Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Влияние мифологии Древней Греции на развитие художественной культуры - файл КУЛЬТУРОЛОГИЯ.doc


Реферат - Влияние мифологии Древней Греции на развитие художественной культуры
скачать (18 kb.)

Доступные файлы (1):

КУЛЬТУРОЛОГИЯ.doc80kb.10.11.2008 21:51скачать

содержание

КУЛЬТУРОЛОГИЯ.doc

З М І С Т






ВСТУП




Р. І

Міф як основа культури Давньої Греції




Р. ІІ

Місце міфу в образотворчому мистецтві




Р. ІІІ

Вплив міфів на сучасне суспільство




Р. IV

Роль міфів у культурному розвитку







Висновок







Список використаної літератури






ВСТУП


Грецька культура – це основа європейської культури, її коріння, її джерела.

Маленька і небагата Греція, подібно до атома сконцентрувала величезну культурну енергію. Коли завойовники почали її дробити і руйнувати вона розсіяла цю енергію в усі боки, у різні часи, стимулюючи розвиток культур інших народів. Першими її вплив відчули Близький Схід, Єгипет, але особливо вона вплинула на римлян, яким історією було визначено отримати багаті плоди із рук ще живої, не музейної Греції. Грецькій культурі тоді вже було приблизно тисячі років та ще близько семи століть вона існувала поряд з римлянами, створюючи разом комплекс античної культури.

Ф. Шиллер називав Грецію країною, де «жизнь струилась полнотой творенья, где было всё лишь красотою свято» (Шиллер «Боги Греции», Шиллер. Драмы. – М., 1975, с. 749-750). А. Міцкевич говорив: «У древних нам учиться не в книжном прахе гнить: как греки – веселиться…» (Мицкевич «Поэмы.– М., 1988, с. 25). То ж греки насправді відрізняються енергією, радістю життя.

Міф – це культурна спадщина людства, інтерес до якого не зникає протягом століть. Кожен період по-своєму цінний. Та не випадково, особливу роль дослідники відводять активній міфології. Греки створили науку, яку деякі дослідники називають «мышление по способу греков».

Міф, міфологія – це особливий тип мислення, який супроводжує людство на тривалому шляху його доісторичного розвитку. Це універсальна система, яка не лише відбиває певний рівень свідомості, а й регулює відносини всередині соціуму з природою. Це глобальна концепція людини і навколишнього світу.

Подібно Едипту перед Сфінксом, вже багато століть наука стоїть перед феноменом грецького міфу, намагаючись зрозуміти його походження.

Тим, хто цікавиться історією культури, літературою, мистецтвом, знайомство з греко-римською міфологією не потрібне. Адже, починаючи з епохи Відродження, художники, скульптори почали брати для своїх творів сюжети із сказань давніх греків та римлян. Це майстри мистецтва П. Соколов «Дедал, прив’язуючий крила Ікару», К. Брюллов «Зустріч Аполлона та Діани», І. Айвазовський «Посейдон, несущийся по морю», Ф. Бруні «Смерть Камілли, сестри Горація», В. Сєров «Похищение Европы»; майстри скульптур – М. Козловський «Ахілл з тілом Патрокла», В. Демут-Маліновський «Похищение Прозерпины», П. Щедр «Марсий». Те ж саме можна сказати про деякі шедеври західноєвропейського мистецтва Рубенса «Персей та Андромеда»; «Даная» і «Флора» Рембрандта; Берніні «Аполлон і Дафна»; Канови «Амур і Психея», «Геба».

Греко-римська міфологія потрапила до російської літератури. Так людині, яка читає А.С. Пушкіна, особливо раннього, незнаючій міфології, не завжди зрозумілий ліричний чи сатиричний зміст того чи іншого твору. Те ж саме ми бачимо в віршах Г.Р. Державіна, В.А. Жуковського, М.Ю. Лермонтова.

Хочеться зауважити, що без фундаменту, який був закладений у Греції та Римі, не було б сучасної Європи, на яку так сильно вплинула антична культура.

І. Міф – як основа культури Давньої Греції.

Міф – одна із форм історії і в цьому її головна відмінність від казки. Для більшості греків міфи були найдавнішою історією народу. Вони не сумнівалися в реальності потопу, в подвигах Геракла, в Троянській війні.

Так перший історик Гекатій Мілетський починає свою працю словами: «Это я пишу, что считаю истинным, ибо рассказы эллинов, как мне кажется необозримы и смешны». Однак і Гекатій, і його послідовники не відкидали міфи, як джерело історичних свідчень. Геракла Гекатій називає «народом Эврисхея», бо подвиги, здійснені цілим народом були приписані одному Гераклу.

Міфи ввібрали в себе минуле людства. Це історія людства в усіх його проявах, в тому числі і в містичному. Міф змінював образ, як Прометей і виявити його ядро не можливо.

Міф – це складна структура, подібно людському мозку, куди не можна просунутись з такою легкістю, як в інші органи людського організму.


ІІ. Місце міфу в образотворчому мистецтві.

Міф як слово зароджувався разом із живописом. Печери вже давно замінено будинками, храмами. Замість пальців художники почали використовувати кісточки.

Міф дає теми для кераміки. Так знаходимо зображення корабля з фігурками гребців і зображенням постатей чоловіка і жінки, чий зріст в п’ять разів перевищує фігурки сидячих. Ці фігурки – скорблячі боги.

В першій чверті VII століття до н.е. самий великий сосуд підписаний іменами Клітія і Ерготілю, названий «царицей ваз» чи вазою Франсуа. Він являє собою енциклопедію грецької міфології. На шести поясах бачимо ігри в честь Патрокла, погоня Ахілла за Тралом. Цю вазу знайдено в етруській монументальній гробниці.

В V-VI ст. до н.е. міф глибоко проникає в грецький побут. Греки впізнавали своїх богів і героїв та звикали до їх нового реалістичного образу.

В цей же час на сюжети грецьких міфів були написані монументальні картини Полігнотом, Паррасієм, Апеллесом. До нас дійшли їх детальні описи в праці Павсанія «Описание Эллады», яка дозволяє уявити майстерність, манеру художника, різні варіанти міфів. Монументальний живопис вплинув на зображення міфологічних сюжетів на вазах.

Створенням нової полісної епохи став храм, місце знаходження божества. Його колони виділялись величезною кількістю божеств, німф. На фронтоні храму Артеміди на Керкірі зображено Горгону в оточенні пантер. Вона покликана була відлякувати від житла богів смерть, зло. Фронтони архаїчних храмів прикрашались зображенням епізодів грецьких міфів – подвигами Геракла, Тесея і т.д. В самому храмі виділялось місце для статуарних зображень богів.

В ІІ половині V століття до н.е. з’явились грандіозні камені із мармуру, золота, слонової кістки, які створювали образ Зевса, Афіни та інших олімпійських богів.

Колосальний мистецький фонд грецької міфології. Міфологія на протязі століть давала мистецтву ідеї, теми, образи, незалежно від того, вірили чи не вірили в богів, примітивним чи розвиненим було суспільство.

Звичайно, художники, скульптори, які створювали твори на міфологічні теми, були під впливом міфологічних текстів. Але, будуючи храми – давали міфам своє трактування. Вони створювали твори, які змагалися з літературними на міфічні теми.


ІІІ. Вплив міфів на сучасне суспільство.

Чому ж саме міфи невеликого грецького народу лягли в основу загальнолюдської культури: заглибились в уяву і думки з такою силою, що в побуті ми говоримо про сізіфову працю, маючи на увазі марнотратство, про титанічні зусилля, про панічний страх (це робота бога Пана, який любив наводити страх на людей), про олімпійський спокій, який мали давні боги гори Олімп, чи гомерівський сміх, уподібнення могучому чоловіку Геркулесу та сміливій і рішучій жінці – амазонці.

Саме створення міфів було кроком людини до творчості, пізнання самого себе. Поступово з окремих сказань, які зародилися в різних областях грецької землі, склались цілі цикли про долю героїв і богів, які були їх покровителями. Всі ці легенди, міфи, пісні, які виконувались бродячими співцями-аедами, з часом об’єднувались у великі епічні поеми, такі як «Іліада», «Одіссея» Гомера, «Теогонія» і «Труды и дни» Гесіода. Великі давньогрецькі поети – драматурги V ст. до н.е. – Есхіл, Софокл, Еврипід – будували свої трагедії на матеріалі давніх сказань про богів і героїв.

Давні греки були енергійним народом, який не боявся пізнати світ. Подорож Одісея, похід аргонавтів за золотим руном – це закріплене в поетичній формі те ж саме прагнення пізнати як можна більше про ту землю, на якій живе людина.

В їх віруваннях можна прослідкувати сліди анімізму і забобони первісної епохи. Та греки рано перейшли до антропоморфізму, створивши своїх богів схожими на людей, наділивши їх красою, вмінням приймати будь-який образ, а саме головне – зробивши їх безсмертними. Давньогрецькі боги були подібно людям: добрі, але в той же час і жорстокі, здатні до помсти. Людське життя закінчувалося смертю, боги ж – безсмертні і не знали меж у виконанні бажань. Та все рівно вище богів була доля, думку якої змінити не міг ніхто.

Так Зевс в «Іліаді» Гомера не може вирішити долю поєдинку Гектора та Ахілла. Він звертається до долі, кидає жереб обох героїв на чашу золотих ваг. Чаша з жеребом смерті Гектора опускається вниз і влада Зевса безсила щодо допомоги. Його улюблений доблесний Гектор помирає від списа Ахілла.

Боги та герої грецької міфології були живими, повнокровними істотами, які спілкувалися зі смертними. Греки бачили в богах істот з надзвичайними здібностями і це допомагало їм краще зрозуміти себе, оцінити свої сили. Так герой «Одіссеї», який переслідується богом моря Посейдоном, хапається за скелі, проявляючи мужність, волю, які він протиставляє стихіям, щоб вийти переможцем. Герої у греків простодушні, благородні, але разом з тим, жорстокі до ворогів. Життя героїв та богів – це подвиги, перемоги, страждання. Горює Афродіта, яка втратила коханого Адоніса; мучиться Диметр, у якого Аїд вкрав улюблену доньку Персефону; страждає титан Прометей, який прикутий до вершини скелі за те, що вкрав божественний вогонь з Олімпу для людей і Ніоба, в якої загинули всі її діти від стріл Аполлона та Артеміди. Геракл скінчив своє життя на вогні в стражданнях. Цар Едипт виколов собі очі і бродить з донькою Антігоною по грецькій землі, не знаходячи спокою.

Часто ці нещасні несуть кару за здійснені предками злодіяння. Вони самі себе наказують, не чекаючи кари богів. Характерні відчуття обов’язку перед самим собою за свої вчинки в грецьких міфах отримали своє продовження в давньоримських легендах.

Виникнувши в різних частинах Егейського моря ( на острові Кріт, Делос, в Пелопоннесі, Фісалії, Аттиці), окремі цикли міфічних сказань поступово злились в систему своєрідного релігійного світобачення, заснованого на обожнюванні незрозумілих явищ природи. Давньогрецькі міфи з часом були доповнені реальними історичними подіями, покладеним в основу фабули епічних поем «Іліади», «Одіссеї», «Аргонавтики». Поступово в різних областях Греції склались цілі цикли сказань про того чи іншого бога або героя. На острові Кріт розповідали про бога Зевса, який вкрав, перетворившись у бика фінікійську царівну Європу, що стала праматір’ю царів Кріту, найвідомішим з яких був Міно. З його ім’ям пов’язано ряд легендарних сказань.

На Пелопонесі легендарним героєм був Пелопс, який дав назву всьому півострову Греції. В Арголіді розповідали про сина Зевса Персея. Тут виникли сказання про правителя м. Мікен Атрея і його потомків, особливо про могутнього Агомемнома, який здійснив похід проти малоазіатського міста Трої. В Беотії склався цикл легенд про засновника міста Фів-Кадла, найвідомішим з яких був Едип, що здійснив злочин. В Аттиці була поширена легенда про царя Тесея, якого вважали сином бога Посейдона. Тесей звільнив Аттику від царя Міноса і зробив Афіни столицею держави. В Епіра поширилась легенда про Геракла – сина Зевса, його подвиги, підкорення острова Кріт, організацію ігор в честь Зевса в Олімпі та перетворення його після смерті в божество.

На основі давніх легенд і сказань аеди створити великі епічні поеми. Найпопулярнішим був цикл про війну вождів проти Трої. Герої поеми – Ахілл, Одіссей, Гектор, Агамемнон, Парис, Телемах, Нестор, Олена, Пенелопа і т.д. – були надпопулярні в давнину. Їх зображували в живописі та скульптурі. Епізоди поем стали темами для створення великих живописних композицій настінного живопису (фресок), знайдених в Помпеї, чи у великих мозаїчних творах, які збереглися в руїнах різних міст давнини.

Більшість трагедій афінських драматургів V ст. до н.е. Есхіла, Софокла, Еврипіда – це художня обробка міфічних оповідань про богів та героїв. Міфічні сказання викладали у своїх творах давньогрецькі ліричні поети, такі як Піндар та інші. Ряд давньогрецьких сказань міститься і у римських авторів, які жили в епоху Римської імперії. Про них згадує географ Страбон (65 р. до н.е. – 25 р. до н.е.) у своїй праці «Географія». Про взяття ахейцями і зруйнування Трої писав римський поет Вергілій в поемі «Енеїда».

Багато міфічних епізодів виклав Овідій в поемах «Метаморфози», «Героїні». Окремі цикли давньогрецької міфології наведено в «Описании Эллады» грецького письменника Павсанія (ІІ ст. до н.е.).

В перерахованих творах античних письменників збереглись до сьогоднішнього часу цілі міфічні оповіді, згадки про богів та героїв.


^ IV. Роль міфів у культурному розвитку.

Як відмічалося вище образи богів і героїв відтворено в багаточисленних творах античного, давньогрецького мистецтва. Таким чином «…греческая мифология составляла не только арсенал греческого искусства, но и его почву…» (К. Маркс).

Антична греко-римська культура вплинула на культурний розвиток всіх сучасних європейських народів і «…без того фундамента, который был заложен Грецией и Римом не было бы и Современной Европы…» (Ф. Енгельс).

Починаючи з епохи Відродження образи давньогрецької міфології знову зацікавили письменників, художників, музикантів різних європейських країн, які почали брати сюжетами своїх творів епізоди з давньогрецької міфології. Зображенню міфічних полій і божеств присвячено твори видатних італійських художників епохи Відродження: Леонардо да Вінчі – бюст богині Флори, Сандро Воттічеллі – картини «Рождение Венеры», «Весна», Тиціана – картина «Венера перед дзеркалом» і т.д.

З образів давньогрецької міфології взяв ідею для своєї чудової статуї Персея видатний італійський скульптор Бенвенуто Челліні.

В XVII-XVIII ст. наслідування сюжетів з давньогрецької міфології діячами європейського мистецтва отримало широке поширення. На їх основі писали свої картини видатні французькі, голландські художники: Рубенс («Персей та Андромеда», «Венера и Адонис»), Пуссен («Эхо и Нарцисс», «Нимфа и сатир», «Пейзаж с Полифемом», «Пейзаж с Гераклом»), Буше («Аполлон и Дафна») та багато інших.

На сюжет із грецької міфології написана п’єса Шекспіра «Троил и Крессида», поема «Венера и Адонис». Імена міфічних героїв зустрічаються в багатьох інших його творах. На цю тему писали і видатні французькі драматурги другої половини XVII ст. – Корнель та Расін.

На міфологічні сюжети написані і оперні твори XVI-XVII ст. Це перші італійські опери кінця XVI ст. «Дафна», «Эвредика», опери композиторів XVII ст. – Перилла «Дидона и Эней», Люлли – «Тезей», Монтверді – «Орфей», «Ариадна». В XVIIІ ст. було створено опери Рамо – «Кастор и Поллукс», Глюка – «Ифигения в Авлиде», «Орфей»; «Идоменей» - геніального Моцарта та інші.

Російські письменники, художники, музиканти кінця ХІХ ст. також в пошуках сюжетів для своїх творів звертались до давньогрецької міфології. Однією з ранніх опер, поставлених в Росії (1755 р.) була «Кефал и Прокрида». Лібрето до неї написав Сумароков, музику – придворний композитор Арайя. Пізніше Сумароков взяв за фабулу інші міфічні епізоди, створив лібрето опери «Альцеста» («Алькеста») і комедії «Нарцис». В кінці XVIIІ ст. талановитий російський композитор Фомін написав мелодраму «Орфей» на основі давньогрецької міфології.

Видатний російський скульптор Ф. Толстой створив бюст грецького божества сну Морфея, а художник К.П. Брюллов написав деякі із своїх картин на сюжети античної міфології («Встреча Аполлона и Дианы», «Сатурн и Нептун на Олимпе»). Окремі епізоди давньогрецької міфології зацікавили російських художників кінця ХІХ – початку ХХ ст., а саме: В.А. Серова – «Похищение Европы», «Одиссей и Навеикая»; М.А. Врубеля – «Пан».

Багато прекрасних споруд побудовано у Москві, Петербурзі в XVII-ХІ ст., які створені на сюжети давньогрецької міфології. Портик колонади Великого театру в Москві прикрашено бронзовою скульптурною групою, де зображено Аполлона на колісниці та окремих статуй. Така ж височить і над портиком театру імені А.С. Пушкіна в Петербурзі. Велика кількість скульптурних груп та окремих статуй, що зображають давньогрецьких міфічних божеств і героїв прикрашає приміщення Адміралтейства Державного ермітажу, алею літнього саду в Петербурзі, парк Пушкіна, Петродворець, розкішні будинки та садиби Кускова, Останкіно, Архангельського, які зараз перетворено в музеї. Міфічні персонажі часто згадуються у творах І.А. Крилова, віршах П.Р. Державіна, В.А. Жуковського, А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, Ф.І. Тютчева.

В XVII-ХХ ст. багато морських суден різних європейських країн називались іменами божеств та героїв античної міфології: Російська героїчна шлюпка «Меркурій», фрегат Паллада» в ХІХ ст.; крейсери епохи першої світової війни «Аврора», «Діана», «Паллада»; англійський корабель початку ХІХ ст. «Беллерофонт», який доставив Наполеона на острів Святої Олени, «Агамемном» та інші кораблі англійського флоту; німецький крейсер «Аріадна»; французький – «Міневра» і т.д.


ВИСНОВОК

Знайомство із змістом античної міфології не лише розширює кругозір, але й доставляє художньо-естетичну втіху.

У свій час Маркс писав: «Мужчина не сможет снова превратиться в ребёнка? И почему детство человеческого общества там, где оно развилось всего прекраснее, не должно обладать для нас вечной прелестью, как никогда не повторяющаяся ступень. Бывают невоспитанные дети и старчески умные дети. Многие из древних народов принадлежат к этой категории. Нормальными детьми были греки. Обаяние, которым обладает для нас их искусство не находится в противоречии с той ступенью, на которую оно выросло».

Міфи та легенди – це величезна культурна спадщина людськості, інтерес до якої не згасне протягом сторіч. І не тільки тому, що вони самі по собі вже шедеври, зібрані та узагальнені багатьма поколіннями письменників. Знання цих легенд, міфів дає ключ до розуміння поезії Гете, драматургії Шекспіра, живопису Рубенса, Тиціана, Брюллова.

Міфи – це складна і тонка структура подібна людському мозку, куди не можливо проникнути з такою легкістю, як в інші органи людини, але якщо це проникнення буде здійснено, то воно обіцяє позитивні результати.

З допомогою міфів людина перемагала найсильнішого ворога, боролась із злодіями, долала власну слабкість. Це забезпечило міфу любов всього людства, яке пристосовує образи Прометея, Геракла, Тесея, Кассандри до себе і свого часу, наповнюючи їх пристрастю, поглиблюючи їх філософський зміст, підсилюючи художній вплив.


ЛІТЕРАТУРА

1. Аверинцев С.С. Судьба европейской культурной традиции в эпоху перехода к античности. – М., 1976.

2. Античная Греция. – Т. 1, М., 1983.

3. Древние цивилизации // Под редакцией Г.М. Бонгард-Левина. – М., 1989.

4. История Древнего мира. Расцвет древних обществ. – М., 1989.

5. Культурология. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений // Под редакцией Г.В. Драча. – Ростов на Дону: Издательство «Феникс», 1999.

6. Редер Д.Р. Мифы народов. – Т. 1, М., 1991.

7. Успенская В.В. Мифы Древней Греции. – Калининград: Книжное издательство, 1991.


Скачать файл (18 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации