Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Розділ 2 - файл


скачать (1378 kb.)



ВСТУП

Актуальність теми. Широкомасштабне впровадження ринкових відносин та орієнтація розвитку економіки України на інтеграцію у світове співтовариство вимагають радикальних структурних змін в економічному потенціалі суб’єктів господарювання всіх галузей вітчизняної промисловості та адекватної політики підвищення ефективності їх господарської діяльності. Особливо це стосується підприємств з перероблення сільськогосподарської сировини та виробництва продовольчої продукції, оскільки вони не тільки формують бюджети всіх рівнів, випускають п’яту частину від усієї виробленої в Україні продукції, а й відповідають за продовольчу безпеку та формують здоров’я нації, посідаючи особливу роль у загальнодержавному відтворювальному процесі.

Значний потенціал росту ефективності діяльності підприємств агропромислового комплексу регіону, у тому числі і переробних, можливий внаслідок застосування нових прогресивних методів, підходів до удосконалення організації їх збутової діяльності, управління матеріальними, фінансовими й інформаційними потоками. Тільки при виконання таких умов національні переробні підприємства створять гідну конкуренцію і повністю відновлять свої позиції на світових ринках.

Зважаючи на те, що від ефективної організації постачання та збуту залежить виробнича програма підприємства і результати його господарської діяльності, можна констатувати надзвичайну актуальність ґрунтовного дослідження цих процесів.

У розробку теоретичних і методологічних засад формування та функціонування системи збуту продукції підприємствами АПК значний внесок зробили такі вітчизняні вчені-аграрники, як: Амбросов В.М., Андрійчук В.Г., Дудар Т.Г., Зіновчук В.В., Єрмаков О.Ю., Малік М.Й., Месель-Веселяк В.Я., Топіха В.І., Саблук П.Т., Шпичак О.М. та багато інших. Серед зарубіжних дослідників варто відмітити І.Ансоффа, Д.Бауєрсокса, А.Ель-Ансарі, Н.Кофлан, Ж.Ламдена, К.Ролніцкі, Д.Уотерса, Л.Штерна та інших. Ними сформульовано основні поняття та низку теоретичних положень щодо роботи маркетингових каналів розподілу. Разом з тим, віддаючи належне існуючим теоретичним та методичним розробкам, слід наголосити, що головна увага в них приділяється дослідженню проблем організації збутової діяльності сільськогосподарських підприємств. Однак питання адаптації до українських умов методики управління процесами матеріально-технічного постачання і збуту готової продукції суб’єктами господарювання переробної галузі, формування регіональної торгівельної інфраструктури, активізація роботи з посередниками та побудова відповідних стратегічних цілей, а також проблеми логістичного розвитку підприємств з перероблення сільськогосподарської сировини з урахуванням регіональних особливостей, не мали необхідного висвітлення, не дивлячись на їх теоретичну та практичну значущість. Саме цим обумовлена актуальність вибору теми магістерського дослідження.

Метою магістерського дослідження є визначення основних принципів збутової діяльності м’ясопереробних підприємств і напрямків вдосконалення процесу управління нею.


РОЗДІЛ 1


ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗБУТОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ
1.1 Засади галузевої концепції збуту

В умовах суспільно-політичних і соціально-економічних перетворень, що відбулися протягом останніх років, істотно змінилися умови і принципи господарювання підприємств в Україні.

Внаслідок світової глобалізації та поглиблення інтеграції національної економіки до європейського економічного спітовариства, вітчизняним підприємствам для досягнення ефективної діяльності виробничої організації недостатньо тільки виробити продукт чи послугу. Оскільки збільшення обсягів і різновидів товарів, в тому числі іноземних продуцентів, призвело до насичення споживчого ринку, то, як наслідок, швидкість реалізації продукції почала суттєво відставати від її виробництва. Така тенденція, в свою чергу, зумовила нестабільність економічного стану більшості товаровиробників, підкріплену неповним задоволенням попиту, недоотриманням прибутків, а також збільшенням ризиків, пов’язаних з просуванням продукції до споживача. Передумовою цього вважаємо відсутність дієвих технологій у системах організації та управління збутовою діяльністю, які були б орієнтовані на економічне оцінювання та стратегічне планування розвитку збуту, формування інформаційного та аналітичного забезпечення збутової діяльності.

Комплексне усунення викладених вище недоліків у функціонуванні вітчизняних суб’єктів господарювання тотожне розв’язанню проблеми виживання в процесі адаптації до ринку за умов трансформаційної економіки і закладанню підґрунтя для подальшого зміцнення ринкових позицій, а згодом – і забезпеченню довгострокового добробуту. Отже, фактично, головним завданням підприємства в сучасних умовах ринково-орієнтованого господарювання стає побудова економічно вигідної та організаційно обґрунтованої моделі збутової діяльності.

Проте необхідність адекватного реагування управлінських процесів на зміну умов функціонування особливо гостро постає перед суб’єктами агропромислового комплексу, для яких набуття Україною членства в СОТ створює низку стримувальних перепон в плані їх розвитку та позиціонування як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. За таких умов, в найбільш нестабільній ситуації перебувають переробні підприємства АПК, де окрім недостатнього рівня підтримки підприємництва з боку держави, слабкого розвитку сфери торгівельного посередництва, тиску імпорту і обмеженої платоспроможності споживачів, присутні диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію та істотно великі темпи подорожчання ресурсів і капіталу. Графічно цей зв’язок елементів промислового та споживчого ринків представлено на рис. 1.1.


Рис.1.1 - Взаємозумовлюваність дії структур на ринку [11, с.114]
Як бачимо з рисунку, переробна галузь підтримує міцні зв’язки з сільським господарством, машинобудуванням, що постачає агротехніку і переробне технологічне устаткування, хімічною й мікробіологічною промисловістю. Крім того, важливими факторами розміщення підприємств переробної сфери є чисельність і густота населення, стан регіонального розвитку торгівельної інфраструктури, форми організації виробнитцва, транспорт.

Тож, можна констатувати, що в сучасних умовах ринкові структури промислової і споживчої орієнтації характеризуються посиленням комунікаційних зв’язків між всіма їх учасниками, що обумовлено пожвавленням конкуренції між підприємствами, появою конкурентів в особі інших господарюючих суб’єктів та операційних посередників, впровадженням нових та модернізацією традиційних взаємозв’язків в сфері суспільного відтворення, а також збільшенням ступеню невизначеності кон’юнктури в межах самого ринку. Саме ці фактори зумовили зміни всіх функцій діяльності переробних підприємств, фірм, компаній і, врешті, підпорядкування їх завданням збуту продукції, що є основним елементом маркетингу – якісно нової економічної теорії, котра вимагає осмислення його як об’єктивного явища в сучасному взаємопов’язаному світі [17, с.620].

Тож, в цьому контексті доцільно, насамперед, з’ясувати, що ж таке збут і збутова діяльність в цілому, визначити їх роль і місце в системі організації та управління підприємством, а також спробуємо дати уточнення низки принципових понять та термінів категоріального апарату, використовуваного для здійснення комплексного дослідження об’єкта роботи.

Проведений моніторинг думок науковців з питань тлумачення дефініції „збут” яскраво демонструє відсутність єдиного підходу до визначення цієї економічної характеристики як в спеціалізованій економічній, так і суто науковій літературі. Часом, достатньо необґрунтована, але „вигідна” для підтвердження певної наукової гіпотези багатовекторність точок зору авторів призводить до некоректного використання та ототожнення таких різних за своїм змістом понять як „збут”, „реалізація”, „розподіл”, „продаж” і навіть – „збутова діяльність”.

Безсумнівно, економічна думка стосовно трактування згаданих вище категорій зазнала певних змін в результаті самої еволюції економічної системи та трансформації принципів господарювання. Тому, вважаємо за необхідне, перш за все, зробити ретроспективний аналіз для оцінки впливу історичного чинника на зміну досліджуваних визначень.

Так, за умов функціонування планової (командно-адміністративної) моделі економіки попит суттєво перевищував можливості виробництва, а ринкова конкуренція та боротьба за споживача була просто неможливими через наявність єдиних цін для всіх виробників аналогічних товарів. Питання реалізації товарів вирішувалося шляхом природної дії законів політичної економії, тим самим, створюючи необхідні передумови для повернення авансованих у процес виробництва грошових коштів і забезпечуючи ефективність діяльності підприємств. З огляду на цей аспект, цілком зрозумілим та прийнятним для того часу є визначення поняття „реалізація”, наведене в другому виданні Українського Радянського Енциклопедичного словника видавництва 1987 року: „ ... – це продаж підприємствами виробленої продукції споживачам, збутовим торговельним організаціям за існуючими цінами” [14, с.458].

Однак, за роки новітньої історії відбулося багато змін як в політичному, так і у економічному устрої України. Здійснюваний державою курс економічних реформ призвів до радикальної переорієнтації господарської діяльності вітчизняних товаровиробників, вимагаючи від них розробки та реалізації активної збутової політики на споживчому ринку покупця, де попит віднедавна є значно меншим за виробничий потенціал суб’єктів господарювання. Це вимагало здійснення додаткових капіталовкладень в організацію збутового процесу та налагодження виробничо-збутового механізму на підприємствах. Така ситуація започаткувала тенденцію до реалізації товарів не „за існуючими цінами”, а з „метою отримання грошової виручки”. Наші спостереження щодо еволюції поняття „реалізація” підкріплюються й тим визначенням, що наведено у Сучасному Економічному Словнику, автори якого зазначають, що: „реалізація – це продаж виготовлених товарів і послуг, або їх перепродаж, що супроводжується отриманням грошової виручки” [15, 276-306с.]. Таким чином, можна зробити висновок, що комерційні цілі підприємства, а саме – отримання прибутку від операційної діяльності шляхом успішної реалізації виготовленої продукції, за часи трансформації та ринкових зрушень в економіці країни набувають першочергового значення.

Слід відзначити й той факт, що відомі російські вчені-економісти Б.Райзберг, Л.Лозовський та О.Стародубцева намагаються в своїй роботі [25, с.280] охарактеризувати поряд із сутністю реалізації ще й поняття „збут”. Та, на нашу думку, тлумачення останнього не є цілковито об’єктивним та потребує перегляду, оскільки розкриває його як „продаж, реалізацію підприємством, організацією, підприємцями виготовлених ними продукції, товарів з метою забезпечення грошової виручки та надходження грошових засобів”. Безсумнівно, наведене визначення категорії „реалізація” є вужчим, ніж поняття „збут” через те, що останнє деталізує суб’єктів збутового процесу. Однак, такі трактування є занадто узагальненими та майже тотожними за своєю суттю у зв’язку з тим, що ключові засади цих економічних характеристик зводяться у замкнене коло: „збут – це реалізація, реалізація – це продаж, а продаж – це збут”, що не дає змоги побачити принципову різницю між ними.

Аналогічної позиції спрощеного формулювання категоріального апарату такого специфічного виду господарської діяльності як збутова дотримується ціла низка науковців.

Так, не вбачають різниці між збутом, реалізацією і продажем продукції, а отже, як ми встановили раніше, припускаються хибної семантичної позиції, відомі українські освітяни: А.М.Романов, Ю.Ю.Корлюгов та С.О.Красильников, стверджуючи, що „реалізація продукції – це її збут з метою перетворення товарів у гроші і задоволення запитів споживачів”. Розділяють їхню думку вітчизняна науковець Г.В.Осовська та російській автор В.А.Калашников , які вважають, що збут – це кінцева реалізація (продаж) готової продукції. Навіть вітчизняний маркетолог С.С.Гаркавенко ототожнює збут з „організацією мережі для ефективного продажу виготовленої продукції” [34, с.241].

Підміну термінів ми можемо спостерігати в роботах і інших авторів. Визнаний російський маркетолог М.В.Богитова стверджує, що збут – це „розподіл продукції та стимулювання продажів” [13, с.52]. Зміщує сутність збуту в бік розподілу і група українських вчених В.П.Пилипчук, О.Ф.Оснач і Л.П.Коваленко, які в своїй роботі зазначають, що зміст збуту полягає саме в „здійсненні ефективних каналів розподілу і актів купівлі-продажу і організації товарообігу”. Однак, на нашу думку, ці визначення не мають під собою змістового підґрунтя, а є виключно результатом збільшення наявності невдало перекладених закордонних видань в українському освітянському просторі.

Спроба знайти найбільш влучне пояснення центральних характеристик досліджуваних категорій ускладнюється ще й тією обставиною, що збутова діяльність розглядається вченими різних напрямків, а отже і різних наукових підходів. Крім того, опрацьовані результати наукових пошуків і досліджень багатьох авторів дають змогу зробити висновок про те, що не всі підходи до визначення категорії „збут” є прийнятними до сприйняття та використання в працях економістів-послідовників. Так, низка тлумачень містить чітко окреслену спрямованість на споживача як ключову фігуру збутового процесу. До таких, зокрема, належать трактування збуту О.Ю.Біленького як „ ... процесу встановлення взаємодії з потенційним покупцем з метою надання йому права власності на оптову партію товару для наступного продажу або переробки” [11, с.5], В.Н.Наумова як „ ... організаційно-правового процесу купівлі-продажу і передачі товару кінцевому покупцеві прямо або через посередників” та Н.В.Гавришко, яка пояснює збут в контексті діяльності, пов’язаної з фізичним переміщенням товарів від виробника до споживача [29, с.7]. До майже ідентичної думки схиляються В.Ю.Святненко „Збут – це передача права власності на товар у процесі його переміщення від виробника до споживача” та Г.Дж.Болт, котрий з позиції маркетингу проводить паралель між збутом і „ланцюгом, який пов’язує підприємство-виробника з споживачем через проміжні ланки – збутових агентів, торгівельних посередників, ініціаторів покупок”.

Однак, ми переконані в тому, що такі формулювання істотно звужують зміст досліджуваного об’єкта та зводять нанівець вагомий комплекс операцій, що супроводжує готову продукцію після завершення всіх стадій виробництва до моменту її реалізації, здійснюваний самими товаровиробниками.

Вважаємо, що найбільш коректно з точки зору логічного підходу до визначення категорії „збут” поставився колектив вітчизняних науковців під головуванням С.В.Мочерного, який аналізує збут як „комплекс післявиробничих операцій, які здійснюють юридичні та фізичні особи з моменту виготовлення продукції до її продажу покупцеві за грошову оплату. До них належить доробка, сортування, фасування, пакування, транспортування, складування, зберігання, доставка до оптових та роздрібних покупців, продаж”. На нашу думку, це твердження має право на існування, однак потребує глибшого опрацювання та внесення деяких уточнень. Зокрема, про ключову роль збуту в забезпеченні досягнення стратегічних цілей підприємства.

Слід зауважити, що серед сучасних наукових джерел української та закордонної літератури часом зустрічаються оригінальні спроби характеризувати „збут” у двох розуміннях – широкому та вузькому. До такої схеми тлумачення досліджуваного терміну вдалися провідні економісти й маркетологи України, серед яких: Л.В.Балабанова і А.В.Балабаниць, І.А.Рабинович, А.С.Курочкин, згадувані вище наукові діячі В.П.Пилипчук, О.Ф.Оснач, Л.П.Коваленко.

Так, автори навчального посібнику „Маркетинговий аудит системи збуту” українські вчені Л.В.Балабанова та А.В.Балабаниць у широкому розумінні розглядають збут як „процес організації транспортування, складування, підтримки запасів, доробки, просування до оптових і роздрібних торгівельних ланок, передпродажної підготовки, пакування і реалізації товарів з метою задоволення потреб покупців і отримання прибутку”.

Однак викликають певну концептуальну критику намагання дати вузьке визначення тієї ж категорії, оскільки збут в цьому контексті ототожнюється ними з іншими дискусійними економічними дефініціями, а саме: „збут (продаж, реалізація) – це процес безпосереднього спілкування продавця й покупця, спрямований на отримання прибутку, а також такий, що вимагає знань, навичок і наявності певного рівня торгівельної компетенції” [7 с.22]. І з цим трактуванням ми не можемо погодитись.

На наш погляд, не існує необхідності в тлумаченні економічного категоріального апарату збутової діяльності одночасно в кількох розрізах, оскільки в такому випадку, запропонована сукупність визначень не матиме єдності розуміння суті та не носитиме розгорнутого характеру „збуту”, а розглядатиметься лише крізь призму досліджуваних явищ з врахуванням обмеженого кола питань.

Складність „збуту” обумовлена багатогранністю змістовних сторін, які відображає ця категорія. У зв’язку з цим, на сьогоднішній день так і не сформовано єдиного компромісного підходу до визначення суті цієї дефініції представниками різних галузей знань. Варто наголосити на тому, що збут, який пов’язаний з продукцією сільськогосподарських переробників, набагато складніший від інших галузевих видів збуту. Ця складність зумовлена різноманітністю методів і способів його здійснення, застосування яких спричинено великою кількістю і різноманітністю виробленої продукції, її цілеспрямованістю й значимістю для кінцевого споживача.

Тож, проведений аналіз дає змогу констатувати, що багато науковців в своїх роботах уникають спроб конкретизувати зміст поняття „збут”, або ж трактують його однобоко, з позицій своєї наукової спрямованості та економічної приналежності до тієї чи іншої галузі знань, як то маркетинг, логістика, системологія та ін.

Так, недостатньо визначену характеристику збутового процесу наводить А.В.Український, котрий тлумачить його як економічний, організаційно-технічний та правовий акт безпосереднього або здійснюваного за допомогою посередників переходу товарів, послуг або інших цінностей від одного власника до іншого.

Робить акцент на маркетинговому аспекті український науковець О.М.Проволоцька, розглядаючи збут як „вид комерційної діяльності підприємства, який складається з цілісного процесу доведення продукції до кінцевого споживача та сукупності маркетингових заходів щодо вивчення потреб, формування та стимулювання попиту на продукцію підприємства, з метою задоволення потреб споживачів та отримання прибутку”.

Подальшому розвиткові цього напрямку слугувала робота О.М.Танасійчук, за результатами дослідження якої під „збутом” необхідно розуміти „систему заходів загальної маркетингової програми підприємства, які проводяться після виходу продукції з виробництва: процеси пов’язані з аналізом споживацьких потреб, що через загальні маркетингові зусилля підприємства виражають його бажання надати вигідні пропозиції своїм споживачам, та дозволяють задовольнити споживацький попит, а реалізація завершує процес збуту товарів”.

В своїх міркуваннях щодо сутності досліджуваної категорії звертається до концепції логістики дисертант-дослідник С.Є.Хрупович. За її спостереженнями, збут є „однією із підсистем господарської діяльності підприємства, у якій готова продукція, що пройшла всі стадії виробничих операцій, підлягає доробці, фасуванню і пакуванню, просуванню по каналах розподілу, що супроводжується виконанням комплексу логістичних операцій: транспортування, складування, обслуговування продажі, а також реалізації її кінцевому споживачу”.

Отримані попередниками наукові результати, безсумнівно, становлять певну цінність для подальшого розвитку наукової думки в розрізі питань визначення сутності та специфіки збутового процесу. Проте необхідно зазначити, що мають місце нерозв’язані та дискусійні питання теорії, які не дають можливості комплексно проаналізувати принципи організації та управління збутовою діяльністю, а тому потребують детального розгляду та вдосконалення в майбутньому. До таких належить, в першу чергу, характеристика збуту.

Тому, вважаємо за необхідне надати своє бачення та трактування досліджуваних категорій, що дасть змогу розширити теоретичні розробки попередників, ідентифікувати збут в сфері господарської діяльності суб’єктів підприємництва та внести новий зміст в методологічну систематизацію етапів і форм збутового процесу, а також зміцнити наукове підгрунтя для подальших досліджень збутової діяльності.

На нашу думку, збут – це сукупність післявиробничих організаційно-технічних і фінансових операцій фізичних та юридичних осіб, що спрямовано на забезпечення просування готової продукції на ринок через мережу торгівельних комунікацій шляхом підбору унікальних каналів розподілу та здійснення регуляторного управління процесами на всіх етапах товароруху, що супроводжуються комплексом логістичних операцій (транспортуванням, складуванням, обслуговуванням продажі), а також забезпечення післяпродажного обслуговування, кінцевою метою яких є отримання прибутку за рахунок зростання обсягу реалізованої продукції (рис. 1.2).

Як видно з рисунку, в контексті переробних підприємств збутова діяльність полягає в розробці програми руху потоків виробів по всьому розподільчому ланцюгу: від виробничих підрозділів переробника до торгівельних центів кінцевого продажу чи навіть до окремих споживачів продукції через прямі та непрямі канали розподілу.

Крім того, збутові процеси пов’язані з плануванням потреби у спеціально обладнаних складських приміщеннях і транспортних засобах, оскільки при дефіциті останніх, за необхідності переглядаються вже намічені програми товароруху.

Рис. 1.2 - Концептуальні засади збуту


Зауважимо, що, з нашої точки зору, реалізація являє собою заключну фазу збутового процесу, що знаменує собою перетворення товарів у гроші внаслідок задоволення споживацького попиту вигідними виробничими пропозиціями товаровиробника. Тоді як, продаж – це лише одна з форм здійснення реалізації, оскільки в сучасних умовах господарювання поруч із ним широкого вжитку все частіше набувають оренда, лізинг, обмін у всіх його формах, поставки тощо.

На відміну від поняття „збут”, науково обґрунтоване визначення „збутової діяльності”, з яким можна було б в повній мірі погодитися в контексті аналізу галузевої її специфіки, в наукових джерелах зустрічається значно частіше . Ми цілком поділяємо думку таких науковців як А.Баскін та Г.Варданян, які характеризують збутову діяльність як „поєднання виробничих і управлінських функцій, спрямованих на задоволення потреб як народного господарства, так і населення, починаючи з визначення і формування попиту до післяпродажного обслуговування”.

На наше переконання, таке формулювання сутності збутової діяльності розкриває її як комплексний та системний процес, а отже як такий вид діяльності, що потребує ефективної організації та управління його елементами.

Саме дослідженню концептуальних засад збуту як заключного етапу діяльності підприємства по розробці, виробництву й доведенню до споживачів кінцевої продукції, та розробці шляхів удосконалення організаційно-управлінського механізму збутової діяльності і буде присвячена наша робота, визначатимуться її мета і завдання.

Передусім, проаналізуємо принципи збуту в межах досліджуваної галузі народного господарства – переробної промисловості.

Переробна промисловість є однією з найважливіших складових загальнонаціональної системи будь-якої держави. Її функція полягає в оптимальному задоволенні потреб населення країни якісними, економічно й фізично доступними продуктами харчування при переважному продовольчому самозабезпеченні держави з корективами на участь у глобалізаційних процесах [1, с.25].

В умовах кризового та посткризового розвитку агропромислового комплексу країни вирішення проблеми забезпечення продовольчої безпеки в значній мірі визначається механізмом взаємодії промислових (переробних) та аграрних підприємств, між якими на сьогоднішній день відслідковується найтісніший зв’язок. Процес такої взаємодії ґрунтується на організаційно-економічній технологічній єдності виробництва, зберігання і переробки продукції рослинництва. До того ж, переробні підприємства є активними та чи не найвпливовішими суб’єктами збуту, на яких орієнтуються виробники сільськогосподарської продукції в своїй діяльності (рис. 1.3.).

Тож, від стабілізації виробництва сільськогосподарської продукції й поступового створення умов для його нарощування та розвитку інтеграційних зв’язків між аграрними та переробними підприємствами залежить стан економіки, розвиток внутрішнього ринку, забезпечення добробуту населення.



Рис. 1.3 - Зміст агробізнесу та напрями використання аграрної продукції


Крім того, варто зауважити, що провідне місце та значушість переробної сфери визначає ще й той факт, що саме переробна промисловість – одна з найбільш розвинених галузей економіки країни, яка забезпечує близько 14,3% грошових надходжень у загальному обсязі реалізованої продукції України. Таким чином, успішне та прибуткове функціонування підприємств переробної галузі має безпосередній вплив на стан економіки країни, а отже, підкріплює окрім практичної, ще й макроекономічну значущість нашого дослідження факторів підвищення результативності діяльності переробних підприємств, серед яких провідне місце належить організації збуту.

Так, існування і розвиток збутової діяльності переробних підприємств в контексті їх приналженості до сфер харчової промисловості обумовлені цілим рядом об’єктивних причин, серед яких, на нашу думку, доцільно виділити наступні:



  1. необхідність – система збуту наближає товар до споживача, робить його більш доступним, відповідно сприяючи досягненню стратегічних цілей підприємства – максимальній реалізації свого продукту;

  2. боротьба за гроші покупця – розвиваючи збутову мережу, наближаючи її до споживача і створюючи максимум зручності для нього під час і після купівлі, переробне підприємство досягає певних переваг у ринковій боротьбі;

  3. раціоналізація виробничих процесів – збутова мережа бере на себе частку фінішних операцій виробничого процесу (сортування, фасування, покування тощо), які раціонально здійснювати на стадії передпродажного обслуговування;

  4. проблеми ефективності ринкової поведінки і розвитку фірми –вивчення поведінки покупців, їх ставлення до товару з метою подальшого задоволення потреб ефективніше проводити там, де покупці безпосередньо зустрічаються з товаром, тобто в системі збуту.

Значення та галузеві принципи збуту можна дослідити, розглянувши основні завдання, які він виконує. До таких, зокрема, на переробних підприємствах належать [22, с.67]:

  • формування стратегії збуту фірми;

  • вибір систем та методів збуту, а отже і відповідних типів каналів розподілу продукції;

  • формування і оброблення масиву інформації, що відображає потреби та пріоритети споживачів;

  • формування партій товарів у відповідності з потребами споживачів;

  • пакування товару у відповідності до вимог ринку;

  • складування товару перед транспортуванням і необхідне дороблення товару на складах;

  • організація транспортування продукції;

  • допомога всім посередникам в організації ефективного продажу товарів;

  • управління запасами товарів в межах фірми та її філіалів;

  • збір, систематизація та оброблення думок кінцевих і проміжних споживачів про продукцію фірми та саму фірму.

Таким чином, стає зрозумілим, що бізнесова діяльність переробного підприємства, котра вимагає одержання прибутку, має першочергово спиратися на збутову діяльність як заключний етап в загальному циклі операцій по створенню, виробництву і доведенню до споживачів кінцевої продукції [61, с.47]. Саме через те, що прибуток підприємства залежить від правильної організації збутової мережі та максимального продажу виготовленої продукції, дослідження галузевих особливостей збуту є актуальним для переробних підприємств і відіграє виключно важливу роль в системі виробничих відносин суспільства.

Зважаючи на те, що функціонування суб’єктів господарювання відбувається в умовах невизначеності та ризикованості збутового процесу (ризик зменшення попиту на товар від запланованого обсягу, ризик не отримання або несвоєчасного отримання оплати за реалізовану продукцію тощо) необхідною характеристикою організації збутової системи в сучасних умовах стає її надійність. В цьому контексті особливої уваги заслуговує концепція забезпечення надійності збутових мереж, розроблена вітчизняним науковцем Н.В.Семенченко, в основу якої покладено набір активних та пасивних принципів поведінки підприємства на ринку, виконання яких наділить збутову систему ознаками надійності, а саме: перспективністю запровадженої товарної і цінової політик; безперебійністю та стабільністю функціонування збутової мережі (навіть при порушенні дії одного з її елементів); оптимальними формами розрахунків з контрагентами підприємства тощо. Проте ми вважаємо, що перелік необхідних властивостей, запропонованих автором, є дещо узагальненим, оскільки загальновідомим є той факт, що підприємство являє собою агреговану економічну систему, дієвість якої забезпечується налагодженим функціонуванням багатьох складових частин, у тому числі й інтелектуального капіталу підприємства.

Так, провідними елементами інтелектуального капіталу є людський, структурний та ринковий капітали, сутність та результати взаємодії яких, за нашим переконанням, цілком доречно об’єднати у модифіковану структурну модель інтелектуального капіталу, що представлено нами на рис. 1.4.











Скачать файл (1378 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации