Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Курсова робота - Депозитарний фонд бібліотеки, організація депозитарного фонду - файл 1.doc


Курсова робота - Депозитарний фонд бібліотеки, організація депозитарного фонду
скачать (111 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc111kb.05.02.2012 10:25скачать

содержание

1.doc

Курсова робота

на тему:

«Депозитарний фонд бібліотеки, організація депозитарного фонду»
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Формування депозитарних фондів бібліотек.

2. Функції депозитаріїв. Система бібліотек-депозитаріїв. Використання документів з депозитарних бібліотечних фондів.

3. Способи зберігання документів у депозитаріях.

4. Депозитарний фонд Закарпатської ОУНБ.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Бібліотечний фонд - упорядковане зібрання документів, призначене для зберігання і громадського використання з метою задоволення наукових, культурних і освітніх потреб фізичних та юридичних осіб.

Бібліотечний фонд - поняття збірне. Вони надзвичайно різноманітні за своїм складом. Найчастіше вважають, що бібліотечні фонди складаються з книг. Дійсно, книги є їх основою. Але книги це лише один з видів видань - документів, що пройшли редакційно-видавничу обробку, отриманих друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлених, які мають встановлені вихідні відомості та призначених для поширення міститься в них. Для того, щоб мати узагальнююче поняття для будь-яких інформаційних матеріалів, що становлять бібліотечні фонди, був прийнятий термін "документ", який визначається як "соціальна інформація, зафіксована на будь-якому матеріальному носії з метою її зберігання, розповсюдження та використання".

"Бібліотечний фонд має складну структуру і класифікується за різними ознаками, характерним для документів, які його утворюють.

Фонд бібліотеки - систематизоване зібрання документів, що формується відповідно до завдань бібліотеки по задоволенню інформаційних потреб її користувачів з урахуванням типу бібліотеки на основі профілю комплектування.

^ 1. Формування депозитарних фондів бібліотек.
Сформована в СРСР система депозитарного зберігання бібліотечних фондів функціонує більш як 25 років. Основні положення концепції організації та впровадження цієї системи в практику бібліотек, розроблені провідними бібліотекознавцями країни в 1970-і рр.., Не втратили своєї актуальності до початку третього тисячоліття. Дана концепція 70-х рр.. створена в процесі вивчення проблем формування і використання фондів наукових бібліотек. За результатами дослідження був зроблений висновок, що мережа бібліотек-депозитаріїв, організована на базі діючих великих наукових бібліотек, дозволить подолати так звану "книгозберігальну кризу" і буде сприяти більш оперативному інформаційному обслуговуванню діячів науки, культури і техніки.

"Положення про організацію депозитарного зберігання книжкових фондів бібліотек країни", затверджене Міністерством культури СРСР, Державним комітетом Ради Міністрів СРСР по науці і техніці, Президією АН СРСР і Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР у лютому 1975 р., Так визначив основні цілі введення депозитарного зберігання бібліотечних фондів - більш раціональна організація, зберігання та використання, а також планомірне розміщення їх по економіко-географічним районам країни [1].

У вересні 1975 р. Міністерство культури СРСР видало і поширило по бібліотеках країни "Інструкцію про порядок відбору та передачі маловикористовувані літератури", попередньо узгодивши її з Міністерством вищої і середньої освіти СРСР, Міністерством охорони здоров'я СРСР, Міністерством сільського господарства і Президією Академії наук СРСР [2].

Роботу з мало використовуваною і дублетної літературою в бібліотеках пропонувалося вести на основі науково обґрунтованих критеріїв відбору видань на депозитарне зберігання і в обмінні фонди. Був рекомендований територіально-ступінчастий порядок передачі інформації про мало використовувану літературу в депозитарії з бібліотек-депонентів і відправлення документів за запитами депозитаріїв. В Інструкції визначався не тільки порядок відбору, перерозподілу мало використовуваної літератури, а й облік її передачі.

Передача літератури на депозитарне зберігання бібліотеками та органами НТІ стала проводитися безоплатно відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 05.01.1959 р. № 11 "Про використання книжкових фондів бібліотек".

У 1975 р. була також підготовлена ​​"Тимчасова інструкція про порядок виявлення, відбору, передачі і прийому мало використовуваної літератури та документації для депозитарного зберігання в органах науково-технічної інформації та науково-технічних бібліотеках". Новий варіант цієї інструкції в якості документа Міжвідомчого комісії з координації діяльності спеціальних, наукових і технічних бібліотек виданий в 1976 р.

Відповідно до затверджених Урядом переліками бібліотек-депозитаріїв вони стали функціонувати на федеральному і регіональному рівнях. Депозитарії створювалися не тільки на базі універсальних, а й науково-технічних, сільськогосподарських, медичних, вузівських та інших галузевих бібліотек, органів НТІ. Керівництво діяльністю депозитаріїв та їх матеріально-технічне забезпечення покладалося на відповідні міністерства і відомства країни.

З метою активізації роботи з організації системи депозитарного зберігання бібліотечних фондів в країні при Управлінні у справах бібліотек Міністерства культури СРСР у лютому 1977 р. була створена міжвідомча робоча група з розробки методів спільної діяльності універсальних та галузевих депозитаріїв.

Постановою Ради міністрів СРСР "Про затвердження списку бібліотек-депозитаріїв республіканського (СРСР) і міжобласного значення № 473 від 15 серпня 1975 р. були визначені 18 великих наукових бібліотек СРСР, які стали виконувати функції територіальних універсальних депозитаріїв республіки. За кожним з цих депозитаріїв закріплювалася зона обслуговування з урахуванням адміністративного та економіко-географічного районування. Як центральна бібліотека зони універсальний депозитарій повинен був брати участь у перерозподілі мало використовуваної літератури, формувати депозитарний фонд документів і забезпечувати його доступність користувачам.

У теорії та практиці бібліотек стали надзвичайно актуальними проблеми вторинного відбору літератури, критерії відбору видань на депозитарне зберігання, профілі комплектування депозитарних фондів.

Фонди депозитарного зберігання в бібліотеках-депозитаріях пропонувалося формувати з таких джерел:

- власних фондів шляхом виявлення мало використовуваної літератури в ході ретроспективного відбору;

- поточних надходжень обов'язкового примірника, імовірно віднесених до мало використовуваної літературі;

- надходжень мало використовуваних видань з інших бібліотек на основі запиту бібліотеки-депозитарію.

Чимала увага приділялася методичного забезпечення організації депозитарного зберігання бібліотечних фондів. Специфіка і складність методичної роботи бібліотек в нових умовах визначалися міжвідомчої структурою депозитарної системи, необхідністю врахування взаємодії в ній територіального і галузевого принципів.

Перші методичні документи з питань депозитарного зберігання фондів були розроблені ГБЛ [3]. ГПБ до вивчення даних проблем підключилася в 1977 р., коли в ній організували групу, а потім сектор депозитарного зберігання. У 1977 р. при ГПБ була створена загальнореспубліканських міжвідомча робоча група з впровадження системи депозитарного зберігання та координації діяльності універсальних та галузевих депозитаріїв.
Перед Сектором депозитарного зберігання ГПБ ставилися завдання надання методичної допомоги 16 зональним (міжобласним) депозитаріям Росії в їх роботі по створенню депозитарних фондів і перерозподілу мало використовуваної літератури. Серед цих бібліотек-депозитаріїв були Красноярська, Приморська, Ставропольська, Хабаровська КБ, Воронезька, Горьковская, Іванівська, Іркутська, Кіровська, Куйбишевська, Ростовська, Свердловська, Челябінська ПРО, ГПБ КАССР, ДПНТБ СВ АН СРСР і НБ СГУ.

Діяльність Сектора депозитарного зберігання ГПБ в кінці 70-х рр.. була тісно пов'язана з функціонуванням загальнореспубліканської міжвідомчої робочої групи з цього напрямку бібліотечної справи, до складу якої входили працівники Управління бібліотек МК РРФСР і керівники бібліотек-депозитаріїв республіки.

Основними аспектами роботи Сектора в ті роки були підготовка і проведення нарад-семінарів у різних економіко-географічних районах Росії з питань організації депозитарного зберігання бібліотечних фондів та перерозподілу мало використовуваної літератури. Такі наради в 1977-1980 рр.. були проведені у Воронежі, Ставрополі, Пскові, Іркутську, Куйбишеві, Новосибірську й Челябінську.

Одночасно Сектор розробляв макет нового інформаційного бюлетеня - "Списку літератури, пропонованої бібліотекам РРФСР для депозитарного зберігання". Вже до кінця 1978 р. була визначена можливість скороченого опису видань у "Списку ...", вживання в ньому Сигла бібліотек, що використовуються в системі науково-технічної інформації, а також вибору шляху передачі карткової інформації про мало використовуваної літературі в ГПБ з зональних депозитаріїв. У результаті в 1978 р. вийшли перші два випуски "Списку ...", інформували бібліотеки-депозитарії про літературу, безоплатно пропонованої їм 13 бібліотеками республіки, в тому числі науковими бібліотеками Ленінграда.
Співробітники Сектора в 1978 р. брали участь у проведенні курсів фахівців УНБ Росії, відповідальних за впровадження системи депозитарного зберігання книжкових фондів у Москві, склавши для слухачів цих курсів методичні рекомендації "Депозитарій - раціональна система організації, зберігання та використання бібліотечних фондів" (М., 1978).

У 1978 р. з'явилися два бібліотечних документа, затверджених ЦК СРСР з науки і техніки та МК СРСР. Це "Положення про взаємодію регіональних галузевих та універсальних депозитаріїв" [4] та "Положення про взаємодію універсальних і науково-технічних бібліотек" [5], що дозволили зміцнити міжвідомча взаємодія регіональних універсальних та галузевих депозитаріїв Росії.

У 1979-1980 рр.. Сектором депозитарного зберігання ГПБ були підготовлені для широкого обговорення бібліотечних працівників проекти таких документів:

Положення про республіканську систему депозитарного зберігання фондів бібліотек РРФСР;

Положення про зональної міжвідомчу робочу групу по впровадженню системи депозитарного зберігання бібліотечних фондів;

Положення про республіканську (АРСР), крайовий, Обласна міжвідомча робоча група по впровадженню системи депозитарного зберігання бібліотечних фондів;

Положення про міжобласному універсальному депозитарії;

Положення про організацію депозитарного зберігання національній та краєзнавчої літератури в республіканській (АРСР), крайовий, обласній бібліотеці.

Пізніше ці документи увійшли до збірки "Система депозитарного зберігання бібліотечних фондів в РРФСР", виданий ГПБ в 1988 р. [6].

У 1980 р. ГПБ були опубліковані роботи, підготовлені Сектором депозитарного зберігання:

"Зведений профіль комплектування бібліотек-депозитаріїв зони: Метод. рекомендації "[7];

"Депозитарій - раціональна система організації, зберігання та використання бібліотечних фондів: Метод. рекомендації "[8].

Однак процес впровадження депозитарної системи в перші роки функціонування Сектора депозитарного зберігання ГПБ здійснювався повільно. Слабо вирішувалися питання зміцнення матеріально-технічної бази бібліотек-депозитаріїв необхідними приміщеннями, штатами і технічними засобами. У той же час від бібліотечних працівників були потрібні висока якість виконуваної ними відбору мало використовуваної літератури і відповідальний підхід до списання застарілих видань. Необхідно було встановити чітке планування та облік проведеної роботи, активізувати методичне керівництво нею в зонах. Певні зміни в темпах впровадження депозитарної системи відбулися тоді, коли в регіональних бібліотеках-депозитаріях стали створюватися сектори (відділи) депозитарного зберігання, З'явилася можливість придбання додаткових приміщень для розміщення фондів і був організований випуск необхідних інструктивних матеріалів.

До початку 80-х рр.. депозитарні фонди 16 зональних депозитаріїв РРФСР склали 6 млн. прим. видань. З пропонованих їм мало використовуваної видань було відібрано 19 тис. прим., 34,5 тис. прим. було рекомендовано до списання на місці.

Понад 48,8 тис. карток-пропозицій на мало використовувану літературу, надісланих у зональні депозитарії з більш ніж 200 бібліотек, було передано в ГПБ.

З 1983 р. в роботу бібліотек-депозитаріїв було внесено низку доповнень.

Удосконалено механізм перерозподілу мало використовуваних документів. Визначено шляхи передачі інформації про мало запитуваних виданнях і самих видань з бібліотек різних відомств. Уточнено критерії відбору книг і періодичних видань на депозитарне зберігання.

Розроблено зведені профілі депозитарного зберігання краєзнавчої літератури.

Складено зведені профілі комплектування та депозитарного зберігання фондів великих бібліотек зон України і Російської Федерації. Перший з таких документів було видано Іванівської ОУНБ [9].

Організовано Міжвідомча школа передового досвіду з депозитарного зберігання фондів для російських бібліотек на базі ГПБ і БАН.

Деякі підсумки організаційної та методичної роботи з удосконалення депозитарної системи в РРФСР були підведені ГБЛ у збірнику "Депозитарне зберігання бібліотечних фондів: Інструкції та методичні вказівки" [10].

Період другої половини 80-х - початку 90-х рр.. у збагаченні депозитарних фондів бібліотек-депозитаріїв характеризується такими показниками:

- більше 100 тисяч бібліотек всіх систем і відомств (наукових та масових) беруть участь у перерозподілі літератури в рамках депозитарної системи;

- в результаті вторинного відбору бібліотеки Росії звільнили свої фонди від 30 млн. прим. мало використовуваних та застарілих видань.

Зараз створюються нові проекти концепції розвитку депозитарної системи, засновані на логічних висновках, загальні закономірності бібліотечної справи з урахуванням сучасного зарубіжного досвіду (зокрема, мається на увазі проект РДБ). Однак практика часто випереджає теорію, підказує можливі шляхи виходу з знову відчувається "книгозберігальної кризи". Дійсно, мережа бібліотек-депозитаріїв треба скорочувати, якщо вона невиправдано розгалужена і малоефективна. Але там, де депозитарне зберігання динамічно розвивалося протягом багатьох років і потребує хоча б невеликого додаткового фінансування, необхідно знайти кошти, щоб підтримати такі депозитарії.

^ 2. Функції депозитаріїв. Система бібліотек-депозитаріїв. Використання документів з депозитарних бібліотечних фондів.
Депозитарні фонди. Реальним досягненням у функціонуванні ВБФ є створення в країні системи депозитарних фондів. Їм означають фонд не використовуваних і мало запитуваних, але не втративших наукової чи історичної цінності документів. У французькому варіанті - «депо» - цей термін застосовувався ще в XIX ст. для позначення рукописного фонду Імператорської публічної бібліотеки (Депо манускриптів).

У нашій країні створення особливих бібліотечних установ, що працюють тільки з мало використовуваною літературою, визнано недоцільним. Радянська бібліотека-депозитарій - органічна складова частина єдиної системи бібліотечно-інформаційного обслуговування науки і виробництва.

Мета створення депозитарію полягає в тому, щоб розвантажити бібліотеки від пасивної частини фонду, але при цьому не втратити документи, які мають потенційної цінністю. Цим заходом досягається концентрація таких документів у відносно невеликій кількості бібліотек. Одночасно в сховищах інших бібліотек вивільняється місце для нових надходжень. Оскільки документи направляють з урахуванням профілю депозитарного фонду, його склад значно збагачується.

Наявність депозитаріїв скорочує небажаний експонентний зростання фондів. Переміщення мало використовуваних документів у віддалені частини фондосховищ або у відокремлені будівлі більш економічним, аніж спільне зберігання пасивної і активної частин фонду. Завдяки кращого збереження створюються умови для його широкого використання, хоча і з деякою втратою оперативності доставки. Але цей недолік багаторазово перекривається підвищенням інтенсивності використання бібліотечного фонду.

На практиці встановився не цілком точний слово оберт «система депозитарного зберігання бібліотечних фондів». Фактично ця система охоплює не тільки зберігання, а всі сторони ФБФ - і його комплектування, і пересилку, і облік, і т. д., А також систему інформації про документи, призначених для направлення в депозитарії, і порядок користування депозитарним фондом.

Найважливішою особливістю організації депозитарної системи є її загальнодержавний, позавідомчий характер. У структурі системи поєднуються територіальний та галузевий ознаки, характерні для побудови всієї мережі бібліотек та органів інформації.

Існують бібліотеки-депозитарії національного і регіонального значення. За змістом фондів на кожному рівні депозитарії.

Функції депозитаріїв національного значення. За ними закріплено обов'язок гранично повного збирання і зберігання вітчизняних і науково значущих іноземних творів друку.

Національні депозитарії мають національний і міжобласний рівень. Вибір конкретної бібліотеки, якій надаються депозитарні функції національного рівня, робиться з урахуванням таких важливих чинників, як величина території, що обслуговується, географічне положення даної бібліотеки в зоні, чисельність і щільність населення, Терміни проходження поштових відправлень в межах кожної зони обслуговування, промисловий і науковий потенціал регіону, його насиченість науковими бібліотеками, усталені традиції і т. п. Національні депозитарії мають наближається до вичерпної повноту фондів національної літератури і найбільшу в республіці повноту видань російською та іншими мовами з усіх галузей знань.

Наша країна має депозитарії обласного рівня. Вони відповідальні перш за все за повноту краєзнавчих фондів. Вони виконують функції депозитаріїв обласного значення і відповідають за збирання і зберігання національної, краєзнавчої та місцевої літератури.

Методика відбору літератури в депозитарії. У депозитарії виявляють передусім пасивну частину фонду самої бібліотеки-власниці депозитного фонду. Крім того, низові бібліотеки та органи науково-технічної інформації передають у нього малоспрашіваемие і невживані протягом 4-5 років документи за профілем депозитарію, відсутні в його фонді.

Для виявлення потрібних документів співробітники депозитаріїв постійно вивчають бібліотечні фонди обслуговується зони. Літературу відбирають систематично, не рідше одного разу на три роки. У відбіркові комісії входять співробітники відділів комплектування, обслуговування та зберігання, а також активісти бібліотеки - кваліфіковані фахівці відповідних галузей знання.

Низові бібліотеки направляють картки з відомостями про пропоновану літературі в обласний (чи національний) депозитарії. Якщо в регіоні є галузеві депозитарії, відповідні відомості направляють до нього. Потрібні документи приймають, а відомості про інші доводять до вищестоящих депозитаріїв.

У разі відмови від запропонованої літератури відомчі депозитарії публікують інформацію про неї в бюлетенях обмінних фондів.

Документи в депозитарії будь-якого рівня та відомчого підпорядкування передають безоплатно. Ті з них, які не прийняті ні однієї з бібліотек, продають абонентам або списують.

Організація депозитарного фонду в бібліотеці залежить від загальної структури її фонду. При невеликій величині його фізично не виселяють, а при великій - він може і відокремлюватися, переводитися в іншу будівлю, залишаючись при цьому складовою частиною фонду бібліотеки та відбиваючись у її довідково-бібліографічному апараті.

Депозитарії не мають права виключати і знищувати літературу якої б то ні било цінності. Зношені та дефектні видання реставрують, з них знімають ксерокопії. Єдині екземпляри, як правило, висилають не в оригіналі, а в копіях. З метою збереження створюють страхові фонди.
^ 3. Способи зберігання документів у депозитаріях.
Прагнення України до європейської спільноти потребує від держави і бібліотечних фахівців виконання певних вимог, які мають бути прописані у нормативних актах державного, регіонального і відомчого рівнів.

Діяльність бібліотек України здійснюється в рамках Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу", прийнятого у 1995 р. і переглянутого у 2000 р. Згідно з цим документом "основою державної політики в галузі: бібліотечної справи є реалізація прав громадян на забезпечення загальної доступності до інформації та культурних цінностей, що зберігаються та надаються в тимчасове користування бібліотеками". Ця позиція невід'ємно пов'язана із статтею 16 "Бібліотечні фонди". За цією статтею Закону цінні, рідкісні документи та колекції мають включатися до Державного реєстру національного культурного надбання, Для таких документів відповідно до Закону має створюватися особливий режим зберігання та використання [8, с.5–6].

Регламентація збереження бібліотечних фондів враховувала рекомендації міжнародних професійних організацій, досвід бібліотечного будівництва в розвинутих країнах, які згадані вище.

Ст. 17 Закону передбачено необхідність передавання маловживаних, але цінних у науковому та художньому відношенні документів до бібліотек-депозитаріїв. У 1997 р. наказом МКіМ було затверджено Положення про систему депозитарного зберігання в Україні.

Окрема ст.18 Закону присвячена таким важливим питанням, як облік, зберігання і використання бібліотечних фондів. Згідно з означеною статтею ці процеси здійснюються відповідно до правил, затверджених МКіМ, до стандартів, технічних умов та інших нормативних документів. Національною парламентською бібліотекою України (НПБ) розроблено нова Інструкція з обліку бібліотечних фондів, в якої визначено основні одиниці та систему обліку бібліотечного фонду, порядок і види обліку фонду [8, с.7].

Забезпечення збереженості документів у процесі використання в Україні поки ще регламентується лише "Типовими правилами користування бібліотеками в Україні", затвердженими МКіМ в 1999 р., де зафіксовані права і обов'язки користувачів стосовно документів, наданих для користування. Правила поширюються на всі бібліотечні установи країни незалежно від їх відомчого підпорядкування.

На виконання міжнародних Директив Україна спеціальним законом у 1999 р. затвердила "Програму збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000 – 2005 рр.". Цей важливий документ закріпив основи державної політики у розв'язанні проблем зберігання, реставрації та консервації бібліотечних фондів, відображення цінних і рідкісних видань з фондів український бібліотек у міжнародних програмах.

Основними засадами Програми стали: координація роботи установ і організацій у справі обліку, консервації, репрографії бібліотечних фондів; координування фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів для забезпечення довготривалого збереження документів та їх використання; залучення наукового потенціалу для розроблення та впровадження новітніх технологій консервації та репрографії; створення системи єдиного загальнодержавного обліку документальних пам'яток національного культурного надбання, зокрема старовинних рукописів, рідкісних і цінних видань; створення міжвідомчих центрів консервації та репрографії при НБ ім. В. Вернадського, НПБ, Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника, ХДНБ ім. В.Короленка, Одеській державній науковій бібліотеці ім. О.Горького, а також галузевих і регіональних служб репрографії та ремонтно-палітурних робіт при обласних універсальних наукових та відомчих бібліотеках; забезпечення безпеки для фондів бібліотек; створення системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих спеціалістів – хранителів і реставраторів [20].

Під час реалізації Закону були створені відповідні умови і розпочата робота по забезпеченню державної реєстрації рідкісних і цінних документів та рукописів. Ії основним регламентом була Інструкція "Про порядок відбору цінних, рідкісних документів та колекцій (зібрань) з бібліотечних фондів до Державного реєстру національного культурного надбання", затверджена наказом МКіМ 12.12.2001 р.

В Інструкції визначено основні групи документів для включення до Державного реєстру, порядок відбору документів і проведення певних робіт. Вона поширюється на мережу діючих бібліотек усіх форм власності та підпорядкування. Для успішного впровадження Інструкції підготовлено відповідні методичні рекомендації, розроблено спеціальну програму здійснення реєстрації в автоматизованому режимі. Найбільшим бібліотекам було передано комплекти комп’ютерного обладнання. У бібліотеках розпочалася дуже важлива, складна, тривала робота щодо створення Державного реєстру національного культурного надбання. Орієнтовна кількість документів, що увійдуть до Державного реєстру, складатиме понад 740 тис. пр. Слід зазначити, що робота зі створення Державного реєстру мала великий позитивний вплив на діяльність бібліотек України.

Розпочалася робота щодо вивчення фондів окремих бібліотек, а згодом – і регіонів в цілому. Проведено кілька досліджень щодо проблем вивчення цінних видань у бібліотеках. Значний обсяг наукової роботи з виявлення, вивчення та аналізу рідкісних і цінних видань виконала протягом останніх п’яти років ХДНБ ім. В.Г.Короленка. Це дослідження "Колекції пам’яток друку та писемності у фондах ХДНБ", "Документні ресурси ХДНБ з техніки: становлення та розвиток", "Місцеві видання з техніки до 1917 р. у фондах наукових бібліотек Харкова", "Документний фонд ХДНБ ім. В.Г.Короленка з бібліотечної справи, бібліотекознавства, книгознавства", "Українська книга та періодичні видання у фондах державних бібліотек та музеїв України" [32].

З метою узагальнення роботи бібліотек Східного регіону щодо забезпечення збереження фондів, виявлення проблем, які виникли в процесі реалізації Програми, ХДНБ у 2000-2005 рр. виїздила на місця, вивчала стан справ і підготувала огляд "Збереження документів у публічних бібліотеках Східної України" [9].

Активно працювали зі своїми фондами і регіональні бібліотеки. На виконання "Програми збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000-2005 рр." також були розроблені регіональні програми збереження в усіх областях країни і в АРК. Усі державні та обласні бібліотеки описували свої рідкісні та цінні видання для формування Державного реєстру національного культурного надбання. Але це робота тільки розпочалася. Майже усі бібліотеки зазнали проблеми, труднощі, а саме: відсутність подальшого фінансування робіт зі створення Державного реєстру, (з державного бюджету профінансовано лише 27% запланованих коштів); відсутність або застарілість технічного та програмного забезпечення деяких ОУНБ системи МКіТ України, а також головних бібліотечних установ-учасниць проекту різних типів і форм власності; невідповідність програмного забезпечення ІРБІС вимогам до опису стародруків та рукописних книг; відсутність у штаті бібліотек – фондоутримувачів програмістів для забезпечення роботи системи ІРБІС; відсутність висококваліфікованих книгознавців, які спроможні швидко і на сучасному науковому рівні вирішувати питання, що виникають під час виконання всього комплексу робіт (відбір, атрибуція, науковий опис, експертна оцінка документів тощо); відсутність окремих штатних одиниць для виконання робіт зі створення Державного реєстру в бібліотеках із значними масивами відповідних документів; нестача у багатьох бібліотеках-учасницях проекту довідкової літератури: друкованих каталогів, довідників, енциклопедій та інших посібників .

Згідно з Програмою на НПБ України було покладено завдання методичного забезпечення питань вивчення фізичного стану фондів ОУНБ Виконуючи це завдання бібліотека вивчала фізичний стан книжкового фонду основного книгосховища. На основі набутого під час проведення цього дослідження досвіду, було складено методичний лист "Вивчення фізичного стану книжкового фонду основного книгосховища ОУНБ".

Відповідно до регіональних Програм збереження переважна більшість ОУНБ вивчали фізичний стан фондів своїх бібліотек. Спеціалісти ХДНБ провели дослідження "Фізичний стан газетних фондів ХДНБ 1918-1930рр", "Фізичний стан газетних фондів ХДНБ і центральна преса: 1919-1930рр" [8, с. 17].

Фахівці НПБ працюють над пакетом нормативних чинників з питань оцифрування документів. Розроблення відповідних документів проводиться згідно з діючим законодавством України, зокрема з питань авторського права. Бібліотека також розпочала реалізацію проекту створення фонду електронних видань. У першу чергу оцифруванню підлягають ті рідкісні та цінні видання "україніки" на кислотному папері, які знаходяться в незадовільному фізичному стані, користуються підвищеним попитом користувачів та не підлягають реставрації.

У 2004 році в рамках завдань Програми НПБ відповідно до чинного законодавства уклала угоди на проведення наукових досліджень з таких питань: старіння матеріальної основи документів з Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства; впливу екологічних умов на стан збереження документів (з Національною бібліотекою України ім. В.І.Вернадського) [8, с. 37–42].

У результаті проведених досліджень УНДІАСД були підготовлені методичні рекомендації для працівників бібліотек з проблем "Дослідження впливу біоцидних препаратів на старіння реставраційних паперів" та "Ураження документів плісневими грибами та заходи з охорони праці під час роботи з ушкодженими документами" [7].

НБУВ, на основі дослідження "Вплив екологічних умов на стан збереження документів", проведеного на базі фондів НПБ, своєї установи, ОДНБ та Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника підготовлені інструктивно-методичні рекомендації "Збереження бібліотечних та архівних фондів у несприятливих екологічних умовах" .

Другим завданням Програми є здійснення консервації та репрографії бібліотечних і архівних фондів; проведення наукових досліджень, створення міжвідомчих центрів консервації та репрографії. НПБ України розроблено "Положення про службу репрографії та оцифрування документів". Воно передбачає переведення документів, що знаходяться в бібліотеках і архівах, з традиційних носіїв на інші друковані носії (ксерокопії), а також мікроносії (мікрофільми, магнітні та оптичні диски). Функцією такої служби є також виконання ремонтно-палітурних робіт із частковою реставрацією окремих аркушів документів. Бібліотеки національного і державного рівнів в рамках Програми одержали також комплекти обладнання для міжвідомчих центрів консервації та репрографії.

Одним із напрямків роботи зі збереження документних ресурсів є створення страхових фондів шляхом мікрофільмування запису на оптичні диски, носії тощо. Страховий фонд створюється з метою виключення з процесу обслуговування користувачів оригіналів документів особливого історико-культурного значення, захисту пам'яток друку і писемності, документів, що користуються підвищеним попитом, а також груп документів, фізичний стан яких є незадовільним. Найбільші бібліотеки України, окрім ХДНБ ім. В.Г.Короленка до створення страхового фонду не приступили. Щодо ХДНБ, то на разі завершене мікрокопіювання колекції рукописних та архівних документів, на черзі – українські першодруки, харківські першодруки. Триває також мікрофільмування газетного фонду, оцифрування пам'яток друку як з метою їх збереження, так і для забезпечення доступу до них користувачів. Пропускна можливість лабораторії (200 тис. кадрів на рік) теоретично дозволяє обслуговувати не тільки потреби ХДНБ, а й виконувати замовлення інших бібліотек та приватних осіб на копіювання видань. Однак відсутність фінансування на оновлення обладнання та витратних матеріалів не дозволяє бібліотеці повноцінно виконувати функцію міжрегіонального міжвідомчого центру консервації та репрографії документів, як це передбачалось у "Програмі збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000-2005 роки".
^ 4. Депозитарний фонд Закарпатської ОУНБ.
Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР №830-р 1975 р. Закарпатська обласна наукова бібліотека визнана обласним депозитарієм Закарпатської області.

Депозитарій - це відділ зберігання маловикористовуваної літератури.

Основна ціль системи депозитарного зберігання фондів: збереження документів і забезпечення доступу до них, коли вичерпані можливості їх розміщення в інших бібліотеках.

Завдання сектору депозитарного зберігання:

- приймає картки-інформації на маловикористовувану літературу від бібліотек Закарпатської області;

- замовляє в цих бібліотеках відібрані видання;

- видає літературу з депозитарного зберігання за вимогами користувачів;

До ваших послуг ми пропонуємо:

депозитарний фонд універсального змісту, що відображений у довідковому апараті бібліотеки та в електронному каталозі;

алфавітний каталог на документи, що надійшли з інших бібліотек;

Депозитарій приймає на зберігання документи від бібліотек системи Міністерства культури і туризму України, а також від бібліотек всіх систем і відомств.


ВИСНОВКИ
Таким чином можна зробити висновки, що депозитарний фонд бібліотек виконує важливу роль в функціонуванні бібліотек. Депозитарна система в Україні налагоджена досить добре, але вона застаріла. Система депозитарного зберігання вимагає змін, як зі сторони нормативних документів, так і техніки для правильного зберігання та користування фондами. Також дуже важливе впровадження інновацій і сучасних технологій в систему депозитарного зберігання.

Адже на даному етапі розвитку суспільства постала необхідність оцифровування фондів для більш зручного використання та економії часу.

Сучасну бібліотеку неможливо уявити без застосування інформаційних технологій та наявності електронних ресурсів. Комп’ютерні технології дозволяють примирити два взаємовиключаючі принципи – зберегти фонди і надати вільний доступ до них користувачам. Читачі мають змогу виготовляти копії документів на ксероксах, сканерах. З придбанням бібліотеками потужних ксерокопіювальних апаратів зменшується кількість зіпсованих видань.
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Положение об организации депозитарного хранения книжных фондов библиотек страны //Руководящие материалы по библиотечному делу. М., 1982. С. 122-128.

2. Инструкция о порядке отбора и передачи малоиспользуемой литературы на депозитарное хранение.- М., 1975.- 10 с.

3. Депозитарная система хранения библиотечных фондов: Метод. рекомендации /ГБЛ.- М., 1976.- 59 с.; Организация депозитарного хранения библиотечных фондов: Метод. рекомендации /ГБЛ.- М., 1979.- 46 с.

4. Положение о взаимодействии региональных отраслевых и универсальных депозитариев //Депозитарное хранение библиотечных фондов: Инструкции и метод. указания /ГБЛ. М., 1986. С. 60-62.

5. Положение о взаимодействии универсальных и научно-технических библиотек //Там же. С. 63-66.

6. Сводный профиль комплектования библиотек-депозитариев зоны: Метод. рекомендации /ГПБ.- Л., 1980.- 72 с.

7. Депозитарий – рациональная система организации, хранения и использования библиотечных фондов: Метод. рекомендации /ГПБ.- Л., 1980.- 49 с.

8. Сводный профиль комплектования и депозитарного хранения фондов библиотек Центральной зоны РСФСР (Ивановской, Владимирской, Костромской, Ярославской областей) /Иванов. межобл. депозитарий.- Иваново, 1984.- 665 с.

9. Депозитарное хранение библиотечных фондов: Инструкции и метод. указания /ГБЛ.- М., 1986.- 115 с.

10. Библиотечная энциклопедия / Ред. Ю.А. Гриханов и др.; Рос. Гос. б-ка. – М.: Пашков дом, 2007. – 1299 с.

11. Васильченко М.П. Бібліотечні фонди: Навч. посіб. / М.П. Васильченко, Н.М. Кушнаренко, В.А. Мільман. – Х.: Основа, 1993. – 152 с.

12. Новікова Г.М. Збереження документів у бібліотеках і архівах: Метод. рек. – К., 2006. – 56 с.

13. Уотерс П. Сохранение библиотечных документов в электронный век // Библиотечное дело. – 2003. – № 5. – С. 21–24; 2003. – № 6. – С. 28–30; 2003. – № 7. – с. 30–33.

14. Воронько, К. Л. Организация библиотечных фондов и каталогов: учебник / К. Л. Воронько. – М.: Книга. – 1981. – 326 с.

15. Гармашова, Н. П. Комплектование фондов / Н. П. Гармашова, Г. А. Евстигнеева // НТБ. – 1996. – № 1. – С. 45.

16. Терешин, В. И. Библиотечный фонд: учебное пособие / В. И. Терешин. – М.: МГУКИ. – 2002. – 176 с.

17. Столяров Ю. Н. Библиотечный фонд: Учебник для библиотечных факультетов институтов культуры и педагогических вузов. – М.: Книжная палата, 1991. – С. 111

18. Александрова О.К., Ашер Дана, Бабич В.С. та інші. Публічні бібліотеки: сучасність і майбутнє: Зб. ст. міжнар. наук.-практ. конф. «Публічні бібліотеки: сучасність і майбутнє» / Українська бібліотечна асоціація Національна парламентська бібліотека України / Бабич В.С. (ред.кол.). – К., 1998. – 174 с.

19. Вилегжаніна. Т. На шляху до професіоналізму // Бібл. планета. – 2005. – № 1. – С. 4 -6.

20. Мотульський Р.С. Общее библиотековедение: Учеб. пособие для вузов/ - М.: Либерия, 2004.

21. Бібліотекознавство України (1996-2000): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Національна парламентська бібліотека України / М.В. Геращенко (наук.ред.), О.О. Гриценко (уклад.). — К., 2004. — 290с.

22. Бібліотекознавство: теорія, історія, організація діяльності бібліотек: Підручник. - X., 1993. 176 с.

23. Каліберда Л. Загальне бібліотекознавство: Навч. посібник. - К., 1998. -192с.

24. Костенко Л. Інформаційно-комунікативні ресурси бібліотек АН України // Бібл. Вісник. - 1993. № 3-4. С.55-58.

25. http://www.nplu.kiev.ua – сайт Національної парламентської бібліотеки України


Скачать файл (111 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации