Конспект лекцій

Конспект лекцій
скачать (112.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc

113kb.

16.11.2011 22:45

скачать

содержание

1.doc

ЗМІСТ

1 Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони…….

2 Законодавство України про інтелектуальну власність та захист інтелектуальної власності……………………………………………………

3 Методи оцінки інтелектуальної власності……………………………….

4 Компьютерне авторське право……………………………………………

5 Міжнародна система охорони інтелектуальної власності та участь України в міжнардній співпраці з питань охорони інтелектуальної власності……..

1 Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони

Поняття інтелектуальної власності

У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв'язання посталих перед ним економічних проблем.

Наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише за наявності відповідних умов, до яких належить і правове закріплення певних правил використання результатів інтелектуальної діяльності — творів літератури, мистецтва і науки, винаходів, корисних моделей, промислових зразків та інших об'єктів інтелектуальної власності.

У вступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791 р. відзначалося, що «будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця».

Під «власністю», в звичайному значенні цього слова, розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу речей, матеріальних предметів, які й є об'єктами власності.

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей.

Однак існують принципові відмінності між матеріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об'єктами привласнення.

Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто встановити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю — необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктами відносин власності у класичному розумінні.

Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат інтелектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не має «природного» власника.

У загальновживаному розумінні «інтелектуальна власність» — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інтелектуальної діяльності як такої (за винятком організаційних, майнових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають у дію норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. Самі ж об'єкти інтелектуальної власності не є об'єктами майнових прав. Будь-який винахід (корисна модель, промисловий зразок тощо) — це розв'язок задачі, розкриття суті нового об'єкта техніки, яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передаватися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелектуальної праці існують відносини духовного привласнення, які дістають юридичне вираження у праві авторства.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що засновувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

літературні, художні та наукові твори;
виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
винаходи в усіх сферах людської діяльності;
наукові відкриття;
промислові зразки;
товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
захист від недобросовісної конкуренції;
а також усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються.

Основні інститути права інтелектуальної власност

Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інститутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні права, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

На відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і може бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого творця й іншими особами.

До основних принципів патентного права належать:

^ 1 Надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному порядку визнані патенто спроможними винаходами, корисними моделями і промисловими зразками.

Дотримання формальностей, пов'язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, є обов'язковою умовою охорони. До них належать надання охорони тільки тим розробкам, які володіють новизною, необхідність розкриття суті рішення як умова надання охорони, об'єктивна повторюваність тих рішень, які охороняються патентним правом тощо.

На державне визнання й охорону своїх прав можуть претендувати тільки ті заявники, які першими подали правильно оформлену заявку на видачу патенту.

2 Визнання за власником патенту виняткового права на вико-
ристання запатентованого об'єкта.

^ 3 Надання охорони передусім справжнім авторам винаходів,
корисних моделей і промислових зразків.

У разі подання заявки на видачу патенту особою, яка не є автором об'єкта промислової власності, ця особа повинна подати докази, які підтверджують її право на подання заявки. Саме справжнім авторам надається можливість отримати патент і стати власником патенту. Якщо згідно із законом право на отримання патенту має інша особа (наприклад, роботодавець автора), закон гарантує отримання авторами винагороди, пропорційної економічній цінності відповідного об'єкта, або іншій вигоді, отриманій роботодавцем від його використання. При цьому за авторами у всіх випадках визнаються особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності, які є безстроковими і невідчужуваними.

4 Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту
та інтересів суспільства.

Зважений баланс інтересів патентовласника і суспільства відображають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані суспільними потребами (разове виготовлення ліків в аптеках за рецептами лікаря, проведення наукового експерименту тощо).

2 Законодавство України про інтелектуальну власність та захист інтелектуальної власності

В Україні існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опікуються соціальним захистом громадян країни стосовно їх авторських і суміжних прав.

Перелічимо основні з них:

■ Державне агентство України з авторських і суміжних прав; див. Додаток
Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності;
Державне патентне відомство України;
Комітет з інтелектуальної власності;
Департамент інтелектуальної власності при Міністерстві освіти України;
Державний комітет України по стандартизації, методології та сертифікації тощо.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин»

ПОЛОЖЕННЯ про Державне агентство України з авторських і суміжних прав

1. Державне агентство України з авторських і суміжних прав при
Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) є органом державної
виконавчої влади і підпорядковується Кабінету Міністрів України.

2. ДААСП України у своїй діяльності керується Конституцією
України, законами й іншими рішеннями Верховної Ради України та
її Президії, указами Президента України, постановами й розпоря-
дженнями Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.Головними завданнями ДААСПу України є:забезпечення дотримання відповідно до чинного законодавства

авторських і суміжних прав правовласників України та право-власників інших країн та їхніх правонаступників на території України і за її межами;
надання підтримки авторам і власникам авторських і суміжни>
прав в управлінні їх майновими правами; забезпечення обслуговування правовласників та їхніх правона
ступників на основі використання нової техніки та передових
технологій;
сприяння розширенню міжнародного наукового і культурного співробітництва, обміну духовними цінностями, прилучення

Основні охоронні документи

В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп'ютерного авторського права (IB та КАП). Перелічимо деякі охоронні можливості та документи з цього питання:

Договір (авторський договір зі штатним або позаштатним працівником)
Авторське свідоцтво
Патент
Контракт
Ліцензія (ліцензійний договір)
Свідоцтво про реєстрацію
Акт або протокол спеціальної комісії про факт створення ноу-ха
Багатопатентна ліцензія або договір на передачу ноу-хау
Документ про правонаступництво або про право власності
Свідоцтво про спадщину
Свідоцтво стосовно майнових прав
Рецензія провідних фахівців
Угода
Бізнес-план розробки і впровадження ідеї
Звіт про науково-дослідницьку роботу
Конкурсні проекти
18. Наявність 3-х свідків

ПОЛОЖЕННЯ

про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може зареєструвати його в офіційних державних реєстрах.

Державна реєстрація прав автора на твори науки, літератури і мистецтва (далі — державна реєстрація) здійснюється Державним агентством з авторських і суміжних прав (ДААСП) і дійсна протягом усього терміну охорони авторського права.

Цивільно-правові способи захисту прав

Законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об'єкти інтелектуальної власності мають право вимагати від порушника:

• визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до суду, який повинен офіційно підтвердити наявність або відсутність даного права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Як правило, власник порушених прав на об'єкти інтелектуальної власності може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту своїх прав. Досить часто спосіб захисту порушених прав або прямо визначається спеціальною нормою закону, або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Частіше за все власнику прав на об'єкти інтелектуальної власності надається можливість певного вибору серед потенційних способів захисту прав. Наприклад, якщо внаслідок порушення прав потерпілому заподіяно збитки, він має право на свій розсуд або зажадати їх відшкодування в повному обсязі, або стягнути на свою користь доход, отриманий порушником внаслідок порушення прав, або зажадати виплати йому компенсації в межах, установлених законодавством.

Особливо потрібно наголосити на захисті прав інтелектуальної власності на митному кордоні України. Стаття 74 Митного кодексу України говорить про те, що товари та інші предмети, виготовлені з порушенням прав інтелектуальної власності, не можуть як імпортуватися, так і експортуватися через митний кордон України. Про це також говорить законодавство України про зовнішньоекономічну діяльність і спеціальне законодавство України про охорону прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Методи оцінки інтелектуальної власності

На різних рівнях економіки проблема ефективності придбання прав та об'єктів інтелектуальної власності — актуальна. Спочатку необхідно вирішити, чи варто взагалі придбати інтелектуальний продукт, розроблений в іншому місці. У разі позитивного рішення, переходять до вирішення проблеми, пов'язаної з економічною доцільністю придбання об'єктів інтелектуальної власності та КАП.

Методи попередньої оцінки об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) і КАП та обґрунтування прийняття (або неприйняття) рішення про необхідність купівлі такого об'єкта актуальні, оскільки кінцева оцінка може не збігатися з остаточною ціною, запропонованою продавцем.

Оцінка доцільності придбання об'єкта інтелектуальної власності починається з розрахунку терміну окупності

—роз рахунок чистої поточної вартості. У багатьох працях, опублікованих на цю тему, застосовуються різні визначення цього показника: чистий дисконтований дохід, чистий поточний прибуток, чиста приведена вартість, чистий приведений дохід, чиста дисконтна вартість, загальний фінансовий підсумок від реалізації інноваційного проекту тощо.

етапом оцінки доцільності придбання ОІВ є визначення індексу прибутковості проекту. В науковій літературі цей показник називають по-різному: індекс прибутковості, індекс доход-ності, проста норма прибутку, рентабельність, індекс вигідності інвестицій.

Показником в доцільності придбання об'єкта інтелектуальної власності є також внутрішня норма доходу.

метод визначення внутрішньої відсоткової ставки. Цільовою функцією цього методу і є внутрішня відсоткова ставка. Вважають, що інвестиційний об'єкт абсолютно вигідний, якщо його внутрішня відсоткова ставка перевищує розрахункову ставку відсотка. Об'єкт інвестування є порівняно вигідним, якщо його внутрішня відсоткова ставка вище, ніж у будь-якого іншого проекту, запропонованого на вибір.

Дослідженнями інституту виявлено 3 підходи у складі 14 методів вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру та призначення об'єкта, так і від виду операцій його обігу.

Перший підхід — витратний, включає 5 методів: метод фактичних витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості заміщення, метод відновлюваної вартості; метод коефіцієнтів.

Другий підхід — ринковий, включає 3 методи: метод порівняльних продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експертних оцінок.

Третій підхід — доходний (фінансовий), включає б методів: мето,д комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту; метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.

Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому викладі підходів та методів наступний.

1 Витратний підхід

Згідно витратного підходу вартість ОІВ може бути оцінена за сумою витрат на створення, відтворення чи заміну об'єкта інтелектуальної власності з урахуванням матеріального та морального зносу.

1 2 Метод планових витрат

Метод планових витрат ґрунтується на визначенні кошторисної вартості ОІВ при проектуванні та погодженні протоколу договірної ціни на виконання наукових, конструкторських, технологічних чи проектних робіт на підставі формули:

Цо = (Зо +3с+3м+3е+3в+3у+3к+3і+3н) • (1+Р) + Пдв

1 3 Метод вартості заміщення

При оцінці ОІВ цим методом використовується принцип заміщення, який передбачає, що максимальна вартість ОІВ визначається мінімальною ціною, яку необхідно було б заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчої вартості. Ця вартість називається вартістю нового ОІВ, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами використання, але не обов'язково аналогічного за зовнішнім виглядом та компонентами. У цьому випадку використовується вираз:

Цо = Ца-Кі, (6.44)

де: Ца — ціна аналога, яку необхідно заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчій вартості. Кі — коефіцієнт ідентичності

1.4. Метод відновлюваної вартості

Відновлювана вартість ОІВ визначається як сума затрат, необхідних для створення нової точної копії ОІВ, який оцінюється. Ці затрати мають бути основані на сучасній зарплаті, нарахуваннях, цінах на сировину, матеріали, енергію, комплектуючі, інші затрати та рентабельність цих затрат. Розрахунки здійснюються за формулою методу планових витрат (6.43).

1.5. Метод коефіцієнтів

Метод коефіцієнтів використовується у випадках відсутності можливостей розрахунку у вартості ОІВ іншими методами. Застосування методу коефіцієнтів ґрунтується на використанні оціночних коефіцієнтів визначення значущості ОІВ згідно Методичних рекомендацій

2 Ринковий підхід

Ринковий підхід в оцінці ОІВ застосовується лише для окремих прав на об'єкти інтелектуальної власності, оскільки він передбачає наявність у покупця вибору ОІВ з числа інших, які виконують ту саму функцію, але влаштовує покупця за комплексом якісних показників, які включають функціональні властивості, задовільну вартість, великі строки служби, ступінь захисту, унікальність тощо. Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш привабливих для нього покупців з тим, щоб серед них надати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне співробітництво. Це в основному, тиражування і реалізація програмних засобів, високоякісної аудіо- і відеопродукції та деякі інші.

2.1. Метод порівняльних продаж

Суть методу заключається в пошуку відомостей про ринкову вартість ОІВ, які можуть бу^ти порівняні з пропонованим за призначенням та корисністю. Після цього вноситься поправка на їх відмінності і визначається вартість ОІВ за формулою :

Цо = Кі Ца,

2.2. Метод ринку інтелектуальної власності

Цей метод може використовуватись при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припущення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йому не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинне було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству, і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об'єктом

2.3. Метод експертних оцінок

Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

Цо- (ЦІ + Ц2 + Ці) : Н

2.2. Метод ринку інтелектуальної власності

Цей метод може використовуватись при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припущення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йому не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинне було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству, і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об'єктом. Вартість грошових коштів, сформованих на основі цього прибутку, утворюють ринкову вартість ОІВ, якого оцінюють. Отже розрахунки можуть бути здійснені за формулою методу прибутку.

2.3. Метод експертних оцінок

Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

Цо- (ЦІ + Ц2 + Ці) : Н

3.2. Метод прибутку

Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ розраховується за формулою:

По = Цр • В • (С-О) ■ Н • Кі

3.3. Метод економічного ефекту

Очікуваний економічний ефект (Ео) від господарського використання нових технологій, засобів механізації та автоматизації о об'єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:

Ео = ((Сб — Сн) — Ен (Кн — Кб)) • В

3.4. Метод капіталізації доходу (прибутку)

Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення доходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

3.5. Метод дисконтування

В основу методу дисконтування покладено один з основних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошовг одниниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між поточною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростання скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних відсотків.

3.6. Метод роялті

Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими термінами дії.

Компьютерне авторське право

Беззаперечним фактом сьогодні є прояв масового інтересу до Ін-тернету. Значимість суспільних відносин, що виникають у зв'язку з його використанням, не викликає сумніву. Тому природно, що і юристи не залишають без уваги глобальну мережу. З'являється об'єктивна потреба у правовому врегулюванні нової галузі. Відповідно виникає нова юридична спеціалізація — Інтернет-право.

Питання нормативного регулювання глобальних мереж мають лише постановочний характер і на шляху дослідження й розробки пропозицій робляться лише перші кроки.

Усе наведене ускладнює розв'язання питання правового регулювання у сфері інформаційних відносин. Становлення України як правової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі й інформаційних ресурсів, потребує формування низки взаємопов'язаних нормативно-правових актів, законів і структур для розв'язання значного комплексу питань.

Сьогодні в Україні існує ціла низка нормативних актів, що регулюють відносини у сфері інформації, і відповідно торкаються питання використання глобальної мережі, але тільки один основний документ присвячений безпосередньо Інтернету. Це Указ Президента «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» № 928/2000 від 31 липня 2000р.

В України існує також закон «Про електроний цифровий підпис» (№ 852-IV від 22 травня 2003 p.).

Для врегулювання глобальних мереж будуть розроблятися правові норми Інтернет-права, які можна буде віднести і до публічної галузі, і до приватного права, тому що зачіпаються однаковою мірою інтереси і держави й окремого індивіда.

В Інтернет-праві інтереси держави і суспільства порушені, насамперед, коли відбувається розміщення у мережі несанкціонованої інформації.

Приватні інтереси переважають при проведенні реєстрації доменних імен, захисту інтелектуальної власності тощо. Дуже динамічно розвивається електронна комерція, що містить величезний масив невирішених питань. Основними з них є порядок проведення розрахунків між продавцем і покупцем, питання оподатковування, криптографічного захисту і застосування електронно-цифрового підпису.

Вочевидь при використанні глобальної мережі зачіпаються як приватні так і публічні інтереси. Тому при правовому врегулюванні відносин, зв'язаних з використанням Інтернету, варто застосовувати спільно метод влади-підпорядкування і метод автономії.

5 Міжнародна система охорони інтелектуальної власності та участь України в міжнардній співпраці з питань охорони інтелектуальної власності

Створення в Україні сучасної міжнародно визнаної системи охорони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток неможливі без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права у цій сфері, без урахування практики діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових товариств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій.

Перебуваючи у складі колишнього СРСР, Україна була позбавлена можливості самостійно здійснювати заходи щодо розвитку міжнародної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності. Разом з тим Україна, як член Організації Об'єднаних Націй, є однією з дер-жав-фундаторів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).

Після проголошення незалежності України довелося з самого початку встановлювати і налагоджувати міжнародні зв'язки в сфері охорони інтелектуальної власності.

Було визначено основні цілі та напрями участі України в міжнародній співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності:

створення, подальший розвиток і вдосконалення міжнародне визнаної державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні, яка забезпечила б найбільш сприятливі умови для захисту інтересів вітчизняних та іноземних творців і користувачів об'єктів цієї форми власності як на території України, ь

вивчення і використання світового досвіду створення національних систем охорони інтелектуальної власності;

створення атмосфери довір'я з боку українських та іноземних підприємців з метою залучення інвестицій у вітчизняні інноваційні проекти,;

отримання допомоги у розвитку національної системи охорони інтелектуальної власності з боку міжнародних і регіональних

затвердження України як повноправного члена міжнародного товариства, підвищення авторитету держави в міжнародних організаціях з питань інтелектуальної власності.

Міжнародна співпраця в сфері охорони інтелектуальної власності істотно впливає на розвиток підприємництва, зовнішньої торгівлі, на інноваційну та інвестиційну політику держави. Завдяки співпраці здійснюється постійний міжнародний обмін науково-технічною (зокрема патентною) інформацією і документацією, без чого неможливий розвиток науково-технічного потенціалу України.

Участь України в міжнародній співпраці у цій сфері реалізується в таких формах:

• активна співпраця з ВОІВ і конкретна участь у роботі її керівних органів, постійних комітетів, комітетів експертів і робочих груп;

участь у союзах, договорах і угодах, адміністративні функції яких виконує ВОІВ;

співпраця з регіональними міжнародними організаціями з охорони інтелектуальної власності (Міждержавна рада з питань охорони промислової власності країн СНД, Європейська патентна організація);

двостороння міжурядова співпраця у сфері охорони інтелектуальної власності, а також співпраця на рівні патентних відомств, авторсько-правових товариств;

співпраця з неурядовими і громадськими організаціями з питань охорони інтелектуальної власності, зокрема з Міжнародною асоціацією з охорони промислової власності (АІРРІ), Міжнародною федерацією винахідницьких організацій (IFIA), міжнародною федерацією патентних повірених (FICPI), Ліцензійним товариством (LES), Міжнародною асоціацією власників товарних знаків (INTA), Міжнародною федерацією виробників фонограм (IFPI), Міжнародною конвенцією товариств авторів і композиторів (SIZAC) тощо;

. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної системи охорони інтелектуальної власності

Усвідомлення необхідності міжнародної охорони прав на використання інтелектуальних цінностей як, з одного боку, джерела науково-технічного, культурного процесу людства, а з іншого — як найціннішого продукту людської думки, формувалося протягом сторіч. Початком реалізації цієї ідеї треба вважати 1873 рік, коли в Австро-Угорській імперії відбулася перша міжнародна виставка винаходів. У 1883 р. в Парижі відбулася нова Дипломатична конференція, на якій ця Конвенція була остаточно схвалена і прийнята.

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування у всьому світі підходів до забезпечення правової охорони таких об'єктів цієї форми власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразкрт, знаки для товарів і послуг, сортрі рослин, географічні зазначення (зазначення джерела і найменування місця походження товарів і послуг), фірмові найменування, а також недопущення недобросовісної конкуренції.

Такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг мають загальну ознаку, що полягає в тому, що їх охорона здійснюється у вигляді надання виняткових прав на використання.

Недопущення недобросовісної конкуренції прямо не стосується виняткових прав, однак воно спрямоване проти таких методів конкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торговельних справах.

Скачать файл (112.5 kb.)

Конспект лекцій - файл 1.doc

Доступные файлы (1):

1.doc