Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольна робота - Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування - файл 1.doc


Контрольна робота - Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
скачать (131.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc132kb.20.12.2011 13:42скачать

1.doc

План

Вступ ……………………………………………………………………….с.2

  1. Поняття місцевого самоврядування та органів місцевого самоврядування.....................................................................................................с.3

  2. Особливості адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування.................................................................................с.8

  3. Повноваження органів місцевого самоврядування з огляду на їх адміністративно-правовий статус.....................................................................с.12

Висновки......................................................................................................с.18

Практичне завдання ……………………………………………………с.20

Список використаних джерел....................................................................с.22

Вступ
Становлення України як демократичної, соціальної та правової держави є неможливим без ефективного здійснення органами місцевого самоврядування управлінської діяльності. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти публічного управління відрізняються від державних органів влади своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення окремих органів та відносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами та методами здійснення своїх повноважень, що свідчить, з одного боку, про самостійне й незалежне від держави місце органів місцевого самоврядування у механізмі державного управління, з іншого – про їх особливий адміністративно-правовий статус. Таким чином, в контексті посилення ролі останніх у наданні управлінських послуг виникає необхідність визначення особливостей їх адміністративно-правового статусу з метою вдосконалення механізму реалізації державного управління на місцевому рівні.

^ 1. Поняття місцевого самоврядування та органів місцевого самоврядування
Нормативно-правове визначення поняття «місцеве самоврядування» міститься в Конституції України, Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», а його концепція сформульована в Європейській Хартії місцевого самоврядування.

Згідно ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.1

Згідно ст. 3 Європейській Хартії місцевого самоврядування місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.2

Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.3

Журавель Я.В., порівнюючи дане визначення з тим, яке містить Європейська Хартія місцевого самоврядування відзначає, що можна помітити відсутність в ньому одного з ключових словосполучень – «спроможність» або «реальна здатність». Однак визначення даного поняття в статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» цього недоліку не має: «місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».1 На відміну від Європейської Хартії місцевого самоврядування, і Конституція, і Закон у закріплених визначеннях не містять вказівки на здійснення місцевого самоврядування в інтересах місцевого населення. Тим самим, на думку А. Афоніна, Верховна Рада України звільнила органи і посадових осіб місцевого самоврядування від обов'язку вести справи, виходячи, перш за все, з інтересів місцевого населення.2

Таким чином, цілісна характеристика поняття місцевого самоврядування можлива лише за умови всебічного аналізу, інтегрування різних підходів до розуміння його суті. Поняття «місцеве самоврядування» може бути визначене на доктринальному рівні.

Необхідно відзначити, що аналіз вітчизняної конституційної та адміністративної моделі місцевого самовря­дування вказує, що держава сприймає місцеве самоврядування в кількох іпостасях: як право територіальної громади — жителів села, селища, міста самостійно вирішувати питання місцевого зна­чення; як інститут громадянського суспільства; як специфічну форму народовладдя та самостійний вид публічної влади; як інсти­тут системи конституційного ладу тощо.3

Болдирєв С.В. відзначає, що місцевого самоврядування найкраще розкривається через тріаду таких аспектів, як-то: місцеве самоврядування – це (а) одна з найважливіших основ конституційного ладу України, первісний принцип організації й ефективного функціонування публічної влади в державі; (б) визначальна форма народовладдя; (в) право жителів певної територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення. Місцеве самоврядування слід вважати відокремленим інститутом державного механізму, що виступає як управлінська організація по забезпеченню життєдіяльності населення відповідно до державних соціальних стандартів і загального політичного курсу органів державної влади.1

На думку Болдирєва С.В., під місцевим самоврядуванням слід розуміти гарантоване державою право і реальну здатність територіальної громади безпосередньо або через певну сукупність форм (видів) територіальної самоорганізації та діяльності громадян в межах закону, власної матеріально-фінансової бази під свою відповідальність і в інтересах населення самостійно здійснювати та регулювати всі дії з питань місцевого життя.2

На думку Мельник А.Ф., місцеве самоврядування — це право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.3

За визначенням Журавель Я.В., місцеве самоврядування є правом та реальною здатністю громадян України, які проживають на території села, селища, міста, що є самостійними адміністративними одиницями, самостійно або під відповідальність органів чи посадових осіб місцевого самоврядування в інтересах місцевого населення вирішувати питання місцевого значення в межах цієї Конституції та законів України.4

Одним з похідних від поняття «місцеве самоврядування» є поняття «орган місцевого самоврядування». Проте сьогодні в чинному законодавстві України визначення поняття «орган місцевого самоврядування» є відсутнім, хоча і в Конституції України, і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», і в інших нормативно-правових актах використовується термін «орган місцевого самоврядування». Згідно з цими нормативно-правовими актами до органів місцевого самоврядування належать сільські, селищ­ні, міські ради, що складаються з депутатів, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування. Районні і обласні ради представляють спільні інтереси тери­торіальних громад сіл, селищ, міст.

Як відзначає Журавель Я.В., враховуючи положення чинного законодавства про місцеве самоврядування, органи місцевого самоврядування можна класифікувати в залежності від їх основного призначення на дві групи:

1) місцеві ради першого рівня або органи місцевого представництва (основним призначенням яких є представництво інтересів територіальних громад відповідно сіл, селищ, міст) та виконавчі органи місцевих рад першого рівня як самостійні елементи системи місцевого самоврядування (основним призначенням яких є здійснення виконавчих функцій та повноважень місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією та законами України);

2) місцеві ради другого рівня або орагани регіонального представництва (основним призначенням яких є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст).1
Отже, при визначенні поняття органа місцевого самоврядування доцільно виходити з положень Конституції України (ст.ст. 5, 19, 38 тощо), згідно з якими органи місцевого самовряду­вання є самостійним видом органів публічної влади — вони не вхо­дять в систему органів державної влади. Такий підхід дає змогу виділити ознаки, що, по-перше, притаманні будь-яким органам публічної влади, в тому числі й органам місцевого самоврядуван­ня, по-друге, специфічні ознаки органів місцевого самоврядуван­ня як самостійного виду органів публічної влади.1

Таким чином, не можна не погодитись з Журавель Я.В., що орган місцевого самоврядування – це орган публічної влади, який відповідно до закону від імені і в інтересах територіальної громади під власну відповідальність здійснює управління справами місцевого значення в межах Конституції і законів України.2
^ 2. Особливості адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування
Розглянувши поняття місцевого самоврядування та органу місцевого самоврядування звернемося до розуміння категорії адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування.

Необхідно відзначити, що закріплені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та рядом інших нормативно-правових актів засади правового становища органів місцевого самоврядування базуються на громадівській теорії місцевого самоврядування.1 Проте, дана теорія відображена не у класичному варіанті, а в поєднанні з державницькою теорією в силу закріплення на законодавчому рівні за муніципальними органами обов’язків щодо виконання функцій та повноважень держави. Так, справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування поділяються на «власні» – здійснювані незалежно від волі органів державної влади, та «делеговані» – справи, вирішення яких здійснюється під контролем та адміністративною опікою органів державної влади.2

Як відзначає Коломоєць Т.О., якщо ми проаналізуємо чинне законодавство України, стане очевидним, що органи місцевого самоврядування виконують ряд повноважень, які притаманні органам державної влади. Це відбувається по-перше, завдяки можливості останніх делегувати свої повноваження органам місцевого самоврядування а по-друге, завдяки передачі державою частини своїх повноважень для їх більш ефективної реалізації, органам місцевого самоврядування. Саме виконуючи такі повноваження органи місцевого самоврядування виступають в якості суб'єктів адміністративного права.3

Отже, можна зробити висновок, що органи місцевого самоврядування хоч і мають виборний демократичний характер, але виконують перш за все державно-владні функції, хоч і в інтересах територіальної громади. Така позиція і обумовлює адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування.

Наведемо думки науковців, які схильні вважати органи місцевого самоврядування однією з ланок механізму держави, аргументуючи свої думки, зокрема, такими обґрунтуваннями:

  1. М.І. Корнієнко вбачає «коріння місцевого самоврядування в тій владі, джерелом якої є увесь народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень – у законі, де, як відомо, віддзеркалюється державна воля всього народу».1 В продовження цієї думки, В.І. Борденюк зазначає, що існування влади територіальної громади (муніципальної влади) як різновиду публічної влади, джерелом якої є народ, заперечується, зокрема, тим, що народ (як зрештою і будь-яка інша спільність людей) може бути джерелом лише однієї, а не двох влад: однієї – для органів державної влади, а другої – для органів місцевого самоврядування.2

  2. влада територіальної громади, по суті, трансформована у державну владу, оскільки органи місцевого самоврядування від імені територіальних громад вирішують питання місцевого значення в межах Конституції та законів України шляхом прийняття рішень, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. На думку В.І. Борденюка, у такий спосіб відбувається своєрідне «злиття» влади державної і влади територіальної громади, внаслідок чого остання втрачає природу громадської і набуває статусу «державної»;3

  3. наявність юридично-владних повноважень у органів місцевого самоврядування є характерною, перш за все, органам державної влади та їх посадовим особам;

  4. в силу наявності в органів та посадових осіб місцевого самоврядування юридично-владних повноважень стаття 19 Конституції України зобов’язує останніх діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто до них не застосовується принцип «дозволено все, що не заборонено», який може відноситись тільки до громадян та інститутів громадянського суспільства;

  5. на думку В.І. Борденюка, якщо в місцевому самоврядуванні бачити лише елемент громадянського суспільства, то держава була б позбавлена можливості здійснювати детальне правове регулювання його організації та діяльності;1

  6. якби місцеве самоврядування було лише елементом місцевого самоврядування, то право на його здійснення повинно було б поширюватися на всіх осіб, у тому числі й на негромадян. А згідно чинного законодавства про місцеве самоврядування право на участь у здійсненні місцевого самоврядування належить виключно громадянам України;

  7. відповідно до статті 143 Основного Закону органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади, з питань здійснення яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.2

Також той факт, що діяльність органів місцевого самоврядування підпадає під правове регулювання адміністративно-правових норм, підтверджується й іншими обґрунтуваннями. Зокрема, органи місцевого самоврядування беруть участь у вирішенні питання про притягнення винних до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до статей 213, 218 та 219 Кодексу України про адміністративні правопорушення справи про адміністративні правопорушення окрім органів державної влади уповноважені розглядати і такі органи місцевого самоврядування як адміністративні комісії та виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.1

Таким чином, існуючий правовий статус органів місцевого самоврядування та їх участь у здійсненні державного управління відносять суспільні відносини з приводу здійснення останніми управлінської діяльності до предмету адміністративного права. На думку Ю.П. Битяка, зміст управлінських відносин, що виникають у процесі діяльності органів місцевого самоврядування, однорідний із відносинами управління з боку держави, а тому перші потребують адміністративно-правового регулювання.2 Така однорідність викликана відсутністю принципової різниці між власними повноваженнями органів місцевого самоврядування та повноваженнями органів виконавчої влади, делегованими муніципальним органам законом.3

Отже, під адміністративно-правовим статусом органів місцевого самоврядування варто розуміти правове становище цих органів, що випливає з їх компетенції у сфері управління – предметів відання, завдань, функцій, територіальних меж діяльності кожного окремого органу, повноважень щодо управління справами місцевого значення під свою відповідальність в інтересах та від імені відповідних територіальних громад в межах Конституції та законів України.

^ 3. Повноваження органів місцевого самоврядування з огляду на їх адміністративно-правовий статус
Проаналізувавши Закон України «Про місцеве самоврядування», можна виділити наступні групи повноважень органів місцевого самоврядування в сфері державного управління:

Контрольні повноваження:

  • заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною;

  • здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності;

  • здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;

  • здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів;

  • здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу;

  • здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;

  • заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень;

  • прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації;

  • заслуховування звітів начальників органів внутрішніх справ про стан боротьби зі злочинністю, а також керівників місцевої міліції про стан громадської безпеки та охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами питання про звільнення з посад цих керівників у разі визнання їх діяльності незадовільною.1

Організаційні повноваження:

  • прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади;

  • сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території;

  • організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників;

  • координація на відповідній території діяльності спеціально уповноважених державних органів управління з охорони природи;

  • координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

  • створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їх діяльності;

  • забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України;

  • сприяння організації призову громадян на строкову військову та альтернативну (невійськову) службу, а також їх мобілізації, підготовці молоді до служби в Збройних Силах України, організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації;

  • здійснення заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через Державний кордон України;

  • сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури;

  • внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації.1

Забезпечувальні повноваження: у сфері захисту прав і свобод людини:

  • забезпечення у межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти та медичного обслуговування на відповідній території, можливості навчання в школах державною та рідною мовою, вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;

  • забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення;

  • забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання;

  • вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства;

  • вирішення відповідно до законодавства питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в інших випадках, передбачених законодавством;

- здійснення згідно із законодавством заходів соціального патронажу щодо осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.2

У сфері забезпечення законності, громадської, національної безпеки та оборони:

  • утворення, реорганізації або ліквідації за погодженням з відповідними головними управліннями, управліннями Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі місцевої міліції;

  • організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі;

  • сприяння Державній прикордонній службі України у підтриманні відповідного режиму на державному кордоні;

  • внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах їх повноважень;

  • звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

  • вжиття у разі надзвичайних ситуацій необхідних заходів відповідно до закону щодо забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ та організацій, врятування життя людей, захисту їх здоров'я, збереження матеріальних цінностей;

  • розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання; утворення адміністративних комісій та комісій з питань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяльності;

  • вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування;

  • вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;

  • утворення комісій у справах неповнолітніх та спостережної, спрямування їх діяльності;

  • сприяння органам внутрішніх справ у забезпеченні додержання правил паспортної системи;

  • утворення, реорганізації або ліквідації місцевої міліції;

  • прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів.1

Дозвільно-реєстраційні повноваження:

  • розгляд і узгодження планів підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів;

  • видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій;

  • реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

  • погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

  • державна реєстрація місцевих благодійних організацій і фондів, інших неприбуткових організацій;

  • вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану;

  • статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території;

  • облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.2

Таким чином, організаційно-розпорядча діяльність органів місцевого самоврядування, в межах якої реалізується влада місцевого самоврядування, являє собою діяльність муніципальних органів, спрямовану на здійснення основних завдань і функцій місцевого самоврядування, відстоювання, реалізацію і захист від імені відповідних територіальних громад їх законних прав, свобод та інтересів на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Висновки


  1. Місцеве самоврядування є правом та реальною здатністю громадян України, які проживають на території села, селища, міста, що є самостійними адміністративними одиницями, самостійно або під відповідальність органів чи посадових осіб місцевого самоврядування в інтересах місцевого населення вирішувати питання місцевого значення в межах цієї Конституції та законів України.

  2. Одним з похідних від поняття «місцеве самоврядування» є поняття «орган місцевого самоврядування». Орган місцевого самоврядування – це орган публічної влади, який відповідно до закону від імені і в інтересах територіальної громади під власну відповідальність здійснює управління справами місцевого значення в межах Конституції і законів України.

  3. Під адміністративно-правовим статусом органів місцевого самоврядування варто розуміти правове становище цих органів, що випливає з їх компетенції у сфері управління – предметів відання, завдань, функцій, територіальних меж діяльності кожного окремого органу, повноважень щодо управління справами місцевого значення під свою відповідальність в інтересах та від імені відповідних територіальних громад в межах Конституції та законів України.

  4. Існуючий правовий статус органів місцевого самоврядування та їх участь у здійсненні державного управління відносять суспільні відносини з приводу здійснення останніми управлінської діяльності до предмету адміністративного права. Органи місцевого самоврядування хоч і мають виборний демократичний характер, але виконують перш за все державно-владні функції, хоч і в інтересах територіальної громади. Така позиція і обумовлює адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування.

  5. Організаційно-розпорядча діяльність органів місцевого самоврядування, в межах якої реалізується влада місцевого самоврядування, являє собою діяльність муніципальних органів, спрямовану на здійснення основних завдань і функцій місцевого самоврядування, відстоювання, реалізацію і захист від імені відповідних територіальних громад їх законних прав, свобод та інтересів на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

^ Практичне завдання:

1. Суб'єктивна сторона адміністративного проступку характеризується такими ознаками:

1) вина, мотив, мета проступку;

2) мотив, дії правопорушника;

3) деліктоздатність, мета дії правопорушника.

2. Як співвідносяться між собою поняття «законність» і «дисципліна»?

1) це ідентичні поняття, що співпадають за сутністю та за обсягом;

2) поняття «законність» є ширшим за обсягом ніж поняття «дисципліна»;

3)співвідносяться як загальне з частковим, причому «дисципліна» включає в себе поняття «законність».

3. Під контролем розуміють:

1) застосування до осіб, що винні у скоєні проступку, заходів державного впливу, що завдає їм позбавлень особистого або майнового характеру;

2) систему нагляду і перевірки функціонування об'єкту з метою усунення його відхилень від заданих параметрів.

4. Чи може одночасно одне і теж діяння бути адміністративним проступком та злочином?

1) так, може бути;

2) ні, не може бути;

3) адміністративний проступок може бути кваліфікований як злочин.

5. Які умови необхідні для виникнення адміністративно-процесуальних відносин?

адміністративно-правова норма і юридичний факт;

матеріальна адміністративно-правова норма, процесуальна адміністративно-правова норма, адміністративна правосуб'єктність учасників правовідносин та юридичний факт;

адміністративно-правова норма, адміністративна правосуб'єктність учасників правовідносин.

6. У відповідності із Законом України «Про державну службу» державною службою є:

1) діяльність в структурі державних організацій;

2) професійна розумова діяльність в органах державної влади, на державних підприємствах і в державних установах;

3) професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах караті та одержують заробітну платню за рахунок бюджетних коштів.
Список використаних джерел


  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

  2. Європейська хартія місцевого самоврядування // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 38, ст.249

  3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 24, ст.170

  4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР), 1984, додаток до № 51, ст.1122

  5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004

  6. Адміністративне право України. Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін. За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006

  7. Адміністративне право України: Підручник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. - Київ: „Істина", 2008

  8. Афонін А. Закони слабкі без звичаїв // Місцеве самоврядування. 1998. №1(2)

  9. Батанов О.В. Муніципальне право України: Підручник / Відповідальний редактор М.О. Баймуратов — X.: «Одіссей», 2008

  10. Болдирєв С.В. Організаційно-правові питання місцевого самоврядування в Україні. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних. - Харків, 2003

  11. Болдырев С.В. К вопросу о понятии местного самоуправления // Проблемы развития юридич. науки и практики в условиях формирования правовой системы Украины: Сб. науч. тр. – Харьков: Нац. юрид. акад. України, 1995

  12. Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення державного управління і місцевого самоврядування в контексті реформи адміністративного права // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України

  13. Журавель Я. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти адміністративного права // Юридичний журнал. – 2007. - № 9

  14. Журавель Я.В. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Інститут законодавства Верховної Ради України – Київ, 2007

  15. Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999

  16. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципального права): Навч. посібник. – К.: Арарат-Центр, 2001

  17. Мельник А.Ф. Державне управління // Державна служба: Посіб. для викладачів, магістрів та державних службовців. — Ч. 1. — Луганськ: Східноукраїнський держ. ун-т, 2000



1 Закон україни «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 24, ст.170

2 Європейська Хартія місцевого самоврядування // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 38, ст.249

3 Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

1 Журавель Я.В. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Інститут законодавства Верховної Ради України – Київ, 2007. – С. 51

2 Афонін А. Закони слабкі без звичаїв // Місцеве самоврядування. 1998. №1(2). - С. 40

3 Батанов 0.В. Муніципальне право України: Підручник / Відповідальний редактор М.О. Баймуратов — X.: «Одіссей», 2008. – С. 217

1 Болдырев С.В. К вопросу о понятии местного самоуправления // Проблемы развития юридич. науки и практики в условиях формирования правовой системы Украины: Сб. науч. тр. – Харьков: Нац. юрид. акад. України, 1995. – С. 30-36

2 Болдирєв С.В. Організаційно-правові питання місцевого самоврядування в Україні. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних. - Харків, 2003. – С. 5

3 Мельник А.Ф. Державне управління // Державна служба: Посіб. для викладачів, магістрів та державних службовців. — Ч. 1. — Луганськ: Східноукраїнський держ. ун-т, 2000. — С. 80

4 Журавель Я.В. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Інститут законодавства Верховної Ради України – Київ, 2007. – С. 55

1 Там само. – С. 66

1 Батанов 0.В. Муніципальне право України: Підручник / Відповідальний редактор М.О. Баймуратов — X.: «Одіссей», 2008. – С. 315

2 Журавель Я.В. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Інститут законодавства Верховної Ради України – Київ, 2007. – С. 62

1 Кравченко В.В., Пітцик М.В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципального права): Навч. посібник. – К.: Арарат-Центр, 2001. – С. 7

2 Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 638

3 Адміністративне право України: Підручник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. - Київ: „Істина", 2008. – С. 132

1 Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 632

2 Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення державного управління і місцевого самоврядування в контексті реформи адміністративного права // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2000. № 1

3 Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення державного управління і місцевого самоврядування в контексті реформи адміністративного права // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2000. № 1

1 Там само

2 Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996. – № 30. – ст. 141

1 Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР), 1984, додаток до № 51, ст.1122

2 Адміністративне право України. Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін. За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 24

3 Журавель Я. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти адміністративного права // Юридичний журнал. – 2007. - № 9

1 Адміністративне право України: Підручник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. - Київ: „Істина", 2008. – С. 144

1 Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – С. 175

2 Адміністративне право України: Підручник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. - Київ: „Істина", 2008. – С. 147

1 Адміністративне право України: Підручник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. - Київ: „Істина", 2008. – С. 149

2 Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – С. 176



Скачать файл (131.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации