Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Билеты - Экзаменационные ответы Государственный экзамен гражданское право - файл 1.doc


Билеты - Экзаменационные ответы Государственный экзамен гражданское право
скачать (765 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc765kb.17.11.2011 10:11скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
^

Стаття 539 ЦК. Виконання альтернативного зобов'язання


1. Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.


^ 49. Множинні зобов’язання.

У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єктами зобов'язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні зобов'язання.

Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці (пайці). Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору (ст. 540 ЦК України). У зобов'язаннях, які виникли з часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання та обов'язок боржника виконати зобов'язання визначається у частках, що встановлюються договором. При частковій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно розміру своєї частки спільного боргу.

Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо, наприклад, у такому зобов'язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення своїх вимог від одного із солідарних боржників, кредитор має право вимагати неодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде виконано повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від сплати боргу кредиторові (ст. 543 ЦК України). Отже, при порушенні солідарного обов'язку настає солідарна відповідальність, за якої кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кожного з них окремо. Так, відповідно до ст. 554 ЦК України за договором поруки в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, причому поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.


^ 50. Часткове множинне зобов’язання.

У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єктами зобов'язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні зобов'язання.

Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці (пайці). Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору (ст. 540 ЦК України). У зобов'язаннях, які виникли з часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання та обов'язок боржника виконати зобов'язання визначається у частках, що встановлюються договором. При частковій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно розміру своєї частки спільного боргу.


^ 51. Солідарне множинне зобов’язання.

У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єктами зобов'язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні зобов'язання.

Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо, наприклад, у такому зобов'язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення своїх вимог від одного із солідарних боржників, кредитор має право вимагати неодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде виконано повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від сплати боргу кредиторові (ст. 543 ЦК України). Отже, при порушенні солідарного обов'язку настає солідарна відповідальність, за якої кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кожного з них окремо. Так, відповідно до ст. 554 ЦК України за договором поруки в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, причому поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

^ 52. Принцип реального виконання зобов’язання.

Принцип реального виконання обов'язку тісно зв'язаний з принципом належного належного і стосується лише предмета. Зобов’язання повинно бути виконане у натурі — така вимога закону (ст.208). Реальне виконання — це виконання, яке відповідає умовам щодо предмета обов'язку, тобто боржник повинен вчинити дії по наданню кредитору благ, які є предметом обов'язку. Реальне виконання обов'язку не допускає його заміни відшкодуванням збитків і сплатою неустойки.

Принцип реального виконання набуває особливого значення у договірних відносинах між організаціями, оскільки майновий інтерес колективу може не співпадати з інтересами споживача. Виробнику краще іноді сплатити штраф, відшкодувати збитки, ніж виконувати обов'язок у натурі. Однак, оскільки його продукція потрібна споживачеві, то з цим необхідно рахуватися, тобто забезпечити реальне виконання обов'язку.

У випадку невиконання обов'язку по передачі індивідуально визначеної речі у власність або користування кредитор вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі йому. Такий спосіб реалізації принципу реального виконання може бути реалізований через суд або арбітраж.

Якщо предметом обов'язку є речі, визначені родовими ознаками, то правом вимагати примусової їх передачі наділені організації. В умовах розвитку товарного ринку це правило не втрачає свого значення хоча б тому, що дає підстави для оцінки порядності контрагента. Крім того, правило ч.2 ст.208 — це право кредитора, і йому самому вирішувати: чи розірвати договір і укласти його з іншим контрагентом, чи вимагати примусового виконання.

Таке право кредитора має свої межі — принцип реального виконання діє у межах господарського року. У правовідносинах з участю громадян кредитор лише вправі вимагати стягнення збитків, неустойки. Громадянин, який не одержав річ по одному договору, може укласти договір з іншим контрагентом на ту саму річ. Принцип реального виконання передбачений у ч.4 ст.208 ЦК України: у випадку невиконання боржником обов'язку по виконанню роботи кредитор вправі виконати цю роботу за рахунок боржника. Однак, дане правило застосовується лише тоді, коли це прямо передбачено законом. Так, якщо протягом гарантійного строку будуть виявлені дефекти і генеральний підрядник не усуне їх у строки, встановлені сторонами, то замовник вправі усунути їх сам за рахунок генерального підрядника. Правило ч.4 ст.208 ЦК України конкретизується у спеціальних нормах, які регулюють відносини з приводу обов'язку боржника виконати певну роботу (наприклад, ст.ст.344,264 ЦК України).

Відповідну роль у забезпеченні виконання зобов’язання виконує система штрафних санкцій і санкцій у формі цивільної відповідальності — стягнення збитків.


^ 53. Поняття, значення та види забезпечення виконання.

Під способами забезпечення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпе­чувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) харак­тер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими доку­ментами. Відповідно до ст. 178 ЦК до способів забезпечення належать: · неустойка; · застава; · порука; · гарантія; · завдаток.

Такий перелік є вичерпним, інші механізми,фор­мально до способів забезпечення не належать.

Однак меті забезпечення виконання зобов'язань може слугувати застосування й будь-яких інших, передбачених законом або договором пра­вових заходів (механізмів), які сприяють виконанню обов'яз­ків боржника за договором або обов'язків, що випливають з інших підстав виникнення зобов'язань. В такому розумінні коло цих способів забезпечення виконання зобов'язань можна тлумачити значно ширше.

Саме виходячи з цього, в ст. 570 проекту ЦК України передбачається, що виконання зобов'язання може забезпе­чуватися не тільки тими способами, які прямо передбачені ЦК, іншими правовими актами, а й тими, які встановили сто­рони в самому договорі.

У проекті ЦК України розширено перелік прямо передба­чених у кодексі способів забезпечення виконання зобов'я­зання, до яких, крім зазначених у чинному ЦК України, нале­жать утримання майна боржника кредитором та нове за змістом і функціями поняття гарантії як способу забезпечення виконання.

Класифікація способів забезпечення виконання зобов'язання проводиться за різними озна­ками. Їх поділяють на:

а) такі, що пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника (застава та завдаток);

б) такі, що не пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника.

За правовою природою способи поділяються на:

а) такі, що є засобами юридичної відповідальності (неустойка та завдаток);

б) такі, які не є засобами юридичної відповідальності (застава та порука).

За сферою дії розрізняють способи забезпечення, що можуть застосовуватися:

1) у відносинах між будь-якими суб'єктами (неустойка, застава, порука),

2) у зобов'язан­нях тільки за участю фізичних осіб (завдаток)

3) у відноси­нах виключно між юридичними особами (гарантія).


^ 54. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 179 ЦК неустойкою визнається певна грошова сума, визначена за­коном або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання.

^ Переваги неустойки: · сума, на яку може претендувати кредитор, у разі невиконання зобов'язання боржником, визначена заздалегідь;

· стягнення неустойки не пов'язується з необ­хідністю доводити розмір заподіяних збитків, а також причин­ний зв'язок між збитками, які можуть виникнути у кредитора, і порушенням зобов'язання з боку боржника;

· стяг­нення неустойки не перешкоджає можливому відшкодуван­ню збитків, якщо кредитор доводив наявність цих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням; · не­устойка є засобом оперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки дає можливість відразу після порушен­ня зобов'язання швидко стягнути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав би сплатити неза­лежно від того, були якісь інші негативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.

Різновидом неустойки виступають штрафи та пеня.

Штрафом називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у наперед визначеному розмірі або в процентному відношенні до суми боргу, або всього предмету виконання (суми договору).

Пенею називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожний день або інший період прострочення.

^ Види неустойки.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяє­ться на:

§ законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншому правовому акті;

§ договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

Залежно від можливого стягнення збитків неустойка згідно із ст.204 ЦК поділяється на чотири види: ^ 1) залікова; 2) штрафна; 3) виключна; 4) альтернативна.

Заліковою називається неустойка, що передбачає можли­вість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.

Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконан­ням або неналежним виконанням зобов'язання.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.

Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнен­ня або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушен­ня зобов'язання і встановлено розмір збитків. Що стосується розміру неустойки, то відповідно до ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 року він обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Для стягнення неустойки ст.72 ЦК встановлено скорочений строк – 6 місяців.

^ 55. Співвідношення неустойки та збитків.

Порушення боржником зобов'язання може спричинити кредиторові збитки. У цьому зв'язку виникає необхідність з'ясування співвідношення неустойки і збитків. По відношенню до збитків неустойка диференціюється на залікову, штрафну, виключну і альтернативну.

Неустойка буде заліковою, якщо вона поглинається загальним розміром суми спричинених збитків. Це означає, що останні можуть бути стягнені лише в частині, яка не покривається неустойкою. Наприклад, якщо виконанням зобов'язання заподіяно збитків на суму 1000 грн., а неустойку встановлено у розмірі 600 грн., то кредитор має право вимагати від боржника відшкодування збитків лише в сумі 400 грн. Залікова неустойка має значення загального правила (ст. 204 ЦК) і повинна застосовуватися в усіх випадках, якщо законом або договором не передбачено інші види неустойки.

Неустойка, що стягується понад збитки, називається штрафною. У наведеному прикладі це означало б можливість стягнення на користь потерпілої сторони збитків у розмірі 1000 грн. та неустойки в розмірі 600 грн. Така неустойка використовується як засіб боротьби з найбільш серйозними

порушеннями зобов'язань.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання або неналежне виконання лише сплатою неустойки і виключає вимоги про відшкодування збитків. У наведеному прикладі вона обмежується сумою 600 грн.

Закон (ст. 204 ЦК) дозволяє сторонам за договором встановлювати стягнення або неустойки, або збитків. Така неустойка одержала назву альтернативної.

На стягнення неустойки ст. 72 ЦК встановлено скорочений строк позовної давності — 6 місяців.

Уплата неустойки, встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов'язання, і відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі. Оскільки неустойка переслідує мету відшкодування збитків, а не лише покарання несправної сторони, судам надається право зменшувати її розмір, якщо вона є надмірно великою.

У ст. 205 ЦК зазначено, що в разі, якщо належна до сплати неустойка надмірно велика порівняно з збитками кредитора, суд має право зменшити неустойку. При цьому повинні бути взяті до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правозастосовні органи можуть змінити розмір неустойки, але не виключити повністю її стягнення. Вона може бути зменшена тільки до розміру заподіяних кредиторові збитків. Відшкодування збитків повинно поставити потерпілу сторону не в те становище, в якому вона перебувала до укладення договору, а у становище, якого вона набула б, якби договір було виконано належним чином.


^ 56. Порука як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Порука має бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кілька осіб. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.
У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, процентів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
На поручителя покладається обов'язок до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов, — залучити боржника до участі у справі. В іншому разі боржник має право висунути проти вимоги поручителя, який виконав зобов'язання боржника, всі заперечення, які він мав проти кредитора.
Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умов, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо боржник від них відмовився або визнав свій борг. До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора з цього зобов'язання, в тому числі й ті, що забезпечували виконання основного зобов'язання. Після виконання поручителем зобов'язання кредитор повинен вручити поручителю документи, які посвідчують вимоги до боржника та права, що забезпечують ці вимоги.

^ Порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Також вона припиняється, якщо кредитор протягом шести, місяців від дня настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання не вчинить позову проти поручителя. Коли строк основного зобов'язання не зазначено і не може бути визначено або визначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення поруки.


^ 57. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і є чинною від дня видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржником.
Виходячи із суті цього способу забезпечення зобов'язання, слід виділити такі його особливості. Гарантом може бути лише юридична особа або держава. Як правило, гарантію застосовують для забезпечення належного виконання обов'язків у кредитних договорах. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передано іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.
Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром є самостійним і таким, що не залежить від основного зобов'язання, на забезпечення виконання якого гарантію видано. Гарантію не може відкликати гарант, якщо в ній не передбачено інше. Гарант на відміну від поручителя несе субсидіарну відповідальність. Тобто передбачене гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Така відповідальність настає, якщо боржник не має відповідних коштів для повернення бенефіціару.
Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом. Однак гарант не має права вимагати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.
Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його — у розумний строк, і виявити розумну дбайливість, щоб установити, чи відповідають ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має право відмовити бенефіціарові в задоволенні його вимоги, якщо вона або подані до неї документи не відповідають умовам гарантії, або вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. При цьому гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу.
Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром за гарантією припиняється:
• сплатою бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;
• закінченням визначеного в гарантії строку, на який її видано;
• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові;
• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією за допомогою письмової заяви щодо звільнення гаранта від його зобов'язання.



^ 58. Завдаток як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Завдаток - це грошова сума, що одна сторона передає іншій стороні в рахунок виконання договору на доказ виконання договору і у забезпечення зобов'язання. Якщо зобов'язання не виповнюється з вини боржника задаток не повертається, якщо зобов'язання не виконане з вини особи, що взяла задаток, то задаток повертається в 2-кратному розмірі (ст. 571 ЦК). Функції задатку: 1) Розрахункова, він йде в рахунок оплати майбутнього зобов'язання; 2) є доказом; 3) Забезпечувальна. Відмінність задатку від авансу. На практиці розрізняти задок від авансу складно, тому що повинно бути зазначене в договорі, якщо договір не вказує, що внесена сума є задатком, те це аванс. Аванс (передоплата) - це грошова сума, що видається в рахунок виконання належних платежів, тобто виконує двох функцій: платіжну і доказательственну. Задаток і аванс тільки між фізичними чи особами з їхньою участю.

^ 59. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Застава – безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, для гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна. Особа, яка майно в заставу, називається заставодавцем, а яка приймає – заставодержателем. Може виникати як в силу договору, так і в силу закону. Договір укладається в письмовій формі. Вимагається нотаріальне посвідчення якщо предметом є нерухомість, транспортні засоби чи космічні об’єкти.

Види застави: 1) іпотека – застава землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2) заклад – застава рухомого майна, що передається заставодержателю; 3) застава товарів в переробці або обороті – можуть змінюватися предмети застави в залежності від обороту сировини, матеріалів; 4) застава цінних паперів; 5) застава майнових прав – предметом є належні заставодацю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов’язаннях, які виникнуть в майбутньому.

^ 60. Окремі види застав.

Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.
Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Основні положення про окремі види застави встановлюються нормативними акта­ми, а саме: законами України «Про заставу», «Про іпотеку» та іншими нормативними ак­тами. Стаття 575 ЦК визначає тільки два види застави — іпотека та заклад, Закон «Про заставу» також не визначає види застави, але закон має розділи, які встановлюють окремі різновиди застави (застава товарів в обороті або у переробці, заклад, застава майно­вих прав, застава цінних паперів). Іпотека — це застава нерухомого майна, що залишається у володінні і користуванні за­ставодавця або третьої особи. За Законом України «Про іпотеку» іпотека — це вид забез­печення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і корис­туванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання борж­ником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, вста­новленому Законом України «Про іпотеку». Предметом іпотеки можуть бути земля, неру­хоме майно, а також сукупність землі і майна: будівлі (житловий будинок, садиба, кварти­ра), споруди, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законом до нерухомого. Крім того, предметом іпотеки можуть бути земельні ділянки, що належать громадянам на праві приватної власності, і багаторічні насадження. Згідно з Законом України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:
нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господар­ського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;
нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем, і на нього відповідно до чинно­го законодавства може бути звернене стягнення;
нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виді­лений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

^ 61. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст..594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі , вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї набула третя особа за умови , що ці права виникли після передачі речі у володіння кредитора . Про реалізацію права при тримання кредитор зобов’язаний негайно повідомити боржника. До кредитора , який притримує у себе річ боржника , не переходить право власності на неї. Крім того, він не має право користуватися вказаною річчю, але, згідно із Законом, відповідає за втрату, псування або пошкодження речі , яку притримує в себе , якщо втрата, псування або пошкодження сталася з його вини. Кредитор несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження утримуваної речі, якщо інше не встановлене Законом.

Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про при тримання речі і права кредитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе , задовольняються з її вартості відповідно до ст.. 591 ЦК України, тобто в обсязі та порядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою.

^ 62. Підстави припинення зобов’язань

Припинення зобов'язань - це настання становища, що викликає відпадання прав і обов'язків його учасників. Ця підстава може бути викликана різними способами припинення зобов'язань: Виконання зобов'язання. Зобов'язання припиняється виконанням, зробленим належним чином, тобто в точній відповідності з всіма умовами зобов'язання. Залік. Зобов'язання припиняється заліком зустрічної (тобто є взаємні зобов'язання, і кредитор і боржник повинні бути ними одночасно) однорідної (тобто той самий предмет) вимоги, термін виконання якої наступив і не пропущений термін задавнення позову. Не допускається залік по зобов'язаннях: а) у відношенні якого минув термін задавнення позову; б) про відшкодування шкоди, викликаного ушкодженням здоров'я чи заподіянням смерті; в) про довічне утримування. Угода сторін. Новація. Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами - новація. При новації старе зобов'язання цілком припиняється і виникає нове зобов'язання; Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі. Якщо в наслідку цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову; Зобов'язання припиняється смертю боржника (якщо виконання не може бути зроблене без особистої участі боржника) чи смертю кредитора (якщо виконання призначене особисто для кредитора). Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (чи боржника кредитора), якщо законом не передбачене інше, зокрема, виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи іншою юридичною особою; Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає. Неможливість виконання може бути: фізична (у силу тих чи інших достатніх умов вимагати виконання зобов'язання в натурі неможливо, при наявності провини чи боржника кредитора); юридична (коли дії, що повинні були бути зроблені по зобов'язаннях, потім заборонені законом); економічна (надзвичайна затруднительность для боржника виконати зобов'язання. припинення або зміна зобов'язання внаслідок зміни плану).

^ 63. Припинення зобов’язання виконанням.

Припинення зобов'язань - це настання становища, що викликає відпадання прав і обов'язків його учасників. Ця підстава може бути викликана різними способами припинення зобов'язань. Частіше за все зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 216 ЦК). Метою зобов’язання є його належне виконання. Належним визнається виконання, здійснене згідно з вимогами закону або договору. Виконання, проведене частково або з порушенням умов договору, не може припинити зобов'язання.

Факт виконання зобовязання боржником повинен бути підтверджений належним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобовязання борговий документ, то підтвердженням виконання зобовязання буде повернення цього документа боржникові. Якщо за якихось причин кредитор не може повернути боржникові борговий документ, то факт прийняття зобов'язання може бути підтверджений розпискою, яку видає кредитор (ч. 2 ст. 216 ЦК). Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у кредитора дає підставу вважати, що зобов'язання не виконано і не припинено, поки

боржник не доведе інше. Навпаки, якщо борговий документ знаходиться у боржника, зобов'язання вважається виконаним навіть у тому разі, якщо виконання не відбулося. Сторона, інтереси якої порушено недобросовісним контрагентом, зобов'язана довести відповідні факти в підтвердження своїх вимог.

У разі, якщо кредитор відмовляється вчинити дії, які свідчать про прийняття ним належно виконаного зобов'язання (не повертає боржникові борговий документ або не видає розписку), то боржник може затримати виконання зобов'язання. У цьому разі кредитор вважається таким, що прострочив, з усіма наслідками, які випливають з цього.
1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (765 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации