Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Билеты - Экзаменационные ответы Государственный экзамен гражданское право - файл 1.doc


Билеты - Экзаменационные ответы Государственный экзамен гражданское право
скачать (765 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc765kb.17.11.2011 10:11скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
^

29. Поняття актів цивільного стану.


Цивільний стан особи визначається сукупністю фактів, які характеризують громадянина як суб'єкта цивільного права. Момент народження, усиновлення, одруження, смерть, а також оголошення померлим породжують важливі наслідки, точне встановлення (закріплення) цих фактів зумовлює інтерес не тільки з боку окремих громадян, а й з боку держави. Громадянський стан (правовий статус) — правове становище конкретного громадянина як носія різних прав та обов'язків (політичних, майнових особистих та ін.) визначається фактами та обставинами природного і громадського характеру. Для визначення громадянського стану необхідні такі факти, які індивідуалізують особу (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, стать, вік), охарактеризувати правоздатність та дієздатність особи (цивільну, трудову та ін.), сімейний стан.

Ііснують державні органи, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, тобто дій, вчинків, які індивідуалізують людину, які є юридичними фактами і з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення певних прав та обов'язків.

В Законі України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" від 24 грудня 1993 р. ст.1 дано офіційне визначення поняття актів громадянського стану — це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені та по батькові. Водночас цей перелік є переліком фактів, які підлягають обов'язковій реєстрації. Мета реєстрації — охорона особистих майнових та немайнових прав, державних і громадських інтересів. Повноваження з реєстрації актів громадянського стану покладено як на спеціально створені органи, так і на виконавчі комітети сільських і селищних рад народних депутатів, яким держава делегувала такі повноваження. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" систему органів реєстрації актів громадянського стану становлять: відділи реєстрації актів громадянського стану Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управління обласних. Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, а також відділи реєстрації актів громадянського стану виконавчих комітетів міських (міст обласного підпорядкування) і районних у містах рад народних депутатів, а у сільській місцевості — виконавчі комітети сільських і селищних рад народних депутатів.

Отже, акти громадянського стану являють собою адміністративні акти, що здійснюються компетентними органами, в яких відповідні обставини відображаються і закріплюються офіційними документами. Серед актів громадянського стану можна виділити, по-перше, акти, в яких зафіксовано факти, що впливають на правове становище громадянина. Це факти народження та смерті (визнання померлим), одруження та розірвання шлюбу, усиновлення та встановлення (визнання) батьківства.

По-друге, це акти громадянського стану, спрямовані на індивідуалізацію громадянина шляхом присвоєння і реєстрації його прізвища, імені та по батькові. На підставі вчинених записів громадянам видається спеціальний документ — свідоцтво, яким громадянин посвідчує свій стан у повсякденному житті.

Порядок реєстрації актів громадянського стану, їх оскарження та відновлення визначається сімейним законодавством.


^ 30. Правовий статус фізичної особи – підприємця.

Одним із особливих прав фізичної особи є її право на зайняття підприємницькою діяльністю. Зокрема, визначено, що фізична особа з повною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом (ч. 1 ст. 50 ЦК). І тому для фізичних осіб, які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, введено специфічний правовий статус фізична особа — підприємець.

При цьому, фізична особа має право здійснювати підприємницьку діяльність лише за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" .

^ Специфічність правового статусу фізичної особи — підприємця полягає в тому, що до її підприємницької діяльності застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

^ Щодо відповідальності фізичної особи — підприємця, то за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, вона відповідає всім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Якщо ж фізична особа не спроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані зі здійсненням нею підприємницької діяльності, то її може бути визнано банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

^ 31. Цивільно-правові питання опіки.

Під опікою слід розуміти правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі встановленням опіки , здійсненням функцій опіки і припиненням опіки.

Інститут опіки носить комплексний характер. Його норми носять як сімейно-правовий, так і цивільно-правовий характер, а також адміністративно-правовий характер, тобто регулюють відносини між органами опіки, з одного боку, і опікунами – з іншого.

У зв'язку з цим загальні положення про опіку перенесені до Цивільного кодексу України, (ст.ст. 55 - 79). У Сімейному кодексі залишені лише норми про опіку над дітьми, які позбавлені батьківського піклування (ст.ст. 243 - 251).

Опіка - це правові форми захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх осіб, які залишилися без батьківського піклування.

Встановлення опіки здійснюється органами опіки і піклування і, в окремих випадках, судом. Перелік органів опіки і піклування передбачено п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки і піклування, які затвердженні Державним комітетом України у справах сім'ї і молоді, Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством праці і соціальної політики України 25 травня 1999 року. Згідно зазначених Правил,   опіка     установлюються   державною   адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, сільських, селищних рад.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років (малолітня).

Опікуном дитини може бути за її згодою тільки повнолітня дієздатна особа, переважно з близьких підопічному осіб. Опікуна завжди призначає орган опіки і піклування, навіть тоді, коли опіка встановлені судом.

Опікун має право і зобов'язання виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, захищати його права й інтереси.

Не може бути опікуном, особа, яка не досягла 18 років, недієздатна, позбавлена батьківських прав, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна дитини за особистою заявою, за заявою особи, над якою встановлено піклування та за заявою органу опіки та піклування у разі невиконання нею своїх обов'язків, у разі поміщення підопічного до навчального закладу або закладу охорони здоров'я.

^ Опіка припиняється:

1)  після   досягнення   підопічним   14   років.   У   цьому   разі   опіка автоматично перетворюється у піклування;

2)  у разі повернення підопічного на виховання батькам, на підставі рішення органу опіки і піклування;

3)  у разі смерті підопічного;

4)  у разі смерті опікуна.

^ 32. Цивільно-правові питання піклування.

Під піклуванням слід розуміти правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі встановленням піклування, здійсненням функцій піклування і припиненням і піклування.

Інститут піклування носить комплексний характер. Його норми носять як сімейно-правовий, так і цивільно-правовий характер, а також адміністративно-правовий характер, тобто регулюють відносини між органами піклування, з одного боку, і піклувальниками – з іншого.

У зв'язку з цим загальні положення піклування перенесені до Цивільного кодексу України, (ст.ст. 55 - 79). У Сімейному кодексі залишені лише норми про піклування над дітьми, які позбавлені батьківського піклування (ст.ст. 243 - 251).

Піклування - це правові форми захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів неповнолітніх осіб, які залишилися без батьківського піклування.

Встановлення піклування здійснюється органами опіки і піклування і, в окремих випадках, судом. Перелік органів опіки і піклування передбачено п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки і піклування, які затвердженні Державним комітетом України у справах сім'ї і молоді, Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством праці і соціальної політики України 25 травня 1999 року. Згідно зазначених Правил,   піклування   установлюються   державною   адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, сільських, селищних рад.

Піклування встановлюється над дитиною, у віці від 14 до 18 років (неповнолітня).

Піклувальником дитини може бути за її згодою тільки повнолітня дієздатна особа, переважно з близьких підопічному осіб. Піклувальника завжди призначає орган опіки і піклування, навіть тоді, коли піклування встановлені судом.

Піклувальник має право і зобов'язання виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, захищати його права й інтереси. Не може бути піклувальником особа, яка не досягла 18 років, недієздатна, позбавлена батьківських прав, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Особа може бути звільнена від обов'язків піклувальника дитини за особистою заявою, за заявою особи, над якою встановлено піклування та за заявою органу опіки та піклування у разі невиконання нею своїх обов'язків, у разі поміщення підопічного до навчального закладу або закладу охорони здоров'я.

Піклування припиняється:

1)  після досягнення підопічним 18 років;

2)  у разі повернення підопічного на виховання батькам, на підставі рішення органу опіки і піклування;

3)  у разі реєстрації шлюбу з підопічною особою.

4)  у разі смерті підопічного;

5)  у разі смерті піклувальника;

1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (765 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации