Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Вісник Академії управління МВС 2007 №02-03 - файл 1.doc


Вісник Академії управління МВС 2007 №02-03
скачать (4513.7 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc4514kb.17.11.2011 14:13скачать

содержание

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Міністерство внутрішніх справ України Академія управління МВС

2-3, 2007

Вісник Академії управління МВС

Журнал заснований 12 грудня 2006 року


Видається 4 рази на рік


Свідоцтво про державну реєстрацію серія КВ № 12112-983Р


Рекомендовано до друку Вченою радою Академії управління МВС

Протокол № 12 від 25.07.07


Редагування Онищенко С.М.


Адреса

редакційної колегії: 02121, м. Київ, вул. Колекторна, 4 Тел. (044)561-18-35, тел./факс: (044)564-66-32 E-mail: au2006@ukr.net

Редакційна колегія:

Гвоздецький В.Д., к.філос.н.,

доцент (голова ред. колегії);

Барко В.І., д.психол.н., доцент;

БілоусВ.Т., д.ю.н., професор;

^ Грохольський В.Л., д.ю.н., доцент;

Засанський В.В., д.е.н., професор;

Захматов В.Д., д.т.н., професор;

Коваленко В.В., д.ю.н., професор;

Копиленко О.Л., д.ю.н., професор;

КорецькийМ.Х., д.держ.упр., професор;

^ Мурашин О.Г., д.ю.н., професор;

Олуйко В.М., д.держ.упр., професор;

Попович В.М., д.ю.н., професор;

Рижих В.М., д.держ.упр., професор;

Ткаченко А.М. д.держ.упр., професор;

Тронь В.П., д.держ.упр., професор;

Чайковський А.С., д.і.н., професор;

Шамрай В.О., д.держ.упр., професор;

^ Ярмиш О.Н., д.ю.н., професор;

Бабенко В.Г., к.пед.н.;

Боярко Г.В., к.пед.н., доцент;

Братков І.С., к.ю.н., доцент;

Заросило В.О., к.ю.н.;

КагадійМ.І., к.ю.н.;

Клачко В.М., к.пед.н., доцент;

Корчовий М.М., к.ю.н., доцент;

Котляр В.Ю., к.ф.-м.н.;

Проценко Т.О., к.держ.упр., доцент;

ШепелеваН.В., к.ю.н., доцент;

Шестопалова Л.М., к.ю.н., старш. наук. співроб.;

Шилінгов В.С., к.ю.н., доцент;

Возник М.В.

Бєлова І.О. (відповідальний секретар);

УДК 34+35 ББК X А382


Засновник

Академія управління Міністерства внутрішніх справ


^ Вісник Академії управління МВС

Науково-теоретичний журнал


Журнал створено з метою поширення нових науково-правових знань, публікації основних результатів наукових досліджень у галузі права та державного управління, сприяння розвиткові сучасної освіти та вирішення теоретичних і практичних проблем права, правозастосування та державного управління.

Призначений для працівників правоохоронних, судових та інших державних органів, науковців в галузі права та державного управлін­ня, студентів вищих юридичних і суміжних закладів освіти, членів правозахисних організацій та всіх, хто цікавиться питаннями науки, права та державного управління.


^ Відповідальність за вірогідність поданої інформації та викорис­таних цитат несе автор.

Редакційна колегія залишає за собою право рецензувати, редагу­вати, скорочувати та відхиляти рукописи.

^ Передрук статей можливий лише з дозволу редакційної колегії.

Надані для публікації матеріали не повертаються.


©Академія управління Міністерства внутрішніх справ

ЗМІСТ

^ Віктор ГВОЗДЕЦЬКИЙ

Проблеми міжнародного співробітництва

з протидії злочинності у сфері високих технологій 6


Технології, методи, моделі в сфері державного управління

Володимир ГРОХОЛЬСЬКИЙ, Людмила ГРОХОЛЬСЬКА

Удосконалення нормативно-правового забезпечення

управління органами внутрішніх справ України 12


^ Василь ШАМРАЙ, Дмитро ЧЕРНІЙ

Управлінське рішення: залежність

від якості суб'єктно-об'єктних відносин 21


Валерій КОТЛЯР

До питання оцінювання діяльності

оперуповноважених ДСБЕЗ МВС України 35


^ Олексій Юлдашев -

Про один підхід до електронного урядування 48


Правозастосування та актуальні питання захисту прав людини

Володимир ТЕМЧЕНКО

Особливості юридичного змісту термінів "захист"

та "охорона" у механізмі забезпечення прав людини 58


^ Боротьба зі злочинністю і проблеми теорії та практики

Михайло НИКОНЕНКО

Місце підозріння у кримінальному переслідуванні 66


Теорія і практика оперативно-розшукової діяльності

Іван СЕРВЕЦЬКИЙ

Теоретичні засади сутності і змісту

оперативно-розшукових заходів 78

^ Сергій ПІЧКУРЕНКО, Сергій БІТНИЙ, Костянтин БЛАЖКУН

Тактика використання технічних засобів (поліграфа)

в оперативно-розшуковій діяльності 89


^ Микола КОРЧОВИЙ, Олександр БАЙДА

Проблемні питання методики виявлення

та документування хабарництва: оперативно-розшукові

та кримінально-процесуальні аспекти 96


^ Національне законодавство: стан, проблеми, шляхи реформування

Олександр МУРАШИН, Микола ПИХТІН

Правове моделювання у правоохоронній сфері:

стан та перспективи 102


^ Володимир ШИЛІНГОВ

Теоретико-правові аспекти удосконалення

нормативного регулювання освітньої діяльності в Україні 112


Сергій ПЕПЕЛЯЄВ

Шляхи реформування кримінально-процесуального права
України в контексті європейського права 117


Ігор ВОРОНОВ

Правова регламентація пневматичної зброї в Україні 125


^ Організація та діяльність міліції' України та поліції' зарубіжних країн

Олег ЛОВ'ЯК

Особливості відшкодування шкоди, завданої

в ході проведення антитерористичних операцій 130


Іван БРАТКОВ, Олександр ЯНКІВ

Організаційно-правові питання проблем забезпечення
особистої безпеки працівників міліції України 142

^ Вікторія БАСС

Характеристика деяких видів адміністративної діяльності

міліції України і поліції країн загального права

(Великобританія, Канада) та змішаного права (США) 150


^ Психолого-педагогічне та кадрове забезпечення

Вадим БАРКО, Оксана ОВСІЄНКО

Динаміка процесу самореалізації особистості

керівників органів внутрішніх справ України 159


^ Володимир ЯКШИН, Ігор ЯНКО, Вадим БАБЕНКО

Основи оздоровчої роботи персоналу МВС України 169


Тарас ВАВРИК, Владислав ШЛЯХОВ

Шляхи профілактики дистресу в роботі працівників ОВС 176


^ Психолого-педагогічна діяльність та проблеми юридичної освіти МВС України

Володимир КЛАЧКО

Формування мотивації навчальної діяльності слухачів

Академії управління МВС засобами проблемного навчання 184


^ Вікторія КОНДРЮКОВА

Загальна теорія конфлікту 194


Теоретичні та історичні питання держави та права

Марія ПАТЕЙ-БРАТАСЮК

Роль метатеоретичного знання в контексті проблеми
формування сучасного правового мислення 205


^ Людмила ШЕСТОПАЛОВА

Соціально-правова характеристика самогубства в Європі 212

Персоналі!' .

230

УДК 341.4

Віктор Гвоздецький -

кандидат філософських наук, доцент, ректор Академії управління МВС генерал-майор міліції


^ ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ВИСОКИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У статті розглянуто стан і перспективи взаємодії МВС України з пра­воохоронними органами інших країн в боротьбі зі злочинністю у сфері ви­соких технологій.

The article is devoted to the conditions and prospects of the cooperation between MIA of Ukraine and law enforcement agencies of other countries in crime fighting in the sphere of high technologies.

Офіційна статистика свідчить про значне загальносвітове зрос­тання злочинів у сфері інформаційних систем, що створює загрозу як для окремих організацій і фізичних осіб, так і економіки будь-якої країни і світової спільноти загалом. Широке впровадження в еконо­мічні відносини сучасних інформаційно-телекомунікаційних техно­логій сприяє появі нового виду злочинів. В Україні найчастіше реє­струються злочини у сфері:

> комп'ютерних і інтернет-технологій (у загальній масі злочинів цього виду вони становлять 26 відсотків);

^ функціонування електронних платежів або платіжних карток (16 відсотків);

  1. телекомунікацій (11 відсотків);

  2. використання комп'ютерних технологій під час вчинення так званих загальнокримінальних злочинів (47 відсотків).

Самостійним видом злочинного промислу стало викрадення чу­жих ідентифікаційних даних, за допомогою яких злочинці отримують доступ до банківських рахунків, безоплатно користуються послугами інтернет-провайдерів та операторів зв'язку. Такі злочини характери­зуються високим рівнем технічного забезпечення, латентності, орга­нізованості, міжрегіональними та міжнародними зв'язками. На цю проблему звернули увагу учасники 32-го засідання Ради міністрів внутрішніх справ держав - учасників СНД, що відбулось 29 вересня 2006 року в Астані.

На ефективність співпраці у сфері оперативно-розшукової діяль­ності негативно впливають невирішені проблеми своєчасного об­міну оперативною інформацією, недосконалість нормативної бази за окремими напрямами діяльності. Потребує подальшого удоско­налення механізм оперативного обміну інформацією про громадян, які затримувалися на території інших держав за вчинення злочинів, пов'язаних з використанням підроблених або викрадених платіжних пластикових карток банківських установ, а також за шахрайство в мережі Інтернет, незаконне проникнення в комп'ютерні бази даних державних органів і установ. Така інформація накопичується для пе­ревірки на причетність до вчинення злочинів у сфері банківської ді­яльності та високих технологій.

Практика виявлення і документування "транскордонних" злочи­нів у сфері міжнародних платіжних систем з використанням Інтерне-ту свідчить про нові проблеми, з якими стикаються працівники пра­воохоронних органів. Зокрема, територіальна невизначеність місць слідів злочину ускладнює викриття осіб, що їх вчинили, а також фік­сацію доказової бази.

Відзначимо також обмежені можливості Національного централь­ного бюро (НЦБ) Інтерполу, яке виступає центром координації вза­ємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав, а також специфіку виявлення і документування злочинної діяльності у сфері інформаційно-телекомунікаційних тех­нологій. Так, під час перевірки в 2005 році осіб, причетних до здій­снення шахрайських дій з використанням підроблених електронних документів, каналами Інтерполу правоохоронних органів США за­прошувалася інформація щодо реєстрації, власників і керівників фір­ми, задіяної в шахрайській схемі. Підтвердження факту реєстрації було одержано лише через півроку, а інформація щодо осіб, які її за­реєстрували, не надійшла взагалі, оскільки її мало в своєму розпо­рядженні інше відомство.

З метою забезпечення ефективної протидії злочинності у сфері ви­соких технологій Міністерством внутрішніх справ України здійснено низку правових організаційних і практичних заходів. Серед них на­самперед: участь у нормотворчій роботі з метою законодавчого забез­печення боротьби з комп'ютерними злочинами; запобігання, супро­від розслідування та розкриття резонансних правопорушень у сфері комп'ютерних технологій; напрацювання методик документування й розкриття злочинів цієї категорії, проведення семінарів і тренінгів для працівників спеціалізованих підрозділів; налагодження ефектив­ної взаємодії з міжбанківськими установами, телекомунікаційними компаніями, зацікавленими центральними державними органами та правоохоронними органами інших країн з метою документування злочинних груп з міжнародними зв'язками.

"Правовою" точкою відліку в міжнародній взаємодії є Конвен­ція про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 року, в якій перед­бачається надання повноважень, достатніх для ефективної боротьби зі злочинами у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях, досяг­нення домовленостей щодо дієвої міжнародної співпраці [1]. Згідно з Конвенцією сторони співпрацюють шляхом застосування відповід­них міжнародних угод, укладених на основі єдиного або спільного, а також внутрішньодержавного законодавства з метою розслідування злочинів, пов'язаних з комп'ютерними системами і даними та зби­рання доказів у електронному форматі.

Фахівці Академії управління МВС вважають за необхідне привес­ти наявні механізми міжнародної взаємодії у відповідність з поло­женнями Конвенції про кіберзлочинність.

Для того, щоб інформація з інших країн швидко та у доступній формі (мова повідомлення, специфічні терміни, коди злочинів і т. ін.) надходила до національних спеціалізованих підрозділів, а також для оперативного обміну такою інформацією між країнами, Генеральний Секретаріат Інтерполу ще в 1994 році рекомендував державам - чле­нам організації створити Національний центральний консультатив­ний підрозділ з проблем комп'ютерної злочинності. В Україні такий підрозділ з'явився 1996 року на базі НЦБ Інтерполу.

Удосконалення механізмів міжнародної взаємодії одержало новий імпульс у 2004 році в межах реалізації проекту ООН "Боротьба з ор­ганізованою злочинністю в Україні шляхом запобігання махінаціям з кредитними картками та іншим фінансовим злочинам, пов'язаним з комп'ютерними технологіями", відповідно до якого передбачалося проведення тренінгів для працівників правоохоронних і судових орга­нів, банківських установ та поточні консультації з конкретних питань виявлення і запобігання злочинам у сфері зловживань з банківськими кредитними картками й інших злочинів, пов'язаних з комп'ютерними технологіями, а також семінар за оцінкою законодавства в цій сфері. У відповідності з цим проектом (за Ухвалою Кабінету Міністрів Укра­їни від 9 вересня 2004 р. № 69490/01/1-03) була створена Міжвідомча робоча група для проведення аналізу законодавства у сфері протидії і запобігання махінаціям з банківськими кредитними картками та ін­шим фінансовим злочинам, пов'язаним з комп'ютерними технологі­ями, і надання узгоджених пропозицій щодо його удосконалення. До складу групи увійшли фахівці: Управління взаємодії, координації і методичного забезпечення системи фінансового моніторингу; Ана­літичного управління Державного департаменту фінансового моні­торингу; Академії суддів України; Державної судової адміністрації України; Головного управління податкової міліції; Департаменту бо­ротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом; Дер­жавної податкової адміністрації України; Департаменту контрроз-відувального захисту економіки держави; Головного управління по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Служби безпеки України; Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю і Головного управління боротьби з організованою зло­чинністю Міністерства внутрішніх справ України та ін.

Члени Міжвідомчої робочої групи впродовж 2004-2006 років на­працювали і внесли конкретні пропозиції щодо приведення чинного законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів. Група взяла участь в удосконаленні відповідних норм права, вивчила проблемні питання розробки нових методик боротьби з цією катего­рією злочинів. В результаті проведеної роботи і внесених пропозицій Верховною Радою України прийнято низку нових законів: "Про ра­тифікацію Конвенції з кіберзлочинності" від 7 вересня 2005 року", "Про внесення змін до Закону України "Про платіжні системи і пере­каз грошей в Україні" від 6 жовтня 2004 року, "Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України" від 23 грудня 2004 року, "Про внесення змін до Закону України "Про за­хист інформації в автоматизованих системах" від 31 травня 2005 ро­ку [2; 3; 4; 5]. На розгляд парламенту направлено також законопроект "Про внесення змін до деяких законів України щодо управління ри­зиками, вимог безпеки до здійснення операцій з платіжними карт­ками та іншими платіжними інструментами і покарання за злочини з їх використанням" від 23 серпня 2005 року № 8035. Проектом пе­редбачено формування єдиної системи моніторингу за операціями, які здійснені з викраденими і підробленими платіжними картками, а також внесення змін до ст. 200 Кримінального кодексу України.

Органами внутрішніх справ України під час розкриття транскор­донних злочинів, для обміну інформацією з правоохоронними орга­нами інших країн, використовуються канали Інтерполу, міжнародної мережі національних контактних підрозділів (у структурі НЦБ Інтер-полу), а також Управління міжнародних зв'язків МВС України.

Сьогодні в Україні працюють представники МВС Австрійської Республіки, Королівства Бельгії, Республіки Білорусь, Федеральної Республіки Німеччини, Республіки Польща, Французької Республі­ки, Чеської Республіки, Королівства Данії. Відповідальний за Україну представник поліції держави Ізраїль знаходиться в Москві, а повно­важний представник поліції та митниці Королівства Швеції - в Бу­дапешті (Угорщина). У Республіці Польща, Федеральній Республіці Німеччини, державі Ізраїль працюють представники МВС України.

Забезпеченню повноти і швидкості розслідування кримінальних справ сприяла конструктивна взаємодія Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України і таких підрозділів МВС РФ, як Управління "К" та Бюро спеціальних тех­нічних заходів, Управління спеціальних технічних заходів ГУМВС РФ в Санкт-Петербурзі та Ленінградській області. Впродовж з 2002­2006 років підрозділами ОВС України проводились перевірки фактів протиправної діяльності з використанням комп'ютерних і інтернет-технологій щодо запитів Білорусі, Великої Британії, Німеччини, Гре­ції, Ірландії, Італії, Латвії, Норвегії, Польщі, Російської Федерації і США. Підрозділами МВС України направлені запити на проведення перевірок або оперативних заходів до Австралії, Великої Британії, Латвії, Російської Федерації, США, Швеції та Японії.

Вивчення практики виявлення і розслідування високотехнологіч-них злочинів свідчить про необхідність забезпечення належного рів­ня взаємодії з правоохоронними органами інших держав. Наприклад, у низці держав існує практика функціонування цілодобової мережі (система національних контактних пунктів) спеціально призначеного відповідного органу, який відповідно до внутрішньодержавного за­конодавства та правоохоронної практики, забезпечує надання техніч­них порад, збереження даних, збирання доказів, надання юридичної інформації та встановлення місцезнаходження підозрюваних осіб. У Департаменті Державної служби боротьби з економічною злочинніс­тю МВС України ретельно вивчається досвід функціонування націо­нальних контактних пунктів, зокрема в Російській Федерації.


^ Список використаних джерел

  1. О киберпреступности: Конвенция Совета Европы от 23 ноября 2001 года. № 185 // Системная информатизация правоохранительной деятельности: Европейские нормативно-правовые акты и подходы к упорядочению общественных информационных отношений в связи с автоматизированной обработкой данных в правоохранительной деятельности: Пособ. Кн. 2 / Распоряд.: Г. Сапожник, В. Брыжко, Б. Романюк, В. Цимбалюк; Под ред. М. Швеца и Б. Романюка. - К.: НИЦПИ АПрН Украины, 2006.

  2. Про ратифікацію Конвенції з кіберзлочинності: Закон Украї­ни від 7 вересня 2005 року. - Ел. ресур.: <>.

  3. Про внесення змін до Закону України "Про платіжні системи і переказ грошей в Україні": Закон України від 6 жовтня 2004 року № 2056-IV. - Ел. ресур.: <>.

4. Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-
процесуального кодексів України: Закон України від 23 грудня
2004 року № 2289-IV. - Ел. ресур.: <>.

5. Про внесення змін до Закону України "Про захист інформації в
автоматизованих системах": Закон України від 31 травня 2005 року
№ 2594-1V. - Ел. ресур.: <>.

Стаття надійшла до друку 29.03.2007р.

^ ТЕХНОЛОГІЇ, МЕТОДИ, МОДЕЛІ В СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ


УДК 351.741+352.075.0

Володимир Грохольський -

доктор юридичних наук, доцент, на­чальник кафедри теорії та практи­ки управління органами внутрішніх справ Академії управління МВС; Людмила Грохольська -провідний науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту МВС України


^ УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Розглянуто окремі питання удосконалення нормативно-правового забезпечення управління органами внутрішніх справ України.

^ The separate questions of improvement of the normatively-legal providing of management by the organs of internal affairs of Ukraine are considered.

В залежності від змісту дій, що виконуються, представляється до­цільним виділити три напрями удосконалення нормативно-правового забезпечення управління органами внутрішніх справ - удоскона­лення правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності суб'єктів управління. Як основні складники нормативно-правового забезпечення управління органами внутрішніх справ ці категорії ви­ступають юридичними способами зовнішнього вираження і внутріш­ньої організації управлінської діяльності. Вони спрямовані на орга­нізацію виконання конкретними суб'єктами управління своїх прав і обов'язків. Водночас, кожна з них відрізняється специфічним змістом і особливим юридичним оформленням відповідних дій.

У процесі правотворчості розробляються та приймаються (чи ска­совуються) норми права як типові правила поведінки. Така діяльність завершується прийняттям нормативно-правового акта. В процесі за­стосування норм права видаються акти правозастосування, які міс­тять індивідуально-конкретні правові розпорядження, що встанов­люють (закріплюють, змінюють чи припиняють) на основі правових норм конкретні суб'єктивні права й обов'язки персонально зазначе­них осіб [1, 148, 181].

Правотворчість має загально-нормативний (абстрактний) орга­нізуючий вплив на типові суспільні відносини, правозастосуван-ня - індивідуальний (казуальний) нормативно-правовий вплив на персонально визначених учасників конкретних суспільних відносин. Перевагою першого є можливість досягнення єдиного, безумовно діючого ладу в суспільних відносинах, підпорядкування поведінки людей загальним і однаковим правилам, продиктованим вимогами економіки, влади, ідеології, усього суспільного життя. Друге дозво­ляє вирішити життєві проблеми з урахуванням особливостей даної ситуації, персональних якостей осіб, характеру виникаючих відно­син [2, 31].

Правоохоронна діяльність виражається в нагляді за дотриманням суб'єктами управління нормативно-правових розпоряджень як нор­мативного, так і індивідуального характеру, в створенні умов їхнього функціонування, що стимулюють правомірне поводження у застосу­ванні юридичних санкцій до осіб, які скоїли правопорушення.

Взаємозалежність правотворчості та правозастосування в систе­мі управління органами внутрішніх справ має складний характер. По-перше, слід зазначити, що нормативні акти усіх суб'єктів вико­навчої влади видаються з метою виконання законів. Це значить, що здійснювана МВС України правотворчість, як центрального органа державної виконавчої влади і безпосереднього суб'єкта управління органами внутрішніх справ по своїй суті служить цілям правозасто-сування (виконання правових норм вищого рівня), а встановлювані ними норми за своїм змістом утримують двояке юридичне наванта­ження: правотворче та правозастосовче. По-друге, правотворчий про­цес, як правило, починається і закінчується прийняттям акта право-застосування. По-третє, акти правозастосування у виді наказів, про затвердження нормативно-правових актів часто самі містять правові норми, спрямовані на організацію виконання затверджуваних актів. По-четверте, у деяких випадках одночасно готуються й одним на­казом затверджуються нормативні та правозастосовчі акти, спрямо­вані на досягнення єдиної мети. По-п'яте, нормативно-правові акти, видані у формі наказів, як правило, носять змішаний характер, міс­тять одночасно і норми, і індивідуальні розпорядження. їх прийнят­тя переслідує правотворчі та правозастосовчі цілі, що викликається складністю управлінських відносин, багатоплановістю правового за­безпечення управління органами внутрішніх справ і недоцільністю видавати декілька правових актів з одного питання.

Враховуючи вище викладене, можна погодитися з думкою ряду науковців про те, що відомча нормотворчість і правозастосування являють собою правові форми управлінської діяльності. А всі управ­лінські рішення, оформлені відповідним чином, є по своїй суті право­вими актами нормативного або правозастосовчого (індивідуального) характеру [3, 3-8; 4, 110-112; 5, 5-12].

Поряд зі змістовною стороною (правова форма управління) нор-мотворчість має процедурну сторону, тобто вона може розглядати­ся як єдиний процес підготовки та прийняття нових управлінських рішень, перегляду і скасування управлінських рішень, що втратили практичне значення (чинність). Нормотворчому процесу притаманна визначена послідовність стадій (етапів), взаємозалежних між собою, а також між перетворюючими діями впродовж кожної зі стадій, що їх з'єднують у єдиний процес, який забезпечує видання нормативного акта [3, 58].

Основними стадіями нормотворчого процесу є: установлення не­обхідності видання нормативно-правового акта; ухвалення рішення щодо його розробки; визначення розроблювачів (виконавців) проекту нормативного документа, створення за необхідності робочої групи в т.ч. міжвідомчої; збір і аналіз необхідної інформації та матеріалів, підготовка проекту нормативно-правового акта й інших документів, необхідних для представлення його на підпис або прийняття (пояс­нювальна записка, фінансово-економічне обґрунтування тощо); його узгодження з відповідними органами, підрозділами, службами, керів­ництвом, іншими органами державної влади; ухвалення проекту рі­шення керівником (затвердження, відхилення, вказівка щодо доопра­цювання); реєстрація, погодження, затвердження органами юстиції у випадках, визначених чинним законодавством; видання нормативно­правового акта. Перераховані стадії, у свою чергу, складаються з пев­них послідовних дій, докладно охарактеризованих у ряді робіт пред­ставників відомчої науки [5; 6; 7; 8; 9; 10; 14].

Слід зазначити, що труднощі у сфері управління органами внутріш­ніх справ часто виникають не в зв'язку з відсутністю обов'язкових правил поведінки, а в зв'язку з їх невпорядкованістю, неконкрет-ністю, суперечливістю та ресурсною незабезпеченістю. Окремі нормативно-правові акти дублюють один одного, не відповідають правилам юридичної техніки, вирізняються нормами-деклараціями, попросту відстають від процесів, які відбуваються у суспільстві.

Прийняті в процесі відомчої нормотворчості МВС України норма­тивні акти в сукупності з законами, нормативними актами Президен­та України та Кабінету Міністрів України утворюють правову основу діяльності органів внутрішніх справ. Однак, як уже відмічалося ви­ще, нормативно-правова база сама по собі не у всіх випадках забезпе­чує реалізацію правових норм. За неможливості об'єкта управління самостійно здійснювати реалізацію нормативно-правових актів, або коли юридичні обов'язки не виконуються добровільно, а також ко­ли згадані форми реалізації ними своїх прав і обов'язків недостатні для повної реалізації правових норм, у правореалізуючу діяльність об'єктів управління втручаються суб'єкти управління. Використо­вуючи свої владні повноваження, вини забезпечують повну реалі­зацію нормативно-правових розпоряджень. Така владна діяльність суб'єктів управління і є правозастосуванням.

За своєю юридичною природою правозастосування, з однієї сто­рони, являє собою специфічну форму реалізації правових норм, з іншого - служить засобом організації виконання норм права та спо­собом державно-правового впливу на суспільні відносини, їхнього регулювання [4, 78]. Таке розуміння дозволяє ряду авторів вважати усі випадки застосування права управлінською діяльністю [11, 306].

На наш погляд, правозастосування у сфері управління, у визна­ченій мірі відрізняється від загальноприйнятого розуміння правозас-тосування як одного з елементів механізму правового регулювання. І в першому, і в другому випадках зміст даного виду діяльності буде виражатися у виданні на підставі норм права індивідуальних право­вих актів. Однак, у сфері управління правозастосування націлене, у першу чергу, на допомогу в використанні об'єктом управління своїх прав і виконання обов'язків. Лише як виключення, правозастосуван-ня у сфері управління спрямоване на припинення неправомірної по­ведінки об'єкта управління. Кількість таких актів, що діють у сфері управління обмежена порівняно з актами застосування права, що ма­ють характер організаційного впливу.

Таким чином можна сказати, що правозастосування у сфері управ­ління органами внутрішніх справ спрямоване на:

а) практичну організацію управління;

б) здійснення управління за допомогою прийняття рішень індиві-
дуального характеру;

в) оформлення прийнятих рішень;

г) організацію виконання об'єктами управління прийнятих рі-
шень.

Воно вносить організованість в управління і додає йому офіцій­ний характер.

Однією з форм правозастосування у сфері управління органами внутрішніх справ виступає процес організації виконання нормативно-правових актів. Його можна поділити на два види. Перший - при­йняття на рівні МВС України нормативно-правового акта у формі наказу, розпорядження, вказівки, інструкції, настанови, положення, правил тощо. Як правило, водночас розробляються і організаційні за­ходи, пов'язані з його реалізацією, що знаходить своє відображення в наказі, яким затверджується даний нормативний акт. Другий - акт правозастосування видається для організації та забезпечення своєчас­ного і точного виконання (дотримання) прийнятих законів України, виданих указів Президента України, прийнятих постанов Кабінету Міністрів України тощо. Необхідно відзначити, що порядок прийнят­тя організаційних рішень, спрямованих на виконання правових ак­тів в системі МВС України нормативно не урегульований. Тому стає не зрозумілим, у яких випадках потрібно видання правозастосовчо-го акта і якого саме за змістом, чи потрібно щоразу приймати нове управлінське рішення, що, як правило, містить стандартний перелік заходів. Відсутність нормативного регулювання даної сфери управ­лінської діяльності може приводити до організаційних упущень: в одних випадках, можлива заорганізованість управлінського процесу, а в інших, - відсутність необхідного управлінського впливу.

Правозастосовчі акти, як і нормативні, мають потребу у визначе­ній уніфікації, стандартизації, що не тільки полегшує їх складання та використання, але й сприяє упорядкуванню правового регулювання. Уніфікація досягається шляхом установлення вимог до правозасто-совчих актів у відповідних нормативно-правових актах затверджен­ням зразків [12, 317-320]. Слід зазначити, що наказом МВС Украї­ни від 20.01.2004 р. № 55 затверджено Інструкцію про вимоги щодо оформлення документів у системі МВС України, які видаються ке­рівниками органів внутрішніх справ у правозастосовчій діяльності.

Включення правових норм до правозастосовчого акта фактично перетворює його в нормативний акт тимчасової властивості. Особли­во часто можна зустріти нормативні вказівки в планах роботи МВС, ГУМВС, УМВС, ЛУУМВСТ. Такі акти затрудняють сприйняття норм, як розпоряджень. Як правило, включені в план норми лише дублюють розпорядження нормативно-правових актів, указують на формальний підхід до його підготовки. У такому випадку втрачається необхідність прийняття правозастосовчого акта, що покликаний не дублювати нормативно закріплені завдання та функції, а конкрети­зувати їх стосовно до оперативної обстановки, що складається, часу і суб'єктів їх реалізації, визначати пріоритетність дій, координувати індивідуальні зусилля різних служб, підрозділів і органів внутрішніх справ.

Ефективність правотворчості та правозастосування деякою мірою залежить від прийнятих правоохоронних заходів у сфері управління. Правоохоронна діяльність, як один з напрямів правового забезпечен­ня управління органами внутрішніх справ, являє собою діяльність з підтримання встановленого порядку управління, здійснювану управ­лінськими ланками вищого рівня стосовно органів, підрозділів ниж­чого підпорядкування.

У широкому розумінні ця діяльність охоплює весь комплекс захо­дів для захисту регульованих суспільних відносин у сфері управлін­ня органами внутрішніх справ від різного роду зазіхань з боку право­порушників, у тому числі судово-правового захисту.

У вузькому розумінні правоохоронна діяльність розуміється як комплекс примусових заходів. У цьому значенні на перший план ви­ступає така категорія, як юридична відповідальність.

Під час встановлення мір відповідальності за невиконання пра­вових розпоряджень у сфері управління варто пам'ятати, що управ­лінські відносини настільки складні, можливі ситуації такі різні, що в багатьох випадках правова норма не може містити та передбачати однозначного рішення, закріпивши визначене поводження як право­мірне, а відхилення від нього як правопорушення.

У силу зазначеної обставини, на нашу думку, та думку деяких ін­ших авторів, основна особливість у сфері управління виявляється не в розробці розгалуженої системи покарань, що чітко реагує на всілякі відхилення, порушення, помилки у виконанні наказів, розпоряджень, вказівок, посадових обов'язків тощо, а в створенні такого механізму відповідальності, що забезпечував би належне виконання обов'язків. Головним у цьому механізмі має бути примусове виконання невико­наних обов'язків, а також максимально можлива компенсація соціаль­ного, правового та матеріального збитків, заподіяного невиконанням чи неналежним виконанням посадових обов'язків [13, 46-47, 73].

Проведений аналіз сутнісних взаємозв'язків правотворчості, пра-возастосування і правоохорони свідчить про необхідність їхнього урівноваженого розвитку. Незбалансованість цих елементів негатив­но позначається на функціонуванні системи правового забезпечен­ня управління в цілому. Так, наприклад, в даний час у системі МВС України можна відзначити підвищену активність у правотворчій сфері: приймаються нові та змінюються чинні нормативно-правові акти, удосконалюється техніка правотворчості. Але на жаль, поки що відсутня система упорядкування цих актів. Означена діяльність є предметом наукових досліджень. На відміну від правотворчої сфери правозастосуванню і правоохороні приділяється значно менше уваги: процес правозастосування нормативно не урегульований, відсутні дослідження ефективності правових норм, не діє належним образом механізм зворотного зв'язку між суб'єктами правотворчості і вико­навцями правових розпоряджень, правотворчі помилки вчасно не ви­правляються, невиконання правових норм у більшості випадків не спричиняє юридичну відповідальність, причини правового нігілізму не вивчаються.

Удосконалення нормативно-правового забезпечення управління органами внутрішніх справ повинно бути нерозривно пов'язане з ви­знанням верховенства права в системі нормативних актів і всіх актів реалізації права, із забезпеченням єдиної спрямованості правотвор-чості, правозастосування та правоохорони; з необхідністю вибору су­воро в межах закону найбільш оптимальних, що відповідають цілям і завданням суспільства варіантів здійснення правотворчої, право-застосовчої та правоохоронної діяльності у сфері управління; з не­припустимістю протиставлення законності та доцільності і, нарешті, з досягненням оптимального ступеня правової регламентації управ­лінських відносин, фактичного виконання правових розпоряджень в усіх видах управлінської діяльності та невідворотністю відповідаль­ності за будь-яке порушення.

У сфері управління органами внутрішніх справ представляється доцільним наказом МВС України розділити сфери правозастосовчої діяльності між суб'єктами управління і визначити, які питання варто

вирішувати на рівні МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ одноосібно, а

які колегіально, які на оперативних нарадах, а які на засіданнях ко­легій, комісій чи рад. З метою виключення фактів видання правових норм не уповноваженими на те суб'єктами управління, встановити заборону на включення нормативних розпоряджень у правозастосов-чі акти (плани, програми, дисциплінарні накази тощо).

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12



Скачать файл (4513.7 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации