює грошову базу, що скла­дається з готівки, яка перебуває в обігу обовязкових і необовязкових резервів ко­мер­ційних банків


Грошовий агрегат – це показник обсягу і структури грошової маси.

У структурі грошової маси виділяють такі агрегати: М0, М1, М2, М3.

М0включає готівку в обігу (банкноти, казначейські квитки, монети).

М1 – складається з агрегату М0 і коштів на поточних рахунках банків. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів у без­го­тівковій формі і без переведення на інші рахунки.

М2 – містить агрегат М1, термінові й ощадні депозити в комер­ційних банках, а також короткострокові державні цінні папери. Державні цінні папери не функціонують як засіб обігу, однак можуть перетворитися в чекові гроші або готівкові рахунки.

М3 – включає агрегат М2, ощадні вклади в спеціалізованих кредит­них установах, а також цінні папери.

Між агрегатами повинна зберігатися рівновага, інакше відбувається порушення грошового обігу. Практика показує, що рівновага настає при М2 > М1. Вона зміцнюється при М2 + М3 > М1 ( табл. 2.3).

На грошову масу впливають два фактори: 1) кількість грошей; 2) швидкість їх обігу.

Співвідношення між грошовою масою і грошовою базою нази­ва­ється грошово-кредитним мультиплікатором.

^ Грошовий мультиплікатор це процес, характерно структури змі­ни грошової маси, створення нових банківських депозитів при кредиту­ванні банками клієнтури на основі додаткових, або вільних, резервів, що надійшли до банку ззовні.

^ Додатковий (вільний) резерв це сукупність коштів комерційного банку, які банк має у розпорядженні в даний момент і які можуть бути використані ним для активних операцій. Цей резерв має таку формулу:
Рв = ДО + ЗК + МБК – ВСФ – Ао – Ор, (2.1)
де Рв – додатковий, або вільний, резерв;

К – капітал банку;

ЗК – залучені банком кошти, депозити;

МБК – сальдо заборгованості банку за міжбанківським кредитом, вклю­чаючи і кредити НБУ;

ВСФ – відрахування до центрального страхового фонду;

Ао – вклади банку в активні операції, не повернуті на даний момент;

Ор – обовязкові резерви.

Наявність вільного, або додаткового резерву – важливий показник фінансового стану банку, в першу чергу, його здатності виконувати зобовязання перед клієнтами і задовольняти їх попит на позики. Тому цей показник відображує, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого – стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінан­совий стан і на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обігу.
Таблиця 2.3

^ Темпи зростання грошової маси з січня по грудень 2003 року


Темпи зростання грошової маси у січні – грудні 2003р.

Агрегати грошової маси

01. 01

01. 02

01. 03

01. 04

01. 05

01. 06

01. 07

01. 08

01. 09

01. 10

01. 11

01. 12

12. 12

Готівка. Гроші поза банками

М%, до початку року

100

93.5

96.5

198.4

104.6

105.5

111.1

113.8

117.5

116.8

119.3

118.5

125.3

М + кошти до запитання на поточних рахунках та розрахунках у національній валюті

М%, до початку року

100

94.1

96.8

103.4

106.1

107.9

116.2

117.4

119.9

124.9

122.5

122.8

131.8

М+ строкові кошти в національній валюті та валютні кошти

М%, до початку року

100

97.4

100.7

108.1

111.7

114.1

122

124.6

128.1

133.5

134

136.3

146.9

М+ цінні папери власного боргу, емітовані банками, та поточні рахунки управителя з довірчого управління

М%, до початку року

100

97.4

100.7

108.1

111.8

114

121.8

124.5

128

133.3

133.9

136.1

146.5



Рівень грошово-кредитного мультиплікатора залежить від норми обовязкового резервування:
m = 1/r, (2.2)
де m – грошово-кредитний мультиплікатор;

r – норма обовязкового резервування.
Приріст грошової маси може бути виражений формулою:
М = R  1/r, (2.3)
де М – приріст грошової маси;

R – початковий приріст резервів;

r – норма обовязкового резервування.

Але фактичний коефіцієнт може суттєво відхилятися від розра­хун­ків, оскільки на процес мультиплікації можуть впливати й інші показники.

Грошово–кредитний мультиплікатор може "спрацювати" не тільки при додатковому введенні грошей у банківський обіг Центральним бан­ком через кредитну емісію. Такий самий ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки за ра­ху­нок клієнта або ж якщо певний банк збільшить свої резерви шляхом про­­дажу частини активів на міжбанківському ринку, в тому числі й НБУ.

Фактично, рівень мультиплікатора, який склався на певний час, визна­чається як співвідношення загальної маси грошей в обігу і суми грошової бази за формулою:
mm = (M0 + D) / (M0 + R), (2.4)
де mm – показник фактичного рівня мультиплікатора;

M0 – маса готівки в обігу поза банками;

D – маса грошей у депозитах комерційних банків;

R – сума резервів комерційного банку.

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обі­гу. Таке регулювання забезпечується зміною норми обов’язкового резер­вування.


    1. ^ Закон кількості грошей, необхідних для обслуговування маси товарів, його сутність, вимоги та наслідки порушень його обєктивності


Грошовий обіг це рух грошей у процесі товарного обігу, надання послуг, погашення боргових зобовязань.

У звязку з цим виникає запитання: а яка саме кількість грошей необ­хід­на на ринку в певний час для безперебійного забезпечення товар­ного обігу?

На це запитання в найбільш загальному плані дає відповідь від­критий К. Марксом закон грошового обігу, згідно з яким кількість грошей визначається відношенням суми цін товарів до кількості обігів одноймен­ної грошової одиниці з урахуванням додаткових факторів – проданих у кредит товарів, суми взаємопогашених платежів та платежів, для яких на­став строк виплати. При цьому слід мати на увазі суму повторного обігу, де одні й ті самі гроші функціонують то як засоби обігу, то як засо­би платежу. Закон грошового обігу діє там, де існує товарне вироб­ництво, товарний і грошовий обіг, а також за умови існування різних гро­шо­вих систем. Він відображує одну з головних умов підтримки ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спроможності грошей. Виконання вимог цього закону особливо актуальне нині, коли відійшов в історію безпосередній звязок грошей із золотом, і маса грошових знаків, що пере­бувають в обігу, має купівельну спроможність та суспільну значущість, оскільки за ними стоять реальні, визнані суспільством якісні товари. Недотри­мання вимог закону грошового обігу, як переконує практика, може призвести до появи в економіці країни значних елементів нату­ральних господарських зв’язків між виробниками і споживачами продукції і навіть до витіснення з господарського механізму економічних методів господарювання або до їх значного послаблення.

Отже, закон грошового обігу загальний економічний закон, який ви­ра­жає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві звязки між кількістю необ­хід­­них для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вар­тістю грошей.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одини­ця наявних в обігу грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період.

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:
V = P Q / M, (2.5)
де V – швидкість обігу грошей;

P – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

M – середня маса грошей, що перебуває в обігу за даний період.
З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу гро­шей прямо пропорційно повязана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту й обернено пропорційно – з обсягом маси гро­шей, що є в обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначити і за іншими критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової оди­ниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного дохо­­­ду; за середньою частотою використання грошової одиниці у здій­сненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обігу; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показ­ників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обігу. Другий з них може визначатися діленням загаль­ного обсягу грошового обороту на M. Третій показник може визначатися ділен­­ням загального обсягу касових обігів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обігу.
^ ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ РИНОК


    1. Суть грошового ринку


Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здій­сню­ється купівля і продаж грошей, формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. Субєктами його є юридичні і фізичні особи, що здійснюють опе­­ра­ції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи (рис. 3.1).

Передача грошей від одного субєкта грошового ринку до іншого здійснюється тоді, коли в одного з них є вільні гроші і він не має потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого – їх немає взагалі і немає матеріальних цінностей чи товарів від продажу яких можна було б одержати необхідні гроші.


Рис. 3.1. Операції купівлі-продажу грошей
Така операція може здійснюватися в двох формах:

прямої позики, коли можна повернути гроші у встановлений термін під зобовязання;

у формі купівлі-продажу фінансових інструментів: акції, облігації, векселів.

Умовний характер має ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має фор­му відсотка або процентного доходу на позикові або залучені кошти, що істот­но відрізняються від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір відсотка визначається не величиною вартості, що містять у собі куплені гроші, а їхньою споживчою вартістю, здатною приносити покупцеві додат­ковий дохід або благо, необхідне для задоволення особистих або виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше поку­пець буде користу­ва­тися отриманими грішми, тим більшою буде сума його процентних платежів.


    1. Інституційна модель грошового ринку


Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозвязки між субєктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів (рис. 3.2).




Рис.3.2. Структуризація грошового ринку
За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

сектор прямого фінансування;

сектор опосередкованого фінансування.

^ У секторі прямого фінансування зв язки між продавцями і покуп­цями гро­шей здійснюються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вони вирі­шують самостійно один з одним. Брокери та дилери, які тут функціо­нують виконують радше технічну роль звичайних посередників, допома­гаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

канал капітального фінансування, завдяки якому покупці назавжди залучають кошти до свого обігу, для цього у якості інструменту вико­ристовуються акції;

канал запозичень, яким покупці тимчасово залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього у якості інструменту облігації та інші подібні цінні папери.

^ У секторі опосередкованого фінансування звязки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спо­чатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобовязання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами гро­шового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінан­сові посередники цього сектору істотно відрізняються від технічних посе­ред­ників першого сектору як за своєю роллю в економіці, так і за техно­логічними процесами функціонування.

Для вивчення функціонування грошового ринку важливе значення має його структуризація. Вона має кілька критеріїв:

вид інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавця до покупця;

за інструкційними ознаками грошових потоків;

за економічним призначенням коштів, що купують на ринку.

За своїми характеристиками всі інструменти грошового ринку є ви­зна­ченнями зобовязань покупців перед постачальниками грошей залеж­но від видів зобовязань.

Зобовязання можна поділити на:

  1. не боргові – це зобовязання, які мають право брати участь в управлінні діяльністю покупця грошей і в його доходах, завдяки чому за продавцем зберігається не тільки право власності на них, але і право розпоряджатися ними (акції);

  2. боргові – це зобовязання, за якими покупець грошей зобовязу­ється повернути продавцеві певну отриману суму й оплатити за нею дохід. Такими зобовязаннями оформлюються операції купівлі-продажу гро­шей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк.

Щоб від­но­вити це право за продавцем грошей, необхідно повернути зазначену суму грошей у його розпорядження з одночасним погашенням боргового зобовязання.

Боргові зобовязання можна поділити на:

а) депозитні зобовязання, за якими продавці передають гроші в пов­не розпорядження покупця за умов повернення (зі встановленням або без встановлення терміну) і оплати або без оплати відсотка доходу;

б) позикові, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в останніх щодо розпорядження цими грішми:

встановлюють, з якою метою вони будуть використовуватися;

вимагають особливих гарантій їх повернення;

визначають ступінь ефективності або окупності витрат або проектів, що фінансуються за рахунок позикових коштів.


    1. ^ Попит на гроші


Попит на гроші – одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. В Україні тільки формується цей ринок, вивчається попит на гроші, опановуються нові методи реалізації грошово-кредитної політики.

Попит на гроші виступає як запас грошей, який хочуть мати у своє­му розпорядженні економічні субєкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, яким володіють еконо­мічні субєкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів або багатство в ліквідній формі, то це означає збільшення попиту на гроші, і навпаки. Такий підхід був за­сто­сований Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переважної ліквідності.

Після Кейнса його ідея спекулятивного попиту на гроші знайшла свій розвиток у працях Дж. Тобіна, Баумола та ін. Вони довели, що спе­ку­лятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші і розширює роль відсотка як фактора формування попиту на гроші.

Попит на гроші тісно повязаний зі швидкістю грошового обігу обер­нено пропорційною залежністю. У міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обігу, буде довше перебувати в розпорядженні економічного субєкта і буде більш повільним її обіг і навпаки:

1) швидкість грошей не може бути постійною;

2) збільшення швидкості обігу грошей і падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцитні платіжні кошти при зниженні умови моне­таризації ВНП і послабити кризу неплатежів;

3) зменшення швидкості обігу грошей шляхом збільшення попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обігу на конюнктуру ринку.

Мета попиту на гроші:

створення запасу купівельних і платіжних коштів;

накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що може давати прибуток власникові у вигляді %;

можливість накопичених запасів грошей підпорядковуватись двом вищевказаним цілям.

Звідси випливають і групи мотивів попиту на гроші з боку еконо­мічних субєктів:

трансакційний мотив;

мотив обережності;

спекулятивний мотив.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші ви­знають:

зміни обсягу виробництва;

обсяг національного доходу.

Цей вплив обумовлений трансакційним мотивом накопичення гро­­шей. Чим більший обсяг виробництва ВНП і НД, тим більшим може бути обсяг операцій щодо їх реалізації і тим більшим може бути запас грошей для ви­користання цих операцій. Ця залежність виражається такою фор­мулою:
MD = f(Q), (3.1)
де MD – обсяг попиту на гроші;

Q – номінальний обсяг ВНП.
Зміна номінального обсягу ВНП (Q) визначається двома показ­никами:

1) динамікою рівня цін;

2) рівнем реального обсягу виробництва.

Вплив кожного з цих показників є прямо пропорційним у міру зро­стання цін або збільшення фізичного обсягу виробництва, що призводить до зростання попиту на гроші, і навпаки:
MD = f(V,P), (3.2)
де V – фізичний обсяг ВНП;

Р – рівень цін.
Сучасний показник концепцій попиту на гроші:

1) швидкість обігу грошей;

2) зміна норми відсотка, що виражається формулою:
MD = f(R), (3.3)
де R – норма доходу на капіталізовані активи, що в основному залежать від норми відсотка;
3) показник накопичення багатства;

4) інфляція;

5) показник погіршення конюнктури ринку.

З урахуванням сучасних показників впливу на попит існує така формула:

(3.4)



де V – реальний обсяг ВНП;

Р – середній рівень цін;

R – рівень очікуваного доходу за альтернативними грошовими активами;

В – обсяг багатства;

I – рівень інфляції;

О – очікувані зміни ринкової конюнктури ;

+ – пряма залежність;

- – обернена залежність.


    1. ^ Пропозиція грошей


Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні субєкти в якийсь момент можуть мати у своєму розпорядженні певний запас гро­шей, який вони можуть за кращих умов пустити в обіг.

Пропозиція грошей виражається формулою:
М1 = mmб, (3.5)
де М1 – пропозиція грошей або готівки поза банками;

m – коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

mб – грошова база.
Зміна пропозиції грошей (M1) може бути викликана діями показ­ни­ків, що впливають на обсяг грошової бази і коефіцієнт мультиплікатора.

Грошова база (mб) перебуває під постійним контролем Централь­ного банку і багатьох інших показників, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей.

Такими показниками можуть бути зміни:

норми обовязкового резервування;

дисконтної ставки;

типової ринкової процентної ставки;

економічних субєктів багатства;

процентної ставки за депозитами до запитання;

тонізація підприємницької діяльності, яка обслуговує зміну структури грошових запасів на користь готівки;

низький стан довіри до банків, банківська паніка.
1   2   3   4   5   6   7



Скачать файл (6640.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации