Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Дипломная работа - Види і форми відповідальності держав за міжнародні правопорушення - файл 1.doc


Дипломная работа - Види і форми відповідальності держав за міжнародні правопорушення
скачать (426.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc427kb.20.12.2011 14:08скачать

содержание

1.doc

  1   2   3   4


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

Кафедра конституційного,

адміністративного

та фінансового права
ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Види і форми відповідальності держав

за міжнародні правопорушення

Виконав:

Момот Вадим Леонідович,

студент 5 курсу

юридичного факультету

Науковий керівник:

Бись Олена Станіславівна,

кандидат юридичних наук, доцент

^ Робота допущена до захисту:

«___» ______________ 2010 р.

Хмельницький

2010

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...…..2

РОЗДІЛ 1

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ

МІЖНАРОДНО–ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ……………………...6

1.1. Поняття, цілі та функції міжнародно-правової відповідальності…………6

1.2. Види та форми міжнародно-правової відповідальності…………..……...12

РОЗДІЛ 2

^ МІЖНАРОДНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯК ПІДСТАВА ПРИТЯГНЕННЯ

ДО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ…………………………..21

2.1. Поняття і ознаки міжнародного правопорушення ………………………..21

2.2. Класифікація міжнародних правопорушень………………………….…...28

2.3. Відмежування міжнародних правопорушень від схожих діянь…………35

РОЗДІЛ 3

^ ДЕРЖАВА ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ………………………………………………………...41

3.1. Суб’єкти міжнародно-правової відповідальності ……………..…………41

3.2. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав………………..47

3.3. Обставини, що виключають міжнародно-правову

відповідальність держав………………………………………………………...55

3.4. Особливості застосування міжнародно-правових санкцій………..…….66

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………75

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………....79

ВСТУП

Проблема відповідальності в міжнародному праві безпосередньо пов’язана з функціонуванням міжнародного права та забезпеченням миру і правопорядку у світі. Таке розуміння цього міжнародно-правового інституту характерне, як для міжнародної наукової доктрини, так і для вітчизняної.

Принцип міжнародної відповідальності за вчинення міжнародних протиправних діянь та відшкодування завданої шкоди відомий нам ще з найдавніших часів. Він був відображений вже в перших письмових відомих нам міжнародних договорах. Принцип міжнародної відповідальності був одним із тих основоположних начал, які по суті сприяли появі міжнародного права і формуванню його в такому вигляді в якому воно існує в наш час.

В різні історичні епохи відповідальність оцінювалася по різному, різними були види і форми відповідальності, які постійно вдосконалювались і розвивались від однієї історичної епохи до іншої. Однак попри те, що інститут міжнародної відповідальності є одним з найдавніших в галузі міжнародного права, варто зазначити, що і в наш час він далекий від досконалості. Існує багато прогалин та проблем теоретичного та практичного характеру, які потребують негайного вирішення.

Основною проблемою міжнародної відповідальності є те, що норми цього інституту міжнародного права і досі повністю не кодифіковані, тому часто вона базується на нормах звичаєвого права або на судових рішеннях чи прецедентах. Хоча варто відзначити, що починаючи з 1956 р. за дорученням Генеральної Асамблеї ООН, досить плідна робота в цьому напрямку ведеться Комісією з міжнародного права, щоправда ця робота обмежується лише міжнародно-правовою відповідальністю держав, в той час як поза увагою залишаються інші суб’єкти міжнародного права. Зокрема не врегульованим на достатньому рівні є питання видів і форм відповідальності міжнародних організацій. Зовсім незначна увага при міжнародному нормотворенні приділяється таким специфічним і порівняно новим суб’єктам міжнародного права, як держава в процесі утворення та міжнародне співтовариство.

Отже дослідження проблеми міжнародно-правової відповідальності держав в міжнародно-правовій доктрині потребує уважного розгляду і оцінки тих теоретичних концепцій і юридичних конструкцій, які висувалися до цих пір по даному питанню представниками вітчизняної та зарубіжної міжнародно-правової науки.

Додаткової уваги потребує проблема обґрунтування міжнародно-правової відповідальності держав та інших суб’єктів перш за все за посягання на принципи мирного співіснування держав і їх міжнародного співробітництва, міжнародного правопорядку і встановлення форм і шляхів реалізації цієї відповідальності. Необхідним є також детальна регламентація застосування обставин, що виключають відповідальність держав з метою попередження зловживань з боку держав порушниць норм міжнародного права, що не одноразово мали місце в міжнародній практиці.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувалися в працях таких науковців, як: Ушакова Н.А., Колосов Ю. М., Игнатенко Г.В., Баймуратов М.О., Буроменський М.В., Анцелевич Г.О., Бирюков П.Н., Тункин Г.И., Глебов И.Н., Мацко А.С., Левин Д.Б, Тускоз Ж.. Але найбільш вдало на нашу думку проблема міжнародно-правової відповідальності держав в міжнародному праві висвітлена в працях: Бекяшева К.А., Дмитрієва А.І., Муравйова В.І., Василенка В. А., Лукашука И.И.

^ Робота має важливе теоретичне значення з точки зору вивчення проблемних питань існування міжнародно-правової відповідальності держав в наш час та її застосування, а також з погляду на все більш зростаючу роль міжнародного права, як регулятора міжнародних і міждержавних відносин та міжнародної відповідальності, як єдиного правового механізму врегулювання виникаючих спорів та конфліктів.

^ Практичне значення даної роботи полягає в розкриті найбільш істотних моментів в характеристиці міжнародної відповідальності держав, висвітленні існуючих проблем в сфері міжнародно-правової відповідальності держав, що робить можливим її використання при здійсненні роботи з вдосконалення та розвитку інституту міжнародно-правової відповідальності.

^ Актуальність теми роботи полягає в існуванні широкого кола не врегульованих міжнародно-правовими нормами питань в сфері міжнародної відповідальності. Проблеми які виникають в ході практичної діяльності пов’язані з кваліфікацією міжнародних правопорушень, визначенням ефективних видів і форм відповідальності, відмежуванням правопорушень від схожих діянь, застосування обставин, що виключають міжнародно-правову відповідальність, подоланням тих прогалин, які існують в наш час в сфері міжнародної відповідальності держав. Такі проблеми потребують нагального вирішення адже інститут міжнародно-правової відповідальності держав має головне значення не тільки для галузі міжнародного права, а й відіграє ключову роль в забезпечені миру, порядку та стабільності в світі.

^ Об’єкт дослідження: правові відносини, що виникають в міжнародному праві в зв’язку з правопорушенням, що вчинене державою, а також інші безпосередньо із ними пов’язані міжнародні правовідносини.

^ Предмет дослідження: держава, як суб’єкт міжнародно-правової відповідальності, види і форми відповідальності держав в міжнародному праві.

Мета дослідження: здійснити аналіз видів, форм та підстав відповідальності держав в міжнародному праві.

Завдання дослідження:

  1. Охарактеризувати поняття цілі та функції міжнародно-правової відповідальності;

  2. Визначити види і форми міжнародно-правової відповідальності;

  3. Охарактеризувати поняття та визначити ознаки міжнародного правопорушення, розкрити класифікацію міжнародних правопорушень;

  4. Визначити підстави відмежування міжнародних правопорушень від суміжних діянь;

  5. Встановити коло суб’єктів міжнародно-правової відповідальності;

  6. Сформулювати підстави міжнародно-правової відповідальності та визначити обставини, що виключають міжнародну відповідальність держав.

В подальшому вважаємо, дана робота може бути використана студентами вузів при вивчені міжнародної відповідальності держав, написанні рефератів та курсових робіт з даної тематики. Деякі її елементи можуть використовуватись при формуванні окремих тем і матеріалів для лекційних та семінарських занять з дисципліни міжнародне публічне право. Матеріали роботи можуть використовуватися при написанні різного роду творчих робіт.

^ Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи з додатками становить 84 сторінок.

РОЗДІЛ 1

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ

МІЖНАРОДНО–ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1. Поняття, цілі та функції міжнародно-правової відповідальності
Міжнародному праву здавна відомий принцип відповідно до якого будь яка шкода підлягає відшкодуванню. В різні історичні епохи відшкодування шкоди трактувалося по різному, різними були види і форми міжнародної відповідальності. Однак обов’язок відшкодовувати шкоду завдану іншому суб’єкту міжнародного права залишався. В наш час принцип міжнародної відповідальності значно розвинувся, і знайшов своє втілення в комплексі міжнародно-правових норм, які і сформували один із головних інститутів міжнародного права – інститут міжнародної відповідальності.

Залежно від сфери в якій було вчинено діяння суб'єкта суспільних відносин відповідальність може носити різний характер: особистий, суспільний, юридичний. Відповідальність в персональному або особистому плані, це здатність суб'єкта суспільних відносин відповідати за свої дії, а у суспільному - це захід впливу на суб'єкта суспільних відносин у зв'язку з його діяннями, тобто оцінка поведінки в суспільстві. У свою чергу, юридична відповідальність поділяється на адміністративну, цивільну, кримінальну, дисциплінарну або іншу в тому числі і міжнародну, проте це вже буде відповідальність суб'єкта права.

Міжнародна відповідальність це є особливий міжнародно-правовий інститут який складають та формують норми, що стосуються відповідальності держав в міжнародному праві. Він безпосередньо пов'язаний з функціонуванням міжнародного права, є запорукою зміцнення миру і правопорядку в світовому співтоваристві [1, с. 311].

Інститут міжнародної відповідальності є одним з найдавніших в історії міжнародного права і виник ще на зорі розвитку людської цивілізації. Відповідальність за порушення зобов'язань була встановлена вже в першому відомому нам письмовому договорі ХІІІ ст. до н.е. між Єгипетським Фараоном Рамзесом ІІ та Хеттським царем Хаттушилем, у якому, зокрема передбачалися такі санкції за його порушення: «Хай згинуть земля, дім та раби того хто порушить ці слова [1, с. 311]». Звісно такі санкції хоча і не несли прямих негативних наслідків для порушника, але в цілому відповідали розвитку того часу, і спонукали до виконання сторонами взятих на себе за умовами договору зобов'язань.

В різні історичні епохи та періоди міжнародне право розвивалося нерівномірно, але в цілому відповідальність держав поступово набувала більш конкретного характеру, оскільки відмова від покарання суб'єктів порушників норм міжнародного права по суті ставила під сумнів існування самого міжнародного права.

Оскільки правовідносини відповідальності в міжнародному праві виникають лише в результаті неправомірних дій чи бездіяльності держави, яка ігнорує свої міжнародно-правові зобов'язання, є сенс стверджувати, що норми відповідальності держав є похідними від зобов'язальних міжнародно-правових норм. Відповідно, формою здійснення відповідальності є охоронні правовідносини. Саме тому відповідальність – це правовідносини, які, з одного боку, покладають на правопорушника зобов'язання припинити противоправні дії, ліквідувати чи компенсувати наслідки правопорушення, а з іншого – наділяють суб'єкта, що постраждав, правом вимагати здійснення згаданих дій. Правовідносини відповідальності виникають незалежно від волі сторін, у разі порушення однією з них своїх зобов'язань в основних правовідносинах [1, c. 312].

Серед науковців немає на даний момент і єдиної думки щодо визначення поняття міжнародна відповідальність зокрема «К.А. Бекяшев [2, c. 612] вважає що міжнародно-правова відповідальність це є юридичні наслідки, що настають для суб’єкта міжнародного права, що порушив діючі норми міжнародного права та свої міжнародні зобов'язання». Натомість «М.О. Баймуратов [3, c. 161] дає таке визначення: Міжнародно-правова відповідальність – це юридичний обов'язок суб'єкта правопорушника ліквідувати наслідки шкоди заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням приписів міжнародного права».

Враховуючи те, що науковці не дійшли згоди щодо визначення поняття міжнародної відповідальності Комісія з міжнародного права зазначила «що міжнародна відповідальність – це всі форми правових відносин, що можуть виникнути в міжнародному праві в зв'язку із правопорушенням, що вчинене державою, - незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами між державою, що вчинила неправомірну дію, і державою, яка безпосередньо постраждала, або ж вони поширюються також на інших суб'єктів міжнародного права, і , незалежно від того, чи обмежуються ці відносини зобов'язанням винної держави, поновити право потерпілої держави та відшкодувати заподіяну шкоду, включають можливість самої потерпілої держави та інших суб'єктів застосувати до винної держави будь-які санкції, передбачені міжнародним правом [4, с. 204]».

З урахуванням вищезазначеного можна виділити ряд ознак міжнародно-правової відповідальності, яка:

  1. реалізується в міжнародних правоохоронних відносинах між державою порушницею, з одного боку, і постраждалою державою з іншого боку;

  2. виникає в результаті здійснення міжнародного правопорушення або невиконання зобов'язання (в тому числі одностороннього);

  3. полягає в настанні негативних наслідків для правопорушника, і супроводжується відшкодуванням завданої шкоди потерпілій стороні;

  4. наступає незалежно від волі держав в разі вчинення однією з них правопорушення;

  5. має на меті забезпечення міжнародної законності та правопорядку;

  6. спрямована на попередження міжнародних правопорушень в майбутньому.

Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності міститься в осуді правопорушника і в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідки правопорушення. Цілі відповідальності полягають, в тому щоб:

  1. утримати потенційного правопорушника від вчинення правопорушення;

  2. спонукати правопорушника належним чином виконати свої зобов'язання;

  3. забезпечити потерпілому компенсацію за завдану йому матеріальну та моральну шкоду;

  4. вплинути на майбутню поведінку сторін з метою добросовісного виконання ними своїх зобов'язань [1, с. 312].

Важливим критерієм для визначення міжнародно-правової відповідальності держав є наявність загальних принципів міжнародно-правової відповідальності, якими є найбільш основоположні, вихідні начала та першоджерела на яких ґрунтується порядок здійснення відповідальності і яким такий порядок відповідає.

У ряді теоретичних досліджень питанню принципів міжнародно-правової відповідальності приділяється значна увага. Деякі дослідники підкреслюють, що ці принципи є нормами загального характеру, що стосуються всього інституту міжнародної відповідальності держав у цілому і становлять основу всієї сукупності норм міжнародної відповідальності [4, с. 205].

Багато уваги приділяється класифікації принципів міжнародно-правової відповідальності, зокрема Комісія міжнародного права дає таку класифікацію:

  1. принцип, що встановлює відповідальність стосовно всіх протиправних дій держави;

  2. принцип, що визначає суб'єктів таких дій;

  3. принцип, що визначає умови наявності міжнародно-протиправних дій;

  4. принцип незастосовності внутрішнього права для визначення наявності цих дій.

Керуючись принципами міжнародно-правової відповідальності, держави забезпечують додержання норм міжнародного права і міжнародної законності. При цьому держави виконують функції юридичної відповідальності у напрямі досягнення мети відповідальності [5, с. 280]. З огляду на близькість понять мети і функції юридичної відповідальності слід докладніше зупинитися на їх визначенні.

Мета міжнародно-правової відповідальності – це передбачення відповідного результату, а саме: виключення можливості вчинення державою нових правопорушень, вплив на інші держави, спонукання їх до добровільного додержання міжнародних зобов'язань. При цьому юридична відповідальність як соціальне явище має характер самозахисту суспільства від зазіхань на його основи. Не слід ототожнювати такі поняття, як «мета відповідальності», «призначення відповідальності», «об'єкт відповідальності» тощо, що мають чітко визначені межі застосування.

Функції міжнародно-правової відповідальності – це та чи інша спрямованість заходів, що їх здійснюють у межах правовідносин міжнародної відповідальності. Тобто функції міжнародної відповідальності узгоджуються з тим, що мають на меті держави й інші суб'єкти міжнародного права, вживаючи конкретних допустимих заходів у процесі здійснення міжнародно-правової відповідальності. При цьому як у внутрішньодержавному, так і в міжнародному праві функція юридичної відповідальності має двояке значення: правовідновлювальне (репараційне) і репресивне (каральне), а розрізняють їх за тяжкістю правопорушень [3, c. 162].

Як правило, право відновлювальна (репараційна) функція міжнародної відповідальності виявляється на звичайних правопорушеннях, яким властиві відносно невеликі зміст і обсяг рекламацій і позовних вимог держав щодо відшкодування матеріальних збитків. При цьому відповідальність є засобом відновлення порушених суспільних відносин міжнародного правопорядку.

При вчиненні значних міжнародних злочинів діє репресивна (каральна) (функція, що випливає із загальної спрямованості заходів відповідальності. Проте репресивна функція міжнародно-правової відповідальності викликає дискусії як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних правників [5, с 281].

Дослідники дискутують стосовно того, що можливість покарання держави суперечить принципу суверенної рівності держав. Хоч на практиці репресивні заходи застосовувалися, зокрема Радою Безпеки ООН (у виконанні армії США стосовно Іраку після його нападу на Кувейт). Погроза репресивних заходів нависала також над республіками колишньої Югославії. Такі заходи стають дедалі жорсткішими в міру тяжкості міжнародного злочину (агресія, загроза мирові, апартеїд і т. п.) [5, с. 281].

В цілому інститут міжнародно-правової відповідальності є одним з найбільш загальних в системі сучасного міжнародного права, й на основі його положень визначається відповідальність суб’єктів в різних галузях міжнародного права. Крім того це є один із найстарших інститутів цієї галузі права, але незважаючи на це норми котрі регулюють міжнародну відповідальність досі не є кодифікованими, відсутній єдиний нормативно-правовий акт, який би регулював питання міжнародної відповідальності в масштабі всього сучасного міжнародного права. Натомість в багатьох галузях ухвалені спеціальні нормативні акти які містять норми, що стосуються відповідальності держав. Прикладом цього можуть служити Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду заподіяну космічними об'єктами 1972 р. [6], Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р. [7], Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього1948 р. [8] та інші.

Згадки про міжнародну відповідальність містяться в ряді найважливіших міжнародних документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами від 24 жовтня 1970 р. де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру і спричиняє відповідальність за міжнародним правом [9]. Заключний акт НБСЄ від 1 серпня 1975 р. також містить положення які нагадують про міжнародну відповідальність держав, зокрема закріплює принципи непорушності кордонів держави, територіальної цілісності, та мирного врегулювання спорів [10]. Деякі питання про відповідальність держав врегульовані угодами, найчастіше двосторонніми, або багатосторонніми на регіональному рівні.

Отже інститут міжнародної відповідальності відіграє важливу роль в існуванні світового співтовариства. Норми відповідальності є охоронними за своєю суттю і покликані захищати найбільш істотні права та життєво важливі інтереси суб’єктів міжнародного права. Наявність загальних принципів міжнародної відповідальності, та створених на їх основі норм міжнародного права, що встановлюють відповідальність за скоєні міжнародні правопорушення є своєрідним гарантом забезпечення рівності всіх суб’єктів міжнародного права, а також ефективним механізмом попередження міжнародних правопорушень і покарання винних в разі їх вчинення. Міжнародно-правова відповідальність є одним із загальновизнаних принципів міжнародного права, практично є основою загального міжнародного права і міжнародного правопорядку.

^ 1.2. Види та форми міжнародно-правової відповідальності
В науці міжнародного права єдиною є думка про те, що міжнародна відповідальність існує в конкретних її видах, але на цьому одностайність закінчується і думки науковців розходяться, знаходячи свій вияв у різного роду дискусіях стосовно поділу відповідальності на види, взаємозв’язку видів і форм відповідальності, ефективності та доцільності застосування тих чи інших форм відповідальності за ті чи інші правопорушення.

Під видом міжнародної відповідальності «А.І. Дмитрієв та В.І. Муравйов розуміють: відображення наслідків міжнародного правопорушення, що визнаються особливими в характері заподіяного збитку [5, c.291]».

Загальноприйнятим є поділ міжнародної відповідальності на відповідальність політичну та матеріальну. Деякі науковці поділяють її також на матеріальну та нематеріальну виходячи з того, що будь яка відповідальність завжди застосовуватиметься в політичній формі, тому такий поділ вважається більш доцільним. Також існує думка про наявність так званої моральної відповідальності до якої зокрема відносять наприклад, здійснення певних церемоніальних дій, що відновлюють честь і гідність держави. але на нашу думку більш доцільно відносити таку відповідальність до нематеріальної (політичної).

Слід враховувати також, що в реальних умовах види відповідальності є взаємозалежними і часто на практиці дуже важко відрізнити один від іншого. Також не завжди за шкоду матеріальну – наступає матеріальна відповідальність, як і за шкоду нематеріальну – нематеріальна. Іноді на практиці за заподіянні матеріального збитку спочатку настає політична відповідальність, а потім і матеріальна, тобто з’являється взаємодоповнення та переплетіння видів відповідальності [3, c. 164].

Форма міжнародної відповідальності це – структурний елемент обсягу відповідальності в межах того чи іншого її виду і водночас спосіб за допомогою якого держав правопорушниця повинна задовольнити вимоги держави якій було завдано шкоди. Виходячи з вищенаведеного можна сказати, що вид і форма відповідальності є відповідно її зовнішньою та внутрішньою сторонами.

Матеріальна відповідальність виражається в таких формах:

  1. репарація;

  2. реституція;

  3. субституція.

Репарація (від лат. reparation – відновлення) – це відшкодування матеріальної шкоди грошима, товарами, послугами. У міжнародній практиці до репарацій вдаються, як правило в тих випадках, коли матеріальне відшкодування в натурі не можливе [11, с. 164].

Історично свій початок репарації беруть від інституту контрибуцій, що успішно існували в міжнародному праві з глибокої давнини до кінця XIX ст. і мали характер данини. У їх основу було покладено «право переможця» - незалежно від того, справедливу чи загарбницьку війну вела держава переможець. Розмір, порядок і форми виплати контрибуції визначалися винятково державою-переможцем, тому контрибуції як грошові суми, що виплачувалися переможцю переможеною державою, не були пов'язані з заподіяним збитком. Вже в той період контрибуції вважалися формою відвертого грабування населення переможеної держави. З метою обмеження таких негативних явищ були розроблені ст. 47-51 Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., що обмежували стягнення контрибуцій [7]. Проте під час Першої і Другої світових війн ці статті грубо порушувалися.

При розробленні Версальського мирного договору 1919 р. країни Антанти були змушені формально відмовитися від контрибуцій, замінивши їх репараціями [12, с. 584]. Контрибуції заборонені сучасним міжнародним правом. Фактично, на зміну контрибуцій прийшли усі форми матеріальної відповідальності держав, застосовувані в даний час.

Якщо при сплаті контрибуцій, що мали неправомірний характер, завданий збиток жодним чином з ними не пов'язувався, такого збитку взагалі могло не бути, то при сплаті репарацій, що завжди мають правомірний характер, необхідно, щоб збиток, заподіяний потерпілій державі, був доведений.

Обсяг і вид репарацій, як правило визначаються відповідно до міжнародних договорів. В більшості випадків сума репарацій є значно меншою за реально заподіяні збитки, особливо у випадку війни. Наприклад за рішенням Кримської конференції 1945 р. репарації з Німеччини склали всього 20 млрд. доларів в той час, як матеріальна шкода яка була завдана Радянському Союзу і близько не прирівнювалася до цієї суми. Відповідно до угоди про закінчення війни та встановлення миру у В’єтнамі від 27 січня 1973 р. США було зобов’язано лише внести свій вклад в загоєння ран війни і післявоєнну відбудову Демократичної Республіки В’єтнам та всього Індокитаю [2, с. 622].

За рішенням Міжнародного Суду ООН керівництво США в 1996 р. виплатило Ірану компенсацію в розмірі 131 млн. доларів за збитий іранський пасажирський літак американськими військовими в 1988 р. з корабля військово-морських сил США [2, с. 622].

Репарації можна поділити на ординарні та надзвичайні репарації. Ординарна репарація – це відшкодування державою правопорушницею матеріальної шкоди шляхом виплати грошових компенсацій, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню потерпілим суб'єктам. Іноді замість терміна «репарація» використовується термін «компенсація», наприклад при грошових виплатах потерпілим фізичним та юридичним особам.

Надзвичайні репарації – особливі обтяження, що полягають у тимчасовому обмеженні правомочності держави, що вчинила міжнародний злочин, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. Метою надзвичайних репарацій є не тільки забезпечити максимально можливе відшкодування матеріальної шкоди, а й усунути чинники, що сприяли вчиненню міжнародного злочину. Такі дії можуть обмежувати самостійність держави-правопорушниці у виборі джерела репарацій [14, с 146].

Так, після Другої світової війни відповідно до рішень Кримської і Берлінської конференцій щодо Німеччини відшкодування шкоди жертвам фашистської агресії передбачалося, зокрема, у вигляді надзвичайних репарацій. Суть відповідальності Німеччини було виражено в її обов'язку:

  1. прийняти верховну владу союзної Контрольної ради, яка мала тимчасово діяти замість центрального німецького уряду;

  2. підкоритися режиму повоєнної окупації, встановленого Контрольною радою [5, с. 295].

Іншою формою матеріальної відповідальності є реституція, яка являє собою відшкодування правопорушником завданої матеріальної шкоди в натурі. Прикладом може бути повернення неправомірно захопленого майна, культурних цінностей, транспортних засобів, устаткування заводів тощо. Відповідно до ст. 75 Мирного договору між союзними державами та Італією від 10 лютого 1947 р., Італія взяла на себе обов’язок повернути майно вивезене з території будь якої з країн, які є членами ООН [13, с.391].

Реституція – досить складна міжнародно-правова проблема і не випадково, наприклад, питанню реституції культурних цінностей присвячена низка резолюцій Генеральної Асамблеї ООН (38/34 (XXXVIII) від 25 листопада 1983 р., 42/7 (ХLIІ) від 22 жовтня 1987 р., 48/15 (XLVIІІ) від 2 листопада 1993 р., 50/56 (L) від 11 грудня 1995 р. [5, с. 295].

Україна приділяє значну увагу питанням реституції у міжнародному спілкуванні з іншими суб'єктами міжнародного права. Існує близько десятка договорів із Росією і майже така ж кількість з іншими країнами СНД. У межах регіонального співробітництва підписано більше десяти документів із Польщею і країнами Балтії. Переговорний процес здійснюється Україною з ФРН щодо повернення культурних цінностей, вивезених під час Другої світової війни. Об’єктом реституції також може бути повернення неправомірно вивезеного чи затриманого майна в мирний час.

Від реституції слід відрізняти субституцію, яку можна виділити як її підвид. Субституція полягає в відшкодуванні збитку завданого правопорушенням шляхом передачі майна аналогічного пошкодженому, знищеному, за вартістю та призначенням в разі якщо відновлення попереднього стану майна, або повернення його в натурі є неможливим. «Г.О. Анцелевич як форму матеріальної відповідальності також виділяє абсолютну відповідальність, яка виражається в відшкодуванні заподіяних збитків незалежно від конкретної наявності провини в завчасно обумовлених розмірах (наприклад в результаті загибелі багажу пасажирів затонулого судна). При цьому не виключена кримінальна відповідальність безпосередніх винуватців [15, c. 210]».

У міжнародних договорах розмір абсолютної відповідальності зазвичай обумовлюється заздалегідь, незалежно від розмірів конкретно заподіяної шкоди. У зв'язку з цим абсолютну відповідальність іноді називають об'єктивною.

Нематеріальна відповідальність може виражатися в формі сатисфакції та ресторації. Сатисфакція (від лат. satisfatio – задовольняю) – це задоволення нематеріальних вимог для відшкодування шкоди завданої перш за все честі і гідності, потерпілої держави її політичним інтересам [16, с. 65].

В міжнародній практиці розрізняють сатисфакції одинарні та надзвичайні. Ординарна сатисфакція – це задоволення державою-правопорушницею правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави. При цьому міжнародне правопорушення не пов'язане із заподіянням матеріальної шкоди. Найбільш характерними її прикладами є:

  1. вибачення;

  2. офіційне вираження жалю або співчуття;

  3. дезавуювання дій офіційних представників;

  4. покладення обов'язку матеріального відшкодування на осіб, причетних до вчинення міжнародного правопорушення або їх карне чи адміністративне переслідування й запевнення в тому, що подібні неправомірні акції не матимуть місця в майбутньому;

  5. видання спеціальних законів, спрямованих на забезпечення додержання міжнародних зобов'язань;

  6. віддавання почестей прапору потерпілої держави або виконання її гімну у відповідній урочистій обстановці;

  7. делегування спеціальних місій для вибачення тощо [5, с. 293].

На відміну від ординарних надзвичайні сатисфакції – це різні тимчасові обмеження суверенітету і правоздатності держави яка вчинила міжнародний злочин. Їх метою є викорінення причин, що породили міжнародний злочин, і створення гарантій його не повторення. Прикладами надзвичайної сатисфакції може бути:

  1. тимчасова окупація частини або всієї території;

  2. реорганізація окремих елементів політичної системи і скасування суспільних інститутів, наявність яких сприяла вчиненню державою міжнародного злочину;

  3. тимчасове призупинення або обмеження прерогатив законодавчих, виконавчих і судових органів держави правопорушниці;

  4. міжнародний контроль за використанням наукового і промислового потенціалу;

  5. заходи щодо демілітаризації промисловості, розпуску або скорочення збройних сил;

  6. обов'язок не оснащувати їх у майбутньому певними видами озброєнь і не виготовляти таких та інші [5, с. 293].

Класичним прикладом застосування надзвичайної сатисфакції можна назвати заходи вжиті щодо фашистської Німеччини після закінчення Другої світової війни. Німеччина була не тільки позбавлена частини своєї території, але й на тій частині, що залишилася, був встановлений режим повоєнної окупації. Було проведено демілітаризацію країни, збройні сили були розпущені. Ряд державних інститутів був ліквідований, деякі з них були визнаними злочинними. До кримінальної відповідальності були притягнені вищі державні посадовці Німеччини. В даному випадку до порушника було застосовано одразу кілька видів надзвичайної сатисфакції, перш за все із метою попередження майбутніх міжнародних правопорушень [14, с. 146].

Ресторація, як різновид нематеріальної відповідальності полягає в відновленні державою правопорушницею колишнього стану і ліквідація нею усіх пов'язаних із цим будь-яких несприятливих наслідків. Ресторація покладає по суті на правопорушника два обов’язки: відновити той стан правопорядку, який існував під юрисдикцією потерпілої держави до вчинення протиправного діяння і відвернути або ліквідувати чи не допустити настання будь яких негативних наслідків, які могло спричинити міжнародне правопорушення для потерпілої сторони. При чому такі дії іноді можуть також призводити до несення матеріальних витрат з боку держави правопорушниці, особливо це може стосуватися випадків ліквідації негативних екологічних наслідків до яких призвело або яких завдало правопорушення [1, с. 323].

Ресторація найчастіше застосовується спільно з іншими формами відповідальності, зокрема із субституцією або однією із форм матеріальної відповідальності. Прикладом ресторації може бути звільнення державою-правопорушницею незаконно зайнятої території і відшкодування пов'язаних із цим матеріальних витрат, відновлення якості та чистоти води, що була забруднена по її вині, відміна судових рішень, що спричиняють шкоду потерпілим державам їх фізичним та юридичним особам, звільнення незаконно затриманих осіб та інші. Варто також відзначити, що питання ресторацій не досить повно розкрито в теорії міжнародного права і потребує подальшого дослідження. Особливо це відчувається у вітчизняній науковій доктрині де ресторації, як формі відповідальності держав за міжнародним правом приділяється замало уваги.

Узагальнюючи вище сказане, треба зазначити, що міжнародна відповідальність поділяється на певні види і реалізується в правових формах. До видів міжнародної відповідальності належать матеріальна та нематеріальна (політична). До форм матеріальної відповідальності належать: реституція, субституція та репарація. До форм нематеріальної відповідальності: ординарні та надзвичайні сатисфакції, ресторація.

В сучасній науковій доктрині не вироблено однозначного підходу до поділу видів та форм міжнародної відповідальності. Також варто сказати, що на практиці дедалі частіше зустрічається змішана форма відповідальності коли держава порушниця спочатку відшкодовує нематеріальну шкоду шляхом наприклад сатисфакції а поті м відшкодовує завдані збитки. Відкритим залишається питання відшкодування моральної шкоди і взагалі виділення її, як окремого виду відповідальності, яку ще іноді називають морально-політичною, хоча термін «моральна відповідальність» викликає широку критику і не сприйняття серед теоретиків міжнародного права.

РОЗДІЛ 2

^ МІЖНАРОДНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯК ПІДСТАВА ПРИТЯГНЕННЯ ДО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
  1   2   3   4



Скачать файл (426.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации