Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Билеты - Экзаменационные ответы Государственный экзамен гражданское право - файл 1.doc


Билеты - Экзаменационные ответы Государственный экзамен гражданское право
скачать (765 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc765kb.17.11.2011 10:11скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
^

15. Види цивільно-правових відносин.

Цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини між майново самостійними, юридичне рівними учасниками, що е носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.
Класифікація цивільно-правових відносин має не тільки виключно теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає змогу правильно застосувати норми цивільного права в кожному конкретному випадку. Цивільні правовідносини класифікують за їхніми ознаками.
Отже, цивільно-правові відносини можна поділити так:
За змістом: немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення немайнових інтересів (наприклад, право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю); майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів суб'єктів (наприклад, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій в порядку поставки, ренти, оренди, лізингу, позички, спадкування).
^ За зв'язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (наприклад, правовідносини власності, авторства, де власник і автор виступають уповноваженою особою, а всі інші, які існують одночасно з ними, є зобов'язаними щодо власника чи автора); відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб’єкта певні дії (наприклад, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплату від конкретного покупця, а покупець відповідно — передачі речі від конкретного продавця).
Отже, право уповноваженої особи в абсолютних правовідносинах захищається від порушення будь-якою особою право уповноваженої особи у відносних правовідносинах захищається від порушення з боку конкретно визначених осіб.
• Залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, володіння та користування майном — речове право реалізується безпосередньо уповноваженою особою); зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань особою (наприклад, відносини, які виникають із договору ренти, безпідставного збагачення, завдання шкоди).
• Залежно від структури: прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок (наприклад, правовідносини, що виникають із договору позики і позички); складні цивільно-правові відносини, за яких сторони мають як права, так і обов'язки (так, за договором купівлі-продажу майна, покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і водночас зобов'язаний сплатити продавцю її вартість, а продавець, у свою чергу, зобов'язаний передати річ і водночас має право вимагати сплати грошей за цю річ).
• За характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання особистих немайнових та майнових відносин між їх учасниками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на відновлення цих прав та ін.
16. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин.


Одним із найважливіших учасників цивільних правовідносин є фізична особа. "Фізичною особою" може бути тільки людина як суб'єкт цивільних правовідносин (ст. 24 ЦК). Потрібно відокремлювати також поняття "фізична особа" від поняття "особа", оскільки останнє є ширшим і означає як фізичних, так і юридичних осіб (ст. 2 ЦК). Є також відмінність між поняттям "фізична особа" та "громадянин", оскільки громадянин є учасником здебільшого конституційних правовідносин і визначається як особа, яка в порядку, що передбачений законами України та міжнародними договорами, набула громадянство України. Отже, з метою уніфікації понятійно-категоріального апарату для визначення людини у цивільних правовідносинах потрібно використовувати поняття "фізична особа". Ознаки "фізичної особи": - ім'я фізичної особи, її громадянство, вік, стать, сімейний стан, стан здоров'я тощо. Для того, щоб брати участь у цивільних правовідносинах, фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб'єктністю.

Цивільна правоздатність, як здатність мати цивільні права та цивільні обов'язки, визнається за всіма фізичними особами з моменту народження. Окрім цього, у випадках, що прямо встановлено законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті.

Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб'єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов'язків. За своєю правовою природою цивільна правоздатність є суб'єктивним цивільним правом. Однак від інших суб'єктивних цивільних прав вона відрізняється:

• специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права та обов'язки. Тобто правоздатність є лише передумовою до правоволодіння.

• специфічним обсягом, який полягає у тому, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

Проте в окремих випадках цивільну правоздатність може бути обмежено законом.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК).

Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивільним правом, яке перебуває в тісному зв'язку з особою носія. Зміст цього суб'єктивного цивільного права фізичних осіб передбачає такі повноваження:

1) здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки;

2) здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки;

3) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов'язків.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи передбачено ЦК України і може бути обмежено лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Закон визначає кілька різновидів дієздатності:

• повна дієздатність;

• дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх);

• дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).

Повна цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати та здійснювати весь спектр передбачених законом цивільних прав та створювати для себе та виконувати будь-які цивільні обов'язки, тобто реалізовувати належну їй правоздатність у повному обсязі. Повна дієздатність може набуватись фізичною особою та надаватись їй.

Набуття має місце у разі, якщо повна дієздатність фізичної особи виникає в неї незалежно від її волі. ЦК України до таких випадків відносить:

1) досягнення фізичною особою віку 18 років (повноліття) (ч. 1 ст. 34 ЦК);

2) реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття. При цьому, в разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ч. 2 ст. 34 ЦК).

Повна дієздатність надається:

1) фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

2) неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

3) фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. В цьому разі повна дієздатність надається з моменту реєстрації неповнолітньої фізичної особи як підприємця.

Цивільну дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) визначено як неповну. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст. 32 ЦК України. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно (у випадках, що передбачені законом), або за згодою батьків (усиновителя, піклувальника).

Самостійно вони вправі:

• вчиняти дрібні побутові правочини. При цьому, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

• здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

• розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

• бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

• укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Решту своїх прав фізичні особи у віці від 14 до 18 років вправі здійснювати за згодою батьків (усиновителів) чи піклувальника.

Цивільну дієздатність фізичної особи до 14 років (малолітньої) називають частковою. Переважну більшість її прав здійснюють її батьки (усиновлювачі) чи опікун, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересі. Однак у ст. 31 ЦК України визначено низку прав, які неповнолітня особа може здійснювати самостійно:

• вчинення дрібних побутових правочинів;

• здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Що стосується деліктоздатності, то законодавець відносить малолітніх до осіб, які визнаються неделіктоздатними, тобто такими, що не несуть відповідальність за завдану ними шкоду. В цьому випадку відповідальність, як правило, покладається на батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншу фізичну особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, а також на інших осіб, що визначені чинним законодавством (ст. 1178 ЦК).

Велику роль у визначенні правового статусу фізичної особи відіграють акти цивільного стану. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

^ Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід із громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Окремі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації, а саме: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Одним із особливих прав фізичної особи є її право на зайняття підприємницькою діяльністю. Зокрема, визначено, що фізична особа з повною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом (ч. 1 ст. 50 ЦК). І тому для фізичних осіб, які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, введено специфічний правовий статус фізична особа — підприємець.

При цьому, фізична особа має право здійснювати підприємницьку діяльність лише за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" .

^ Специфічність правового статусу фізичної особи — підприємця полягає в тому, що до її підприємницької діяльності застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

^ Щодо відповідальності фізичної особи — підприємця, то за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, вона відповідає всім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.


^ 17. Цивільна правоздатність фізособи та її обсяг.

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 25 ЦК України — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України. Вона виникає в мо­мент народження громадянина і припиняється у момент його смерті.

Деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою зако­ну не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'язки (непо­внолітні, психічно хворі), але це зовсім не означає відхилення від принципу рівної правоздатності. Наприклад, малолітній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право за­повідати майно або бути членом кооперативу. У таких випад­ках йдеться про неможливість мати деякі права, яка поши­рюється однаковою мірою на усіх громадян (наприклад, на усіх неповнолітніх), і, таким чином, принцип рівності право­здатності не порушується, не має винятків.

Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмови­тися від правоздатності або обмежити її. Отже, право­здатність є невідчужуваною. Правочин, спрямований на обмеження право­здатності, є нікчемним. Громадянин має право, додержуючись встановлених законом вимог, розпоряджатися суб'єктивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю.

За чинним законодавством обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений право­здатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права — обіймати певні посади, займатися певною діяльністю. Примусове обмеження правоздатності не означає позбав­лення громадянина деяких суб'єктивних прав (наприклад, конфіскація майна за вироком суду не пов'язана з обмеженням правоздатності, вона означає позбавлення громадянина права власності на певні речі та цінності).

При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктив­них прав істотне значення має ім'я фізичної особи, а також місце проживання фізичної особи.

^ 18. Ім’я фізичної особи.

Право на ім’я є особистим немайновим правом, яке в структурі книги другої ЦК віднесене до прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи і яке виконує функцію індивідуалізації фізичної особи. Під власним ім’ям фізична особа вступає у цивільні правовідносини, набуває та реалізує цивільні права та обов’язки. Ім’я особи фіксується у паспорті та інших відповідних документах. Сутність права на ім’я та порядок здійснення цього права визначаються ст. ст. 294 – 296 ЦК.

2. Ім’я фізичної особи складається з її прізвища, власного імені та по батькові. Інший порядок визначення структури імені випливає із змісту ч. 3 ст. 12 Закону України “Про національні меншини в Україні”, за якою громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати “по батькові”, мають право записувати в паспорті лише власне ім’я та прізвище, а у свідоцтві про народження – ім’я батька та матері.

3. Законом фізичній особі дозволяється використовувати вигадане ім’я – псевдонім або діяти у правовідносинах анонімно. Здійснення такого права дозволяється лише якщо про це прямо вказано у законі. Чинне законодавство закріплює право вступати у правовідносини під псевдонімом або анонімно лише в сфері інтелектуальної власності. (пункти 2, 3 ч. 1 ст. 438 ЦК, ст. 14 Закону “Про авторське право та суміжні права”).

4. Ім’я фізичній особі має бути надане при народженні. В подальшому мова може йти лише про зміну імені в порядку ст. 295 ЦК.

Реєстрація народження дитини згідно СК проводиться органом РАЦС з одночасним присвоєнням їй прізвища, імені та по батькові (ч. 3 ст. 144). Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, а якщо батьки мають різні прізвища – за їхньою згодою, в тому числі і шляхом утворення для дитини подвійного прізвища шляхом з’єднання прізвищ батьків (ст. 145 СК), визначається за згодою батьків. Якщо дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі добровільного визнання батьківства визначається батьками, а за відсутності – визначається матір’ю. При цьому дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати та (або) батько (ст. 146 СК). По батькові дитини визначається за іменем батька, а якщо дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, і батьківство не визнано, по батькові визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком (ст. 147 СК).

Якщо дитина є знайденою і батьки її невідомі, прізвище, ім’я та по батькові дитини записуються органом РАЦС згідно з даними, вказаними в рішенні органу опіки та піклування (абзац перший пункту 2.12 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні).

^ 19. Місце проживання фізособи.

1. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

^ 20. Поняття цивільної дієздатності фізособи, її обсяг і можливість обмеження.

Дієздатність громадянина — це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Мати дієздатність означає ма­ти здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: уклада­ти договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужо­го майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних зобов'язань та інших обов'язків.

^ Дієздатність, як і правоздатністьюридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і не­можливість обмеження за волею громадянина. Що стосується примусового обмеження дієздатності - ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.

^ Види дієздатності: 1) повна; 2) часткова; 3) неповна; 4) обмежена; 5) визнання громадяни­на недієздатним.

Повна дієздатність — це здатність громадянина власни­ми діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'яз­ки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повно­му обсязі.

^ Часткова дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст. 31 ЦК України наділені малолітні, які не досягли 14 років. Вони мають дуже невеликий обсяг дієздатності, а саме: права вчиняти дрібні побутові угоди; здійснювати особисті немайнові

^ Неповна дієздатність. Стаття 32 ЦК України регламен­тує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 14 до 18 років.

Неповнолітній може:

-самостійно розпоряджатися своїм заробітком, сти­пендією або іншими доходами;

- самостійно здійснювати права на результати інтелекту­альної, творчої діяльності, що охороняються законом;

-бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документа­ми юридичної особи;

-самостійно укладати договір банківського вкладу (ра­хунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ним на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

^ Обмеження дієздатності фізичної особи полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набува­ти певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати.

Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має не­повну дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність. Умови обмеження дієздатності громадян: зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; як наслідок цього — тяжке матеріальне становище са­мого громадянина та його сім'ї; страждання на психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється тільки у судовому порядку.

^ 21. Часткова дієздатність фізособи.

Цивільну дієздатність фізичної особи до 14 років (малолітньої) називають частковою. Переважну більшість її прав здійснюють її батьки (усиновлювачі) чи опікуни, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересі. Однак у ст. 31 ЦК України визначено низку прав, які неповнолітня особа може здійснювати самостійно:

  • вчинення дрібних побутових право чинів;

  • здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної власності, творчої діяльності, що охороняються законом.


^ 22. Неповна дієздатність фізособи.

Цивільну дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) визначено як неповну. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст. 32 ЦК України. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно (у випадках, що передбачені законом), або за згодою батьків (усиновителя, піклувальника).

Самостійно вони вправі:

• вчиняти дрібні побутові правочини. При цьому, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

• здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

• розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

• бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

• укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Решту своїх прав фізичні особи у віці від 14 до 18 років вправі здійснювати за згодою батьків (усиновителів) чи піклувальника. При цьому, згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має бути письмово нотаріально посвідчено.


^ 23.Повна дієздатність фізособи.

Повна дієздатність — це здатність громадянина власни­ми діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'яз­ки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повно­му обсязі. Повна дієздатність може набуватись фізичною особою та надаватись їй.

ЦК України до таких випадків відносить:

1) досягнення фізичною особою віку 18 років (повноліття) (ч. 1 ст. 34 ЦК);

2) реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття. При цьому, в разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ч. 2 ст. 34 ЦК).

Надання має місце у разі, якщо повна дієздатність фізичної особи виникає в неї незалежно від її волі та проводиться у спеціальному порядку.

Повна дієздатність надається:

1) фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

2) неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

3) фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. В цьому разі повна дієздатність надається з моменту реєстрації неповнолітньої фізичної особи як підприємця.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклувальника за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі, якщо такої згоди немає, повну цивільну дієздатність може бути надано за рішенням суду. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

^ 24. Надання фізособі повної цивільної дієздатності.

1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.
2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.
4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки.
5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

^ 25. Обмеження цивільної дієздатності фізособи та правові наслідки такого обмеження.

Обмеження дієздатності фізичної особи полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набува­ти певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати.

Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має не­повну дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність.

Обмеження неповної цивільної дієздатності неповнолітніх можливе лише за наявності достатніх підстав: учинення дій, що свідчать про нездатність неповнолітнього самостійно й вільно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією чи інш. доходами. Строк такого обмеження встановлюється судом і не може перевищувати моменту набуття неповнолітнім повної дієздатності. Окрім цього суд може достроково скасувати своє рішення про обмеження неповної дієздатності, якщо обставини, які були підставою для прийняття судом цього рішення, зникли (ч.5 ст.32 УК). У цьому разі особа знову набуває неповної (часткової) дієздатності в тому обсязі, що існував до цього обмеження.

Умови обмеження повної дієздатності громадян: зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; як наслідок цього — тяжке матеріальне становище са­мого громадянина та його сім'ї; страждання на психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Повна цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч.4 ст.36 ЦК).

Правовими наслідками обмеження повної дієздатності фізичної особи є встановлення судом над нею піклувальника. Однак обмеження дієздатності фізичної особи не впливає на обмеження її деліктоздатності.

Якщо підстави для обмеження повної дієздатності фізичної особи зникли, суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над нею.

^ 26. Визнання фізособи недієздатною та правові наслідки такого визнання.

Недієздатність фізичної особи – це нездатність фізичної особи власними діями набувати цивільних прав і виконувати цивільні обов’язки. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок ; хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК ). Вказане правило свідчить про те, що громадянин  може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням і  його психічного стану. Інші обставини, зокрема сліпо-глухо-німота, параліч тощо, не спричинюють настання такого на­слідку.

В справах про визнання громадянина недієздатним заяв­ником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відноси­нами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Пра­вові наслідки визнання громадянина недієздатним:

  • від імені недієздатного укладає угоди опікун (ч.2 ст.41 ЦК). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов'язані з особою громадяни­на, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;

  • за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або заклад, які зобов'язані здійснювати за ним на­гляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 1184 ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб'єктів права, тому що є правоздатним. За певних умов таких, як оду­жання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду.

^ 27. Визнання фізособи безвісно відсутньою та правові наслідки такого визнання.

Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування.

Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:

  1. громадянин відсутній у місці його постійного прожи­вання протягом року;

  2. згідно зі ст. 43 ЦК України громадянина в судовому по­рядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування. День одержан­ня останніх відомостей може бути підтверджено пред'явлен­ням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприклад, показання свідків). Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступ­ного за тим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України);

  3. визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встановити місце його перебування неможливо.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його право­здатності та дієздатності. Рішення суду про визнання громадя­нина безвісно відсутнім є підставою для встановлення орга­ном опіки та піклування опіки над його майном.

З майна, що належить безвісно відсутньому, видається ут­римання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. Чоловік або дружина безвісно відсутнь­ого набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану.

Визнання громадянина безвісно відсутнім не допус­кається у випадках, коли громадянин переховується від роз­шуку (наприклад, за кримінальною справою).

Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає точних відо­мостей про його місце перебування.

Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з'аявився або виявлено його місце перебування, рішення про визнання його безвісно відсутнім скасовується, а опіка над ії майном припиняється. Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

^ 28. Оголошення фізичної особи померлою та правові наслідки такого визнання.

Оголошення громадянина померлим у судовому порядку проводиться за таких підстав: відсутність громадянина в місці постійного проживан­ня протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, — протя­гом шести місяців; неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина; неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи.

Скорочений шестимісячний строк для оголошення грома­дянина померлим використовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного ви­падку.

Окремо закон визначає умови оголошення померлим гро­мадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в су­довому порядку оголошено померлим не раніш, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій (ч. 2 ст. 46 ЦК України).

На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи РАЦСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголо­шеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в за­конну силу цього рішення.

Правовим наслідком оголошен­ня громадянина померлим є припинення або перехід до спад­коємців усіх прав та обов'язків, які належали йому як суб'єкту права. Оголошення особи померлою має підставою лише припущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування. Ця обставина тягне за со­бою ряд правових наслідків.

По-перше, поновлюється особисто-правовий статус грома­дянина, майно, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим, може бути витребувано власником, який з'явився.

По-друге, у особи також є можливість поверну­ти майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними уго­дами. Ці громадяни зобов'язані повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, во­ни знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особа­ми, у яких майно набувалося за відплатною угодою.

По-третє, майно могло в порядку спадкування перейти до держави. Як­що майно є в наявності, то воно повертається власникові; як­що ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою їй повертається сума грошей, ви­ручених від реалізації цього майна. У сфері сімейних відносин з'явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (765 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации