Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Джужа О.М. та ін. Курс кримінально-виконавчого права України - файл Джужа - Курс крим_нально-виконавчого права України, 2000.doc


Джужа О.М. та ін. Курс кримінально-виконавчого права України
скачать (320.7 kb.)

Доступные файлы (1):

Джужа - Курс крим_нально-виконавчого права України, 2000.doc1614kb.10.05.2009 01:06скачать

содержание

Джужа - Курс крим_нально-виконавчого права України, 2000.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України

Курс кримінально-виконавчого права України

Загальна та Особлива частини

Навчальний посібник

За загальною редакцією О.М. Джужи, доктора юридичних наук, професора

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

Юрінком Інтер 2000

ББК 67.9(4УКР)309я73 Рекомендовано Міністерством
К93 освіти і науки України

(лист № 2/252 від 25 лютого 2000 р.)

РЕЦЕНЗЕНТИ

БАГРІЙ-ШАХМАТОВ Л.В., заслужений діяч науки та техніки України, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України;

ГЛУШКОВ В.О., заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор;

ЛАНОВЕНКО І.П., доктор юридичних наук, професор, член-ко-респондент АПрН України

^ АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

ДЖУЖА О. М, доктор юридичних наук, професор — теми 1, З, Ю, 12;

КОРЧИНСЬКИЙ В.О., кандидат юридичних наук — теми 6—9; ФАРЕНЮК С.Я., кандидат юридичних наук, доцент — теми 2,

4-5-15

^ [ВАСИЛЕЦЬ В.Б], кандидат юридичних наук — теми 11, 13, 14;

Науковий редактор МІЛЛЕР А.Й., кандидат юридичних наук

Шеф-редактор видавництва КОВАЛЬСЬКИЙ В.С., ка

^ Курс кримінально-виконавчого права України: К93 Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, |В.Б. Василець|; За заг. ред. О.М. Джужи. — К: Юрінком Інтер, 2000. — 304 с. — Бібліогр. в кінці тем.

І5ВК 966-7784-03-7

У навчальному посібнику на підставі діючих норм, практики виконання покарань, вжиття заходів виховного впливу, нових теоретичних підходів, а також з урахуванням змін і доповнень чинного законодавства розглядаються проблеми Загальної та Особливої частин кримінально-виконавчого права країни.

Розрахований на студентів, слухачів та курсантів, викладачів \ спеціальних юридичних вищих да середніх навчальних закладів, ; науковців і практичних працівників системи виконання покарань.

ББК 67.9(4УКР)309я73+67.309я73

І5Щ_966-7784-03-7 ; © Кфлектив авторів, 2000

—_ е Йрінком Інтер, 2000

ВСТУП

Видання "Курсу Кримінально-виконавчого права Украї­ни. Загальна та Особлива частини" зумовлене потребою ви­кладання відповідної галузі права в нових соціально-політич­них, економічних та правових умовах, що склалися в Україні після 1991 року.

Конституція України (прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року) проголосила, що Україна є су­веренна і незалежна, демократична, соціальна, правова дер­жава, що вказує на верховенство закону в усіх сферах життя суспільства.

Розпад Союзу РСР та заснування суверенної Української держави призвели до суттєвих'змш у характері та системі дер­жавної влади і управління, обумовлюючи нові шляхи критич­ного аналізу й переосмислення законів і нормативних актів радянського періоду та необхідність змін і доповнень до норм чинного законодавства. Заснована нова система економічних відносин власності, процес розвитку яких проходить в умовах використання нових підходів у політиці, ідеології, праві.

Починаючи з 1991 року, до Виправно-трудового кодексу України були внесені істотні зміни і доповнення. Виключені такі види покарань, як заслання і вислання; направлення у виховно-трудовий профілакторій; призупинено умовне звіль­нення засуджених з ,місць позбавлення волі з обовязковим за­лученням до праці. В результаті Виправно-трудовий кодекс України позбувся статей, які регулюють їх виконання. Вве­дений мораторій на виконання смертних вироків.

Відповідно до вимог міжнародно-правових актів про пра­ва людини та громадянина, зокрема, Загальної декларації прав людини, Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, піддалися змінам і доповненням окремі глави, що регулюють правове становище засуджених, режим, умови праці, виховну роботу, навчання та інші інститути виправно-трудового законодавства. Введені нові розділи, що регламен­тують участь громадськості у виправленні та перевихованні засуджених.

У 1996 році галузь законодавства, що регулює виконання кримінальних покарань в Україні, дістала нову назву — "Кри­мінально-виконавче право". Вона передбачає розширення кола субєктів правового регулювання суспільних відносин, які виникають при виконанні покарань.

Зміни і доповнення чинного виправно-трудового законо­давства, внесені в 1991—1998 роках, потрібно розглядати як підготовчий етап до створення кримінально-виконавчої галу­зі законодавства України.

Водночас з перебудовою законодавства здійснюється ре­форма кримінально-виконавчої системи і організації діяль­ності установ і органів держави, які виконують покарання. Так, Указом Президента України за № 344/98 від 22 квітня 1998 року було утворено Державний департамент України з питань виконання покарань, прийнято Положення про Дер­жавний департамент України з питань виконання покарань, яке введено в дію Указом Президента України за № 827/98 від 31 липня 1998 року. Указом Президента України за № 248/99 від 12 березня 1999 року затверджений Закон Украї­ни "Про виведення Державного департаменту з питань вико­нання покарань з підпорядкування МВС України".

Значимість запропонованого курсу лекцій полягає в тому, що в ньому вперше названі вище новели враховані. Крім то­го, з повною підставою можна ствердити, що на сьогодні з урахуванням їх актуальності та новизни, недостатності нав­чальної інформації на цю тему лекційна форма подання ма­теріалу є найдоцільнішою.

Умовні скорочення, використані у книзі

ВТК — Виправно-трудовий кодекс

ВТУ — виправно-трудова установа

ДДПВП — Державний департамент з питань виконання покарань

ІВР — інспекція виправних робіт

КК — Кримінальний кодекс

КПК — Кримінально-процесуальний кодекс

СІЗО — слідчий ізолятор

УВП — установа виконання покарань

У(В)ДДПВП — управління (відділи) Державного департаменту з питань виконання покарань

ЦК — цивільний кодекс

ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс

ШІЗО — шрафний ізолятор

Загальна частина

^ Тема 1. Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України

1. Політика держави у сфері виконання
кримінального покарання,


Поняття і суть кримінально-виконавчої політики в Україні

^ 2. Поняття кримінально-виконавчого права

і його місце в сиаемі права. Предмет науки, система та основні принципи

  1. Норми та джерела кримінально-виконавчого
    права


  2. Кримінально-виконавчі правовідносини,
    їх зміст і особливості


Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 7

^ 1. Політика держави у сфері виконання

кримінального покарання.

Поняття і суть кримінально-виконавчої

політики в Україні

В основі формування та розвитку правової системи дер­жави, різних галузей законодавства, його правових форм і на­прямів перебуває політика. Вона відображає принципи, стра­тегію, основні напрями та форми досягнення соціальних ці­лей, що стоять перед суспільством, його політичними та владними структурами. Загальна мета соціальної політики має складну ієрархію, яка залежить від характеру та спрямо­ваності діяльності держави та її органів щодо її реалізації.

Один із таких напрямів — політика в сфері боротьби зі злочинністю. В ній у концентрованому вигляді містяться зав­дання, принципи, стратегія, основні напрями, форми і мето­ди контролю держави за злочинністю. Ця політика повинна виражати та забезпечувати захист прав і законних інтересів громадян України від злочинних посягань. Відповідно до ст. З Конституції України "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю... Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Політика в сфері боротьби зі злочинністю спрямовує ді­яльність держави, її відповідних органів на профілактику зло­чинів та інших правопорушень, їх своєчасне припинення (за­побігання), реалізацію відповідальності осіб, які скоїли зло­чини, виконання покарання щодо засуджених і досягнення його цілей. Політика держави в цій сфері багатопланова, її можна умовно розділити на політику в сфері профілактики злочинності, кримінальну політику та політику у сфері вико­нання покарання.

Аналізуючи зміст політики у сфері виконання покарання, передусім варто зупинитися на термінології, що застосовуєть­ся у підручниках та юридичній літературі стосовно вказаної тематики. Традиційно, відповідно до найменування галузі за­конодавства, вона мала назву "виправно-трудова політика". Але цей термін після внесення суттєвих змін на початку 90-х років у систему покарань перестав відповідати своєму змісто­ві, оскільки із виправно-трудового законодавства виключені вислання і заслання, призупинені такі види кримінально-правового впливу, як умовне засудження до позбавлення волі і умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим

8 Тема 1

залученням до праці. Сьогодні, з точки зору чинного законо­давства, заходи виправно-трудового впливу в повному обсязі застосовуються лише при виконанні позбавлення волі. Отже, норми чинного виправно-трудового законодавства носять пе­реважно кримінально-виконавчий характер. Крім того, най­менування "виправно-трудова політика" і відповідна галузь права орієнтують у першу чергу на залучення засуджених до праці при виконанні кримінальних покарань. Між тим, попе­редня історія системи місць позбавлення волі засвідчила, що ідея використання праці засуджених значною мірою дискре­дитувала себе. Але й термін "кримінально-виконавча політи­ка" застосовувати поки що зарано, оскільки чинним є Ви­правно-трудовий кодекс 1970 р. Тому, на наш погляд, доціль­ніше оперувати поняттям "політика в сфері виконання кримінального покарання", оскільки це поняття точніше відображає суть діяльності держави в цій галузі соціальної політики.

Таким чином, як складова частина політики в галузі бо­ротьби зі злочинністю, політика в сфері виконання кримі­нального покарання визначає цілі, принципи, стратегію, основні напрями, форми і методи діяльності держави по за­безпеченню виконання покарання, виправленню засуджених, попередженню вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Цілі та принципи політики в цій галузі найбільш стабільні, бо базуються на вироблених міжнарод­ним співтовариством положеннях про поводження із за­судженими, відповідних міжнародних актах, досягненнях науки.

Стратегія політики в сфері виконання покарання хоча й досить стабільна, все ж таки може змінюватися у зв'язку зі змінами в економіці, політиці, ідеології. Стратегію, основні форми і методи політики в сфері виконання кримінального покарання, її формування і розвиток прямо чи опосередкова­но визначає комплекс соціальних факторів. До основних із них можна віднести соціально-політичний та економічний стан суспільства, моральні цінності та правові уявлення, стан і динаміку злочинності в державі, вимоги міжнародних актів про права людини і поводження із засудженими, діяльність міжнародних організацій, розвиток правової науки.

Соціально-економічне благополуччя суспільства, чіткість політичних цілей, що їх ставить перед собою держава, послі­довна їх реалізація виконавчою владою, стабільність розвит­ку, відсутність значних соціальних конфліктів створюють

^ Кримінально-виконавча політика та кримінальне-виконавче право України 9

сприятливі умови для успішної реалізації цілей і принципів політики у сфері виконання покарання. І навпаки, дестабілі­зація соціально-політичної ситуації, неясність і протиріччя цілей суспільного розвитку, соціальна напруга та конфлікти деструктивно впливають на формування і реалізацію політи­ки в сфері виконання покарання.

Безпосередньо на політику в сфері виконання покарання впливає економічний стан суспільства. Благополучна в еко­номічному відношенні держава може ставити більш високі ці­лі, робити стратегію фундаментальною, а основні форми та методи її реалізації здатними для створення матеріальної бази успішного виконання поставлених цілей. В умовах же еконо­мічної кризи та зубожіння населення стратегія політики в сфері виконання покарання перебуває у більшій залежності від економічного стану суспільства, ніж від її цілей і принци­пів. Створений розрив між принципами і їх реальним втілен­ням в кінцевому результаті дискредитує їх. Не випадково в Мінімальних стандартних правилах поводження із засудже­ними підкреслюється: "... беручи до уваги різноманітність юридичних, соціальних, економічних... умов, ясно, що не всі ці правила можна застосовувати повсюди і одночасно". Тому при формуванні стратегії політики в сфері виконання пока­рання не можна ставити нереальні завдання.

Політика в сфері виконання покарання залежить і від мо­рального стану суспільства, рівня правової свідомості насе­лення. Держава може проголошувати та закріплювати високі моральні та правові принципи, але вони не завжди адекватно сприймаються і засвоюються всіма прошарками суспільства. У різних соціальних груп може бути значне відхилення від пропагованих моральних і правових цінностей. Ступінь тако­го відхилення залежить від самого розвитку суспільства. Як­що воно благополучне і стійке в соціально-політичному від­ношенні, ці протиріччя не такі вже й очевидні та контрастні, вони істотно нейтралізуються. Ставлення до засуджених за таких умов стає більш терпимим, гуманним, що неминуче впливає через державні й громадські структури на формуван­ня стратегії політики в сфері виконання покарання, форм і методів її реалізації. Із загостренням соціальних конфліктів послаблюються моральні засади суспільства, що призводить до погіршення відносин між людьми, формує негативні по­гляди на засуджених.

10 Тема 1

На формування стратегії політики в галузі виконання по­карання справляє вплив динаміка і структура злочинності. При стабільному рівні злочинності чи при його зниженні по­літика в цій сфері, як правило, гуманніша. Разом з тим зрос­тання кількості злочинів, особливо тяжких, стимулює жорст­кіші політичні й правові рішення.

Міжнародні акти про права людини, поводження із засу­дженими також впливають на політику держави в сфері вико­нання покарання. Це випливає насамперед з п. 1 ст. 9 Кон­ституції України, відповідно до якого "чинні міжнародні до­говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства Ук­раїни".

Україна, як правонаступниця СРСР, відповідно до Віден­ської угоди (1989 р.) зобов'язана привести своє законодавство згідно з міжнародними угодами про захист прав людини, в тому числі і в сфері боротьби зі злочинністю. Відповідно до цих угод держави-учасниці повинні забезпечувати, щоб з усі­ма особами, які утримуються під вартою чи в ув'язненні, по­водилися гуманно, з повагою до гідності, властивій людській особистості.

Значимість сформульованих у міжнародних угодах прин­ципів і загальних положень про захист прав людини і пово­дження із засудженими для формування цілей і принципів політики в сфері виконання покарання визначається тим, що вони носять міждержавний характер, стабільні, не підлягають впливу соціальної і політичної кон'юнктури, що складається в конкретній державі, не залежать від ідеологічних і криміно­логічних факторів, а тому є чітким орієнтиром для розвитку політики, законодавства та правозастосувальної діяльності в сфері виконання покарання.

Суб'єктами формування і розвитку політики в сфері ви­конання покарання є Верховна Рада України (визначення за­сад внутрішньої політики, прийняття законів, у тому числі кримінальних і кримінально-виконавчих, актів амністії то­що), Президент України (питання помилування засуджених і т. ін.), Кабінет Міністрів України (прийняття постанов сто­совно здійснення внутрішньої політики держави).

Політика в сфері виконання покарання реалізується в різ­них формах і насамперед — у кримінально-виконавчому за­конодавстві. Сьогодні вона закріплена у Виправно-трудовому кодексі, Положенні про порядок і умови виконання кримі­нальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-тру-

^ Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 11

дового впливу на засуджених, а також у підзаконних актах — Указах Президента України (про порядок здійснення помилу­вання); постановах Кабінету Міністрів України з питань, пов'язаних із виконанням покарання (харчування засудже­них, їх медичне і побутове забезпечення); нормативних актах МВС (рішеннях колегії, наказах тощо).

^ 2. Поняття кримінально-виконавчого права

і його місце в системі права. Предмет науки, система та основні принципи

Нині здійснюється трансформація виправно-трудового права у кримінально-виконавче. Поняття "виправно-трудове право" стало застосовуватися із середини 20-х років. До того воно включалося у зміст поняття "пенітенціарна чи виправ­но-трудова політика", під якою розумілася сукупність заходів щодо виправлення та перевиховання засуджених, до яких від­носилося і прийняття відповідних юридичних норм.

Прийняття в 1925, р. Виправно-трудового кодексу Украї­ни, практика застосування його норм засвідчили фактичне іс­нування виправно-трудового права. В 1931 р. в Україні був підготовлений новий проект Виправно-трудового кодексу, однак остаточно він не був прийнятий. Із середини 30-х років у зв'язку з масовими репресіями та грубими порушеннями за­конності в сфері кримінальної відповідальності та її реалізації норми Виправно-трудового кодексу (1925 р.) фактично підмі­нялися відомчими нормативними актами. Хоча на нього й робилися посилання, він був формальним. Іншими слова­ми — виправно-трудове право перестало існувати.

Такий стан зберігався до 50-х років. Відновлення, а фак­тично, друге народження виправно-трудового права відбуло­ся в силу принципових політичних рішень 1954—1956 років. Дістали розвиток нові положення виправно-трудової політи­ки, відновилося правове регулювання виконання покарання, насамперед у вигляді позбавлення волі. Спочатку на рівні Положення, яке було затверджене урядом України в 1961 р., а потім — Виправно-трудовим кодексом України, який був прийнятий 23 грудня 1970 р. і вступив у силу з 1 червня 1971 р. Цей законодавчий нормативний акт з відповідними змінами і доповненнями діє, як підкреслювалося вище, і сьогодні. Виправно-трудовий кодекс України фактично регу-

12 Тема 1

лює порядок і умови відбування засудженими покарання у вигляді позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі.

Зазначимо, що ще до прийняття діючого виправно-трудо­вого законодавства в юридичній літературі була висловлена думка, згідно з якою нормами цього законодавства варто уре­гулювати порядок і умови виконання всіх кримінальних по­карань. Вперше цю точку зору висловив Л. В. Багрій-Шахма-тов в 1964 р.

Знову це питання виникло після прийняття чинного Ви­правно-трудового кодексу України (ВТК). Справа в тому, що в ч. 2 та ч. З ст. 2 ВТК передбачалося створення законодавчих актів про порядок та умови відбування покарання засуджени­ми в дисциплінарному батальйоні та інших видів криміналь­них покарань, крім тих, які передбачені кодексом. У зв'язку з цим виникає запитання: до якої галузі законодавства треба віднести ці законодавчі акти? Сам Виправно-трудовий кодекс указує на можливість включення їх до складу виправно-тру­дового законодавства, оскільки в ст. 1 ВТК поставлено зав­дання "забезпечення виконання кримінального покарання". При такому формулюванні закону можна зробити висновок, що мається на увазі, — покарання взагалі, чи будь-яке пока­рання. Ця думка підтверджується положенням Закону Украї­ни від 15 грудня 1992 р. "Про внесення доповнень і змін у деякі законодавчі акти України, відповідно до яких ч. 2 ст. 2 ВТК викладена в такій редакції: "Виправно-трудове законо­давство України встановлює порядок і умови відбування по­карання і застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, виправних робіт без позбавлення волі, засуджених до направлення в дисциплінар­ний батальйон, порядок і умови виконання та відбування ін­ших видів кримінального покарання, а також порядок діяль­ності установ та органів, які виконують вироки до цих видів покарання...".

Розширення предмету виправно-трудового законодавства є цілком допустимим, оскільки відображає реальну тенденцію розширення предмету цієї галузі законодавства.

Якщо перший Виправно-трудовий кодекс України регу­лював порядок і умови виконання покарання у вигляді по­збавлення волі, а також примусових робіт (нині — виправні роботи без позбавлення волі), то пізніше виправно-трудовим законодавством стали, регулюватися порядок і умови вико­нання інших кримінальних покарань: заслання, вислання,

^ Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 13

умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим за­
лученням засудженого до праці та умовного звільнення з
місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудже­
ного до праці.

З прийняттям 1984 р. Положення про порядок і умови ви­конання кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу, питання про розширення пред­мету законодавчого регулювання суспільних відносин, що виникають у зв'язку з виконанням всіх покарань, були пере­несені в площину створення в результаті переробки і об'єд­нання Виправно-трудового кодексу України і названого Положення єдиного законодавчого акта — Кримінально-ви­конавчого кодексу. Іншими словами, законодавство про виконання кримінальних покарань повинно бути єдиним до­кументом, що регламентував би виконання всіх покарань.

Розглянемо поняття, ознаки і предмет правового регулю­вання виконання покарань.

Кожна галузь права, в тому числі кримінально-виконавче, закріплює в своїх інститутах і нормах цілі, принципи, страте­гію, напрямки, основні засоби і методи політики держави в тій чи іншій соціальній сфері. Кримінально-виконавче право закріплює основні положення політики держави в сфері ви­конання покарання.

Кримінально-виконавче право є самостійною галуззю права, до ознак якої відносяться власний предмет і метод правового регулювання, а також система норм. Традиційно вважалося, що предметом даної галузі права є регулювання порядку і умов виконання (відбування) покарання, пов'яза­ного із застосуванням заходів виправно-трудового впливу. Внаслідок суттєвих змін у законодавстві змінювався предмет правового регулювання виправно-трудового права, воно все менше ставало виправно-трудовим. Тому сьогодні до предме­ту правового регулювання цієї галузі права можна віднести виконання (відбування) всіх видів покарань, передбачених кримінальним законодавством. •

До предмету кримінально-виконавчого права згідно з ч. 2 ст. 2 ВТК відноситься застосування до засуджених заходів ви­правно-трудового впливу. Із перелічених у цій статті видів по­карань, пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудо­вого впливу, лишилися тільки позбавлення волі і виправні роботи без позбавлення волі.

14 Тема 1

Більш предметний аналіз фактичних відносин, які склада­ються при виконанні вказаних покарань, свідчить, що в пов­ному обсязі заходи виправно-трудового впливу застосовують­ся лише при виконанні покарання у вигляді позбавлення волі. В своєрідній формі ці заходи застосовуються при відбуванні покарання в дисциплінарному батальйоні, де вони поєдну­ються з військовим навчанням і вихованням. Стосовно ви­правних робіт, у ст. 98 ВТК вказується лише, що виправлення осіб, які відбувають даний вид покарання, здійснюється на ос­нові участі в суспільне корисній праці, а виховна робота про­водиться трудовим колективом. У зв'язку з цим можна зроби­ти висновок: при виконанні виправних робіт здійснюється не виправно-трудовий вплив, а виховна робота у звичайних фор­мах з урахуванням особи вихованців.

До предмету кримінально-виконавчого права ч. 2 ст. 2 ВТК відносить також регламентацію діяльності установ і ор­ганів виконання покарання. Найповніше Виправно-трудовий кодекс України регулює порядок діяльності виправно-трудо­вих установ, на які покладено виконання позбавлення волі. Порядок діяльності інспекцій виправних робіт, які виконують виправні роботи, визначається розділом VI Виправно-трудо­вого кодексу України. Діяльність інших органів, які викону­ють покарання, не пов'язані із застосуванням заходів виправ­но-трудового впливу, регулюється Положенням про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не прв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Поря­док діяльності командування дисциплінарного батальйону регулюється Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для такого висновку: до предмету кримінально-виконавчого права від­носиться регулювання діяльності адміністрації підприємств, організацій, на яких працюють засуджені. Так, ст. 100 ВТК детально регламентує діяльність адміністрації підприємств, установ і організацій за місцем відбування засудженими ви­правних робіт без позбавлення волі, зокрема контроль за їх поведінкою на виробництві і в побуті, а також проведення з ними виховної роботи. Положенням про порядок і умови ви­конання покарання, не пов'язаних із заходами виправно-тру­дового впливу на засуджених, на адміністрацію підприємств, установ і організацій покладається низка обов'язків щодо за­безпечення виконання конкретного покарання (статті 6, 17 ВТК).

^ Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 15

До предмету кримінально-виконавчого права відноситься регулювання порядку діяльності громадськості по виправлен­ню і перевихованню засуджених (статті 122—126 ВТК).

Низка норм кримінально-виконавчого законодавства ре­гулює діяльність адміністрації виправно-трудових установ щодо громадян/які перебувають на території цих установ, а також встановлює правила поведінки цих осіб. Такі випадки передбачені стосовно адвокатів (ст. 40 ВТК), осіб, які працю­ють на виробничих об'єктах, де використовується праця засу­джених (ст. 48 ВТК).

« Таким чином, предметом кримінально-виконавчого права є відносини, що виникають при виконанні (відбуванні) всіх видів кримінального покарання, при застосуванні до засудже­них заходів виправно-трудового впливу, які притаманні від­повідним видам покарання; відносини, що виникають між установами і органами, які виконують вироки до різних видів покарань, і'засудженими;'відносини, що виникають у зв'язку з участю громадськості і трудових колективів у виправленні засуджених; відносини, що виникають між адміністрацією підприємств, установ і організацій та засудженими, які на них працюють, з приводу виконання покарання; відносини, що виникають між установами і органами виконання покарання і окремими громадянами з приводу виконання певних видів покарання. •

Самостійність галузі права характеризується наявністю власного методу правового регулюванняХуспільних відносин, що входять до її предмету. Хоча ця ознака — допоміжна, все ж вона впливає на характер суспільних відносин, що виника­ють між суб'єктами, а також на співвідношення їх прав і обов'язків. Оскільки покарання є формою державного при­мусу, його виконання визначає характер основного методу правового регулювання — імперативний, який передбачає не­рівність субєкгів правовідносин. Однак це не виключає засто­сування й інших методів правового регулювання — диспози­тивного, заохочувального тощо.

В якості ознаки самостійності галузі права в теорії права вказується на наявність особливої системи правових норм, які прийняті для регулювання певного виду суспільних відно­син. До системи норм кримінально-виконавчого права вхо­дять норми Виправно-трудового кодексу, а також Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засу­джених, прийнятого на підставі ч. 4 ст. 2 ВТК.

16 Тема 1

Кримінально-виконавче право входить до загального комплексу галузей права, що регулюють боротьбу зі злочин­ністю, який утворюють також кримінальне і кримінально-процесуальне право. У зв'язку з цим важливе значення набуває місце кримінально-виконавчого права в даному пра­вовому комплексі, його взаємозв'язок і розмежування з кри­мінальним і кримінально-процесуальним правом.

Кримінальне право — базове стосовно всіх правових галу­зей, що регулюють боротьбу зі злочинністю. Це визначає його первинність і одночасно єдність цілей, принципів і методів правового регулювання, однаковий понятійний апарат цих галузей.

Кримінальне і кримінально-виконавче право регулюють суспільні відносини, які виникають при застосуванні пока­рання і звільненні від нього. В цій сфер* правового регулю­вання виразно можна виділити пріоритети кримінального права стосовно кримінально-виконавчого.'Кримінальне пра­во визначає поняття, цілі, види, підстави відповідальності і покарання, звільнення від нього, тобто формулює ключові юридичні категорії, залишаючи для кримінально-виконавчо-го права регулювання суспільних відносин у сфері виконання (відбування) покарання.

Базова роль кримінального права щодо кримінально-ви-конавчого визначається ще одним принциповим положен­ням. Формою життя матеріального права є процесуальний за­кон. Для кримінального права такою формою його реалізації є не лише кримінально-процесуальне, але й кримінально-ви­конавче право. Маючи загальні з ним інститути, кримінальне право визначає їх матеріальний зміст, а кримінально-вико­навче — процедурний.

Порівняльний аналіз кримінального і кримінально-вико-навчого законодавства дозволяє виділити три рівні взаємо­зв'язки цих галузей. На першому, вищому рівні забезпечуєть­ся єдність цілей, принципів і загальних положень понятійно­го апарату, а також провідних інститутів цих галузей законодавства (зміст покарання і його виконання, система виправно-трудових установ, підстави звільнення від покаран­ня). На другому рівні їх взаємозв'язок ускладнюється. Кримі­нальний закон лише визначає характер правового регулюван­ня виконання (відбування) конкретних видів покарання. Він визначає сутність і зміст конкретних видів покарання і деле­гує повноваження виконавчому закону встановлювати в пев­ному обсязі позбавлення чи обмеження прав і законних інте-

^ Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 17

ресів засуджених при визначенні порядку виконання кон­кретних видів покарання, але в межах, встановлених ним же. Зокрема, в Кримінальному і Виправно-трудовому кодексах України проглядається чіткий взаємозв'язок між класифіка­цією засуджених до позбавлення волі і системою виправно-трудових установ. На третьому рівні їх взаємозв'язок ще біль­ше опосередковується. Кримінальний закон створює тільки нормативні передумови для розвитку окремих інститутів і норм кримінально-виконавчого права, наприклад, оцінка кримінальним законом ступеня тяжкості вчиненого злочину, визначає умови відбування засудженими покарання.

Тісний взаємозв'язок цих галузей права вимагає їх розме­жування, що дозволяє усунути конкуренцію і дублювання су­міжних інститутів і норм. Вихідне положення для вирішення цієї проблеми — розуміння норми кримінального права як матеріальної, а виконавчого — як процедурної. Іншими сло­вами, кримінально-виконавче право як процедурне стосовно кримінального, являє собою форму реалізації матеріального права, зокрема, виконання покарання. Тому рубежем у роз­межуванні цих галузей права повинне стати розуміння пока­рання з точки зору його матеріального і виконавчого (проце­дурного) змісту.


ГТ ТАНГ

І і ВІВ ЛЮТЕ КЛ }
Кримінально-виконавче право тісно взаємопов'язане з
кримінально-процесуальним правом, насамперед, по лінії ви­
конання вироків суду. Виконання покарання є складовою
частиною виконання обвинувального вироку, і з дня набран-
^я ним чинності починають реалізуватися норми криміналь-
.^но-виконавчого права.4' Кримінально-процесуальне право
С^Іокликане забезпечити здійснення правосуддя: певною мі-
І^)ою кримінально-виконавче право забезпечує реалізацію ре-
>чзультатів правосудця, оскільки регулює виконання вироку в
частині покарання. Обидві галузі права оперують спільним
понятійним апаратом, мають суміжні інститути і норми
(звільнення від відбування покарання за хворобою, умовно-
дострокове звільнення від покарання і заміна покарання
більш м'яким, зміна умов тримання засуджених до позбав­
лення волі тощо). Розмежування названих галузей права ви­
значається тим, що кримінально-виконавче право регулює
після$Щбву прбцедуру~р6аяізацїї вказаних суміжних інсти­
тутів,; а кримінально-процесуальне право — їх судову про­
цедуру. П Т.АНГ

2_ ,699

»*. ._ ...

18 Тема 1

Кримінально-виконавче право тісно пов'язане з конститу­ційним правом при регулюванні правового статусу засудже­них, з адміністративним правом у сфері управління установа­ми і органами виконання покарань, проходження служби співробітниками цих органів, застосування ними фізичної си­ли, спецзасобів і зброї до засуджених, а також з трудовим, ци­вільним, сімейним, фінансовим та іншими галузями права.

Викладені вище положення дозволяють визначити кримі­нально-виконавче право як самостійну галузь права, що регу­лює суспільні відносини, які виникають у процесі і в зв'язку з виконанням (відбуванням) всіх видів покарання, застосу­ванням заходів виправного впливу. В цих відносинах беруть участь установи і органи, які виконують вироки до різних ви­дів покарання, громадськість і трудові колективи у зв'язку з виконанням покладених на них завдань, адміністрації під­приємств, установ і організацій, де працюють засуджені, а та­кож окремі громадяни.

\Як будь-яка інша наука, наука кримінально-виконавчого права України являє собою галузь знань. При цьому під нау­кою кримінально-виконавчого права слід розуміти галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні зако­номірності, які обумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.

Наука кримінально-виконавчого права вивчає одноімен-ну галузь права; історію розвитку виправно-трудового права і діяльність органів, які виконують кримінальні покарання; практику діяльності цих органів і установ, досвід роботи ана­логічних установ у зарубіжних країнах. Вона, крім того, уза­гальнює і розповсюджує позитивний досвід діяльності орга­нів, які виконують покарання, розробляє пропозиції щодо удосконалення правових норм і практики їх застосування. Все це в сукупності складає предмет цієї науки.

Предметом курсу кримінально-виконавчого права є від­повідна йому галузь права. Предметом будь-якої конкретної науки слід вважати певні об'єктивно існуючі явища та зако­номірності, які лежать в основі його існування.

Оскільки наука кримінально-виконавчого права має сво­їм основним завданням пізнати відповідні явища та законо­мірності, а навчальний курс — дати отримані завдяки науко­вим дослідженням знання слухачам, які навчаються, а нав­чальна дисципліна йде слідом за наукою, користується її даними, можна вважати, що зміст навчальної дисципліни

^ Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 19

сприймає зміст відповідної науки. В той же час вона може включати в себе не весь комплекс проблем, які вивчаються, як правило, однойменною наукою, але й доповнюватися за рахунок суміжних проблем, що вивчаються в рамках інших наук.

Система курсу кримінально-виконавчого права поді-ляєтьсігна дві частини — Загальну і Особливу,

В Загальній частині вивчаються загальні питання теорії кримінально-виконавчого права: кримінально-виконавче за­конодавство України, кримінально-виконавчі правовідноси­ни, правовий статус осіб, які відбувають покарання, система установ і органів виконання покарань, участь громадськості у виправленні засуджених. Спеціально висвітлюються пробле­ми законності при виконанні кримінальних покарань.

В Особливій частині розглядаються передусім питання виконання покарання у вигляді позбавлення волі: класифіка­ція засуджених до позбавлення волі, правове регулювання за­стосування до засуджених основних засобів виправлення (режим, праця, виховна робота, навчання), матеріально-по­бутове забезпечення і медичне обслуговування,? особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених, комплекс правових та організаційних питань звільнення від відбування покарання і закріплення результатів виправлення. Розглядається також порядок виконання покарань без ізоля­ції від суспільства. Окремо вивчаються питання попереднього ув'язнення під варту.

* Кримінально-виконавче право, як й інші галузі права, має в своїй основі засадничі положення — принципи. Принципи кримінально-виконавчого права — це 'основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію і напрями розвитку ін­ститутів та норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань.

Система принципів кримінально-виконавчого права під­розділяється на три групи: загально-правові, міжгалузеві, га­лузеві. Загально-правові принципи включають законність, де­мократизм, гуманізм. Міжгалузеві — соціальну справедли­вість, невідворотність виконання покарання. Галузеві — •рівність засуджених перед законом, підпорядкування право­вого регулювання завданню виправлення засуджених, .дифе­ренціацію та індивідуалізацію виконання покарання,-поєд­нання покарання із заходами виправного впливу, участь гро­мадськості у виконанні покарання і виправленні засуджених.

20 Тема 1

Загально-правові принципи кримінально-виконавчого права

Принцип законності — конституційний, закріплений у ря­ді статей Конституції України (6, 19, 24, 68 та інших). У кри-мінально-виконавчому праві він проявляється у забезпеченні верховенства закону, який регулює виконання покарання та його пріоритети перед іншими нормативними актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Принцип закон­ності реалізується в точному й суворому дотриманні кримі­нально-виконавчого законодавства установами і органами виконання покарань, посадовими особами, працівниками ор­ганізацій, які взаємодіють з установами і органами виконання покарань, військовослужбовцями, які здійснюють охорону і конвоювання засуджених, громадськими організаціями, котрі беруть участь у виправленні засуджених, окремими грома­дянами при відвіданні місць відбування покарання і самими засудженими. Цей принцип закріплений також у статтях 4, 10, 11 ВТК.

^ Принцип демократизму відображає сутність багатьох ін­ститутів і норм кримінально-виконавчого права. Насамперед він реалізується у визнанні засудженого субєктом цієї галузі права. Принцип демократизму виражається в сутності органі­зації процесу виправлення засуджених, відкритості установ і органів виконання покарань, насамперед у залученні гро­мадськості до виховної роботи із засудженими, здійсненні контролю за діяльністю органів виконання покарань. Цей принцип закріплений у статтях 8, 9, 122—126 ВТК.

^ Принцип гуманізму кримінально-виконавчого права зна­ходить свій вияв у багатьох інститутах та нормах Виправно-трудового кодексу України й інших нормативних актах, які регулюють виконання покарань. Він закріплений у числен­них міжнародних документах про права людини і поводження із засудженими. Цей принцип виявляється також і в тих ці­лях, які ставить держава при виконанні покарання, — ви­правлення засуджених, повернення в суспільство повноправ­ними його членами. Він реалізується у заходах виправного впливу: суспільно корисній праці, інтенсивному психолого-педагогічному впливі, професійній підготовці і загальноосвіт­ньому навчанні, поряд з жорсткими режимними вимогами, що забезпечують дисципліну і порядок в місцях позбавлення волі, але одночасно створюють умови для забезпечення прав засуджених аж до умовно-дострокового звільнення.

Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 21

Міжгалузеві принципи кримінально-виконавчого права

Принцип соціальної справедливості покликаний оберігати інтереси суспільства, захищати його від нових злочинних по­сягань, відновлювати порушене злочином почуття справедли­вості. Цей принцип відображений у ст. 1 ВТК, яка визначає завдання кримінально-виконавчого законодавства, насампе­ред — забезпечення реалізації покарання (кари), і в ст. 7, що встановлює основні засоби виправлення засуджених. Вико­нання ними своїх обов'язків — першочергова вимога соціаль­ної справедливості.

^ Принцип невідворотності виконання покарання означає безумовність виконання покарання, призначеного судом, обов'язок засудженого терпіти кару.

Галузеві принципи кримінально-виконавчого права

Рівність засуджених перед законом. Підґрунтям цього принципу є: конституційний принцип рівності всіх перед за­коном (ст. 24 Конституції України); Загальна декларація прав і свобод людини (ст. 7); Мінімальні стандартні правила пово­дження з ув'язненими (ст. 6).

^ Принцип підпорядкування правового регулювання завданню виправлення засуджених. Він характеризує соціальну спрямо­ваність кримінально-виконавчого права, його інститутів, норм і принципів. У діючому законодавстві (ст. 1 ВТК) зав­дання виправлення засуджених поставлено на перше місце. Принцип виправлення закріплений також в ст. 49 ВТК, згід­но з якою виробничо-господарська діяльність виправно-тру­дових установ повинна бути підпорядкована їх основному завданню — виправленню і перевихованню засуджених.

Для працівників установ і органів виконання покарань вимоги цього принципу полягають в тому, щоб вся організа­ційна, практична діяльність була підпорядкована переважно досягненню мети виправлення засуджених. Кожне з управ­лінських рішень, що приймається, мусить оцінюватися пе­редусім саме з цієї точки зору.

^ Принцип диференціації та індивідуалізації виконання пока­рання — похідний від такого принципу кримінального права, як диференціація й індивідуалізація відповідальності. В кри-мінально-виконавчому праві він виражається в диференціації Й індивідуалізації виконання (відбування) покарання. Дифе-

22 Темаї

ренціація виконання покарання полягає в тому, що до різних категорій засуджених в залежності від тяжкості вчинених ни­ми злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується ка­ральний вплив в різних обсягах.

Один із методів диференціації виконання покарання — класифікація засуджених і розподіл їх по видах виправно-тру­дових установ. Цей принцип дістав своє відображення в стат­тях 12, 21 ВТК.

Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покаран­ня. Так, у ст. 7 ВТК, в якій закріплений цей принцип, вказу­ється, що засоби виправлення повинні застосовуватися з ура­хуванням характеру та ступеня суспільної небезпеки вчине­ного злочину, особи засудженого, а також його поведінки і ставлення до праці.

^ Поєднання покарання з заходами виправного впливу перед­бачає, що виконання покарань повинне супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Це стосується не лише засуджених до позбавлення волі чи ви­правних робіт, стосовно яких застосовується весь комплекс заходів виправно-трудового впливу згідно зі ст. 7 ВТК, але й покарань, не пов'язаних із застосуванням цих заходів. До таких засуджених повинні застосовуватися, в обов'язковому порядку, загальні заходи виховного характеру. Правовою під­ставою застосування цих заходів є вирок суду, що набрав чинності.

^ Участь громадськості у виконанні покарання, виправленні засуджених. Відповідно до діючого кримінально-виконавчого законодавства цей принцип реалізується шляхом контролю громадськості за діяльністю адміністрації установ виконання покарань, за вирішенням правових питань відбування засу­дженими покарання і закріплення результатів виправлення стосовно осіб, звільнених від покарання.

Всі принципи кримінально-виконавчого права взаємо­пов'язані і доповнюють один одного, тому й реалізація їх при виконанні покарання має бути комплексною.

Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 23

3. Норми та джерела кримінально-виконавчого права

У вигляді норм кримінально-виконавчого права виступа­ють загальнообов'язкові правила, закріплені у законах і підза-конних актах, які регулюють суспільні відносини, що виника­ють у процесі і з приводу виконання покарань.

Спроможність регулювати суспільні відносини повинна бути властива будь-якій юридичній нормі, в тому числі нормі, яка встановлює заборону. Такі норми ніби говорять: "Не ро­би цього, тримай себе в межах встановлених правил".

^ Норми кримінально-виконавчого права являють собою пра­вила поведінки, які містять заборони і дозвіл у сфері виконання покарань. Норми кримінально-виконавчого права, встанов­люючи права і обов'язки суб'єктів, які виконують і відбу­вають покарання, визначають службове становище відповід­них посадових осіб і поведінку засуджених у їх повсякденно­му житті. Визначаючи зміст відбування покарання, вони передбачають його належне виконання і гарантують межі ви­мог стосовно засуджених.

Найбільш різнобічне визначені нормами кримінально-виконавчого права порядок та умови відбування позбавлення волі, режим відбування покарання, праця засуджених, їх нав­чання і основні форми виховної роботи.

Зміст норм кримінально-виконавчого права становить со­бою такі правила поведінки, які нормами ніякою іншою га­луззю права не передбачені. Норми кримінально-виконавчо­го права регулюють повсякденне життя і побут засуджених, їх участь у праці, дозвілля, проведення серед них виховних захо­дів, навчання, тобто ті відносини, учасниками яких є засу­джені, і які у звичайному житті (на волі) регулюються норма­ми інших галузей права та моралі.

Норми кримінально-виконавчого права поділяються на види залежно від поставлених завдань і обраних підстав. За характером встановленого правила норми кримінально-вико­навчого права можуть бути зобов'язуючими, дозволяючими і Уповноважуючими. Різновидом уповноважуючої норми є зао­хочувальна норма; з точки зору структури норма криміналь­но-виконавчого права має, як і будь-яка інша норма, гіпоте­зу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза норми кримінально-виконавчого права визначає межі її чинності (дії), тобто ті умови, за яких повинна діяти

24 ^
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16



Скачать файл (320.7 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации