Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Гайворонський В.М., Жушман В.П. Міжнародне приватне право - файл n1.doc


Гайворонський В.М., Жушман В.П. Міжнародне приватне право
скачать (291.6 kb.)

Доступные файлы (4):

n1.doc692kb.29.05.2009 21:49скачать
n2.doc1000kb.29.05.2009 21:49скачать
n3.doc55kb.29.05.2009 21:49скачать
n4.doc68kb.29.05.2009 21:49скачать


n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7

І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Глава 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА



§1. Поняття міжнародного приватного права

Що собою являє міжнародне приватне право? В чому його необхідність? Простим і переконливим є визначення дореволюційного російського вченого М.І.Бруна, що наводиться в літературі. Він писав щодо цього права: “Это совокупность правил, определяющих законы какого государства должны нормировать частное юридическое отношение, в котором участвуют иностранцы или которое возникло за границей. Каждое государство, в силу своего суверенитета, могло бы, по-видимому, в пределах своей территории допускать применение только своих законов, но на практике все культурные государства признают у себя в силу юридической необходимости, действие иностранных законов. Если нельзя требовать, чтобы наши законы соблюдались за границей людьми, которые вовсе не рассчитывали когда-либо иметь с ними дело, то уже по этой причине необходимо признавать иностранные законы. Иначе отношения, законно возникшие за границей, должны бы считаться незаконными у нас: супруги – незаконно сожительствующими, законные дети – незаконными, долги – ничтожными, договоры – не обязательными и т.д.”1.

В наш час, коли Україна здобула незалежність, підвищилась активність громадян у всіх сферах суспільного життя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньоекономічні зв’язки, зростає і необхідність всебічної регламентації відносин з “іноземним елементом”. Розвиток економіки, культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають правового оформлення такого типу відносин як міжнародних. В літературі, навчальних посібниках їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного публічного права, друга – міжнародного приватного права.

Публічне міжнародне право регулює відносини між державами і міжнародними організаціями. Міжнародне приватне право – цивілістичні відносини громадян та організацій – юридичних осіб за участю “іноземного елементу”. Ці галузі взаємопов’язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права1.

Як відомо, поділ правових норм на норми публічного і норми приватного права є традиційним. Ще юрист стародавнього Риму Доміцій Ульпіан зазначав, що публічне право належить до статусу держави, а приватне – до статусу окремих осіб. Цей поділ був сприйнятий правниками країн континентальної Європи і традиція зберігається до цього часу. До публічного права відносять галузі права, які регулюють відносини органів державної влади і громадян та взаємовідносини державних органів між собою, а до приватного – галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та організаціями – юридичними особами.

Слід зауважити, що цей поділ вельми умовний. Відомий російський юрист свого часу писав, що римляни зводили відміну приватного від публічного права до різниці охоронюваних інтересів, поділяючи саме інтереси на приватні та загальні. З одного боку, інтереси тільки і існують у окремих людей. Загальний інтерес є ніщо інше як та чи інша сукупність приватних інтересів. В цьому розумінні можна вести розмову про те, що все право встановлено заради охорони інтересів окремих осіб, тобто приватних. З іншого боку, правова охорона надається тим інтересам окремих осіб, які мають більш-менш загальне значення. В такому аспекті можна сказати, що будь-яке право охороняє загальні інтереси1.

Однак поділ міжнародного права на публічне і приватне не можна вважати безпідставним. Міжнародне приватне право, як зазначається в літературі, існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права – єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативно-правових актів2. Необхідність, зокрема, останнього, як уже зазначено, безперечна. Які відносини потребують урегулювання нормами цього права? Це, передусім, відносини так званого приватного характеру, суб’єкти яких автономні і юридично рівноправні, тобто цивільно-правові.

В цьому випадку “цивільне право” розуміється зазвичай в узагальненому змісті тому, що в різних країнах в залежності від визнаної в них системі використовуються різноманітні терміни. Поряд з “цивільним правом” в деяких країнах зберігається поняття “приватне право”, започатковане ще за часів стародавнього Риму. У США застосовується термін “ділове право” (bisness-law). В країнах дуалістичної системи існує поділ на цивільне і торгове право (ФРН, Франція). В Україні і деяких інших державах крім цивільного виділяються також трудове, сімейне, господарське право.

Відрізняються в різних державах і підходи до складу норм міжнародного приватного права. Дослідники зазначають, що у Франції доктрина відносить до цієї галузі передовсім норми про громадянство, правове становище іноземців у Франції (в’їзд, перебування іноземців, їх майнові та інші права), а також колізії законів і колізії в області юрисдикції.

Бельгійська доктрина загалом поділяє традиційні підходи французьких юристів, доволі близькі до них також деякі італійські автори (наприклад, Т.Баларіно).

Німецькі правники зводять міжнародне приватне право до колізійного. Англійські автори, даючи визначення міжнародного приватного права, доходять висновку, що воно є тією частиною права, яка починає діяти, коли питання, що розглядається судом, стосується факту, події чи угоди, які знаходяться в такому тісному зв’язку з іноземною системою права, що виникає необхідність звернутися до цієї системи. Таким чином, у працях англійських, а також американських авторів розглядаються як колізійні питання, так і питання підсудності, тобто правила про те, які спори за участю іноземних елементів мають розглядатися місцевими судами, а які – судами інших держав1.

Учасниками приватних відносин виступають здебільшого фізичні і юридичні особи, однак міжнародне приватне право регулює також відносини за участю держави чи інших суб’єктів міжнародного публічного права, якщо другою стороною такого відношення є фізична чи юридична особа.

Отже міжнародне приватне право можна визначити як сукупність національних та міжнаціональних норм, що регулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні і процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування між фізичними і юридичними особами, а також їх відносини зазначеного характеру з державними і міжнародними організаціями.

Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжнародного приватного права впливають процеси, пов’язані з міжнародним господарським оборотом. Вони дістають вияв, по-перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і, по-друге, у формуванні єдиного європейського економічного простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм. Загального визнання набуває поява у правовому просторі відокремленої від національних систем права сукупності юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські зв’язки2.

Чи є міжнародне приватне право галуззю права? Чи це комплексна правова система? Щодо природи норм міжнародного приватного права в літературі висловлювалися різні думки. За однією з них міжнародне приватне права є частиною міжнародного публічного права, за іншою – цього права не існує, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з правників вважає, що міжнародне приватне право слід розуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. Але переважним, мабуть, є погляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, воно є галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі функціонує така галузь права як міжнародне приватне право України1.
§2. Предмет міжнародного приватного права

Для визначення предмета міжнародного приватного права необхідно окреслити коло відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Різні світові школи міжнародного приватного права по-різному вирішують це питання.

В літературі наводяться приклади різних доктрин. Так, французька в сферу міжнародного приватного права включає вчення про громадянство; правове становище іноземців; питання колізійних законів; питання міжнародного цивільного процесу. А німецька обмежує предмет цієї галузі лише колізійними питаннями. Правове становище іноземців в Німеччині відносять до цивільного права, а питання громадянства – до державного права; англо-американська доктрина зосереджує увагу на процесуальних питаннях, тобто передовсім ставиться завдання визначити за яких умов місцевий суд компетентний розглядати справу за участю іноземного елементу2.

Для усвідомлення предмета міжнародного приватного права має значення аналіз його співвідношення з міжнародним економічним правом, яке почало формуватися порівняно недавно. За визначенням, наприклад, М.М.Богуславського, воно являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права і області міжнародних економічних відносин1.

З розвитком міжнародних економічних відносин зростає кількість економічних договорів, розширюється коло міжнародних економічних організацій, які приймають чисельні документи з приводу цієї сфери співробітництва2, зростає число правових досліджень з цієї проблематики.

У радянському правознавстві ідея виокремлення системи норм, що регулюють світогосподарські відносини, вперше була запропонована видатним українським правником В.М.Корецьким3. Він розробив концепцію міжнародного господарського права як комплексної правової дисципліни, що охоплює міжнародно-правове і цивільно-правове регулювання.

Подальший розвиток цих ідей визначається дослідженнями українських і російських правників другої половини минулого століття. Згідно з ними предмет міжнародного економічного права складають міждержавні економічні відносини між країнами, між країнами і міжнародними організаціями і цими організаціями між собою4.

Від них відмежовуються майнові відносини міжнародного характеру між фізичними і юридичними особами різних країн, а також майнові відносини, в яких в якості суб’єктів цивільного права особливого роду беруть участь держави. Останні відносини складають предмет міжнародного приватного права. При цьому зміст терміна “міжнародне”, тобто не обмежене територією однієї країни, не співпадає з тим його значенням (міждержавне), яке він має в міжнародному публічному праві5.

В сучасній пострадянській науці міжнародного приватного права виділяють зазвичай дві основні групи відносин: а) господарські, зокрема, науково-технічні зв’язки між суб’єктами господарювання різних країн; б) майнові, сімейні, трудові та інші відносини за участю іноземних громадян.

Для регулювання цих відносин застосовуються норми національного права та міжнародного публічного права, які у взаємодії утворюють певний комплекс норм міжнародного приватного права. Останній поділяється на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретні відносини) та колізійні норми (такі, що відсилають при потребі до законодавства іншої держави).

Наявність колізійних норм обумовлює особливість міжнародного приватного права. Іноді його так і називають – колізійне право.

Таким чином, відносинами, які підпадають під сферу дії норм міжнародного приватного права, є, перш за все, відносини так званого приватного характеру – відносини, суб’єкти яких автономні та юридично рівноправні. В сукупність приватноправових відносин традиційно включаються цивільні, шлюбно-сімейні та трудові відносини.

Особливістю приватноправових відносин, яка виводить їх з-під сфери дії базових галузей права (цивільного, шлюбно-сімейного, трудового, цивільно-процесуального) і яка включає в предмет міжнародного приватного права, є наявність “іноземного” або “міжнародного” елемента.

За ознаками, які визначають наявність іноземного елемента у правовідносинах, зазвичай, виділяють три основні групи відносин з іноземним елементом:

- відносини, суб’єктом яких виступає сторона, що є іноземною;

- відносини, в котрих всі учасники належать до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникають відносини, знаходиться за кордоном;

- відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.

Найчастіше висувається критерій спеціального суб’єктного складу відносин – участь в них осіб, які мають будь-які іноземні характеристики (громадянство, національність, місце проживання тощо).

Отже, предметом міжнародного приватного права є відносини, пов’язані з питаннями цивільних право- та дієздатності іноземних фізичних осіб та організацій; відносини за зовнішньоекономічними угодами; відносини, пов’язані з правами авторів на твори, видані за кордоном, відносини щодо трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо.
§3. Методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві

3.1. Колізійний1 метод і колізійні норми

Правовий метод регулювання – це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього, для врегулювання відносин з “іноземним елементом” застосовуються два юридико-технічні методи: колізійний та матеріально-правовий. Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права.

Специфічність суспільних відносин, які потребують врегулювання в міжнародному приватному праві, обумовила особливості методів цього регулювання. Особливим, передовсім, є колізійний метод. Він впродовж довгого часу вважався корінним методом міжнародного приватного права. Однак, процес уніфікації норм матеріального характеру в міжнародних договорах призвів до необхідності визнання другого метода регулювання в міжнародному приватному праві – матеріально-правового.

Як зазначається в літературі, матеріально-правові норми одержали визнання після 50-х років минулого століття, як засоби реалізації матеріально-правового метода2. Таким чином, методи регулювання у міжнародному приватному праві є особливими, такими, що мають свою специфіку.

Первісно міжнародне приватне право розвивалося переважно як колізійне право. Саме колізійний метод зумовив виникнення цієї правової галузі. Характерною рисою колізійного методу є те, що він, не регламентуючи відношення по суті, визначає право якої держави має бути застосоване для регулювання відносин з “іноземним елементом”.

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного права, пройшло тривалий шлях. Воно виникало в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 року князем Олегом, в 944 – князем Ігорем, інших джерелах.

Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика і доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово розвинулась його назва – міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були італійці Бартол (1314-1357), Бальд (1327-1400), які коментували тексти римського права. Ці коментарі в основному стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили вчення про “автономію волі” сторін, за яким останні могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500-1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертрен д’Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу “ввічливості”, який полягав у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки “міжнародній ввічливості” (Ульріх Губер та деякі інші вчені Голландії XVII ст.).

У ХІХ ст. зазначені теорії підтримані у США (Джозеф Сторі). У “коментарях конфліктного права” останнім було вжито термін “міжнародне приватне право”, який і донині викликає заперечення. Термін “міжнародне” не відображає характеристики форм цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Але інші назви: “конфліктне право”, “колізійне право” у правовій системі США та інших країн повністю не охоплюють предмета цієї галузі.

Зважаючи на те, що й досі не запропоновано назви, яка б найбільшою мірою відповідала зміст цієї галузі права, доводиться приймати умовний термін “міжнародне приватне право”, як такий, що регулює цивілістичні відносини з “іноземним елементом”.

Після того, як визначалася назва галузі “міжнародне приватне право”, значні внески у розвиток його доктрини зробили вчені Англії, Німеччини, Франції, Голландії, Росії, України, Болгарії, Угорщини, Чехословаччини.

В Україні міжнародне приватне право покликано розв’язувати колізії, які виникають між правовими системами різних держав. Таким чином, колізія в міжнародному приватному праві – це така правова ситуація, в якій приватноправове відношення внаслідок наявності в ньому іноземного елемента підпадає під чинність двох чи більше національних правових систем. Тобто в ситуаціях, коли відношення характеризується проявом юридичного зв’язку з двома чи декількома правопорядками, кожний з яких може бути застосованим для врегулювання даного суспільного відношення. При чому у приписах відповідних систем права можуть міститися такі значні розбіжності, що юридичні наслідки застосування того чи іншого правопорядку можуть виявитися протилежними.

Потреба застосування колізійного методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх схожості. Для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Колізійний метод застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання.

Цей метод покликаний розв’язувати проблеми, які виникають у Міжнародному приватному праві. Їх вирішення здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; “переборення” колізії, тобто тимчасове її подолання стосовно конкретних випадків правозастосовчої діяльності, яка може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), що визначають законодавство тієї правової системи, яке необхідно застосувати до певного відношення. Тому метод, за допомогою якого врегульовуються колізії через застосування колізійних норм, і отримав назву колізійного.

Вирішення питання про те, яку правову систему обрати, коли системи кількох держав колізують одна з одною, в багатьох випадках являє собою доволі складне завдання. При його розв’язанні нерідко виникає необхідність враховувати потреби міжнародної співпраці, розвитку господарських зв’язків між державами та інтереси сторін – учасників відношення.

Для Міжнародного приватного права мають значення не будь-які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними системами (міжнародні колізії). Внутрішні колізії, наприклад, такі, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими формами чи галузями, не входять до сфери міжнародного приватного права.


3.2. Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує відносин з “іноземним елементом”. Її існування має сенс за умови використання матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює відносини у міжнародному приватному праві.

Наявність і використання таких норм і визначає матеріально-правовий метод регулювання зазначених відносин. Він полягає саме в тому, що відносини регулюються безпосередньо юридичними нормами.

До матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві відносять: 1) уніфіковані норми міжнародних договорів; 2) норми національного законодавства, які регулюють відносини з “іноземним елементом”; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судову практику (в державах, де вона визнається формою права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб’єктами права для безпосереднього регулювання відносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми.

Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується при укладанні угод з питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р., Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.

Норми національного законодавства, які регулюють відносини з “іноземним елементом”, можуть міститися в конституціях держав та іншому законодавстві.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.

Часто норми національного права є результатом трансформації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб’єктів права в певній державі, а й права та обов’язки таких суб’єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові або господарсько-правові за змістом, ці норми є матеріально-правовими нормами міжнародного приватного права.

Використання матеріально-правового методу має переваги перед колізійним. По-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників відносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чергою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються при використанні виключно матеріально-правових норм. Поєднання цих методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов’язків суб’єктів відносин.
§4. Система міжнародного приватного права

Міжнародне приватне право поділяється на дві частини: загальну і особливу. Як окрему частину іноді виділяють міжнародний цивільний процес.

В загальній частині навчального курсу розглядаються загальнотеоретичні питання, що мають значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, предмет, система і зміст цього права, його джерела і форми, методи правового регулювання, вчених про колізійні і матеріально-правові норми; правові режими, загальні положення щодо суб’єктів, низка інших загальних понять і принципів.

Особлива частина містить аналіз питань власності, зобов’язальних відносин. Нею охоплено також спадкові відносини, шлюбно-сімейні, трудові та основи міжнародного цивільного процесу і складається з таких розділів: право власності, зокрема, інтелектуальної, спадкове право; загальні положення зобов’язального права; міжнародні перевезення; шлюбно-сімейні відносини; міжнародні трудові відносини; міжнародний цивільний процес; міжнародний комерційний арбітраж.

Система міжнародного приватного права як наука охоплює також основні теоретичні та методологічні особливості галузі, її історичний розвиток, актуальні проблеми і перспективи.

Глава 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА



§1. Поняття форм права

За традицією в системі науки права взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів розглядається поняття джерел права. Багатозначність і нечіткість цього поняття, а також численність таких джерел з давніх часів викликали критичні зауваження видатних правників. В умовах радянської правової системи по суті єдиним джерелом права визнавалося законодавство.

Залишається відкритим питання, зазначалося в літературі того часу, чи виправдано вважати єдиним джерелом права закон. А звичаєве право – не визнавати так само як і прецедентне право на тій підставі, що радянський суд підлягає лише закону. Таким чином, з поля зору випадають елементи права, які можна віднести до історично накопиченим цінностям соціальної і правової культури1.

Та ця традиція зберігається здебільшого і до останнього часу. В підручниках та навчальних посібниках з окремих галузей права саме законодавчі акти визнаються основними джерелами права.

В теоретичних розробках джерела права здебільшого ототожнюються з його формами. Не розмежовують ці поняття і автори деяких підручників з теорії права. В них зазвичай визначаються юридичні джерела (форми) або соціально-спеціальні джерела як офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і придають їм юридичне, загальнообов’язкове значення2.

Подібний підхід висловлений і в підручнику з міжнародного приватного права, виданого минулого року. Під джерелами міжнародного приватного права, йдеться там, в юридичній літературі розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма3.

Пояснюється таке тлумачення джерел права, як уже зазначено, давнішньою традицією, за якою основним джерелом права є писане право – нормативні акти. В юридичній літературі дореволюційної Росії переважала думка, що “саме ці форми об’єктування юридичних норм, які слугували визначенням їх обов’язковості, … звуться джерелами права”1.

Однак і в ті часи такий підхід до розуміння джерел права викликав заперечення. Так, Л.І. Петражицький на запитання що таке джерела права відповідав, що за загальновизнаним розумінням до них належить законне права (чи закони) та звичаєве право. Він вважає, що такі вчення про джерела права не витримують наукової критики і навіть являють собою дивне і ненормальне з елементарно-логічної точки зору явище2.

Думка про те, що поняття “джерела права” і “форми права” мають різне значення і не можуть ототожнюватися, висловлювались і видатним українським правником С.Дністрянським та іншими вченими. Але й досі здебільшого спрацьовує традиція, збережена в радянські часи, за якою “офіційний акт – документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази Президента, постанови та ін.) є основним юридичним джерелом права”3.

Але в деяких інших аналогічних російських виданнях поняття “джерела права” і “форми права” не ототожнюються. Поняття “форми права” і “джерела права”, стверджується в одному з них, тісно взаємопов’язані, але не співпадають. Якщо “форми права” показують, як зміст права організовано і виражено назовні, то “джерело права” – виток формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження4.

Стосовно джерел міжнародного приватного права в літературі висловлена думка, що для них, у зв’язку з їх різноманітністю, характерно, з одного боку розмежування, а з іншого – поєднання “форми права” – зовнішнього його вираження (внутрішньодержавного закону, міжнародного договору та ін.) і способу надання з боку держави моделям поведінки юридичної сили1.

Розбіжності тут існують, як зауважив в свій час Л.І.Петражицький, на підставі нез’ясуванні питання про те, що таке право2. В наш час, коли і в Конституції України проголошене верховенство права (ст. 8), а не закону, не залишається підстав для їх ототожнення. Право і закон розмежовуються, першість належить праву як нормативному закріпленню справедливості, що базується на природних правах людини, а закон розглядається як форма, що покликана відповідати праву як його змісту3.

Такий підхід до цієї проблеми висловили і автори підручника “Загальна теорія держави і права”. Під формою права, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. А джерела права – це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток юридичних ідей, поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права (передусім система соціально-економічних відносин).

Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори4.

В наш час першість серед цих форм належить нормативним правовим актам – офіційними документами, які приймаються компетентними органами правотворчості.

  1   2   3   4   5   6   7



Скачать файл (291.6 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации