Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Данильян О.Г., Таряненко В.М. Основи філософії - файл n1.doc


Данильян О.Г., Таряненко В.М. Основи філософії
скачать (6548 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc6548kb.23.01.2013 14:45скачать

Загрузка...

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Реклама MarketGid:
Загрузка...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

О. Г. Данильян, В. М. Тараненко

ОСНОВИ ФІЛОСОФІЇ

Рекомендовано Міністерствам освіти

і науки України як навчальний посібник

для студентів вищих навчальних закладів

Харків

«Право»

2003


Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти

інауки України як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів надано 6.032003р.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

доктор філософських наук, професор, завідувач кафед-ри культурології Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого В. О. Лозовий;

доктор філософських наук, професор кафедри філософії Харківського військового університету К. Д. Паюсов;

доктор філософських наук, професор, завідувач кафед­ри філософії Харківського національного університе­ту радіоелектроніки В. І. Штанько

Данильян О. Г., Таряненко В. М.

Д17 Основи філософії; Навч. посібник. - Харків: Право, 2003. - 352 с.

ISВN 966-7146-78-2

У навчальному посібнику розглядається предмет філософії, її основні функції, роль і значення в житті суспільства; дається розгорнута характеристика істбрії розвитку філо­софської думки, її різних напрямків і шкіл; стисло і доступно викладаються основні роз-діли філософії: онтологія, феноменологія, філософія розвитку; еліфтемологія, методоло-гія, соціальна філософія, антропологія, філософія історії Посібник створено на основі курсу лекцій, прочитаного 8 Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Для студентів, аспірантів і викладачів вузів, а також для тих, хто цікавиться філософ­ськими проблемами.

© О. Г. Данильян, В. М. Тараненко, 2003
ІSВN 966-7146-78-2 © Видавництво «Право», 2003

Передмова

Людство увійшло в третє тисячоліття обтяженим безліччю проблем. Найгострішими серед них є міжнародний тероризм, численні регіональні і міжетнічні конфлікти, екологічна, сировинна, продовольча проблеми, по­ширення наркоманії і СНІДу, що разом з іншими глобальними проблема­ми поставили людство на межу виживання. У цій ситуації питання світо­глядної орієнтації людини, усвідомлення нею свого місця і ролі в житті суспільства, відповідальності за свої справи і вчинки стають визначальни­ми. У становленні ж світоглядної культури людини філософія відіграє ви­рішальну роль. Саме філософія допомагає людині вирішувати проблеми її буття, сенсу існування, обґрунтовує пріоритетні цінності в житті суспіль­ства, визначає прийнятні шляхи і способи досягнення цих цінностей.

У свою чергу суттєвий вплив на долю світу, людської цивілізації в ціло­му в XXI столітті можуть зробити результати соціальної і політичної транс­формації країн (утому числі й України), що здійснюють нині нелегкий пе­рехід від тоталітаризму до демократії. У процесі посттоталітарної трансфор­мації нині перебуває четверта частина території планети, якій належить гігантський людський, промисловий, культурний і військовий потенціал, що може бути використаний як на користь, так і на шкоду людства. Це та­кож вимагає всебічного філософського осмислення, глибокого філо­софського аналізу. Свого часу Гегель писав: «Філософія особливо потрібна в ті періоди, коли відбувається переворот у політичному житті суспільства... тому щр думка завжди передує діяльності і перетворює її». Усе це свідчить про те, що потреба сучасної людини у філософських знаннях зростає, а її філософська культура стає найважливішою складовою загальної культури, формування якої в сучасних умовах набуває особливого значення.

Значну роль відіграє філософія і в професійній підготовці юриста. Адже відомо, що право як сфера людської діяльності тісно пов'язане з філософією. Фундаментальні проблеми права, такі як справедливість, воля і рівність, про­вина і відповідальність та інші, є одночасно і суттєвими філософськими проблемами, а їхнє розв'язання пов'язане з основними філософськими пи­таннями про сутність людини і зміст її життя, про онтологічну структуру світу і засоби його пізнання. Право, таким чином, уже за своїм духом «філо­софічне», являє собою «філософію на практиці»:

Отже, вміння усвідомити високий гуманістичний зміст своєї діяльності, обґрунтувати з філософської точки зору свою теоретичну позицію і прий­няти практичне рішення є ознакою високого професіоналізму і цивільної


чесності юриста. Таке обґрунтування, особливо в галузі практичних рішень, не завжди усвідомлюється, однак воно значною мірою визначаєть­ся домінуючими настановами світогляду юристів, і на формування цього світогляду має впливати філософія. Спроби вирішувати фундаментальні теоретичні проблеми юриспруденції без філософського обгрунтування призводять, як правило, до їхньої релятивізації, або догматизації. «Той, хто гадає, що обійдеться без філософського обгрунтування функціонування правової системи, — пише відомий французький філософ права Г. А. Шварц-Ліберман фон Валендорф, — насправді несвідомо керується своєю «особи­стою», доморослою філософією, ризикуючи скінчити блуканням у темряві правової дисгармонії».

Водночас, попри всю важливість і актуальність цієї дисципліни, в ній бракує сучасної навчальної й навчально-методичної літератури. Посібник, розроблений на основі програми з філософії, покликаний певною мірою заповнити цю прогалину і допомогти студентам у вивченні філософії.

Складається він з трьох частин. У першій частині розкривається зміст і призначення філософії, йдеться про багатовікову історію розвитку філо­софської думки, у тому числі і в Україні, розглядаються основні напрямки світової філософії. Підвищена увага до історії розвитку філософської дум­ки пояснюється тим, що вивчення філософії необхідно починати з вивчен­ня її історії. Адже відомо, що без історії немає і теорії, тому будь-яка наука, що прагне до творчого розвитку свого змісту, не може бути байдужою до минулого, до історії своїх ідей, відкриттів, висновків.

У другій частині посібника акцентується увага на вічних проблемах філософії: онтології, феноменології, філософії розвитку, гносеології, мето­дології тощо. Кожну з цих проблем автори розглядають в історичному ракурсі, — від давнини до наших днів. Третя частина цієї роботи присвя­чена розгляду соціально-філософської проблематики, проблем філо­софської антропології і філософії історії. Серед них: природа як основа людського буття, суспільство та його головні сфери, людина як предмет філософського аналізу, особистість і суспільство, зміст і спрямованість історії та ряд інших. Розглядаючи ці проблеми, автори наголошують, що філософія за своєю суттючіоліфонічна і жодна філософська школа не може мати монополії на істину. Отже, тільки плюралістичний підхід до розгляду будь-яких філософських проблем дозволяє уникнути однобо­кості й отримати їхнє «об'ємне відображення».

До посібника також подано список літератури, який включає основні праці видатних філософів, монографічну та навчальну літературу. Крім того, до кожної теми запропоновано кілька схем і контрольних запитань. Усе це сприятиме поглибленому оволодінню студентами філософськими знаннями як під час практичних занять, так і під час самостійної роботи, якій у сучасному навчальному процесі надається великого значення.

Автори посібника щиро вдячні всім, хто допомагав їм у ході підготов­ки та друкуванні цього навчального посібника.

Частина перша

СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ, ОСНОВНІ ЕТАПИ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ РОЗВИТКУ

Розділ 1

Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

Термін «філософія» приблизно в VI столітті до н. є. ввів славнозвісний математик і мислитель Піфагор. Цей термін утворюється із сполучення двох грецьких слів:рШео — любов та зорЬіа — мудрість. Отже, буквально філософія є любов до мудрості, або, як казали за давніх часів на Русі, «любомудрів». Пояснення та закріплення в європейській культурі слова «філософія» пов'язане з ім'ям Платона (427-347 рр. до н. є.). Філософи — це, на його думку, люди, які відкривають таєм­ниці природи і людського життя, вчать діяти й жити у злагоді з природою і вимогами самого життя. Тож філософія є особ­ливим видом знання — це «софійне», мудре знання і повчання на його основі. До того ж — це не просто абстрактна теорія, а й практична мораль. Часто її пов'язують із світоглядом, нази­вають його основою. Щоб така характеристика філософії ста­ла зрозумілою, слід розібратися в тому, яке місце в системі людських знань посідає світогляд, а яке — філософія.

Метою розгляду цього розділу є аналіз феномену світо­гляду, його структури, історичних типів і, особливо, філо­софії, її власної природи і значення в особистому та суспіль­ному житті людини.

§1

Світогляд людини, його суть, структура та історичні типи

У систему людських знань термін «світогляд» був запровадже­ний німецьким філософом Іммануїлом Кантом. Світогляд — не­від'ємний атрибут людської свідомості.

Кожна людина має світогляд, і в кожної людини він індивідуаль­но специфічний. Але чи є між ними щось спільне? І що таке світо­гляд взагалі? Далі, чи змінюється зміст світогляду протягом життя окремої особи або ж поколінь людей, історично віддалених між собою? Тобто, чи розвивається світогляд? Отже, перед нами одна з одвічних філософських проблем: що таке світогляд людини, як його розуміти, яке його соціальне значення?

У найелементарнішому розумінні слова світогляд — це сукуп­ність поглядів людини на світ і сенс життя. Якщо конкретизувати, то світогляд—це сукупність узагальнених уявлень про дійсність, які відображають, розкривають і зумовлюють певне прак­тичне і теоретичне ставлення людини до світу, спосіб сприй­няття, осмислення і оцінки навколишньої дійсності і самої себе як конкретно-історичного суб'єкта пізнання і практики. Наголошуємо, що світогляд — не просто узагальнене уявлення про світ, а форма самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття «світ» і «людина». Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві настанови. Відношення «світ — людина» — це основне питання світогляду.

Світогляд являє собою складне духовне явище, для якого харак­терні цілісність, єдність усіх компонентів. Структуру світогляду ста­новлять і виконують у ньому важливу роль такі елементи.

Узагальнені знання. Вони є основною, інформаційною ба­зою світогляду. Що більші знання того чи іншого народу або тієї чи іншої людини, то серйозніше підґрунтя дістає відповідний світо­гляд. Слід зауважити, що до світогляду належать не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини, які гірактич-но і теоретично розкривають сутність стосунків між людиною і світом у кожну історичну епоху.

Переконання. Це внутрішні соціально-психологічні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або ж, навпаки, відкидають­ся світоглядні знання. Переконання — це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна настанова, впев­неність у справедливості своїх принципів, ідей, поглядів. Тому пере­конання є одним з необхідних структурних елементів світогляду.

Цінності. Це позитивне або негативне ставлення до явищ нав­колишнього світу, яке ґрунтується на потребах та інтересах людей, культур певного соціуму. їх людина засвоює в процесі життя. За змістом і сутністю цінності відрізняються від знань. Знанням при­таманне прагнення до істини — об'єктивного пізнання реального світу, цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всьо­го навколишнього відповідно до їх прагнень, потреб, інтересів.

Ідеали. Це світоглядна форма цілеспрямованого відображення дійсності, уявний зразок досконалості, норма, до якої слід іти як до кінцевої мети. Особливість ідеалів у тому, що вони становлять випе­реджене відображення дійсності. Слід підкреслити, що суспільний ідеал виконує не тільки цілеспрямовувальну, але й оцінювальну (ак-сіологічну) функцію щодо відношення соціального суб'єкта до об'єкта і до самого себе. Світоглядні цінності — це вищі цінності життя і культури, які визначають життєву орієнтацію суб'єкта у всіх сферах його діяльності.

Вірування. Це форма і спосіб сприйняття соціальної інфор­мації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя. Не набуті влас­ним практичним чи пізнавальним досвідом, вони сприймаються як очевидні факти чи характеристики об'єктивної дійсності сущого і належного; спосіб засвоєння досвіду попередніх поколінь, сприй­няття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього.

Принципи діяльності. Вони є нормативно-регулятивним компонентом світогляду; визначають свідоме практичне і теоре­тичне ставлення соціального суб'єкта до об'єкта і до самого себе.

Життєві норми. Це зразки, стандарти діяльності, що^гклали-ся історично або усталилися як певні правила поведінки, виконан­ня яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.

Слід також назвати ще один варіант структури світогляду, що сприяє розумінню його поліфункціональності. В основу цієї полі-функціональності покладені властиві людині фізіолого-психо-логічні механізми та засоби пізнання світу й орієнтації. Йдеться про такі засоби духовного світу людини і їх роль у функціонуванні світогляду, яю почуття, розум, воля і їхня взаємодія. Виходячи з цьо­го, у структурі світогляду вирізняють такі його підструктури: а) світо­відчуття, або^моційно-психологічний рівень світогляду; б) сві­тосприймання, або досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів; в) світорозуміння, або пі­знавально-інтелектуальний рівень. Синтез знань людей про приро­ду і соціальну реальність утворює загальну картину світу, сукупність природничих наук — природничо-наукову, а сукупність суспільних наук — соціально-історичну картину дійсності. Створення загаль­ної картини світу є завданням усіх галузей знання.

Отже, світогляд — це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідо­мої переконаності. Спільне функціонування названих елементів і створює ту цілісну систему духовного світу людини, яка спонукає її до практичної дії, до певного способу життя та думки. Функціону-
вання світогляду повинно: а) забезпечити ефективність пізнаваль-но-орієнтаційної діяльності людини і б) бути духовним спонукачем у її соціально-практичній діяльності. Таким чином, світогляд вико­нує дві взаємопов'язані функції: пізнавально-орієнтаційну (яка за­безпечується світоглядними знаннями і оцінками) та соціально-практичну (яка ґрунтується на світоглядних переконаннях і прин­ципах діяльності).

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані. Але саме за­гальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли і уявля­ють собі світ і себе в ньому. Коли б ми поставили перед собою завдан­ня перелічити основні види світогляду, нам, напевно, знадобилося б багато часу. Отже, виникає потреба в класифікації світогляду.




Схема 1.1. Класифікація світогляду


Існує кілька критеріїв класифікації світогляду (схема 1.1). За критерієм загальності можна вирізнити такі світогляди: індивідуаль­ний, груповий (професійний, національний, класовий), загально­людський та ін. Проте як з особистістю, так і без особистостей не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем історичного розвит­ку виокремлюють античний, середньовічний і т. д. світогляди, а за сту­пенем теоретичної «зрілості» — життєво-практичний і теоретичний.

Життєво-практичний світогляд являє собою сукупність різнома­нітних, а іноді таких, що виключають одні одних світоглядних по­нять, ідей, поглядів, цілей соціального суб'єкта. Такий світогляд по­роджується безпосередніми умовами життя і досвідом людей, який передається з покоління в покоління. Він має стихійний, несистема-тизований характер, становлячи набір сентенцій життєвої муд­рості, виражених у прислів'ях, приказках, притчах та інших фольк­лорних формах. Прикладом таких форм життєвої мудрості є чис­ленні прислів'я і приказки. Цей рівень світогляду існує у формі здорового глузду. Теоретичний світогляд більш складний: тут усві­домлюються світоглядні проблеми, дається їх розгорнуте обґрун­тування і рішення. Це можуть бути різні концепції простору, часу, суспільного розвитку, людини тощо. Теоретичний світогляд існує в логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний ка­тегоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуаль­ний світогляд змінюється протягом життя окремої людини, а су­спільний світогляд еволюціонує з розвитком спільноти, людства. Таке розуміння світогляду породжує необхідність виділення його історичних типів.

Протягом історії людської цивілізації сформувалися такі типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський. Звичайно ці типи світогляду не відокремлені один від одного якоюсь чіткою ме­жею або історичною датою. В реальному, особливо сучасному, світо­гляді завжди можна відшукати елементи всіх його історичних форм. Проте така класифікація дає змогу виявити певну закономірність соціального функціонування та розвитку світогляду як певної реаль­ності. Розглянемо історичні типи світогляду детальніше.

Міфологічний світогляд. Міфологія (від грец. ті/оз — оповідь і Іоцов — словщ, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф — вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури по­даються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існу­ють у різних народів, в різних частинах світу і, по-друге, міф був єди­ною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчут­тя, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створював­ся. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.

Чому ж сприйняття світу первісною людиною набуло такої див­ної форми, як міфологія? Слід, напевно, враховувати такі передумови;

9
а) первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середо­вища — природного та соціального; б) нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилось від емоційної сфери. На­слідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об'єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реаль­не від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природно­го, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це для міфа характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідо­мості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.

Отже, нездатність провести різницю між природним і надпри­родним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер — ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфоло­гію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ. З розвитком і ускладненням форм життя міфологічна премудрість перестає задовольняти люди­ну. Міф як специфічний ступінь суспільної свідомості поступово розкладається, і із нього виокремлюється ціла низка напрямів ду­ховної діяльності, яка стає характерною вже для цивілізаційно роз­винених суспільств (схема 1.2).

Релігійний світогляд. Це другий історичний тип світогляду. Умовами для його формування стали: перехід від первісного ладу до рабовласницького суспільства і певні досягнення в організації су­спільного виробництва, передусім в розподілі праці, зокрема виді­лення розумової праці. Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом із зміною формою суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її еволюції були первісні віру-



Схема 12. Сфери духовної діяльності, які виокремилися з міфу 10

вання (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).

Релігія є більш зрілою формою світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами. Вирізнимо такі: а) в релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й приро­ди; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядати­ся як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо); в) у релігії надприродний світ недоступний органам чуття, а тому — в об'єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнен­ня буття; г) особливістю релігійного світогляду є також його прак­тичність, оскільки віра без справ мертва. А у зв'язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого харак­теру; д) якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії головним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Релігія — явище багатопланове і багатозначне. Сьогодні, незва­жаючи на наукові досягнення, які, здавалось би, заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою у світі. Це значною мірою пов'язано з тим, що вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і пе­реживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так по­трібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія куль­тивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, мило­сердя, обов'язку, справедливості. Але в релігійному світогляді можуть відображатися і протилежні настрої, ідеї: фанатизм, вороже став­лення до людей іншої віри тощо (досконально релігійний світогляд вивчається в курсі «Релігієзнавство»).

Філософський світогляд. Цей тип світогляду в сучасних умо­вах розглядається як один із впливових і дійових типів. Він, як і ре­лігія, розвинувся з первинної міфології, успадкувавши її світоглядні функції. Але що ж споріднює і різнить філософію і розглянуті типи світогляду?

їх об'єднує загальна спрямованість — дати картину світу і в ньо­му людину з її ставленням до дійсності, що її оточує, і з'ясувати сенс людського буття. Проте відповіді на ці проблеми представники різних видів світогляду шукають своїми шляхами. Що ж до сучасно-

11



Схема 13- Світогляд, філософія, наука го філософського світогляду, то необхідно звернути увагу на такі

ЙОГО ОСОбЛИВОСТІ:

а) філософському світогляду властива не чуттєво-образна, яку
попередніх світоглядах, форма освоєння дійсності, а абстрактно-
понятійна. Він має широкий рівень узагальнення (категорії, прин­
ципи), що виходять на межу буття і небуття;

б) філософський світогляд — це теоретична форма світогляду,
яка історично виникла, і перша форма систематизованого теоре­
тичного мислення взагалі. Він спрямований на критичне дослід­
ження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення
ступеня достовірності та надійності таких рішень;

в) відмінність філософського світогляду від міфічного та релі­
гійного полягає в тому, що релігія і міфологія збігаються з відповід­
ним світоглядом, тоді як філософія становить ядро наукового сві­
тосприйняття. Вона надає йому цілісності, взаємопов'язаності й
визначеності (схема 1.3);

г) на відміну*від релігії і міфології, філософія в осмисленні світу
систематично спирається на наукові знання. Але якщо на своєму
початку філософський світогляд спирався на часткові, не система­
тизовані знання, то сучасний світогляд має можливість повного
використання, як тепер кажуть, Великої науки. Разом з тим філосо­
фія справляє величезний вплив на розвиток науки. Вона виступає
загальною методологією наукового пізнання;

д) філософія прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні

Проблеми ЛЮДСЬКОГО буТТЯ;

є) філософія досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-по­літичне, моральне та естетичне ставлення людини до світу; виробляє певні критерії і принципи суспільної та індивідуальної діяльності, спираючись не на авторитет, а на знання необхідності.

12

Таким чином, філософський світогляд — закономірний етап у духовному розвитку людства, який був обумовлений як змінами в суспільному бутті людей, так і розвитком різних галузей суспільної свідомості.

Перелічені історичні типи світогляду є не що інше, як типізовані та абстраговані форми діяльності людини в окремі історичні про­міжки часу відповідно до розвитку культури та пізнання. Ці форми діяльності є проявом і вираженням свідомості і самосвідомості лю­дини, практично орієнтованих на перетворення світу і самого себе за нормами культури й цивілізації.

Висновки

  1. Світогляд — це система поглядів на світ і місце в ньому люди­
    ни, на ставлення людини до дійсності, що її оточує, та до себе самої,
    тобто найбільш узагальнені погляди на сенс життя, на мету люд­
    ської діяльності.

  2. В історії людства спочатку існував міфологічний світогляд,
    у якому людина поставала в єдності з навколишнім середовищем,
    вона не відокремлювалася ні від природи, ні від свого роду. Релі­
    гійному світогляду притаманний поділ світу на земний, природ­
    ний і надприродний, небесний. Основа релігії — віра у вищі
    творчі сили.

З- Філософія від міфологічних і релігійних форм світогляду відрізняється тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного ставлення до дійсності, звертаючись до фактів логіч­них побудов, виробляючи гносеологічні і логічні категорії та кри­терії для свідомого пошуку і відбору істинних поглядів.

Предмет філософії і коло її основних проблем

Зміст предмета філософії формувався історично залежно від рівня розвитку культури. На ранніх етапах існування філософії вона місти­ла всю сукупність знань про природу, космос і людину. Не випадково філософи античності були вченими-універсалами, вченими-енцикло-педистами. Першу спробу виокремити філософію в особливу галузь теоретичного знання зробив давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н. є.). Філософія, на його думку, — це знання, позбав­лене чуттєвої конкретності, знання «про причини і початок», «про сутність^ «про суттєве як таке взагалі». Радикальні зміни у визначенні

13
предмета філософії почались наприкінці XVI — початку XVII століття, коли виникає експериментальне природознавство і починається про­цес відмежовування від філософії конкретних наук — спочатку меха­ніки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У цих умовах Філософія опинилася в становищі шекспірівського кброля ліра, який на старість роздав дочкам своє цар­ство, а вони вигнали його на вулицю, мов жебрака. Але розмежування між філософією та спеціальними науками сприяло формуванню спе­цифічного предмета філософії. Цю специфіку можна з'ясувати через порівняння з предметами конкретних наук. Вони подібні і водночас різні. Виокремимо ряд аргументів.






  1. Філософія, так само як і наука, є знання загального, і філосо­
    фія, і наука відображають світ у поняттях і категоріях. Інші науки,
    постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в
    їх межах. Для філософії ж характерна наявність категорій, що мають
    дуже широкий рівень узагальнення, таких як «закон», «буття», «дух»,
    «свідомість», «причинність» тощо (схема 1.4).

  2. Наукове знання є точним, однозначним і тому загальноприй­
    нятим для всіх людей, а філософське — поліфонічним, плюралістич­
    ним. Це означає, що на одні і ті самі питання в різних філософських
    школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що досить суттєво,
    мають рівноцінне значення. Інакше кажучи, у філософії не існує
    однозначних і загальноприйнятих положень.




  1. Зближає науку з філософією і та обставина, що філософія, як
    і наука, прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх,
    висловити в теоретичній формі. Але наукове знання об'єктивне,
    нейтральне щодо людських цілей і цінностей. Фізичні і хімічні фор­
    мули не підлягають моральній оцінці. Філософський погляд на світ
    завжди суб'єктивний, «небезсторонній»: істини філософії заломлені
    через призму життєвих інтересів і цілей людей. Інакше кажучи,
    філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і формуван­
    ням цінностей, наукове ж — реалізує вже поставлене завдання, мету
    або систему цінностей. Наука відповідає на питання «чому», а філо­
    софія — на питання «для чого, з якою метою».

  2. Специфічною формою знання є закони науки як відображен­
    ня об'єктивних зв'язків, відношень, що мають усталений характер
    за певних обставин. Знання законів хімії, фізики, біології дає мож­
    ливість людині ефективно будувати свою практичну діяльність і
    навіть передбачити її наслідки/Так, без знань законів фізики, меха­
    ніки були б неможливими сучасні космічні дослідження. Без знан­
    ня законів фізіології людини була б неможливою сучасна практич­
    на медицина тощо. На відміну від науки, особливо природознавства,
    філософія не має емпіричних законів. Не має філософія і методів
    пізнання на зразок експериментальних чи математичних. Так само
    не володіє вона і специфічними конкретними засобами перевірки
    вироблюваних нею тверджень: філософські проблеми, як правило,
    не мають єдиних критеріїв розв'язання (особливо в межах індиві­
    дуального життя окремої людини).

  3. Якщо наука є формою пізнання об'єктивних, незалежних від
    діяльності людини, інваріантних до неї структур матеріального світу,
    тобто спрямована на пізнання зовнішнього стосовно людини світу,
    то філософія стає формою рефлексії людини, тобто спрямована
    вона на вивчення внутрішнього досвіду розвитку її духовності. Реф­
    лексія — специфічне явище у сфері духовного опанування людиною
    світу, яке не збігається з пізнанням. Предмет рефлексії — відношен­
    ня внутрішнього світу до зовнішнього. Філософія, таким чином, є си­
    стематизованою, раціональною рефлексією людини щодо відобра­
    ження загальних підвалин людської діяльності. Філософія є вченням,
    яке узагальнює досвід розвитку людської духовності. Філософія є
    особливим виміром людської духовності, для якого невластиве опе­
    рування законами. Адже немає «законів» діяльності совісті людини,
    оволодіння людиною світовою культурою та мистецтвом.

Зваживши на наведені вище факти і аргументи про співвідношен­ня філософії та науки, можна зробити висновок, що філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світомислєн-

ня, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. її предметом є світ у цілому у своїх найзагальніших законо­мірностях, що розглядається під кутом зору суб'єктно-об'єктного відношення. Інакше кажучи, предметом філософії є відношення «лю­дина — світ». Тож філософія досліджує: 1) природу та сутність світу; 2) природу, сутність та призначення людини; 3) систему «людина — світ» у цілому і стан, у якому ця система знаходиться (схема 1.5).




Схема 1.5- Призначення філософії


1. Філософське дослідження природи та сутності світу. Філософів цікавлять не деталі (подробиці), а загальні принципи існу­вання та розвитку світу. Рішення цієї проблеми може бути двояке. Світ може постати перед людиною як існуючий поза нею і незалежно від неї, ніким не створений, що існує вічно. У такому разі йтиметься про матеріальний принцип. Коли ж людина до розуміння світу іде через свою практичну цілеспрямовану діяльність, світ може постати перед нею в іншому світлі. Будь-яка річ у такому випадку з'являється завдя­ки діяльності людини. Людина ставить перед собою мету, яка в про­цесі діяльності реалізується, тому вона отримує певний результат. Тобто до появи якогось результату повинна з'явитися його ідеальна модель (людина -» мета —»діяльність -> результат). Щоб збудувати, на­приклад, будинок, спочатку з'являється ідея будинку; щоб збудувати дорогу — з'являється ідея дороги тощо. Розглядаючи світ у цілому, людина доходить висновку, що і світ у своєму кінцевому бутті виник
як результат якоїсь ідеї. На підставі названих підходів до світу було сформульовано так зване основне питання філософії: питання про відношення духу, свідомості до буття, матерії. Тобто про те, що є пер­винним — мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає. Залежно від розв'язання цього питання в історії філософії вирізняють два основних напрямки — матеріалізм та ідеалізм.

Матеріалізм у розв'язанні основного питання філософії виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними* а свідомість, мис­лення, дух — вторинними. Згідно з матеріалізмом світ є матеріаль­ним, тобто існує сам по собі, ніким не створюваний і не знищуваний, закономірно змінюється, розвивається, виходячи" зі своїх власних причин; він становить єдину і останню реальність, яка виключає будь-яку надприродну силу, а свідомість, мислення, дух є властивістю матерії і її ідеальним відображенням. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм і видів — був наївним і зрілим, стихійним і науково усвідомленим, метафізичним і діалектичним.

Ідеалізм у розв'язанні основного питання філософії намагаєть­ся довести, що дух, свідомість, природа, матеріальне є вторинним. Залежно від того, як ідеалізм розуміє духовну основу, він поділяєть­ся на об'єктивний та суб'єктивний ідеалізм. На противагу суб'єктив­ному ідеалізму, що першоосновою вважає свідомість окремого інди­віда, об'єктивний ідеалізм першоосновою проголошує абсолютне ідеальне начало (світовий дух, «абсолютну ідею» тощо), яке існує поза індивідуальною свідомістю і незалежно від неї. Об'єктивний ідеалізм розглядає матеріальний світ як продукт діяльності об'єктивного духу (розуму, ідеї), як «інобуття духу».

Поряд з матеріалізмом та ідеалізмом, що є моністичними на­прямками філософії (моно — один), в історії філософії є напрямок, який прагнув подолати цю протилежність матеріального і духовно­го світу. Він дістав назву дуалізму (дує — два), оскільки розглядав мащерію та свідомість як дві незалежні одна від одної, паралельно співіснуючі основи світу. Це була спроба компромісу. ..^ Всі ці напрямки об'єктивно мають право на існування, адже іГ вони відображають результати пізнання взаємопов'язаних і певною мірою протилежних матеріального і духовного світу, матерії і свідо­мості. Проте така протилежність істотна лише в тому разі, коли ми хочемо з'ясувати їх взаємозв'язок, що реально існує у повсякденній практичній діяльності людей Насправді об'єктивно і матерія, і свідомість (як властивість певним чином організованої матерії — людини) невідривні одна від одної. Матеріалізм та ідеалізм не можуть бути протилежними, тим паче, «войовничими», що ворогують між собою, напрямками філософії коли вони не забувають про цей взаємозв’язок тіла і духу, матерії і свідомості.


2. Філософське дослідження природи, сутності та призна­чення людини. Без перебільшення можна сказати, що проблема лю­дини посідає центральне місце у філософії. Звичайно* людину вивчає біологія, анатомія, мовознавство, антропологія, психологія тощо. Од­нак всебічно, як біосоціальну цілісність, людину не розглядає жодна інша, крім філософії, система знань. Протягом багатьох віків філосо­фи аналізують природу і можливості людського розуму, особливості відчуттів, стан біологічного і соціального в людині, а також різно­манітні прояви духовного світу людини: мову, мистецтво тощо.

Підкреслимо, що проблема людини, як і проблема світу, вирі­шується через призму його практичного опанування. Усвідомлюю­чи себе в цьому світі як живу істоту, народжуючи собі подібних, лю­дина сприймає себе як частину природи і виходить з усвідомлення своєї матеріальності. Але, з іншого боку, дивлячись через призму теж практичного засвоєння світу, коли усякій дії передує її ідеальне вира­ження у свідомості, людина приходить до того, що і вона виникає, як і світ, завдяки свідомості, ідеально. Тобто і проблему людини можна вирішувати або з позиції матеріалізму, або з позиції ідеалізму.

Досліджуючи природу і сутність людини, філософія звертає ува­гу і на друге важливе питання філософії: чи здатен людський розум пізнати реальний світ? Значна частина філософів позитивно відпо­відає на це питання, тобто вважає світ пізнаванним. До них насам­перед належить більшість філософів-матеріалістів, оскільки їхня теза про похідний від матерії характер свідомості цілком логічно приводить до ідеї відображення матерії свідомістю. Якщо свідомість породжується матерією, то вона не може бути чимось принципово «чужим» матерії, повинна у своїх основних змістових характери­стиках збігатися з тим, що її породжує. Не заперечує пізнаванність світу і багато хто з ідеалістів (головним чином — об'єктивні ідеалі­сти), вважаючи цілком логічним «збіг» думки з «дійсністю», позаяк сама дійсність, будучи ідеальною, «споріднена» з думкою. Проте пізнаванність світурозглядається об'єктивними ідеалістами вже не як відображення реальності думкою, а як їх тотожність (збіг, «злит­тя»). Але є філософи, які стоять на позиції непізнаванності фунда­ментальних основ реальності (насамперед матерії, свідомості, при­чинності), називаючи свою позицію агностицизмом (від грец. а — ні і гноеіс — знання). Принципово агностичної позиції дотримуєть­ся більшість суб'єктивних ідеалістів, які вважають єдино доступни­ми пізнанню лише відчуття, переживання, досвід, що становлять по­чатковий, перший ступінь людського пізнання. Людина, твердять суб'єктивні ідеалісти, неспроможна вийти «за межі» своїх відчуттів, досвіду, тому об'єктивний світ, якщо він взагалі існує, недосяжний для людського пізнання.
Отже, проблема можливостей людини як мислячої істоти до­сліджується в межах філософії. (Докладніше про природу, сутність та призначення людини йтиметься в розділі 12.)

3. Філософське дослідження системи «людина-світ» і ста­ну, в якому ця система перебуває. Справді, філософське, світогляд­не знання — це не тільки світ, чи сама людина, а співвідношення «лю­дина-світ». Для філософії принципово важливо розглядати ці проти­лежності не окремо, а співвідносити ЇХ: як «людина» ставиться до «світу» і впливає на нього; як «людина» сприймає вплив «світу»; як «світ» сприймає вплив «людини». Річ у тім, що суб'єкт, який розглядається поза ставленням до об'єкта, втрачає свої властивості, перестає бути суб'єктом, перетворюючись на біологічну, психологічну і т. ін. істоту.

У центрі дослідження системи «людина — світ» завжди стоїть питання: змінюється, рухається світ чи перебуває у стані спокою, в незмінному стані? А якщо світ змінюється, розвивається, тоді як і з якої причини, у якому напрямку відбуваються рух та зміни у світі? Це питання, як і питання про співвідношення свідомості і матерії, також є світоглядним і має методологічне значення. Залежно від відповіді на нього у філософіїсклалися два погляди на стан та роз­виток світу: діалектичний і метафізичний.

Діалектики вважають, що всі предмети та явища взаємопов'язані, рухаються, розвиваються; розвиток вони розуміють як якісне пере­творення одних речей та явищ на інші, як знищення старого і ствер­дження, розвиток нового. Джерелом розвитку є внутрішня супереч­ливість, притаманна всьому світові, тобто визнається саморух, са­морозвиток природи та суспільства. З точки зору метафізичного методу і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об'єкти, проце­си, явища існують відокремлено, без взаємного органічного зв'яз­ку. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони, проте, не приводять до виникнення якісно нового. Джерелом змін метафізики вважають зовнішнійіПоштовх або зіткнення різних предметів.

Діалектика як вчення про змінюваність і розвиток об'єктивного і суб'єктивного світів набула статусу філософського методу пізнан­ня. Як раціональна методологія діалектика включає в позитивне ро­зуміння всього існуючого розуміння його заперечення, розуміння неминучої загибелі. Така риса діалектичної філософії реалізується в її критичному (а не апологетичному) ставленні до всього, що розви­вається, до результатів пізнання і людської діяльності.

Щодо метафізики як методу пізнання, то і вона є відображенням певних особливостей процесу пізнання: його початку, емпіризму, по­верховості, абсолютизації відносної істинності таких знань, їх непов­ноти, тобто відображенням таких характеристик буття та його пізнай-

ня, які охоплюються діалектикою або становлять її деякі елементи. Метафізика — це історично неминуча філософська теорія розвит­ку, метод пізнання, які посідають певне місце в розвитку філософії. Метафізика і діалектика — це прояв поліфонії, плюралізму у філо­софії. При цьому слід підкреслити, що замість «доказу» їх абсолют­ної протилежності та повного знецінення метафізики, що було ха­рактерним для марксистської філософії радянського зразка, треба говорити про їх доповнюваність, діалогізм, про врахування можли­востей обох філософських методів пізнання. (Докладніше про це йтиметься в розділі 7.)





Схема 1.6. Структура філософського знання

Таким чином, у процесі історичного розвитку філософії її пред­метом дослідження стала людина з її ставленням до природного і суспільного світу. Отже, філософія — це система найзагальні-ших теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм ставлення людини до світу. (Під загальним розуміють закономірний зв'язок речей і процесів у складі цілого, в даному випадку світу.)

Упродовж тривалого часу свого розвитку філософія набула вельми розгалуженого вигляду, що має певну впорядкованість. Для структури філософського знання характерне виокремлення тих сфер реальності, спираючись на які людина може ці орієнтири ви­різнити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер реаль­ності формуються і основні філософські дисципліни, або основні розділи філософії (схема 1.6).

На основі осмислення природи, Всесвіту виникають та форму­ються: онтологія (від грец. опіоз — суще; Іодоз — вчення) — окрема галузь філософського знання, яка досліджує сутність буття світу, основи всього сущого; філософія природи, або натурфілософія, що постає різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу переважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому; теорія роз­витку — філософське вчення про універсальні закони руху і роз­витку природи, суспільства і мислення.

Філософське осмислення суспільства та його історії приводить до формування таких філософських дисциплін: соціології— вчення про факти соціального життя (різних за складністю соціальних си­стем, форм спільності, інститутів, процесів); соціальної філософи, яка досліджує закономірності розвитку суспільства, зв'язки суспільства та природи, суспільства та людської індивідуальності; філософії історії— галузі філософського знання, предметом якої є виявлен­ня закономірностей історичного процесу, з'ясування сенсу і спрямо­ваності історії людства; філософії культури, що досліджує специфі­ку становлення культури, її сутність і значення, а також особливості і закономірності культурно-історичного прогресу, виміри людсько­го буття; аксіології (теорії цінностей) — філософського вчення про природу цінностей, їх місце в реальності і про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язок різних цінностей між собою, із соціальними і культурними факторами і структурою особистості.

, Філософське осмислення людини приводить до формування: філософськоїантропології, яка аналізує людину як цілісну особистість і стратегію її життєдіяльності; антропософії, яка претендує на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс її появи на світ.

Нарешті, на основі вивчення та осмислення духовного життя лю­дини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Сюди входять: гносеологія (вчення про пізнання) і епіс­темологія (теорія наукового пізнання), які досліджують пізнавальне ставлення суб'єкта до об'єкта, природу і можливості пізнання люди­ною світу й себе самої, загальні передумови, засоби і закономірності пізнання, критерії його істинності; логіка — вчення про форми мис­лення; етика, об'єктом вивчення якої є мораль; естетика, яка обґрун­товує закономірності художнього освоєння дійсності людиною,

сутність і форми перетворення життя за законами краси, досліджує природу мистецтва і його роль у розвитку суспільства; філософія релігії — осмислення певної релігійної картини світу, причини істо­ричного походження релігії, її конфесійної багатоманітності та ін.; філософія права, що з'ясовує витоки правових норм, людську потре­бу у правотворенні; історія філософії, яка вивчає виникнення і розви­ток філософської думки, накреслює перспективи розвитку.

До цього комплекту філософських дисциплін інколи додають також філософські проблеми інформатики, що досліджують су­часні способи і засоби пізнання світу.

Отже, філософія — складне, неоднорідне, гетерогенне утворен­ня, в якому існує сукупність відносно самостійних дисциплін, яким притаманна своя специфіка; вона споріднена з мистецтвом, не то­тожна науці і формує не тільки розум, а й почуття людини.

Філософія як особливий вид духовної діяльності безпосередньо пов'язана з суспільно-історичною практикою людей та пізнанням, а тому виконує різноманітні функції (лат. Гипсііо — діяльність). Функції філософії — це відношення філософії до інших галузей людського знання і сфер життя, на які вона має відповідний вплив. Найважливіші з них такі.

Світоглядна функція. Філософія розширює і систематизує знання людей про світ, людину, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдину складну систему. Відображуючи ставлення людини до світу, погляди на мету та сенс життя, на зв'язок її інтересів і потреб із загаль­ною системою соціальної та природної дійсності, філософія є під­ґрунтям соціальної орієнтації людей. Вона визначає світоглядний підхід людей до оцінки явищ і речей, осмислює і обґрунтовує світо­глядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення. У категоріях філо­софії відбувається рефлексія світоглядних проблем, виробляється по­нятійний інструментарій для аналізу і порівняння різних світоглядів.

Фундаментальна функція. Філософія розкриває і формує найбільш загальні поняття, закономірності і принципи реального світу, які застосовуються в різних сферах наукового знання і прак­тичної діяльності людини.

Методологічна функція. її слід розуміти як вироблення за­гальних принципів і норм пізнавальної діяльності. Метод і методо­логія пізнання — це та нитка Аріадни, яка допомагає досліднику успішно вийти з лабіринту проблем пізнання, що їх завжди чимало. Однак методологічну функцію не можна звести до методології пізнання: у ній йдеться про стратегічний рівень методології людсь­кої діяльності в цілому. Філософія зіставляє й оцінює різні способи цієї діяльності, вказує на найбільш оптимальні з них. Філософська методологія визначає напрямок наукових досліджень, дає мож-

ливість орієнтуватись у нескінченному різноманітті фактів та про­цесів, які відбуваються в об'єктивному світі.

Гносеологічна функція. Завдяки теорії філософського пі­знання розкриваються закономірністі природних та суспільних явищ, досліджуються форми просування людського мислення до істини, шляхи і засоби її досягнення, узагальнюються результати інших наук. Оволодіння філософськими знаннями має важливе значення для розвитку культури мислення людини, для розв'язан­ня нею різноманітних теоретичних і практичних завдань.

Логічна функція. Філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої по­зиції в міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах.

Виховна функція. Філософія прагне до формування світо­глядних та морально-естетичних принципів і норм в життєдіяль­ності людини. Вона прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчо­го підходу до життя, пошуку його смислу.

Аксіологічна функція- Аксіологія — вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напряму їхньої діяльності, характер їхніх вчинків. Ак­сіологічна функція філософії допомагає людині у визначенні цін­ностей життя, системи моральних і гуманістичних принципів та ідеалів, смислу життя. І цінність філософії в цих пошуках полягає не в тому, що вона має готові відповіді на гострі питання сучасності, а в тому, що, узагальнюючи практичний, інтелектуальний і духовний досвід людства, як справжню мудрість поколінь, з одного боку, за­стерігає, а з іншого — пропонує.

Інтегративна функція. Вона полягає в об'єднанні практично­го, пізнавального і ціннісного досвіду життя людей. Його цілісне філософське осмислення — необхідна умова гармонійного і зба-ланссіваного суспільного життя. Виконуючи цю функцію, філосо­фія в ідеалі прагне охопити, узагальнити, осмислити, оцінити не тільки інтелектуальні, духовні, життєво-практичні досягнення люд­ства в цілому, а і його негативний історичний досвід.

Критична функція. Формування нового світобачення, роз­в'язання філософських питань, звичайно, супроводжується крити­кою усіляких забобонів, помилок, стереотипів, що постають на цьо­му шляху. Завдання критичного мислення — руйнувати, розхитува­ти догми, застарілі погляди. Це означає, що в системі культури філософія виконує роль критичної «селекції», акумуляції світогляд­ного досвіду і його передачі наступним поколінням.

Регулятивна функція. Філософія впливає на взаємоузгоджен­ня конкретних дій та напрямів життєдіяльності людини на основі

розуміння загальних принципів та цілей, визначених за допомогою філософського світосприйняття.

Прогностична функція. Філософія сприяє формуванню найбільш загальних уявлень і знань про форми і напрями розвит­ку та майбутній стан об'єктів і процесів реального світу.

Усі названі функції мають як індивідуально-особисте, так і су­спільне значення.

Усі функції філософії взаємопов'язані, і кожна з них виявляєть­ся залежно від орієнтованості суспільства на вирішення тих чи інших завдань, визначених цільовими настановами теоретичної і практичної діяльності. Але різні напрямки філософії реалізують ці функції по-своєму відповідно до свого змісту, і результат їхньої ре­алізації для суспільства може бути як позитивним, так і негативним.

Сучасна філософія набуває нової форми за рахунок розширен­ня усіх своїх основних функцій, наданням їм актуального теоре­тичного і практичного змісту. Це пов'язано з подальшою розроб­кою власне філософських проблем, подоланням бездуховності, утилітарного технократичного мислення, вузького практицизму і формалізму. Сучасна філософія як новий етап у розвитку теоре­тичної думки відбиває стан суспільства і положення людини у світі стосовно до постіндустріальної епохи і відповідного рівня досяг­нень науки. Вона є теоретичною моделлю інформаційно-техно­логічної цивілізації, що формується, сприяє знаходженню рішень глобальних проблем людства, осмисленню глибоких інтеграцій­них процесів у світовому співтоваристві, правильному розумінню інших актуальних проблем.

Формування сучасної філософії має необхідні передумови. До основних слід віднести: а) соціальні, які обумовлені становленням інформаційно-технологічного виробництва, зміною характеру суспільних відносин і соціальної структури, ростом в усьому світі середніх трудових шарів населення. Становлення постіндустріаль-ного суспільства пов'язане з виникненням нового типу працівника, який поєднує високий рівень професіоналізму і культури зі знанням основ нового філософського мислення; б) наукові, які пов'язані з видатними відкриттями в області фундаментальних наук (синерге­тика, теорія вакууму, антропний принцип, мікроелектроніка тощо), що визначили розробку сучасної картини світу; в) теоретичні, які обумовлені новими розробками в галузі філософії, її зв'язками з практикою. Сучасна філософія дістала реальні можливості для по­зитивних контактів з різними її школами. І така взаємодія змінює її світоглядні позиції, забезпечує можливість творчої розробки фун­даментальних теоретичних проблем і соціальної практики.


Висновки

  1. Оскільки потреба самовизначитися в житті характерна для
    всіх людей, але не всі люди є філософами, то найпершою формою
    орієнтації людини в житті є світогляд, що являє собою сукупність
    уявлень про місце людини у світі.

  2. Філософія — це теоретично розроблений світогляд, система
    загальних категорій, теоретичних поглядів на світ, місце в ньому
    людини, усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке
    спирається на досягнення наук про природу і суспільство і володіє
    певною мірою логічного доказу.

  3. Цінність філософії — у пробудженні творчого, конструктив­
    ного осмислення людиною себе, світу, суспільної практики та ви­
    токів суспільного просування в майбутнє, «потрясіння свідомості».
    Потрясіння — пролог до пробудження руху, до самостійного духов­
    ного життя особи, її самосвідомості.

Контрольні запитання

  1. Визначте, що таке світогляд. Чи всі люди його мають?

  1. Які основні структурні елементи притаманні світогляду?
    ' 3- Окресліть історичні типи світогляду.




  1. Які риси притаманні міфології?

  2. Назвіть основні риси релігійного світогляду.

  3. Що таке філософський світогляд? Чим він відрізняєть­
    ся від інших історичних типів світогляду?

  4. Як співвідносяться філософія та світогляд?

  5. Окресліть коло проблем, що цікавлять філософів.

  6. Спробуйте визначити предмет філософії та обґрунту­
    вати його розуміння.




  1. Поясніть причину існування матеріалістичної та ідеа­
    лістичної лінії у філософії.

  1. У чому різниця між діалектикою та метафізикою?

  2. Які джерела і особливості філософського знання?

13- Опишіть структуру філософського знання (основні філософські дисципліни).

  1. Що лежить в основі класифікації філософських наук?

  1. Чи зводиться філософія до науки? Аргументуйте свою
    відповідь.

  1. Розкрийте зміст основних функцій філософії.

  2. Яке місце посідає філософія в системі культури?

  3. Чи може філософія змінити світ? Яким чином?


Розділ 2

Історія розвитку філософської думки: загальна характеристика

Цей розділ присвячений історії філософії. Його завдання —
дати уявлення про логіку розвитку світової філософської дум­
ки, про важливі проблеми, які ставились і по-різному вирішу­
вались в історії філософії протягом більше, ніж двох з поло­
виною тисяч років її існування та розвитку. Саме проблемний
підхід дасть можливість підійти до історії філософії не як до
антикварної спадщини, не якдо музейного експонату, а як до
живого і на сьогоднішній день актуального багатства люд­
ської думки, що має довічну цінність. Розгляд центральних
проблем, які поставали перед філософами того чи іншого пе­
ріоду, водночас допоможе здобути знання про історичні
таємниці філософії, про своєрідність культур різних народів
на конкретному етапі їх історії. Етапи розвитку філософської
думки можна зобразити таким чином; філософія стародавньо­
го світу (VII ст. до н. є. — VI ст. н. є.); середньовічна філософія
(V — XV ст.); філософія епохи Відродження (XIV — XVI ст.);
філософія Нового часу (XVII — XIX ст.) та сучасна філософія
(XX ст — початок XXI ст.) :

Мета теми — дати уявлення про історичну логіку розвит­ку філософської думки, про найважливіші проблеми, котрі ставились і по-різному розв'язувались у зазначені періоди.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16



Скачать файл (6548 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации