Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Вікова практична психологія - файл 1.doc


Лекции - Вікова практична психологія
скачать (313 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc313kb.16.11.2011 23:26скачать

содержание

1.doc

  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ


ВІКОВА ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ


(Конспект лекцій)


Частина I


Дніпропетровськ НМетАУ 2007




МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ


ВІКОВА ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ


Частина I


Затверджено на засіданні Вченої ради академії

як конспект лекцій


Дніпропетровськ НМетАУ 2007




УДК:159.922.6 (075.8)

Вікова практична психологія (конспект лекцій). Частина I / Укл. І. А. Фоменко. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2007. — 56 с.


В I-й частині конспекту лекцій викладені теоретичні основи вікової психології: сутність, предмет, об'єкт, структуру, завдання, основні поняття; охарактеризовано загальні закономірності вікового розвитку; розглянуто найзначущі концепції, теорії індивідуального розвитку людської психіки та підходи щодо вікової періодизації життєвого циклу людини. Наведені персоналії, наданий список рекомендованої та використаної літератури.

Призначений для студентів усіх спеціальностей.

Табл.3. Бібліогр.: 34 найм.


Укладач: І. А. Фоменко, ст. викладач


Відповідальний за випуск В. І. Палагута, канд. філос. наук, доц.


Рецензенти: В. І. Лазаренко, канд. соц. наук, доц. (ДНУ)

І. О. Аврахов, канд. філос. наук, доц. (НМетТАУ)


Підписано до друку Формат 60х84 1/16 Папір друк. Друк плоский.

Облік.- вид. Арк. Умов. Друк. Арк. Тираж пр. Замовлення №

Національна металургійна академія України

49600, Дніпропетровськ-5, пр. Гагаріна, 4

______________________________________

Редакційно-видавничий відділ НМетАУ



Вступ

Одним із завдань вищої школи в сучасній Україні є гуманізація й гуманітаризація вищої освіти. В технічному вузі гуманізація освіти повинна втілитися у підвищенні загальнокультурного рівня студентів, поглибленні їх психологічної підготовки, що, у свою чергу, допоможе розумінню ними власної індивідуальності й розкриттю творчого потенціалу, усвідомленню смислу свого існування й місця в суспільстві, вихованню поваги до прав і свобод іншої особистості.

"Вікова практична психологія" є одним із тих навчальних курсів, засвоєння якого сприяє формуванню гуманістичної спрямованості особистості. У результаті вивчення цієї дисципліни студент має оволодіти знаннями, що торкаються наступного кола питань: загальнотеоретичні проблеми психології розвитку й вікової психології; вітчизняні та зарубіжні концепції, теорії, ідеї вікової психології;  закономірності, рушійні сили, показники розвитку індивіда та особистості на різних вікових етапах; сучасні умови розвитку дитини й дорослої людини; теоретичні й практичні завдання вікової психології. Оскільки курс пов'язаний з практичною психологією, то його засвоєння передбачає також творче обговорення проблем, які виникають у повсякденному житті кожної людини — в сім'ї, особистому житті, у процесі навчання й професійної діяльності.

Застосовуючи одержані в ході вивчення цієї дисципліни психологічні знання, студенти мають навчитися: самостійно вирішувати складні життєві ситуації, долати кризи особистості, на основі людяності й небайдужості налагоджувати міжособистісні стосунки, організовувати здоровий спосіб життя, зміцнювати власне психологічне здоров'я, формувати здатність до самопізнання й особистісного самовдосконалення, досягати самоактуалізації.

Вищеозначені основні теоретичні питання коротко викладені в даному конспекті. Користуючись ним під час підготовки до семінарів, контрольних заходів, студенти зможуть у стислий термін систематизувати знання в галузі вікової психології. Потрібно наголосити, що підготовка за цим конспектом не може замінити вивчення підручників, монографій, творів класиків психологічної науки за даною проблематикою. За своєю структурою й змістом конспект не прив'язаний до якоїсь конкретної робочої програми і, відповідно, може бути використаний у процесі засвоєння навчальних курсів "Вікова практична психологія" та "Вікова психологія" студентами різних спеціальностей і форм навчання.
^
Тема 1. Вікова психологія як наука і навчальна дисципліна


Короткий зміст


Сутність, об'єкт і предмет вікової психології. Галузі вікової психології як науки й структура як навчального курсу. Зародження й становлення вікової психології. Місце вікової психології у системі психологічного знання. Класифікація методів вікової психології, їх запозичення з інших галузей психологічної науки, особливості застосування. Завдання вікової психології. Категоріальний апарат вікової психології.


Вікова психологія — це галузь психологічної науки, що вивчає питання розвитку психіки в онтогенезі, закономірності переходу від одного періоду психічного розвитку до іншого. Під онтогенезом слід розуміти індивідуальний розвиток організму від моменту зародження і до кінця життя (від грец. "ontos" — суще і "genesis" — розвиток).

Об'єктом дослідження вікової психології є людина, у процесі її переходу від одного віку до іншого. Предметом вікової психології є закономірності психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя. Конкретизуючи ці положення, слід зазначити, що вікова психологія вивчає: 1) розвиток психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій) і властивостей у дітей, підлітків, юнаків і дорослих; 2) становлення різних видів діяльності (гри, навчання, труда, спілкування та ін.); 3) вікові можливості засвоєння знань; 4) основні фактори розвитку й формування особистості; 5) умови, які визначають психічний розвиток людського індивіда (співвідношення природних і суспільних факторів); 6) роль історично відпрацьованих суспільством цінностей у формуванні людини як особистості, а саме — мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо.

Вікова психологія як наука розгалужується на дитячу психологію; психологію підлітка; психологію юності; акмеологію (від грец. "akme" — вищий ступінь, вершина) — психологію людини, яка знаходиться в періоді її зрілості; геронтопсихологію (від грец. "gerontos" — старець), яка вивчає психологічні аспекти старості й підготовки особистості до неї.

Як навчальний курс вікова психологія охоплює такі теми: вікова психологія як галузь психологічної науки; виникнення й розвиток вікової психології; теоретичні основи вікової психології; початок людського життя; психічний і особистісний розвиток дитини від народження до вступу в школу; психологія молодшого школяра; психологія підлітка; психологія ранньої й зрілої юності; рання дорослість; зрілий дорослий вік; старість.

В якості особливої галузі психологічної науки вікова психологія почала складатися із середини XX ст. Між тим, перші дослідження в галузі вікової психології розпочалися ще в кінці XIX ст., коли стала затверджуватися дитяча психологія під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Розкриті Дарвіном рушійні сили й фактори розвитку живих організмів підштовхнули дослідників до вивчення ходу психічного розвитку дітей. Початок таким дослідженням поклав сам Дарвін. В 1877 р. він оприлюднив результати спостережень за розвитком своєї старшої дитини – Додді. Вивчаючи його поведінку, Дарвін поглибив свої уявлення про еволюцію уроджених форм людського спілкування.

Засновником дитячої психології вважають англійського ембріолога й психолога Віктора Прейєра (1822–1899). Його книга "Душа дитини" (1882) репрезентувала опис біологічного та психічного розвитку дитини від народження до трьох років. Він зробив висновок, що у сфері психічного розвитку виявляється біологічна спадковість, яка є основою індивідуальних відмінностей. Він прагнув не тільки розкрити зміст дитячої душі, описати розвиток пізнавальних процесів, емоцій дитини, а й навчити дорослих розуміти дітей, використовуючи об'єктивні методи. З цією метою в додатку до своєї книги він умістив зразок щоденника, покликаного забезпечити вивчення особливостей розвитку дітей різного віку .

Розвиток дитячої психології наприкінці XIX — на початку XX ст. був тісно пов'язаний з педологією — комплексною наукою про дітей, яка охоплювала результати досліджень різних наукових дисциплін (психології, біології, анатомії, фізіології, соціології й педагогіки) і мала практико-орієнтований характер. Започаткував її американський психолог Гренвілл Стенлі Холл (1844–1924), прихильник експериментальної педагогіки [30, С. 95, 107].

Найбільш значні досягнення в цій галузі припали на першу третину XX ст., і пов'язані вони з іменами таких зарубіжних і вітчизняних вчених, як А. Адлер, А. Біне, Дж. Болдуїн, Карл і Шарлотта Бюлер, А. Гезелл, Е. Клапаред, Ж. Піаже, З. Фройд, С. Холл, В. Штерн, М. Я. Басов, П. П. Блонський, Л. С. Виготський, А. Б. Залкінд, А. П. Нечаєв, Г. А. Фортунатов та ін.

В наступні роки свій внесок у розробку проблем психічного розвитку людини зробили як представники зарубіжної психології (А. Бандура, А. Валлон, Е. Еріксон, Л. Кольберг), так і видатні вітчизняні вчені — Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, П. Я. Гальперін, Д. Б. Ельконін, О. В. Запорожець, І. С. Кон, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, О. Р. Лурія, А. В. Петровський, С. Л. Рубінштейн та ін. [13, С. 13].

Вікова психологія тісно пов'язана з іншими галузями психології: генетичною психологією, загальною психологією, психологією особистості, соціальною, педагогічною і диференційною психологією. Генетична психологія (від грец. genesis — походження) вивчає закономірності розвитку психіки тварин і людини у філогенезі (упродовж біологічної еволюції усього живого та історичного розвитку психіки) і в онтогенезі (упродовж життя окремої особи). Вікова психологія пов'язана з генетичною психологією, оскільки робить акцент на динаміці розвитку індивіда й особистості.

Тісний зв'язок існує між віковою й загальною психологією, яка вивчає загальні психічні закономірності, теоретичні принципи, основні поняття й методи психології. Як відомо, в загальній психології досліджуються психічні функції — сприйняття, мислення, мовлення, пам'ять, увага, уява тощо. У віковій психології простежується процес розвитку кожної функції і зміни міжфункціональних зв'язків на різних вікових етапах.

У психології особистості розглядаються такі особистісні утворення, як мотивація, самооцінка, рівень домагань, ціннісні орієнтації, світогляд, а вікова психологія досліджує, на якому етапі життя ці утворення з'являються, які їх особливості в певному віці.

Становлення, розвиток будь-якої особистості (дитини, юнака, дорослої людини) відбувається у малих групах (сім'я, група дитячого садка, шкільний клас, підліткова компанія, виробничий колектив). Тому для вікової психології важливе значення має зв'язок із соціальною психологією — наукою, що вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, обумовлені фактом їх включення в соціальні групи.

Вікова психологія зв'язана з педагогічною психологією. Цей зв'язок обумовлений тим, що розвиток людини відбувається в умовах навчання, виховання та збагачення соціальним досвідом. Педагогічна психологія досліджує психологічні основи навчально-виховного процесу.

Є спільне у вікової з такою галуззю як диференційна психологія, що досліджує індивідуально-психологічні відмінності між людьми. Диференційна психологія вивчає як психологічні відмінності конкретних індивідів, так і типологічні відмінності психологічних проявів у представників різних соціальних, етнічних, вікових груп. Тобто, спільним тут є з'ясування особливостей прояву психічних функцій у людей, різних за віком. Вікова психологія зв'язана і із іншими галузями психології, але цей зв'язок не позбавляє вікову психологію свого предмета дослідження [8, С. 8–12].

^ Методи вікової психології

Вікова психологія як галузь психологічної науки використовує комплекс загальноприйнятих методів дослідження сучасної психології. Так із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної — методи, за допомогою яких вивчаються міжособистісні відносини в різних дитячих групах, а також взаємовідносини між дітьми та дорослими. Усі ці методи використовуються з урахуванням віку досліджуваних осіб, зокрема — адаптовані до віку дитини.

Особливе місце серед методів дослідження індивідуальних і вікових відмінностей дітей посідає близнюковий метод, запозичений з диференційної психології. За допомогою цього методу досліджується подібне й відмінне між гомозиготними (однояйцевими) й гетерозиготними (різнояйцевими) близнюками, що дозволяє вирішити одну з основних проблем вікової психології — взаємозв'язок біологічної та соціальної зумовленості розвитку психіки. Оскільки однояйцеві близнюки мають однаковий генетичний код, відмінність у їхньому розвитку й поведінці дає підставу для висновків про особливості впливу зовнішніх чинників, зокрема, навчально-виховних умов, на розвиток психічних функцій та особистості.

Загальне знайомство з методами психології відбувається під час вивчення курсу загальної психології. Тому є сенс зупинитися більш детально на специфіці застосування цих методів дослідження у віковій психології і, в першу чергу, у роботі з дітьми.

^ Класифікація методів вікової психології

У психології виділяється чотири групи методів.

I. За організацією дослідження.

1) Метод поперечних зрізів і порівняльний метод. Метод поперечних зрізів допомагає вивчити якийсь аспект розвитку піддослідних одного віку (наприклад, рівень розвитку інтелекту, особливості запам'ятовування), а порівняльний метод використовується при співставленні результатів дослідження в різновікових групах із метою виявлення динаміки психічного явища, яке вивчається. Одним із таких досліджень є робота А. О. Смирнова і його співробітників із проблем пам'яті. Експерименти, проведені з дошкільниками, показали, що запам'ятовування, зумовлене грою — провідною діяльністю цього віку, перевершує за продуктивністю всі інші мотиви. Були виявлені також при співставленні процесів пам'яті й мислення дошкільників, школярів й дорослих вікові відмінності у мимовільному запам'ятовуванні1.

2) Поздовжній зріз (лонгітюдний метод). Метод передбачає багаторазове дослідження одних і тих же осіб упродовж тривалого періоду (інколи протягом десятків років). Наприклад, французький психолог Р. Заззо протягом ряду років досліджував одні й тій ж пари однояйцевих близнюків, що дало можливість пояснити формування особистісних відмінностей між ними впливом соціального середовища.

3) Комплексний метод — передбачає впровадження дослідницьких програм, в яких беруть участь представники різних наук, які використовують різні підходи — як методи поперечних, так і поздовжніх зрізів. Такого роду дослідження дозволяють встановити зв'язки й залежності між явищами різного роду (наприклад, фізичного, фізіологічного, психологічного, соціального розвитку особистості).

^ II. За метою й завданнями дослідження.

Емпіричні методи одержання наукових даних.

До цієї групи відносяться: методи спостереження і самоспостереження, експерименту, психодіагностичні методи (тести, анкети, запитальники, соціометрія, інтерв'ю й бесіда), аналіз процесів і продуктів діяльності (тексту, малюнка, учнівських творів), біографічні методи (аналіз подій життєвого шляху людини, документації, свідчень і т. д.).

Специфіка предмета психологічних досліджень у віковій психології породжує особливості у використанні окремих методів, їх модифікацію. Так, багато методів, які використовують при вивченні дорослих,— тести, експеримент, опитування — через їх складність мають обмежену сферу використання в дослідженнях, які проводяться з дітьми (особливо маленькими). Спостереження часто проводиться як щоденні записи (наприклад, щоденники матері) — систематична послідовна фіксація фактів, на основі яких робиться висновок про психічний розвиток дитини.

Систему об'єктивного спостереження розробив М. Я. Басов, який вважав, що дослідницьку роботу в колективі повинен проводити сам вихователь або педагог. Багато психологів проводили спостереження за своїми дітьми і на основі цього робили висновок про їх розвиток. В. Штерн на основі спостереження за розвитком своїх двох дочок написав роботу з розвитку мовлення. Ж. Піаже побудував концепцію розвитку сенсомоторного інтелекту на основі спостереження за своїми трьома дітьми. В. С. Мухіна проводила спостереження за поведінкою своїх синів-близнюків [15, С. 14]. 

^ Лабораторний експеримент за частотою використання у віковій психології поступається природному експерименту, коли піддослідний ставиться в раніше підготовлені, але звичайні для нього умови. Експеримент в роботі з дітьми дозволяє одержати найкращі результати тоді, коли він проведений у формі гри, в якій виражаються безпосередні інтереси й потреби дітей. Важливим для вікової психології є формуючий експеримент (що навчає та виховує). Саме завдяки йому зміни психічної діяльності дітей розглядаються в результаті активного впливу дослідника (часто педагога) на досліджуваного (учня).

^ III. Методи обробки даних.

До цих методів відносяться кількісний (статистичний) й якісний (диференціація матеріалу за групами, варіантами, опис випадків, що найбільш повно виражають типи і варіанти або є винятками) аналізи.

^ IV. Інтерпретаційні методи.

До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку — із виокремленням фаз, стадій, критичних моментів, суперечностей у становленні психічних новоутворень, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними якостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.


^ Завдання вікової психології

Серед завдань вікової психології можна виділити теоретико-пізнавальні та практичні.

Теоретико-пізнавальні завдання

Основна мета теоретичних досліджень — збільшення знань про загальні закономірності та механізми розвитку психіки людини; розробка понятійного апарату.

До основних теоретичних проблем вікової психології на сучасному етапі можна віднести:

1) питання органічної та середовищної зумовленості психічного й поведінкового розвитку людини;

2) проблему впливу стихійних та організованих соціальних чинників на процес психічного розвитку;

3) наукове обґрунтування вікових норм різних психофізіологічних функцій як у молодому, так і в похилому віці;

4) визначення еталонів зрілості індивіда, особистості;

5) виявлення актуальних і потенціальних можливостей людини в різні періоди її життя;

6) співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психічному розвитку людини;

7) наукове прогнозування розвитку й розуміння ролі ранніх періодів життя для подальшого "розгортання" психічних ресурсів людини.

^ Практичні завдання

Вирішення теоретичних питань розширяє можливості практичного застосування надбань вікової психології. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних проблем певної людини. Актуальними практичними завданнями вікової психології є:

1) створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю змісту й умовами розвитку дитини;

2) організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування;

3) гуманізація навчально-виховного процесу, взаємин дітей і дорослих;

4) допомога важким дітям;

5) розвиток психічно здорової особистості та профілактика відхилень у психічному розвитку особистості;

6) психологічна допомога людині в періоди різних вікових криз;

7) створення психологічних умов для розвитку цілісної та гармонійної особистості, забезпечення її саморозвитку.

Розв'язання будь-якого практичного завдання потребує ефективної теорії, розробки категоріального апарату кожної науки.

^ Категоріальний апарат вікової психології

Для вікової психології ключовими поняттями є категорії "вік", "ріст", "розвиток", "формування", "дозрівання", "становлення", "соціалізація", "дитинство", "зрілість", "старіння", "старість".

Найбільш загальним є поняття "розвиток". Ідея розвитку прийшла в психологію з інших галузей наукових знань. В філософії під розвитком розуміється необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. При тому, тільки одночасна наявність усіх трьох указаних властивостей виокремлює процеси розвитку серед інших змін. Найчастіше поняття "розвиток" використовують для позначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного).

Термін "розвиток" у психології вказує на зміни, які з часом відбуваються в будові тіла, мисленні або поведінці людини внаслідок біологічних процесів в організмі й впливів середовища.

Розвиток — це процес необоротних, спрямованих, і закономірних змін, що призводить до виникнення кількісних, якісних і структурних перетворень психіки й поведінки людини.

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур. Під віковими новоутвореннями розуміють психічні й соціальні зміни, які визначають свідомість і діяльність дітей певного віку. Розвиток — це складний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні й регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в людині.

Виділяють такі типи розвитку (за Л. С. Виготським): преформований і непреформований. Преформований тип розвитку — це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого розвитку є ембріональний розвиток.

^ Непреморфований тип розвитку не визначений наперед. Це розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини. Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві форми не визначені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільно-історичним досвідом, а досвід передається за допомогою знаків і мовлення.

Поряд із поняттям "розвиток" у психології використовують поняття "дозрівання" і "ріст". Їх уживають тоді, коли хочуть підкреслити генетичний (біологічний) аспект психічного розвитку.

Під "дозріванням" розуміють зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів унаслідок дії внутрішніх вроджених факторів, тобто зміни у відповідності з генетичним кодом.

Процес дозрівання складається з послідовності попередньо запрограмованих змін не тільки зовнішнього вигляду організму, але й його складності, інтеграції, організації й функцій. Під інтеграцією тут розуміється організація диференційованих клітин в органи й системи (диференціація — спеціалізація клітин).

Ріст — процес кількісних змін у ході вдосконалення тієї або іншої психічної функції.

Процеси розвитку, дозрівання, росту взаємопов'язані наступним чином: дозрівання й ріст — зміни кількісні, що слугують основою для якісних змін (розвитку).

Окрім названих, часто використовують також поняття "становлення", яке свідчить про набуття нових ознак та форм у процесі розвитку. Наприклад, можна говорити про становлення характеру людини, її мислення, тобто це поняття застосовується тоді, коли йдеться про розвиток якоїсь сторони чи якості особистості як про процес наближення до певного стану.

Поняття "формування" застосовують для характеристики процесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У формуванні можна виокремити стихійну компоненту, а саме зміни під впливом некерованих, випадкових факторів (наприклад, неформальних компаній, реклами, моди, музики), характер і наслідки дії яких непередбачувані, а з іншого боку — цілеспрямований процес змін особистості або ж її окремих сторін, якостей внаслідок спеціально організованих впливів (виховання).

Процес, коли людина пізнає соціальні відносини, соціальну організацію суспільства, засвоює соціальні ролі, називають процесом соціалізації.

Соціалізація — процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду (знань, цінностей, соціальної компетентності), що дає йому змогу інтегруватися в суспільство.

У процесі соціалізації людина набуває переконань, суспільно схвалюваних форм поведінки, необхідних їй для нормального життя в суспільстві. Джерелами соціалізації виступають: передача культури через родину та інші соціальні інститути (в першу чергу, через систему освіти, навчання й виховання); взаємний вплив людей у процесі спілкування й спільної діяльності; процеси саморегуляції тощо.

"Вік" у психології — категорія, що слугує для позначення часових характеристик індивідуального розвитку. Вік людини — це етап розвитку людини, що характеризується специфічними для неї закономірностями формування організму й особистості та відносно стійкими морфофізіологічними і психологічними особливостями (А. В. Петровський).

Будучи етапом біологічного дозрівання організму, обумовленим генетичними детермінантами, вік, разом з тим, є результатом і стадією соціально-психологічного розвитку особистості, що визначається умовами життя, навчанням і вихованням. Зміст і форми навчання історично складаються й видозмінюються стосовно до віку, що справляє, в свою чергу, вплив на визначення його меж і можливостей. Як зазначає Б. Г. Ананьєв, фактор віку є "сумацією різнорідних впливів росту, загальносоматичного, статевого і нервово-психічного дозрівання та інших явищ органічного розвитку, що конвергується в умовах виховання з культурним розвитком як засвоєнням суспільного досвіду, знань, що історично склалися, і правил діяльності" [19, С. 102].

Той факт, що поняття "вік" є культурно-історично мінливою характеристикою можна проілюструвати, здійснивши історичний аналіз поняття "дитинство", його часових меж.

"Дитинство" — термін, що означає початковий етап онтогенезу (від народження до підліткового віку), який характеризується підсиленим розвитком, змінами й навчанням.

Протягом історії людства ставлення до дітей зазнало значних змін. При тому тривалість дитинства в первісному суспільстві не була рівною тривалості дитинства в епоху середньовіччя або в наші дні. Як свідчать писемні джерела, у середньовічній Європі дорослі, в основному, ігнорували період дитинства як особливий етап у житті людини. Вони ставилися до дітей як маленьких до 6–7- літнього віку. Після того дітей уже вважали маленькими дорослими і привчали до дорослих розмов, жартів, музики, їжі, одягу, занять [12, С. 31] .

Поступово (з кінця XVI–XVII ст.) до дітей почали ставитися як до осіб з особливим статусом, що займають своє власне місце в соціально-демографічній структурі суспільства і потребують захисту. Подібне ставлення до дітей набуло широкого поширення серед вищих прошарків суспільства. Статус дитинства відносно дітей робітників формується лише в XIX–­­XX сторіччях, коли з допомогою законодавства про охорону дитинства почав заборонятися дитячий труд [9, С. 8–11].

Історично вікові межі дитинства змінюються переважно в сторону продовження, що пояснюється, передусім, ускладненням змісту й завдань навчання й виховання дітей, що, в свою чергу, є наслідком прогресу економічних і соціальних технологій. Згідно з прийнятою сучасною періодизацією дитинство триває від народження до 11–12 років.

В цілому можна сказати, що традиційна культура розуміла вік як послідовну зміну соціального статусу в процесі життєвого шляху.

У психології розрізняють поняття віку хронологічного і віку психологічного. Хронологічний вік (абсолютний, календарний, паспортний) виражає тривалість існування індивіда з моменту його народження. Поняття психологічного віку означає певний, якісно своєрідний ступінь онтогенетичного розвитку, обумовлений закономірностями формування організму, умовами життя, навчання й виховання, і що має конкретно-історичне походження. Психологічний вік визначається співвідношенням певної суми психологічних параметрів індивіда (інтелекту, здатності до навчання, мотивів, настановлень тощо) з деяким нормативним (середньостатистичним) комплексом характеристик, що встановлені для різних хронологічних вікових категорій у процесі масових досліджень із використанням наукових методів і статистичних показників. Інколи виокремлюють вік біологічний, що найчастіше вказує на відповідність стану організму та його функціональних систем певному моменту життя людини. Соціальний вік визначають з огляду на відповідність соціального становища людини існуючим у конкретному соціумі нормам.

Для кожного віку характерна своя структура пізнавальних, емоційних і вольових властивостей і якостей, форм поведінки, типів відношення до оточуючої дійсності, свої особливості будови й функціонування різних органів і систем організму. Проте, ця структура не є незмінною в історичному вимірі. Так, в останні 100–150 років спостерігається загальна акселерація фізичного розвитку дітей, а, з іншого боку, завдяки оптимізації навчання розширюються вікові межі у засвоєнні знань.

Акселерація (від лат. acceleratio — прискорення) — процес прискорення росту і фізіологічного розвитку дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями, що проявляється в збільшенні їх ваги, розмірів тіла та в ранньому статевому дозріванні.

Явища акселерації, що обумовлені дією цілого ряду природних і соціальних факторів, помічені повсюдно, однак темпи її в окремих географічних районах різні.

Для характеристики індивідуального розвитку в психології вводяться також поняття "життєвий шлях", "час життя", "життєвий цикл". 

Життєвий шлях — історія формування й розвитку особистості в певному суспільстві, розвитку людини як сучасника певної епохи й ровесника певного покоління (Б. Г. Ананьєв).

Час життя визначає інтервал від народження до смерті, тривалість, протяжність існування. Це хронологічні рамки життя, від яких залежить, наприклад, співіснування поколінь, тривалість первинної соціалізації дітей (від народження до підліткового віку) тощо.

Говорячи про "життєвий цикл", передбачають, що плин життя має певні закономірності. Його етапи циклічно повторюються. Особистість засвоює нові соціальні ролі, виконує їх і поступово залишає. Цикли сімейних, батьківських, трудових ролей пізніше повторюють нащадки. Циклічність характеризує зміну поколінь у суспільстві, де молоді спочатку вчаться у дорослих, потім активно діють поруч із ними, потім у свою чергу соціалізують нове покоління. 

Інші важливі поняття вікової психології будуть розглянуті у відповідних розділах.1

^ Ключові терміни й поняття 

• Вікова психологія

• Об'єкт вікової психології

• Предмет вікової психології

• Філогенез

• Онтогенез

• Акмеологія

• Геронтологія

• Педологія

• Близнюковий метод

• Розвиток

• Дозрівання

• Ріст

• Становлення

• Формування

• Соціалізація

• Вік

• Хронологічний вік

• Психологічний вік

• Біологічний вік

• Соціальний вік

• Дитинство

• Акселерація

• Життєвий шлях

• Час життя

• Життєвий цикл

  1   2   3



Скачать файл (313 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации