Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Основи наукових досліджень і технічної творчості - файл n1.doc


Реферат - Основи наукових досліджень і технічної творчості
скачать (97.4 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc496kb.02.06.2010 12:09скачать

Загрузка...

n1.doc

  1   2   3   4
Реклама MarketGid:
Загрузка...
ВСТУП

Науково-технічний прогрес безперервно підвищує вимоги до випускників вищої школи. Головні якості молодого спеціаліста - його творчий науково-технічний потенціал, здатність самостійно ставити і вирішувати питання вдос­коналення технології і устаткування, створення нової техніки. Тому в вузах держави створюють максимум умов для самостійної науково-дослідної роботи майбутніх спеціалістів, яка є в даний час однією з важливих форм навчального процесу. Наукові дослідження впливають на зростання суспільного продукту. Результати наукових досліджень є проміжним, а нерідко і кінцевим продуктом виробництва. В загальному обсязі виробництва швидко зростає наукомістка продукція, яка є результатом впровадження нових наукових технологій. Якість товарів, їх асортимент, техніко-економічні показники є втіленням науково-виробничого потенціалу.

В даний час серйозна увага приділяється технічній творчості студента, особливо її вищій формі - винахідництву. Задача вузу в тому, щоб у кожного молодого спеціаліста розвинути інтерес до винахідницької діяльності, визвати в нього потребу наукових пошуків нових технологічних рішень, навчити творчо застосовувати отриманні знання. Життя вимагає організації масового навчання основам наукових досліджень на державній основі в системі вищої школи. Зва­жаючи на це в багатьох вузах, в т.ч. і в нашому університеті було введено в на­вчальний план дисципліни "Основи технічної творчості" і "Основи наукових досліджень" окремо, потім ці курси об'єднали і зараз предмет називається "Ос­нови наукових досліджень і технічної творчості”.

Предметом курсу є методологія наукових досліджень і методика дослі­дження конкретних проблем народного господарства на основі загальнонаукових та емпіричних методичних прийомів певної науки, що дає змогу досліджу­вати технологічні процеси і їх спорідненості і відмінності.

Виходячи з кваліфікаційних професійних характеристик та вимог до фахі­вців з вищою освітою, вони повинні поєднувати в собі знання бакалавра, магіс­тра та дослідника, які здобуваються при виконанні науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі та аспірантурі.

Таким чином, основним завданням при підготовці інженерів для харчової промисловості є:

вивчення методології наукових досліджень та застосування її в підприєм­ницькій діяльності;

оволодіння методами і прийомами самостійного розв'язання наукових за­дач на виробництві тау наукових установах;

набуття трудових навичок у застосуванні наукових методів при розв'язанні виробничо-технічних завдань;

впровадження досягнень науково-технічного прогресу у практику підпри­ємницької діяльності з найменшими витратами і найбільшою ефективністю у бізнесі.

Отже, завдання наукових досліджень у підготовці наукових кадрів полягає у вихованні та навчанні активних, всебічно розвинених фахівців виробництва та бізнесу.

Організовує наукову роботу студентів випускаюча кафедра, яка є базовим методичним центром по роботі з студентами. Для керівництва науковими дос­лідженнями вона призначає наукового керівника (одного на 4-5 студентів).

Наукову роботу аспірантів у вищих навчальних закладах, наукових уста­новах організовує спеціальний підрозділ. Кожному аспіранту Вченою радою за­тверджується науковий керівник, який протягом строку його навчання і напи­сання дисертації, аж до захисту її на здобуття вченого ступеню кандидата наук, надає аспіранту постійну допомогу.

Виконання науково-дослідної роботи студентами і аспірантами передбачає вивчення основ наукових досліджень, зокрема поняття науки, методики науко­вих досліджень при виконанні їх самостійної роботи над літературними джере­лами, плануванням та організацією наукового експерименту, обробки експери­ментальних даних.

Після вивчення лекційного курсу "Основи наукових досліджень" студенти повинні набути навичок у реферуванні літератури, складанні плану наукової статті, обґрунтуванні теми дослідження.

Засвоєння знання з методології наукових досліджень студенти застосову­ють при вивченні інших дисциплін, при виконанні науково-дослідної роботи, узагальнення її результатів, апробації достовірності дослідження.

Кожен студент під час виробничої практики, крім загального завдання, пе­редбаченого програмою практики, виконує завдання дослідного характеру, які видає керівник. Виконання завдання відображається в окремому розділі звіту про проходження практики і може використовуватись в інших видах НДРС, зо­крема у доповідях та інформаціях на семінарах, при написанні курсового прое­кту, дипломного проекту або роботи.

У курсових роботах із загальнотеоретичних та спеціальних дисциплін сту­денти використовують елементи наукових досліджень у формі наукового по­шуку, готують огляд літератури і розробляють пропозиції, що містять елементи новизни з теми роботи. Ці елементи, відображені у курсових роботах (проектах) студентів, мають бути розширені у майбутній дипломній роботі.

ТЕМА № 1 ОСНОВИ НАУКОЗНАВСТВА

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано з природ­ним процесом розподілу суспільної праці, зростання інтелекту людей. Наука, яка є основною формою пізнання світу, створюється на основі єдиної, логічно чіткої системи знань. її функцією є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про навколишню дійсність.

Наука - система знань об'єктивних законів природи, суспільства і мислен­ня, яка безперервно розвивається. Вона створюється людиною за допомогою відповідних методів пізнання і виражається в точних поняттях, достовірність яких перевіряється і доводиться суспільною практикою. Поняття науки грунту­ється на її змісті і функціях у суспільстві.

Змістом науки є:

теорія, як система знань, що є формою суспільної свідомості та досягнень інтелекту людей;

суспільна роль в практичному використанні рекомендацій для виробницт­ва благ, які є життєвою потребою людей.

Головна функція науки - пізнання об'єктивного світу, щоб його вивчити і при можливості вдосконалювати. У розвиненому суспільстві важливою функці­єю науки є розвиток системи знань, які сприяють найраціональнішій організації та використанню виробничих сил. Вона включає ряд конкретних функцій:

пізнавальну - задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і сус­пільства;

культурно-виховну - розвиток культури, гуманізація виховання та форму­вання нової людини;

практично-діючу - вдосконалення виробництва і системи суспільних від­носин, тобто безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва.

Поняття науки слід розглядати з трьох основних позицій.

по-перше - з теоретичної, як систему знань, як форму суспільної свідомос­ті;

по-друге, як певний вид суспільного розподілу праці, як наукову діяль­ність, пов'язану з цілою системою відносин між вченими і науковими устано­вами;

по-третє, з позицій практичного застосування висновків науки, тобто її су­спільної ролі.

Виникнення науки тісно пов'язано з процесом розподілу суспільної праці. І хоч слово "вчений" виникло лише в першій половині 19 століття, ця сфера людської діяльності набагато раніше стала особливим заняттям певних осіб.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особли­вості їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, які об'єднуються у три великі групи наук:

природничі (фізика, хімія, біологія та ін.);

суспільні (економічні, філологічні, історичні);

науки про мислення (філософія, логіка, психологія).

Наука є засобом передбачення наслідків людської діяльності. Найважли­вішим завданням науки є також її активний пошуковий характер. Вона повинна постійно змінюватись і розвиватись, знаходити нові рішення і результати. Нау­ка вказує людям як зробити те, що вони хочуть зробити. Якщо наука не виявляє раціональних шляхів вирішення практичних завдань, то вона не може відпові­дати потребам, якими зумовлений її розвиток. Отже наука є не тільки системою наукових знань, що пояснює світ, а одночасно і засобом, методом його зміни і перетворення. Будь-яка наука є діалектичною єдністю теорії і методу. Без мето­ду вона немислима, так само як і без теорії. Не існує абсолютної науки, тобто відірваної від потреб матеріальних відносин і виробництва.

Наука - це динамічна система знань, які розкривають нові явища у суспі­льстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людей.

НАУКОЗНАВСТВО ТА ЙОГО РОЗВИТОК

Сукупність знань про науку зумовило формування нової науки - наукоз­навства, науки про науку.

Наукознавство - це вчення про загальні закономірності розвитку і функці­онування науки як системи знань. Наукознавство у логічному, соціологічному, політичному, економічному, психологічному та інших аспектах відображає те загальне і суттєве, що характерне для різних наук, їх взаємозв'язок, а також відносини між теорією науки, з одного боку, і технікою, виробництвом і суспільством з другого.

Вивчення історії розвитку науки допомагає уникнути хибних течій в науці.

Історія науки - це поступове і послідовне накопичення наукових знань, які показують розвиток науки і техніки. Першоджерелом науки є практика людських стосунків. Спочатку знання носили практичний характер. Основою зародження науки є міфологія. Для виникнення науки необхідні були певні умови: високий рівень розвитку виробництва і суспільних відносин Передумови до виникнення науки склались в б ст. до н.е. в стародавній Греції, де виникли перші теоретичні системи (Фалес, Демокрит), які пояснювали дійсність через природні починання в протилежність міфології. На перший план ставились об'єктивність, логічна впевненість. Наука стародавньої Греції (Аристотель) дала перше описи закономірностей природи, суспільства і мислення. В цей же час були створені теоретичні основи геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрології Щтоломей).

Наука в сучасному розумінні створювалась в 16-17 століттях під впливом потреби виробництва, яке розвивалось.

Революція в науці - це перерва поступовості, розрив формально-логічної послідовності розвитку, стрибок в історичному русі знань. Наукова революція зламує існуючі наукові уявлення, здійснює перегляд фундаментальних понять і приводить до народження нових відкриттів нової системи знань, що є рушій­ною силою у розвитку техніки.

Перша науково-технічна революція (15-17 ст.) відкинула систему Аристо­теля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зу­силлями Коперніка, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та інших вчених ство­рила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується масштабним розвитком промис­лового виробництва. На зміну феодальній суспільно-економічній формації при­йшла капіталістична, що характеризується розвитком продуктивних сил і ускладненням виробничих відносин.

Друга науково-технічна революція (19 ст.) зруйнувала метафізичні ідеї не­змінності природи атомістичною теорію і періодичним законом у хімії, вченням про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинною й еволюцій­ною теорію в біології. Вплив науки ще більше виявляється у розвитку продук­тивних сил, з'являються нові галузі виробництва, загострюються суперечності з виробничими відносинами у суспільстві.

Третя науково-технічна революція (з кінця 19 ст.) почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світо­сприймання, яка характеризується кількісними фізичними властивостями мік-росистем. Розпочалася у фізиці, поширилася потім на хімію, теоретичну і тех-

нічну кібернетику, космознавство та інші науки. До середини 50-х років вона охопила біологію і набула, таким чином, загального характеру.

Розвиток науки і техніки пов'язаний з ускладненням методів і форм науко­вих досліджень, використанням складної апаратури (атомних реакторів, ма­шинних комплексів). В сучасних умовах масштабні наукові дослідження про­водяться великими колективами, а вчений є їх активним учасником. Таким чи­ном, науково-технічна революція зумовила індустріалізацію науки.

У сучасному наукознавстві визначились певні розділи науки, зокрема, такі як загальна теорія науки, історія та соціологія науки, теорія наукового прогно­зування, планування і управління науковими дослідженнями, наукова організа­ція праці, наука і право, мова науки, класифікація наук тощо.

Отже, наукознавство, узагальнюючий світовий досвід розвитку науки, ак­тивно впливає на інтеграцію вітчизняної науки з науковими системами інших високорозвинених країн, сприяє її вдосконаленню, задоволенню життєвих пот­реб людей,

СТРУКТУРА І КЛАСИФІКАЦІЯ НАУКИ

Наука як система знань має специфічну структуру, включаючи ряд елемен­тів.

Головним складовим елементом науки є наукові закони, які мають відпові­дати законам об'єктивного світу, бути їх більш менш точним відображенням. Тому наукова думка розвивається не випадковими стрибками, а підпорядкована у своєму розвитку ряду етапів:

описовий - пов'язаний із збиранням фактів та їх первинним групуванням;

логіко-аналітичний - кількісний аналіз фактів і поєднання якісних і кількі­сних (математичних) методів наукового пізнання.

Отже, кожна наука разом з законами включає в себе, з одного боку, факти і дані досвіду, а з другого - певну систематизацію знання - теорію.

Факти становлять реальну основу всіх висновків і узагальнень вчених. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існу­вати жодна наука. Факти стають складовою частиною наукових знань лише то­ді, коли вони виступають у систематизованому, узагальненому вигляді є осно­вою підтвердження законів дійсності. Закони і факти в науці набувають певної інтеграції і служать базою для більш широких наукових узагальнень за умови, шо вони відображені у теоріях.

Теорії відображають об'єктивні закономірності розвитку природи і суспі­льства. Без теорії вчений не може скласти методику дослідження, оскільки тео­рія включає в себе зміст методу. Одночасно теорія може виступити як функція методу при створенні нової теорії цієї або іншої науки. Кожна теорія заміню­ється в подальшому більш глибокою теорією. Проте, якщо теорія пройшла на­дійну експериментальну перевірку, то вона ніколи не відкидається повністю, а зберігає своє значення в цій науці. Отже теорія - це система узагальненого знання, пояснення різнобічності подій, ситуацій, що відбуваються у природі чи суспільстві. Теорія безпосередньо пов'язана з практикою, яка ставить перед пізнанням завдання і вимагає їх вирішення. Тому практика входить органічним елементом до теорії. Критерієм істинності теорії є практика господарської діяльності людей, змін у природі, суспільстві.

Крім того, у науці розрізняють такі елементи як принципи та постулати.

Принципи тісно пов'язані із законами. Вони спеціально створюються у процесі систематизації знань, але на відміну від законів, об'єктивно у природі не існують. Принципи можуть виступати у формі постулатів, тобто попередніх припущень, які є основою для великих теоретичних узагальнень.

У змісті науки важливе місце належить її класифікації.

Розвиток наукових знань є рухом від єдиної нерозчленованої науки старо­давності до складної системи спеціалізованих знань у всіх сферах людської дія­льності. Класифікація наук здійснюється разом з формуванням наукових знань.

Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за погодженням з Міністер­ством освіти та науки України затверджено класифікацію наук. Основні галузі такі:

  1. Фізико-математичні науки. 14. Медичні

  2. Хімічні науки 15. Фармацевтичні

  3. Біологічні 16. Ветеринарні

  4. Геологічні 17. Мистецтвознавство

  5. Технічні , 18. Архітектура

  6. Сільськогосподарські науки 19. Психологічні науки

  7. Історичні 20. Військові

  8. Економічні 21. Національна безпека

  9. Філософські 22. Соціологічні

  1. Філологічні 23. Політичні

  2. Географічні 24. Фізичне виховання та спорт

  3. Юридичні 25. Державне управління

  4. Педагогічні

Названі галузі підрозділятися на групи спеціальностей, яких в даний час близько 500 (497). Технічні науки складаються з 26 груп спеціальностей, з яких група під назвою «Технологія продовольчих продуктів» представлена такими спеціальностями:

Технологія хліба, макаронних і кондитерських виробів

-// - // - //- зернових, бобових, круп'яних продуктів і комбікормів

-// - // - //- зберігання зерна

-// - // - //- м'ясних, молочних і рибних продуктів

-// - // - //- цукру і цукристих речовин

-// - // - //- жирів, ефірних масел парфюмерно-косметичних продуктів

-// - // - //- продуктів бродіння і біологічно активних напоїв

-// - // - //- виноградних і плодово-ягідних напоїв та вин

-// - // - //- чаю, тютюну і тютюнових виробів

-// - // - //- вітамінних, ферментних і білкових препаратів

Технічна мікробіологія

Технологія консервування харчових продуктів

Холодильна технологія харчових продуктів

Товарознавство харчових продуктів

Технологія продуктів громадського харчування Промислове рибальство. Існує ще традиційний поділ наук на фундаментальні і прикладні. Провести чітку границю між ними неможливо, але прийнято вважати, що фундаментальні науки займаються переважно вивченням явищ природи, а прикладні - застосу­ванням отриманих знань на практиці для використання ресурсів природи для потреб людини.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Які функції виконує наука?

За яким принципом науки поділяють на групи?

Які відкриття лежали в основі науково-технічних революцій?

Охарактеризуйте такі наукові поняття, як "факт", "теорія", "принцип", "постулат".

Як класифікують науки за галузями, групами спеціальностей і спеціаль­ностями?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

Ковальчук В. В., Моїсеєв Л. М. Основи наукових досліджень. - К.: Професіонал, 2004. - С 7-23.

Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень. - К.: Кондор, 2003. - С 7-33.

Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е.1. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення. - К.: Лібра, 2004. - С. 7-31.

Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень. - К.: Видавничий дім "Слово", 2003 - С 7-28.

Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. - К.: Знання, 2003. - С 11-28.

Додаткова

Білуха М. Т. Основи наукових досліджень. - К.: Вища школа, 1997. - С. 17-30.

Єріна А. М., Захожай В. Б., Єрін Д. А. Методологія досліджень. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 5-12.

П'ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій шко­лі. - К.: 2003. - С 8-14.

ТЕМА № 2 ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКИ І ПІДГОТОВКА НАУКО-

ВИХ КАДРІВ.

Організацією науки в Україні займається Міністерство освіти і науки України. Разом з науковими організаціями воно визначає напрям розвитку нау­кових досліджень та використання їх в народному господарстві.

Міністерства надає плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді Украї­ни на затвердження та забезпечення фінансування із державного бюджету або інших джерел.

Вищим науковим центром держави є Національна академія наук (НАН) України. Разом з Міністерством вона очолює і координує функціональні дослі-дження у різних галузях. НАН є державною науковою установою, об'єднує всі напрямки національної науки та підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн. Керівництво НАН України очолює Президент, який обирається загальними зборами вчених (структура: віце-президент, вчений сек­ретар, президія і ревізійна комісія). НАН складається з відділень відповідних галузей науки.

Крім НАН в Україні функціонують державні галузеві академії - Українсь­ка академія аграрних наук, Українська академія медичних наук, Українська академія архітектури і будівництва та ін. У складі галузевих академій є науко­во-дослідні інститути (НДІ) різного профілю відповідно до галузі науки. Також в Україні функціонують недержавні спеціалізовані академії, які об'єднають вчених на громадських засадах за профілем їх наукової діяльності. До них на­лежить Українська міжнародна академія оригінальних ідей, Академія інженер­них наук, Українська технологічна академія. Окремі із цих академій мають ста­тус міжнародних.

В Україні діє значна кількість галузевих НДІ, підпорядкованих міністерст­вам і відомствам. Відповідно до напрямку НДІ визначається його структура: створюються відділи, лабораторії, сектори, які очолюють провідні вчені.

Вищі навчальні заклади (університети, академії, інститути) мають спеціа­льні підрозділи, які виконують науково-дослідні роботи (НДР) за рахунок дер­жавних бюджетних і госпрозрахункових коштів. Виконують дослідження про­фесорсько-викладацькі працівники із залученням студентів, а також вчені на конкурсній основі.

Кадри науки готують вищі навчальні заклади і НДІ.

Відповідно до Закону України про освіту в Україні встановлена система наукових ступенів і вчених звань.

Випускникам коледжу, інституту, університету за результатами кваліфіка­ційної роботи присуджується перший науковий ступінь - бакалавра відповідної спеціальності.

Випускникам інституту, академії, університету за результатами захисту кваліфікаційної роботи присуджується другий науковий ступінь - магістра.

Наукові ступені кандидата та доктора наук присуджується спеціалізова­ними вченими радами вищих навчальних закладів за результатами захисту ди­сертацій на здобуття наукового ступеню кандидата або доктора наук.

Вчені звання доцента, професора, старшого наукового співробітника (с.н.с.) присвоюються Вченими радами вищих навчальних закладів у тому ви­падку, якщо вони працювали в науково-дослідному закладі не менше року на посаді завідуючого науковим відділом, науково-дослідницьким сектором, лабо­раторією, мають не менше 10 років стажу науково-педагогічної роботи, зареко­мендували себе керівниками наукових шкіл і мають учнів, які захистили під їх керівництвом дисертації на здобуття вченого степеню.

Вчені, що працюють у вузі атестуються трьома вченими званнями:

на першому етапі, коли спеціаліст приступає до педагогічної роботи у вузі – асистент

кандидати наук, які мають певний стаж роботи у вузі і проявили себе як здібні педагоги і вчені, обираються за конкурсом радою вузу на посаду доцента

доктори наук, які мають науково-педагогічну стаж роботи у вузі, обира­ються конкретною радою вузу на посаду професора

Співробітникам НДІ присвоюється звання м.н.с. іс.н.с. Найбільш видатні вчені обираються зборами НАНУ, галузевими і громад­ськими академіями член-коресподентами і дійсними членами -академіками.

Також присвоюються звання «Заслужений діяч науки і техніки України», «Заслужений працівник вищої школи».

Для підготовки науково-педагогічних і педагогічних кадрів в Україні існує докторантура, аспірантура, магістратура.

Докторантура - вищий ступінь єдиної системи безперервної освіти. Ство­рюється при вузах, наукових установах і органах, що мають необхідну наукову і матеріальну базу. Відкриття і закриття докторантури контролюється Міністер­ством, а в установах академії наук - президентом НАН. У докторантуру прий­мають громадян України, кандидати наук, які мають наукові здобутки. З інших держав - за договорами з вузами, науковими установами, складеними на між­державній основі або приватними особами. Термін підготовки не перевищує 5 років. Тема дисертаційної роботи призначається не пізніше трьохмісячного те­рміну після зарахування. Завершується захистом дисертації на здобуття вченого ступеня доктора наук.

Аспірантура - основна форма планомірної підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. До аспірантури приймаються громадяни Украї­ни, які мають вищу освіту і кваліфікацію магістра. Термін навчання з відривом від виробництва не перевищує 3-х років, без відриву - 4-х років. Завершується захистом дисертації на здобуття вченого ступеню кандидата наук. Вчений сту­пінь кандидата наук присуджується особам, які мають вищу освіту, здали кан­дидатські іспити з філософії, іноземної мови і спеціальної дисципліни у відпо­відності з темою дисертаційної роботи.

Аналогічно аспірантурі функціонує магістратура, куди приймаються громадяни України, які мають вищу освіту і кваліфікацію бакалавра. Завершу­ється захистом перед спеціальною комісією роботи на здобуття звання магістра

. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Назвіть основні заклади з організації науки в Україні.

Які наукові ступені Вам відомі?

Які вчені звання Ви знаєте?

Які форми підготовки науково-педагогічних кадрів існують в Україні?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

Білуха М, Т. Основи наукових досліджень. - К.: Вища школа, 1997.– С.10-17.

Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень. - К.: Кондор, 2003. – С. 34-57.

Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень. - К.: Видавничий дім "Слово", 2003-С. 28-35.

Шейко В. М-, Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. - К.: Знання, 2003. - С. 29-38.

Додаткова

Мальцев П.М., Емельянова Н.А. Основы научных исследований. - К.: Высш. шк„ 1982.-С. 24-30.

Пілюшенко В.Л., Шкрабак 1.В., Славенко ЕЛ. Наукове дослідження: ор­ганізація, методологія, інформаційне забезпечення. - К.: Лібра, 2004. - С. 32-38.

ТЕМА № З МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Наукове дослідження - це процес вивчення певного об'єкта (предмета або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і пе­ретворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей. Процес наукового дослідження завжди здійснюється за допомогою ме­тодів, які відіграють вирішальну роль в пізнанні світу. Метод - це підхід до явищ природи і суспільства, шлях, спосіб, прийом теоретичного дослідження або практичного здійснення певного явища або процесу. Загальний метод нау­кового дослідження визначає суть дослідження, його ставлення до об'єкта, що вивчається. На основі методу визначається методика досліджень - сукупність безпосередніх заходів по реалізації досліджень.

Наукове дослідження - це цілеспрямований процес виробництва нових знань, які розкривають нові явища у суспільстві і природі, для використання їх у практичній діяльності людей. Наукові дослідження показують, що зв'язки між явищами не однакові за силою, характером і спрямованістю. Вони можуть бути істотними і неістотними, безпосередніми і опосередкованими, випадковими і закономірними, внутрішніми і зовнішніми. Тому у процесі дослідження доби­рають лише ті методи, які дають змогу правильно розрахувати і охарактеризу­вати лише суттєві зв'язки з метою їх регулювання.

Розвиток науки, успішна постановка перед наукою завдань, проведення наукових робіт, наукових досліджень, одержання практичної цінності зумовле­ні правильним розумінням і використанням основ методології наукового дослі­дження.

Методологія - вчення про структуру логічної організації методів і засобів людської діяльності. Предметом вивчення методологій наукових досліджень є поняття і методи самої науки, їх сфера застосування, обґрунтовїсть наукових результатів, осмислення досягнень науки з точки зору заг&чьнолюдської куль­тури.

В методології наукових досліджень виділяють 2 рівні пізнання:

теоретичний - висунення і розвиток наукових гіпотез і теорій, формування законів та виведення з них логічних наслідків, зіставлення різних гіпотез і тео­рій;

емпіричний - спостереження і дослідження конкретних явищ, експери­мент, а також обґрунтування, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.

Подібно до поділу об'єктивних законів на загальні і окремі, пов'язані з ро­звитком тих або інших окремих галузей знання, методологія також може бути загальною і окремою.

Загальна методологія науки - це принципи діалектики, а також теорія пі­знання, яка досліджує закони розвитку наукового знання в цілому.

Окрема методологія базується на законах окремих наук, особливостях пі­знання конкретних процесів і проявляється у здійснені, з одного боку, теорети­чних узагальнень, принципів окремих наук, а з іншого - часткових методів дос­лідження.

Теорія наукового пізнання включає три етапи послідовного розвитку дос­ліджень:

Безпосереднє спостереження ознак явищ, що відбуваються в природі і сус­пільстві за допомогою органів чуття

Абстрагування або виключення несуттєвого, а потім розкриття залежності показників явищ від основних факторів

Перевірка теоретичних висновків практикою.

У методології наукових досліджень розрізняють поняття "об'єкт" і "пред­мет" пізнання.

Об'єкт пізнання - це те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослі­дження.

Предмет пізнання - це досліджувані з певною метою властивості об'єкта.

Досліджувати можна не лише емпіричний, а й теоретичний об'єкт. Емпі­ричні (від грецького empiria - досвід) об'єкти при дослідженні поділяються на натуральні (фізичні), які існують у природі об'єктивно, незалежного від нашої волі і свідомості та штучні (включаючи технічні), що створюються волею лю­дей.

Залежно від ступеню складності вирізняють прості і складні об'єкти дос­лідження, відмінність між ними визначається числом елементів та видом зв'язку між ними.

Прості об'єкти складаються з кількох елементів.

Складні мають невизначену структуру, яку необхідно дослідити, а потім описати. Ці об'єкти досліджують методом «чорної скриньки», який полягає у пошуку взаємозв'язку між вхідними діями та реакцією об'єкта на них.

Чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим то­чнішими будуть результати наукового дослідження. Середовище - все те, що оточує об'єкт дослідження або його елементи і впливає на них. Розрізняють ма­теріальні, енергетичні та інформаційні фактори виміру.

Розрізняють такі методи наукового пізнання:

Загальнонаукові

Конкретно-наукові (емпіричні)

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних до­слідженнях. До них належить аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і мо­делювання, абстрагування і конкретизація, системний і функціонально-вартісний аналіз.

Аналіз - це уявне або практичне розчленування предмета і дослідження кожного елемента окремо у межах єдиного цілого. Коли шляхом аналізу окремі елементи достатньо досліджені, наступає наступна стадія пізнання - синтез.

Синтез - це умовне з'єднання частин предмету, розчленованого в процесі аналізу. Але синтез не є простим з'єднанням частин. У процесі синтезування ми встановлюємо взаємодії і зв'язки частин пізнання цього предмету як єдино­го цілого.

Індукція - отримання загального правила з одиничних суджень, в яких ві­дображені одиничні предмети і явища. При індуктивному методі дослідження для отримання загального знання про певний клас предметів необхідно дослі­дити окремі предмети цього класу, знайти в них загальні суттєві ознаки, які і будуть основою для знання про загальну ознаку, притаманну даному класу пре­дметів. Протилежним до цього методу є дедукція ("від загального до частково­го").

Моделювання - один з головних методів наукового дослідження, який дає змогу прискорити технологічний процес. Застосовують при вивченні техноло­гічних процесів, режимів роботи машин та апаратів. Під моделлю розуміють об'єкт, яким в процесі експерименту замінюють оригінал, таким чином, замість оригіналу (об'єкту, який нас цікавить) експерименти проводяться на моделі. Моделі бувають фізичні і математичні. У відповідності з цим розрізняють фізи­чне і математичне моделювання. Якщо модель з оригіналом мають однакову фізичну природу - фізичне моделювання (пілотні установки). Математична мо­дель - це математична абстракція, яка характеризує фізичні, біологічні, еколо­гічні і інші процеси, засновані на ідентичності математичного опису процесів в моделі й оригіналі.

Абстрагування - метод наукового пізнання, який полягає в уявному виді­ленні окремих ознак і властивостей конкретного предмету або явища, які цікав­лять дослідника й уявному відокремленню їх від більшості інших ознак, влас­тивостей, зв'язків цього предмету. Це дозволяє спростити, розглянути предмет в чистому вигляді.

Конкретизація - знаходження загального в одиничному, конкретному, ре­альний зв'язок всіх сторін предмету. Предмет вивчається різносторонньо у які­сній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного ви­вчення.

Системний аналіз - вивчення об'єкта дослідження як сукупності елемен­тів, що утворюють систему. У наукових дослідженнях він передбачає оцінку поведінки об'єкта як системи з усіма факторами, які впливають на його функці­онування.

На основі загальнонаукових методів дослідження явищ, які відбуваються у природі і суспільстві, у кожній науці сформувалися емпіричні методи (конкрет­но-наукові), що грунтуються на досвіді розвитку конкретної науки та застосу­ванні її у практичній діяльності. Будь-який метод тої чи іншої конкретної науки стосується головним чином тієї сфери діяльності, для дослідження якої він був розроблений. Звичайно, він може більш чи менш широко застосовуватися і в інших галузях знань. Але це застосування методів однієї науки, наприклад, фі­зики в інших галузях знань здійснюється в силу того, що об'єкти, які вивчають­ся відповідними науками, мають фізичні закономірності.

Конкретно-наукові (емпіричні) методи включають теоретичні і методичні прийоми досліджень. Теоретичні прийоми - використання існуючих теорій, а також створення нових теорій. До них належить: формалізація, гіпотетичний і аксіоматичний методи, створення теорії.

Формалізація - метод дослідження об'єктів, подання їх елементів у вигляді спеціальної символіки, абревіатури.

Гіпотетичний метод застосовуються при дослідженні нових технологій, економічних явищ, вивченні якість нових технологій, нового устаткування. Ґрунтується на гіпотезі - науковому припущенні, висунутому для пояснення будь-якого явища, яке потребує перевірки та теоретичного обґрунтування, щоб стати достовірного науковою теорією.

Аксіоматичний метод передбачає використання аксіом, що є доведеними науковими знаннями, які застосовуються у наукових дослідженнях у вигляді відправних початкових положень для обґрунтування нової теорії.

Створення теорій — узагальнення результатів дослідження, знаходження загальних закономірностей у поведінці об'єктів, що вивчаються, а також поши­рення результатів дослідження на інші об'єкти і явища, які сприяють підви­щенню надійності проведення експериментального дослідження.

Методичні прийоми формуються на основі загальнонаукових методів і ві­дображають особливості тієї науки, завдяки якій вони створені. Це: спостере­ження, порівняння, експеримент і впровадження результатів дослідження у практичну діяльність.

Спостереження — перший етап вивчення об'єкта. Дослідження об'єкта ві­дбувається в тому вигляді, в якому він існує в природі. Наукові спостереження ведуться за попередньо визначеним планам (хронометраж, анкетування). Від простого сприймання спостереження відрізняється активним характером.

Порівняння - встановлена подібності і відмінностей об'єктів безпосередньо або через проміжний об'єкт.

Експеримент (лат. "проба, дослід") - науково поставлений дослід відпові­дно до мети досліджень. Проводиться в умовах, які дають змогу спостерігати за ходом явища і досліджувати його в заданих умовах.

Впровадження результатів дослідження в практичну діяльність - методич­ні прийоми реалізації результатів наукових досліджень у практичну діяльність людей. Критерієм істинності результатів наукового пізнання с практика, а кри­терієм корисності такого пізнання є його переведення у нові засоби виробницт­ва, машини, апарати" чи прилади.

Отже, загальнонаукові і науково-практичні (емпіричні) методи досліджен­ня перебувають у взаємозв'язку, спрямованому на всебічне вивчення досліджу­ваних об'єктів, явищ для отримання достовірних знань про них для розвитку науки як рушійної сили суспільства.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Що вивчає методологія наукових досліджень?

Назвіть три послідовних етапи розвитку досліджень.

Дайте характеристику загальнонаукових методів наукового пізнання.

Які теоретичні прийоми досліджень Вам відомі?

Охарактеризуйте основні методичні прийоми досліджень.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень. - К.: Кондор, 2003. С. 58-87.

П'ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій шко­лі.-К.: 2003.-С. 14-43.

Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е.І. Наукове дослідження: ор­ганізація, методологія, інформаційне забезпечення. - К.; Лібра, 2004. - С. 48-82.

Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень. - К.: Видавничий дім "Слово", 2003 – С. 77-94.

Додаткова

Білуха М. Т. Основи наукових досліджень. - К.: Вища школа, 1997. — С. 34-56.

Єріна А. М., Захожай В. Б„ Єрін Д. А. Методологія досліджень. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 12-21.

Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. - К.: Знання, 2003. - С. 54-79.

  1   2   3   4



Скачать файл (97.4 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации