Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Додонова Р.О., Мозговий Л.І. (ред.) Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, релігієзнавство - файл n1.doc


Додонова Р.О., Мозговий Л.І. (ред.) Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, релігієзнавство
скачать (2431 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc2431kb.23.01.2013 18:36скачать

Загрузка...

n1.doc

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21
Реклама MarketGid:
Загрузка...

Питання для самоконтролю





  1. Коли виникають ранні форми релігійних уявлень?

  2. Назвіть основні первісні форми релігії та дайте кожній з них короткий аналіз.

  3. В якому напрямку змінюються уявлення первісної людини про надприроднє?

  4. Що таке табу? Згідно з якими принципами виникало зняття та накладення табу? Які функції виконували табу в первісному суспільстві?

  5. Яке значення для подальшого розвитку релігії мав шаманізм?


Тематика рефератів.


  1. Етапи розвитку первісних вірувань.

  2. Місце віри в надприродне в структурі релігійної свідомості.

  3. Види та специфіка первісних вірувань. Основні поняття віровчень.

  4. Релігійні системи стародавнього світу.

  5. Залишки ранніх релігій в сучасному світогляді суспільства.


Література:


  1. Академічне релігієзнавство. Підручник. За науковою редакцією професора А. Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.

  2. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. – К: Наукова думка, 2000. – 352 с.

  3. Кислюк К.В., Кучер О.Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. – Х.: Торсинг, 2002. – 496 с.

  4. Титов В.Д., Качурова С.В., Барабаш О.В. Релігієзнавство. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Х.: Право, 2004. – 272 с.

  5. Токарев С.А. Ранние формы религии. – М.: Политиздат, 1990. – 622 с.

  6. Элиаде М. Священные тексты народов мира / Пер. с англ. В. Федорина. – М.: КРОН-ПРЕС, 1998. – 624 с.

  7. Яблоков И.Н. История религии. В 2-х томах. – М.: 2002.


Тема 3. ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ
План
1. Характерні риси етнічних релігій.

2. Різновиди етнічних релігій.
1. Характерні риси етнічних релігій.

На зміну родо-плем'яним віруванням приходять етнічні релігії, які подекуди ще називають національними чи національно-державними. Обов'язковим історичним під'рунтям їх появи є наявність в суспільстві спільнот, породжених соціальною диференціацією, і консолідація їх у формі держави. Етнічні релігії – це такі релігійні вірування, які, як правило, охоплюють своїм впливом всі прошарки населення в межах однієї національної держави. Не всі народи пройшли етап етнічних релігій. Деякі з них сприйняли у свій світогляд якусь світову релігію, знаходячись ще на стадії родоплем'яної. Так, більшість арабських народів і багато народів Африки не проходили стадію етнічних релігій і відразу прийняли якусь із світових.

У національних релігіях конфесійні й етнічні кордони, як правило, співпадають, хоча за певних умов і обставин їх прихильниками можуть бути особи інших національностей. Існуючи на конкретному етнічному 'рунті, вони тісно переплелися з елементами національної культури, традицій і звичаїв народів, що їх сповідували чи сповідують. Національні релігії справляють значний вплив на формування менталітету народу, регламентують поведінку і побут його представників, сприяють розвитку та збереженню відповідного етносу, перешкоджають його культурній і мовній асиміляції. Функціонуючи в межах певних етнічних визначеностей, релігія так тісно переплітається з ними, що можемо говорити про певний етноконфесійний синкретизм.

Витоки етноконфесійних утворень пов'язані з довготривалим існуванням релігій на 'рунті різних історичних типів спільностей людей, починаючи від первісних племен і закінчуючи сучасними розвинутими націями. Формування зв'язків між ними переростають в етноконфесійні спільноти, які є наслідком взаємодії певної релігії з елементами етносу. Під впливом етнічних і релігійних традицій у етноконфесійній спільноті складається відносно замкнутий тип її життєдіяльності, специфічні риси побуту. Для етноконфесійних утворень характерний високий ступінь ізоляції від інших етносів і релігій, який підтримується забороною міжнаціональних і міжкон­фесійних шлюбів, ревнивим захистом своєї етнічної винятковості та істиності власної віри.

Етап етнічних релігій пов'язаний переважно із домінуванням політеїзму, а то й генотеїзму. На цьому етапі вже відбулося чітке відмежування касти жреців-служителів етнічного культу. Значно спрощуються, але вже оформляються у строгу систему дотримання обрядові дійства, інших форм набирає жертвоприношення. Етнічні релігії мають письмову традицію, з'являються їх "священні тексти". Утверджується вчення про потойбічну відплату кожному за його земне життя.

Не всі етнічні релігії збереглися, їх, як правило, витіснили світові релігії. Ті ж, що збереглися, зазнали значних трансформацій і не постають у своєму витоковому вигляді.

2. Різновиди етнічних релігій. Характерною особливістю духовної історії різних народів світу є те, що вони на певних етапах своєї історії витворюють свою власну релігійну систему. Розглянемо коротко деякі з них.

Давньогрецька релігія — система політеїстичних вірувань і культів племен та народів Стародавньої Греції, що з'явилися і оформилися в період виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й одушевлення явищ природи (анімалізм), пов'язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливою шаною у давніх греків користувалась годувальниця всього — Гея, що відображало вплив матріархату. За панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими божествами, ієрархію яких очолив Зевс — "батько людей і богів". Зевс втілював у релігійній формі риси патріархального владики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Пантеон давньогрецьких богів описали Гомер (VIII ст. до н.е.) в "Іліаді" й "Одисеї" та Геосид (VII ст. до н.е.) у "Теогонії", тобто "Родоводі богів". На початку нової ери стара грецька віра все більше і більше поступається християнству, яке більше відповідало вимогам часу і духовним потребам людей.

Давньоєгипетська релігія як політеїстична система вірувань і культів сформувалась у VІ-ІV ст. до н.е.. У кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, звірях, птахах, зміях і т.д. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом (фіванська тріада — бог сонця Амон, його дружина Мут — богиня неба, їхній син Хонсу — бог місяця; мемфіська — Птах, його дружина Сехмет — богиня війни, їхній син Нефертум — бог рослинності і т.д.). Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу тощо. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. До найбільш шанованих тварин — втілення різних богів — належить: бик (Апіс, Мневіс та ін.), корова (Хатор, Ісіда), баран (Амон, Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) і т.д. За уявленнями стародавніх єгиптян, світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з якої вийшли боги, що створили землю, небо, людей тварин і рослини. Тут на перше місце бога деміурга виступає сонце. Традицією давньоєгипетської релігії обожнювання фараонів, які бачились як «служителі Гора», впливало на династійність царювання.

Давньоіндійська релігія — сукупність релігійних поглядів та брядів, шо виникають у II тис. до н.е. в середовищі так званих індо-аріїв. У становленні цієї релігії виділяють ведичну та брахманську доби. Перша з них характеризується створенням Вед _- священних книг, де описуються пантеон богів, важливі сторони ритуалу та обрядовості. Весь пантеон складається з 33 богів (хоча згадуються й інші числа), які поділяються на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества як уособлення абстрактних понять, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості — жертвоприношення (яджна) як вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджапаті, чи Брахманом. Всесвіт складається з 5 елементів — води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед — брахманів та аран'як, а також релігійно-брахманів, поширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Джерела, вивчення давньоіндійської релігії, зокрема брахманізму, є: 1) чотири збірки Вед ("Рігведа", "Атхарваведа", "Самаведа", "Яджурведа"); 2) Брахмани — тексти-коментарі до відповідних Вед; 3) Аран'яки — тексти, пов'язані з Брахманами; 4) Упанішади — релігійно-філософські тексти періоду брахманізму. Головний принцип світосприйняття брахманізму — обожнювання природи. Більшість богів пантеону Вед втілюють окремі природні явища та стихії. Ці боги поділяються на земних, атмосферних і небесних. Богам-девам протистоять демонічні істоти — асури, пані, даса та ін. Першоосновою світу і діючих в ньому законів, універсальним принципом Всесвіту, якому підкоряються боги і люди, є Ріта. Йому протистоїть принцип Анріта — безладдя, хаоси, відсутність істини. Пізніше в брахманізмі Ріта дасть поштовх до появи концепції карми і дхарми.

Привілейованим станом в давньоіндійському суспільстві були жреці-брахмани. Спочатку основна їх функція складалася з виконання обрядів та промовляння або співання молитв. Але з розвитком релігійного мислення вони монополізують практично всі сфери життя суспільства. З цього часу в брахманізмі починається перехід від багатопланового пантеону Рігведи, в якому був відсутній центральний, об'єднуючий образ, до системи, зафіксованої в Упанішадах, яка зводила всі прояви буття до безособового космічного абсолюту – Брахмана.

Поява в VI ст. до н.е. таких релігійних систем, як буддизм і джайнізм, призвело до ослаблення брахманізму і поставило перед ним завдання реформації. Наслідком цієї реформації була поява наприкінці І тис. до н.е. індуїзму.

Давньоіранську релігію називають ще зороастризмом (інколи - парсизмом). Ця дуалістична релігія виникла в Х-VII ст. до н.е. й поширилась в Середній Азії та Азербайджані, її засновником вважають пророка Заратустру (Зороастра), якому приписують створення священної книги Авести і об'єднання основних релігійних уявлень стародавніх персів. Основна ідея цієї релігії — визнання боротьби двох існуючих сил — Ахурамазди (уособлює світло, добро, істину і життя) і Анхра-Майнью (темрява, зло, омана і смерть). Ареною боротьби цих сил є світ. В ній беруть участь і люди, які володіють свободою вибору. Зусилля прибічників Ахурамазди повинні привести зрештою до перемоги світла і добра. Праведним життям, вартим спасіння, в зороастризмі вважалося примноження матеріальних благ за допомогою землекористування. Культ зороастризму зводиться до визнання безсмертя душі, загробного життя і кінця світу, вшанування священного вогню, якому присвячувались храми (вогонь розглядається ними як "сила, що очищує "). В наш час ця релігія збереглась у парсів в м. Бомбеї (Індія) та у вогнепоклонників в Ірані.

Давньоримська релігія значною мірою відображена у римській міфології, яка зазнала великого впливу від грецької. З утворенням Римської держави боги (їх було близько ЗО) стали загальнодержавними, не пов'язаними з певною територією. Найвищим серед цих богів, що уособлював могутність Риму, вважався Юпітер. У Римі для всіх громадян був встановлений обов'язковий культ так звані трійці (Юпітера, Юнони й Мінерви). Перетворення Риму на середземноморську державу спричинило помітний вплив тут східних культур з культами їхніх богів, зокрема мітраїзму. Криза ж суспільного ладу в Римі на початку нової ери і особливо в ІІІ-V ст. н.е. викликала глибокі соціальні та світоглядні зміни в житті імперії, спричинила перехід величезних мас населення до християнства.

Індуїзм в його класичному вигляді сформувався в середині І тисячоліття н.е. внаслідок еволюції і злиття ведичної і брахманістської традицій. В основу його віровчення покладено лігійні і філософські ідеї брахманізму (дхарма, карма, сансара, мокша, реінкарнація). Серед розмаїття богів в індуїзмі найбільш ощиреними і шанованими є Брахма, Вішну і Шива. Вони складають "тримурті" — тріаду головних індійських богів і уособлюють три основні функції — творчу, охоронну і руйнівну. Сьогодні самостійний культ Брахми майже відсутній. Перевага віддається богам Вішну і шибі, які доступні і близькі рядовим віруючим. Шанувальники цих богів – вішнуїти (вайшнави) та шиваїти складають дві основні групи індуїстів. Бог Вішну з'являється в багатьох образах і приймає десятки різних імен. Восьмим втіленням (аватарою) Вішну був Крішна, дев'ятим — Будда, прихід десятої аватари — Калкі — лише очікується. Шива поєднує в собі протилежні, але злиті між собою риси: він водночас і носій смерті, і переможець її, він знищує і дарує життя. В індуїзмі популярний культ богинь, які виступають у ролі дружин основних богів. Крім того, кожний індуїст обирає для поклоніння особистого бога серед трьох тисяч існуючих.

Культова практика індуїзму така ж різнорідна, як і саме вчення. Але спільним є визнання трьох шляхів (марги) вшанування Бога, наближення до нього і спасіння: кармамарга (праведне життя у відповідності до релігійних настанов), джнянамарга (правильне пізнання Бога через філософствування і роздуми), бхактімарга (наближення до Бога через безмежну любов до нього). Всі об'єкти пошанування в індуїзмі — священні камені, рослини, тварини, Боги — мають свої храми, часовні, вівтарі, яких в Індії тисячі з різними культурними традиціями, архітектурними формами.

В індуїзмі відсутня єдина церковна організація. Його Функціонування забезпечується інститутом жрецтва, високий авторитет якого зберігається й досі. Храмові жреці відправляють культ в храмах, місцях масових молінь, домашні — наглядають за Релігійним життям у родинах. Індуїстів нині у світі біля мільярда. Його сповідує 85 % населення Індії, він поширений у Пакистані, Малайзії, Шрі-Ланці, Непалі, Бангладеш, ряді країн Африки. Є прихильники і серед європейців та американців, які сповідують його, найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах. В Україні неоіндуїзц, репрезентують громади Товариства Свідомості Крішни, Ощ0 Раджніша, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Товариства Всесвітньої Чистої релігії та ін.

Китай презентують дві національні релігії – даосизм і конфуціанство.

Даосизм (від кит. дао цзя — школа дао) виник у другій пол. І тис. до н.е. Згідно з традицією засновником його вважається Лао-цзи. Даосизм як релігія базується на вченні про дао (шлях, вічний, абсолютний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку і зникнення Всесвіту). В основі практики лежить принцип наслідування Дао, який дістав назву "у вей" (недіяльності). Даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію та інші елементи народних культів та шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки даосами різних способів продовження життя (цан шен) за допомогою сексотерапії, дієти, пневмотерапії тощо.

Пантеон даосизму налічує тисячі безсмертних духів, героїв місцевих культів та інших істот. Цей пантеон очолювався спочатку трьома абстрактними містичними символами: Тай-чу, Тай-су, Тай-і, а за іншою версією — Тянь-і (небесний початок), Ді-і (земний початок) і Тай-і (вище єдине). В процесі розвитку даосизму і поглинення ним народних культів абстрактні категорії цієї тріади були персоніфіковані в образах Лао-цзи, Хуань-ді і Пань-чу (іноді Тай-і).

Конфуціанство (власне жу цзя — школа вчених книжників) — найбільш впливова релігійно-філософська течій Китаю. Заснована вона філософом Конфуцієм. Це є своєрідне етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідають питання моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі. Важливе місце в своїй системі Конфуцій відвів концепції "неба" і "небесного веління". "Небо" — це частина природи, але й вища духовна сила. Людина, обдарована "небом" певними етичними якостями, повинна жити в злагоді з ними, з моральним законом (дао) й удосконалювати їх за допомогою навчання. Мета вдосконалення — досягнення рівня "благородного чоловіка" (Цзюнь-цзи), який має 5 "шляхетних якостей": Жень (людяність), І (обов'язок), Лі (норми поведінки), Чжи (знання), Сінь (вірність). Ці якості мають базуватися на принципі Сяо — любові сина до своїх батьків. Після смерті Конфуція його течія поділилася на 8 шкіл.

Національною релігією японців є синтоїзм (від японськ. синто - шлях богів). Вона сформувалася в VІ-VІІ ст. на базі родоплем'яних анімістичних культів і шаманства. Синтоїсти поклоняються сонму божеств й духів (камі), які, згідно з їхніми "явленнями, оживляють всю природу і здатні втілитися в будь-який предмет (спис, фігурку божества, дзеркало та ін.), що стає об'єктом поклоніння (синтай — дослівно "тіло бога"). Найважливішою серед божеств в синтоїзмі є сонячна богиня Аматерасу Омікамі. Головне в синтоїзмі — поклоніння численним камі, які спочатку були уособленням тварин і рослин, предметів і явищ природи, душ предків. Згідно з сінтоїзмом зв'язок між камі і людьми здійснюється через представника богині Сонця на Землі — імператора (мікадо), який вважається родоначальником усіх японців. Священною книгою синто є збірник легенд "Кодзікі".

Складовими частинами державного синтоїзму в Японії стали: тенноїзм — культ імператора (тенно) і його предків; династичний синтоїзм, тобто культ, що особливо вшановується імператорською сім'єю, яка нібито перебуває в родинних зв'язках з богами; храмовий синтоїзм — культ різних богів у храмах; домашній синтоїзм — культ богині Аматерасу з її кнотами в кожній "вірнопідданій" сім'ї.

Метою життя, згідно з синтоїзмом, є здійснення ідеалів предків. На відміну від буддизму, який одночасно визнають багато японців, що вбачають в ньому гарант свого потойбічного благополуччя, з синтоїзмом вони пов'язують свої надії на краще земне життя. З 1946 року синтоїзм в Японії відокремлено від держави. Формально був відкинутий культ імператора, хоч покійні імператори продов­жують вшановуватися як "боги" і на їх честь в країні споруджено багато храмів.

Класичним зразком національної релігії є іудаїзм, поширений головним чином серед євреїв. Формування іудаїзму починається в II тис. до н.е. і відзначається, зрештою, розвитком принципово нової релігійної концепції — ідеї єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту. Традиційну космогонічну міфологію давніх вірувань заступає вчення про створення світу творчою волею Бога та історична епопея, у центрі якої — формування народу Ізраїлю і його завіт з Яхве — богом племені УДИ, яке відіграло головну роль у формуванні давньоєврейської держави. В ній він перетворюється на загальнодержавний культ, а згодом — і культ єдиного Бога. Ці уявлення відтворені у тикнижжі Мойсея (Торі), що письмово зафіксувало багатовікову еволюцію вірувань євреїв.

Важливий етап у розвитку іудаїзму пов'язаний з коментуванням його священної книги Біблії законовчителями, внаслідок чого була вироблена галаха — частина Талмуду, яка регламентувала життя єврея і стала найповнішим виразом його релігії. Наріжними засадами іудаїзму є: віра в єдиного, живого, всюдисущого, ненародженого, не вмираючого і не воскресаючого Бога; віра в месію, воскресіння мертвих; необхідність дотримуватися 613 заповідей (365 забороні 248 установлень). Здійснив комплексне сформулювання їх Маймонід. Емансипація європейського єврейства у новий час спричинила до різних реформ в іудаїзмі, виникнення реформістської, консервативної, реконструктивістської його течії. Згідно з даними ООН у сучасному світі нараховується приблизно 14 млн прибічників іудаїзму.

Питання для самоконтролю.


  1. Чому на зміну первісним релігіям приходять етнічні релігії?

  2. У чому полягали найбільш принцові особливості етнічних релігій?

  3. Які соціальні процеси вплинули на формування етнічних релігій?

  4. В чому схожі та чим відрізняються підходи іудаїзму, зороастризму та індуїзму відносно можливостей врятування людської душі?

  5. Яке значення для подальшого розвитку релігії мав іудаїзм окрім того, що він став релігійною основою християнства?

  6. Який релігійний сенс у тому, щоб проводити обрізання у євреєв на восьмий день?

  7. Чому зороастрійці залишають своїх померлих на розтерзання хижакам, а не ховають у землі або кремирують?

  8. Які особливості індуїзму як етнічної релігії Вам відомі?

  9. Які три найбільш відомі божества в індуїзмі, укажіть звязок між ними. Чому головному божеству не будують храмів?

  10. Які два індуїстських вірування отримали широке розповсюдження на Заході?

  11. Роль конфуціанства в розвитку китайського народу.

  12. Роль даосизму в розвитку китайського народу. Що таке дао?

  13. Роль сінто в розвитку японського народу.

  14. Спільні риси в східних національних релігіях і давньословянській міфології.

  15. Які прояви східних національних релігій стали помітними в Україні?


Тематика рефератів.


  1. Соціально-економічні умови та причини виникнення і розвитку етнічних релігій.

  2. Релігії Давнього Єгипту і Месопотамії.

  3. Релігії Давньої Греції та Давнього Риму.

  4. Скандинавські боги.

  5. Загальна характеристика давніх релігій (хетська, фригійська, фінікійська, халдейська, кельтська, словянська, майя, ацтеків, інків)

  6. Загальна характеристика народно-національних (етнічних) релігій (іудаїзм, індуїзм, даосизм, конфуціанство, синтоїзм, сикхізм, зороастризм, джайнізм).

  7. Вплив язичництва на формування та самоідентифікацію українців.

  8. Сучасний стан і розповсюдження основних народно-національних релігій.



Література


  1. Академічне релігієзнавство. Підручник: За науковою редакцією професора А.М. Колодного. – К., 2000.

  2. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. – К., 2000.

  3. Кислюк К.В., Кучер О.Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. – Х., 2002.

  4. Людство в пошуках Бога. International Bible Students Association. – Brooklyn, New York, USA, 2001.

  5. Немировский А.И. Мифы и легенды Древнего Востока. – М., 1994.

  6. Радугин А.А. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии. Курс лекций. – М., 1996.

  7. Релігієзнавство: Навчальний посібник. За редакцією С.А. Бублика. – К., 2001.

  8. Титов В.Д., Качурова С.В., Барабаш О.В. Релігієзнавство. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Х., 2004.

  9. Токарев С.В. Религия в истории народов мира. – М., 1976.

  10. Филипович Л.І. Етнологія релігії. – К., 2000.



Тема 4. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ.

Людина, яка слідує Дхармі, схожа на людину,

що війшла з вогнем в темну кімнату.

Темрява перед нею раступилася, та її оточить світло.

З наставлень Будди

План


  1. Поняття світової релігії.

  2. Буддійське віровчення та культ. Розповсюдження буддизму. Основні напрямки в буддизмі.




  1. Поняття світової релігії.

Світовими є релігії, які долають етнонаціональні обмеженості й постають доступними для сприйняття будь-якої людини. До них відносяться: буддизм (виник у VI ст. до н.е., нараховує до 400 млн. віруючих), християнство (виникло у І ст. н.е., нараховує близько 1,7 млрд. віруючих) та іслам (виник у VII ст. н.е., нараховує 935 млн. віруючих). Але це приблизна кількість, тому як з кожним роком можуть бути різні дані.

В світових релігіях у більш повному та закінченому вигляді присутній монотеїзм, уявлення про єдиного Бога як творця світу й законодавця людей. Автономна община як домінуюча форма релігійної організації на етапі національно-державних релігій змінюється більш централізованою організацією – церквою, яка складається з мирян і священослужителів. Але головна особливiсть світових релігій полягає в їхньому наднаціональному характері. Люди обєднуються в релігійну організацію як єдиновірці, незалежно від національної, державної, мовної або соціальної приналежностi. Ця характерна риса світових релігій тісно повязана з їх особливiстю: віра в єдиного Бога має на увазi саме те, що Він є Богом для всіх людей.

Релігійна статистика стверджує, що на рубежі ХХ – ХХІ ст. до числа послідовників світових релігій відносять себе більше половини населення планети: кожна третя людина земної кулі є християнином, кожна шоста – мусульманином, а вісімнадцята – буддистом. Останні, 1,3 млрд. людей або атеїсти, або люди, що сповідують різні форми первісних й національно-державних релігій.

Самою ранньою з світових релігій є буддизм. Тому з нього й треба починати розгляд феномену світових релігій. Основна зона розповсюдження буддизму – країни Південної та Південно-Східної Азії. Більше всього буддистів у таких азіатських країнах, як Китай, Тайланд, Японія, Бирма, Вєтнам, Корея, Шрі-Ланка, Камбоджа, Тибет як автономна область Китаю, Лаос, Монголія та Бутан.

Буддизм – це найстаріша зі світових релігій, що виникла в VI ст. до н.е. в стародавній Індії (точніше, в долині Ганги – однієї з найбільш економічно розвинутої частини країни). Колишні індійські вірування (брахманізм, племінні культи) не могли в достатній мірі задовольнити потребу в розраді. Культова практика брахманізму полягала в основному з жертвоприношень багаточисленним богам и складних ритуалів, що супроводжують практично кожну подію. Суспільство поділялось на варни (верстви): брахманів (вища верства духовних наставників і жреців), кшатрієв (воїнів), вайшєв (торговців) і шудр (що обслуговують усі інші верстви). Буддизм з моменту свого виникнення заперечував дію жертвоприношення та не приймав розподіл на варни, розглядаючи суспільство як таке, що складається з двох категорій: вищої, куди входили брахмани, кшатрії та гахапати (домохозяєва — люди, що володіють земельною та іншою власністю), та низшо ї — вона включала людей, що обслуговують панівні слої.

Привабливість буддизму в країні зі специфічною кастовою структурою була в тому, що він оголосив життя будь-якої людини неминучим нещастям, і в такий спосіб зрівняв усіх людей. Для буддизму в людині важливими були тільки власні заслуги. Так, словом “брахман” Будда називає кожну благородну та мудру людину незалежно від її походження. Ось що говориться з цього приводу в одному з класичних творів раннього буддизму — “Дхаммападі”:

“Я не називаю людину брахманом тільки за її народження або за її матір. Я називаю брахманом того, хто вільний від привязаностей та усунений благ. Я називаю брахманом того, хто вiдрiкся від світу й скинув ношу, хто навiть в цьому світі знає знищення свого страждання. Я називаю брахманом того, хто серед схвильованих залишається несхвильованим, серед тих, хто пiднiмає палку — спокійним, серед привязаних до світу — вільним від привязаностей. Я називаю брахманом того, хто говорить правдиву річь, повчальну, без різкостей, що нікого не скривдить. Я називаю брахманом того, хто знає своє попереднє існування та бачить небо й преісподню; хто, будучи мудрецом, досягнув знищення народження; хто здiйснив усе, що можливо здiйснити”. Принцип загальної рівності – характерна риса буддизму, що ріднить його з іншими світовими релігіями.


  1. Буддійське віровчення та культ. Розповсюдження буддизму. Основні напрямки в буддизмі.


Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через декілька століть після зародження буддизму на о. Цейлон були вперше зроблені записи зібрань священих текстів буддизму, що отримали назву Тіпітака (літ. три кошики). За легендою, в І ст. до н.е. цар Цейлону зібрав 500 найкращих знавців усної традиції та примусив їх продиктувати те, що вони запамятали, такій же кількості кращих писців. Ці записи були зроблені на пальмових листях, які потім складалися на зберігання в плетені кошики.

Інша версія канону – так звана санскритська Трипітака – була написана пізніше в Індії. Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки до Трипітаки. Тому в 1871 р. у Мандалаї (Бірма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 його учасників шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на 729 мармурових плитах, кожну з яких помiстили в особливому храмі з гострим дахом. Так в цій країні було створено своєрідну оригінальну місто-бібліотеку – Кутодо, яку шанують буддисти всього світу.

Трипітака включає в себе 3 великих частини:

  1. Віная-пітака (110 плит) – “Кошик дисциплін” – містить правила поведінки, обовязкові для членів буддистської громади (сангхі). У свою чергу віная-пітака теж поділяється на три розділи. У першому з них (Сутта-вібханга) перераховуються пригрішiння та покарання за них, найсуворiше з яких – виключення з общини. В другому (Кхандхакі) йде опис основних церемоній, обрядів i правил поведінки, яких повинні дотримуватися монахи. Третя частина (Парівара) складена у вигляді питань та відповідей, які коротко розповiдають про деякі з наведених положень.

  2. Сутта-пітака (410 плит) – “Кошик текстів” – подає в найбільш повному вигляді “Вчення” (Дхарму). Це – своєрідна енциклопедія буддизму. Складається вона з пяти збірників сутр (текстів), у яких вчення буддизму викладено в формі декількох десятків тисяч притч і бесід, які приписують Будді та його близьким учням. Окрім того, в цю частину канону включені збірники легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо. Найзначнішим твором у цьому розділі є Дхаммапада (“викладення вчення”), в якій систематично й послідовно викладаються основні положення віровчення раннього буддизму. Дхаммапада складається з 423 коротеньких віршів – сутр, які згруповані в 26 главах. Цю книгу ще називають двійником Бхагават-гіти. Взагалі матеріал Сутта-пітаки упорядкований в спеціальнi розділи (нікайа) за довжиною: Кхудакка Нікайа (Короткий розділ); Дігха Нікайа (Довгий розділ), що включає в себе книжкові розмiрковування; Мадждхіма Нікайа (Середній розділ) – про використання буддійського вчення; Самйутта Нікайа – предписання для практичного життя буддиста; Ангутта Нікайа – арифметично упорядковані розмiрковування.

  3. Абхідхамма-пітака – “Кошик чистого знання” – метафізичні й етико-психологічні проблеми дхарми (вчення, закон, праведний шлях). Складається воно з семи розділів філософських розмiрковувань буддистів про світ і людську істоту.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. Це збірники біографії Будди або коментарі до канону, що складалися у ІІ – VІІІ ст. н.е. Найбільше такої літератури було написано у IV – VIII ст. н.е. в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.

Основою буддистського віровчення є відкриття, що зробив Будда в день великого прозріння, та виклав у першій бенареській проповіді. Насамперед це вчення про “Чотири благородні істини” і “Благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях”. Ці істини, як вважають самі буддисти, вказують на “Зло, виникнення Зла й преодоління Зла та благородний восьмеричний шлях, що веде до зупинення Зла” (Дхаммапада, XIV, 191).

Перша благородна істина проголошує: “Життя в світі сповнене страждань”, тобто “народження – страждання, старість – страждання, хвороба – страждання, смерть – страждання, обєднання з неприємним – страждання, розлука з приємним – страждання, неотримання чогось бажаного – страждання; коротко кажучи, пятирічна привязаність до існування є стражданням”. (Типитака // Антология мировой философии: В 4-х т. – М., 1969. – Т. 1, ч. 1. – с. 118). Це виникає тому, що навколишньому для людини світові властиві: Страждання, Субєктивність й Мінливість. Тому що, по-перше, навколишній матеріальний світ є іллюзією (майя), що створена нескінченними комбінаціями – дхарм, мілких носіїв свідомості людини. Комбінації дхарм, тобто їх специфічні поєднання і утворюють природний світ в цілому та будь-яку його окрему складову – богів, людей, тварин, духів тощо. Проблема в тому, що людина не знає цього та ставиться до світу як до чогось реального, чим і прирекає себе на нескінченні страждання. По-друге, існування людини також не є постійним. І по-третє, ніщо в світі не є постійним, все проходить, все знаходиться в процесі безперервної зміни, а тому, якщо ми прагнемо досягти чогось, то кінець-кінцем, залишаємось ні з чим.

Друга благородна істина говорить про джерело страждань: це – людське бажання, дурні пристрасті – спрага життя, насолод, земних благ тощо, що призводить до нових народжень. Спрага життя виникає з трьох джерел – ненависті, обману та “чуттєвих привязаностей )”. Вона виникає тому, що людська свідомість “омрачена” незнанням істиної, ідеальної природи всього. Із незнання виникає порочне прагнення до дії, з порочного прагнення до дії – помилкова установа свідомості, з помилкової свідомості – помилкові данні органів почуттів, які вводять нас в оману відносно реальності навколишнього світу, з іллюзорних почуттів – марні бажання, пристрасті та привязаности, спрага життя. Але найнебезпечнiшою, на думку буддистів, є привязанiсть до індивідуального “Я”, тобто егоїзм. Не менш небезпечними є й інші пять привязаностей: до богатства, сексу, слави, їжі та сну. Тут можна побачити посилання на вихiдні для індуїзму релігійні ідеї існування Колеса буття – сансари, тобто нескінченного переродження, та Карми – морального воздаяння за людськи гріхи, котру буддисти називають “законом залежного існування”. Дію “закона залежного існування” сам Будда проiлюстрував притчею про мисливця: якщо людина, яка є мисливцем, знищує життя, марає руки кровю, то , знов народжуючись серед людей, вона проживе недовге життя. Якщо людина, що жалiє всіх живих істот, складе зброю, то в наступному перевтіленні серед людей вона буде жити довго.

Третя благородна істина пояснює, що для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань. Вже сама думка про це є саморозкриттям благородної істини.

І остання, четверта істина торкається шляху позбавлення бажань – дотримуватися вчення Будди, яке може привести віруючого до головної мети його буття – нірвани (заспокоєння, згасання) – це стан абсолютного спокою, в якому згасають усі емоції, пристрасті, почуття, будь-яка привязаність до земного життя, навіть бажання існувати у наступних переродженнях.

Чотири благороднi iстини багато в чому нагадують принципи лiкування: iсторiя хвороби, дiагноз, визнання можливостi вилiкування, рецепт лiкування. Не випадково буддистськi тексти порiвнюють Будду з лікарем, що зайнятий не загальними розмiрковуваннями, а практичним вилiковуванням людей вiд духовних страждань. I своiх послiдовникiв Будда закликає постiйно працювати над собою заради врятування, а не витрачати час на розмови про предмети, якi вони не знають за власним досвiдом. Вiн порiвнюе любителя вiдволiченних розмов з глупцем, що замiсть того, щоб дозволити витягти влучену в нього стрiлу, починає розмiрковувати про те, ким вона була випущена, з якого матерiалу зроблена, тощо.

Існує шлях, який веде до подолання страждань. Це “благородний восьмирічний шлях”, повязаний з додержанням восьми чеснот:

  1. Правильні погляди – необхідно вірити в “4 благородні істини”, щоб не вклонитися від шляху, що предписаний Буддою.

  2. Правильна рішучість – готовність оволодіти своїми почуттями та бажаннями, готовність діяти згідно з істинами.

  3. Правильна мова – правдива, миролюбива, без марних балачок та ненормативної лексики.

  4. Правильна поведінка – незаподіяння шкоди живим істотам, утримання від почуттєвих задоволень, утриманняання від умисного пошуку користі, участь у добрих справах.

  5. Правильний спосіб життя – заробляти на життя чесним шляхом, гідно поводитися в суспільстві.

  6. Правильне зусилля – запобігати всього, що шкодить порятунку, перемогти те, що привязує до життя, розвинути досягнутих успіхів, зберегти накопичені заслуги.

  7. Правильна увага (память) – постійно памятати про наповненість життя скорботою, необхідність відсторонення від мирських привязаностей.

  8. Правильне зосередження – медитація – досягнення внутрішнього спокою, самоконтролю, неухильність у прагненні звільнитися від покликів тіла, байдужості до страждань і втрат.

“Восьмирічний шлях” буддисти зазвичай поділяють на три частини: перша (1 – 2) – пов’язана з мудрістю, друга (3 – 6)– з моральною поведінкою, третя (7 – 8) відноситься до практики споглядання, “очищення розуму”, “тренування думок”, або йоги. Той, хто пройде цим шляхом, досягне спочатку просвітлення (самадхі), а потім й ідеального стану нірвани. Людина, що досягла нірвани (архат), розмикає Колесо буття і більше не народжується в майбутньому в будь-якій тілесній формі. Це внутрішнє угасання почуттєвості й тілесності якби звiльнює людину від її страждаючого “Я” та від спраги життя, яка тягне усіх живих істот до нескінченних перероджень. Тим самим змінюється влада Карми, та просвітлений таким чином мудрець до кінця розчиняється в абсолютному спокої, в гармонії всесвіту, що неможливо описати за допомогою звичних людських категорій і понять. “Той незрівнянний острів, де нічим не володіють і нічого не прагнуть, я називаю Нірваною, знищенням смерті та гибелі” – говорив Будда. Мало хто досягнув цього острова, але тим, кому вдалося це зробити, заздрять навiть боги.

Можна зробити висновок, що суть віровчення буддизму зводиться до заклику кожної людини стати на шлях пошуку внутрішньої свободи, відкинути всі кайдани, що сковують її життя. Будда спробував переосмислити вчення релігійної системи Давньої Індії – брахманізму – про панування закону Карми над кожною окремо взятою людиною. Він вчив, що не тільки Карма підкорює собі будь-яку людину, але що кожна людина може звільнитися від сансари завдяки індивідуальному зусиллю. При цьому Будда вказував і на те, що всі люди, незалежно від своїх національних або соціальних вiдмiнностей, мають у своєму розпорядженні однакові здібності для Просвітлення.

Унікальною рисою буддизму є відсутність віри у бога-творця. Але що ж робить його релiгiєю, якщо в ньому немає нi такого Бога, як в християнствi, iсламi та iнших монотеїстичних релiгiях, нi такоi вiри в богiв, як в полiтеїстичних релiгiях, нi безсмертної душi — основи церкви як посередника мiж богом i людьми? Тим не менш вiдомо, що буддизм сповiдують бiльшiсть народiв Азiї. Буддизм — релiгiя перш за все тому, що вчить вiрити в порятунок, або, як говорять буддисти, в можливiсть для людини досягнути нiрвани. Однак рятує в буддизмi не бог; порятунок приходить або з середини людини, завдяки її власним духовним зусиллям, або ж завдяки допомозi будд i бодхiсаттв.

Буддизм не є ні політеїстичною, ні монотеїстичною релігією, але Будда не заперечує існування богів й інших надприродних істот. Він гадає що вони підкорені дії закону Карми та не можуть допомогти людині вийти з колеса перероджень. Тільки серед людей можуть з'явитися істоти, з яких складається своєрідний пантеон буддизму, що складається з будд, бодхісаттв і архатів.

Кожна жива істота, що досягла просвітлення та змінила світ сансари на світ нірвани, стає буддою. Будди мешкають у космічному просторі та мають 32 надприроднi якостi, що пiднiмають їх над богами (ходять по воді, стають небаченими, читають думки, та головне – знають весь цикл перероджень наперед). Іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити очі людям землі. Тоді трапляються великі дива: з неба падають зірки, гримить грім з ясного неба, дрижжить земля, підіймається вода тощо. Будди проповідують Істинне Вчення та наставляють людей на благородний восьмирічний шлях до порятунку. Найпопулярніші будди, яких шанують у всіх буддистських країнах: вже відомий нам Шак'ямуні; божественний месія, будда майбутнього світового періоду, прихід якого символізуватиме всезагальну перемогу над стражданням Майтрейя; п'ять будд частин світу – Вайрочана (в центрі Всесвіту), Акшобх'я (на сході), Ратнасамбхава (на півдні), Амітабха (безкінечне світло) (на заході), це володар щасливої чистої землі, та Амогасіддхі (на півночі).

Бодхісаттва (пробуджена істота) – це людина, яка досягла стану найвищого духовного пробудження, але свідомо не ввійшла до нірвани, щоб з великим успіхом просвітлювати ще непросвітлених. Шлях, який повинен пройти майбутній бодхісаттва, поділяється на багато етапів, які людина проходить не послідовно, а одночасно, подібно благородному серединному (восьмирічному) шляху. Майбутній ботхісаттва, що прагне до визволення, спочатку дає своєрідний обіт рухатися в наміченому напрямку, не звертаючи уваги на втомленість, не заспокоюючись на досягнутому. На кожному з рівнів він оволодіває якимось з 6-ти важливих ступенів: щедрістю, моральністю, терплячістю, мужністю, здібністю до медитації, мудрістю. Перший рівень – це щедрість, вимагає роздачи мілостині всім, хто має в цьому потребу; другий – дотримування всіх загальнолюдських і буддистських моральних передписань, що вимагають від людини також мужності, терплячості та оволодіння мистецтвом медитації. Всі попереднi рівні, разом взяті, є основою для шостого рівня – мудрості. Піднявшись на цей рівень, людина стає вже святою, тобто архатом.

В буддизмі на вiдмiну від християнства та iсламу немає церкви, але є община віруючих — сангха. Це духовне братство, що допомогає в процесi просунення буддистським шляхом. Община забезпечує своїм членам жорстку дисципліну (віная) та керівництво досвiдних наставників. Вона не має складної ієрархії, як в християнській церкві. Сангхою можна назвати й місцеву общину, та всіх буддистських монахів у світі разом узятих, а її члени не є священослужбовцями, посередниками між богом (або богами) та мирянами. Миряни повинні подавати монахам — це їх обовязок и добродітель; монахи в свою чергу вчать їх моралі, ведуть душерятiвнi бесіди, але вони не вправі сповідувати або відпускати гріхи. Якщо в одних напрямках буддизму, наприклад в тхераваді, сангха вiдiграє визначальну роль, то в інших, особливо в буддизмі махаяни, велике значення мають монастирі-університети. Впрочем, останні в широкому смислі також є сангхами.

На практиці людина, що прагне досягти нірвани, має пройти в своєму житті три основних ступеня.

По-перше, людина повинна увірувати в Тріратну (три скарби): Будду, вчення Будди (Дхарму) та буддистську общину – Сангху, повіривши всією душею та всім серцем в те, що тільки в цих скарбах є єдиний порятунок від потоку перероджень.

По-друге, послідовник Будди має перш за все вести праведне життя, що зводиться до пяти заповідей (панчашила):

  1. Головною вимогою є любов до всіх живих істот, ненасильництво, неприпустимість заподіяння шкоди будь-кому. Буддист цим запобігає погіршенню карми, яке не дозволить йому досягти нірвани. Оскільки всі живі істоти равною мірою включені в поток перероджень, тому, якщо навiть просто зірвати квітку, ти ризикуєш знищити теперишнє втілення того, хто колись був такою же, як і ти, людиною.

  2. Не красти, не брати чужого майна.

  3. Не говорити неправди.

  4. Не зазіхати на чужу жінку або чужого чоловіка.

  5. Не вживати збуджуючих засобів та одурманюючих напоїв.

Виконуючи пять етичних вимог, людина могла готувати себе до наступного більш досконалiшого перевтілення, яке і відкриє шлях до нірвани.

І, по-третє, для досягнення нірвани, вищим та останнiм ступенем культової практики в буддизмі є медитація. Буддисти, які практикують медитацію, спочатку переборюють зовнішні бажання, що приносить вiдчуття внутрішнього спокою. Далі досягається повне визволення свідомості від усього матеріального. І, нарешті, людина досягає стану повної невозмутимості. Кінець-кінцем, свідомість виходить за ті межи, які наклала на нього звичка мислити власно “Я”.

В буддизмі вперше в історії релігії зявляється чернецька організація. Доступ в неї було відкрито всім бажаючим, незалежно від расової, національної, мовної або соціальної приналежності, за невеликим виключенням: рабів, боржників, державних або військових службовців, інфекційних або душевнохворих. Більшість буддистських монахів – чоловікі, але є і жінкі-монахині. Згідно з буддистськими текстами, чоловік та жінка рiвнi між собою, однак сам Будда чомусь був проти прийняття в общину жінок.

Крім пяти заповідей для мірян, буддистські монахи підкоряються особливим пяти заповідям і 253 правилам поведінки (з них 227 – заборони).

  1. Не брати участь у мирських веселощах (танці, пісні, музика).

  2. Не користуватися предметами роскошу, не використовувати парфуми.

  3. Не мати золота й коштовностей (єдиним майном монаха повинна бути чаша для збору милостині).

  4. Не спати на високому та зручному ліжку.

  5. Не вживати їжі у позаурочний час (тобто памятати про піст).

І це вже не говорячи про те, що монах був зобовязаним свято слідувати пяти основним моральним заповідям (наприклад, йому пропонувалося уважно слідкувати за тим, щоб у час питiя води не проковтнути якусь живу істоту. Для цього монахи завжди носили з собою сітечко).

Крім зусиль по власному просвітленню монахи були зобовязані займатися місіонерською діяльністю, пропагувати вчення свого вчителя. Це вчення зустрічало великий інтерес, але не кожен був здатен встати на шлях відмови від усього мирського. Тому виникла проблема буддистів-мирян. Ця проблема була вирішена на основі розробки вчення про два шляхи (напрямки) врятування: хінаяна та махаяна.

Хінаяна (“Мала колісниця”) – це вузький шлях до порятунку. Вона передбачала відносно жорсткий аскетизм. Це інтелектуально ритуально складний шлях індивідуального просвітлення та набуття нірвани, яким ішли архати – члени сангхи. Тому “мала колісниця” – це шлях небагатьох, тих, хто віддає себе служінню трьом головним скарбам буддизму – Будді, дхармі (вченню) та сангхі (спільноті монахів). Хінаяну ще називають “південним буддизмом”, оскільки вона розповсюджена в країнах, що знаходяться на південь від Індії: Тайланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Махаяна (“Велика колісниця”) – широкий шлях до порятунку. В махаяні припускалася можливiсть набуття нірвани й мирянами, що дотримуються обіти духовного вдосконалення під керівництвом бодхісаттви. Мирянам давався простіший етичний кодекс поведінки. Він зводився до дотримування пяти перших заповідей. Разом з тим, в махаяні отримала великий розвиток культова практика.

Культові практики махаяни повязані з вшануванням бодхісаттв і святих, будд. В країнах буддистської традиції розповсюджені їх скульптурні зображення. Застосовуються жертвоприношення, які зазвичай проводяться у храмах. Буддисти використовують спеціальні молитви (мантри).

Махаяна – це “північний буддизм”, оскільки вона отримала розповсюдження в країнах, що знаходяться на північно-захід від прадержави – в Кореї, Японії, Непалі, Бірмі.

Але є ще і третій напрямок в буддизмі – ваджраяна (“Бріліантова колісниця”), або тантризм (від лат. хитросплетіння, магія, тайне знання). Ця тайна течія зародилася в Індії в середині І ст.н.е., та погано вивчена. Її можна охарактеризувати як різновид махаяни, що покрита оккультним, містичним й магічним туманом.

Шлях буддизму по країнам Азїi починається ще до нової ери. З III ст. до н.е. буддизм зявився на територiї Центральної Азiї (теперишнiй Таджикистан й Узбекистан), з I ст. н.е.— в Китаї, з II ст. — на пiвостровi Iндокитай, з IV ст. — в Кореї, з VI cт. — в Японiї, з VII ст. — в Тибетi, з XII ст. — в Монголiї. Використовуючи свiй головний принцип — не порушувати складенi культурнi традицiї рiзних країн i народiв й намагатися зростатися з ними, — буддизм швидко прижився всюди та, привившись до древа мiсцевої культури, дав новi побiги. Наприклад, у Китаї цей процес почався з V—VI ст.ст. В VIII— IX ст.ст. там успiшно розповсюджувалися вже два чисто китайських напрямкiв буддизму — школа чистої землi будди Амiтабхи та школа чань. В Японiю буддизм проник уже в китайському обличчi. Китайськi школи тяньтай, хуаянь-цзун, школа чистої землi будди Амiтабхи та чань завоювали Японiю, став школами тендай, ке-гон, амiдаїзма та дзен.

В кожному регiонi розвивалися своя власна буддистська символiка та буддистськi обряди — шанування святих мiст, календарнi свята, обряди життєвого циклу, пiдпитанi мiсцевими традицiями. Буддизм увiйшов у кров i плоть багатьох народiв, став часткою їх повсякденного життя. Вiн змiнив мiсцевi традицiї, але й сам претерпiв змiни. Буддизм сприяв розквiту культури цих країн — архiтектури (будiвля храмiв, монастирiв i ступ), мистецтва (буддистська скульптура й живопис), а також лiтератури (поезiя, що надихається iдеями дзен-буддизму).

З ослабленням впливу великих монастирiв, якi в епоху розквiту буддистської цивiлiзацiї були свого роду “державними у державi”, головну роль у життi буддистiв стали вiдiгравати невеликi мiсцевi монастирi та храми. Влада почала бiльш активно втручатися в релiгiйнi справи сангхи. Особлива ситуацiя склалася в Тибетi, де утворилася теократична держава пiд керiвництвом голови “жовтошапочної” школи гелукпа далай-лами, що був i релiгiйним, i державним лiдером. Лами доносять послання Будди та вiдчиняють його сенс учням, тому їх шанують як непогрiшимих божеств, вiра в яких важливiша за знання буддистських догматiв.

Буддизм в Українi репрезентують бiльше 30 громад, що нараховують близько 500 членiв i 10 000 симпатикiв. Але буддизм поширюється в Українi переважно в модернiзованих формах (дзен-буддизм, нiтерен, рiзнi школи тибетського буддизму).

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21



Скачать файл (2431 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации