Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Додонова Р.О., Мозговий Л.І. (ред.) Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, релігієзнавство - файл n1.doc


Додонова Р.О., Мозговий Л.І. (ред.) Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, релігієзнавство
скачать (2431 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc2431kb.23.01.2013 18:36скачать

Загрузка...

n1.doc

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21
Реклама MarketGid:
Загрузка...

Література


Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета (Любое издание).

Академічне релігієзнавство. Підручник / Під ред. А.Колодного. – К.: Світ знань, 2000. – С. 372 – 379.

Кислюк К.В., Кучер О.Н. Религиоведение. Учебное пособие для студ. вузов. – Харьков: Консум, 2002. – С. 192 – 224.

Чернышев В.М. Религиоведение. – К.: О-во любителей православной литературы им свят. Льва, папы Римского, 2003. – С. 170 – 183.

Колодний А. Християнство// Релігієзнавчий словник/ За ред. проф. А.Колодного та Б.Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – С. 367 – 368.

Христианство// Христианство. Энциклопедический словарь в 3 томах. Т.3. – М.: “Большая российская энциклопедия”, 1993. – С. 395 – 459.

Аверинцев С.С. Християнство// Софія-Логос. Словник. 2-е вид. – К.: Дух і літера, 2004. – С. 227 – 237.

Александр Мень. История религий. В поисках Пути, Истины и Жизни. В 7 т. Т. 7: Сын человеческий. – М.: СП «Слово», 1992.

Миркина З., Померанц Г. Великие религии мира. – М.: “РИПОЛ”, 1995. – С. 110 – 152.

Болотов В.В. Лекции по истории Древней Церкви в 4-х т.т. Т. 2 – 4. – М.: Свято-Преображенский Вааламский монастырь, 1994 (репринтное изд.).

Поснов М.В. История христианской Церкви (до разделения церквей – 1054). – К.: Путь к Истине, 1991.

Свенцицкая И.С. От общины к Церкви. – М.: Политиздат, 1985.

Свенцицкая И.С. Тайные писания первых христиан. – М.: Политиздат, 1980.

Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. 3-е вид. – К.: Наукова думка, 1997. – С. 85 – 88.

Радугин А.А. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии. Курс лекций. – М.: Центр, 1999.

Лекции по истории религии. Учебное пособие/ Научн. ред. А.Н.Типсина. – СПб.: Лань, 1997.

Библейская энциклопедия. – М.: Российское Библейское общество, 1996.

Религия в истории и культуре/ Под ред. Г.М.Письманика. – Пермь: “Кнрижный двор”, 1995. – С. 113 – 120.

Тема 7. Православя
План
1. Загальна характеристика православ’я.

2.Віросповідні і культові особливості православ’я. Вплив православ’я на розвиток загальнолюдської та національної культури.
1. Загальна характеристика православ’я.

Православя є напрямком християнства, внутрішня історія якого найбільш драматичніша (з релігієзнавчої та історичної точок зору), кількість послідовників, порівняно з гілками західного християнства – (католіцизмом та протестантизмом), – найменша (вона складає 300 – 350 млн.), а духовно-моральний вплив на соціальні процеси у різних країнах світу, – найпотужніший.

Православна віра здебільшого поширена у регіонах, у яких мала вплив візантійська імперска культура (у період її найбільшого розвитку), - на Близькому Сході, в Греції, Болгарії, Сербії, на Кавказі (у Грузії), у східних словян (Київська Русь), на Півночі Африки. Алє пізніше “східне християнство” пускає коріння в інших етносів, зокрема, у фінів, північних американців, японців. На цей час світове православя виявляється як дуже складний, неоднородний релігійний феномен. Він включає (до свого складу) шіснадцять автокефальних Церков: Александрійську (Египет та деякі країни Африки), Антіохийську (Сірія, Ліван), Ієрусалимську (Палестина), Російську (до канонічної теріторії якої належить і Україна), Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Кіпрську, Елладську (Греція), Албанську, Чеську, Словацьку, Американську та Константинопольску. Самостійність в їх управлінні, тим не менш, не перешкоджає єдності Церкви, яка є єдною во Христі та вірі в Нього. Формально головою всіх православних Церков є патріарх Константинопольський (Турція), який має тітул вселенського, алє найважливіші для всієї Церкви рішення приймаються соборним розумом, тобто органом, де представлені всі православні автокефалії.

Перед тим, як ознайомитися з ним, необхідно зупинитися на самому терміні. Сама течія у християнстві, що позначається терміном “православя”, виникла на Сході, тобто у східній частині Римської імперії, у Візанії. Тут культурно-ідеологічний та мовний ареали здебільшого були грецькими (давньогрецькими), тому слово  є органічним до змісту тих релігійно-докринальних пошуків, які разгорталися в період з II по VIII століття на теренах Візантії. Перш за все, їм позначався еталон у справах істиної віри, згідно з яким розглядалися ті чи інші вчення про Бога, Його атрибути, смисл тексту Святого Письма тощо, які виникали у Церкві, у віки її догматичного, культового та організаційного становлення. О - це уявлення про автентичну віру всієї Церкви, на противагу -ї, тобто, різноманіттю думок (про Бога, про шлях спасіння) єретиків. Значно пізніше, на час розколу (великої схізми) Церкви, згаданий термін закріпився за “східною Церквою”, тобто вживався (та вживається) як її самоназва.

2. Віросповідні і культові особливості православ’я. Вплив православ’я на розвиток загальнолюдської та національної культури.

До феномену православя доцільно підійти таким чином, щоб масимально торкнутися всіх його аспектів.

По-перше, православя виявляє себе у джерелах свого віровчення. Мова йде про Святе Письмо та Священний Переказ. Обидва джерела віри та благодаті розглядаються в едності та взаємодоповнюють один одного. Існує богословьска думка про те, що Священний Переказ має нормативний характер за рахунок того, що в ньому розкриваються істини віри, проголошені у Святому Письмі. До складу Переказу входять: “апостольскі настанови”, визначення віри та рішення перших сімох Вселенських Соборів і декільнох помісних соборів, стародавні тексти богослужіннь, праці святих отців, молитовні канони, монастирські устави, акти, в яких проголошено канонізацію святих. Все це формує певну традицію, де акумулювався духовний досвід Церкви, досвід, конститутивний щодо віросповідної практики сьогодення.

По-друге, православя репрезентує себе через догматику. У цій площині воно визнає непорушним Нікео-Константинопольський символ віри (див. тему “Загальна характеристика християнства”), прийнятий на двох перших Вселеньских Соборах (тоді ще єдиної Церкви). Ця догматична основа православної віри всіляко захищалася від єретичних уявленнь, які супроводжували життя Церкви протягом формування “символу”. Він залишається таким і зараз, бо у православній богословській думці існує уявлення про неможливість догматичного розвитку, на відміну від римо-католицтва чи течій у протестантизмі. Інакше кажучі, отці перших семи Соборів дали повне (раціональне) визначення догматам, гарантуючиїх подальше расповсюдження та популярізацію. Наприклад, іконічно-художнім виразом догмату про Святу Трійцю (триєдність Бога) є відома ікона Андрія Рубльова.

По-третє, православя слід визначити як культову систему. Культова практика дає найвиразливіші форми (інтерпретації) положень самого віровчення. Культові дійства зосереджені на богослужінні як колективному спілкуванні церковної громади з Богом. Останнє має три кола: добове, тижневе та річне. Кожний із них включає до свого складу принципові для цієї віри події: як з Священної історії Старого Завіту, так і з Нового Завіту. Наприклад, тижневі богослужіння присвячені: у понеділок – “силам небесним”; у вівторок – пророкам Старого Завіту, і насамперед, Іоану Хрестителю; у середу та пятницю Церква пригадує факт зради Іудою Іскаріотом – Ісуса Христа, Його великі страждання і хрестну смерть; у четвер – прославляє апостолів, алє особливу пошану надсилає святителю Миколаю Чудотворцю з Мір Лікийських; у суботу шануються всі святі. На сам кінець, і це свято є основаю, всіх богослужбових кіл, наступає неділя, - день Воскресіння Ісуса. До цієї події логічно збігаються всі інші, бо вона репрезентує найвищій сенс православного християнства як такого. Далі, розглядаючи культову систему у православї, необхідно звернути увагу на структуру та хід богослужбової практики, яка складається з молитов (у яких Церква просить помилування чи шанує Бога), духовних співів, поклонів, хрестних знамень і таїнств.

Таїнства становлять найважливішу ланку у культовій практиці православя. Звісно, що таїнство тлумачиться як священна дія, котра дає віруючому (від Бога через Його благодать) духовні дари. Принаймі, цє містичне дійство відбувається таким чином, що всі мають змогу бачити його форму. Зміст же всіх сімох таїнств, що встановила православна Церква, треба пояснювати розглядаючи їх окремо та послідовно.

Так, таїнство хрещення є першим кроком людини до християнського життя (життя вічного, з Господом Ісусом Христом). Вважається, що будь-яка людина несе на собі тягар гріха прабатьків (Адама та Єви), тому водне хрещення (во імя Отця і Сина і Святого Духа) залишає їх позаду, спрямовуючи душу до богосинівства, тобто повноцінного церковного життя. Наступне таїнство це миропомазання. Воно є ритуалом у межах якого священиком здійснюється помазання людини миром (освячена особливим засобом олія). При цьому віруючий отримує від Бога благодатну силу, що знадобиться йому у земному житті. Найбільш важливішим таїнством у православному культі вважається таїнство Євхаристії або причастя. Всі члени церковної громади зацікавлені в особливому ставленні до Бога. Це ставлення виражається як у спроможності принести Богу свої гріхи (визнання особистих гріхів, глибоке каяття в них та відпущення їх Богом через священнослужителя становить зміст таїнства сповіді, яке здійснюється перед таїнстівом причастя), так і у спроможності з чистою душею прийняти Тіло та Кров Ісуса Христа, - в знак єднання з Ним. Таке містичнє єднання богословськи визнається реальним єднанням душі людини з Богом, дійсною підготовкою її як цілісності, - до особистого воскресіння. У пракиці православної Церкви існує, також, таїнство маслосвяття (соборування). Це таїнство змістовно повязане з тим, що будь-яка людина (при тому, що вона – хвора) може тілесно та духовно одужати. Прагнення людей до зцілення задовольняється і цим таїнством. Церква здійснює його декілька разів: протягом постів, коли людина хворіє чи помирає. Природньо, що всі ці дії повинні виконувати не звичайні люди, а лише ті, хто досяг певного ступеню духовної зрілості, хто може виконувати функції служителя культу та бути пастирем. У такому разі православна Церква здійснює таїнстіво священства. Чоловік, що потрапляє на служіння проходить особливий ритуал, в якому діючий Єпископ (архієпископ, митрополит) символічно залучає його до апостольского служіння. Ця людина, по молитвах Церкви, отримує благодать від Бога на священницьку діяльність. Окреме таїнство, що встановлено у Церкві, - це таїнство шлюбу. Оскільки християнство дає людині вибір шляху спасіння (чи то чернецтво, чи то шлюбне життя), Церква повинна освятити відносини між чоловіком та жінкою, якщо вони розділяють почуття одне одного, готові виховувати дітей у дусі християнского морального ідеалу, допомагати один одному на шляху до Царства Божого. Недарма сімя у православній традиції тлумачиться як “мала Церква”, тобто містичне поєднання людей у одного “тіла”.

Всі ці священні дії здійснюються у храмі (домівці Божої). У православї існує специфічний канон будівлі цих культових споруд. Загальнохристиянске уявлення про храм таке, що він символізує корабель, на якому пливтимуть віруючі крізь бурхливе життєве море (море гріхів). Кормчи цього корабля – сам Ісус Христос. Тому, з давніх пір християни будували храми у вигляді скінії, хрестообразні та у вигляді кола (яке символізує вічність). В Київській, Московській Русі, потім в імператорський період, склався своєрідний стиль у храмобудуванні. Якщо спочатку ктітори будували храми під впливом візантійських зразків, то потім почався пошук самостійних рішень. У цьому сенсі, ні з чим не сплутаєш будівлі Софії Київської, храм Покрова на Нерлі, ансамбль храмів Московського кремля та Київо-Печерської лаври, храм Христа-Спасителя (відновлений).

Внутрішнє вбрання православного храму малює в душі віруючого сожети священної історії: від події створення Богом світу та перших людей – до Страшного Суду всього людства. Так, у фресках, іконах, хоругвях зображені Ісус Христос, Богородиця, апостоли, канонізовані Церквою святі. Окрім того, у православному храмі знаходяться: зображення розп'яття Спасителя (хрест), священні реліквії, мощі святих. Уесь простір цієї культової споруди розбито на три частини: 1) алтар, де знаходиться престол з жертовником; 2) середня частина, де збирається паства для молитов; 3) притвор, у якому в стародавні часи знаходилися ті особи, хто готувався до вступу у Церкву (оглашенні), ті, хто проходив каяття, та відлучені від причастя. Алтар як найважливішу частину храму, відділяє від інших його частин, так званий іконостас. Він містить у собі ікони храмові (на честь Бога, матері Божої чи святих, – кому він присвячений), ікони дванадцятьох великіх свят, зображення Таємної вечері тощо. Перед іконами запалюють лампади та свічки. Найголовніше – перед іконами здійснюють молитви (храмові та вдома). Іконошанування становить один з найважливіших елементів культу, остаточно встановлений на VII Вселенському соборі (787 р.). Православний храм має ще декілька важливих рис. По-перше, цє його орієнтація. Храм будується алтарною частиною на Схід, прицьому вісь храму чітко визначається щодо сходу сонця у день, в честь якого святого він будується. Далі – його куполи (які прикрашаються хрестами). Вони символізують (якщо купол один) голову Церкви – Ісуса Христа, (якщо ії пять) – Христа та чотирьох апостолів-евангелістів, (з дванадцятьма “головами”) – собор всіх апостолів тощо. До будівлі храму надходить також дзвінниця. Розташовані тут дзвони “оголошують” навкруги про початок богослужіннь, про найважливіщі місця у самому богослужінні (напр. час, коли читають Евангеліє), про піст чи свята, що приходять. На всякий випадок у православній Церкві існує свій дзвін.

Суттєву рису в житті православної людини складає піст. Традиційно у церковному році мають місце чотири пости. Перший – це різдвяний; другий – “великий” (який триває сорок шість днів на згадку про те, що сам Ісус тримав піст сорок днів у пустелі та Його останні страждальницкі дні на землі); третій – на честь верховних апостолів Петра та Павла, на сам кінець року – піст на честь Матері Божої, т.д. “успенський”. Усі пости повинні підготувати віруючого до найважливіших свят, перш за все – до Воскресіння Ісуса Христа. Тому, піст, “великий піст” зокрема, є часом внутрішнього відновлення людини, позбавлення нею гріховного єства та народження нового. На тлі традиційних уявлень про праведне життя, що склалися у православ’ї (нагадаємо, воно зафіксоване як у Святому Пісьмі, так і у Священному переказі), піст передбачає не тільки утримання від вживання їжи, але й особливі молитовні канони, знайомство з творіннями отців та вчителів Церкви, думки про вічне життя, поклони, дії, що опрямовані на поширення добра у світі. Окрім цього, в продовж всього церковного року (за винятком декількох тижнів – різдвяних святок, мясного та сирного та “світлого”), віруючи повинні дотримуватися посту у середу і пятницю. Ці дні є днями шанування Ісуса Христа.

При знайомстві з православям неможливо залишитися осторонь від такого важливого факта в його існуванні як чернецтво. Свій специфічний вигляд воно отримало ще у стародавні часи, з прикладу, яким збагатили досвід християнського життя св.Антоній Великий та св. Пахомій Великий (кінець III – початок IV ст. по Р.Х.). Якщо перший сформував шлях чернецького життя анахоретського типу (усамітнене життя), то другій створив шлях спільножитного (кіновійного) чернецького життя. У православї довгий час існували обидва напрямки, алє в останні століття аскетичний досвід отримується здебільше у монастирі, під керівництівом духовного свідомих ченців. Ченці як прихильники життя, зорієнтованного на ідеал – Ісуса Христа, зрікаються від світу (власності, імені та шлюбу) та впроваджують аскетичні зусилля щодо реалізації бажаного ідеалу. Слід відмітити, що у деяких православних Церквах культувується т.з. старецтво як інститут, за допомогою якого вдосконалюється духовне життя ченців та мирян. Відомо, що великий вплив на життя російського та українського народів здійснювали старці Оптіної і Глинської пустель, Київо-Печерської і Троїце-Сергієвої лавр, Святогірського та багатьох інших духовних центрів.

Питання для самоконтролю


1. Як ви розумієте термін “Православя”?

2. Які головні риси притаманні православній вірі?

3. Де поширене православя?

4. Як організаційно створено православну Церкву?

5. Чи існує у православї голова Церкви на кшалт Папи Римського?

6. В чому зміст православного “символа віри”?

7. Які структурні елементи входять до культу Православної Церкви?

8. Що таке православний храм?

9. Що Вам відомо про православні свята?

10. Чи має православне чернецтво якісь відмінності?

11. В чьому полягає сенс соціального вчення Православної Церкви?

12. Дайте загальну характеристику православної віри.
Тематика рефератів:

  1. Хрещення Київської Русі – православний вибір.

  2. Проблема мученичества та святості в православ’ї.

  3. Андрій Первозданний – апостол східних слов'ян.

  4. Православ’я і національне відродження України.

  5. Православні таїнства та їх місце в доктрині.



1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21



Скачать файл (2431 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации