Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Билеты - Экзаменационные ответы Государственный экзамен гражданское право - файл 1.doc


Билеты - Экзаменационные ответы Государственный экзамен гражданское право
скачать (765 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc765kb.17.11.2011 10:11скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
^

 Особливості режиму іноземного інвестування в Україну


У відповідності до ч. 1 ст. 394 Господарського Кодексу України та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
^

Види іноземних інвестицій


Законом України «Про режим іноземного інвестування» передбачена можливість здійснювати іноземні інвестиції у вигляді:

  • іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

  • валюти України — відповідно до законодавства України;

  • будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

  • акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав;

  • грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань;

  • будь-яких прав інтелектуальної власності;

  • прав на здійснення господарської діяльності;

  • інших цінностей відповідно до законодавства України.
^

Форми іноземних інвестицій


Також вищезазначений Закон виокремлює наступні форми здійснення іноземних інвестицій в Україні:

  • часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

  • створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

  • придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

  • придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

  • придбання інших майнових прав;

  • господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції;

  • інші форми, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

 

95. Спеціальні (вільні) економічні зони.

Стаття 401. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони
1. Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.
2. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
^ Стаття 402. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони
1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
Стаття 403. Типи спеціальних (вільних) економічних зон
1. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.
^ Стаття 404. Державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні
1. На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону.
^ Стаття 405. Законодавство, що діє на території спеціальної (вільної) економічної зони
1. На території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони, прийнятим відповідно до цього Кодексу.


^ 96. Концесійна діяльність

Стаття 406. Концесійна діяльність в Україні
1. Концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.
2. Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом.
Стаття 407. Засади концесійної діяльності
1. Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

  • поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

  • вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

  • комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

  • взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

  • державне гарантування інвестицій концесіонерів;

  • стабільність умов концесійних договорів;

  • забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Стаття 408. Концесійний договір
1. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.
2. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим п'ятдесяти років.
3. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.
4. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії, іншими законами.
Стаття 409. Припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію
1. Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства, з припиненням права господарського відання на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством.
2. Умовами концесійного договору повинно передбачатися максимальне використання в концесійній діяльності праці громадян України, в тому числі звільнених у зв'язку з ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого передано в концесію.
Стаття 410. Законодавство про концесії
1. Відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються цим Кодексом, законом про концесії, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
2. Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарювання.


^ 97. Засоби державного регулювання підприємницької діяльності

Державне регулювання підприємництва має потребу в належному рівні правового забезпечення. В останні роки прийнята значна кількість нормативно-правових актів, що встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Центральним у системі цих актів є Господарський кодекс України, розділ 2 якого визначає основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, у тому числі засоби державного регулювання господарської діяльності (ст.12), державний контроль та нагляд за господарською діяльністю (ст. 19), особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки (ст.22) тощо.
   Держава впливає на підприємницьку діяльність багатьма засобами — за допомогою планування, стимулювання наукових досліджень, виробництва, маркетингу тощо. Особливості державного регулювання суб'єкта підприємницької діяльності залежать від конкретної сфери підприємництва, розміру суб'єкта підприємництва, його місцезнаходження, типу продукції, що випускається, характеристик ринку, де діє підприємець.
   При аналізі державного регулювання підприємницької діяльності необхідно враховувати відмінності між суб'єктами підприємництва, оскільки система підприємництва не є уніфікованою структурою. Поряд з великими юридичними особами є також безліч середніх і малих підприємств. Деякі суб'єкти здійснюють підприємницьку діяльність тільки в межах України, у той час як інші здійснюють і зовнішньоекономічну діяльність. Одні суб'єкти функціонують у сфері послуг, а інші — у сфері виробництва. Таким чином, існують значні відмінності суб'єктів підприємницької діяльності, що обумовлюють застосування різних методів державного регулювання.
   Жоден суб'єкт підприємницької діяльності (великий, середній чи малий) не може функціонувати без дотримання різноманітних правил і обмежень, установлених державою. Функціонування підприємницьких структур є предметом державного впливу, нагляду і контролю. Ступінь державного впливу на діяльність підприємців зростає багаторазово, якщо суб'єкт функціонує в зовнішньоекономічних відносинах.
   Таким чином, у сучасному суспільстві держава в особі державних органів здійснює важливі повноваження, що стосуються впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до регулювання. Існує багато засобів, що використовуються державою безпосередньо або опосередковано, щоб впливати на суб'єктів підприємництва.
   Основний засіб, за допомогою якого держава здійснює регулювання в сфері підприємництва — це видання нормативно-правових актів, які регулюють діяльність підприємців.
   У сучасних умовах в Україні в цілому розроблений і законодавчо закріплений господарсько-правовий інструментарій державного регулювання господарської діяльності в Господарському кодексі України, що визначає основні положення правового регулювання господарських відносин, які складаються як по горизонталі, так і по вертикалі.
   Господарський кодекс є стрижневим кодифікованим актом у системі господарського законодавства, що забезпечує державне регулювання підприємницької діяльності. У цій сфері в останні роки створений цілий блок господарського законодавства України, що включає Господарський кодекс, Цивільний кодекс, закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р., “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р., “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р., “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991р., “Про рекламу” від 03.07.1996 р. у редакції Закону від 11.07.2003 р. тощо.
   При здійсненні регулюючого впливу на підприємницьку діяльність за допомогою норм господарського права задається певний напрямок розвитку і встановлюються її межі. Зокрема, визначається поняття державного регулювання у певній сфері, установлюються цілі, форми державного регулювання.
   Публічно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється на основі імперативних правових норм. Переважно це зобов'язувальні норми, що установлюють певні обов'язки, а також заборонні норми, що накладають обов'язки утримуватися від певної поведінки.
   В основному, правові обмеження в державному регулюванні підприємницької діяльності виражаються у встановленні різних правових обтяжень суб'єктів підприємництва. Це, зокрема, необхідність легітимації суб'єктів підприємницької діяльності (обов'язок суб'єктів підприємництва здійснити державну реєстрацію відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р.), ліцензування (обов'язок одержати ліцензію на здійснення видів діяльності, зазначених у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р.), дотримання правил про забезпечення безпеки і якості товарів, робіт і послуг (обов'язок одержати відповідний сертифікат відповідно до Закону України “Про підтвердження відповідності” від 11.07.2001 р.) тощо.
   Набагато менше порівняно з правовими обмеженнями передбачені законодавством правові стимули. Суть стимулюючого впливу виявляється в певному розширенні свободи для суб'єктів підприємницької діяльності, наданні їм нових можливостей. Згідно з чинним законодавством стимулюючий вплив провадиться щодо лише певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності (малих підприємств, іноземних інвесторів, підприємців у вільних економічних зонах тощо).
   За допомогою права необхідно забезпечення не тільки обмежуючого впливу на підприємницьку діяльність, а й стимулюючого впливу. Для правового забезпечення ефективного державного регулювання підприємницької діяльності необхідно визначити збалансоване співвідношення правових стимулів та обмежень в тих чи інших сферах підприємництва.


^ 98. Обмеження монополізму і захист суб’єктів підприємницької діяльності та споживачів від недобросовісної конкуренції

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів
товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного
призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів
тощо) визначається в межах території України.

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів
товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і
послуг визначається Антимонопольним комітетом України та його
територіальними управліннями в межах адміністративної області або
автономії (район, населений пункт).

^ 99. Загальна характеристика суб’єктів підприємницької діяльності

Основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємств, є ГК України. Саме у розділі. 7 цього акта містяться поняття, види та організаційні форми підприємств, загальні положення щодо діяльності та управління підприємством, склад його майна та інші відомості. Особливості правового статусу підприємств різних видів встановлені главами 8—11 ГК України.
Крім того, правовий статус окремих видів підприємств додатково визначається спеціальними нормативними актами. Наприклад, поняття і класифікація господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників, окрім ЦК і ГК України, містяться в Законі України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства"; специфіку діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначено в Законі України від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХП "Про колективне сільськогосподарське підприємство", кооперативів — в Законі України від 10 липня 2003 р. № 1087-ГУ "Про кооперацію" тощо. Вони розглядатимуться нами окремо у відповідних підпунктах цієї теми.
ЦК, на відміну від ГК України, не містить поняття "підприємство", оперуючи поняттям "товариство", про що вже йшлося у попередній темі.
Поняття підприємства
Згідно зі ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами.
Характеристика підприємства
1. Підприємство є самостійним суб'єктом права. Самостійність підприємства, як і будь-якого іншого суб'єкта підприємницької діяльності, означає його комерційну свободу, зміст якої розкривається в ст. ст. 43—44 ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Вони мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом. Також підприємства самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 68 ГК України).
2. Підприємство є суб'єктом господарювання, тобто, за змістом ч. 1 ст. 55 ГК України — учасником господарських відносин, який здійснює господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Однією з найважливіших ознак підприємства є самостійність відповідальності за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном (частини 1, 2 ст. 96 ЦК України; ч. 2 ст. 219 ГК України). Учасник (засновник) підприємства не відповідає за зобов'язаннями підприємства, а підприємство не відповідає за зобов'язаннями його учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами (наприклад, щодо товариств з додатковою відповідальністю, а також повних та командитних товариств) та законом (наприклад, щодо казенних підприємств — ст. 77 ГК України).
3. Підприємство створюється компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами. ГК України підкреслює, що, зважаючи на існування в Україні трьох форм власності — державної, комунальної й приватної, підприємства створюються відповідними органами, особами, уповноваженими управляти такою власністю. Цим обумовлюється і наступна класифікація підприємств, про що йдеться далі.
4. Метою створення підприємства є задоволення суспільних та особистих потреб.
У вузькому розумінні метою створення кожного підприємства є задоволення особистих потреб його засновників та найманих ними працівників. Це стає можливим у разі досягнення прибутковості в роботі, що, в свою чергу, обумовлюється урахуванням попиту та пропозиції — однієї із засад успішного розвитку економіки. Розмір прибутку залежить і від інших факторів, а саме від кваліфікації працюючих, організаційних здібностей керівників підприємства, технічного оснащення виробництва, збуту продукції, умов праці та інших. Проте крім особистих потреб громадян у достатньому рівні заробітної плати, існують і суспільні потреби (соціальні, з отримання освіти, лікування, у наукових розробках у всіх сферах буття, якісній роботі органів влади, в тому числі правоохоронних структур), без задоволення яких не може нормально функціонувати підприємство будь-якої форми власності. Ці потреби задовольняються за рахунок оподаткування прибутку підприємства. Слід зауважити, що оподаткування, яке істотно зменшує можливості задоволення особистих потреб, призводить і до зниження мотивації праці, тобто у підсумку негативно відбиватиметься і на можливостях реалізувати суспільні інтереси.
Таким чином, у більш широкому розумінні основною метою створення підприємства є задоволення і особистих і суспільних потреб. 5. Мета, для якої створюється підприємство, досягається шляхом здійснення ним систематичної господарської діяльності, а саме — виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.
Це означає, що задоволення особистих та суспільних потреб вимагає стабільного розвитку економіки. Такий розвиток досягається через прибутковість та безперебійність у роботі сфери виробництва, торговельних підприємств, які доводять результати виробництва до споживачів, якісне зберігання продукції, дослідження нових технологій, впровадження яких у практику дасть змогу отримати нові види товарів і послуг.
6. Згідно з ч. З ст. 62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Для окремих видів підприємств спеціальним законодавством встановлені винятки з цього загального правила (наприклад, за ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" (ст. ст. 120, 134 ЦК України) повне і командитне товариства, незважаючи на те, що вони є видами підприємств, діють на підставі засновницького договору, а не статуту).
Частина 5 ст. 57 ГК України встановлює правило про те, що статут затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. В ньому, зокрема, повинні міститися відомості про мету і предмет діяльності підприємства, які, в свою чергу, є основою його спеціальної цивільної правоздатності. 7. Згідно з ч. 7 ст. 67 ГК України підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Відповідно до визначення юридичної особи, що міститься у ст. 80 ЦК України, нею вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 5 ст. 62 ГК України). Це означає, що до складу підприємства не можуть входити інші підприємства, що, в свою чергу, є характерним для об'єднань підприємств. Означене не стосується випадків, коли одне підприємство виступає засновником іншого. Засновник вносить частку свого майна або немайнових активів, не входячи при цьому до підприємства, що створюється.
Від знаходження у складі підприємства слід також відрізняти знаходження у його статутному фонді корпоративних прав на інші підприємства. Наприклад, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 р. № 354 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" до статутного фонду Компанії повинні бути передані 100% акцій відповідних підприємств, які для цього первісно перетворюються на відкриті акціонерні товариства. Фактично НАК є холдинговою компанією, а підприємства, акції яких передані до її статутного фонду — дочірніми (ст. 126 ГК України).
Положення ГК України щодо того, що підприємство "має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом" слід розуміти як зобов'язання підприємства мати ці атрибути. Таким чином, підприємство, на відміну від фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, зобов'язане мати печатку, відкрити рахунок (рахунки) в установах банків, подавати звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал (баланс).
8. Згідно з ч. 2 ст. 62 ГК України підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Оскільки предметом розгляду нашої книги є підприємницька діяльність, ми в подальшому будемо докладніше розглядати саме особливості комерційних підприємств, метою діяльності яких є отримання прибутку.
Найбільш загальне визначення прибутку міститься в п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, за яким прибутком визнається сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Більш повно визначено прибуток у ст. З Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), за якою прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. 9. Згідно зі ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, з яким укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за . погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог законодавства.
10. Згідно з ч. 4 ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством, можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.
Згідно зі ст. 95 ЦК України (див. також п. 3.6.1—3.6.2 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97) філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом, у свою чергу, є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Отже, відмінність представництва від філії полягає в тому, що представництво виконує лише представницькі функції і захист інтересів юридичної особи, натомість філія може здійснювати як всі, так і окремі функції юридичної особи, у тому числі представництво і захист її інтересів.
Незважаючи на вказані відмінності, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" фактично ототожнює філії і представництва (нерезидентів). Пункт 1.17 ст. 1 цього Закону під постійним представництвом нерезидента в Україні розуміє "постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар'єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин".
Класифікація підприємств
Види та організаційні форми підприємств наводяться у ст. 63 ГК України, відповідно до якої залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
— приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
— підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
— комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
— державне підприємство, що діє на основі державної власності;
— підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
Абзац 7 ч. 1 ст. 63 ГК України містить положення, згідно з яким в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. До таких, наприклад, за ч. 2 ст. 63 ГК України належать підприємство з іноземними інвестиціями (підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш як 10%), а також іноземне підприємство (підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100%).
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства:
— унітарні. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;
— корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Усі названі вище види підприємств докладно розглянуті у наступних підпунктах цієї теми.
Крім того, згідно з ч. 7 ст. 63 ГК України підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми.
Проте на сьогодні термінологія останньої класифікації, зокрема, термін "мале підприємство" фактично не вживається і замінений на інший термін — "суб'єкт малого підприємництва".
Критерії віднесення підприємців до суб'єктів малого підприємництва ГК України збігаються із наведеними у спеціальному нормативному акті — Законі України від 19 жовтня 2000 р. № 2063-Ш "Про державну підтримку малого підприємництва". Щоправда, зазначений Закон не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам — засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25%.
Віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва означає, зокрема, можливість перейти на спрощену систему оподаткування в порядку, передбаченому Указом Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28 червня 1999 р. № 746/99). Проте цим нормативно-правовим актом передбачені інші критерії віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва. Стаття 1 Указу зазначає, що спрощена система оподаткування може застосовуватися, зокрема, до юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб; проте обсяг виручки таких юридичних осіб від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинен перевищувати 1 млн гривень (а не 500 тис. євро, як це встановлено ГК України та Законом України "Про державну підтримку малого підприємництва"). Вважаємо, що оскільки ст. 5 Закону передбачено запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, перевага при віднесенні цих осіб до суб'єктів малого підприємництва повинна віддаватися саме положенням ГК України та Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" як нормативних актів вищої юридичної сили.
Частина 8 ст. 63 ГК України опосередковано передбачає право підприємства створювати дочірні підприємства. Пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затв. наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. № 163, визначає дочірнє підприємство як підприємство, яке перебуває під контролем материнського підприємства. В такому разі материнське (контролююче) і дочірнє підприємство виступають як асоційовані підприємства, відносини між якими обумовлені економічною та/або організаційною залежністю у формі участі в статутному фонді та/або управлінні.
Стаття 126 ГК України передбачає, що залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Дочірні підприємства в літературі поділяються на унітарні, тобто такі, що створюються одним материнським підприємством-засновником, та корпоративні, тобто такі, що створюються двома або більше засновниками (зазвичай у формі господарського товариства).


УСПІХІВ))))))))
1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (765 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации