Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Бондаренко Л.В. Методологічні та теоретичні проблеми вивчення психології - файл n1.doc


Бондаренко Л.В. Методологічні та теоретичні проблеми вивчення психології
скачать (269.5 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc270kb.23.01.2013 19:57скачать


n1.doc

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»

ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
П РОФЕСОР Л.В. БОНДАРЕНКО

«МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ»
Навчально-методичний комплекс

навчальної дисципліни та опорний конспект лекцій

для студентів спеціальності

6.040100 – Психологія


Херсон

2008
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Курс “Методологічні та теоретичні проблеми вивчення психології” пов’язаний з іншими психологічними курсами, він має визначити окремі підходи до аналізу людини як суб’єкта психіки і ознайомити студентів з новими розробками науковців в різних галузях психології.

Особливість курсу полягає також в тому, що він, з одного боку, визначає певні напрацьовані принципи підходу до психологічних явищ, а, з другого, знайомить студентів з проблемами, які залишаються дискусійними і вимагають критичного підходу.
Після вивчення курсу студент повинен знати:

 що таке методологія в широкому та вузькому значенні;

 які методологічні підходи треба використовувати до аналізу психіки;

 чим відрізняються принципи теоретичної і практичної психології.

 які нові досягнення науки допомагають визначити і нові

методологічні підходи до аналізу психічних явищ.
Крім того, студент повинен вміти:

 застосовувати на практиці методологічні підходи до аналізу теоретичних проблем і до конкретних явищ;

 відрізняти методологію і методи досліджень.


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПЛАН

вивчення дисципліни

Методологічні та теоретичні проблеми психології.”

1. Поняття методології.

2. Методологічні підходи до проблем психіки

3. Методологічні проблеми людини

4. Методологія науки

5. Методологія практичної психології

6. Свідомість та безсвідомість

7. Психіка та тіло

8. Можливості людини та механізми її розвитку.

9. Нові напрями розвитку соціальної психології.


ПРОГРАМНИЙ МАТЕРІАЛ

до вивчення дисципліни

Методологічні та теоретичні проблеми психології”
ТЕМА 1. Поняття методології.
Методологія ( буквально: “вчення про метод”) - це система принципів, засобів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності, а також вчення про таку систему.

В ХХ столітті в умовах розвитку науки та техніки перед людством виникли глобальні проблеми екології, демографії, урбанізації, освоєння космосу та інші. Почала розвиватися методологія як вчення про сам процес пізнавальної діяльності, про його істинність та практичну ефективність. Виникла необхідність системного аналізу, системного підходу до явищ навколишнього світу і самої людини.

В межах психології виділяють загальну методологію, згідно якої розглядаються можливості людини осмислити світ, проблеми суті та існування самої людини.

Методологія базується на нових досягненнях науки, що дає можливість використати ці досягнення для наукового пояснення окремих психологічниїх явищ. Наприклад, аналіз голографічної пророди інформації в світі і голографічної природи пам’яті дозволяє осмислити екстрасенсорне сприйняття, як можливість увійти в семантику світу і розпізнати інформацію про події, які відбувалися в минулому, або такі, що будуть відбуватися в майбутньому.

Незважаючи на розгалуженість науки та наукового знання, між науковими системами існує певний Зв’язок, існує також єдине інформаційне поле і сама система наукового знання дозволяє використовувати досягнення науки для пояснення окремих явищ. Це і є загальна методологія .

На наш погляд, для вивчення психології мають методологічне значення досягнення теоретичної фізики, квантової механіки, теорії відносності. Так сучасна наука теоретично подолала розрив між хвилею та часткою, а теорія єдиного поля допомогла зрозуміти, що в основі єдиного світу лежить енергія, яка несе в собі інформацію. Завдяки цим досягненням науки стають зрозумілими пояснення єдності матеріальних часток і свідомості. Поняття ентропії (закону розповсюдження та перетворення енергії – другого закону термодинаміки) робить відносним розуміння часу. В активності енергії, в процесі взаємозв’язку та взаємопереходу Порядок змінюється Хаосом.

Споглядаючи світ, людина здатна приписувати всім явищам деякі об’єктивні властивості, в тому числі і поняття часу. Теорія єдиного поля, поняття ентропії, голографічна природа світу дозволяють пояснити психічні процеси, на які спирається трансперсональна психологія. С.Гроф в роботі “За межами мозку” ( 1992, стор. 35 – 36) пише: “Є модуси психоделічних переживань, в яких час здається уповільненим або надзвичайно прискореним, тече в зворотньому напрямі або повністю трансцендує і припиняє течію. Він може виглядати таким, що йде по колу або по колу і лінійно відразу, може прямувати по спіральній траєкторії… минуле, теперішнє і майбутнє по суті накладаються одне на друге і співіснують в теперішньому моменті”. Як пише В.Налімов в роботі “Реальність нереального” (1995), світ носить спонтанний характер, а взагалі існує вірогідна онтологія вірогідного світу, психологічний час – це відчуття нашого діяння, а життя, позбавлене можливості Діяння – це просто стояння в черзі в очікуванні смерті. Взаємодія із світом та іншими людьми відбувається через семантичне поле за допомогою слів та символів. Квантова механіка виявила, що мислення впливає на імпульс та енергію частки. Досягнення математики можна використати в аналізі фізіологічних основ поведінки, сама ж психологія свідомості і особливо безсвідомого залишаються нематема-тизованими.

Поняття ентропії використовується також для пояснення соціально - психологічних явищ, в тому числі явищ культурно-психологічних властивостей етносу тощо.

Звичайно, треба враховувати, що кожне наукове знання не носить абсолютного характеру і обов’язково буде спростоване в ході подальшого наукового пошуку. Намагання зробити з науки загально вживаний і остаточний постулат приводить до висновків, які не витримують випробування часом. Так, наприклад, сталося з марксистською ідеологією, яка прагнула дотримуватись марксистського матеріалістичного погляду на всі явища, в тому числі і на пояснення психіки. Це призвело до хибного пояснення суті людини, її свідомості, можливостей пізнання, мотивації поведінки, проблем творчості і таке інше.

Існує також приватна методологія як система конкретних методів дослідження психіки людини і окремих психічних явищ. Історія розвитку методів дослідження в психології свідчить про використання самоспостереження (інтроспекції), психометрії, психофізики. Розвиток наукової психології пов’язаний їз застосуванням експериментальних методів, в тому числі, тих же математичних розрахунків, теорії поля, теорії ймовірності.

Використання математичних методів в аналізі психічних явищ показує, з одного боку, можливість обчислювання, розрахунків, прогнозів при вивченні поведінки людини, при розробці управлінських рішень, при аналізі особливостей психіки. З другого боку, саме математичні методи, використання теорії ймовірності приводять до висновку, що поведінка людини носить вірогідний характер, а значить, остаточно непередбачувана. Конкретні методи дослідження психіки не можуть охопити всіх її проявів, тому для пояснення поведінки людини, особливостей її психіки існує багато методик, в тому числі і проективних, за допомогою яких при аналізі раціональних та іраціональних особливостей можливо аналізувати її вірогідну поведінку.

З розвитком наукового знання методологічні принципи змінюються. Так, наприклад, соціалістична психологія використовувала як основний методологічний принцип, крім матеріалізму, ще принцип діяльності, за допомогою якого пояснювалося все в психіці людини. При цьому зовсім відкидався аналіз поведінки по суто ідеологічних мотивах, оскільки поведінкою займалися біхевіористи. Зараз принцип діяльності не розповсюджується на всі прояви психіки людини, але спостерігається і зовсім неконструктивне ставлення до цього поняття, коли замість діяльності розглядається тільки активність ( див. “Введение в психологию” за ред. А.В.Петровського).

Зміна наукової парадигми, зміна наукової методології вимагають критичного підходу, щоб, як казали класики, разом із водою не викинути і дитину.

ТЕМА 2. Методологічні підходи до розуміння психіки людини.

Як вказувалося вище, сучасна наука змінила погляд на співвідношення матеріального та ідеального. З точки зору єдиного інформаційного поля матеріальне та ідеальне єдині як єдиний інформаційний процес. Сучасна наукова психологія, як і наука взагалі, не може однозначно відповісти на запитання, що таке психіка. Поняття психіки відрізняється в різних психологічних школах.

В американських підручниках поняття психіки відсутнє. Психологія вивчає поведінку та ментальні процеси.

Вітчизняна психологія визначала психіку як властивість високоорганізованої матерії, яка являє собою форму відображення суб’єктом об’єктивної реальності. Будучи продуктом життєдіяльності суб’єкта, психіка опосередковує її, виконуючи функцію орієнтації, управління нею (див. Філософський словник, стор. 547).
Таким чином, психіка у вітчизняній психології це:

• відображення,

• продукт,

• властивість високоорганізованої матерії, мозку,

• регулятор поведінки.
На сучасному етапі розвитку науки таке тлумачення психіки спростовується генетичною та трансперсональною психологією, крім того, в ньому психіка і світ існують начебто по різні боки, де один випромінює, а інший відображує та сприймає.

Виходячи з того, що матерія та свідомість (інформація) єдині, а всі процеси - це енергія, яка саме і несе інформацію, як вказувалося вище, можна погодитись з тим, що в основі психіки лежить вітальна (життєва енергія), яку іноді називають лібідо, біоенергетикою.

Зараз існує думка, що психіка – це сплав специфічних енергій і можливо говорити про багатомірність психічного простору.

Людина, що належить до цілісного світу, здатна сприймати та усвідомлювати тільки ту частину світу, з якою вона знаходиться у

взаємозв”язках. В основі Всесвіту лежить Семантичний Всесвіт і Природа. Пізнаючи семантику світу через семантичне поле, людина

Це таке непізнане, яке:

у Фрейда називається безсвідомим або підсвідомим,

у Юнга колективним безсвідомим,

іноді називається космічною свідомістю,

інтуіцією,

трансцендентальним,

світом інтелігібельним,

субперсональністю (Ассаджіолі),

духом, який сам розвивається (Гегель),

світом ідей ( Платон).

Розкривається Всесвіт людині через запитування. Маючи свободу волі, людина вибирає певні знання та діяння. Свідомість людини виявляється при цьому майже завжди некерованою.

Як пишуть В.Налімов та Ж.Дрогаліна ( див. “Реальність нереального”, стор. 385), безсвідоме вимагає ставлення обережного, бо воно відкриває шлях у майбутнє через творчість, а іноді - у минуле, яке може стати колективним божевіллям.

Тому, не знаючи, що таке психіка, ми вивчаємо її властивості ( наприклад, темпераменти), процеси ( РОЗУМОВІ, наприклад, увагу, уяву ; ВОЛЬОВІ: рішучість, зібраність; ЕМОЦІЙНІ: стреси, паніка тощо) та стани ( ейфорію, тривогу, фрустрацію).

Г. Щокін дає графічне зображення психіки в площині, в яке, на його думку, вписуються всі її параметри:



О.Донченко дає тлумачення психіки взагалі і етнічної психіки зокрема в межах соцієтальної психіки як поєднання шести пар властивостей:

екстраверсія – інтроверсія;

раціональність – іраціональність,

емоційність - прагматизм;

сенсорність - інтуіція;

екстернальність - інтернальність;

інтенціональність - екзекутивність.

Таке тлумачення психіки більш схоже на сферичне утворення, в якому можна визначити якраз багатомірність психічного простору.

Наступне теоретичне і практичне питання: КОЛИ І ЯК зароджується психіка? Існують різні підходи до визначення з цього питання. Соціалістична психологія виходила з того, що людина народжується індивідом, а особистістю стає в процесі соціалізації, в ході якого і формується її психіка. Трансперсональна психологія ( С.Гроф) доводить, що в процесі перинатального розвитку закладаються чотири матриці, які визначають розвиток психіки особистості після її народження. Гуманістичні напрями психології (А.Маслоу, К.Роджерс) вважали, що суть особистості закладається генетично, як позитивний потенціал психіки, який має здійснитися в ході самореалізації. Онтопсихологія (А.Менегетті) вважає, що в основі суті людини (її онто-) лежить IN –SE, яке людина має реалізувати сама, а суспільство діє як монітор відхилення. Генетичні засади психіки вивчалися також в межах програми “Геном людини”, а генетична психологія дійшла висновку, що людина народжується з готовим механізмом для функціонування в світі, кризи розвитку пояснюються особливостями психічної взаємодії особистості та навколишнього світу.

Багатомірність психічного простору полягає в тому, що основні засади психіки закладені природою, але розкритися і остаточно сформуватися вони мають в процесі соціального розвитку, в цьому ж процесі відбувається також і деградація психіки. Біоенергетика – це та динаміка, яка визначає темп, характер проявів психічних процесів.

ТЕМА 3. Методологічні проблеми людини.
Аналіз сучасних проблем, які є наслідком діяльності людства,

розвиток наукового знання вимагають і нових методологічних підходів до проблем суті людини та її існування. В циїх процесах визначаються три тенденції:

1. Людина стає загальною проблемою всіх наук.

2. Відбувається диференціація , поглиблення окремих наук, які займаються проблемою людини.

3. Намічається тенденція до об”єднання різних наук в єдину систему “людинознавства”.

В ХХ столітті періодично відбувалися дискусії з приводу того, який з факторів визначає суть людини (біологічний чи соціальний фактори). Теорія “двох факторів” була спростована триєдиною теорією, в якій підкреслювалася активна роль самої особистості, її EGO.

Аналізуючи також вплив людини на космос і, навпаки, космоса на людину, деякі автори визначили, що людина - це КОСМОБІОПСИХОСОЦІОКУЛЬТУРНА ЦІЛІСНІСТЬ. Цю цілісність можливо розглянути, пояснивши її трактовку.

А) КОСМІЧНІ основи людини:

як і всьому світові, людині притаманна корпускулярно-хвильова природа, яка проявляється в діяльності мозку, окремих психічних явищах, в тому числі активності та мотивації людини, проявах її емоційності тощо;

діяльність людині і її мозку визначається квантовими законами;

будучи включеною у голограму Всесвіту, людина теж сама є голограмою Всесвіту і,

як частка голограми, несе в собі всю інформацію, що визначає

багатомірність особистості.

Б) БІОЛОГІЧНІ основи психіки:

психофізіологічні стани людини залежать від біоенергетики,

поведінці, мисленню та емоційності людини притаманна хвильова природа, тому

вони носять вірогідний характер і ніколи не можуть бути остаточно передбачені.

В) ПСИХОЛОГІЧНІ аспекти людини:

оскільки людина потенційно, віртуально несе в собі весь світ, по новому ставляться питання про людину в таких аспектах,як:

= метаморфози людини;

= влада над іншими;

= зв”язок “людина - рослина”;

= кодування психіки;

= множина “Я” в одному тілі і т.і.

Г) СОЦІАЛЬНІ основи людини змінюються під впливом розвитку суспільства, хоча і саме суспільство є наслідком і середовищем існування людини, зокрема під впливом НТР, біотехнологій, розвитку систем інформації

діяння людини несуть в собі протиріччя і обертаються проти самої людини;

виникають нові форми страху;

людина втрачає захисні можливості і набуває імунодефіциту;

зростає агресивність людини і зменшуються її конструктивні дії.

Все це вимагає виходу людини на новий рівень мислення і діяльності. Сьогодні, як ніколи, по-новому постає традиційне питання про призначення людини, яке в історії визначалося як необхідність продовжувати справу Божу на Землі, про проблеми сутності та існування, спонтанність та творчість людини.

Певних методологічних підходів вимагає проблема гуманізму.

В основі цієї проблеми лежить протиріччя, тому що людство завжди боролося за ідеали гуманізму, вимагаючи свободи та рівності. Однак рівність генетично і психологічно неможлива, бажаючи реалізувати свої потенційні можливості, окремі особистості завжди прагнули змін, спрямовували свою енергетику на досягнення власних цілей, задоволення своїх потреб, впливаючи, таким чином, і на розвиток суспільства. В цих умовах посередня особистість завжди заздрить тому, хто успішніший і сильніший. Відмічаючи це протиріччя, Ф.Ніцше якось сказав, що гуманізм – це рівнина, вона не терпить не тільки гір але й ніякої висоти. А добрі та справедливі завжди знищували творящих.
ТЕМА 4. Методологія науки
Як відзначалося раніше, методологія поділяється на загальну та конкретну.

Розглядаючи цю тему, необхідно виділити загальні підходи до самої науки і конкретні методи та процедуру організації наукового знання і наукової діяльності .

Завдання науки – отримати нове знання на підставі критерію істинності.

Виходячі з цього завдання, можна сформулювати основні методологічні принципи науки - це постійний розвиток самої науки та критерій істинності.

Людина опановує навколишній світ, а наука відображує рівень цього опанування в процесі людської практики.

Всі види наукових результатів можливо розмістити по шкалі: “емпіричне - теоретичне”, а саме дослідження відбувається в такій послідовності:

одиничний факт,

 емпіричне узагальнення,

 модель,

  • закономірність

теорія.

В результаті наукового дослідження відбувається опис реальності, пояснення та прогноз процесів або явищ у вигляді графічної залежності, тексту, схем, формул тощо.

В ідеалі має відбутися відкриття законів та теоретичне пояснення дійсності.

У науковому дослідженні використовуються певні методи, тобто сукупність прийомів та операцій, за допомогою яких відбувається практичне та теоретичне опанування дійсністю, причому кожні методи мають бути визнані науковим співтовариством.

Визнаний еталон наукового дослідження, який включає закон, теорію, метод, обладнання та практичне застосування називається ПАРАДИГМОЮ. Основна вимога - науку можливо перевіряти. Вчені, які підтримують конкретну теорію, працюють в певній парадигмі.

Однак теорія – це тимчасова споруда, з розвитком життєдіяльності кожна теорія має бути спростованою і замінена новою теорією

Теорії бувають :
 якісні ( які формулюються без математики, наприклад ,

теорії А.Маслоу або З.Фрейда);

 формалізовані ( з математичними розрахунками, наприклад, особистісні конструкти теорії Келлі, теорія мотивації К.Левіна, інтелекту Ж.Піаже та інші);

 стохастичні (тобто вірогідні теорії), їх небагато (на-приклад теорія Д.Раша).

В історії науки багато прикладів того, що вчені, які внесли певний внесок в розвиток науки, самі починають гальмувати її подальший розвиток, але задля того, щоб прогрес відбувався, необхідно виходити з принципу “припустимо все”. Кожна наука починається з наукової проблеми.

Але звідки береться проблема?

Проблема починається з дефіциту інформації. Саме коли з”являється “біла пляма”, починається пошук проблеми, тобто питання, на яке повинен дати відповідь сам науковець.

Тоді висувається ГІПОТЕЗА, або наукове передбачення існування самих явищ, зв’язку між явищами та їхні причини. Гіпотези формулюються у вигляді двох альтернатив. Вона може бути або спростована або підтверджена, але ніколи не може бути остаточною.

Перш ніж почати наукове дослідження, необхідно визначити ОБ’ЄКТ ( тобто хто або що вивчається), потім уточнюється ПРЕДМЕТ - це частина реальності в самому об’єкті, яка досліджується. Наприклад, якщо об”єктом дослідження є група підприємців певної сфери діяльності, то предметом може бути їх мотивація підприємницької діяльності.

Організація дослідження передбачає глибоке і послідовне вивчення наукової літератури з означеної проблеми, співставлення різних точок зору, а потім необхідна організація дослідження самого емпіричного матеріалу. Для цього використовуються різні форми спостереження, моделювання, діагностика, експеримент. В психології використовуються як експериментальні так і неекспериментальні емпіричні методи.

Результат наукового дослідження може бути як позитивним, так і негативним. Слід враховувати, що на хід дослідження впливають також психологічні характеристики суб”єкта та об”єкта дослідження.

Звичайно, кожна наука має свої особливості наукового дослідження, але для всіх наук існує основний методологічний принцип: “Ідея народжується необовязково і випадково, але вмирає неминуче і закономірно.

ТЕМА 5. Методологія практичної психології.
Як відмічають автори підручника “Основи практичної психології” (В.Панок,Т.Титаренко, Н.Чепелева та ін.), практична психологія в нас ще тільки формується, тому виділити методологічні підходи дуже важливо, але і дуже складно. Складність полягає в тому, щоб використовуючи досягнення практичної психології, які є за кордоном, уникнути сліпого копіювання, взяти все позитивне і системно поєднати його з вітчизняним досвідом.

Тому основним методологічним підходом автори підручника обрали ПРАГМАТИЧНИЙ ПІДХІД. Для цього необхідно створити систему пояснювальних принципів, які об”єднують різні школи, але не стають еклектикою і дають можливість проектувати конкретні технології практичної роботи психолога. Це означає, що необхідно здійснити конкретний підхід до вирішення конкретної практичної задачі. Для цього необхідно отримати запит на роботу практичного психолога. Отримавши такий запит, необхідно визначити ПСИХОЛОГІЧНУ ПРОБЛЕМУ. Це стан невизначеності, протиріччя між наявним та бажаним результатом. А з неї витікають конкретні методи роботи, нові поняття та категорії. Вирішення такої проблеми виводить на комплексну проблему особистості та рівень її осмислення.

Іноді психологу доводиться допомогти клієнту усвідомити проблему, це найчастіше проблеми спілкування, міжособистісних стосунків, проблеми саморозвитку та самореалізації. Проблеми можуть розрізнятися по рівню значимості та по сферах активності. Психологічна проблема неминуче вийде на ЖИТТЄВУ СИТУАЦІЮ, в межах якої необхідно проаналізувати соціальну ситуацію та психологічну ситуацію, тобто не тільки умови життєдіяльності, але й внутрішнє переживання та розуміння життєвих обставин.

Наступні етапи - аналіз ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ОСОБИС-ТОСТІ, визначення ЖИТТЄВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ та розробка ЖИТТЄВОЇ СТРАТЕГІЇ, яка неодмінно виведе на розуміння ДОЛІ, в якій реалізуються задатки та здібності, реальна та бажана поведінка.

Виходячи з методології пргаматичного підходу, практична

психологія розробляє свою систему принципів. Це:

- принцип активності суб’єкта,

- принцип розвитку особистості,

- принцип індивідуального підходу

- принцип системності.

В.Роменець проголошує принцип ВЧИНКА, як співвідношення особистості та ситуації, можливість вийти за межі можливого, як виклик життєвим ситуаціям.

Вирішення конкретної психологічної проблеми вимагає визначення відповідних методик для практичного психолога. Неабиякого значення в цьому плані набувають етичні принципи психолога
ТЕМА 6. Свідомість та безсвідоме.
Поняття свідомості та безсвідомого належать до найскладніших в філософії та психології. У вітчизняній філософії свідомість визначалась як вищий рівень психічної активності людства, який дозволяє людині в процесі своєї практики пізнавати світ і цілеспрямовано діяти. Психологія визначала свідомість як відношення до світу із знанням його об’єктивних закономірностей.

Однак людство завжди розуміло, що поза межами свідомого є безсвідоме, яке людина не може осягнути, але яке визначає цілеспрямованість всього сущого через великий Логос. Поняття безсвідомого можна віднести ще до вчення Платона, в основі якого є ідея пізнання-спогадів (анамнезіс). Декарт, Лейбніц намагалися роз’яснити те, що знаходиться за межами перцепції. Наукова психологія спочатку розвивалася як вчення про свідомість (В. Вундт) і намагалася визначити структуру свідомості. Вивчення безсвідомого людини пов”язане з розвитком психопатології. З.Фрейд вивчав безсвідоме як продукт витіснених інфантильних та заборонених переживань. К.Юнг аналізував поняття колективного безсвідомого, а Е.Фромм - зміст соціального безсвідомого.

Як відмічалося раніше, з розвитком науки поняття свідомого та безсвідомого набули нового змісту.

Основним методологічним підходом в цьому плані є необхідність розглядати проблему співвідношення свідомого та безсвідомого через призму теорії єдиного поля та теорії семантичного поля. Тому зараз постало питання про рівні свідомого та безсвідомого в залежності від того, з якого боку починати вивчення цієї проблеми: зверху вниз від Космосу до людини, чи знизу вверх – від людини до Логосу.

В.Налімов ( ж. “Человек”, 1991 рік, № 6, стаття “Вездесуще ли сознание?”) ставить питання про Метасвідомість, бо наша свідомість запрограмована системою координат і нам задана семантика світу, хоча для деякої семантики ми закриті. З такої трактовки свідомість розглядається по таких рівнях:

Метасвідомість (семантичне поле);

 Понадсвідомість (здогадки, гіпотези, творчість, інтуіція

та інше);

Свідомість;

Безсвідомість ( латентне, яке може стати свідомим; витіснене, яке саме по собі не може стати свідомим; а також первинні потяги, в тому числі інстинкти, бажання, імпульси).

Р. Ассаджолі виділяє такі три рівні безсвідомого:

 Безсвідоме вище (зверхсвідоме, до якого відносяться інтуіція, здібності, вищі почуття, натхнення);

 Безсвідоме середнє ( схоже на Фрейдівське передсвідоме, яке може бути усвідомленим)

 Безсвідоме нижче (інстинктивні потяги, пристрасті, примітивні бажання тощо).

Вернадський та Тейяр де Шарден говорили про існування НООсфери, як сфери людського розуму, яка є результатом людської діяльності. Ця точка зору знаходить собі підтвердження в функціонуванні системи Інтернет та діяльності по створенню штучного розуму. В.Налімов вважає, що фізичний світ пов”язаний із семантичним, а наша свідомість в ньому функціонує; світ розвивається спонтанно, творчо та вірогідно, а смисл людського існування – приймати участь в цьому процесі, хоча на сьогодні ми і не можемо осягнути та побудувати математичної моделі Всюдисущої Свідомості.
ТЕМА 7. Психіка та тіло.
Проблема співвідношення психіки та тіла по-різному розглядається в окремих культурах. На Сході при різних трактовках в окремих релігійних течіях тіло та психіка розглядаються в єдності, хоча тіло – це тимчасове буття душі, а значить і психіки, тіло зникає, а душа продовжує свій шлях в інших перетвореннях.

Як пише В.Налімов ( “Спонтанность сознания”, 1989), християнський міф про співвідношення душі та тіла, очевидно, починається з єгипетського міфу, в якому тіло не може загинути під час смерті. Тіло, яке досягло знання, сили та величності, може піднятися на небо і існувати разом з богами ( про це свідчить Єгипетська книга мертвих, бальзамування та поховання фараонів, яким додавали хатнє начиння та рабів)

Християнство сприйняло ідею воскресіння у плоті з Стародавнього Єгипту, однак згодом тіло стало розглядатися як втілення гріховного, нижчого, темного. Так згодом виникла проблема розколу душі та тіла, а особистіть стала існувати в умовах протиріччя душі та тіла. Філософи, психологи, нейрофізіологи намагалися знайти місце, де об”єднуються душа та тіло. В науці, як пише Ст. Гроф, ще й досі існує декартівський дуалізм, який розділив психіку та тіло, трактуючи тіло тільки як фізичний механізм. Однак останнім часом з розвитком сучасної науки, особисто з теорією єдиного поля ( див. Ф.Капра “Дао фізики”, 1994) розповсюджується онтогенетичний підхід, в якому психіка та тіло розглядаються в єдності, тому формується дещо інший підхід до проблем тіла.
1. Психіка формується разом з тілом. Тілесна активність впливає на мозок та психіку, дитина краще розвивається якщо вона активна, краще думається при ходьбі, жестикуляції, активний організм швидше відновлює свою працездатність. Тому від-ділити психіку від тіла неможливо.
2. В історії людства багато галузей знання ( фізіогноміка, френологія, хіромантія, візуальна психологія, іридодіагностика, скарпологія та інші) намагалися визначити суть особистості по зовнішніх характеристиках. Не випадково біхевіоризм намагався і всю психологію спрямувати на вивчення поведінки, яку можна спостерігати. С.Данкел психологічні проблеми вивчав по позах сплячого і через це допомагав вирішувати психологічні проблеми своїх пацієнтів.
3. Вивчення функціональної асиметрії мозку, особливостей неправорукої частини населення допомагає зрозуміти особливості сприйняття, пам”яті і загалом мислення.

4. З свого боку, давно відомо, що психіка активно впливає на розвиток тіла. Це підтверджується кодуванням психіки, психотехнологіями, проблемами стресу, проблемами наркоманії та алкоголізму.

5. Роботи авторів гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс) онтопсихології (А.Менегетті) свідчать про те, що психічні захворювання в значній мірі є наслідком невирішених психічних проблем

Існує багато літератури, яка свідчить по те, що вирішити проблеми здоров’я можна саме через зміну психічного стану. Наприклад, широко відомі роботи Луїзи Хей “Зціли себе сам”, досягнення біоенергетики і інші, які свідчать про цілющі резерви людської психіки.
ТЕМА 8. Можливості людини та механізми її розвитку.
Проблема можливостей людини тісно пов’язана із методологічними підходами до проблеми людини, які висвітлювалися раніше. Тому спочатку можливо говорити про фізіологічні та генетичні засади цих можливостей, Відомо, наприклад, що в нервовій системі людини працює така кількість нейронів, яка дорівнює Молочному (Чумацькому) шляху, якщо кількість нейронів, яку налічує одне вухо людини, розмістити один за одним у вигляді шнура, то вони займуть відстань від Землі до Місяця, а з цього випливає кількість варіантів їх зв”яку, тобто асоціацій, перебору варіантів мислення, інтуіції тощо. Відомі можливості людини доповнювати роботу окремих сенсорних органів в разі втрати їх працездатності ( наприклад, сліпоглухонімі, які вчаться говорити і т.ін.).

Звичайно, фізіологічні та генетичні основи мають бути розвиненими в ході соціального розвитку. Психоаналіз, гуманістична психологія, онтопсихологія і інші напрями психології аналізуючи енергетичний потенціал особистості, наприклад, лібідо, вивчаючи засади самої сутності людини вважали, що можливості до самореалізації закладені самою природою. Механізмом до розвитку, так само як і гальмування, виступають соціальні умови, сама сім’я, навіть позитивне чи вороже середовище. Онтопсихологія, наприклад (А.Менегетті), називає цей механізм монітором відхилення.

Найефективнішим засобом до розвитку можливостей являються зусилля самої людини, здатність до самопізнання та самореалізації.

Окремою проблемою в цьому напрямі є проблема людської творчості, обдарованості та геніальності. Вважається, що геніальність – це надмірні зусилля самої людини у досягненні чогось нового. Можливо, саме життя “на межі”, не зважаючи на біологічні задатки, приводить до божевілля ( див. теорію Ламброзо).

Зусилля соціуму в цьому напрямі будуть наштовхуватися на спонтанність та непередбачуваність поведінки особистості. Не зважаючи на фізіологічні можливості організму, все-таки актуальною є проблема межі розвитку, в тому числі і пов”язана з віком. Тут доречно згадати теорію Е.Еріксона про життєві кризи на кожному етапі життя і теорію Г Саллівана, що на кожному етапі людина здатна перебороти ситуацію і розвивати свої здібності для самореалізації.

Набуває певного розвитку один із нових напрямів психології - акмеологія як психотехнологія найвищого психічного та професійного рівня зрілості.

Дослідники розвитку креативності рекомендують у взаєминах із соціумом (ЗО – зовнішні обставини) релізувати ЖСТО – життєву стратегію творчої особистості, коли при загрозі тиску особистість має вийти на новий рівень розвитку.
ТЕМА 9. Нові напрями розвитку соціальної психології.
Вивчення проблем соціальної психології вимагають, перш за все, методологічного визначення. Справа в тому, що у вітчизняній (бувшій радянській) та зарубіжній психології існують діаметрально протилежні методологічні підходи. Вітчизняна психологія розглядала загальні проблеми соціальної психології, потім психологію груп а далі психологію особистості через призму адаптації останньої до соціальних умов та проблеми спілкування.

Зарубіжна соціальна психологія робить наголос на формуванні у особистості соціального мислення, “Я – концепції”, як розуміння функціонування особистості в соціумі, а потім соціальний вплив та соціальні дії. Таким чином, основна методологічна проблема – це проблема місця особистості в соціумі і задач соціуму в розвитку особистості: тут протистоять колективістський та індивідуалістичний підходи, а значить, і проблеми кар”єри та самоменеджменту.

Система соціально – психологічних технологій спрямована на оганізацію роботи з окремими соціальними групами ( наприклад з молоддю, інвалідами, наркоманами тощо). Суть технологічного підходу полягає в розробці системи роботи, її окремих заходах та методах для досягнення кінцевої мети , наприклад, соціальної реабілітації.

Є.В.Руденський ставить питання про необхідність розвитку нового напряму соціальної психології – соціопсиходіагностики, а О.Донченко - проблеми соціетальної психіки та психокультури в її соціальній статиці та динаміці. Як відзначалося вище, цікавим, на наш погляд, є розгляд . О.Донченко психіки етносів через шість пар характеристик :

екстраверсія – інтроверсія;

раціональне - іраціональне мислення;

емоційність – прагматизм;

сенсорність - інтуїтивність;

екстернальність – інтернальність;

інтенціональність – екзекутивність.

Новим в соціальній психології можна вважати розкриття О.Донченко характеру різних типів адаптації в залежності від особливостей психіки особистості та її зв’язків з соціумом. Поєднання психології з соціологією формують нову дисципліну - психосоціологію особистості.

РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

Методологічні та теоретичні проблеми вивчення психології”
Лекція 1. Поняття методології.

План:

1. Методологія як вчення про метод.

2. Система методів в психології

3. Історія розвитку методів дослідження в психології.
Зміст.

Загальна методологія та її підходи до пояснення проблем світу, проблем психіки та поведінки людини. Методологія сучасної науки в поясненні матеріальних та духовних явищ. Приватна методологія як система конкретних методів дослідження психічних явищ. Конкретні методики дослідження, їх позитивні та негативні аспекти, обмежені можливості дослідження психіки людини. Кількісні та якісні методи дослідження. Історія розвитку методів дослідження в психології: самоспостереження (інтроспекція), психометрія, психофізика. Розвиток об”єктивної психології.
Література:

1. Годфруа Ж. Что такое психология. В 2-х т. - М., 1992.

2. Немов Р.С. Психология. Книга 3, М., 1998.

3. Психологический словарь. - М., 1983.

4. Основи психології: Підручник ( за ред. Киричука О.В., Роменця В.А.) – К., 1995.

5. Основи практичної психології. – К., 1999.

6. Руденский Е.В. Социальная психология: Курс лекций. – М., 1998.

7. Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 1999.
Лекція 2. Методологічні підходи до розуміння психіки людини.

План:

1. Сучасна наука про матеріальне та ідеальне.

2. Поняття психіки.
Зміст.

Теорія єдиного поля. В основі психіки лежить енергія, яка несе інформацію. Єдність матеріального та ідеального. Квантово-хвильова природа енергії. Єдине інформаційне поле. Єдність людини та світу. Людина не відображує світ, а є часткою самого світу. Самопізнання світу через самопізнання людини. Поняття психіки в різних психологічних школах. Людина – суб’єкт психіки. Генетичні засади психіки. Багатомірність психічного простору. Біоенергетика і проблеми розвитку психіки.
Література:

1. Годфруа Ж. Что такое психология. В 2-х т. – М., 1992.

2. Капра Ф. Дао физики. – СПб., 1994.

4. Налимов В.В. Спонтанность сознания. – М., 1989.

5. Левин Курт. Теория поля в социальных науках. – СПб., 2000.

6. Гримак Л.П. Магия биополя. – М., 1994.
Лекція 3. Методологічні проблеми людини.

План:

1. Людина - голограма Всесвіту.

2. Багатомірність особистості.
Зміст.

Нові підходи до проблеми людини. Людина – основна проблема всіх наук. Диференціація та інтеграція наук про людину. Людина як космобіопсихосоціокультурна єдність. Людина – голограма Всесвіту. Багатомірність особистості. Системний підхід до проблеми людини. Спонтанність людини. Квантово-хвильова природа сутності людини , її психіки та поведінки. Неможливість точно передбачити характер людської поведінки. Проблема сутності та існування людини. Протиріччя гуманізму.
Література.

1. Налімов В.В. Спонтанность сознания. – М., 1989.

2. Поликарпов В.С. , Поликарпова В.А. Феномен человека. - М., 2000

3. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. – М.,1989.

4. Каструбин Э., Ключ к тайнам мозга. – М., 1995.

5. Проблема человека в западной философии. – М., 1988.
Лекція 4. Методологія науки.

План:

1. Завдання науки.

2. Процес дослідження.

3. Методи дослідження.

Зміст.

Наукова парадигма. Наукова теорія. Структура теорії. Критерії

науковості. Процес дослідження. Наукова проблема. Гіпотеза. Експеримент. Етапи дослідження. Характер досліджень. Методи дослідження. Необхідність спростовувати попередні наукові досягнення. Позитивний та негативний результат в науковому дослідженні.
Література.

1. Немов Р.С. Психология. Книга 3. – М., 1998.

2. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология. - СПб., 2000.

3. Психологический словарь. – М., 1983.

4. Основи практичної психології. – К., 1999.

5. Годфруа Ж. Что такое психология. В 2-х кн. - М., 1992.
Лекція 5. Методологія практичної психології.

План:

1. Прагматичний підхід.

2. Принципи практичної психології.
Зміст.

Прагматичний підхід як відповідь на запит практики. Визначення психологічної проблеми. Життєва ситуація особистості. Життєвий шлях. Життєві кризи. Життєва перспектива та життєва стратегія особистості. Доля. Соціальна активність особи. Принцип індивідуального підходу. Принцип індивідуального розвитку. Етичні принципи психолога.
Література.

1. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – ЛГУ., 1984.

2. Квинн Вирджиния. Прикладная психология. – СПб., 2000.

3. Основи практичної психології. – К., 1999.

4. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб., 2000.

5. Практическая психология: Учебник / Под ред. М.К.Тутушкиной.,

– СПб., 1998.

6. Введение в практическую социальную психологию. – М., 1996.
Лекція 6. Свідоме та безсвідоме.

План.

1. Поняття свідомості в психології.

2. Рівні свідомості і Логос Всесвіту.
Зміст.

Різні підходи до поняття свідомості в філософії та психології. Семантичне поле. Поняття безсвідомого. Рівні свідомості. Свідомість та безсвідоме особистості з точки зору теорії єдиного поля. НООсфера в розумінні Вернадського та Тейяра де Шардена. Безсвідоме особистості і космічне безсвідоме. Метасвідомість. Де відбувається свідомість людини? Штучний розум. Спонтанність як творчість людини і Всесвіту.
Література.

1. Налимов В.В. Спонтанность сознания. – М., 1989.

2. Налимов В.В., Дрогалина Ж.А. Реальность нереального. – М., 1995.

3. Бессознательное Многообразие видения., Сборник статей, т.1 - Новочеркасск. 1994

4. Кардаш С. Измененные состояния сознания. – 1998.

5. Калина Н.Ф., Тимощук И.Г. Основы юнгианского анализа сновидений. – К.,1997.
Лекція 7. Психіка та тіло.

План:

1. Вплив тіла на розвиток психіки.

2. Вплив психіки на здоров”я людини.

3. Холотропний підхід до психіки та тіла.
Зміст.

Подолання декартівського дуалізму. Вплив розвитку тіла на

розвиток психіки. Активність та розвиток особистості. Можливості пізнати психологічні проблеми по зовнішніх ознаках тіла. Психофізика. Сугестивність, кодування та здоров”я. Вплив психіки на здоров”я людини. Стрес та його наслідки. Любов до тіла. Холістичний підхід до психіки та тіла. Проблеми здоров”я в різних психологічних школах.
Література.

1. Психология. Учебник для экономических вузов / Под общ. ред. В.Н.Дружинина. – СПб., 2000.

2. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. – М., 1989.

3. Каструбин Э. Ключ к тайнам мозга. – М., 1995.

4. Гримак Л.П. Магия биополя: Энергоинформационное лечение. – М., 1994.

5. Данкел С. Позы спящего. Ночной язык тела - Н. Новгород., 1994

6. Инновационная психотерапия / Под ред. Д.Джоунса. – СПб., 2001.
Лекція 8. Можливості людини та механізми її розвитку.

План:

1. Потенціал мозку і розвиток психіки.

2. Проблеми обдарованості.
Зміст.

Робота ВНС та потенціал мозку. Асоціативність мозку і її фізіологічні основи. Біологічні особливості та соціальні умови розвитку психіки. Можливості самопізнання та саморозвитку. Проблема здібностей та обдарованості. Геній та божевілля (теорія Ламброзо). Спонтанність психічного розвитку та невизначеність поведінки людини. Неможливість передбачити характер поведінки особистості. Межі розвитку. Життєві кризи та їх вплив на розвиток людини. Розвиток та існування. Акмеологія про проблеми здійснення життєвих сподівань. Життєва стратегія творчої особистості.

Література.

1. В.Н. Дружинин . Психология общих способностей. – СПб., 1999.

2. Дайана Халперн. Психология критического мышления. – СПб., 2000.

3. Инновационная психотерапия / Под редакцией Д.Джоунса. – СПб., 2001.

4. Эдвард де Боно. Развитие мышления: три пятидневных курса. –Мн., 1997.

5. Ц.Ламброзо. Гениальность и помешательство. Репринтное изд.- СПб., 1892.

6. Зденек М. Развитие правого полушария.-Мн., 1997.
Лекція 9. Нові напрями розвитку соціальної психології.

План:

1. Соціальні технології.

2. Психосоціологія особистості.
Зміст.

Діалогічна методологія. Взаємодія особистості та групи. Характер та види соціально-психологічних технологій. Система соціально-психологічних технологій. Суть технологічного підходу до проблем суспільства та особистості. Алгоритм спілкування. Соціопсиходіагностика. Тренінг спілкування. Формування нової дисципліни - психосоціології особистості. Прикладні дослідження та можливості впливу на свідомість людини.
Література.

1. Майерс Д. Социальная психология. – СПб., 1999.

2. Квинн Вирджиния Н. Прикладная психология. – СПб., 2000.

3. Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. Е.И.Холостовой.-М.,2001.

4. Руденский Е.В. Социальная психология: Курс лекций.- М., 1998.

5. Практическая психология / Под ред. М.К.Тутушкиной.- СПб., 1998.

6. Пайнс Э.,Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб., 2000.


ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ:

Методологічні та теоретичні проблеми вивчення психології”
Семінарське заняття 1.
Тема. Поняття методології

План:

1. Методологія як вчення про метод.

2. Система методології.

3. Методологічні підходи до аналізу психологічних проблем.

4. Методи дослідження в психології.
Література.

1. Годфруа Ж. Что такое психология. В 2-х т. - М., 1992.

2. Немов Р.С. Психология. Книга 3, М., 1998.

3. Психологический словарь. - М., 1983.

4. Основи психології: Підручник ( за ред. Киричука О.В., Роменця В.А.) – К., 1995.

5. Основи практичної психології. – К., 1999.

6. Руденский Е.В. Социальная психология: Курс лекций. – М., 1998.

7. Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 1999.
Семінарське заняття 2.
Тема. Методологічні підходи до проблеми психіки.

План:

1. Теорія поля в психології.

2. Поняття психіки в різних психологічних школах.

3. Генетичні засади психіки.

4. Соціальні передумови формування психіки особистості

Література:

1. Годфруа Ж. Что такое психология. В 2-х т. – М., 1992.

2. Капра Ф. Дао физики. – СПб., 1994.

3. Налимов В.В., Дрогалина Ж.А. Реальность нереального. – М., 1995.

4. Налимов В.В. Спонтанность сознания. – М., 1989.

5. Левин Курт. Теория поля в социальных науках. – СПб., 2000.

6. Гримак Л.П. Магия биополя. – М., 1994.
Семінарське заняття 3.
Тема. Методологічні проблеми людини.

План:

1. Східні та західні підходи до розуміння життя людини.

2. Місце людини у Всесвіті.

3. Багатомірність особистості.

4. Протиріччя гуманізму.
Література.

1. Налімов В.В. Спонтанность сознания. – М., 1989.

2. Поликарпов В.С., Поликарпова В.А Феномен человека. - М., 2000

3. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. – М.,1989.

4. Каструбин Э., Ключ к тайнам мозга. – М., 1995.

5. Проблема человека в западной философии. – М., 1988.
Семінарське заняття 4.
Тема: Методологія науки.

План:

1. Особливості наукового пізнання.

2. Наукова парадигма.

3. Процес наукового дослідження.

4. Наукова проблема і наукова гіпотеза.

Література.

1. Немов Р.С. Психология. Книга 3. – М., 1998.

2. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология. - СПб., 2000.

3. Психологический словарь. – М., 1983.

4. Основи практичної психології. – К., 1999.

5. Годфруа Ж. Что такое психология. В 2-х кн. - М., 1992.
Семінарське заняття 5.
Тема: Методологія практичної психології.

План:

1. Прагматичний підхід.

2. Психологічна проблема.

3. Технологія дослідження в практичній психології.

4. Принципи практичної психології.
Література.

1. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – ЛГУ., 1984.

2. Квинн Вирджиния. Прикладная психология. – СПб., 2000.

3. Основи практичної психології. – К., 1999.

4. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб., 2000.

5. Практическая психология: Учебник / Под ред. М.К.Тутушкиной. – СПб., 1998.

6. Введение в практическую социальную психологию. – М., 1996.
Семінарське заняття 6.
Тема: Свідомість та безсвідоме.

План:

1. Поняття свідомості в психології.

2. Поняття безсвідомості в психології.

3. Нові підходи до розуміння свідомості.

4. Логос та проблеми метасвідомості.
Література.

1. Налимов В.В. Спонтанность сознания. – М., 1989.

2. Налимов В.В., Дрогалина Ж.А. Реальность нереального. – М., 1995.

3. Бессознательное. Многообразие видений. Сборник статей, Т.1., Новочеркасск, 1994.

4. Кардаш С. Измененные состояния сознания. – 1998.

5. Калина Н.Ф., Тимощук И.Г. Основы юнгианского анализа сновидений. – К.,1997.
Семінарське заняття 7.
Тема: Психіка та тіло.

План:

1. Вплив розвитку тіла на розвиток психіки.

2. Вплив психіки на здоров’я людини.

3. Психологічні школи і проблеми здоров’я.

4. Холістичний підхід до проблеми психіки та тіла.
Література.

1. Психология. Учебник для экономических вузов / Под общ. ред. В.Н.Дружинина. – СПб., 2000.

2. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. – М., 1989.

3. Каструбин Э. Ключ к тайнам мозга. – М., 1995.

4. Гримак Л.П. Магия биополя: Энергоинформационное лечение. – М., 1994.

5. Данкел С. Позы спящего. Ночной язык тела. - Н. Новг., 1994

6. Инновационная психотерапия / Под ред. Д.Джоунса. – СПб., 2001.

Семінарське заняття 8.
Тема: Можливості людини та механізми її розвитку.

План:

1. Потенціал мозку і розвиток психіки.

2. Здібність та обдарованість.

3. Геніальність та здоров’я людини.

4. Імовірність поведінки особистості.
Література.

1. В.Н. Дружинин . Психология общих способностей. – СПб., 1999.

2. Дайана Халперн. Психология критического мышления. – СПб., 2000.

3. Инновационная психотерапия / Под редакцией Д.Джоунса. – СПб., 2001.

4. Эдвард де Боно. Развитие мышления: три пятидневных курса. –Мн., 1997.

5. Ц.Ламброзо. Гениальность и помешательство. Репринтное изд.- СПб., 1892.

6. Зденек М. Развитие правого полушария.-Мн., 1997.
Семінарське заняття 9.
Тема: Нові напрямки розвитку соціальної психології.

План:

1. Соціально-психологічні технології і особливості психіки.

2. Спілкування і масова психологія.

3. Психосоціологія особистості.

4. Методологія діалогу.
Література.

1. Майерс Д. Социальная психология. – СПб., 1999.

2. Квинн Вирджиния Н. Прикладная психология. – СПб., 2000.

3. Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. Е.И.Холостовой.-М.,2001.

4. Руденский Е.В. Социальная психология: Курс лекций.- М., 1998.

5. Практическая психология / Под ред. М.К.Тутушкиной.- СПб., 1998.

6. Пайнс Э.,Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб., 2000.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до курсу

Методологічні та теоретичні проблеми вивчення психології”
1. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. – М., 1959.

2. Немов Р.С. Психология в 3-х книгах. -М., 1998.

3. Психологія. / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К., 1999.

4. Введение в практическую социальную психологию. –М., 1996.

5. Грановская Р.М., Элементы практической психологии. – ЛГУ., 1984.

6. Гримак Л.П. Магия биополя. – М.,1994.

7. Годфруа Ж. Что такое психология. В 2-х т. –М.,1992.

8. Данкел С. Позы спящнго. Ночной язык тела. – Н.Новг.. 1994.

9. Донченко Е.А. Социетальная психика. – К., 1994.

10. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология. –СПб., 2000.

11. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – СПб., 1999.

12. Зденек М. Развитие правого полушария. – Мн.. 1997.

13. Инновационная психотерапия./ Под ред. Д.Джоунса. – СПб., 2001.

14. Калина Н.Ф., Тимощук И.Г. Основы юнгианского анализа сновидений. – К.,1997.

15. Кардаш И.С. Измененные состояния сознания. – Д., 1998.

16. Капра Ф. Дао физики. – СПб., 1994.

17. Каструбин Э. Ключ к тайнам мозга. – М., 1995.

18. Квин В. Прикладная психология. – СПб., 2000.

19. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития. – СПб.,2004.

20. Левин Курт. Теория поля в социальных науках. – СПб., 2000.

21. Майерс Д. Социальная психология. – СПб., 1999.

22. Майерс Д. Психология. – Мн., 2001.

23. Милграм С. Эксперимент в социальной психологии. СПб., 2000.

24. Налимов В.В. Спонтанность сознания. –М.,1989.

25. Налимов В.В., Дрогалина Ж.А. Реальность нереального. М., 1995.

26. Немов Р.С. Психология. В 3-х книгах.- М., 1998.

27.Основи практичної психології. / Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н. Та ін. – К.. 1999.

28. Основи психології: Підручник. / За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця.- К.. 1995.

29. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб., 2000.

30. Поликарпов В.С., Поликарпова В.А. Феномен человека. - М., 2000.

31. Практическая психология: Учебник / Под ред. М.К.Тутушкиной. – СПб., 1998.

32. Проблема человека в западной психологии. –М., 1998.

33. Психологія. / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К., 1999.

34. Психологический словарь – М., 1983.

35. Руденский Е.В. Социальная психология: Курс лекций. – М., 1998.

36. Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. Е.И.Холостовой.– М.,2001.

37. Халперн Д. Психология критического мышления. – СПб., 2000.
САМОСТІЙНА РОБОТА

з дисципліни “Методологічні та теоретичні проблеми вивчення психології”
Організація самостійної роботи по вивченню дисципліни “Методологічні та теоретичні проблеми психології” має певні труднощі, тому що якихось підручників по цих проблемах не існує, даний науково-методичний комплекс та конспект лекцій є авторською розробкою, включає аналіз літератури з історії психології, філософії, нових друкованих видань.

Хоча в курсі розглядаються нові досягнення науки, нові теоретичні проблеми, курс має практичне спрямування – допомогти студентам, як майбутнім фахівцям, працювати над кваліфікаційною роботою, вміти самостійно аналізувати конкретні ситуації, проводити теоретичне та практичне психологічне дослідження.

Самостійна робота студентів передбачає аудиторну та позаудиторну роботу. Запропонований конспект лекцій можна розглядати як матеріал для дискусій, на яких необхідно обговорити підходи загальної методології , нові теоретичні досягнення, конкретні методи для аналізу психологічних ситуацій.

Позааудиторна самостійна робота студентів передбачає, як звичайно, підготовку до семінарських занять, вивчення додаткової літератури, підготовку рефератів, розв”язання практичних завдань з різних проблем життєдіяльності особистості, групи або колективу. В ході такої роботи необхідно використати матеріал з інших психологічних дисциплін.
ТЕМИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Методологія психологічного дослідження і досягнення сучасної науки.

2. Методологія та методи дослідження.

3. Теорія поля в психологічних науках.

4. Історія розвитку методів дослідження в психології.

5. Семантичне поле і психіка людини.

6. Багатомірність особистості та її прояви.

7. Наукова парадигма і проблема методів в психології.

8. Процес дослідження в психології та його організація.

9. Методологічні підходи практичної психології.

10. Принципи практичної психології.

11. Прагматичний підхід до психологічної проблеми.

12. Нові підходи до поняття свідомості та безсвідомого в психології.

13. Семантичне поле і проблеми свідомості людини.

14. Психіка і здоров”я людини.

15. Вплив тіла на психіку.

16. Холістичний підхід до проблем психіки.

17. Потенціал мозку і потенціал психіки.

18. Здібності і обдарованість особистості.

19. Соціальні технології і особливості психіки.

20. Психологія натовпу і можливості впливу на нього.
ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ
1. Поняття загальної методології.

2. Методологія як система методів дослідження.

3. Історія розвитку методів дослідження в психології.

4. Кількісні та якісні методи дослідження.

5. Методологічні підходи до розуміння психіки людини.

6. Сучасна наука про єдність матеріального та ідеального.

7. Поняття психіки в різних психологічних школах.

8. Багатомірність психічного простору.

9. Багатомірність особистості.

10. Квантово-хвильова природа психіки людини.

11. Системний підхід до проблем людини.

12. Поняття наукової парадигми.

13. Організація процесу дослідження.

14. Методологія практичної психології.

16. Сучасна наука про свідоме та безсвідоме.

17. Діалектика єдності психіки та тіла.

18. Вплив психіки на здоров’я людини.

19. Проблеми розвитку особистості.

20. Прблеми обдарованості.

21. Суть соціально-психологічних технологій.

22. Система соціально-психологічних технологій.

23. Психологічна проблема особистості.

24. Практичний підхід в методології практичної психології.

25. Імовірність поведінки особистості.

ПРИКЛАДИ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ
 До Вас звернувся керівник фірми з проханням допомог-ти у вирішенні психологічних проблем колективу. Фірма розвивалася досить ефективно, однак останнім часом ситуація змінилася і в колективі почалися суперечки.

Визначте психологічну проблему, складіть план роботи психолога в такій організації і визначте конкретні методи такої роботи.
 До Вас прийшла мати і поскаржилася на погіршення відносин з сином. Складіть план і вкажіть методи роботи в даній ситуації.
 До Вас звернувся чоловік, який звільнився із зброй-них сил і тепер не може адаптуватися до нових умов життя. Визначте психологічну проблему і продумайте життєву стратегію клієнта в даній ситуації.
 Вам треба провести заняття із підлітками з проблеми “В здоровому тілі – здоровий дух”. Складіть план такого виступу.
 Вам треба написати курсову роботу з проблем свідомості та безсвідомого. Складіть план розкриття цієї проблеми.

 До Вас звернулася жінка і сказала, що з нею щось відбувається. Тільки вона подумає про когось, а він вже їй дзвонить або приходить. Як Ви поясните цю ситуацію?
 В Малій Академії наук Вам необхідно розказати про особливості науки, наукового дослідження та критеріях такого дослідження. Складіть план такого виступу.


Скачать файл (269.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации