Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Шпори - Вступ до економічної соціології - файл n1.doc


Шпори - Вступ до економічної соціології
скачать (68.5 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc69kb.06.01.2013 14:25скачать


n1.doc


  1. Об’єкт економічної соціології – взаємодія двох основних сфер суспільного життя – економічної і соціальної і відповідно взаємодія певного роду процесів економічних і соціальних.

У сфері економіки соціологія вивчає соціальне: суб'єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, соціальні механізми, що визначають функціонування та розвиток економіки. Якщо економіка розглядає людину як елемент трудових ресурсів, як умову виробництва, то соціологія розглядає людину як суб'єкт економічних і соціальних процесів.

Мікроекономіка вивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє вироб­ництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонуван­ня господарства в цілому, тобто на рівні національної еко­номіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її при­чини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кре­дитно-банківська система та ін.

Сучасний етап розвитку економічного життя потребує всебічного врахування того, що пов'язано із волею та бажаннями людини. Нині докорінно змінюється її роль і вплив у засвоєнні досягнень науки, в оволодінні всім механізмом господарювання. Дуже важливо розібратися і зрозуміти, що відбувається у свідомості людини, що обумовлено серйозними зрушеннями у продуктивних силах і відносинах власності, і як реалізувати на практиці вимоги та цілі, що ставить життя. Економічне життя функціонує не тільки завдяки дії об'єктивних законів суспільного розвитку, але і – суб'єктивній діяльності людей. Діяльність немислима, передусім, без цілей, спрямованих на задоволення економічних інтересів, які, у свою чергу, і переломлюються через людську свідомість у формі поглядів, думок, відчуттів, мотивів, інтересів дій тощо. Воно не може існувати поза елементами культури людини, що формує місце для економічної культури людини. (макроекономіка)

Мікроекономічний аналіз — аналіз результатів фінансово-економічної діяльності організацій, підприємств, фірм, компаній. Мікроекономічний аналіз включає вивчення основних показників фінансово-господарської діяльності, обсягів і структури виробництва, витрат обігу, фондовіддачі, використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, виявлення резервів для перспективного планування й розробки програм підвищення ефективності діяльності підприємств і досягнення найвищих результатів.

Макроекономічний аналіз — аналіз узагальнених економічних показників основних галузей народного господарства, соціальної інфраструктури, що становлять основу економічного розвитку країни, фундамент її матеріально-технічної бази. На основі макроекономічного аналізу має будуватися поточна й перспективна економічна політика держави.

Домашню господарство

1. Домашнє господарство створює можливості для задоволення особистих потреб сім'ї у вигляді матеріальних продуктів і послуг.

2. Регулює дії учасників домашнього господарства за мережевою формою регуляції. В актах неформального обміну довіра породжується як ідентичностями й відчуттями, що поділяються, так і очікуванням того, що шахрайські дії будуть покарані виключенням порушника із ключових соціальних мереж. Тією мірою, якою обіг економічних ресурсів здійснюється подібними мережами, таке соціальне покарання, як виключення, може стати більш загрозливим, а тому й набагато ефективнішим за інші типи санкцій.

3. Забезпечує стійкість суспільного життя, підтримуючи і продовжуючи безособисті суспільні функції рекреації людського капіталу, відтворення способів обміну, виробництва, споживання у сім'ї.

4. Здійснює інтеграцію устремлінь, дій і відносин учасників домашнього господарювання та забезпечує внутрішню згуртованість спільноти.

Тіньовий сектор

Поряд з деякими позитивними моментами наявності тіньової економіки існує ціла низка проблем, які, безперечно, потрібно розглядати як стратегічну небезпеку для розвитку суспільства та економіки, зокрема: (1) економічна – доходи, одержані у межах цього сектору, як правило, не використовуються на виробничо-продуктивні потреби, а спрямовуються на індивідуальне споживання чи відтпливають за кордон; (2) соціальна – людський капітал відтворюється у все гірших умовах; (3) політична – втрата державою авторитету на міжнародному рівні й неможливість виконання покладених на неї функцій, зокрема і правоохоронних чи оборонних; (4) загроза економічній безпеці держави; (5) моральна - шкода свідомості громадян, їх світогляду, культурним та етичним цінностям, деградація суспільства.

Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування цього факту неможливе проведення наукового економічного аналізу на макро- і мікрорівнях, ухвалення ефективних управлінських рішень на всіх рівнях. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до значних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків під час прийняття відповідних рішень. Цей сектор економіки істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни. У загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки становить 5—10 % від валового внутрішнього продукту (ВВП). Частка тіньової економіки в Україні становить 30-40 % від офіційного валового внутрішнього продукту. Показник 40—50 % є вже критичним. На цьому рівні вплив тіньових факторів стає настільки відчутним, що суперечність між легальним і тіньовим секторами спостерігається практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Украй важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелів грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів гривневої та валютної маси, який не підпадає під регулювання засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальних інструментів, марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; втрата потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, витік ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку через недостатній розвиток інвестування та неефективне відтворення людського капіталу.

2. Дослідження економічної соціології грунтується на інтеграції соціологічного й економічного підходів. Необхідність такої інтеграції зумовлюється тим, що економісти, вивчаючи економічну сферу, не беруть до уваги соціальних відносин, зокрема сімейних відносин і бюджету, а навколишнє середовище, галузі культури, освіти, охорони здоров’я розглядають лише з точки зору фінансування й розвитку. Соціологи досліджують суспільні відносини без глибокого проникнення в економічні процеси. Інтеграція економічного й соціального підходів забезпечує визначення соціальної спрямованості розвитку економіки. Економічний підхід означає, що цілі розвитку економіки визначаються матеріальними потребами суспільства, максимізацією суспільного продукту, національного доходу, фонду споживання тощо. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку — як засіб, що дає можливість суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості та інших соціальних цілей.

Економісти ототожнюють механізм розвитку економіки з господарським механізмом, який регулює відносини економічних інститутів та організацій, але носить внутрішньоекономічний характер і не охоплює відносин економіки з іншими сферами суспільства.

Соціологи розглядають механізм розвитку економіки значно ширше, включаючи взаємодію не тільки економічних, а й соціальних інститутів та організацій. Якщо економісти вивчають в основному формалізовані відносини, що грунтуються на регламентованих законодавчих нормах, посадових статусах, то соціологи враховують як формалізовані, так і неформалізовані відносини.

В економічному підході людина розглядається як елемент трудових ресурсів, носій робочої сили, якого можна використовувати, розподіляти, формувати, і не враховується її поведінка. Людина в соціологічному підході виступає суб’єктом економічних і соціальних процесів із власними цінностями, особистими матеріальними і духовними потребами.

Економічна діяльність необхідна для того, щоб перетворювати ресурси в потрібні для людини економічні блага - товари і послуги, що задовольняють ту чи іншу потребу людини і наявні в розпорядженні суспільства в обмеженій кількості. Схематично процес перетворення об'єктів природи в предмети споживання можна предста вити так:

РЕСУРСИ - ВИРОБНИЦТВО - РОЗПОДІЛ - СПОЖИВАННЯ

Власне економічна діяльність включає виробництво і розподіл. Ці дві складові нерозривно зв'язані, тому що вироблені блага можуть дати корисний результат у тому випадку, коди вони дійшли до споживача.

Економічні інститути можна охарактеризувати як сукупність формальних та неформальних норм і правил, які регулюють поведінку людей в економічній сфері діяльності.

Для забезпечення свого функціонування економічним інститутам потрібні певні обов'язкові передумови: технології виробництва, що передбачають поділ праці, функцій і обов'язків; приміщення; засоби виробництва; транспорт; фінансові засоби і, головне, трудові ресурси — люди.

Форми поєднання цих складових економіки як соціального інституту, тобто типи економічної організації, відповідають типу суспільного устрою. Як відомо, можна назвати (у спрощеному вигляді, звичайно) чотири типи економічної організації, котрі послідовно змінювали одна одну:примітивна, аграрна, індустріальна та інформаційна.

Власність як економічний інститут виникає на підставі обмеження економічних ресурсів і складає необхідні правила їх розподілу та ефективного використання. Внаслідок цього виникають відносини нерівності між людьми, розшарування їх залежно від володіння правом на власність як економічним ресурсом. Одна частина набуває виключних прав на володіння, які означають заборону на використання відповідних ресурсів країни невласниками. Це є основою для соціального розшарування в суспільстві.

Інститут власності встановлює три види права: на володіння, використання та розпорядження.

3. Існує 5 формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Перехід від однієї формації до іншої здійснюється шляхом соціальної революції, яка розв’язує антагоністичні суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами.

На розвиток економічної соціології суттєво вплинув науково-технічний прогрес, який проявляється у широкому спектрі тенденцій, зокрема у зростанні технічної озброєності та спеціалізації суспільної праці, що зумовлює зміну ролі людини у системі природа — суспільство. Підвищення технічної озброєності праці дозволило людині приводити в дію все більшу масу технічних засобів, енергетичних потужностей, сировини й матеріалів. Набуває більшого значення інтенсифікація виробництва, економне витрачання матеріальних ресурсів, удосконалення технології тощо.

Управління людським фактором також вимагає змін. Його вдосконалення пов’язане з поліпшенням контролю й особливо самоконтролю, який ґрунтувався на професійній совісті, трудовій та особистій гідності. Кращих успіхів досягають ті спільності, які мають розвинуте почуття власної гідності, честі й самоповаги, працівників з високими соціальними якостями. Вони змінюються під випливом різних факторів: політичних, економічних, культурних і психологічних.

Важливим фактором соціально-економічного розвитку суспільства є підвищення рівня освіти й культури. Сучасна молодь вступає у трудове життя з вищим рівнем загальної і професійної підготовки. Освічені, культурні й кваліфіковані працівники значно активніші у праці та житті. Зростання рівня культури та інформативності, розширення потреб та інтересів посилили прагнення працівників до більшої самостійності, підвищили цінність творчих елементів праці.

Ні за яких темпів економічного зростання суспільний прогрес не можливий, якщо не реалізовані важливі для людини можливості, серед яких ключовими є такі три: прожити довге й здорове життя; набути, розширювати й оновлювати знання; мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя.

4. Економічний цикл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найбільш яскравою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

Інноваційний цикл — комплексний багаторівневий процес, який включає такі етапи:

  1. Фундаментальні дослідження. 2) Практичні дослідження. 3)Конструкторські розробки. 4)Технологічне освоєння. 5) Виробництво. 6)Експлуатація. 7)Модернізація. 8)Утилізація

Науково-технічний прогрес – це безперервний процес придбання і накопичення наукових знань про оточуюче середовище і на їх основі удосконалення діючих, створення та впровадження прогресивних засобів і предметів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва.

НТП розглядається як цикл “наука-виробництво”, включаючи в себе ряд стадій:

а) фундаментальні дослідження. Мета цієї стадії – одержати нові знання по закономірності розвитку природи і суспільства, на основі яких виявляються нові шляхи прогресу техніки, економіки, організації виробництва. В результаті фундаментальних досліджень з'являються гіпотези, теорії. Продукти праці дослідників, результати діяльності колективів і виконавців фундаментальних досліджень відображаються у патентах на відкриття, винахід у монографіях, статтях, підручниках, навчальних посібниках, звітах, пропозиціях. Вони використовуються для подальшого розвитку самої науки, підготовки спеціалістів з вищою освітою, спеціалістів з високою кваліфікацією (кандидатів і докторів наук), у прикладному плані – для подальшого розвитку ідей і пропозицій на стадії прикладних досліджень з метою визначення можливості матеріалізації одержаних результатів.

Фундаментальні дослідження проводяться силами і засобами Академії наук та державними університетами, галузевими науково-дослідними інститутами і вузами держави.

б) пошукові дослідження – це дослідження по вибору ідей, що представляють інтереси для суспільства на сучасному етапі його розвитку, тобто виявляються техніко-економічні дослідження і конкретні шляхи практичного застосування у відповідних областях економіки принципово нових для них засобів і способів виробництва продукції. Кінцеві результати цих робіт мають конкретний характер і видаються у вигляді звітів, технічної документації, макетів експериментальних і дослідних зразків.

в) прикладні дослідження. На цій стадії проводяться теоретичні і експериментальні дослідження, з'являється інформація про можливості створення нової техніки, технології або продукту, створюється схема конкретного зразка виробу.

г) дослідно-конструкторські роботи. Виготовляється дослідний зразок або установка для виробництва нової продукції, готується відповідна документація.

Д)освоєння і впровадження у виробництво. Технологія виробництва нового виробу пристосовується до умов підприємства. Проводяться проектні, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи.

Кожна стадія характеризується специфічними задачами, особливим підходом до їх вирішення, визначеним складом і рівнем кваліфікації учасників, вибором відповідних засобів і предметів праці, матеріальними та фінансовими ресурсами, різними формами об'єднання виконавців і управління їх діяльністю.

З поняттям НТП тісно пов'язане поняття науково-технічного потенціалу.

Промисловий цикл в класичному варіанті складається з чотирьох фаз: криза, депресія, пожвавлення, підйом (див. графік 44).

1. Криза - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією. Розрізняють два типи економічних криз: криза перевиробництва товарів і криза недовиробництва товарів. Для розвиненої ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва товарів. Основні характеристики такої кризи: надлишок вироблених товарів порівняно з платоспроможним попитом на них затоварення ринку; різке падіння цін на пропоновані до продажу товари; скорочення і навіть повна зупинка виробництва; різке зростання позичкового відсотка внаслідок гострого браку грошей для розрахунків за зобов'язаннями; масове руйнування ( банкрутство) підприємців; масове безробіття, зниження життєвого рівня зайнятих, банкрутство банків і падіння курсу цінних паперів.

2. Депресія (застій, стагнація) - час, протягом якого вже не відбувається падіння рівня виробництва, але ще немає і підйому його. У цей період поступово зникає надлишок товарів: частина розпродається за зниженими цінами, частина його приходить в непридатність і частина свідомо знищується. Підприємці, що витримали криза, оновлюють основний капітал і модернізують виробництво. Повільно, поступово у виробництво залучаються інвестиції і виникають нові, більш технічно досконалі виробництва.

3. Фаза пожвавлення чітко характеризується підйомом рівня виробництва. Ця фаза закінчується тоді, коли рівень виробництва досягає рівня, з якого почався кризовий спад.

4. Підйом означає перевищення передкризового рівня і досягнення нового максимуму зростання виробництва в межах даного циклу. У цей період формуються умови для нової кризи і все повторюється знову.

5. Економіка як соціальний інститут суспільства тісно пов’язана з його соціальною структурою. Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв’язки, визначають характер взаємодії. У цьому розумінні економіка символізує основу суспільства, його міцність, сталість.

Соціальний аспект є невід'ємною частиною будь-якого економічного перетворення. Досвід історичних реформ ще раз підтверджує ту думку, що практично кожному етапу розвитку суспільства відповідає свій комплекс реформ, але успіх, в кінцевому рахунку, визначається тим, чи вдається в ході перетворень зберегти соціальну стабільність.

Соціальна база реформ повинна включати в себе:

• систему інтересів і цінностей широких верств населення, адекватних потребам економічної трансформації;

• високий рівень економічної активності населення та особистої відповідальності;

• середній клас як основу ринкового соціально орієнтованого суспільства;

• якість життя (доходи населення, соціальні гарантії, соціальна підтримка і т.д.)

• накопичене нематеріальне національне багатство (науково-технічний, освітній, духовно-моральний потенціал, а також потенціал здоров'я);

• механізми, що створюють умови для вирішення соціальних протиріч, забезпечення соціально-економічної безпеки;

• законодавчу базу реформ і її інституційне забезпечення; механізми виконання законів і подолання криміналізації суспільства.

У широкому сенсі соціальні фактори повинні включати в себе взаємини між різними інститутами в сфері життєдіяльності суспільства.


Скачать файл (68.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации