Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Правове регулювання ринку цінних паперів України - файл n1.doc


Лекции - Правове регулювання ринку цінних паперів України
скачать (720 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc720kb.06.01.2013 15:36скачать


n1.doc

  1   2   3   4   5   6




Тема 1. Правові засади функціонування ринку цінних паперів
1. Теоретико-методологічне поняття цінних паперів.

2. Історія зародження і розвитку ринку цінних паперів.

3. Місце ринку цінних паперів у системі фінансових ринків.

4. Структура ринку цінних паперів: первинний і вторинний ринки.

5. Законодавче регулювання обігу цінних паперів в Україні.
1. Теоретико-методологічне поняття цінних паперів

Загальний аналіз існуючих легальних і доктринальних понять цінних паперів дає підстави зробити висновок про те, що визначені ознаки тією чи іншою мірою враховують характер їх правової природи.

Розглянемо основні доктринальні і легальні поняття цінних паперів.

На процеси формування і закріплення легальних понять цінних паперів, що містяться в актах чинного законодавства України, суттєво вплинули положення нормативних актів колишнього СРСР, що обумовлює необхідність їх короткого ретроспективного аналізу. Одне з перших легальних визначень цінних паперів було закріплене в Положенні про цінні папери, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 19 червня 1990 р. Пункт 1 цього нормативного акта визначав, що «цінні папери являють собою грошові документи, що посвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка випустила ці документи, та їх власниками і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам».

Особливості цього поняття:

- вперше визначалось їх інструментальне призначення як документа — правового засобу посвідчення «прав володіння або відносин позики»,

- надання правовласнику відповідних, визначених їх змістом майнових прав;

- забезпечення їх обігу в цивільному обороті.

І хоча акцент на їхньому грошовому характері як документів звужує реально значно ширшу сферу їх застосування навіть на той час, це поняття мало дуже важливе значення. Воно стало «базовим» для подальшого законодавчого конструювання і змістовного вдосконалення понять цінних паперів у нормативних положеннях актів цивільного законодавства СРСР, а також незалежних держав, що з’явилися після його розпаду.

Наступне (у хронологічному порядку) поняття цінного папера було закріплено в Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік 1991 р., які у зв’язку з проголошенням Україною незалежності так і не набрали чинності на нашій території. Стаття 31 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік визначала цінний папір як «документ, що посвідчує майнове право, яке може бути здійснено тільки при пред’явленні оригіналу цього документа. Право, посвідчене цінним папером, може бути переуступлене іншій особі лише шляхом передачі цінного папера».

Особливості цього поняття:

- особливий правовий засіб — тобто документ, пред’явлення якого є єдиною підставою для виконання емітентом-боржником свого зобов’язання на користь правовласника за цінним папером;

- має посвідчувальну функцію і особливому призначенні як інструмента переуступлення підтверджених ним майнових прав іншим особам.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» «цінні папери — це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам».

Положення ст. 194 ЦК України визначають цінні папери таким чином: «Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам».

Аналогічне поняття цінних паперів містить ст. 163 ГК України.

Поняття бездокументарного цінного папера чинне законодавство України не визначає. У статті 1 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» міститься легальне поняття бездокументарної форми цінного папера, яка визначається як здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір.

Крім досліджуваних легальних понять цінних паперів відомо багато їх доктринальних визначень. Множинність підходів до основних напрямків формулювання поняття цінного папера нако пичувалася в період домінування документарної концепції цінних паперів. Тому всі вони ґрунтувались на особливостях документарної форми їх випуску та обігу. Перші спроби визначити поняття цінного папера з урахуванням їх основних ознак належать відомим вченим-цивілістам ХІХ століття.

За Кнієсом, цінний папір має місце тоді, коли будь-яке право так тісно пов’язане з документом, що власник його може вимагати здійснен- ня від противної сторони. В обґрунтування свого визначення Кнієс порівняв перехід права на цінний папір із традицією (передачею) речі. Він міркував у такий спосіб: «Як власність на річ переходить шляхом традиції самої речі, так право вимоги певної грошової суми або певної речі, що перебуває в чужому володінні, переходить за допомогою передачі цінного папера, зміст якого становить згадана грошова сума або річ».

Н. Й. Нерсесов надав визначення, яке достатньо повно відображає їх особливості: «Для поняття цінних паперів необхідно, щоб право перебувало в тісному зв’язку з папером, щоб володіння документом вважалося необхідною умовою для досягнення тієї мети, заради якої служить документ. Звідси випливає, що документ, як простий засіб доказу встановлення такого правовідношення, не може вважатися цінним папером, якщо тільки здійснення або передача права не обумовлені володінням документом» .

Розглядаючи наукову спадщину, залишену російськими дореволюційними правознавцями, слід ураховувати результати дослідження правової природи цінних паперів, проведеного Г. Ф. Шершеневичем. З приводу їх особливостей він пропонував судження, що мають безпосереднє відношення до розуміння їхньої правової природи і формулювання їх поняття: «Цінні папери належать до товарів у широкому значенні слова з погляду обігу як об’єктів торгових правочинів і можуть бути протиставлені товарам у власному значенні слова з погляду споживання як такі, що не здатні безпосередньо задовольняти відповідні потреби людини. Очевидно, папір стає цінним не сам по собі, а тому, що виражає право на що-небудь, що має цінність.

З іншого боку, якби право могло бути здійснено безперешкодно без папера, то йому нема чого було б шукати втілення в папері. Тому цінним папером слід визнавати не кожний документ, що свідчить про право на цінність, а тільки той документ, який право на цінність ставить у тісний зв’язок із папером». На підставі цих міркувань він дійшов висновку про те, що «під цінним папером слід розуміти документ, який виражає право на цінність, що нерозривно з ним пов’язане».

«Цінні папери, незалежно від форми, — зазначав В. В. Посполітак, — є:

а) документами;

б) установленої форми з відповідними реквізитами;

в) що посвідчують зобов’язальні відносини між особою, яка їх розмістила (випустила чи взяла на себе зобов’язання за цінним папером), і власником (легітимованою особою);

г) передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення (видачі);

д) віднесені до цінних паперів чинним законодавством».

Аналіз особливостей функціонування цінних паперів документарної і бездокументарної форм випуску і обігу дає підстави виокремити не тільки притаманні їм особливості, але й загальні ознаки, характерні для всієї їх сукупності.

По-перше, цінні папери зазначених форм випуску і обігу підлягають розгляду як інструмент посвідчення і забезпечення функціонування різних категорій майнових прав.

По-друге, характерним є тісний правовий зв’язок посвідченого ними майнового права і способу його закріплення (фіксації). Цей спосіб полягає в оформленні емітентом паперового документа або здійсненні зберігачем (також з обов’язковою участю емітента) облікового запису для документарних або бездокументарних цінних паперів відповідно.

Отже, доктринальне поняття слід сформулювати таким чином.

Цінні папери — це виражені в документарній чи бездокументарній формі паперові документи з обов’язковими реквізитами або здійснені зберігачем облікові записи, що мають особливе інструментальне призначення (об’єкт-інструмент) в механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин, легітимують уповноважену особу як правовласника і посвідчують належні йому змістовно стандартизовані майнові права, порядок виникнення, передачі, здійснення, відновлення і захисту яких визначається встановленим для них правовим режимом обігоздатних об’єктів цивільних та господарських прав нормативно визначених видів та груп і конкретизується емітентом у здійснюваному ним односторонньо - управоможуючому правочині (формою якого є паперовий документ або глобальний сертифікат залежно від форми їх випуску та обігу) та умовах емісії.

Цінні папери є специфічним об'єктом права і мають складну правову конструкцію, яка полягає в тому, що самі по собі вони не мають якої-небудь цінності. Такий дуалізм правової конструкції цінних паперів є справедливим і для современного їх визначення. Дуалізм правової конструкції цінного паперу призводить до дискуссионности питання про можливість віднесення самих цінних бумаг до речей або до прав, до об'єктів речового або об'єктів зобов'язувального права.

Окремі учені рахують цінний папір незалежно від форми випуску річчю і об'єктом речового права. Інші розглядають цінний папір як сукупність зобов'язальних прав. Деякі правознавці відносять цінні папери, які випущені в документарній формі, до речей, а цінні папери, які випущені в бездокументарній формі, - до зобов'язальних прав. Останнім часом в українській правовій доктрині придбала поширення наукова позиція відносно правової природи цінних паперів, яка полягає в тому, що цінні папери, які випущені в бездокументній формі, визнаються об'єктами речового права, але не є ні речами, ні правами

На жаль, законодавець, маючи можливість врегулювати протиріччя правового режиму цінних паперів, які є у ЦК та ГК, у Законі «Про цінні папери та фондовий ринок» не визначив приналежність їх до певних об'єктів прав (речей, зобов'язальним прав), зазначивши в ст. 4, що особливості обліку та переходу права власності на цінні папери встановлюються законом.

Підсумовуючи все вищесказане, зазначимо що цінний папір з правової сутності є об'єктом речового права, який, хоча і має певні особливості.
2. Історія зародження і розвитку ринку цінних паперів.

Ринок, на якому здійснюються операції з цінними паперами є ринок цінних паперів.

Поява цінних паперів і здійснення з ними різного роду фінансових операцій має багатовікову історію. Прообразом фондових операцій був процес обміну однієї валюти на іншу між торговцями на ярмарках. У різних містах світу купці зі всього світла вели жваву торгівлю своїм товаром. Щоб привести у відповідність грошові одиниці різних країн існували міняльні контори, власники яких обмінювали гроші по поточному курсу за відповідну комісійну винагороду. Внаслідок росту торгівлі та збільшення кількості укладених термінових угод «поступово об'єктом фінансових операцій стали боргові розписки-векселі. Вексель - це перша класична цінний папір, яка поклала початок виникненню і розвитку фондового ринку. Спочатку операції з цінними паперами здійснювалися на товарних біржах та інших оптових ринках.

Батьківщиною фондової біржі офіційно вважається Бельгійський порт місто Антверпен. Перші торги на цій біржі цінними паперами відбулися в 1592 році. Початок епохи великих географічних відкриттів послужило поштовхом для формування організованої торгівлі цінними паперами і поява їх нових класичних типів. Спорядження морських експедицій і великих торгівельних караванів у країни Нового Світу потребувало значних капіталовкладень. Це спричинило за собою об'єднання купців, судновласників, банкірів промисловців у свого роду товариства з метою створення загального капіталу. Внесення паю оформлялося спеціальним документом, що посвідчує право власності на свою частку в загальному капіталі і право на отримання частини прибутку в разі успіху спільного підприємства. Цей документ отримав назву "акція", а товариство стало називатися акціонерним товариством чи компанією. Відомі перші у світі акціонерні товариства - це Голландська і Англійська Ост-Індійські компанії. Активізація ринку фондових цінностей і бурхливе зростання біржової торгівлі припадає на першу третину 18 століття і подальші роки. Саме тоді утворилися біржі у Франції, Велика Британія і панії, Німеччині і США. Число фондових бірж швидко збільшувалося і між ними формувалися тісні взаємозв'язки.

В кінці 18 початок 19 століття роль фондової біржі в капіталістичній економіці значно зростає. Йде процес первісного накопичення капіталу. У країнах Європи і Америки з'являються перші акціонерні банки і промислові корпорації, хоча тоді операція про цінними паперами ще не робили істотного впливу на процеси, що відбуваються в економіці. Фондова біржа не відразу, а поетапно входила в єдину систему фінансово-економічних відносин ставало важливим елементом всього господарського механізму держави. Це відбувалося в міру зростання промислового виробництва, розвитку торгівлі, кредитних відносин, будівництва залізниць і т.д. Даний період характеризується як час неорганізованого "дикого" ринку. Дійсно, тоді було майже відсутнє законодавство, що регламентує ті або інші господарські операції, не були сформовані органи регулювання, більшість операцій ніяк не реєструвалося. Все це в пряму відноситься і до ринку цінних паперів як складової частини державної економіки капіталістичних країн минулого століття.

З виникненням монополій, великих об'єднань, підприємств і збільшення емісії цінних паперів зростає біржовий і позабіржовий оборот фінансових активів. Велику роль при цьому відіграють комерційні банки, що здійснюють первинне розміщення акцій корпорацій. Фондовий ринок стає все більш регульованим. Особливо широкий розвиток отримав ринок цінних паперів в США. Якщо в континентальній Європі бізнесмени в основному вважали за краще зберігати вільно-грошові кошти на рахунках у банках, купувати страховку або нерухомість, то в Америці більшість підприємців інвестувало капітал у фінансові активи. Таким чином, національний фондовий ринок США помітно обігнав в своєму розвитку європейський, на ньому склався більш досконалий механізм здійснення фінансових операцій і в даний час він по праву вважається найбільш організованим і демократичним ринком цінних паперів.

Проте, фондовий ринок, як і вся економіка в цілому не застрахована від спадів, криз і інших потрясінь, іноді викликають, параліч всі економічної діяльності. Більше того, саме крах на фондовій біржі служить грізною ознакою загальної фінансової катастрофою в державі. Особливо страшним і грандіозним за своїми наслідками був біржова криза 1929 року, коли падіння курсів на Нью-йоркській фондовій біржі призвело до світової економічної кризи. Очевидці говорять про те, що на біржі в цей час обстановка нагадувала кінець світу, порівнюють її з апокаліпсичним кошмаром. Гігантський потік продажів цінних паперів буквально захлеснув біржу. Натовпи людей атакували її і з ними не могла оговтатися поліція. Масова паніка продовжувалася. Продаж акцій все зростали. Потік пропозицій знижував курси. А біржові маклери отримували лише одне замовлення: "продавати, продавати". Живі гроші зникли. Загальні втрати в результаті краху були величезними. Глибину кризи можна бачити на прикладі падіння курсів акцій провідних компаній за період з 1929 по 1932 рік: "Дженерал Моторс" - майже в 80 разів, "Радіо-Корпорейшн" - в 33 рази, "Нью-Йорк Сентрал" - у 51 разів. У період краху 123884 біржових спекулянтів, які прибували на засіданні в кадилаки повертатися були змушені пішки. Вчорашні мільйонери продавали на вулицях сірники.

Після світової кризи 1929-1933 років уряди більшості країн, що пережили кризу, взяли курс на проведення економічних реформ. У зв'язку з цим різко зросла роль держави в економіці. Реформа біржової діяльності була спрямована на максимальний захист всіх учасників фондових операцій від банкрутства, на цивілізовану торгівлю фінансовими активами, а це вимагало жорстокого регулювання і контролю з боку держави. Були передбачені господарське право і фінансове законодавство. У США був прийнятий Закон про цінні папери (1933) і поступово фондовий ринок набув свого сучасного вигляду.

У 60-і роки на ринку фондових цінностей намічається новий сплеск біржової активності. Європа оговталася від наслідків 2-ої Світової війни стабілізувалася промисловість, з'явилися нові наукомісткі та капіталомісткі виробництва. За допомогою фондової біржі величезні кошти, зібрані банками та іншими розрахунково-кредитними установами, направлялися на фінансування найбільш ефективних економічних програм, винаходів і впроваджень нових технологій. У той період відбувається також бурхливе зростання міжнародних операцій з цінними паперами.

З середини 70-х років фондовий ринок капіталістичних країн з розвиненою економікою вже представляв собою складне утворення з відпрацьованим і налагодженим механізмом, з розгалуженою мережею допоміжних структур а також про тісними міжнародними зв'язками. Величезну роль на світовій арені стали грати транснаціональні промислові та банківські корпорації, другі акумулюють значні грошові кошти і проводять політику експорту капіталу.

За останні двадцять років міжнародна торгівля цінними паперами зросла в десятки разів порівняно з післявоєнним періодом. У обігу з'явилися євроакції і єврооблігації, які стали головним об'єктом операцій на світовому фондовому ринку.

У Росії розвиток фондового ринку проходило ті ж етапи, що і в інших державах з урахуванням національних особливостей. Операції з цінними паперами в Росії організовано стали відбуватися ще в період Петра Першого. Спочатку угоди укладалися на зборах купців та інших торгових людей, а в 1703 році була відкрита перша товарно-фондова біржа в Санкт-Петербурзі, яка поклала початок розвитку біржової справи в Росії. На цій біржі спочатку зверталися іноземні цінні папери, в основному векселі, але пізніше з'явилися акції та облігації, як іноземних емітентів, так і вітчизняних. Слідом за Санкт-Петербурзької з'явилися біржі в Одесі. Москві та інших містах.

До кінця 19 століття в Росії не було жодної фондової біржі. Операції з цінними паперами здійснювалися на товарних біржах у відповідності до правил біржової торгівлі товарами. У Росії існувало 21 товарна біржа, а фондові операції здійснювалися на семи: Петербурзької, Московської, Варшавської, Київської, Одеської, Харківської та Ризькій. Провідною була Петербурзька біржа. На ній здійснювалися операції з найбільшим числом паперів, а їхні курси приймалися іншими біржами як визначальні.

У березні 1883 р. були затверджені перші "Правила для угод з купівлі та продажу фондів та акцій" на біржі. Однак малися на увазі виключно угоди за готівку. Операції з приватними цінними паперами були дозволені лише законом 8 червня 1893. Купівля акцій не за готівкові гроші і постачання їх на термін і за певною ціною перестали розглядатися як протизаконні. Цим законом було вжито заходів щодо впорядкування біржової торгівлі, зокрема, торгівлі цінними паперами, введено деякі обмеження в праві здійснювати операції на біржі без посередництва маклерів, книги маклерів були підпорядковані ревізії Міністерства фінансів, а сам міністр мав право звільняти маклерів з посади в разі виявлення зловживань. Представлення приватних цінних паперів на біржу і порядок їх біржового котирування вживалися виключно правилами кожної біржі.

У листопаді 1907 р. біржова законодавство було доповнено новими "Правилами для угод з купівлі" продажу іноземної валюти, фондів та акцій на Петербурзькій біржі ", що стосуються тільки техніки операцій з акціями.

Пік розвитку фондового ринку в дореволюційній Росії припав на другу половину XX століття, що пов'язано з великим економічним підйомом, становленням товарного ринку і ринку капіталовкладень. У той період великий вплив на Російський ринок цінних паперів надали фондові біржі Франції та Німеччини. На початку XX - го століття посилюється зв'язок Санкт-Петербурзької та Московської фондової біржі з біржами Західної Європи. На Паризькій, Берлінської, Лондонській біржах: котирувалося російських: цінних паперів на загальну суму близько 8 мільярдів рублів, що становило приблизно одну третину сукупної вартості всіх випущених в той час в Росії фінансових активів. Велику роль на Російському фондовому ринку грали найбільші банки і корпорації за участю іноземного капіталу. Розвивався позабіржовий оборот і зростала кількість маклерських контор і асоціацій. Цей процес супроводжувався імпульсивними спалахами біржової активності на фондовому ринку, спекулятивними операціями і кризами. Наприклад, в Росії спостерігалося різке падіння курсів вітчизняних та іноземних цінних паперів в 1869, 1875, 1895, 1912 і 1914 роках.

На початку XX століття Петербурзька біржа обмежувала котирування багатьох російських компаній. Всього в 1911 році з 1617 акціонерних компаній, що існували в Росії, на Петербурзькій біржі котирувалися акції лише 275.

У липні 1914 року, з початком першої Світової війни, офіційно великі російські біржі (Петербурзька і ряд інших) припинили операції, що зробило неможливим нормальне в капіталістичних умовах утворення цін на процентні і дивідендні паперу. Операції з ними виявилися дезорганізовані. Але нелегально угоди з цінними паперами тривали до революції 1917 року.

Фондові відділ Петербурзької біржі був офіційно відкритий 24 січня 1917 р. Проте нестабільна політична обстановка в країні привела до того, що біржа проіснувала всього місяць. Перші дні Лютневої революції були останніми днями Петроградської Фондової біржі. 24 лютого відзначилося падіння курсів деяких цінних паперів, 27 лютого було прийнято рішення не проводити біржові угоди, а 3 березня біржа була закрита офіційно і остаточно.

Рівень розвитку ринку цінних паперів в Росії за своїми масштабами і глибині операцій значно відставав від західних країн, перш за все від Німеччини, Франції, Англії, США. Більш того, на російському ринку цінних паперів було мало випусків облігацій підприємств і компаній. Свого апогею ринок цінних паперів Росії досяг у 1914р. Після революції, громадянської війни і проведеної загальної націоналізації засобів виробництва ринок цінних паперів як такий припиняє своє існування.
3. Місце ринку цінних паперів у системі фінансових ринків

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби. Структуру ринку фінансових ресурсів найкраще розглянути за графічною схемою



Ринок фінансових ресурсів




Кредитний ринок Валютний ринок




Ринок Ринок Ринок

грошових інструментів інструментів

ресурсів позики власності



Ринок похідних

інструментів

Ринок цінних паперів


Отже, поняття «ринок фінансових ресурсів» об’єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чершу кожна з цих складових, або елементів синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в рамках загальної системи.

Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого.

Функції ринку:

1. об’єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення потужних грошових фондів.

2. трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень сфери матеріального виробництва національної економіки.

3. надання позик державним органам та населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування житлового будівництва тощо.

Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами національної економіки.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. Існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному урегулюванню (методом запровадження фіксованого курсу стосовно інших валют).

Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери.
4. Структура ринку цінних паперів: первинний і вторинний ринки.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон’юктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначниз варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію.

Біржовий ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржою. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.

Крім наведеної класифікації, ринок цінних паперів можна диференціювати ще за такими ознаками (за кожною ознакою ринок розподіляється на сегменти):

  • за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок державних цінних паперів тощо);

  • за строками випуску (ринок цінних паперів без установленого строку обігу, ринок цінних паперів з установленим строком обігу, ринок безстрокових цінних паперів тощо);

  • за територією розповсюдження (інтернаціональний, національний, регіональний);

  • за видами (категоріями) цінних паперів (ринок акцій, в тому числі за їх видами, облігацій, інших цінних паперів).

Ринки цінних паперів в розвинутих країнах оперують в основному такими інструментами, як акції, облігації та похідними від них, сертифікатами.
5. Законодавче регулювання обігу цінних паперів в Україні.

Найголовнішим елементом розвитку ринку цінних паперів є законодавчо-правове регулювання, яке забезпечує загальнообов'язковий регулятивний вплив на діяльність і поведінку всіх учасників ринку цінних паперів.

Верховна Рада України своєю постановою від 22 вересня 1995 р. схвалила Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України, у якій визначено головну мету — становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів в Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Для формування фондового ринку України як ефективного механізму обігу цінних паперів, який сприяє економічному розвитку і забезпечує належні умови для інвестицій та надійний захист інтересів, Концепція визначала принципи створення й функціонування фондового ринку:

  • соціальна справедливість - створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних виявів дискримінації прав і свобод суб’єктів ринку цінних паперів;

  • надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав;

  • регульованість - створення гнучкої й ефективної системи регулювання фондового ринку;

  • контрольованість - створення надійного механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів;

  • ефективність - максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

  • правова впорядкованість - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб’єктів;

  • прозорість, відкритість — забезпечення надання інвесторам повної й доступної інформації стосовно умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення виявів дискримінації суб’єктів фондового ринку;

  • конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю за дотриманням правил чесної конкуренції учасниками фондового ринку.

Для вирішення загальних питань РЦП суттєву роль, відіграли прийняті законодавчі акти про підприємства, про власність, про приватизацію, банки і банківську діяльність, підприємництво, господарські товариства та ін.

Надалі важливим кроком у становленні і існуванні та функціонуванні ринку цінних паперів став указ Президента України “Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку”, згідно з яким була створена Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку як центральний орган державної виконавчої влади. Законодавче закріплення статусу, прав і завдань ДКЦПРФ набула згідно із Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”.

Враховуючи значення вищого органу виконавчої влади для забезпечення правового регулювання господарської діяльності, Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, якими регламентував різні аспекти щодо РЦП: “Про встановлення плати за видачу дозволу на здійснення діяльності з викупу та обігу цінних паперів” від 25 жовтня 1991р., “Про випуск безвідсоткових (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики 1996р”. від 29 квітня 1996р., “Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери” від 22 вересня 1999р. тощо.

Важливим напрямом правового регулювання ринку цінних паперів є видання нормативних актів міністерствами та іншими органами виконавчої влади з питань випуску цінних паперів (наприклад, спільна Інструкція Мінфіну України і НБУ про умови здійснення комерційними банками діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів (1991р.); Положення щодо організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів, затверджене постановою Правління НБУ і рішенням ДКЦПФР (1999р.). Положення про операції банків з векселями, затверджене постановою Правління НБУ(1999р.).

Серед джерел, що становлять правову основу РЦП, велике значення мають нормативні акти, прийняті Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Передусім це рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998р., яким затверджено Положення про ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; наказ “Про затвердження правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій” від 9 січня 1997р.

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/200 визначено цілі й завдання функціонування фондового ринку на 2001—2005 роки, заходи щодо розвитку Національної депозитарної системи, інститутів спільного інвестування, інфраструктури фондового ринку, корпоративного управління, податкового стимулювання розвитку фондового ринку й удосконалення регулювання ринку цінних паперів.

Але підставами регулювання ринку цінних паперів є саме Закони України.

1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року N 3480-4 (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2601-17 від 02.11.2010)

Регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.

Визначено умови і порядок випуску цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів, векселів, приватизаційних паперів); регулюється посередницька діяльність в організації обігу цінних паперів. Також визначено правове положення та порядок діяльності фондових бірж

2 . Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР (Зі змінами від 13.10.2010 на пiдставi 2592-17).

Визначено правові засади здійснення державного регулювання і контролю за ринком цінних паперів. Висвітлено мету, форми державного регулювання та органи, що його здійснюють. Визначено повноваження й завдання ДКЦПФР та повноваження саморегулівних організацій ринку цінних паперів. Розкрито поняття «учасники ринку цінних паперів», надано характеристику професійної діяльності на ринку цінних паперів

3. Закон України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. № 2173-XII (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3370-15 від 19.01.2006).

Визначено поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання й погашення; розглянуто посередницьку та представницьку діяльність з обігу приватизаційних паперів і державні гарантії власникам приватизаційних паперів. Зазначено, що рішення про випуск приватизаційних паперів ухвалює Кабінет Міністрів України згідно із Державною програмою приватизації; емісію приватизаційних паперів здійснює НБУ; приватизаційні папери використовують громадяни України для придбання частки майна державних підприємств та інших об’єктів, державного житлового фонду та земельного фонду; приватизаційні папери вільному обігу не підлягають, а продаж або відчуження їх іншим способом є недійсним

4. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. № 710/-ВР (Зі змінами, внесеними згідно із Законом від 27.07.2010 згідно із Законом № 2393-17).

Визначено правові засади електронного обігу цінних паперів, форми випуску цінних паперів (документарна та бездокументарна), схарактеризовано учасників Національної депозитарної системи. Визначено дворівневу структуру Національної депозитарної системи (нижній рівень — зберігачі та реєстратори власників іменних цінних паперів; верхній рівень — Національний депозитарій України і депозитарії)

5. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2435-17 від 27.07.2010).

Визначено поняття та види господарських товариств (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства). Висвітлено правила створення та діяльності їх, а також права й обов’язки їхніх учасників та засновників

6. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2435-17 від 27.07.2010).

Цей Закон визначає порядок створення, діяльності, припинення акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів, регулювання цінних папір акціонерних товариств.

7. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. № 2132-XII.

Визначено правові засади обмеження й запобігання монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства. Зазначено зловживання монопольним становищем та антиконкурентні узгоджені дії, визначено штрафні санкції за порушення антимонопольного законодавства.

8. Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІІІ (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 364-15від 14.01.2003).

Визначено особливості видання переказних і простих векселів, здійснення операцій із векселями та виконання вексельних зобов’язань у господарській діяльності. Визначено, що зобов’язуватися та набувати чинності за векселями на території України можуть юридичні й фізичні особи. Наголошено, що прості та переказні векселі можна видавати лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги

9. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2393-17від 27.07.2010).

Визначено правові й організаційні засади створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування (ІСІ), особливості управління їхніми активами; окреслено вимоги до складу, структури й зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів ІСІ (акцій корпоративного інвестиційного фонду та інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду), порядок та обсяг надання інформації ІСІ з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторі.

10. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2478-17від 19.10.2010).

Визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні й правові засади створення, діяльності, реорганізації й ліквідації банків, а також порядок формування та розмір статутного капіталу банку; наведено перелік банківських операцій (зокрема й операцій із цінними паперами)

11. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». У редакції Закону від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР.

Визначено поняття: дериватив, форвардний контракт, ф’ючерсний контракт, опціон, емісійний дохід тощо. Розглянуто питання визначення об’єкта оподаткування. При цьому до валового доходу віднесено: загальні доходи від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації); доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами; доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, володіння борговими вимогами тощо. Визначені особливості оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами; оподаткування дивідендів емітента корпоративних прав; оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями

12. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України» від 22 вересня 1995 року N 342/95-ВР.

Головною метою якої є становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів в Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

13. Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р. № 23-93

Визначено особливості створення й діяльності довірчих товариств. Визначено довірчі операції, які здійснює товариство для громадян (збереження та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів) та для юридичних осіб (агентські послуги, розпорядження майном, ведення рахунків для власників цінних паперів та управління голосувальними акціями, переданими довірчому товариству шляхом участі у загальних зборах акціонерного товариства)

14. Рішення ДКЦПФР Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами. Затверджено наказом ДКЦПФР від 12.12.2006 N 1449

Визначено поняття: брокерська діяльність, дилерська діяльність. Зазначено види договорів на здійснення комісійної діяльності з цінних паперів (договір на виконання разового замовлення, договір з обслуговування впродовж певного терміну) та вимоги до цих договорів (вид послуги, умови виконання договору, опис цінних паперів, перелік обов’язків та прав сторін, умови розрахунків тощо). Визначено права й зобов’язання торговців цінними паперами, порядок ведення і зберігання документів та контроль і регулювання діяльності торговців цінними паперами з випуску та обігу цінних паперів

Для функціонування ринку цінних паперів у всіх країнах велике значення мають не лише правові акти з регулювання цієї сфери, а й ті, що регулюють її поряд з іншими сферами. Передусім ідеться про торговельні та цивільні кодекси, які встановлюють порядок укладання різних угод, моменти переходу прав власності від однієї сторони до іншої тощо.
  1   2   3   4   5   6



Скачать файл (720 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации