Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Курсовая работа - Вплив творів образотворчого мистецтва на формування творчої активностi дітей - файл n1.docx


Курсовая работа - Вплив творів образотворчого мистецтва на формування творчої активностi дітей
скачать (137.3 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.docx138kb.01.01.2013 11:31скачать


n1.docx

  1   2


Вступ
Сьогодні не можна залишити поза увагою те, що у світі зростає роль особистості. Людина вважається основною цінністю прогресивного суспільства, а турбота про неї – показником рівня розвитку його свідомості. Саме тому вихідною тезою оновлення системи дошкільної освіти є положення, за якими педагогічний процес має ґрунтуватись на психології розвитку дитини, а точкою відліку в оновленні змісту, форм і методів виховання та навчання є ідея про цінність і сенс її буття.

Проблема розвитку особистості в сучасному світі стоїть гостро. Кожна цивілізована країна або та, яка хоче бути цивілізованою, дбає про потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Усе це разом пов’язане із рівнем загальної освіти, увагою до розвитку здібностей особистості, надання їй можливості виявляти їх.

Окрім того, як свідчить досвід, людина, яка здатна генерувати ідеї, використовувати знання й уміння в нових ситуаціях, комфортно почувається в нестабільних соціальних умовах – швидше знаходить своє місце в суспільстві.

Відповідно до Державних стандартів початкової освіти метою навчання і виховання молодших школярів є розвиток всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Ця мета визначена і у законодавстві України про школу, зокрема, у Законі України "Про загальну середню освіту", а також у Національній доктрині розвитку освіти та Концепції загальної середньої освіти. Це вимагає забезпечення готовності дитини до шкільного навчання.

Особистісний аспект готовності дитини до навчання у початковій школі визначається сформованістю психічних процесів та особистісних якостей, які необхідні для оволодіння навчальною діяльністю та навичками формального спілкування. Також готовність підростаючої особистості до шкільного навчання забезпечує її адаптованість до норм і правил колективного співжиття, формує та стимулює бажання вчитися, оволодівати соціальною роллю учня загалом.

Проблема готовності дітей до шкільного навчання останнім часом стала предметом гострих дискусій як серед науковців [13;14;15.], так і серед широкого кола громадськості [16]. Для нього є вагомі як об'єктивні так і суб'єктивні причини. Однією з головних є та, що загальноприйнятий термін "готовність дитини до шкільного навчання" недостатньо точно передає суть того складного психологічного й соціального явища, яке він позначає.

Широта інтерпретації цього терміна наштовхує на думку, що начебто може існувати певний набір соціально-психологічних чинників, які самі по собі, поза конкретною шкільною системою, незалежно від соціальних умов та ряду інших зовнішніх обставин, а лише за рахунок особистісних характеристик дитини визначають її готовність/неготовність до шкільного навчання [17]. Проте це далеко не так. Кожна людська істота з моменту свого народження готова до навчання, вона перебуває в стані набуття нових знань, тобто навчається. Школа, в свою чергу, це всього лиш навчально-виховний заклад для навчання, освіти і виховання, тобто місце, де навчання здійснюється у певних формах та за програмами, регламентованими суспільними потребами.

Високі вимоги життя до організації виховання й навчання змушують шукати нові, більш ефективні психолого-педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя. У цьому змісті проблема готовності дошкільників до навчання в школі набуває особливого значення. З її вирішенням пов'язане визначення цілей і принципів організації навчання й виховання в дошкільних закладах. У той же час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.

Як свідчить досвід і психолого-педагогічні дослідження [18; 19;220 та ін.], загальна готовність до шкільного навчання закладається задовго до його початку, в процесі виховання дитини у сім’ї.

Оскільки Україна перебуває на шляху становлення, то відповідно і потребує освічених громадян, креативних особистостей, здатних творчо підходити до вирішення будь-яких проблем. Перед навчальними закладами всіх рівнів постає дуже важливе завдання: сприяти, щоб кожна дитина в майбутньому стала не просто пасивним членом суспільства, а інтелектуальною, ініціативною, творчою, суспільно корисною особистістю.

Важко переоцінити значення образотворчого мистецтва в житті дитини. Психологічними дослідженнями П. П. Блонського, Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна доведено, що дітям дошкільного віку доступне естетично-художнє сприймання творів образотворчого мистецтва, старші дошкільники здатні естетично оцінити художній твір (картину, скульптуру), висловити своє ставлення до нього.

Як засвідчують дослідження Є. Фльоріна, М. Д. Івашиніна, Н. М. Зубарева, В. Єзикеєва тощо, дошкільникам доступне сприймання пейзажних та сюжетних картин, портретів, натюрмортів, скульптури та графіки.

Л. С. Виготський, досліджуючи проблеми творчості, відзначав, що в дошкільному віці розвивається здатність йти від думки до дії, що робить можливою творчу діяльність: «Одне з найважливіших питань дитячої психології та педагогіки – це питання про розвиток творчості і про значення творчої роботи для загального розвитку і змужніння дитини. Уміння з елементів створювати ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить основу творчості.» [21. С. 7].

Проблема образотворчої діяльності дітей знайшла розвиток у праці Н. Пакуліної «Малювання у дошкільному дитинстві».

Проблема розвитку художньої творчості дітей дошкільного віку – одна з найактуальніших у світлі концепцій дошкільного виховання. «Художньо-образна природа мистецтва, – говориться у Концепції дошкільного виховання, – робить художню діяльність дітей єдиним у своєму роді засобом становлення особистості».

Саме тому об’єкт нашого наукового дослідження: становлення особистості дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: художні твори образотворчого мистецтва як засіб становлення особистості старших дошкільників.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив творів образотворчого мистецтва на становлення особистості дітей старшого дошкільного віку.

Гіпотеза дослідження: у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те що становлення особистості дітей старшого дошкільного віку можлива за умови створення належного середовища та наявності цілеспрямованого психолого-педагогічного впливу з боку дорослих.

Завдання дослідження:

  1. На основі аналізу наукових джерел та спеціальної літератури надати загальну характеристику проблемі дослідження становлення особистості дітей старшого дошкільного віку.

  2. Обґрунтувати творів образотворчого мистецтва, як засобу формування особистості старших дошкільників.

  3. Експериментально перевірити вплив творів образотворчого мистецтва на становлення особистості старших дошкільників.

Методи дослідження: метод аналізу психолого-педагогічної та спеціальної літератури, спостереження, бесіди, експеримент, математичний, ігровий метод, розгляд картин.


Розділ I. Теоретичні основи підготовки дітей до школи засобами художніх творів .
1.1 Загальні уявлення про рівень підготовки дітей старшого дошкільного віку до школи.

У дошкільному віці відбуваються значні зрушення у формуванні особистості дитини. Змінюються її спосіб життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, різко зростають можливості фізичного і психічного розвитку, породжуючи нові потреби, інтереси, а отже, й нові спонукання до дедалі більш різноманітних видів діяльності. Проте ці зміни ще загострюються на початку шкільного навчання, коли дитина переживає значну психологічну кризу. Зменшити інтенсивність протікання останньої дає змогу цілеспрямована підготовка дітей до школи.

Під готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків [22]. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання - це один із найважливіших підсумків психічного розвитку особистості в період дошкільного дитинства [23]. У підсумкових документах Всесвітньої конференції з особливих потреб в освіті говориться: Кожна дитина має фундаментальні права на освіту, і їй має бути надана можливість досягти і зберегти прийнятний рівень освіти. Кожна дитина має притаманні тільки їй (єдині в своєму роді) психологічні особливості, інтереси, здібності та навчальні потреби. Освітні системи мають бути так сконструйовані, щоб навчальні програми враховували всю широту палітри цих особливостей та потреб. Діти з особливими навчальними потребами повинні мати доступ до загальноосвітніх шкіл, які мусять пристосуватись завдяки спроможності дитино центрованої педагогіки до роботи з їх потребами. Загальноосвітні (нормальні) школи такої інклюзивної орієнтації є найбільш дієвим засобом подолання дискримінаційних стосунків, створення відкритого суспільства і досягнення освіти для всіх[18].

За умов, коли перенести початок навчання неможливо, перед-дошкільне тестування повинно носити не констатуючий, а прогностично-діагностичний характер. При цьому слід мати на меті профілактику навчальної неуспішності, а тестування розглядати лише як етап у побудові оптимальної педагогічної стратегії навчання [24].

Отже, успішне розв'язання завдань розвитку особистості дитини, підвищення ефективності навчання багато в чому визначається тим, наскільки правильно враховується рівень підготовки дітей до школи. У сучасній психології і педагогіці, на жаль, поки що не існує єдиного і чіткого визначення поняття «готовності» чи «шкільної зрілості».

А. Анастазі трактує поняття шкільної зрілості як оволодіння уміннями, знаннями, здібностями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками [18].

І. Шванцара більш глибоко визначає шкільну зрілість як досягнення такого рівня розвитку, коли дитина "стає здатною брати участь у шкільному навчанні". Як компоненти готовності до навчання в школі автор виділяє розумовий, соціальний та емоціональний [25, 22].

Г. Кравцов, Е. Кравцова виділяють показники психологічної готовності до школи, пов'язані з розвитком різних видів ставлень дитини до навколишнього світу [26]. У цьому випадку основними сторонами готовності дітей до школи є три сфери: ставлення до дорослого, ставлення до однолітка, ставлення до себе.

Л. Божович зазначала, що готовність до навчання в школі складається з певного рівня розвитку мислительної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності і до соціальної позиції школяра [27,28-29]. Аналогічні погляди розвивав О. Запорожець, зазначаючи, що готовність до навчання в школі складає цілісну систему взаємопов'язаних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, рівень сформованості механізмів вольової регуляції дій та ін. [29, 28]. Основною метою визначення психологічної готовності до шкільного навчання є профілактика шкільної дезадаптації [18]. Для її успішного вирішення останнім часом створюються різні класи, в основі, котрих лежить здійснення індивідуального підходу в навчанні стосовно дітей як готових, так і не готових до школи, щоб уникнути шкільної дезадаптації.

Підготовка дітей до школи - завдання комплексне, що охоплює всі сфери життя дитини. Всередині цього аспекту виділяються різні підходи: 1. Дослідження, спрямовані на формування у дітей дошкільного віку визначених умінь і навичок, необхідних для навчання в школі. 2. Дослідження новоутворень і змін у психіці дитини [30].

3. Дослідження генезису окремих компонентів навчальної діяльності й виявлення шляхів їхнього формування [31].

4. Вивчення умінь дитини свідомо підкоряти свої дії, при послідовному виконанні словесних указівок дорослого [23]. Це уміння пов'язується із здатністю володіння загальними способами виконання словесних указівок дорослого.

Можна виділити наступні цілі, котрі повинні досягатися при визначенні готовності дитини до школи:

1. Розуміння особливостей психічного розвитку дітей з метою визначення індивідуального підходу до них у навчально-виховному процесі [32]. 2. Виявлення дітей, не готових до шкільного навчання, із метою проведення з ними розвиваючої роботи, спрямованої на профілактику шкільної неуспішності.

3. Розподіл майбутніх першокласників по класах відповідно до їх "зон найближчого розвитку", що дозволить кожній дитині розвиватися в оптимальному для неї режимі [30].

4. Відстрочка на один рік від початку навчання дітей, не готових до шкільного навчання (можливо лише стосовно дітей шестирічного віку) [18].

За підсумками обстеження можуть створюватися спеціальні групи й класи вирівнюючого розвитку, у яких дитина зможе підготуватися до початку систематичного навчання в початковій школі [13].

Як відомо, зі вступом дитини до школи змінюється вся структура її діяльності, знижується питома вага гри та зростає роль і місце в ній цілеспрямованої навчальної діяльності [30]. Навчальною діяльністю дитина оволодіває поступово, в міру того, як у процесі співробітництва з дорослим набуває потрібних умінь: приймати учбову задачу, здійснювати необхідні мислительні операції і практичні дії для виконання завдання, контролювати його хід та результати. Навчальна діяльність у її термінологічному значенні (або власне навчальна діяльність) формується в контексті шкільного навчання. Водночас її становлення проходить ефективно лише тоді, коли передумови шкільного навчання були сформовані ще в дошкільному дитинстві.

Ю.З. Гільбух писав, що важливим механізмом готовності до оволодіння навчальною діяльністю є вміння виділяти спосіб дії [33, 34]. Акцентуючи увагу на важливості даного компонента готовності до школи, А.П. Усова підкреслювала, що дошкільник повинен усвідомлювати вплив способу дії на результат виконання завдання [35].

Л.А. Венгер до чинників усвідомленого прийняття учбової задачі і цілеспрямованої дії відносить достатньо високий рівень орієнтації на вчителя, який ставить задачу; формує вміння враховувати всю сукупність заданих умов, не фіксуючи своєї уваги на якійсь одній із них; розвиває здатність неухильно йти до мети аж до її досягнення [25, 36].

Побіжно слід зазначити, що вимога враховувати всю сукупність умов є надмірною, особливо для дітей шестирічного віку. Діти 6-7 років, як правило, ще не вміють зважати на одночасну дію кількох змінних. Готовність до навчання за параметром вольового розвитку прийнято розглядати як здатність до рефлексивної супідрядності та ієрархізації дій та цілеспрямованої діяльності [37].

Попри різницю в підходах, практично всі вітчизняні психологи й педагоги були одностайними втому, що в основі визначення шкільної готовності лежать принципові положення Л.С. Виготського про "актуальний рівень розвитку дитини" та "зону її найближчого розвитку" [30]. Згідно з цими положеннями, готовність дитини до школи забезпечує такий рівень її актуального (дійсного на момент тестування) розвитку, за якого "зона найближчого розвитку" (можливі досягнення дитини у співпраці з дорослими) перекриває програмні вимоги перших місяців навчання в школі.

Також на сьогодні практично усіма визнано, що готовність до шкільного навчання - багатокомпонентне утворення, яке вимагає комплексних психологічних досліджень [38]. У структурі психологічної готовності прийнято виділяти такі компоненти: інтелектуальна, особистісна, соціально-психологічна та вольова готовність [39].

Тривалий час про рівень інтелектуального розвитку дитини судили за кількістю виявлених у неї знань, за обсягом її "розумового інструментарію", який виявляється перш за все в словниковому запасі. Це не зовсім так. Зараз діти буквально купаються у потоках інформації, вбирають у себе нові слова та вирази. Словник їх різко збільшується, але це не означає, що такими темпами розвивається їх мислення. Тут немає прямої залежності. Помилково думати, що словниковий запас, спеціальні уміння та навички - це єдині критерії інтелектуальної готовності дитини до школи.

У дошкільному віці дитина повинна бути підготовлена до провідної у молодшому шкільному віці навчальної діяльності. При цьому важливе значення буде мати формування у дитини відповідних умінь, володіння якими, як показало дослідження А. Усової, забезпечує їй "високий рівень научуваності" [35]. Характерною його особливістю є вміння виділити навчальну задачу та перетворити її в самостійну мету пізнавальної діяльності. Така операція вимагає від дитини, що вступає до школи, здатності дивуватися та шукати причини виявленої нею новизни і зміни Тут педагог може опертися на гостру допитливість дитини, на її невичерпну потребу в нових враженнях, на її спостережливість.

Але у кожному класі є інтелектуально пасивні діти. Причини такої пасивності часто в обмеженості їх інтелектуальних вражень та інтересів. Разом з тим, будучи не в змозі впоратися з найпростішим навчальним завданням, вони швидко виконують його, якщо воно переводиться в практичну площину або гру. Такі діти вимагають особливої уваги; розвитку допитливості, загального світогляду. Уваги потребують і діти, чия пізнавальна активність має "теоретичну спрямованість".

Інтелектуальна готовність - важлива, але не єдина передумова успішного навчання у школі [32]. Підготовка дитини до школи включає формування у неї готовності до прийняття нової соціальної ролі - школяра. Це виражається у серйозному ставленні дитини до школи взагалі і до навчальної діяльності та вчителя, зокрема.

Дослідження показують, що старші дошкільнята відчувають великий потяг до школи. Що ж приваблює дітей у ній? Часто це може бути зовнішній бік шкільного життя. Зовнішні аксесуари шкільного життя, бажання змінити обстановку дійсно здаються привабливими для дитини [24]. Але це не найголовніші мотиви.

Школа приваблює більшість дітей головним чином своєю основною діяльністю - учінням. До нього вони ставляться як до дуже серйозного завдання ("навчуся писати", "навчуся читати"). Це прагнення природне, бо воно пов'язане з новими моментами в розвитку старшого дошкільника. Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть за наявності необхідного запасу вмінь та навичок, високого рівня інтелектуального розвитку їй у школі буде важко.

Ще гірше, коли діти не хочуть йти до школи взагалі. І хоч кількість таких дітей невелика, цей факт викликає особливу тривогу. Причина подібного ставлення до школи, як правило, - помилка у вихованні дітей у дошкільному віці. Нерідко до нього призводить залякування школою: "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", "Ти ж двох слів зв'язати не можеш, як ти в школу підеш?" [40].

Позитивне ставлення до школи включає як інтелектуальні, так і емоційні компоненти. Дослідження показують, що виникнення усвідомленого ставлення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, що повідомляються дітям, були не тільки зрозумілими, але й пережитими ними. Особистісна та соціально-психологічна готовність до школи включає й формування у дітей таких якостей, які б допомогли їм спілкуватися з однокласниками та вчителями [41].

Загалом можна сказати, що якщо найбільш адекватними і специфічними для учіння є пізнавальні мотиви, то соціальна готовність до навчання забезпечується мотивами спілкування із дорослими.

Серйозної уваги потребує і формування вольової готовності майбутнього першокласника [42]. До шести років відбувається оформлення основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, накреслити план дій, виконати його, проявити вольове зусилля при подоланні перешкоди, оцінити результат своєї дії. Але всі ці компоненти ще недостатньо розвинуті. У цьому віці є серйозні передумови для їх розвитку в умовах навчання. Але, щоб включитися у навчання, у дитини має бути розвинутим певний рівень довільності.

Усі дослідники розвитку волі у дітей відзначають, що в дошкільному віці мета досягається успішніше за ігрової мотивації і при оцінці поведінки однолітками (у випадку командної гри). До 6-ти років значно змінюється ступінь довільності рухів дитини [43]. Так, якщо в 3 роки дитина усвідомлює результат і спосіб дій з предметом, але не здатна ще усвідомити окремі операції та рухи, то в 6-7 років самі рухи стають об'єктом вольової діяльності.

Довільність у поведінці шестирічної дитини проявляється не тільки в цьому, а й у навмисному заучуванні вірша, у здатності побороти безпосереднє бажання, відмовитися від гри заради допомоги матері. Шестирічна дитина здатна підкорити мотиви своєї поведінки поставленій меті. Тому у цьому віці необхідно розвивати здатність при необхідності діяти за моральними мотивами, відмовляючись від того, що безпосередньо приваблює. Варто мати на увазі і той факт, що рисою, яка відрізняє вольову регуляцію поведінки молодшого школяра, є характер його ставлення до труднощів та типові для нього способи їх подолання.

Під час кожної реформи системи освіти знову й знову як одна із найактуальніших постає проблема педагогічної готовності. Причиною цього явища не в останню чергу й те, що, попри всі зміни в системі освіти, не міняється основне - взаємовідносини дитини і школи . Зараз, як і багато років тому обговорюється те, яка дитина відповідає вимогам школи, хоча, можливо, доцільніше було б перейти до вирішення питання, які інколи або навчальні системи могли б задовольнити потреби нормальної, фізично і психічно здорової дитини. Однак, поки стоїть проблема дитини для школи, а не школи для дитини, доти актуальною залишається і проблема педагогічної готовності дошкільника до навчання у школі.

Водночас, визнаючи наявність проблеми, педагогам і психологам слід чітко визначити мету підготовки дитини до школи. Адже саме по собі визнання дитини готовою чи неготовою до шкільного навчання не тільки позбавлене сенсу, але й соціально небезпечне, оскільки може ставати і, на жаль, досить часто стає, засобом штучної селекції дітей, що базується на хибному уявленні частини педагогів про фатальну зумовленість низького ріння готовності дитини до шкільного навчання спадковими факторами [44; 35].

На основі визначення рівня готовності практикується відбір до "елітних" шкіл, "ліцейних", "гімназійних" і "особливих" класів. При цьому абсолютно не враховується те, що мозок дитини з 6-7 років перебуває в стадії стрімкого і нерівномірного розвитку, а критерії готовності, які не розкривають потенціал у дитини, відбивають лише актуальний рівень тренованості ментальних умінь, що в свою чергу залежить як від біологічно обумовлених (меншою мірою), так і біологічно не обумовлених (значно більшою мірою) соціальних чинників [18]. Саме рівень і якість виховного впливу на дитину в дошкільний період відіграє провідну роль у її готовності до шкільного навчання. Можливість реабілітаційного навчання та психологічне тестування, спрямоване на подальшу корекційну роботу з дитиною, визнаються провідними західними дитячими психологами і педагогами (Дж. Кауфман, Джон Равен, М.Л. Раттер, Г.Т. Сломка, Р.Т. Тартер, А.С. Кауфман, Е. де Боно та ін). Тому правильно побудована корекційна робота здатна в стислі терміни кардинально змінити більшість показників шкільної готовності.

Вступ дитини до школи - важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі. Надійна основа успішної організації навчально-виховного процесу - врахування психофізіологічних особливостей і закономірностей розвитку учнів [34]. Особливо це стосується дітей на межі дошкільного і молодшого шкільного віку. Цей вік з психологічної точки зору є критичним: відбуваються зміни, що означають завершення дошкільного етапу розвитку, і з’являється здатність до розуміння загальних принципів, зв’язків й закономірностей наукового знання. Якості, характерні для дошкільного дитинства, поєднуються у шестирічок з новими можливостями, зокрема у сфері учіння. Тому реалізація потенційних можливостей інших школярів потребує особливих умов навчання.

Навчання у першому класі побудоване з урахуванням вікових особливостей і перспектив шестирічних дітей. У його змісті, методах і формах закладено ідеї сприяння всебічному розвитку школярів, забезпечення повноцінного переходу до провідної учбової діяльності та формування особистості в перехідний період . Засвоєння учнями програмних знань безпосередньо пов’язується з розвитком елементарних форм учіння, планомірного і диференційованого ставлення, пізнавальної активності, позитивного ставлення до навчання в школі, адекватної самооцінки і формуванням навичок спілкування.

Оволодіння знаннями, уміннями, навичками здійснюється у різних видах діяльності. У навчально-виховному процесі відводиться чимало часу для малювання, конструювання, ліплення, побутової праці, гри. Поряд з цим відбувається засвоєння знань в процесі специфічної, нової для дитини діяльності - учіння і навчання [45]. Усі ці види діяльності у своїй єдності забезпечують розвивальну функцію навчання шестирічок, перебудову характеру розумових процесів - сприйняття, пам’ять і мислення, якісну зміну загальної спрямованості та рис особистості школяра.

Закладені в змісті і методах навчання можливості реалізуються лише за умови правильного педагогічного керівництва. Тому важливим є знання учителем психології шестирічних учнів, закономірностей їхнього розвитку у до початку навчання та закономірностей психологічних змін їх особистості і пізнавальних процесів у навчально-виховному процесі.

Пізнання здійснюється за допомогою психічних процесів - мислення, пам’яті, уваги та ін., починаючись із відчуттів і сприймань. До шести років сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет з ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості. У першу чергу шестирічки сприймають яскраві, об’ємні об’єкти, що викликають емоційну реакцію, причому характерним є поверхневе сприймання і не завжди адекватне виділення суттєвих ознак . Ці особливості сприймання виявляються у навчальному процесі. Зокрема, першокласники зміщують схожі графічні зображення і звуки, помиляються у врахуванні кількісного і просторового розміщення предметів при конструюванні та аплікації, порушують пропорції при малюванні та ліпленні. Недоліки сприймання утруднюють засвоєння дітьми поняття про число та його склад, стримує перенесення дії обчислення у внутрішній план, гальмує чіткість розуміння службових частин мови.

В процесі навчання сприймання учня розвивається як цілеспрямована й раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Вчитель повинен забезпечити, по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною об’єкта, явища; по-друге, збагачення сенсорного досвіду учнів; по-третє, виховання якостей спостерігача - умінь спостерігати і бачити приховані закономірності; по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйнятими зразками предметів та властивостей); по-п’яте, організацію зовнішнього сприймання об’єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу.

Розвиток сприймання у шестирічок нерозривно пов’язаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.

Сприйняття становить основу для мислення, що спрямовані на виявлення відношень і закономірних зв’язків між предметами і явищами об’єктивної діяльності. Мисленнєвий процес реалізується через різні операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація. Мисленнєва діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах - як наочно-дійове, наочно-образне і логічне мислення. Наочно-дійове мислення вплітається у практичну діяльність: першокласник реально оперує предметами. При наочно-образному мисленні він спирається на образи предметів чи уявлення. Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їхній основі суджень [34].

Шестирічна дитина може розв’язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючими у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні із труднощами активізується дійове мислення. Матеріали спеціальних досліджень доводять, що ця форма є важливим резервом для засвоєння знань дітьми.[46.] Ефект у розумовому розвитку шестирічок визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розв’язанні задачі на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань.

Відповідно до такого підходу розроблено зміст навчальних предметів, мета яких - не лише забезпечити засвоєння дітьми рахунку і письма, а й сформувати у них навички орієнтування у мовних явищах та математичних відношеннях, започаткувати осмислення суспільно-політичних явищ, дати просторово-часові уявлення і т. ін. [45]. Зокрема, навчання грамоти містить і першорядні процеси оволодіння мовою, і розвиток мислення учнів. Мова вперше стає предметом усвідомлення. В процесі звукового аналізу дитина відкриває для себе дві сторони слова - формальну і змістовну, сприймає слово як елемент мовної діяльності, вчиться розпізнавати зміни його структури, зв’язки з іншими словами. Виникає нова сфера мислення, що вимагає нових типів відношень, пов’язаних з виділенням істотних ознак у мовних явищах.

Навчальний матеріал з різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх ряду, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв’язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення Л.С. Виготський розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв’язку з іншими об’єктами [30].

Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок . Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу.

Пізнавальна діяльність включає також процеси пам’яті. Пам’ять у шестирічок переважно мимовільна, наочно-образного характеру. Добре запам’ятовується матеріал, що викликає інтерес чи має істотне значення для дитини. Першокласники мають певний досвід довільного запам’ятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю пам’яттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності [28].

За умови правильної організації навчання відбувається посилений розвиток і якісна перебудова пам’яті. Тенденція якісних змін полягає у переході до переважно довільного запам’ятовування і відтворення на основі логічної обробки матеріалу. Мимовільне запам’ятовування стає побічним продуктом, але ним також слід керувати.

Особливістю навчання у першому класі є переважно мимовільне запам’ятовування, що дає змогу запам’ятати досить абстрактний матеріал без спеціального орієнтування і додаткових зусиль. Формі мимовільного запам’ятовування відповідають навчальні ситуації з ігровим мотивуванням. Розвиток довільної пам’яті передбачає постановку свідомої мнемічної мети та використання певних способів і прийомів запам’ятовування [32]. Не слід зловживати заучування напам’ять, доки діти не привчаться до попереднього усвідомлення матеріалу. Ефективний розвиток пам’яті на початковому етапі навчання значно підвищує загальну культуру мислительної діяльності школярів.

Що стосується емоційної сфери шестирічок, то цей період характеризується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій). Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них. Як пише В.С. Мухіна, "життя шестирічної дитини насичене емоціями. Один день містить переживання любові, ніжності, ревнощів, відчуття горя і радості, заздрість, страх, відчай та ін. Першокласник стомлюється від власних емоцій, перестає розуміти і виконувати правила поведінки, стає некерованим" [42].

Важливу роль у житті шестирічок відіграють взаємини з іншими людьми: батьками, однолітками, учителем. За умови доброзичливого ставлення до себе дитина відчуває емоційне задоволення, впевненість у собі, захищеність, і сама позитивно ставиться до оточуючих . Відомо, що тільки в умовах взаємної любові дитина вчиться любити сама. Першокласники лише тоді сприймають інших людей, коли ті люблять і поважають їх ось чому так важливо, щоб із першого дня перебування дитини в школі вона не відчувала емоцій дисгармонії.

Уявлення школяра про свої навчальні можливості формується через ставлення учителя. Шестирічна дитина тонко відчуває любов, довіру, радість педагога. Першокласник піддається впливові останнього і поводить себе так, яким бачить його учитель. Результатом несприйняття дитини педагогом стає і самонесприйняття [19]. Постійні зауваження, докори учителя, покращення з боку батьків за неуспіх у навчанні формують у першокласника внутрішню готовність до невдачі. Цілеспрямоване навчання й моральне виховання можливе тільки за умови взаєморозуміння між учителем та учнем. Головний принцип виховання, на думку М. Амонашвілі, полягає у тому, щоб зробити дитину добровільним помічником педагога у її ж вихованні.

Уже в дошкільному віці розвивається почуття емпатії (здатність співчувати і співпереживати іншим людям), але у дитячому сприйнятті переживань іншої особи лежить тільки власний досвід. На початку молодшого шкільного віку з’являється здатність стати на позицію іншого. Накопичений емоційний та духовний досвід стає підґрунтям для розвитку вищих форм чуйної, альтруїстичної поведінки . Інтенсивність співчуття залежить від того, чи переживала дитина подібне, і від рівня розвитку уяви. Викликати переживання можна на основі художніх образів.

Говорячи про емпатію шестирічної дитини, виділяють подвійне значення цього терміну: а) чуйне, співчутливе ставлення до чужого горя, переживання; б) доброзичливе ставлення до іншої людини, підтримка її в радості [42]. Здатність до емпатії не виключає неадекватного прояву емоцій (сміх у трагічній ситуації і т. ін.). Це не є свідченням жорстокості дитини, а виявляє невміння абстрагуватися від конкретної (на її погляд, смішної) ситуації та передбачити наслідки своїх дій.

Шестирічним першокласникам властиве почуття ревнощів. Дитина ревнує батьків до братика чи сестрички; учителів - до своїх ровесників. Тому педагог повинен бути однаково уважним до всіх дітей. В результаті адекватних дій дорослих школярі позбавляються від егоїстичної любові. З почуттям ревнощів пов’язана заздрість. Коли учневі здається, що вчитель краще ставиться до інших, виникає заздрість, яка може бути причиною негативних вчинків у ставленні до ровесників.

Радість успіху допомагає дитині на межі дошкільного і молодшого шкільного віку подолати труднощі. Школярам більше подобаються знання, що вимагають активізації мислених процесів. Навчатися з бажанням дитина буде лише при умові залучення її до різноманітних видів діяльності на основі самостійного здобуття знань (проводити досліди, спостереження та ін) . Навчальна праця, що потребує зусиль, приносить задоволення. Незадоволення пізнавальної потреби є причиною негативних емоцій і в кінцевому рахунку - втрати інтересу до школи загалом.

Гра як провідний вид діяльності дошкільника поступово замінюється учбовою діяльністю. Проте слід зазначити, що навчальна діяльність шестирічок повноцінно реалізується лише у грі. Серед її форм найбільш ефективними є сюжетно-рольові ігри та ігри з правилами. Прийняття та виконання правил вимагають від першокласників свідомого керування своєю поведінкою. Починає діяти механізм підпорядкування мотивів, у процесі гри формуються елементи довільності [46].

Вольова поведінка передбачає домінування мотивів, які йдуть не від безпосередніх спонукань, а зумовлюються свідомо поставленою метою. У вольових вчинках шестирічних дітей велику роль відіграють емоції, що інколи стають мотивами соціальної поведінки.

Для розвитку вольових якостей у першому класі слід вчити дітей планувати свої дії, почавши з відтворення учнем послідовності дій іншої людини (тварини, героя літературного твору тощо) чи їх продовження. В результаті цього учень оволодіває мислительними засобами інших на основі розвитку рефлексії як усвідомлення своїх реальних можливостей . Починає формуватися самостійний рефлексивний досвід дитини.

Майже всі діти приходять до школи з прагненням учитися, тобто із позитивною учбовою мотивацією. У перші дні навчання вони сумлінно ставляться до учбової діяльності, у кожного з них виникає уявлення про ідеального учня. Проте через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється, що пов’язано із недосконалістю навчально-виховного процесу, недостатньою активізацією учіння першокласників, недоліками у розвитку пізнавальних процесів, надмірним захопленням вправами, спрямованими на формування автоматизованих поведінкових дій .

Отже, дошкільний вік - перехідний період, в якому проявляються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра. Цей вік багатий на приховані можливості розвитку, які дуже важливо своєчасно помічати й підтримувати. Це час, коли закладаються та розвиваються основи багатьох психічних якостей. Особливо вдумливо слід ставитися до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей, що дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців організувати якісне навчання.

1.2 Обґрунтування творів образотворчого мистецтва
На заняттях проводяться бесіди про образотворче мистецтво як засіб естетичного виховання бесіди про мистецтво той вид роботи, який допомагає формувати ідейно-моральну постанову дитини, вміння бачити і розуміти прекрасне, формувати естетичний смак. Бесіди про мистецтво дають дітям можливість емоційно переживати бачене і давати йому свою оцінку позитивну чи негативну.

Значення бесід про мистецтво дуже велике, воно заключає в собі як освітні так і виховні цілі. Знайомлячись з картинами дитина у першу чергу вивчає і пізнає світ картинки, а він завжди дає певну навчальну інформацію; історичні факти, життя дітей і дорослих в минулому і в наш час, опис природи, її явищ, образи людей які жили колись чи живуть тепер.

Крім цього діти довідуються про художників, авторів даних картин, епоху в якій вони жили і творили.

А також ці заняття мають виховне значення. У часі розгляду та аналізу творів мистецтва у дітей виникає певний емоційний стан, переживання, від якого розгортаються і певні почуття: любові до рідного краю, радості, гордість за героїчне минуле свого народу.

Споглядання творів мистецтва викликає певну естетичну насолоду, дає радість, задоволення, розвиває почуття краси, підвищує художню культуру. Часто на заняттях показують зразки, фото чи репродукції різних творів живопису, скульптури, архітектури, графіки та декоративного мистецтва. Це дуже сприяє виробленню естетичного смаку дітей. Найчастіше ми маємо можливість обговорювати та аналізувати твори живопису. Картини, особливо ті, що зображують природу, викликають у дітей велике задоволення. Справді, сила естетичного впливу на людину – велика. Діти самі не збагнувши цього піддаються впливу мистецтва, яке діє на них двома джерелами: художнім словом і живописним образом тобто формою, кольором.

На заняттях з ліпки (скульптура) емоційні переживання викликає скульптура, хоча вона переважно позбавлена барвистості. Зате більше діє формою, лінією, фактурою. Скульптура має велике значення для виховання та навчання дітей дошкільного віку. Вона сприяє розвитку зорового сприйняття, пам’яті, образного мислення, прищепленню ручних вмінь та навичок, необхідних для успішного навчання в школі. Скульптура також як і інші види зображувальної діяльності, формує естетичний смак, розвиває почуття прекрасного, вміння розуміти прекрасне у всьому його різноманітті.

«…В родині зображувальних мистецтв ліплення грає ту ж саму роль, як і арифметика в математичних науках. Це абетка уявлень про предмети. Це перше читання, переказ предмета. В малюванні предмет зображується відносно. Через перспективу часто зменшується, а іноді і зовсім втрачається справжність властивостей предмета, головний його зміст… Правильне співвідношення частин, відмінність головного від другорядного тіла від приставних частин – все це ясно передається при зображені предмета за допомогою ліпки»[11. С. 196]

Скульптура надає тривимірне зображення предмета. Частіше за все предметом скульптурного зображення виявляється людина, рідше тварини , неживі предмети. Скульптуру можна спостерігати з різних сторін, тому дуже важливо поставити її так, щоб добре сприймався силует фігури, її жест, рух.

Монументальна, станкова, скульптура малих форм – види круглої скульптури, кожна з яких виразна по-своєму. Поряд з цим до скульптури заведено відносити рельєфи.

Монументальна скульптура – це пам’ятники величні, суворі, виразні, які містять в собі велику загальнолюдську ідею. Монументальна скульптура може бути частиною архітектурного ансамблю.

Станкова скульптура частіше зображена портретом. Задача скульптурного портрета така ж, як і живописного – передача образа людини. В станковій скульптурі значне місце займає жанрова скульптура, яка зображає групу людей або фігуру одної людини.

В побуті поширена скульптура малих форм. Це фігурки невеликого розміру, зроблені з різних матеріалів – фарфору, дерева, кістки. До скульптури малих форм відносять деякі види іграшок, на яких зображені люди та тварини.

Рельєф – це скульптурне зображення на плоскості (стіни, зводи, скульптурного пам’ятника).

Великий естетичний вплив мають твори декоративного мистецтва. Краса вишивкових узорів, візерунки різьби, барвистість народного розпису, філігранна техніка писанкових орнаментів – невичерпне джерело насолоди.

Ознайомлення з таким видом народних художніх ремесел, як писанкарство починається з порівняння і зіставлення його з іншими видами ( вишивання, ткацтво, килимарство, різьба по дереву, гончарство) які сягають своїм корінням у глибину віків і характеризують духовний світ стародавнього й сучасного населення України. Наприклад, специфіка орнаментальних композицій на писанці та у вишивці зумовлена, насамперед, характером предмета, матеріалу, форми, техніки та способу виконання.

Значення декоративного малювання в загальному процесі навчання дуже велике, в особливості в старших дошкільників. Діти в процесі користуються олівцем та пензлем, отримують технічні навички, які поступово ускладнюються в міру того, як діти оволодівають певною сумою навичок. Декоративне малювання при умові правильно організованої планомірної роботи розвиває наряду з технічними навичками, які мають, безумовно, велике значення в малюванні, і творчі здібності.

Зміст декоративного малювання - малювання узорів, які мають певне призначення : візерунок в смужці, візерунок в прямокутнику, візерунок в колі та інші. Малювання візерунків починають з вправ, потім переходять до візерунку : запроваджується початок ритму і ставиться задача організації поверхні візерунку шляхом введення кольору. Малювання візерунків потребує чергування однакових за формою та кольором елементів, які складають ритм. Повторення однакових за формою та кольором елементів можливі за умовою уважної та точної роботи. Діти поступово звикають до того, що потрібне зрівнювати та встановлювати схожість та різницю між повторюючимися елементами узору, визначати правильність у формі елементів (наприклад: прямокутник, коло, риска визначеної довжини та інше). В силу цього декоративне малювання становиться добрим засобом тренування рук та очей; воно розвиває вміння координувати роботу руки та ока, які в подальшому набувають все більше та більше значення в малюванні. Крім того, малювання узору потребує вдумливого відношення та акуратності в праці.

Значення творів декоративно-прикладного мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва - живопису, графіки, скульптури, архітектури. Так, в російських художніх лаках (лакова мініатюра) переважає живописний початок. Тому і в техніці розпису цих виробів зберігаються такі живописні прийоми, як підмальовок та лессіровка, які надають особливу звучність та виразність колористичній гамі розпису. В деяких видах декоративно-прикладного мистецтва - кераміці, художньої обробці дерева, каменю, кістки та рогу - переважають скульптурні якості ( наприклад, всесвітньо відома богородська дерев’яна іграшка).

Ми повинні допомогти дітям зрозуміти художній задум твору, пояснити основні принципи декоративно-прикладного мистецтва, яке виявляється по-перше в необхідності взаємозв’язку форми предмету з його функціональним призначенням, по-друге в співвідношенні форми та матеріалу, і по-третє – форми та прикрас.

Казковий світ народної іграшки особливо близький дітям : коні, барашки, свині, качечки не можуть залишити їх байдужими. Бо саме в умовах сучасного міста діти відірвані від природи, вони рідше бачать свійських тварин. Яке захоплення написане на обличчях дітей, коли в групі на столі з’являється веселе, яскраве іграшкове глиняне стадо. Димківську іграшку не можна поплутати з іншими ліпними народними іграшками, дякуючи її колориту, простоті та не хитрості образу. Це, перш за все, сніжної білизни фон, на якому написаний простий візерунок геометричного характеру: кружки, крапки, смужки. Як і городецькі майстри, димківські наносять візерунок у вільній пензлевій манері. Вони полюбляють насичений колір: яскраво-червоний, малиновий, синій, золотисто-жовтий, фіолетовий, особливо святково сяючі на білому фоні іграшок. Вже при першому знайомстві дітей з димківською іграшкою педагог прагне роз’яснити дітям її естетичну цінність, акцентує зв’язок форми із матеріалом, візерунок - з формою предмета.

Для практичної роботи після бесіди про димківську іграшку півника-каталку вибирають не випадковою. Щоб розвинути у дітей свідоме відношення до створення декоративних речей на основі переробки реальної форми, ефективніше за все за основу взяти образ, який викликає у дітей визначні емоції. Півник - найулюбленіший герой багатьох казок.

Знайомство з народною іграшкою і перші уявлення дітей про декоративне зображення звірів та птахів в ліпці закріплюються на прикладі іграшок - свистулі з послідуючим розписом.

Як свідчить дослід роботи з старшими дошкільниками, народна глиняна іграшка завжди несе велике естетичне задоволення дітям. Через іграшку народний майстер залучує дитину до мистецтва. Цей вид народного мистецтва чинить вплив на сучасність.

Розписні жовті підноси, які радують око своєю грою яскравих фарб, благородним блиском лакованої поверхні, по праву відносяться до числа найцікавіших виробів декоративно-прикладного мистецтва. Талант народних майстрів перетворює скромні вироби домашнього побуту в нарядні прикраси житла. Батьківщина цих підносів – село Жостово.

Сьогодні високо оцінюється вклад майстрів Жостово в розвиток і збереження декоративної системи письма, заснованої на поетичному відчутті природи. Творчість різних майстрів збагачує єдиний стиль жостківського мистецтва. Змінився характер письма , але техніка та технологія виробництва в багатьом збереглася.

Дітям, для більш емоційного сприйняття, потрібно розповідати і показувати на прикладі порівняння (наприклад Хохлому та Жостов); а також використовувати схематичну таблицю ритмічного рішення композиції в колі.
1.3 Методика використання творів образотворчого мистецтва в процесі становлення особистості дітей старшого дошкільного віку.
Важливий засіб у становленні особистості дітей – це використання творів образотворчого мистецтва в оформленні побуту, в процесі навчання та самостійної діяльності. З цією метою підбираються твори усіх жанрів побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін.).

Перш за все потрібно виховувати у дітей інтерес до творів мистецтва, визивати увагу до них, поступово виховувати у дітей здатність естетичного сприйняття. Розглядаючи картини або скульптуру, діти цікавляться тим, що зображено, впізнають знайомі предмети та явища, знайомляться з тими, яких раніше не знали. Під впливом творів мистецтва діти не просто знайомляться з явищами життя: вони получають уявлення про прекрасне, гармонічне, доцільне, виразне, вчаться творчо сприймати життя.

Для сприйняття характерне переживання того, що сприймається, зацікавлене, хвилююче відношення до зображувальних явищ. Художник використовує для цього колір, тон, лінії. В декоративному мистецтві особливості побудови візерунка, красоту кольорового сполучення. Чим краще діти сприйматимуть засоби виразності, якими користується художник, тим глибше розкриється для них зміст творів, багатство думок та почуттів, виражених в ньому, і тим більший емоційний відгук воно викличе.

В дитячому закладі використовують наступні форми і методи ознайомлення дітей з мистецтвом:

  1. Розгляд окремих творів або спеціально підібраних серій картин, скульптур, ілюстрацій, творів декаративно-ужиткового мистецтва. Для заняття зазвичай підбираються твори одного виду мистецтва.

  2. В дитячому закладі встановлюють виставки творів образотворчого мистецтва на ту чи іншу тему або вид мистецтва.

  3. Старшим дошкільникам роблять екскурсії до музею або виставочну залу для перегляду попередньо відібраного матеріалу, доступного до дитячого сприйняття та розуміння по об’єму та змісту.

  4. Заохочується самостійний розгляд дітьми творів мистецтва в дитячому закладі та поза ним.

Методика ознайомлення дітей із художньою картиною

Перший етап ознайомлення з картиною

Мета: створити інтерес до живопису, до картини художника, формувати вміння уважно її розглядати, емоційно відгукуватись на її зміст.

Основним прийомом щодо ознайомлення старших дошкільників з живописом є мистецтвознавча розповідь педагога.

Структура мистецтвознавчої розповіді:

  • повідомлення назви картини та прізвища художника;

  • про що написана картина;

  • що найголовніше в картині (виділити композиційний центр, колір, побудову, розміщення);

  • що відображено навкруги головного у творі та як із ним поєднано деталі (саме так іде заглиблення в зміст картини, при цьому встановлюється зв'язок між змістом твору та засобами виразності);

  • що саме гарного показав своїм твором художник;

  • про що думається, згадується, коли дивишся на цю картину [8].

Методичні прийоми на першому етапі такі:

  • використання (постановка) вихователем конкретних питань;

  • прийом «входження в картину» (це коли вихователь пропонує дітям уявити себе героєм картини та відповісти на запитання: Що відчуваєш?, чуєш?, Що хвилює тебе?;

  • відтворення подій попередніх та наступних твору (а саме: вихователь пропонує дітям, розглядаючи картину, уявити, що було до того, як художник намалював картину, що може бути ще зображено);

  • різноманітні емоційні форми підбиття підсумків заняття щодо ознайомлення з живописом.

Другий етап ознайомлення з картиною

Мета: розвивати вміння аналізувати картину, виділяти виразні засоби, формувати вміння читати картину, мотивувати емоційно-особистісне ставлення до твору.

Методика змінюється:

Дітей на другому етапі вчать аналізувати картину, виключають мистецтвознавчу розповідь, починають розглядати картину із запитань:

  • Про що саме картина?

  • Чому думаєш так, розкажи?

  • Як би ви назвали картину?

  • Чому саме так?

  • Порівняйте з авторською назвою.

  • Що саме красивого та цікавого передав художник в образах людей, пейзажі, предметах?

  • Як саме він зобразив це в картині?

  • Який настрій викликає картина?

  • Чому саме такий настрій викликає картина?

  • Що хотів сказати своєю картиною художник?

  • Що особливого виділив, щоб саме це ми побачили в картині?

Ці запитання спрямовують увагу дітей не на переказування зображеного, а на встановлення та пояснення зв’язку між змістом та засобами виразності.

Вони допомагають розвивати вміння розмірковувати, доводити, аналізувати, робити висновки на рівні узагальнення.

Такі запитання вихователь ставить у тому разі, якщо діти навчилися уважно розглядати картину та набули вміння її аналізувати.

Третій етап ознайомлення з картиною

Мета: формувати особистісно-емоційне ставлення дітей до твору, який вони сприймають.

Закріпити вміння емоційно, образно висловлювати судження про твір зображувального мистецтва у формі розгорнутого оповідання, розповіді, контролювати стійкість сформованого вміння логічно виражати свої думки, читати картину, створювати умови для перенесення дошкільниками знань, умінь, які в них є щодо розглядання творів у нові ігрові вміння.

На третьому етапі вводяться нові методичні прийоми, які сприяють формування творчого сприймання дітьми творів живопису. До таких прийомів відносяться:

  • порівняння;

  • класифікація картин;

  • створення особистої картини в уяві за назвою картини художника;

  • різноманітні дидактичні ігри [8].

Методи та прийоми, які використовують під час бесіди:

Пояснення. Широко використовується при перших бесідах, щоб уточнювати уявлення дітей про портрет.

Порівняння. Цей прийом підвищує розумову активність дітей, сприяє розвитку розумових дій: аналіз, синтез, висновки.

Наприклад: порівнюючи між собою такі картини, як «Діти» А. Пластова, «Святочне ворожіння» М. Пимоненка, «Одягають вінок» К. Трутовського, діти виділяють одну загальну деталь (на всіх картинах зображено людину) та самостійно повинні зробити висновок: портретом називається картина, на якій зображено людину (людей).

Акцентування деталей. Цей прийом полягає в тому, що під час сприймання портрета закривається все зображення папером, відкритими залишаються лише очі, або руки, інші деталі портрета. Такий прийом розкриває виразність однієї частини портрета, зосереджує увагу саме на ній, посилює сприйняття дитини й допомагає встановити взаємозв’язок між частиною й цілим у портреті. Використання цього прийому активізує мовлення дітей.

Метод викликання адекватних емоцій. Цей метод застосовують для того, щоб викликати в дітей почуття, емоції, настрій, адекватний стан зображеного образу. Необхідна безпосередня участь емоцій. Мовою мистецтва пізнати – це відчути. Саме К. С. Станіславський відзначив, що справжнього мистецтва без переживань немає. Наприклад: під час розгляду картини В. Тропініна Дівчина з лялькою» вихователь запитує: «А який у тебе настрій буває, коли тебе обіймає матуся? А які в матусі руки? А як зображено дівчинку, яка обіймає ляльку? Які в неї руки?». Перш за все слід урахувати зв'язок майбутнього сприймання з попереднім досвідом дітей. Можливість згадати подібну ситуацію, згадати коли, за яких умов у дітей був такий настрій, вихователь може встановити зв'язок із досвідом, який уже є в дитини, який дає можливість із допомогою живопису встановити раніше бачене та пережите.

У цьому випадку вихователь зможе викликати в дітей емоційний відгук і діти почнуть активно розповідати про зміст картини та про характер зображеного героя.

Тактильно-чуттєвий метод. Цей метод полягає в тому, що в процесі сприйняття портрета вихователь торкається дитини руками (гладить, обіймає), повторює рухи рук, зображений на картині.

Мета цього методу – викликати почуття дітей, пережити адекватний стан зображеного образу, відчути любов до себе іншої людини. Цей метод ефективний і впливає на емоційний стан дітей, викликає відповідні реакції, особливо в сором’язливих дітей, але за умови, якщо між дітьми та вихователем є взаємна щирість, визнання, симпатія, повага одне до одного.

Прийом «входження» в картину. Використовуючи цей прийом, вихователь пропонує дітям уявити себе на місці зображеної людини, учить співчувати їй, збуджує дитячу уяву. Розглядаючи картину В. Васнєцова «Альонушка», дітям пропонують: «Уявіть собі на хвилинку, що картина ожила. Що ви почули?».

Метод музичного супроводу. Під час розгляду портрета звучить музика, характер, настрій якої співзвучний із настроєм картини, тобто йде вплив одночасно на зоровий та слуховий аналізатор. Це у свою чергу полегшує процес сприйняття, робить його більш глибоким, витонченим.

В. О. Сухомлинський писав: «Музика, мелодія, краса, музичних звуків – важливий засіб морального та розумового виховання людини, джерело благородства серця та чистоти душі… Мелодія – це мова людських почуттів…». [44. С.194]

Ігрові прийоми. Саме вони зосереджують увагу дітей на сприйнятті необхідної частини портрета, активізують розумову діяльність дітей, створюють інтерес до творів, формують позитивне ставлення до жанру портрет.

Діти із задоволенням приймають такі ігрові елементи:

  • загадай що-небудь про руку, очі, одяг, колір, людину, а ми відгадаємо;

  • відгадай, до якого портрета підходить ця музика;

  • придумай свою назву портретові;

  • хто краще передасть у русі положення тіла (руки, голови) зображеного образу;

  • відкриємо «таємницю» людини, яку сховав від нас художник.

Портретний учить дітей розуміти духовний світ іншої людини, бережно до неї ставитися [46].

У роботі дошкільного навчального закладу творам образотворчого мистецтва можна присвятити повністю заняття – бесіду з використанням вищеописаних методів або використовувати їх на інших видах занять або в повсякденному безпосередньому спілкуванні з дітьми.

Методика використання творів народного декаративно-ужиткового мистецтва проходить у кілька етапів. На першому подаються узагальнені поняття про побутову культуру наших предків. Дітей необхідно підвести до усвідомлення природного розуму, таланту, працьовитості, естетичного смаку та краси наших пращурів, які вміли все робити своїми руками, створювали корисні й прекрасні речі.

На другому етапі необхідно сформувати уявлення про різновиди народного декоративно-прикладного мистецтва, про його регіональні особливості, що виявляються у кольоровій гамі, способах і прийомах виготовлення та оздоблення. Для третього етапу визначальним є те, що дітям подаються знання про окремі види народних ремесел, звичаї, традиції, обряди, пов’язані з виготовленням та використанням виробів.

Виділяють загальні методи та методичні прийоми, що стосуються ознайомлення з усіма видами декоративно-прикладного мистецтва і використовуються на всіх етапах.

  1. Розгляд ілюстрацій із зображенням давнього житла, речей вжитку.

  2. Екскурсія до краєзнавчого музею, художнього салону.

  3. Мистецтвознавча розповідь про різні види народного декоративно-прикладного мистецтва з демонстрацією зразків різноманітних виробів.

  4. Дидактичні ігри: «Що з чого зроблено?», «Розкажи про виріб, який найбільш сподобався», «Який візерунок кращий?», «Знайди знайомі рослинні елементи а візерунках», «Що нагадують ці ягоди?», «Відшукай геометричні фігури в орнаментах».

  5. Ряд тематичних занять та бесід.

  6. Спостереження дітей за виготовленням виробів, навчання їх рукоділля.

  7. Використання фольклору: прислів’я та приказки про народні ремесла, про працю, працьовитість, ледарство тощо; казок ; народних пісень.

Методика ознайомлення дітей із скульптурою на заняттях із ліплення.

При ознайомленні дітей із скульптурою використовують методи та методичні прийоми, що стосуються ознайомлення з усіма видами мистецтва і використовуються на всіх етапах. Але в порівнянні з малюванням скульптура має свою специфіку. Якщо в малюванні композиція скоріш за все зв’язана з використанням умовних прийомів зображення (зображення людини в малюванні передається з одного боку, предмети першого плану зображуються більшими ніж фігури другого плану), то в скульптурі реальні фігури не потребують умовного зменшення форми та скорочення пропорцій для створення уявлень о просторі.
Розділ ІІ. Експеримент перевірки впливу творів образотворчого мистецтва на становлення дітей старшого дошкільного віку.
2.1 Отримання первісних показників сформованості творчості дітей старшого дошкільного віку.
Виходячи з положень концепції Базового компонента дошкільної освіти, наше завдання озброїти дитину насамперед умінням жити, сприймати життя в цільності. Це значно складніше й багатогранніше, ніж окремо формувати системи знань та умінь з окремих розділів програми виховання та навчання. Дитина не володітиме істинним світоглядом, якщо не вмітиме цілісно сприймати світ.

В процесі зображувальної діяльності здійснюються різні сторони виховання: сенсорне, розумове, естетичне, моральне, трудове.

Зображувальна діяльність – це специфічне образне пізнання дійсності. Для того щоб намалювати, зліпити будь-який предмет, попередньо потрібно добре з ним ознайомитись, запам’ятати його форму, величину, конструкцію, розміщення частин, колір.

Для розумового розвитку дітей велике значення має поступово розширюваний запас знань на основі уявлень о різноманітності форм та просторового положення предметів навколишнього світу, різних величинах, різноманітності відтінків кольорів. При організації сприйняття предметів та явищ важливо звертати увагу дітей на мінливість форм, величин, кольорів, різне просторове положення предметів та частин.

Навчання зображувальної діяльності неможливо без формування таких розумових операцій, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. В процесі спостережень, при обстеженні предметів та їх частин перед зображенням дітей вчать виділяти форму предметів та їх частин, величину і розміщення частин в предметі, колір. Зображення різних по формі предметів потребує їх співвідношення та встановлення відмінностей. Разом з тим діти вчаться порівнювати предмети, явища та виділяти в них загальне та відмінне, об’єднувати предмети за схожими ознаками.

На заняттях з зображувальної діяльності розвивається мова дітей: засвоєння назв форм, кольорів та їх відтінків, просторових позначень сприяє збагаченню словника; виказування в процесі спостережень за предметами та явищами, при обстеженні предметів, а також при розгляданні ілюстрацій, репродукцій з картин художників позитивно впливають на розширення словникового запасу та формування зв’язного мовлення. Використання образних порівнянь, віршів для естетичної характеристики предметів сприяє розвитку виразної мови.

При проведенні занять виникають сприятливі умови для формування таких якостей, як ініціатива, допитливість, розумова активність та самостійність, цікавість.

Зображувальна діяльність тісно пов’язана з сенсорним вихованням. Безпосереднє, чуттєве знайомство з предметами та явищами, з їх властивостями та якостями складають область сенсорного виховання.

Формування уявлень о предметах потребує засвоєння знань об їх властивостях та якостях, формі, кольорі, величині, положенні в просторі. Діти знаходять ці якості, порівнюють предмети, знаходять схожість та відмінність, тобто виконують розумові дії. Таким чином, зображувальна діяльність сприяє сенсорному вихованню, розвитку наглядно-образного мислення.

Дитяче зображувальне мистецтво має суспільний напрямок. Значення занять зображувальною діяльністю для морального виховання полягає в тому, що в процесі цих занять у дітей виховуються морально-вольові якості: потреба та вміння доводити розпочату справу до кінця, зосереджено та цілеспрямовано займатися, допомагати товаришу, долати труднощі і т. п. Зображувальна діяльність повинна використовуватися для виховання доброти, справедливості, для поглиблення тих благородних почуттів, які у них виникають.

В процесі зображувальної діяльності поєднується розумова та фізична активність. Для створення малюнка, скульптури, аплікації необхідно докласти зусиль, здійснити трудові дії, оволодіти певними вміннями.

Зображувальна діяльність вчить дітей долати труднощі, проявляти зусилля. Формування працелюбності пов’язане з розвитком таких вольових якостей особистості, як увага, наполегливість, витримка. У дітей виховуються вміння працювати, досягати бажаного результату.

Головне значення зображувальної діяльності полягає в тому, що вона є засобом естетичного виховання.

В процесі зображувальної діяльності створюються сприятливі умови для розвитку естетичного сприймання та емоцій, які поступово переходять в естетичні почуття, сприянні для формування естетичного відношення до дійсності. Виділення якостей предметів (форма, колір, величина, будова, положення в просторі) сприяє розвитку у дітей почуття форми, кольору, ритму–компонентів естетичного почуття.

Безпосередньо естетичне почуття, яке виникає при сприйнятті гарного предмета, включає різні складові елементи. Так, можна виділити відчуття кольору, коли естетичне почуття виникає від сприйняття кольористих поєднань: яскраві зірки на темному небі, яскраво-жовті квіти кульбабок в зелені трави. Відчуття ритму виникає в тому разі, коли в першу чергу сприймається ритмічна гармонійність предмета, ритмічне розташування його частин.

Для естетичного виховання дітей та для розвитку їх зображувальних здібностей велике значення має знайомство з творами зображувального мистецтва. Яскравість, виразність образів в картинах, скульптурі, архітектурі, творах прикладного мистецтва допомагають дітям глибше та повніше сприймати явища життя та находити образні вираження своїх вражень в малюнках, ліпці, аплікації. Поступово у дітей розвивається художній смак.

Щодо визначення рівня розвитку дітей старшого дошкільного віку ми виходили з того, що дітям із високим рівнем розвитку характерне – дитина самостійно справляється із запропонованими завданнями, виконує їх помірковано і вміє пояснити хід власного мислення, працює із задоволенням; середнім – дитина основну частину завдання виконує самостійно, але дещо невпевнено і постійно потребує підтримки й поради дорослого, на завдання реагує по-різному, як із зацікавленістю, так і байдуже; низьким –у дитини виникають труднощі щодо виконання завдань, працює без зацікавленості.

У цілому ми отримали наступні результати:

№ п/п

Прізвище,ім’я дитини

Творча активність, інтерес

Уміння

співставляти

і порівнювати

Знання

про

навколишню дійсність

Загальна оцінка

1.

Хміль Сергій

+

+

+

В

2.

Кіпоренко Катерина

-

-

-+

Н

3.

Дзюба Аня

+

+

+

В

4.

Семененко Роман

-

-

+

Н

5.

Коваль Даша

-

-

+

Н

6.

Маркова Оля

-

-+

+

С

7.

Нагорна Олена

-

-+

+

С

8.

Поколодний Дмитро

+

-

+

В

9.

Єна Микита

+

-

+

С

10.

Ситнік Яна

-

+

+

С

11.

Ткаченко Андрій

-

-

+

С

12.

Тільний Олег

+

-+

+

С

13.

Хоменко Сергій

-

-

+

Н

14.

Близнюк Богдан

-

-

+

Н


«В» – високий рівень; «С» – середній рівень; «Н» – низький рівень

У відсотках це становить:

Пояснювальна записка
Програма використання творів образотворчого мистецтва для дітей старшого дошкільного віку спрямована на інтеграцію зображувальної діяльності з природознавчою та мовленнєвою роботою.

Світ природи на заняттях образотворчого мистецтва виступає як засіб емоційно-образного впливу на творчу діяльність дітей. Дитина-художник спостерігає за природою, в творчості відображує своє бачення світу. Педагог допомагає дитині «відкрити очі» на навколишній світ, одухотворяючи природні явища. На занятті створюється ситуація образних порівнянь, наділяючи дерева, квіти, птахи, небо, транспорт тощо образними характеристиками. вони, як і люди, бувають великі і малі, худі і товсті, веселі і сумні, розмовляють на власній мові, у кожного з них бувають дні народження. Тільки повага, уважне, турботливе і небайдуже ставлення людей до оточуючого середовища (флори і фауни) забезпечить між «сусідами» взаєморозуміння. Природа – могутній художник, їй підвладні різні стихії, вона здатна змінювати оточуюче нас середовище. Художник є учнем у природи, спостерігаючи за її проявами, навчається творчості. Педагог організує процес сприймання на основі спілкування з творами світового мистецтва, навчає дітей проникати у зміст творів мистецтва, встановлювати між собою та мистецтвом певні важливі зв’язки. Необхідна висока якість діапозитивів, репродукцій, картин, скульптур малої форми, творів декоративно-прикладного мистецтва. Важливим в плані сприймання оточуючого середовища є заняття милування. Враження, отримані в наслідок «спілкування» з природою активізують процеси художнього сприймання.
Мета даної програми
Знайомити дітей старшого дошкільного віку з різними видами образотворчого мистецтва (живопис, графіка, скульптура, народне декоративно-прикладне мистецтво). Вчити дітей розуміти мистецтво, висловлювати власне ставлення та відношення до об’єкту сприймання. Навчити дітей технікам зображення тварин, птахів, людей, рослин. Тлумачити поняття «основні та похідні кольори», «симетрія», «пропорція», «кольори спектру», «відтінки», «холодні, теплі кольори», застосовувати ці знання в художній творчості. Закріпити вміння емоційно, образно висловлювати судження про твір мистецтва у формі розгорнутого оповідання, розповіді, контролювати стійкість сформованого вміння логічно виражати свої думки, створювати умови для перенесення дошкільниками знань, умінь, які в них є щодо розглядання творів у нові ігрові вміння, формувати потреби та здібності до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу. Розвивати аналітичне мислення в процесі спостережень, розв’язання образотворчих вправ, задач, аналізу зразків образотворчого мистецтва. Формувати культуру мовлення, збагачувати словник дітей естетичними поняттями, відгукуватись на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі. Стимулювати позитивні естетичні емоції, вчити передавати їх у власних творах.

Формувати особистісно-емоційне ставлення дітей до твору, який вони сприймають. Формувати образне мислення засобами розвивальних вправ, перегляду та аналізу серій картин за алгоритмом запитань, вирішення зображувальних задач.

Основні завдання та цілі програми художнього розвитку дітей старшого дошкільного віку

Реалізація яких передбачена шляхом використання різних видів дитячої діяльності, спрямовані на виникнення інтересу до образотворчих творів, формування естетичного ставлення до навколишнього світу через різні види образотворчого мистецтва.

Програма з використання творів образотворчого мистецтва для дітей старшого дошкільного віку побудована з урахуванням вікових особливостей і пізнавальних можливостей дітей старшого дошкільного віку. Це виявляється у доборі тих видів образотворчого мистецтва, які є найцікавішими і найдоступнішими для розуміння й сприйняття старшими дошкільниками. Вона ґрунтується на розширенні можливостей базової програми навчання та виховання у дошкільному закладі «Я У світі», «Малятко». Основою програми є максимальна інтеграція процесу ознайомлення з різними видами образотворчого мистецтва та з усіма іншими розділами базових програм. Це дає змогу, не порушуючи загального процесу навчання та виховання, давати дітям різнобічні знання про образотворче мистецтво.
Програмний зміст

Предметне малювання

Знайомити дітей з техніками зображення овочів, фруктів, тварин, птахів, людей, дерев. Вчити малювання предметів з натури, вдивлятися в натуру, помічати й передавати характерні особливості її, форму, колір. Учити використовувати всі кольори спектра, вдосконалювати знання про виражальні можливості кольору, лінії, плями, підкреслюючи час доби, стан неба, погоди, пори року, настрій людей, тварин тощо. Удосконалювати техніку малювання олівцем: класти штрихи рівномірно в одному напрямі, підкреслюючи форму предмета. Вчити дітей розміщувати зображення на аркуші, легенько позначати малюнок простим олівцем, визначати, в які кольри будуть розфарбовуватись деталі малюнку.

Декоративне малювання

Знайомити дітей з видами народного декоративно-прикладного мистецтва. Учити розміщувати рослинні, геометричні елементи візерунків на різних формах симетрично, по краях, по всій площі, чергуючи елементи. Добирати кольори, характерні для певного виду декоративного мистецтва, до тла паперу.

Навчати малювати квіткові композиції, чарівних птахів, тварин, складати композиції з елементів петриківського розпису. Перекривати один колір іншим. Малювати пальцем, піпеткою, патичком. Наносити подвійні, потрійні мазки різної величини. Складати панно, фриз з окремих візерунків; колективно створювати декоративні композиції. Знайомити з українською символікою і образами, що є графічним відображенням певних явищ природи, застосувати їх в орнаменті.
Сюжетне малювання

В сюжетному малюнку передавати враження від спостережень за оточуючим, красою і різнобарв’ям природних форм, висвітлювати своє ставлення до природи та подій навколо неї. Кольоровим різнобарв’ям відтінків передавати стан неба, фарби землі, свято квітів, царство дерев, відлуння у воді, подих вітру, гомін дощу… Самостійно готувати фон для сюжетного малюнку. Бачити в природі лінію горизонту, передавати її в малюнку. розрізняти техніки зображення живопису, графіки. Предмети розміщувати по всій площині, дотримуватись пропорцій, використовувати єднання теплих і холодних кольорів. Вчити наносити ескіз легким натиском простого олівця, прикрашати все гармонійним поєднанням кольорів та оздоблювати кольорові деталі підкреслюючи їх чіткість, виразність. Предмети, зображені на передньому плані, зображувати більшими, на задньому плані – дрібнішими. Вчити дітей вибирати формат аркушу (вертикальний, горизонтальний).

Вчити творчому зображенню фантастичних істот (Баби Яги, Русалки, Кікімори, Водяного тощо), використовуючи засіб домальовування з видутої плями. Вчити техніці зображення постаті людини, тварини, птаха застосовуючи правила симетрії, пропорції.

Кінцеві результати

Діти розрізняють види образотворчого мистецтва, техніки зображення кожного виду. Самостійно готують фон, вибирають формат аркушу, бачать в природі і передають в малюнку лінію горизонту, застосовують в роботі «секрети» пропорцій, симетрії, холодних, теплих кольорів, кольорів спектру, власноруч готують відтінки та похідні кольори.

Система використання авторської програми в різних розділах програми «Малятко»

Розділ програми

Теми занять

Дитина і навколишній світ

  1. Екскурсія до художнього музею.

  2. Вишиванки з бабусиної скрині.

  3. Звичаї та обряди, пов’язані з вишиванням.

  4. Символи і обереги рушників. Рушникові візерунки.

  5. Чарівні витинанки. Бесіда-розповідь про витинанки

  6. У гончарній майстерні. Ознайомлення з гончарними виробами.

  7. Барвисті килими. Знайомство з виробами.

  8. Як люди навчились ткати? Бесіда про мистецтво ткання.

  9. Розгляд різьблених, карбованих, випалених виробів.

Рідна природа

  1. Бесіда про рослини-барвники.

  2. Клубочок ниток (льон, вовна, конопля та ін.)

  3. Глина та її властивості.

  4. Кольори природи на тканих та килимових виробах.

  5. Бесіди про пори року, сезонні явища з використанням картин відомих художників.

Мовленнєве спілкування

  1. Бесіда: «Як сорочка в полі виросла?».

  2. Маленькі оповідачі. «Опишу бабусину світлицю».

  3. Збагачення словника назвами керамічних виробів. Д/г «Знайди виріб за описом».

  4. Опис виробів.

Художня література

  1. Народна мудрість про ремесла.

  2. Багірова В. «Мамин рушник».

  3. Звідки з’явились вишиванки.

  4. Повір’я про веретено.

  5. Прослуховування віршів про природу під час милування картинами відомих художників.

Математика

  1. Лічба. Полічи кольори на вишиванці.

  2. Яки геометричні форми використані у візерунках?

  3. Поділ цілого на частини. Виготовлення заготовок для витинанок.

  4. Геометричні фігури (пошук геометричних форм у оздобленні керамічних виробів).

Малювання

  1. Рушничок для матусі.

  2. Візерунки на вишиванках (за задумом).

  3. Декоративне малювання на різних пласкіх формах або виліплених із глини.

  4. Барвистий килимок.

Аплікація

  1. Візерунок на скатертині.

  2. І на тім рушничкові…(колективне).

  3. Орнамент для скатертини. Вирізання країв скатертини.

  4. Прикрашання керамічних виробів орнаментом.

ліплення

  1. Чарівна пташка-свистулька.

  2. Керамічний посуд.

  3. Глиняні іграшки (димківська, опішнянська та ін.).

Ручна праця

  1. Закладка для книжки. Шов «голка вперед»

  2. Серветка для матусі. Шов «голка через край»

  3. килимок для ляльки.

  4. Барвиста доріжка.

2.2 Авторська програма використання художніх творів для дітей старшого дошкільного віку.


Тема




Використання худ. творів

Години

1.Димківська іграшка

Образотворче мистецтво

Справжні народні димківські іграшки, декоративні елементи різних видів розписи

3

2. У світі емоцій.

Радість.

Люди

Александрова З.

"Катя в яслах"

2

3 Будьмо ввічливі

Рідна мова

Вчити дітей бути ввічливими, допомагати людям. Поважати старших за себе

6

4 Характер і образи музики.

Музика

П. Чайковський. "вальс квітівв" з балету "щелкунчик".

А. Петров. "пісенька про дружбу". ("марширєм").

Р. Глиєр. "вальс".

А. Аренський. "колыбельная".

П. Чайковський. "грустная песенка".

М. Мусоргский. "гопак" з опери "сорочинська ярмарка" ("пружинки").

4

5 Квітка для метелика.

Математика

Картини з зображенням метеликів.

1


Заняття 1

  1   2



Скачать файл (137.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации