Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции по фінансовому праву України - файл 1.doc


Лекции по фінансовому праву України
скачать (306.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc307kb.20.12.2011 21:18скачать

содержание

1.doc

  1   2   3
Міністерство освіти і науки України

Одеській національний політехнічний університет

Кафедра обліку аналізу і аудиту

Конспект лекцій з дисципліни

«Фінансове право»


Укладач:

к.е.н. Ковтуненко К.В.

Одеса – 2010


Тема 1.

Фінансова діяльність держави

Поняття фінансової діяльності держави. Суб’єкти, об’єкт, зміст фінансової діяльності держави. Види й характеристика методів фінансової діяльності держави. Форма фінансової діяльності держави. Принципи фінансової діяльності держави. Фінансова система України. Види й повноваження органів, що здійснюють управління фінансовою діяльністю держави.
Фінансова діяльність держави — це діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою покриття фінансових потреб держави й виконання її функцій.

Методи фінансової діяльності держави — це конкретні прийоми та засоби, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє та використовує фонди коштів.

З огляду на три основні напрями фінансової діяльності держави можна виділити й три відповідні групи методів фінансової діяльності держави: 1) мобілізація; 2) розподіл; 3) використання.

Принципи фінансової діяльності.

1) Публічний характер фінансової діяльності держави.

2) Розподіл функцій у галузі фінансової діяльності держави між представницькими та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенції законодавчої та виконавчої влади загалом.

3) Принцип пріоритету органів законодавчої над органами виконавчої влади (тісно пов’язаний з попереднім принципом).

4) Принцип пріоритетності публічних видатків щодо прибутків казни.

5) Принцип здорових фінансів.

6) Принцип фінансової безпеки та інші принципи.

Фінансова система — сукупність фінансових інститутів, за допомогою яких держава мобілізує, розподіляє та використовує грошові кошти.

Фінансова система включає:

  • бюджетну систему;

  • децентралізовані фонди (фінанси галузей народного господарства);

  • кредитну систему;

  • державне страхування.

Бюджетну систему утворюють Державний бюджет і місцеві бюджети. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Фінансова політика держави безпосередньо здійснюється органами управління державними фінансами. У фінансовій діяльності держави беруть участь усі державні органи законодавчої та виконавчої влади.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється че­рез спеціалізовані державні органи виконавчої влади, наприклад, Мі­ністерство фінансів України, Державне казначейство України, Рахункову палату України, Державну податкову адміністрацію України.

Основні терміни теми

Державні фінанси — це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фон­дів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту й частини національного багатства у зв’язку з формуванням грошових доходів і накопичень у суб’єктів господарювання та держави і використання їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінансова діяльність державице діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децен­тралізованих фондів грошових коштів.

Фінансова політика держави — сукупність державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою її функцій.

Фінансова система — сукупність фінансових інститутів, за допомогою яких держава мобілізує, розподіляє та використовує грошові кошти.

Фінансові ресурси — сукупність усіх цільових фондів грошових коштів держави, це не тільки майно держави, але й спеціальний інструмент, яким розпоряджаються державні органи.

Фінансово-правові акти — належним чином прийняті органами державної влади та місцевого самоврядування відповідні рішення з питань фінансової діяльності, що віднесені до їх компетенції та мають юридичні наслідки.
Тема 2.

Предмет, метод і система фінансового права

Характеристика відносин, що становлять предмет фінансового права. Характерні риси методу фінансового права. Система фінансового права України. Місце фінансового права в системі права України. Галузі права, суміжні з фінансовим правом. Відмежовування фінансового права від інших галузей права. Наука фінансового права.
Предметом галузі права є коло суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.

Предмет фінансового права становлять суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, тобто відносини щодо формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою реалізації функцій держави1.

Предмет фінансового права становлять тільки ті відносини, які врегульовані правом у цій сфері за допомогою методу владних приписів.

Крім методу владних приписів у фінансовому праві використовують методи рекомендацій (між представницькими органами влади держави різного рівня та урядом України — наприклад, під час складання проекту Державного бюджету) та узгодження (використовується в процесі вирішення питань органами, що здійснюють фінансову діяльність одного рівня, іноді між сторонами, що уклали фінансовий договір (наприклад, договір про податковий кредит).

Метод фінансово-правового регулювання є підставою для відмежовування фінансового права від інших галузей.

Система фінансового права — об’єктивно зумовлена внутріш­ня побудова, об’єднання та розміщення фінансово-правових норм у певному зв’язку й послідовності.

Фінансове право як галузь права поділяється на загальну та особливу частину.

До загальної частини фінансового права входять норми, що визначають: поняття, зміст, принципи, методи, форми фінансової діяльності держави; систему та правовий статус державних органів, що здійснюють управління фінансовою діяльністю держави; предмет, метод фінансового права; фінансово-правові відносини, фінансово-правові норми, правове положення суб’єктів фінансового права та фінансових правовідносин; види, методи, органи фінансового контролю; підстави, ознаки, порядок застосування фінансово-правової відповідальності.

До особливої частини фінансового права належать розділи, які об’єднують правові норми, що регулюють відносини у сфері: держав­ного бюджету, місцевих бюджетів, державних доходів, державних видатків, банківського кредитування та безготівкових розрахунків, грошового обігу й валютного регулювання. Ці розділи є підгалузями фінансового права і, своєю чергою, об’єднують фінансово-правові інститути, які містять правові норми. Наприклад, банківське право містить інститути відкриття рахунків у банках, кредитування тощо.

Фінансове право має спільні риси з цивільним правом, передусім через подібність предмета правового регулювання. Як відомо, предметом цивільного права є майнові та немайнові відносини, а предметом фінансового права — відносини, які за своїм характером є майновими. Тому розмежування цих галузей права слід проводити за критерієм методу.

На противагу цьому спільні риси фінансового та адміністративного права виявляються саме в схожому методі — імперативному. Тому відмінності між адміністративним і фінансовим правом слід з’ясовувати шляхом розмежування предмету правового регулювання. Метод фінансового та адміністративного права також, на пер­ший погляд, однаковий, але в адміністративному праві суб’єктам надається більше оперативної самостійності.

Наука фінансового права — це вчення про фінансове право, тобто систему знань, що має певний ступінь єдності та узагальнення. Вона вивчає реальні суспільні процеси, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням державою та державними утвореннями грошових коштів.

Предметом науки фінансового права є фінансове право як галузь права України. Предмет науки фінансового права становить сукупність наведених нижче основних компонентів:

  • норм та інститутів фінансового права України;

  • фінансово-правових відносин;

  • фінансового законодавства;

  • тенденції розвитку фінансово-правового регулювання.

Методологія науки фінансового права — це ті принципи та методи дослідження, які використовуються в науці для пізнання її предмета й отримання наукового результату.

Методи науки фінансового права — це певні прийоми (способи), за допомогою яких забезпечується дослідження предмета фінансового права.

Основні терміни теми

Наука фінансового права — це галузева, суспільна, публічно-правова наука, предметом вивчення якої є фінансове право як галузь права, яка є системою знань у вигляді фінансово-правових концепцій, категорій, принципів; правил юридичної техніки у сфері державних фінансів; наукових прогнозів і пропозицій щодо вдосконалення правотвор­чої та правозастосовчої діяльності.

Фінансове право — це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Фінансово-правові категорії — це вироблені наукою фінансового права поняття, що виражають найсуттєвіші властивості юридичної діяль­ності в галузі державних фінансів.

Фінансово-правові концепції — це вироблені наукою фінансового права абстрактні, узагальнені ідеї з проблем фінансового права.

Фінансово-правові принципи — це вироблені наукою фінансового права засади, на яких повинна будуватись юридична діяльність у галузі державних фінансів.
Тема 3.

Фінансово-правові норми та джерела фінансового права

Поняття та особливості фінансово-правових норм. Види фінансово-правових норм. Структура фінансово-правової норми. Санкції фінансово-правових норм. Джерела фінансового права. Опорні закони в системі фінансового законодавства України як акти вищої юридичної сили. Підзаконні нормативні акти в системі фінансового законодавства. Дія фінансово-правових актів у часі, просторі та за колом осіб.
Фінансово-правова норма — це встановлене державою й забезпечене заходами державного примусу правило поведінки у відносинах, що виникають у процесі утворення, розподілу й використання грошових фондів держави.

Для фінансово-правових норм характерні певні особливості.

Так, вони мають специфічне цільове призначення, тобто регулювання відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, а саме формування, розподіл і використання державних фондів грошових коштів. Фінансово-правові норми є засобом реа­лізації суспільних, тобто публічних, а не приватних інтересів. Ці норми відрізняються від інших норм у системі права своєю нестабільністю.

Крім того, фінансово-правові норми носять державно-влад­ний, імперативний характер.

Структура фінансово-правової норми — це її внутрішня побудова, яка полягає в її поділі на складові частини, пов’язані між собою.

Гіпотеза — перша частина фінансово-правової норми, в якій вказується на ті умови, за наявності яких суб’єкту слід керуватися цією нормою. (Відповідає на питання «якщо», «у разі».)

Диспозиція — частина фінансово-правової норми, яка вказує на поведінку, яка повинна мати місце за наявності обставин, передбачених гіпотезою (частіше вказуються певні обов’язки, інколи — права).

Санкція — частина фінансово-правової норми, яка вказує на заходи державного примусу, які можуть бути застосовані до суб’єк­тів, що порушують диспозицію цієї фінансово-правової норми.

Зазвичай у статтях фінансового законодавства відсутні певні елементи фінансово-правової норми. Тоді вони містяться в інших статтях того самого нормативного акту або іноді в інших нормативних актах.

Залежно від функцій, які виконує фінансове право, фінансово-правові норми поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні — це норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам прав і покладення на них обов’язків.

Охоронні — це норми, які передбачають застосування заходів державного примусу за фінансові правопорушення.

2. Залежно від змісту фінансово-правові норми поділяють на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи, бюджетний устрій, види та обсяг грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб перед державою, визначають обсяг і спрямування видатків держави, тобто закріплюють матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин.

Процесуальні норми фінансового права встановлюють порядок застосування та дії норм матеріального права. Це, наприклад, норми, які визначають порядок складання, затвердження та виконання бюджетів.

Фінансово-правові норми містяться в джерелах фінансового права.

Джерела фінансового права — це спосіб зовнішнього вираження та закріплення фінансово-правових норм, що надає їм загальнообов’язкового значення.

Основним джерелом фінансового права України є нормативно-правовий акт — результат правотворчості органів державної влади та управління, в яких містяться норми фінансового права. До нормативно-правових актів як джерел фінансового права належать:

Конституція України — у ній визначено загальні засади, які деталізуються в фінансово-правових актах (встановлює обов’язок кожного сплачувати податки; зазначає, що питання, які стосуються системи оподаткування, державного бюджету вирішуються виключно законами й не можуть розглядатися на референдумі тощо).

2. Другим джерелом фінансового права є міжнародно-право­вий договір, згоду на обов’язковість якого надала Верховна Рада України.

Основні терміни теми

Джерела фінансового права — це спосіб зовнішнього вираження та закріплення фінансово-правових норм, що надає їм загальнообов’язкового значення.

Забороняючі фінансово-правові норми — норми, які встановлюють обов’язок особи утриматися від певних дій, вказаних у фінансово-правовій нормі.

Зобов’язуючі фінансово-правові норминорми, які встановлюють обов’язок особи виконувати певні позитивні дії, передбачені фінансово-правовою нормою.

Охоронні фінансово-правові норми — норми, які передбачають застосування заходів державного примусу за фінансові правопорушення.

Регулятивні фінансово-правові норми — це норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам прав і покладення на них обов’язків.

Структура фінансово-правової норми — це її внутрішня побудова, яка полягає в її поділі на складові частини, пов’язані між собою.

Уповноважуючі фінансово-правові норми — норми, що передбачають можливість суб’єкта фінансового права діяти в межах вимог фінансово-правової норми, але на свій розсуд.

Фінансово-правова норма — це встановлене державою та забезпечене заходами державного примусу правило поведінки у відносинах, що виникають у процесі утворення, розподілу й використання грошових фондів держави.
Тема 4.

Фінансово-правові відносини

Поняття та особливості фінансово-правових відносин. Суб’єк­ти фінансових правовідносин й суб’єкти фінансового права. Об’єкт фінансових правовідносин. Зміст фінансових правовідносин. Підста­ви виникнення, зміни й припинення фінансово-правових відносин.
Фінансові правовідносини — це суспільні відносини, які виникають у сфері фінансової діяльності держави й регулюються фінансово-правовими нормами.

Фінансові правовідносини характеризуються такими особливостями:

  • завжди виникають і розвиваються лише у сфері фінансової діяльності держави;

  • є формою реалізації публічних інтересів, у зв’язку з чим є публічно-правовими;

  • фінансово-правові відносини є по суті економічними відносинами (визначаються економікою та є видом економічних відносин);

  • мають майновий характер, тобто завжди пов’язані з грошовими коштами (грошовим платежем, державними видатками);

  • фінансові правовідносини є відносинами влади. Це пояснюється тим, що вони є формою реалізації фінансово-правової норми, яка має імперативний характер. Крім того, одним із суб’єктів фінансових правовідносин завжди є держава або уповноважений державою орган, які мають право надавати владні приписи.

Поняття «суб’єкт фінансових правовідносин» тісно пов’язане з поняттям «суб’єкт фінансового права».

Суб’єкт фінансового правовідношення — це той, хто бере участь у конкретному фінансовому правовідношенні і, таким чином, реалізує належні йому права й обов’язки.

Суб’єкт фінансового права має фінансову правосуб’єктність, яка дає йому можливість бути суб’єктом фінансових правовідносин. Поняття «фінансова правосуб’єктність» включає поняття «фінансова правоздатність» і «фінансова дієздатність».

Фінансова правоздатність — це здатність мати фінансові права та обов’язки, передбачені законом.

Фінансова дієздатність — це здатність особи самостійно або через законних представників набувати, здійснювати, змінювати й припиняти фінансові права та обов’язки, а також відповідати за їх невиконання та неправомірну реалізацію.

Суб’єкти фінансового права поділяються на три групи:

  • суспільно-територіальні утворення — Україна як держава загалом, адміністративно-територіальні одиниці (Автономна Республіка Крим, області тощо);

  • колективні суб’єкти — органи державної влади, організації та ін.;

  • індивідуальні суб’єкти — фізичні особи, іноді посадові особи.

Україна як суверенна держава є суб’єктом фінансового права, має компетенцію в галузі фінансової діяльності, яку закріплено Конституцією України, Бюджетним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Як суб’єкт фінансового права держава має певні права. Наведемо їх.

1. Матеріальні та процесуальні бюджетні права (на розгляд і затвердження бюджету).

2. Права на встановлення податків і зборів.

3. Права на отримання й стягнення податків і зборів.

4. Права в сфері державного кредитування.

5. Право грошової емісії.

Як суб’єкти фінансового права адміністративно-територіальні одиниці (область, район, місто, район у місті, селище, село) також мають певні права. Наведемо їх.

1. Право формування і виконання місцевого бюджету.

2. Право введення місцевих податків і зборів.

3. Право на випуск місцевих позик.

4. Право на отримання фінансової допомоги.

5. Право на надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах.

Підставою для визнання органів державної влади суб’єктами фінансового права є наявність у них компетенції в галузі фінансової діяльності держави.

Організації, підприємства, установи є колективними суб’єкта­ми фінансового права стосовно:

  • прав на отримання бюджетних асигнувань (бюджетні установи);

  • прав на отримання бюджетних кредитів;

  • прав на участь в кошторисному процесі;

  • обов’язків із сплати податків і зборів;

  • обов’язків податкових агентів;

  • обов’язків з перерахування до бюджету вільного залишку прибутку або частки прибутку (казенні, державні підприємства);

  • обов’язку надавати в податкові органи інформацію. Наприклад, органи, що реєструють фізичних осіб як підприємців; органи, що реєструють нерухоме майно, яке є об’єктом оподаткування.

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства є індивідуальними суб’єктами фінансового права, голов­ним чином стосовно їх обов’язків.

Об’єкт фінансових правовідносин — це те, на що спрямована поведінка учасників фінансових правовідносин у межах належних їм суб’єктивних прав і обов’язків.

Характерною особливістю змісту фінансового правовідношення є те, що поведінці зобов’язаної особи в такому правовідношенні протистоїть право вимоги уповноваженої особи, яке переважно (крім права вимоги платника податку) є одночасно й обов’язком.

Виходячи з основних функцій права, фінансові правовідносини класифікують на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини — правовідносини, в яких поведінка суб’єкта відповідає приписам фінансово-правових норм (відносини зі сплати до бюджету податків і зборів, з проведення перевірок).

Охоронні правовідносини виникають із факту неправомірної поведінки суб’єктів правовідносин як реакція держави на неї (відносини, пов’язані з податковим правопорушенням, з порушенням порядку і термінів повернення бюджетної позички).

За видом фінансово-правових інститутів фінансові правовідносини поділяються на: бюджетні; податкові; фінансів державних підприємств; з державного внутрішнього боргу; з бюджетних кредитів; з державного страхування; з бюджетного фінансування; з грошового обігу та розрахунків; з валютного регулювання.

Основні терміни теми

Об’єкт фінансових правовідносин — це те, на що спрямовано поведінку учасників фінансових правовідносин у межах належних їм суб’єктивних прав і обов’язків.

Суб’єкт фінансових правовідносин — це той, хто бере участь у конкретних фінансових правовідносинах і, таким чином, реалізує належ­ні йому права та обов’язки.

Фінансова дієздатність — це здатність особи самостійно або через законних представників набувати, здійснювати, змінювати й припиняти фінансові права та обов’язки, а також відповідати за їх невиконання й неправомірну реалізацію.

Фінансова правоздатність — це здатність мати фінансові права та обов’язки, передбачені законом.

Фінансові правовідносини — це суспільні відносини, які виникають у сфері фінансової діяльності держави й регулюються фінансово-правовими нормами.

Юридичний факт — це конкретна життєва обставина, з якою юридична норма пов’язує виникнення, зміну та припинення правових відносин.

  1   2   3



Скачать файл (306.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации