Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Ринок інновацій: сутність і стан розвитку в Україні та світі - файл n1.doc


Загрузка...
Реферат - Ринок інновацій: сутність і стан розвитку в Україні та світі
скачать (162 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc162kb.06.01.2013 15:30скачать

n1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...



РЕФЕРАТ

на тему:
«Ринок інновацій: сутність і стан розвитку в Україні

та світі»
2012

Зміст
Вступ…………………………………………………………………………..3

  1. Становлення та розвиток теорії інновацій………………………………4

  2. Інноваційний процес і класифікація інновацій………………………….6

  3. Ринок інновацій та його структура…………………………………..….11

  4. Світовий досвід інноваційної діяльності……………………………….14

  5. Стан розвитку українського інноваційного ринку……………………..17

Висновок……………………………………………………………………..24

Список літератури…………………………………………………………...25

Вступ

У ХХІ ст. економічне зростання забезпечуватиметься насамперед науково-технічним прогресом та інтелектуалізацією основних чинників виробництва в усіх сферах народного господарства. Безперечно, сьогодні у розвинених економіках домінує інноваційна модель економічного розвитку. Конкурентна боротьба стосується не лише володіння капітальними ресурсами та матеріальними цінностями, а й здатності до розробки і впровадження ефективних нововведень організаційного, комерційного та технологічного характеру. Дослідники пов’язують сучасні джерела економічного зростання більшою мірою з технологіями, ніж з капіталом та робочою силою. Безперервне освоєння новітніх технологій є одним з пріоритетних напрямів розвитку первинних господарських суб’єктів та економік розвинених країн. Отже, економічні агенти, країни та регіони конкурують за станом інноваційної активності, швидкості та кількості запроваджених нововведень. Саме рівень інноваційності розвитку країни, секторів, галузей економіки та регіонів визначають їх місце та позиції на світових ринках товарів, капіталів, послуг та робіт.

Тому в глобальній економічній конкуренції виграють держави, які забезпечують сприятливі умови для інноваційної діяльності, пов’язані з розробленням, упровадженням і використанням новинок.

Останнім часом все більш актуальним є розподіл країн відповідно до технологічної ознаки. Згідно з цим виділяються три групи країн: технологічні новатори, технологічні послідовники та технологічні аутсайдери. На жаль, у світі Україна сприймається лише як представник останньої групи.

Без розвиненого ринку інновацій неможливо нормальне функціонування сучасної ринкової економіки, що базується на технічних, технологічних та управлінських нововведеннях. На жаль, ринок інновацій був і є зараз найслабшою ланкою української економіки. Тому Україна гостро потребує вирішення завдання перетворення інновацій на двигун якісно нового етапу розвитку ринкової економіки.

1. Становлення та розвиток теорії інновацій

Відомі закордонні науковці-економісти, фінансисти, математики, юристи, що вирішують проблеми інновацій сьогодні (Б. Твісс, Б. Санто, В. Д. Хартман, Р. Солоу, Є. Тоффлер, Е. фон Хінпелх, X. Барнет й інші), трактують інноваційну діяльність і категорії інноваційної сфери залежно від мети дослідження й досліджуваних об'єктів. У цих умовах особливого значення набуває уточнення базових категорій і понять інвестиційно-інноваційної сфери [1, с. 8].

Терміни «інноваційний процес», «нові комбінації», «нововведення» вперше були використані Й. Шумпетером у праці «Теорія економічного розвитку» [2, с. 8]. Йозеф Шумпетер характеризував інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, мотивованих підприємництвом. Їх здійснює підприємець, що «спрямовує засоби виробництва в нове русло» і завдяки цьому отримує підприємницький прибуток. У поняття інновації Й. Шумпетер вкладав широкий зміст та ідентифікував такі її види:

1) виготовлення нового, тобто ще невідомого споживачам, блага чи створення нової якості того чи іншого блага;

2) упровадження нового, тобто даній галузі промисловості ще практично невідомого, методу (способу) виробництва, в основі якого не обов’язково лежить нове наукове відкриття і який може також полягати в новому способі комерційного використання відповідного товару;

3) освоєння нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому до сих пір дана галузь промисловості цієї країни не була представлена, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні;

4) отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів, рівним чином незалежно від того, існувало це джерело раніше, чи просто не бралося до уваги, чи вважалося недоступним, чи його ще тільки потрібно було створити;

5) проведення відповідної реорганізації, наприклад, забезпечення монопольного положення (через створення тресту) чи підрив монопольного положення іншого підприємства [3, с. 159].

Інновація – це нове явище, новаторство або будь-яка зміна, яка вноситься суб’єктом господарювання у власну діяльність із метою підвищення своєї конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. А нововведення – це інновація, яка впроваджена в господарську практику і якісно відмінна від попереднього аналога.

Усі види інновацій є різними за своєю суттю, однак вони мають спільне – елемент новизни. Саме новизну Шумпетер вважав вирішальним критерієм при визначенні інновації (нововведення).

Необхідно чітко розрізняти поняття «відкриття», «винахід», «інновація». Адже тільки інновація є предметом економічного аналізу. Її поява і поширення (або несприйняття) в економіці безпосередньо пов’язані з економічною оцінкою відповідної новинки з погляду як витрат на неї, так і її ринкового потенціалу. Тут необхідно враховувати два моменти. По-перше, науково-технічна новизна, яка характеризує винаходи, не є обов’язковою властивістю інновації, а нововведення не завжди ґрунтується на винаходах. По-друге, винахід не має ніякого економічного значення доти, доки він не впроваджується у виробництво. До того ж винахід, який нездатний задовольнити будь-яку потребу, не має комерційного застосування. На думку Й. Шумпетера, «інновація не передбачає нічого, що варте називатися винаходом, а винахід не обов’язково індукує нововведення, він сам по собі не становить ніякого ефекту».

Й. Шумпетер визначив два «класи» суб’єктів, а саме:

- новаторів – «особливий клас», що проектують, розробляють і впроваджують інновації, створюють нові фірми чи модернізують старі, впливають на зміни в інституціональній структурі;

- консерваторів, що користуються поширеними технологіями, випускаючи традиційну продукцію, і прагнуть до незмінності інституцій.

Й. Шумпетер у праці «Економічні цикли» та в низці інших підкреслював значення підприємця в інноваційному процесі. Він уважав, що підприємець є тим ланцюжком, який пов’язує винаходи і нововведення. Відмінною рисою підприємця є те, що він завжди перебуває в пошуках змін, реагує на них і використовує як шанс. У будь-якій організації, підкреслює П. Друкер, усі повинні чітко розуміти, що інновація – це найкращий засіб зберегти це підприємство, адже в протилежному випадку воно занепадає.

Отже, однією з найважливіших умов успіху інновацій є наявність самого підприємця-новатора, що охоплений новою ідеєю і готовий докласти максимум зусиль, щоб утілити її у виробничу практику [2, с. 13 - 25].

2. Інноваційний процес і класифікація інновацій

Складність інноваційного процесу як об’єкту дослідження спричинює неоднозначність підходів до його розуміння. Аналіз наукових джерел та законодавства в інноваційній сфері свідчить, що понятійно-категоріальний апарат цієї сфери діяльності не систематизовано. Зокрема, таке поняття, як «інноваційний процес» законодавчо встановленого термінологічного визначення зовсім не має, а у науковій літературі існують розбіжності щодо його трактування, що негативно позначається на його розвитку і управлінні [4, с.126].

Інноваційні процеси характеризуються як сукупність безперервно виникаючих, якісно нових, прогресивних з технічного погляду явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і технології, підвищують конкурентоспроможність суб’єктів господарювання [2, с. 26].

Інноваційний процес охоплює цикл опрацювання науково-технічної ідеї до її реалізації на комерційній основі. Інноваційні процеси тісніше, ніж інші елементи НТП, пов’язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих і комерційних завдань. Отже, інновації орієнтовані на ринок, на конкретного споживача чи потребу. Таким чином, інноваційний процес – комплекс послідовних робіт від отримання теоретичного знання до використання товару, створеного на основі нового знання споживачем [1, с. 33].

Необхідність систематизації зумовлює комплексний характер інновацій, їхню багатогранність, різноманітність сфер і методів використання. Класифікація інновацій за різними групами не тільки конкретизує структуру об’єкта, а й виявляє в ньому проблемні зв’язки. Вітчизняні і зарубіжні дослідники висловлюють широке коло думок щодо структури сукупності інновацій, складу та характеристики класифікаційних ознак.

Необхідно розглянути найважливіші ознаки, які лежать в основі відомих класифікацій. Незважаючи на деякі відмінності, базою для їх розроблення слугує класифікація Й. Шумпетера. У праці «Кон’юнктурні цикли» він виділяє базисні і вторинні інновації в кожному класі. Базисні інновації реалізують важливі винаходи і стають підґрунтям формування нових поколінь техніки. А вторинні пов’язані з поліпшенням властивостей наявних процесів виробництва і продуктів (здебільшого реалізуються дрібні винаходи, які націлені на часткове поліпшення застарілих поколінь техніки та технології). На відміну від базових інновацій, вони сповільнюють науково-технічний прогрес.

Продовжуючи теорію Й. Шумпетера, Г. Менш виділив з усієї сукупності інновацій базисні, поліпшуючі і псевдоінновації. Базисні інновації формують нові покоління техніки, технології, відображають масштаби практичного використання винаходів. Поліпшуючі є модернізованими щодо базисних інновацій, тобто в межах конкретного покоління техніки і технології. Як доповнення до попередніх видів, учений виділяє групу псевдоінновацій, тобто незначні відмінності параметрів продукції, які виникають у результаті суспільних настроїв, моди, а не НТП.

З погляду значного економічного ефекту в разі успішної реалізації на ринку виділяють базисні інновації, які мають високий рівень новизни. Отже, найважливішим критерієм є остання, вона може розглядатись у науково-технічному, ринковому аспектах для виробника чи споживача тощо. Серед розробок даного напряму важливе місце посідають дослідження К. Павітта. Він виділяє сім типів інновацій:

- інновації, що базуються на фундаментальних наукових знаннях, результати яких широко застосовуються в народному господарстві;

- інновації, які базуються на наукових дослідженнях, але мають обмежену сферу застосування;

- розроблені з використанням технічних знань, які вже існують і мають обмежену сферу використання;

- інновації, які входять до комбінацій різних типів знань в одному виробі;

- використання нового продукту в різних сферах;

- технічно складні новинки;

- застосування вже відомої техніки чи методів у новій галузі.

У подальших роботах К. Павітт у співавторстві з Д. Тіддом та Д. Бессантом зазначали, що найголовніша ознака інновацій – це зміни і тому їх доцільно згрупувати як продуктові і процесні. Так, новий дизайн автомобіля, нові умови страхування дітей від непередбачених випадків, нова відеосистема для домашнього дозвілля – це приклади продуктових інновацій. А зміни у виробничих процесах, які застосовуються під час виготовлення автомобіля, домашньої відеосистеми чи програмування в страховій справі – це приклади процесних інновацій. Тобто, на відміну від продуктових, процесні інновації характеризуються змінами в технології виготовлення виробів чи наданні послуг. Хоч іноді їх важко розмежувати, особливо якщо це стосується сфери послуг. Ці автори рекомендують обов’язково враховувати і таку ознаку, як ступінь новизни, оскільки просте вдосконалення дизайну машини – це не теж саме, що й винахід авто на базі абсолютно нової концепції.

Інший підхід до класифікації інновацій запропонував Б. Санто. На його думку, основною ознакою типології є характер суспільних цілей, а інновації поділяються на такі види:

  1. економічні, які орієнтуються на прибуток;

  2. економічні, що не орієнтуються на прибуток (наприклад, економія енергії);

  3. спеціальні інновації у сфері освіти, охорони здоров’я тощо.

Проте в цих концепціях не враховується поділ інновацій на технологічні і нетехнологічні. Згідно з результатами досліджень Д. Сахала, технологічні нововведення необхідно класифікувати залежно від того, наскільки вони впливають на пропорції чинників, що використовуються для виробництва заданого обсягу випуску. Якщо технологічне нововведення економить працю – працезберігаючими, коли воно підвищує і заощаджує капітал – капіталозберігаючими, коли воно понижує відношення затрат капіталу до затрат праці.

Використовуючи дослідження Р. Берта, розглянемо риси, які властиві радикальним інноваціям та незначним інноваційним змінам, що підвищують якість чи технологію виготовлення продукції (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Порівняльні характеристики радикальних та поліпшених інновацій

Характеристики

Радикальні інновації

Поліпшені інновації

1. Ризик і труднощі:

1.1. Невдача під час проектування

дуже ймовірний

низька ймовірність

1.2. Невдача на ринку

дуже ймовірна

середня ймовірність

1.3. Планування бюджету проекту

утруднено

легко

1.4. Планування проекту за часом

утруднено

легко

2. Організація роботи:

2.1. Тип керівника проекту

новатор

спеціаліст

2.2. Найкраща форма дослідницького колективу

група із сильним лідером

демократичне керування в групі

2.3. Протидія інновацій

дуже сильна

помірна

2.4. Куратор проекту фірми

вище керівництво

призначений керівник

3. Результати:

3.1. Ступінь новизни товару

дуже високий

від низької до середньої

3.2. Зміна ринкових позицій

дуже велика

незначна

3.3. Довгострокові конкурентні переваги

дуже великі

середні

* Джерело: [2, с. 34].

Можна зробити висновок, що довгострокових конкурентних переваг можна досягти за допомогою саме радикальних (революційних, базових) інновацій, хоч і за надзвичайно високого ризику. Проте, як уважають практики, відмова від інновацій несе в собі ще вищі ризики, ніж їх застосування.

Зазвичай велику увагу дослідники приділяють саме технологічним змінам, а якщо такі процеси проходять в обслуговуючій виробничі процеси сфері, то їх характеризують як нетехнологічні інновації. Передбачається, що будь-які нововведення мають комплексний характер і аналізувати їх необхідно як з технологічного, так і нетехнологічного поглядів, виходячи з можливих наслідків для довкілля. Це особливо актуально для української економіки, у якій є багато прикладів техногенних катастроф [2, с. 29 – 34].

Кожний новий ступінь науково-технічного прогресу збільшує масштаби втручання людини у природне середовище. Інтенсивність протікання інноваційних процесів істотно загострює екологічні проблеми. Це спричинило виникнення екологічних інновацій. Під екологічними інноваціями в сучасній науковій літературі розуміють кінцевий результат діяльності, що спрямована на розробку, створення та впровадження нововведень у вигляді нової продукції, технології, методу, форми управління і організації виробництва та інше, що безпосередньо або опосередковано сприяє зниженню екодеструктивного впливу виробництва та споживання на навколишнє середовище та вирішенню екологічних проблем. Згідно з цим визначенням, до екологічних інновацій можна віднести:

- розробку, створення та впровадження нових технологічних процесів та технологічних циклів розробки і погодженого розвитку усіх функціональних ланцюжків з видобутку ресурсів, їх переробки, використання відходів та відтворення цих ресурсів;

- розробку та застосування ресурсозберігаючої техніки, розробку і впровадження маловідходних і безвідходних технологій, у тому числі енергозберігаючих, розвиток технологій, що забезпечують комплексне освоєння природних ресурсів, розробку біотехнологій;

- освоєння нових територій, а також розширення діючих з урахуванням екологічної безпеки населення і виробництва;

- розробку і випуск нових екологічно чистих продуктів і створення потужностей для їх виробництва, розробку варіантів використання нових та поновлюваних джерел енергії;

- впровадження нових організаційних форм, включаючи удосконалення організаційно-територіальної структури потенційно небезпечних виробництв з метою зниження їх екологічної небезпеки;

- формування нового мислення у розроблювачів інновацій з точки зору необхідності його екологізації шляхом впровадження обов’язкової екологічної освіти.

При такому підході функції екологічних інновацій технологічної спрямованості складаються:

- у комплексному використанні природно-сировинних ресурсів;

- у максимальному рівні утилізації відходів;

- у нейтралізації негативного впливу на довкілля.

Можна зробити такий висновок, що основною метою будь-яких екологічних інновацій є зниження негативної дії господарської діяльності людини на стан навколишнього середовища [5, с. 119 - 120].
3. Ринок інновацій та його структура

Деякі автори розглядають інновації як компонент інших ринків: ринку інтелектуального продукту, ринку високих технологій, ринку інформації, ринку ідей тощо. Проте інновації не можуть бути об’єктом купівлі-продажу ні на ринку винаходів, ні на ринку ідей, ні на ринку високих технологій, оскільки на стадії ідеї, винаходу чи опису технології інновації ще не існує. Навпаки, ринок винаходів (або інтелектуальної власності) та ринок високих технологій можуть бути елементом структури ринку інновацій. Таким чином, основним завданням ринку інновацій є перетворення винаходів у комерційний продукт.

Ринок інновацій можна визначити як систему економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу створення, втілення, розповсюдження та споживання інноваційних товарів. Ринок інноваційних товарів не повинен обмежуватися пасивним просуванням інновацій до споживача, а мусить виконувати такі функції:

1) забезпечення – задовольняє потреби споживачів у реалізації чи придбанні інноваційної продукції;

2) регулювання – оптимально формує попит і пропозицію на науково-технічну продукцію й інноваційні послуги, що забезпечує їхній раціональний розподіл між суб’єктами інноваційної діяльності та встановлює рівень цін на них;

3) інформування – є посередником при розповсюдженні інформації між учасниками інноваційного процесу;

4) стимулювання – сприяє створенню конкурентоспроможного інноваційного продукту, розширенню переліку інноваційних послуг і способів їх здійснення;

5) санації – звільняє ринок від неконкурентоспроможних учасників.

Ринок інновацій в економіці виконує функції, які відіграють вирішальну роль у прогресі наукомістких та високотехнологічних виробництв, у перебудові економіки відповідно до загальносвітових тенденцій і в динамічному соціальному розвитку.

Структура ринку інновацій складається з:

- по-перше, ринку, на якому здійснюється обмін проміжних результатів інноваційного процесу в інформаційній формі, тобто на цьому ринку можуть реалізовуватися нововведення у вигляді інноваційної інформації про новизну та прогресивність розробок і винаходів, а також про їх потенційний економічний ефект;

- по-друге, ринку, на якому об’єктом купівлі-продажу є кінцевий результат інноваційного процесу (продукція первинного ринку, уречевлена в новій та удосконаленій продукції, засобах праці, технологічних процесах, методах організації та управління тощо) і який опосередковує подальше поширення інновацій в економіці.

На першому ринку інновацій відбуваються процеси створення та освоєння інноваційної продукції, яким відповідають такі етапи інноваційного процесу: фундаментальні дослідження (теоретичні та пошукові); прикладні дослідження; дослідно-конструкторські роботи; дослідні, експериментальні роботи, які можуть виконуватися на будь-якому з попередніх етапів.

На другому ринку інновацій відбуваються процеси безпосереднього використання їх у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничих сферах. Тут знання матеріалізується, а дослідження знаходять своє логічне завершення у результатах і відбуваються процеси поширення інновацій в економіці. На відміну від науково-технічного процесу, інноваційний процес не закінчується втіленням – першою появою на ринку нового продукту, послуги чи доведенням до проектної потужності нової технології. Цей процес не припиняється і після втілення, оскільки у міру поширення інновація удосконалюється, стає більш ефективною, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові галузі застосування, нові ринки і, відповідно, нових споживачів, які сприймають даний продукт, технологію чи послугу як нові саме для себе [5, с. 123 - 129]. Процес просування на ринку інновацій постійно повторюється. У ході свого життєвого циклу будь-яка інновація рухається спочатку на первинному, а потім на вторинному ринках. Від швидкості її руху залежить ефективність інноваційної діяльності [7, с. 169].

Як товар інноваційні продукція може бути реалізована тільки при наявності на неї відповідного попиту. Інноваційна продукція повинна задовольняти потреби конкретного ринку, відповідати рівню сучасних потреб, бути доступною як за ціною так і за сприйняттям.

Основними принципами формування ринку інновацій є:

1. Наявність попиту на інноваційну продукцію – за цим організаційним принципом відбувається формування планів виробництва інноваційної продукції, організація інноваційних формувань, їх розмір, підбір виконавців.

2. Різноманітність пропозицій і конкурентоздатність. Споживач має можливість вибрати свій найкращий науковий варіант рішення проблеми, а різні фінансові, інвестиційні можливості припускають також вибір найбільш придатних виконавців, між якими повинна мати місце конкуренція.

3. Перші два принципи дають можливість повного і якісного задоволення попиту на інноваційну продукцію і це є третій принцип ринкових відносин. Він потребує відповідальності за надану інноваційну послугу, придбану інноваційну продукцію.

4. Права, соціальна захищеність і мотивованість. Формування ринку інновацій в Україні спирається на матеріальну, законодавчу і нормативну базу. Збереження патентного права, інтелектуальної власності повинно бути умовою ринкових відносин. Будь-яка ринкова дія передбачає взаємну зацікавленість и повинна бути мотивована.

Ринок інноваційної продукції і інноваційних послуг є саморегулюючою системою. Однак, напрямок науково-технічного прогресу не може відбуватися в некерованому режимі і держава повинна впливати на нього шляхом його регулювання. Державне регулювання розвитку ринку інновацій повинно включати:

- формування і здійснення єдиної інноваційної політики;

- законодавче і нормативне забезпечення інноваційної діяльності;

- сприяння залученню додаткових джерел фінансування наукових досліджень;

- використання механізму державних цільових програм по найбільш важливим напрямкам розвитку;

- формування системи впровадження інновацій і сприяння її функціонуванню.

Важелем створення сприятливих економічних умов для підвищення інноваційної активності виробників та споживачів інновацій є податкова система. Для формування ресурсної бази необхідно знижувати податки і надавати податкові пільги на розробку і практичну реалізацію науково-технічної продукції. До економічних заходів державної підтримки інноваційної діяльності необхідно віднести також створення фінансово-стійкої системи страхування інвестицій в інноваційні проекти. Важливим регулятором інноваційної активності є амортизаційна система. Збільшення сум амортизаційних відрахувань буде сприяти розширенню фінансових можливостей підприємств і посиленню їх інвестиційної активності. Збільшення стимулюючої функції амортизації буде сприяти прискоренню впровадження технологічних інновацій [7, с. 169 – 175].

4. Світовий досвід інноваційної діяльності

Аналіз ситуації, що склалася на світовій арені, свідчить про те, що сьогодні більшість індустріально розвинених країн пов’язують довгострокове стабільне зростання насамперед з переходом на інноваційний шлях розвитку. Інноваційність національної економіки передбачає її спроможність створювати і поширювати нововведення та нарощувати потенціал складних, високотехнологічних виробництв.

Для визначення ролі певних країн у розвитку світової економіки та науково-технічного прогресу в економічній літературі використовуються поняття «країна – інноваційний лідер» та «країна-аутсайдер». Країна – інноваційний лідер, відповідно, успішно та ефективно займається інноваційною діяльністю та має певний вплив на світовий інноваційний процес та цивілізований розвиток.

Для визначення країн-лідерів за рівнем інноваційності зазвичай використовуються такі показники, як: кількість зареєстрованих патентів, частка світового ринку інновацій, обсяг виробленої та реалізованої інноваційної та високотехнологічної продукції, обсяг експорту інноваційної та високотехнологічної продукції, кількість інноваційно активних компаній та підприємств, ефективність фінансових інвестиції в розвиток науки і техніки тощо. Отже, країнами – інноваційними лідерами сьогодення – за багатьма дослідженнями є розвинуті країни світу (США, Японія, Канада, Німеччина, Великобританія, Фінляндія та інші країни ЄР) та нові індустріальні країни Азії. На прикладі країн-лідерів можна визначити загальні умови підвищення рівня інноваційної конкурентоспроможності, до яких слід віднести інституційні (стабільність ринкових та державних інститутів, державна та корпоративна інноваційна політика тощо), загальнополітичні (стабільність політичної ситуації) та економічні (висока ефективність національної економічної політики) [8, с. 60 – 61].

Формування інституційного середовища в інноваційній сфері, розвиток ринку інноваційних продуктів є одним із основних шляхів вирішення проблем функціонування і розвитку економіки країни в цілому. Відповідно до цілей стратегічного розвитку створюється відповідна інфраструктура науково-технічної та інноваційної діяльності, де розвинуті країни світу витрачають величезні кошти. Інституційне середовище в розвинутих країнах світу формується як в складі крупних корпорацій і фірм у статусі науково-дослідних інститутів і лабораторій, так і самостійних науково-дослідних інститутів. Суттєву роль успішного розвитку інноваційної діяльності відіграв створений в розвинутих країнах правовий захист інноваційного бізнесу [9, с. 81].

Сьогодні серед розвинених країн немає такої, де держава тими чи іншими методами не прагнула б сприяти інноваційному процесу. Аналізуючи державну політику розвинених країн щодо підтримки інновацій за ступенем державного регулювання, можна виділити два полюси. На одному знаходяться США та Велика Британія, де держава найменше втручається в економіку, зокрема й в інноваційну діяльність, на іншому – Франція і Японія, у яких держава найбільш активно підтримує інноваційний процес всіма можливими методами [10, с. 188].

В умовах прискореного технологічного розвитку виникає необхідність збільшення затрат на науково-дослідницькі роботи та освоєння нових технологій. Лідером у цьому процесі виступає Ізраїль, який фінансує наукові розробки обсягом 4,7 % ВВП, Швеція – 3 %, Японія – 3 %, США – 2,7 %, ЄС – 1,9 %, Китай та Індія – 1,5 % ВВП [11, с. 122]. Сім провідних країн світу володіють 46 із 50 найновітніших макротехнологій, які забезпечують виробництво наукомісткої продукції (в області аерокосмічної техніки, автоматизованого обладнання та інформаційної техніки, електроніки, точних та вимірювальних пристроїв та ін.), контролюють більше 4/5 світового ринку наукомісткої продукції. Із цих технологій 22 контролюються США, 8-10 – Німеччиною, 6-8 – Японією, по 3-5 – Великобританією та Францією, по 1 – Швецією, Норвегією та Італією. Фаворитом у виробництві високотехнологічної продукції є США, які зосередили у себе 1/3 світового наукомісткого сектора. При цьому спостерігається постійне зростання продукції наукомістких галузей. США щорічно отримують від експорту наукоємної продукції близько 700, Німеччина – 530, Японія – 400 млрд. дол. [12, с. 6]. На ринку високих технологій, обсяг якого 2 трлн. дол., сили розміщено дещо інакше: США – 39%, Японія – 30%, Німеччина: – 16%. Територією прискореного розвитку науково-технічної сфери в минулому десятилітті стала Південно-Східна Азія. Нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг) збільшили наукоємність ВВП у півтора-два рази і почали наближуватися до показників європейських країн (2,2 - 2,7%), а Південна Корея досягла американського рівня (2,8%). Згідно з останніми даними подібна тенденція проявляється і в Китаї. Економічне пожвавлення у Південній Кореї створило основу для інноваційного розвитку в цих країнах [6, с. 121].


5. Стан розвитку українського інноваційного ринку

Серед українських науковців існує думка, що розвиток національної економіки має відбуватися переважно на основі інвестицій. Увага зосереджується здебільшого на пошуку джерел інвестування. Однак, як свідчать реалії, розвиток на основі інвестицій характеризується розміщенням капіталу не для підвищення конкурентоспроможності окремих галузей країни, а для їх простого відтворення. Економічна політика, орієнтована на міжнародні кредити, безперспективна, оскільки кредити треба повертати, та ще й з процентами. Тому пріоритетним має бути розвиток країни не на основі факторів виробництва та інвестицій, а на основі активізації інноваційної діяльності здебільшого у сфері базових наукомістких галузей народного господарства, які є стимулом прогресу економіки.

Складність формування ринку інновацій полягає в тому, що просте накопичення інноваційного потенціалу та наукових результатів у будь-яких масштабах автоматично не перетворюється в інноваційний процес. Передання знань по ланцюгу від однієї фази інноваційного процесу до іншої потребує додаткової посередницької системи. Такою системою є ринок інновацій, який виникає на певному етапі історичного розвитку і має цікаву особливість: він не може бути сформованим, поки промисловість байдужа до його товару. Саме тут виникає тісний зв'язок між горизонтальною структурою ринків, що складається з класичних видів ринків (ринку товарів та послуг; ринку капіталів; ринку грошей; ринку цінних паперів, ринку праці; ринку нерухомості) та вертикальною структурою, центральною ланкою якої є ринок інновацій.

Зробити певні висновки й узагальнення стосовно стану розвитку ринку інновацій в Україні і взагалі встановити наявність такого ринку можна, проаналізувавши результати інноваційної діяльності. Як свідчить офіційна статистика, у 2010 р. інноваціями в промисловості займалося 1462 підприємств, або 13,8% їх загальної кількості проти 1411 і 12,8% у 2009 р. [13, с. 323]. Таким чином, спостерігається позитивна тенденція. Загальна кількість створених передових виробничих технологій склала 376, у тому числі 330 розробок (87,8%) – нові для України, а 46 розробок (12,2%) – принципово нові. Тобто 12,2% передових виробничих технологій, створених в Україні, мають можливість забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції. Більше половини створених передових виробничих технологій призначено для впровадження на промислових підприємствах, в основному – в переробній промисловості; понад чверть – в організаціях, що займалися дослідженнями і розробками; 4,3% – на підприємствах транспорту і зв’язку, більшість з яких – на залізничному транспорті; 2,4% – у сфері освіти. Також зросла питома вага підприємств, що впроваджували інновації, проте частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості знизилася на 1,9 %. Це є свідченням того, що продукція, яку виготовляють вітчизняні промислові підприємства, є не інноваційною і, відповідно, неконкурентоспроможною. Згідно зі статистичними даними, в загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 9,8 % мають ознаки інноваційної, тоді як в Євросоюзі цей показник перевищує 75 % [14, с. 123]. Таким чином, Україна продовжує розвиватися як країна з високою часткою сировинних галузей промисловості.

За даними Державного комітету статистики України станом на початок 2010 року в Україні запатентовано майже 160 тис. технічних рішень (в т.ч. винаходів – 93, корисних моделей – 44, промислових зразків – 20). Але, як показує практика, із 1000 зареєстрованих в Україні патентів лише 6 доходять до стадії виробництва. Україна знаходиться на останніх позиціях у світовій торгівлі наукомісткою продукцією, відсоток реалізації якої складає лише 0,1. В Україні в середньому закуповується не більше ніж 50 іноземних ліцензій на рік, а щорічна сума вартості продукції, виробленої за придбаними ліцензіями складає менше 25 млн. дол. Як правило, близько 30% вітчизняних ліцензій купують російські підприємства, інші ж розвинені країни – менше 10%.

Існуючий рівень інноваційної активності в країні пояснюється рядом факторів, які стримують розробку та впровадження інновацій на вітчизняних підприємствах, а саме:

- недостатній обсяг коштів на інноваційну діяльність та джерел їх поповнення;

- тривалий термін окупності нововведень та труднощі в доведенні інновацій до стадії комерціалізації, в тому числі через ігнорування практики трансферу технологій та правові недосконалості в процесі організації доступу підприємств до результатів державних наукових розробок з метою їх подальшої комерціалізації;

- низький попит на науково-технологічну та інноваційну продукцію з боку підприємницького сектору та держави;

- нерозвиненість взаємовідносин між підприємствами та науковими організаціями й вищими навчальними закладами з приводу виконання останніми НДДКР з метою розробки інновацій для вітчизняних підприємств;

- відсутність досвіду функціонування науково-технічних закладів в ринкових умовах;

- нестача кваліфікованих кадрів та дешева робоча сила;

- нерозвиненість інноваційної інфраструктури, що стримує розвиток інноваційних малих та середніх підприємств;

- недосконалість існуючої нормативно-правової бази, яка регулює інноваційні питання як на макро-, так і мікрорівні, в тому числі питання патентування, пільгового оподатковування та надання преференцій інноваційно активним підприємствам;

- недостатній рівень захисту прав власників інтелектуальної власності.

Основні труднощі в реалізації інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств пов'язані з недостатнім обсягом власних коштів у організацій, обмеженістю бюджетного і позабюджетного фінансування, у тому числі позикових і залучених коштів. Спад виробництва на більшості вітчизняних підприємств унеможливлює спрямування коштів на активізацію інноваційних процесів. Вирішити цю проблему можливо за рахунок пільгового оподатковування, особливо малих та середніх підприємств; розвитку відповідних банківських програм кредитування довгострокових інноваційних проектів, надання фінансового лізингу на сприятливих умовах, страхування ризиків інноваційних підприємств [15, с. 93].

Можна відмітити, що багато експертів в Україні вважають що головною причиною гальмування інноваційного розвитку в країні є дефіцит фінансових ресурсів. Але майже зовсім не звертають уваги на спад платоспроможного попиту на науково-технічну продукцію з боку держави та підприємницького сектору, погіршення якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень [16, с. 273]. Країна стала на шлях ринкових реформ, а науково-технічна сфера виявилася не готовою до роботи в нових умовах. Науково-технічні розробки як наукових організацій, так і підприємств далеко не завжди стають інноваційним продуктом, готовим для виробництва та ефективної реалізації [15, с. 94].

Проблеми у виробництві наукових знань пов’язані як з організаційною структурою, що не відповідає сучасним умовам, науки, створеної ще за часів Радянського Союзу і залишилася з тих пір багато в чому незмінено, так і з витратами функціонування наукової системи під час важкого перехідного періоду. На сьогоднішній день основними проблемами науково-технічного сектору є: демографічне неблагополуччя в кадровій підсистемі науки і спад престижності наукової професії; старіння науково-виробничої бази; неадекватна сучасним умовам система формування пріоритетів робіт і розподілу ресурсів; відірваність інститутів науки від етапів інноваційного циклу, консерватизм мислення наукових менеджерів, відсутність навичок знань і мотивації введення одержуваних наукових результатів у господарський оборот. Рішення перших трьох з перерахованих вище проблем знаходиться у сфері компетенції центральних органів влади держави, у той час, як четверта багато в чому може вирішуватися на регіональному рівні [17, с. 149 – 150]. Для підприємств дуже важливим є доведення своїх розробок до кінцевої стадії виробництва готової продукції, а також зацікавленість у впровадженні нововведень, розроблених науково-дослідними організаціями. Цього можливо досягти за рахунок наближення вітчизняної як фундаментальної, так і прикладної науки до сучасних потреб бізнесу, підвищуючи таким чином рівень платоспроможного попиту на науково-технічну продукцію й мотивуючи товаровиробників до реалізації нововведень як засобу конкурентної боротьби. Задля запобігання можливості створювати вже існуючі новації, тобто ті, які вже використовуються на іноземних підприємствах з метою збільшення продуктивності праці, вітчизняні підприємства можуть використовувати в своїй практиці трансфер технологій. Це дасть змогу користуватися існуючими ефективними напрацюваннями сучасної науки (як вітчизняної, так і світової) у виробництві та не витрачати вільні кошти підприємств на розробку, або придбання вже існуючих нововведень. Потрібно заохочувати міжнародну кооперацію; створювати сприятливе середовище для національного бізнесу, в яке вкладені інвестиції в інновації є головним засобом отримання великих та стабільно зростаючих прибутків підприємств. Одним з заходів держави зі стимулювання інноваційної активності вітчизняних підприємств може стати передача на безкоштовній чи пільговій основі промисловим підприємствам результатів досліджень, які проводяться державними центрами та інститутами для їх подальшої комерціалізації; заохочення активного придбання закордонних ліцензій, а також фінансова підтримка патентування за кордоном об’єктів промислової власності, отриманих на території України.

Нерозвиненість інноваційної інфраструктури також гальмує процес комерціалізації існуючих нововведень та продукування майбутніх як на великих, так і на середніх та малих підприємствах. Вдосконалення інноваційної інфраструктури можливо забезпечити за рахунок використання наступних інструментів: створення центрів трансферу технологій з участю державних наукових центрів, вищих навчальних закладів та галузевих інститутів, техніко-впроваджувальних зон, системи фондів початкового фінансування інноваційних проектів, в тому числі розвитку послуг бізнес-янголів та венчурних інвесторів; розробки системи стимулів і мотивацій для учасників інноваційного процесу, орієнтованих на створення високотехнологічної продукції; вдосконалення системи підготовки кадрів в області інноваційного менеджменту; реалізації системи заходів щодо формування інноваційної культури [15, с. 94].

Перехід до інноваційної моделі розвитку серйозно гальмує його очевидна ідеологічна і методологічна незабезпеченість. Існує необхідність оволодіння масовою свідомістю і масовою культурою для здійснення інноваційних програм, а це вимагає виділення регіональної еліти і роботи цієї еліти з масовою свідомістю з формування сучасної ідеології і культури інноваційного розвитку. Для оволодіння масовою свідомістю необхідно висувати такі типи уявлень, до яких можна і треба прагнути, також потрібно, щоб ці уявлення розділялися і приймалися суспільством. При цьому населенню необхідно дати можливість брати участь у прийнятті рішень, що стосуються його життя. Конкретний механізм вибудовування комунікативних структур має враховувати особливості соціокультурного і політичного середовища регіону і забезпечувати залучення громадськості, професійних співтовариств, бізнесу і влади. Основною задачею цієї комунікації є виділення ключових для регіональної ситуації тем і конфліктних полів з метою подальшого формулювання загальнозначущих проблем розвитку. Учасники процесу мають чітко розуміти, що реалізація жодного з пріоритетів не може бути забезпечена без консолідації зусиль. Кожен учасник має внести свій внесок у загальний процес – кадровий, фінансовий, інфраструктурний, політичний і т.д. Дуже важливо, щоб способи використання ресурсів забезпечували мультиплікативний ефект – витрата ресурсу на конкретному напрямку має забезпечувати крок розвитку в загальній справі і породжувати нові ресурсні можливості. Виявлення проблем інноваційного розвитку й одержання необхідних для їхнього рішення знань вимагає проведення добре організованої дослідницької й аналітичної роботи і наявності адекватних цим задачам інститутів-центрів стратегічних досліджень, консультаційних, аналітичних співтовариств, семінарів і т.п. [17, с. 149 – 150].

Наступною перепоною на шляху прискорення оновлення техніки та технологій на вітчизняних підприємствах є дешева робоча сила. Українським підприємцям вигідніше збільшувати обсяг виробництва не за рахунок нової дорогої техніки, а додаткового найму кадрів. Міхєєв Д. В. стверджує: «Низька заробітна плата «заморожує» продуктивність праці на досягнутому рівні, перешкоджаючи її зростанню. Тому що невисока заробітна плата не стимулює високопродуктивний труд, при цьому сам підприємець не зацікавлений в зростанні продуктивності праці, тому що нічого не втрачає. У випадку, коли робітники продукують недостатній обсяг виробництва, доцільніше найняти додаткових робітників, а не займатися модернізацію обладнання та впровадженням інноваційних технологій». Таким чином підривається зацікавленість в технічному переоснащенні виробництва. Необхідно змусити товаровиробників використовувати останні досягнення науки та техніки задля посилення власних конкурентних позицій.

З метою вирішення вищезазначених проблем необхідно розробити відповідну сучасним потребам інноваційну політику, ключовими завданням якої будуть:

- вибір пріоритетних напрямків розвитку країни, що дозволить підвищити рівень продуктивності праці та конкурентоспроможності продукції тих галузей, в яких наша країна спроможна займати лідируючи позиції та забезпечити перехід до нового технологічного укладу;

- розробка та вдосконалення нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності підприємств, механізмів її стимулювання, системи інституційних перетворень, захисту інтелектуальної власності в інноваційній сфері та введення її в господарський оборот;

- створення системи комплексної підтримки інноваційних підприємств, підвищення конкурентоспроможності та експорту наукомісткої продукції [15, с. 94].

Висновок

За сучасних умов орієнтації економіки України на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливим є здійснення прогресивних структурних зрушень у країні, суттєве оновлення реального сектора й загалом забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави.

У наш час нововведення охоплюють усі сфери людської діяльності, радикально впливають на процес господарювання, змінюють соціально-економічні відносини в суспільстві. Неперервні і постійні інновації стають необхідною та природною формою існування будь-якої фірми, забезпечують їй конкурентоспроможність і виживання на ринку.

Характерною рисою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідні розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи; осягаються процеси введення і поширення інновацій.

Стратегічні завдання вимагають підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки на інноваційних засадах, що має створити переваги для вітчизняних виробників у боротьбі з економічними суперниками на внутрішніх та міжнародних ринках та допомогти Україні зайняти гідне місце поряд із розвиненими світовими країнами.

Таким чином, для України формування ринку інновацій стає сьогодні найважливішим завданням не тільки технічного та економічного розвитку країни, а разом із ринком інтелектуальної власності й дієвим засобом збереження унікального генофонду талановитих людей, припинення масового «відпливу умів» за кордон.

Ставка на інновації в сучасних економічних умовах є найбільш перспективним підходом, адже, перемогу в конкурентній боротьбі отримують саме ті учасники ринку, які займають активну позицію у використанні інновацій.

Список літератури

1. Кузнєцова А. Я. Фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності: Монографія. – Л.: Львів. банків. ін-т. НБУ, 2005. – 367 с.

2. Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Монографія. — К.: КНЕУ, 2003. — 394 с.

3. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития. – М.: Прогресс, 1982. – 455 с.

4. Грицай О. І. Економічна сутність терміну «інноваційний процес»//Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. – 2010. – №3 (11). – С. 126–136.

5. Шапоренко О. І. Екологічний менеджмент. – ДонГУУ.: Норд-Пресс, 2004. – 312 с.

6. Каракай Ю. В. Маркетинг інноваційних товарів. – К.: КНЕУ, 2005. – 226 с.

7. Прокопенко О. В. Мотиваційний механізм інноваційного розвитку: складові та стан його ринкової структури // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – № 1 – С. 167 – 175.

8. Ситник Л. М. Інноваційна конкуренція як основа стабільного економічного розвитку // Управління розвитком. – 2011. - №11 (108) – С. 59 – 61.

9. Федулова Л. І. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / Федулова Л. І. – К.: Основа, 2005. – 550 с.

10. Ільїн В. Ю. Зарубіжний досвід управління інноваційним потенціалом в умовах глобалізації економіки // Управління розвитком. – 2011. - №4 (101) – С. 188 – 189.

11. Барановська М.І. Підвищення міжнародної конкурентоздатності держави через інноваційну складову: досвід країн ЄС / Барановська М.І. // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2011. – С. 119 – 123.

12. Лещук В. Ф. Формування інноваційної політики у процесі реалізації інвестицій / Лещук В. Ф. // Економічні науки. Серія: Облік і фінанси. – 2010. – №7 (25). – С. 1 – 7.

13. Статистичний щорічник України за 2010 рік. Державна служба статистики України: за ред. О.Г. Осауленка. – К.: Август Трейд, 2011. – 559 с.

14. Вівчар О. Й. Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку// Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.9. – С. 183 – 187.

15. Орленко О. М. Продуктивність праці як критерій ефективності інноваційної діяльності підприємства // Вісник Хмельницького національного університету. – 2011. – № 2, T. 2. – С. 91 – 95.

16. Сенів Б. Г. Проблеми та перспективи інноваційної діяльності в Україні / Сенів Б. Г. // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – 2011. – №16. – С. 237 – 247.

17. Бубенко П. Т. Інновації: проблеми науки і практики: Монографія / Бубенко П. Т. – Х.: ВД «Інжек», 2006. – 336 с.




Скачать файл (162 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации