Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Київський університет імені Бориса Грінченка Історико філософський факультет - файл


скачать (98.3 kb.)


Київський університет імені Бориса Грінченка

Історико - філософський факультет

Литвиненко Божена Володимирівна

Практична робота 13.Католицизм

М.Київ 2020

Зміст :

1 .Визначити особливості становлення католицького віровчення та культу

2 .Проаналізувати історичні особливості впливу Ватикану на суспільно-політичне життя Західної Європи

3 .Зробити порівняльну характеристику православного і католицького віровчення та культу (результати представити у вигляді таблиці)

4 .Зробити порівняльну характеристику православного і католицького чернецтва на основі ідеологічних, політичних та освітньо-культурних засад його діяльності (результати представити у вигляді таблиці)

5 .Визначити особливості взаємодії церкви та держави у православ’ї та католицизмі

1)Католицизм як один з головних напрямів у христи¬янстві остаточно сформувався внаслідок першого велико-го розколу (поділу церков) у християнстві в 1054 р.

Він має багато спільного з православ'ям (віра в два джерела віровчення — Священне Письмо і Священний Переказ, у божественну Трійцю, спасительну місію церк¬ви, у безсмертність душі, потойбічне життя) і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, своєрідним пристосуванням до стрімкої зміни соціальної діяльності і нової релігійної свідомості. Він доповнив Символ Віри новими догматами, яких не знає православна церква.

Основними догматами католицизму, що відрізняють його від інших течій у християнстві, є догмат про сходжен¬ня Святого Духа не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Си¬на, а також про непогрішимість Папи Римського. Ще один догмат католицизму — про "чистилище" — прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Сутність його полягає в тому, що душа людини після смерті по¬трапляє в "чистилище" — місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів, після чого переходить у пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різно¬манітних випробувань. Рідні та близькі покійного за допо¬могою молитв і пожертвувань на користь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в "чисти¬лищі", прискорити її вихід звідти.

Дуже важливим у католицизмі є положення про особ¬ливу роль духовенства, за яким людина не може заслужи¬ти Божої милості самостійно, без допомоги духовенства, яке має значні переваги перед мирянами і повинно во¬лодіти особливими правами та привілеями. Зокрема, като¬лицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки це є винятковим правом духовенства. Католи¬цизм вважає канонічною лише Біблію, написану латинсь¬кою мовою, якою не володіє переважна частина віруючих. Віровчення твердить, що Христос, Богоматір і святі мають таку кількість заслуг, що 'їх вистачить для забезпе¬чення потойбічного блаженства всьому існуючому і май¬бутньому людству. Весь цей потенціал Бог надав у розпо¬рядження католицької церкви; вона на свій розсуд може делегувати певну частину цих справ віруючим для споку¬тування гріхів і особистого спасіння, але за це віруючі по¬винні платити церкві. Продажем Божественної благодаті відав спеціальний трибунал при папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію — папську грамоту, яка дава¬ла віруючим відпущення гріхів або визначала час, протя¬гом якого можна було грішити.Особливості віровчення та культу католицизму

Віровчення католицизму (як і православ'я) ґрунтується на Святому Письмі (Біблії) та Святому Переказі. Канонічними визнаються всі книги, що входять до латинського перекладу Біблії (Вульгата). В біблійний канон католицької церкви входить 72 книги, з яких 27 книг Нового Заповіту і 45 (в православній церкві – 50 книг) книг Старого Заповіту. Святий Переказ утворюють постанови 21 соборів, праці Отців церкви і богословів, офіційні рішення римських пап. Визнаючи Символ віри, який було прийнято на перших двох Вселенських соборах (325 та 381 pp.), інші рішення перших семи загальнохристиянських собрів, католицька церква ввела низку нових догматів, які затверджувалися на Помісних соборах.

Якою ж була історія формування догматичних особливостей католицької церкви?

Ще в IV ст. велися дискусії з питання сходження святого Духа не лише від Бога-Отця, але і від Бога-Сина. У 589 р. на Толедському церковному соборі було затверджено догмат про філіокве (лат. filioque – і від Сина). Це доповнення до Символу віри є однією із значних догматичних відмінностей між західним та східним християнством.

На Флорентійському соборі у 1439 р. було прийнято догмат про чистилище. Вважається, що душа людини після смерті знаходиться у невизначеному стані – між раєм та пеклом. Подальша доля душі грішника, яка не отримала прощення в земному житті, значною мірою залежить від добрих вчинків рідних і близьких померлого – це молитви, Служба Божа, пожертвування на користь церкви тощо. Прийнято думати, що сама церква має особливу божественну благодать: Ісус Христос, Діва Марія, святі створили скарбницю благодаті. А тому надана церквою індульгенція (від лат. indulgentia – милість) може повністю або частково відпустити людині гріхи (але не смертні).

Догмат про непомильність Папи Римського, як намісника Бога на землі, почав формуватися у V ст., а був затверджений на І Ватиканському соборі у 1870 р. Він стверджував, що глава Церкви, який проповідує "ех catedra" (з амвону) є непогрішним у справах віри та моралі.

У католицизмі особливо вшановується Діва Марія (Мадонна). На соборі в Ефесі в 431 р. її визнано Богородицею. В 1854 р. пана Пій IX проголосив догмат про непорочне зачаття Богородиці її матір'ю Анною. Це означало, що існування Марії з самого початку було звільнене від первісного гріха. У 1950 р. було затверджено догмат про її Вознесіння, яке сталося не лише духом, але й тілом (тілесне сприйняття в небесну славу). У 1964 р. папа Павло VI проголосив Діву Марію "Матір'ю Церкви". У католицькій теології сформувався особливий напрям – маріологія.Існують канонічні відмінності католицької церкви. Вони мають обрядово-культовий характер. Центрами католицького культу, перш за все, є храми, де відбувається головне дійство – Меса, під час якої здійснюється перетворення хліба та вина на тіло та кров Ісуса Христа. Визнається сім таїнств, однак хрещення в католицизмі здійснюється і через занурення і через обливання. Миропомазання (у католицизмі конфірмація) проводиться при досягненні 7 – 12 років і обов'язково єпископом. Існує непорушність таїнства шлюбу – не дозволяються розлучення. У католицизмі, крім історично установлених трьох ступенів священства (диякони, пресвітери, єпископи) існує особлива група – кардинали, другий за значенням чин церкви. Католицькі священики приймають обітницю безшлюбності – целібат. У православ'ї існує чорне духівництво, що не має права на одруження, та біле, що має таке право.

2) Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм.

Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземномор'я. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності.

Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ - Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.

В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування "папа". Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.

Церква на середньовічному заході була фактично державою в державі. Церква одержувала в дарунок від імператорів, знаті земельні володіння. До XV століття 1/3 земель у Європі (у регіоні впливу католиків) належала католицькій церкві. На вселенських соборах, які періодично скликувались католицька церква розробляла свою догматику.

Система освіти в Європі фактично перебувала в руках церкви. В VI столітті з'явився перший монастир заснований святим Бенедиктом. Який пізніше і розробив устав монастирського життя. Від ченців вимагали виконання 3 обітниць: безшлюбності, бідності, слухняності. Монастир одночасно був центром освіти. У монастирських і церковних школах учили тексти латинською мовою.

Для середньовічної цивілізації заходу й для церкви зокрема одним з найважливіших було питання об відношення до мирської влади. В 413 році Аврелій Августин у своєму творі про град Божий порушив питання про відношення церкви і влади. Він сформулював свого роду політичну теорію. За якою надалі жило й розвивалося усе середньовіччя. Він стверджував що історія людства це боротьба праведників, що населяє град божий, і грішників які населяють град земний.

Аврелій Августин говорив що церква ближче стоїть до граду божого, що влада мирська це град земний. У такий спосіб світське правління повинне бути підлеглим церкві. Вона стоїть вище держави. Відповідно правителі зобов'язані підкорятися. Тому протягом усього середньовіччя взаємини церкви й держави в західноєвропейському регіоні носили дуже складний характер.

Черговий розбрат між папою і імператором назрівала і цьому чимало допоміг трактат кардинала Гумберта "Проти симфоністів", де йшла мова про вибори єпископа й інвеституру. Відповідно до трактату, вибори проходять у три етапи:

Духівництво висуває кандидатури, а народ бере участь у виборах.

Митрополит затверджує результати й відбувається рукоположення.

Політична влада підтверджує вибори.

Трактат позбавляє світську владу інвеститури, але в ті часи усе ще відбувалося саме навпаки й викликало справедливе обурення духівництва. В 1058 р. Лютеранський собор прийняв декрет про порядок обрання папи й першим папою, який був обраний відповідно до нього став Микола II (1059-1061).

Статут обрання передбачає участь у виборах тільки кардинальської колегії. Це все далеко не радувало імператора й один раз навіть виникла ситуація паралельних виборів. Духівництво обрало папу Олександра II (1061-1073), а імператор призначив антипапу Гонорія II. Лише смерть Гонорія зупинила вуличні криваві побоїща, як через це виникли.



3)Католицизм і православ'я мають досить істотні відмінності на рівні догматики, культу та церковної організації. Для католицизму притаманна певна гнучкість, схильність до пристосування до соціального оточення. Православ'я міцно тримається догматичної закостенілості, що спирається на визнання тільки Нікео-Константинопольського Символу віри . Спробуємо з’ясувати, що ж є спільного і відмінного в цих християнськи напрямках .



4)


5)Відносини між церквою та державою завжди залежали від

історичних та соціальних передумов їх існування, які також взає-

мозалежні. Характерною рисою суспільства до появи християнст-

ва було те, що майже не існувало відмінності між релігійним та

соціальним обов’язком. Релігія була тісно вплетена в соціально-

культурні відносини всередині держави. Язичницьке суспільство

перед приходом християнства було глибоко релігійним, обов’яз-

ковим було навіть викладання предмета релігії у громадських

школах, стіни у класах яких часто розмальовували зображеннями

богів і за цими зображеннями учителі розказували учням їх гене-

алогію. Атеїзм був заборонений, навіть карався смертною карою.

Таке суворе покарання було спричинене, з одного боку тим, що

релігія була тісно переплетена з державою, де, для прикладу, рим-

ський громадянин присягав «обожнюваному імператору»28, а зіншого – жорстокими умовами існування, постійними війнами та

іншими прикладами зневаги дару людського життяПодальший розвиток окремих племен, об’єднання чи за-

воювання приводять до їх розширення в більші одиниці, як на-

слідок – виникають окремі великі народи-держави, які утвори-

лись від інтеграції всіх народностей, які проживали на відносно

багатій ресурсами території, що, як правило, відділена від сусініх територій важкопрохідними природними перепонами –

пустелями, високогірними хребтами, морями. Цей чинник ра-

зом із природним фактором захоплення панівного становища

сильнішими племенами та необхідність підкорення їм слабших

привели до виникнення великих стародавніх цивілізацій, де

монархія була головним способом керування державою..Загалом християнство принесло не тільки морально-

етичну новизну в язичницький світ, а й своєрідний підхід до

розуміння відносин релігії та держави, який можна виразити

словами апостола Петра: «Усіх поважайте, любіть усіх братів.

Бога бійтесь, царя шануйте»32. У цих словах уже спостерігається

межа між компетенцією царя та «територією дії» Бога. І хоч пізніше були спроби об’єднати владу держави з церковною, про-

те вони не витримували випробовування часом. Натомість

правильний підхід чіткого розмежування компетенції держави

і церкви, їхня взаємоповага та спільні проекти щодо служіння

суспільству виявилися успішними і пройшли випробовування

часом. Одним із перших, хто спробував розробити концепцію

дуалізму в існуванні церкви та держави, був папа Джелазій,

який 494 р. виклав свою концепцію в листі до імператора Анас-

тасія. Суть цієї концепції полягала в таких тезах: це дві окремі

влади для світового керування, які, до того ж, мають Боже по-

ходження; обидві не залежать одна від одної щодо своєї компе-

тенції, і жодна не підпорядковується іншій; якщо індивід наді-

лений якоюсь із цих влад, то він все одно персонально підлеглий

іншій владі, що випливає з його особистих функцій щодо тієї вла-

ди, іншими словами – церковнослужителі, як громадяни країни,

повинні дотримуватись державних законів, у той же час керівни-

ки, як вірні Церкви, повинні дотримуватись церковних законів;

духовна влада заслуговує більшої поваги, з огляду на те, що в ак-

сіологічному вимірі гідність духовного життя є вищою за гідність

дочасного. При цьому із цієї вищої поваги не робиться висновок



про надання влади Найвищому Архієрею над імператором33.


Скачать файл (98.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации