Загрузка...
скачать (737 kb.)
Доступные файлы (1):
| 1.doc | 737kb. | 16.11.2011 21:16 |  скачать |
1.doc
Реклама MarketGid:
^
Загрузка...
Досить важливою та складною проблемою було мирне врегулювання на Далекому Сході
Можна відокремити кілька етапів мирного врегулювання.
^ - відбувався під час другої світової війни, коли було досягнуто домовленості щодо вступу СРСР у війну з Японією. СРСР тоді висунув низку своїх умов: збереження чинного стану МНР, повернення Радянському Союзу Південного Сахаліну й передання йому Курильських островів.
26 червня 1945 p. США, Англія й Китай ухвалили Потсдамську декларацію, що вимагала від Японії капітуляції й викладала принципи, які буде запроваджено після цього: демілітаризація та окупація для забезпечення гарантованого виконання умов, проголошених декларацією, покарання воєнних злочинців, демократизація країни.
^ - з 2 вересня 1945 p. до 1949 p.
Після беззастережної капітуляції Японії її окупували американські війська. Головнокомандувачем було призначено генерала Макартура.
На конференції міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії у Москві у грудні 1945 p. було прийняте рішення про утворення Комісії у справах Далекого Сходу у складі представників СРСР, США, Англії, Австралії, Канади, Китаю, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Індії та Філіппін. Вона мала працювати у Вашингтоні або у Токіо. Її завдання - сформулювати принципи політики щодо Японії. Діяла також щойно утворена Рада союзних держав з питань Японії. Втім ця Рада фактично не функціонувала.
У жовтні 1945 p. генерал Макартур схвалив директиву японському уряду, що передбачала:
демократизацію, право трудящих об'єднуватися у профспілки;
демократизацію системи освіти;
ліквідацію абсолютизму;
демократизацію економіки, ліквідацію засилля великих фамільних трестів (дзайбацу);
рівноправність жінок.
3 травня 1947 p. набула чинності Конституція Японії. Згідно зі статтею 9, передбачалася відмова Японії від війни як суверенного права нації й від використання збройної сили як засобу розв'язання міжнародних конфліктів та взагалі від власних збройних сил.
У підготовці мирного договору у Раді союзних держав з питань Японії зростала напруженість між СРСР та США, тому усі спроби скликати конференцію з приводу укладення договору були невдалими: СРСР вважав, що мирний договір повинна підготувати Рада міністрів закордонних справ, а США наполягали на тому, щоб покласти це на Комісію у справах Далекого Сходу.
^ - з 1949 по 1951 pp. - так званий «зворотний курс». Початок його був пов'язаний з піднесенням національно-визвольного руху, проголошенням КНР у жовтні 1949 p., після тривалої громадянської війни в Китаї, активізацією радянської політики в Азії.
США більше не підтримували Китай, а зосередили свою увагу на Японії. Генерал Макартур, покладаючись на праві партії, розпочав боротьбу проти лівих сил, зокрема розпустив профспілки, які вдавалися до політичної діяльності, заборонив державним службовцям членство у політичних партіях.
12 липня 1951 p. було опубліковано спільний англо-американський проект мирного договору. Передбачалося скликати конференцію для його підписання. Що й було зроблено. Мирна угода з Японією була підписана на конференції у Сан-Франциско.
^
Сан-Франциська конференція скликалася з метою підписання мирної угоди з Японією. В Сан-Франциській конференції (4—8 вересня 1951 р.) взяли участь 52 країни. Серед учасників не було КНР, КНДР, МНР та ДРВ, відмовилися брати участь Індія та Бірма.
В проекті мирної угоди підтверджувалася відмова Японії від Тайваню, островів Рюкю, Бонін і ряду інших територій, але не було сказано про повернення Курил і Південного Сахаліну до складу СРСР, а Тайваню і Пенхулєдао — до складу КНР. Передбачалася згода Японії на опіку ООН (в особі США) над кількома японськими островами. Значна увага в проекті угоди приділялася питанням безпеки Японії.
Радянський Союз знову наполягав на визнанні Японією суверенітету СРСР над Південним Сахаліном та Курильськими островами і КНР — над Маньчжурією, Тайванем та островами Пенхулєдао. Радянська делегація пропонувала вивести всі збройні сили союзних держав не пізніше ніж через 90 днів і заборонити розміщення іноземних військ та військових баз на території Японії. Репараційні питання пропонувалося розглянути на спеціальній конференції заінтересованих держав. Передбачалося суворе обмеження розмірів збройних сил Японії.
Радянські пропозиції й поправки не були поставлені головою конференції на обговорення, бо це не передбачалося процедурою і порядком денним.
8 вересня 1951 р. представники 48 країн підписали мирну угоду з Японією. Представники СРСР, Польщі, Чехословаччини не прибули на церемонію підписання угоди, бо розглядали її як результат «змови Вашингтона з японським урядом».
Через кілька годин США і Японія підписали «угоду безпеки», згідно з якою Японія надавала Сполученим Штатам «право розміщувати наземні, повітряні та морські сили в Японії й біля неї».
Японія без дозволу США не мала права надавати бази для розміщення інших іноземних військ, проведення маневрів і т. д.
У січні 1952 р. США і Японія підписали ^ в якій фіксувалася згода Японії «на використання Сполученими Штатами засобів обслуговування і територій, необхідних для виконання завдань, передбачених угодою безпеки».
^
Одним з ініціаторів повороту у зовнішньополітичному курсі США був дипломат Джордж Ф.Кеннан. Протягом 1945-1946 pp. він звернувся до держдепартаменту США з трьома записками. Найбільш відома з них - так звана «довга телеграма» з Москви від 22 лютого 1946 p.
^ Дж.Ф.Кеннана полягали у наступному:
СРСР буде намагатися поширити кордони соціалістичного табору, по-перше, в країнах Центральної та Східної Європи, по-друге, через вплив на комуністичні партії Західної Європи, по-третє, буде підтримувати національно-визвольний рух з метою послаблення там позицій західних держав й заповнення «вакууму» сили;
необхідно стримувати комуністичну загрозу. Для цього потрібно, перш за все, інформувати світове співтовариство відносно реального стану справ у СРСР, про дії тоталітарного режиму;
комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для «хворого суспільства», тому необхідно розробити позитивну й конструктивну програму повоєнного світу;
необхідне гуртування країн Заходу для протидії радянській загрозі.
5 березня 1946 p. колишній прем'єр-міністр Великобританії У.Черчілль у присутності президента США Г.Трумена виступив з промовою у м. Фултон. Він стверджував, що почалася епоха протистояння двох систем: демократичної й тоталітарної. Замість фашизму виник новий ворог - комуністичний тоталітаризм, який несе загрозу світу. СРСР перегородив Європу «залізною завісою», створивши собі сфери впливу у Центральній та Східній Європі. Він використовує для розширення сфери своєї експансії «п'яту колону», тобто комуністичні партії. Радянському Союзу повинна протистояти асоціація англомовних народів, США мають взяти на себе основний тягар боротьби з комунізмом, а Великобританія стане ланкою, що пов'яже Північну Америку, західноєвропейські держави, британські колонії та домініони.
Й.В.Сталін оцінив промову У.Черчілля як заклик до війни проти СРСР. Проте й радянські лідери зробили чимало для розпалювання вогнища «холодної війни».
9 лютого 1945 p. Й.В.Сталін виступив з промовою перед виборцями. Він, зокрема, стверджував, що внутрішні конфлікти капіталізму неминуче призведуть до нових війн. А ці війни, у свою чергу, послаблюють капіталістичну систему, прискорюють її неминучий крах внаслідок соціалістичних революцій.
У квітні 1945 p. різкий конфронтаційний виступ міністра закордонних справ СРСР В.М.Молотова під час установчої конференції 00Н у Сан-Франциско отримав назву «першого пострілу у «холодній війні».
Скачать файл (737 kb.)