Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекция - Встановлення в Греції македонської гегемонії - файл 1.doc


Лекция - Встановлення в Греції македонської гегемонії
скачать (109.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc110kb.17.11.2011 04:52скачать

Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Тема лекції: Встановлення в Греції Македонської гегемонії


План

  1. Природні умови, населення і соціально-економічний лад Македонії у V– першій половині IV ст. до н.е.

  2. Македонія за часів Філіпа II, реформи і прискорення темпів соціально-економічного розвитку.

  3. Промакедонська і антимакедонська «партії» в Афінах.

  4. «Священнк війна». Коринфський Конгрес, його історичне значення і ідея панеллінізму.

  5. Еллінізм.

Джерела

  1. Геродот. История. – М.: Наука, 1972.

  2. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. – М., 1963. – Т.2.

  3. Квинт Курций Руф. История Александра Македонского. – М., 1963.

Література

  • Вершикин. Заговор против Филиппа // ВДИ. – 1990. – № 1.

  • ВДИ. – 1988. – №2.

  • Демосфен и конец мира городов – государств // Боннар А. Греческая цивилизация: В 3 т.- М., 1992.- Т.3. – С.85 – 104.

  • Мишулин А.В. Македония времен Филиппа и Александра Македонского. – М., 1940.

  • Шофман А.С. История античной Македонии: Ч.1–2. – Казань, 1960–1963.

  • Герои Греции в войне и мире. – М., 1992. – С.228–237, 250–291.

  • Фролов Э.Д. Коринфский Конгресс 336/7 г. до н.э. и объединение Эллады // ВДИ. – 1974. – № 1.

  • Фролов Э.Д. Панэллинизм в политике // Античная Греция: В 2 т. - М., 1983.- Т.2.- С. 157 – 208.

  • Строков А.А. История военного искусства. – М., 1955. – Т.1.

  • Шифман И. Александр Македонский. – М., 1987.

  • Борухович В.Г., Фролов Э.Д. Публицистическая деятельность Исократа // ВДИ. – 1969. – № 2.

  • История Европы. – М., 1988. – Т.1. – С.332-336.

  • Кошеленко Г.А., Галбов В.А., Бадер А.Н. Александр Македонский в Маргиане // ВДИ. – 2000. – № 1. – С.3-16.

  • Теории эллинизма: Германа Бенгсона (ВДИ – 1984 - №4: Френка Уолбенка (ВДИ- 1984 - №2).



1. Перша половина ІV ст. до н.е. розвивалась під знаком гострої економічної і політичної кризи поліса. Зрозуміло, поліс відповідав лише певній стадії розвитку продуктивних сил рабовласницького суспільства. Місто-держава добре слугувало потребам вузького рабовласницького колектива при відносно невеликій кількості громадян, в обстановці обмежених економічних і культурно-політичних зв'язків. Подальший розвиток продуктивних сил в грецьких полісах не міг здійснюватися в умовах замкнутих місцевих ринків, бо продуктивні сили вже переросли вузькі рамки полісів. Недосконалий державний апарат не міг тримати в покорі декласовану бідноту і масу рабів, кількість яких зростала. Міжусобні війни гальмували економічний розвиток. Політична роздробленість Греції була вигідна лише Персії, яка панувала в Егєїді і заважала проведенню енергійної зовнішньої політики. Захоплення нових територій було необхідно не тільки на користь торгівлі, території необхідні привілейованим класам Греції, щоб «сплавити» паразитичну і неспокійну міську масу. Вирішуючи внутрішні загальногрецькі проблеми, елліни не помічали як на їх кордонах росло, зміцнювалося і набувала вплив інша держава – Македонія, що традиційно розглядалась греками як варварська держава-васал, негідна на особливу увагу.

З історії Македонії дослідники мають невелику кількість джерел, велика частина яких відноситься до періоду V–IV ст. до н.е. Деякі відомості з історії Македонії містяться у Геродота, Фукідіда, Діодора Сіцілійського, Плутарха. Політична боротьба в Греції напередодні македонського завоювання достатньо повно відзеркалена в промовах судових і політичних ораторів: Ісократа, який був ідейним лідером боротьби за об'єднання Греції під гегемонією Македонії, Демосфена, Есхина та ін. Окремі розрізнені факти надають археологічні дослідження і нумізматика.

Македонія знаходиться на півночі Балканського п-ва. На півдні і південному заході Македонія мала кордон з Епіром і Фессалієй, на сході – з Халкидікою, на заході – з Іллірією, яку населяли войовничі племена. Впродовж довгого часу вона була політично відособлена від Греції, і її значущість для історії проявилась дещо пізніше.

Природні умови Македонії різноманітні. Північно-східна її частина – це обширна гірська область. Південна Македонія є рівнинною територією. Лісисті гори і родюча центральна рівнина Македонії майже не стикалися з морем, що зумовило відставання держави у історичному розвитку. Основними заняттями населення були скотарство (особливо розведення коней), землеробство і полювання, тобто такі напрями господарської діяльності, які сприяли розвитку військових якостей у населення. Населення прибережної смуги займалися рибальством і торгівлею. Торгівля і ремесла залежали переважно від грецьких полісів Халкідіки. У Македонії порівняно рано розвинулася гірська справа. З Македонії вивозився ліс і продукти лісової промисловості: дьоготь, смола.

Дискусійним в історичній науці є питання про етнічну приналежність македонян. Античні автори (Геродот, Фукидід) називали македонян варварами, тобто не «греками». Македонська мова значно відрізнялася від грецької. Деякі античні автори стверджували, що македонський діалект близький до фессалійського. Населення Македонії склалося із змішаних племен, головним чином фессалійських, з північними іллірійсько-фракийськімі племенами.


Ще у V ст. і навіть у ІV ст. до н.е. в Македонії панував родоплеменний устрій, а рабовласництво носило патріархальний характер. Пануюче положення в суспільстві займала родова знать. Основну ж масу македонського населення складали пастухи і хлібороби, частиною вільні, частиною залежні. Політичний устрій Македонії наприкінці V–ІV ст. до н.е. ще зберігав багато рис військової демократії. На чолі держави стояв цар, що спирався на військово-родову аристократію, так званих гетайрів-друзів, супутників володаря, які складали Раду знаті. Македонські царі виконували функції верховних жерців, верховних суддів і воєначальників. Зібрання воїнів обговорювало військові питання, провини, які підлягали страті, навіть питання про престолонаслідування.

У політичному відношенні аж до V ст. до н.е. Македонія не була єдиним політичним утворенням. Посилення Македонії почалося з Пелопоннесської війни, тобто в наслідок внутрішнього розвитку Македонії і сприятливого міжнародного стану. Наприкінці V ст. і на самому початку ІV ст. при царі Архелаї (419–399 рр. до н.е.) Македонія займала вже важливе місце серед грецьких держав на Балканському півострові.

Тяжіння до загальноеллінського рано проявляється у македонських царів. Македонія починає втягуватися в обмін з Грецією і завдяки цьому підпадає під вплив грецької економіки і культури (при дворі Архелая жив афінський трагік Евріпід). Архелай вважав себе нащадком Геракла, посилав свої колісниці на грецькі змагання. З V ст. до н.е. починається еллінізація Македонії. Престиж грецької культури був дуже високим в Македонії, жителі якої захоплювалися своїм могутнім сусідом. Правляча верхівка прагнула залучитися до грецької культури, освоїти грецьку мову. Македонські царі запрошують до свого двору грецьких поетів і драматургів. Філіп ІІ, наприклад, запросив до Македонії Арістотеля як наставник для свого сина, Олександра.

Грецькі інженери будували йому фортеці для захисту від наступаючих з сходу фракийців. При ньому було створено регулярне військо – кіннота, а також чеканилася мідна монета.

Після вбивства Архелая, що було здійснено за замовленням, в Македонії посилюється гостра політична боротьба, спричинена прагненням частини родової знаті перешкодити політиці централізації держави.

Таким чином, при ознайомленні з історією Македонії слід звернути увагу на відмінності в соціально-економічному розвитку і політичному устрої Македонії і Греції у V–ІV ст. до н.е.:

1) якщо в Греції високого рівня розвитку досягло рабовласництво, то в Македонії рабство не набуло великого розвитку;

2) економіка носила значною мірою натуральний характер;

3) армія зберігала риси народного ополчення, тоді як грецькі міста переходять до системи найманої армії.

2.

Македонія середини ІV ст. до н.е. була молодою рабовласницькою державою, що переживала пору свого першого підйому, який співпадав із пануванням Філіпа ІІ (359–336 рр. до н. е.). Піднесення Македонії було полегшено обставинами розвитку Греції. Філіп, що зійшов на престол у віці 23 років, проявив себе неабияким політичним і далекоглядним діячем і полководцем. Здійснив наступні перетворення:

1. Переформував армію Македонії, на той час слабкої і беззахисної. Під час правління старшого брата Філіпа, Олександра ІІ, який вважав за правило віддавати в заручники сильнішій державі свого брата, Філіп (а з ним ще 30 хлопчиків із знатних сімей, певний час був заручником у Фівах і навчився у полководця Епамінонда. Поки Філіп перебував у Фівах, його старші брати змінювали один одного, гинучи в боях з могутнішими сусідами. Нарешті Філіп здійснив побіг з Фів до Македонії, де його було проголошено царем. Ослабивши політичний вплив знаті, Філіп ІІ створив загальномакедонське військо. Він добився того, що всі місцеві ополчення із своїм командним складом зосередилися в столиці – м. Пелла під верховною владою царя. На основі грецького військового ладу гоплітів була створена знаменита македонська фаланга, яка відрізнялась від грецької більшою компактністю і глибиною побудови. Кожен воїн був озброєний великим прямокутним закриваючим його тіло щитом, коротким мечем і довгим списом, яку називали сарісса. Глибина тяжкоозброєної фаланги складала 16 рядів, а іноді і більше. Сучасники порівнювали фалангу з величезною залізною твариною, що нащетинилася, який крушив все на своєму шляху. І насправді, удар фаланги був страшним. У бою перед тяжкоозброєною фалангою і по її флангах традиційно розташовувалися загони легкоозброєних воїнів, які починали бій. Вони були озброєні луком або невеликим метальним списом-дротиком, а іноді і пращами. (Праща – довга шкіряна стрічка, її складали удвічі, а у петлю, що утворилась, клали камінь. Тримаючи пращу в правій руці, воїн швидко починав її обертати, потім відпускав один кінець пращі, і камінь з великою швидкістю летів в заданому напрямку). Зав'язавши бій, легка піхота відходила назад і ховалася в проміжках між фалангою і кіннотою, яка звичайно знаходилася по краях фаланги. Під час битви кіннота, як кліщами, обіймала вороже військо з країв. Якщо піхота набиралася з селян, то кіннота складалася з македонян. Піхота озброювалася за рахунок держави, кіннота – за свій власний рахунок, бо з'явитися у військо на власному гарному коні було справою честі кожного македонського аристократа.

Македонське військо було забезпечено технікою за для облоги (катапультами, таранами, облоговими баштами і т.п.). Філіп створив і флот, який проте ніколи не був сильним. Поєднання різних видів озброєння, постійна служба і військові вправи зробили македонську армію непереможною.

Оскільки рух фаланги в бою вимагав великої злагодженості, виучки і дисциплінованості, щодня за наказом царя воїни займалися стройовою підготовкою, крокували і бігали в строю, здійснювали великі переходи зі всім військовим распорядженням. Перевагою македонської армії був той факт, що це була армія вільних селян, народне ополчення. Македонська армія знала за що вона б'ється. Таким чином, в результаті військової реформи було створено сильну армію, спираючись на яку Філіп втручався в грецькі справи.

2. Завершив політичне об'єднання Македонії, відновивши її територіальну цілісність, перетворивши в єдину македонську монархію, царем якої його було проголошено. Створена централізована військова держава слугувала загарбницьким апетитам класу македонських рабовласників, що формувався.

3. Ще одним важливим напрямом реформаторської діяльності Філіпа була реорганізація загальнодержавних фінансів. Філіп використовував накопичені запаси дорогоцінних металів, які збільшилися внаслідок захоплення золотоносних районів і багатих міст Фракії. Він запровадив чеканку золотих монет – “філіппіков”. Разом із золотими в обороті була і срібна еллінська монета, проте співвідношення між ними знаходилось під контролем. Нові повноцінні золоті і срібні монети набули найширшого поширення. Фінансова реформа сприяла розвитку торгівлі.

У числі пріоритетних зовнішньополітичних завдань для Філіпа було захоплення морського побережжя. Його проникнення у Фракію призводить до конфлікту з Афінами. За допомогою зброї, підкупу і дипломатії Філіп розширює свої володіння, і незабаром Македонія стає вирішальною силою на Балканському п-ві.


3

Як же греки ставились до піднесення Македонії? У цьому питанні громадська думка не була єдиною, що відбивалося на основному векторі внутрішньополітичної боротьби. Прихильниками зближення з Македонією були переважно представники багатої верхівки, що страждали від соціальної смути, важких повинностей-літургій, мріяли про сильну владу. Багато хто вважав також необхідністю об'єднання з Македонією з метою захоплення Персії. Проте переважна більшість демоса виступала непримиренним ворогом Філіпа і підтримувала демократичних вождів, які висували програму політичного об'єднання Еллади на основі захисту демократії.

Особливо гостро боротьба промакедонської і антимакедонської «партій» відбувалась в Афінах.

Виразником промакедонських настроїв і провідником македонської політики в Афінах був знаменитий афінський письменник Ісократ (436-338 рр. до н.е.). Він прожив майже 100 років і був сучасником найскладнішого і цікавішого періоду грецької історії. Він написав багато відомих історичних творів, на підставі яких можна відтворити історію цього періоду ( “Панегірик”, “Листи до Філіпа” і т. п.). Ісократ не відразу став прихильником Македонського.

“Наша батьківщина, – писав Ісократ, – стала тепер пустелею – одні загинули від насильства, інші на чужині поневіряються з своїми сім'ями, із страху вимушені битися проти своїх же братів греків. Щаслива війна з Персією, а в цьому сумніватися не доводиться, відкриє простір підприємницькому духу і звільнить Грецію від мас бездомного люмпен-пролетаріату і дасть роботу “бродячим елементам”, що загрожують існуванню еллінської держави і культурі. Схід володіє незчисленними невичерпними багатствами, які у разі перемоги перейдуть до еллінського народу. Нехай натхненний патріотичною ідеєю воїнство зробить Грецію воладаркою невичерпних фінансових сил Сходу, центром світового обміну! Перенесемо війну до Азії, а щастя Азії – до себе!”

«Якщо ти дійсно є гідний нащадок Геракла, – писав Ісократ царю Філіпу, – то зроби все це, і тоді всі будуть дякувати тобі – греки за ті благодіяння, які ти їм надаси, а македоняне за те, що ти будеш над ними законним государем, а не самодержцем. А решта роду людська за те, що ти звільниш еллінів від варварського деспотизму, після чого всіх людей еллінською культурою».

На думку Ісократа, у разі відмови Філіпа виконати своє велике історичне покликання Греції неминуче загрожує внутрішня катастрофа. Греція загине від поганих ораторів і демагогів.

Македонській партії протистояла демократична, антимакедонська. Економічні інтереси при цьому мали вирішальне значення. Прихильниками даної партії були ті, чиї інтереси розходилися з великодержавною політикою македонських царів. До даної партії відносилися торгові елементи і маса середньої і дрібної демократії, що боялася порушення традицій демократичного порядку. Очолював антимакедонську партію знаменитий афінський оратор Демосфен (384–322 рр. до н.е.), прихильник афінських демократичних установ, що закликав до боротьби за незалежність батьківщини.

Демосфен володів рідкісними ораторськими здібностями. Підкуповувати Демосфена, щоб він виступив за «неправу справу» було неможливо. Іноді йому платили за те, щоб він мовчав. Коли одного разу один актор похвалився, що за один день виступу йому виплатили талант срібла, оратор помітив: «А мені за годину мовчання платять п'ять талантів». В цьому випадку, щоб відхилитися від промови, він заявляв, що у нього лихоманка. Афіняни, сміючись, додавали: «Золота лихоманка!»

Основною вимогою антимакедонської партії було збереження демократичної конституції. Для Демосфена зразком афінської демократії були часи правління Перікла. До минулого Афін він постійно звертається в своїх промовах, відзначав, що “колишня волелюбність греків зникла, як дим. Великі політичні проблеми пішли в минуле, зникли відчуття національної гордості і войовничості, що так вигідно відрізняли еллінів від варварів. Все тепер розпродано на ринку! Інтерес до суспільних справ, патріотизм, хоробрість, самопожертвування і витриманість стародавніх афінян тепер змінилося єдиним бажанням: не платити податків, не нести військової служби і отримувати державну допомогу. Егоїзм і індивідуалізм зруйнували колишню єдність поліса, якою відрізнялися старі Афіни. Тепер все розкуплено, як продажний товар і виміняно на те, що повергнуло Елладу у непоправну біду”.

У своїх промовах Демосфен критикував македонську партію в Афінах і македонського царя Філіпа, який, як говорив Демосфен, не має ніякого відношення а ні до Греції, а ні до грецької культури. Він – варвар, тиран, деспот, який не врятує, а душитиме останні залишки еллінської незалежності, волелюбності і культури. “У підступних задумах македонця не може бути ніякого сумніву. Єдина мета, до здійснення якої прагне Філіп, полягає в пограбуванні Еллади, у тому, щоб відібрати її природні багатства, торгових і стратегічних пунктів. У якості ж засобу для досягнення своїх мерзотних намірів Філіп користується розбратом і незгодою серед самих еллінів. Згадаємо про Олінф, Метону і тридцять два міста Фракії, винищених їм з нечуваною жорстокістю, не кажучи про винищування фокидців, він відняв у міст Фессалії свободу і державний устрій, посадив у якості тиранів своїх агентів в Евбєє, на такій близькій відстані від Афін”.

Програма антимакедонської партії зводилася до утворення союзу незалежних грецьких полісів і до загальногрецької війни з Македонією. Таким чином, Демосфен закликав до боротьби за незалежність батьківщини проти Македонії, за збереження демократичного ладу і проти диктатури македонського царя.


4

Приводом для втручання Філіпа в грецькі справи стала так звана Священна війна (356-346 рр. до н.е.) між фокидцями і фіванцями. Фіванці, зацікавлені в посиленні свого впливу в Середній Греції, обвинуватили фокидян у незаконному захопленні земель Дельфійського храму. Прикриваючись авторитетом захисту божого майна, вони прагнули захопити Фокиду. Фокидяне ж для того, щоб вести війну, повинні були зібрати військо. Оскільки у них не вистачало для цього коштів, вони оволоділи багатствами Дельфійського храму, як би “позику” на військові потреби. Фіви звернулися за допомогою до Пилипа, який зразу ж ввів свої війська у Фессалію, Середню Грецію і жорстоко розправився з фокидянами.

У 354 р. Філіп осадив Метону. Коли він йшов попереду війська, пущена із стіни стріла пронизала йому праве око. Юстін писав, що від цієї рани від не став менш войовничим. А коли він уклав мир, він показав себе по відношенню до переможених навіть милосердно. Філіп умів перемагати не лише силою: «Те, що узяте силою, то я розподіляю з союзниками. Те, що узяте ласкою – тільки моє». Йому казали: «Покарай афінян. Вони лають тебе». Він відповідав: «А хіба після цього хвалитимуть?». Правитель наказав своєму рабу кожен ранок будити його словами: «Ти лише людина!»

Фессалія визнала гегемонію Македонії, потім Філіп попрямував на Халкідський п-в і захопив в 348 р. Олінф, який стояв на чолі союзу халкідських міст. Тепер все північне побережжя Егейського моря знаходилось під владою Македонії. Афіни вели війну з Македонією, але військові дії, що розвернулися, протікали із змінним успіхом. Під впливом прихильників Філіпа в Афінах, Есхіна, Евбула і Філократа, з Пилипом було укладено у 346 р. так званий Філократів мир.

У 338 р. до н.е. Філіп несподівано переправився до Греції. Афіняни дізналися про цю подію недозволенно пізно. Зранку афіняни зібралися на збори і Демосфен запропонував відправити до Фів посла: звертатися до інших союзників не було можливості. Демосфен зумів схилити беотійців до згоди. Всі ці події активізували діяльність антимакедонської демократичної партії в Афінах. Демосфен збудив найглибші демократичні відчуття греків. За ініціативою Демосфена для захисту грецької свободи і незалежності було створено коаліцію з держав Середньої Греції, яку очолили Афіни і Фіви. Афіни спрямували свій флот на Фракійське узбережжя за для ведення війни з Філіпом. Боротьба йшла декілька років безуспішно для Філіпа. Тоді він вирішив зосередити всі свої сили проти Середньої Греції. Вирішальна битва відбулася 1 вересня 338 р. до н. е. поблизу Херонеї що в Беотії. Хід битви дійшов до нас в описі Діодора Сіцілійського (Хрестом., стр.426). Вже в цій битві проявив себе син Філіпа, Олександр, що здійснив прорив і примусив супротивників втекати.

Після цієї битви у греків не було можливості продовжити протидію Філіпу. Битвою при Херонеї завершилося завоювання Греції Македонією. Всі греки і афіняни в першу чергу чекали кривавої розплати і наперед оплакували свої міста. Але Філіп обійшовся з переможеними на диво м'яко. Він не вимагав капітуляції, а запропонував їм союз. На такого дипломатичного і великодушного Філіпа Греція дивилася із захопленням. Була забута образлива кличка “варвар” і всі пригадали, що він Гераклід.

Тепер Філіп був господарем в Елладі і поспішив закріпити результати військової перемоги відповідним політичним врегулюванням. Його дії, спрямовані на створення нового політичного порядку, відрізнялися продуманістю і гнучкістю. Він робив все можливе для закріплення своєї супремації в Греції, проте не форсував події і не намагався включити завойовані території до складу македонської держави. У 337 р. до н.е. в Корінфі було скликано загальногрецький конгрес.

У політичній історії Еллади Корінфському конгресу належить важливе місце. Він підвів межу під цілим періодом грецької історії, заснованої на засадах свободи і автономії. Рішення конгресу стали початковим пунктом у формуванні нової політичної системи, яку іменують “еллінізм” (вивчення даного питання – ВДІ , № 1, 1974, стр.46–47).

Ініціатива у скликанні конгресу повністю належала македонському царю, який не лише скликав конгрес, але й наперед авторитетно визначив його програму і рішення. Проте, не можна недооцінювати того факту, що свою волю цар хотів обрядити саме у форму загальноеллінських рішень. У цьому полягало визнання за греками відомого політичного значення, відомої потужності, яка примушувала рахуватися з ними і ставитися до них, принаймні, в деяких випадках, не як до підданих, а як до партнерів. Філіп бажав, щоб політичне врегулювання, здавалося б вже продиктоване їм Елладі, кінець кінцем виступило як сумісний акт македонського царя і всіх еллінів. Вірогідгл, лише це могло надати новому порядку належну силу і стійкість.

1. Першим важливим рішенням конгресу Корінфа було проголошення загального миру, як в кожному окремому полісі, так і в Елладі в цілому. Турбота про підтримку цивільного миру знайшла вираження, перш за все, у визнанні непорушності тих державних порядків, які існували у учасників договору до моменту його прийняття. Надалі між учасниками загального договору заборонялися війни, а у випадку порушення цієї заборони всі учасники договору повинні були прийти на допомогу державі, що піддалась нападу, і спільними зусиллями покарати порушника.

2. Друге важливе рішення конгресу – підписання військового оборонного і наступального союзу між еллінами і македонським царем Філіпом.

3.Оголошення священної війни Персидській монархії. До рук Філіпа були передані великі сили і засоби грецьких міст і самої Македонії. На з'їзді було ухвалено рішення почати загальногрецьку війну з Персією, щоб помститися персам за всі скоєні ними над грецькими храмами святотатства. Філіп хотів бути виразником ідеї панеллінізму, тобто об'єднання всіх греків. Насправді ж це було роз'єднання грецьких демократичних держав на користь олігархічної верхівки багачів

Даний момент заслуговує додаткового обгрунтування. Війна з Персією диктувалася македонськими державними інтересами. Македонська військова експансія призвела до безпосереднього зіткнення македонців з персидцями. І затвердження Македонії в нових кордонах, і признання Філіпа як нового гегемона Еллади – неминуче вело до військового конфлікту. Проте до війни на сході штовхали македонського царя і інші міркування, а саме постановка і виконання загальнонаціонального завдання. Велика загальна війна могла повідомити новій політичній системі могутній імпульс, додати їй міцність і стійкість. Як припускав Філіп, це було виграшною стороною його політики. Судячи з розповіді Діодора, Філіп став розпускати чутки про підготовку війни з Персією ще до скликання конгресу.

Філіп сам готувався виступити в похід, але затримався в Македонії, відзначаючи весілля своєї доньки Клеопатри. Цю подію описав в своєму творі Діодор. Гості на це свято були запрошені зі всієї Греції. Філіп вийшов до гостей весь в білому, без охорони, демонструючи гостям свою довіру. На цьому бенкету його було убито його довіреною особою, Повсанієм. Повсаній так відплатив за образу, одного разу заподіяну йому правителем. Сучасні дослідники вважають, що вбивця був підісланий Олімпіадою – дружиною Філіпа, яку він кинув заради іншої жінки грецького походження. Вважають, що сам Олександр знав про змову: побоювався зустріти суперника в особі двоюрідного брата, народженого мачухою.

Т.ч. на місці роздроблених полісів, що знаходились в постійній ворожнечі, виникла об'єднана під владою Македонії Греція. Лише тільки Лакедемоняне ставились з презирством до цієї події, вважаючи цей альянс рабським.

5. Конгрес у Коринфі був важливим етапом в історії Греції. Він ознаменував початок чергового етапу – етапу Еллінізму. Термін еллінізм було вперше запропоновано Дройзеном (з 30-х рр. ХІХ ст.). Поняття еллінізм розглядається з двох позицій.

1. Еллінізм – чисто культурне явище, коли в рамки світу еллінізму включаються всі області, де в античну епоху виявляється взаємодія грецької і місцевої культури.

2. Ширше, географічно, еллінізм аналізується як цивілізація “еллінізму”. Світ еллінізму, що включає Східне Середземномор'я і Північне Причорномор'я, слід розглядати як єдину політичну і соціально-економічну систему.


Скачать файл (109.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации