Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Охорона комерційної таємниці на підприємстві ( укр) - файл 1.doc


Лекции - Охорона комерційної таємниці на підприємстві ( укр)
скачать (300.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc301kb.18.11.2011 15:32скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2
Реклама MarketGid:
Загрузка...




ОХОРОНА КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» // ВВР. - 1991.-№25.-с.281.

3. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» //

ВВР.-1996.-№36.-с.165.

4. Закон України «Про підприємництво» // ВВР. - 1991.- №49. - с.168.

5. Закон України «Про підприємство в Україні» // ВВР. - 1991.- №24.-с.272.

6. Закон України «Про власність» // ВВР. - 1991.- №20. - с.249.

7. Закон України «Про хазяйські товариства» // ВВР. -1991.- №14. -с.683.

8. Закон України «Про інформацію» // ВВР. - 1992.- №26. - с.226.

9. Закон України «Про державну таємницю» // ВВР. - 1994,- №47. -с.254.

10. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» // ВВР. - 2003.- №25. - с.274.

11. Закон України «Про електронний цифровий підпис» // ВВР. - 2003.- №26.-с. 104.

12. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» // ВВР. - 2003.- №26. - с.258.

13. Безопасность бизнеса: Справоч. пособие / Под. ред. Ю.И. Когута. -К., 1993.

14. Предпринимательство и зашита информации. Под ред. Долгополова Ю. Б.: в 3-х т. - М.: Универсум, 1991.

15. Герасименко В. А. Защита информации в автоматизированннх системах обработки данннх: В 2-х т.-М.: Знергоатомиздат, 1994.

16. Практическая защита коммерческой тайны в США. Руководство к зашите деловой информации. - М.: Универсум, 1993.-248 с.

17. Давидов Й. Ю. Тайна фирмы. - К.: КоЛиф - 2, - 1993. -168 с.

18. Крысин А. В. Безопасность предпринимательской деятельности. -М.: ФинансьІ й статистика, 1996. - 384 с.

19. Соловьев 3. Я. Коммерческая тайна й ее защита. - М.: ИВФ Антал, 1996. - 64 с.

20. Сидоров Й. Н. Устройства охраны й сигнализации. С.-П.: Лениздат, 1996.

21. Г.К. Шкіфоров, С.С. Нікіфоров. Підприємство та правовий захист комерційної таємниці: Навч.-практ. посіб. для вищих навч. зал. - К.: Олан, 2001.-208с.

22. М.М.Браіловський, В.О.Хорошко, Д.В.Чирков, М.Е Шелест. Захист економічної інформації. Навчальний посібник / За редакцією професора В.ОЛорошка: - К.: НАУ, 2002. - 78 с.

  1. Банковская система России. Настольная книга банкира.
    Безопасность банка. - М.: ТОО Инженерно-консалтинговая
    компания «ДеКа», 1995. -104 с.

  2. Винокуров Ю.О., Прутник Е.А. Комерційна таємниця банку та
    правове забезпечення її функціонування та захисту. - Донецьк:
    Донбас, 1999.-100с.

  3. Лазарєв Г.П., Кльоцкін С.М., Хорошко В.О. Шляхи вирішення
    проблем інформаційної безпеки в Україні // Захист інформації,
    2000, №2.-с. 4-9.

  4. Хант Ч., Зартарьян В. Разведка на службе вашего предприятия. - К.: Укрзакордонвизасервис, 1992. - 158 с.

  1. Котовенко И.И. Безопасность кредитной деятельности банка. - К.: КоЛиф, 1997.-164с.

  2. Зубок М.І. Безпека банківської діяльності. - К.: Олан, 2002. -168 с.

  3. Голубєв В.О., Павловський В.Д., Цимбалюк В.С. Проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій: Навч. посібник /За заг. ред. доктора юридичних наук, професора Р.А. Калюжного. Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2002. - 292 с.

  4. Вертузаєв М.С., Юрченко О.М. Захист інформації в комп'ютерних
    системах від несанкціонованого доступу: Навч. посібник / За ред.
    С.Г. Лаптєва. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. - 321 с.

  1. Авраменко В.Ф. та інші. Правові основи охорони інформації. / За
    ред. проф. В.О. Хорошка. - К.: ТОВ "ПоліграфКонсалтінг", 2003. -
    176с.

  2. Браіловський М.М., Лазарєв Г.П., Хорошко В.О. Захист інформації у банківській діяльності. - К.:.: ТОВ "ПоліграфКонсалтінг", 2003.-158с.

  3. Хорошко В.А., Чекатков А.А. Методи й средства защиты
    информации. - К.: Издательство Юниор, 2003. - 504 с.

  4. Конев Н.Р., Беляев А.В. Информационная безопасность
    предприятия. - Спб.: БХВ-Петербург, 2003. - 752 с.

  5. Пиз А. Язык телодвижений. - Спб. Издательский дом Гутенберг.
    2000.-186с.


ВСТУП

Після розпаду Радянського Союзу, республіки, що входили до його складу, вступили в період нових економічних перетворень. Тому все більше значення стали набувати питання забезпечення економічної та банківської безпеки, оскільки вони є одними з найбільш важливіших принципів економічного й соціального стану країни.

За часів СРСР, підприємства республік не дуже піклувалися про економічну безпеку, тому що в державі із суспільною власністю результат виробництва ставав відразу суспільним надбанням. Стає очевидним, що тут говорити про яку-небудь економічну або банківську таємницю не тільки нема рації, а навпаки, усяке досягнення на локальному рівні відразу ставало надбанням усіх.

У свою чергу, весь захист стратегічно важливих технологій, виробництва, зовнішньоекономічних та банківських секретів виконувала єдина система органів Державної безпеки, що здійснювала, як захист своїх таємниць, так і по можливості одержання чужих.

На сучасному етапі нових економічних відносин та орієнтації на ринкову економіку, недосконалість існуючого законодавства породила абсолютно нову форму злочинів, що набули великого розмаху та виникають у межах легальної законної діяльності. Такі злочини та порушення дуже важливо викрити, бо вони практично не мають доказів. Коло жертв інформаційних та комп'ютерних злочинів дуже велике і у першу чергу це відноситься до банків.

Швидке зростання конкурентної боротьби за ринки збуту товарів, послуг та клієнтів пов'язане з інформацією про об'єкти та суб'єкти, що можуть давати прибуток. У зв'язку з цим слід згадати висловлення Уінстона Черчіля: "Хто володіє інформацією, той володіє світом". Але у наш час більш вдалим є вислів Л. Каханера: "Ми живемо вже не у столітті інформації. Ми живимо у столітті розвідки".

Тепер, кожне підприємство прагне стати конкурентоспроможним на ринку виробництва і для цього йому необхідно постійно створювати нововведення. У процесі економічних реформ в Україні крім державних з'явилося і безліч недержавних суб'єктів, що хазяюють - акціонерні товариства, комерційні банки, приватні та спільні підприємства, послідовно розвиваючи власне виробництво продукції та послуг. Навколо них створюються вторинні фінансові і соціальні інфраструктури.

При цьому слід враховувати, що однією з найбільш небезпечних загроз для економіки України є порушення в її фінансово-банківській системі. Система, яка склалася, потребує від банківських закладів прийняття першочергових заходів по підвищенню рівня своєї діяльності, поліпшення ефективності кредитування, корінної зміни кадрової політики, попередженню посягань кримінальних елементів на кошти банків та їх клієнтів. У цих умовах значно підвищується значення банківських підрозділів, які займаються забезпеченням безпеки та охорони.

Слід враховувати, що недержавні суб'єкти економіки в порівнянні з державними структурами більш уразливі до протиправних позіхань з боку кримінальних структур і окремих конкурентних суб'єктів. Тому, значного поширення набули незаконні методи промислового шпигунства. Згідно зі статистичними даними 94% інформації, на яку існували посягання з боку конкурентів, належать до комерційної таємниці - відомостей, пов'язаних з виробництвом, технологією, керуванням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, втрата яких може завдати шкоди його інтересам. Ось чому дуже гостро стоїть проблема захисту інформації та її складових частин.

Визнання інформації комерційною таємницею та використання можливостей правового режиму її охорони дозволяє:

1) забезпечити охорону об’єктів виключних прав (результатів інтелектуальної діяльності), які потребують передбаченої законодавством реєстрації, до проведення такої реєстрації. Так, отримання патенту є достатньо тривалим процесом, у ході якого існує необхідність зберегти конфіденційну інформацію у таємниці до того моменту як на неї буде поширено патентну охорону, а також ту інформацію, яка не охоплюється патентним захистом;

2) забезпечити правову охорону тих продуктів інтелектуальної діяльності, які мають комерційну цінність, але не можуть у силу об’єктивних причин отримати охорону відповідно до законодавства про промислову власність або авторські і суміжні права. Деякі такі продукти взагалі є не патентоспроможними, оскільки не мають новизни винаходу (наприклад, списки клієнтів), але мають комерційну цінність і тому можуть отримати охорону в рамках режиму комерційної таємниці;

3) обрати простіший та менш витратний (порівняно, наприклад, із захистом об’єктів промислової власності) спосіб охорони комерційно цінних результатів інтелектуальної діяльності шляхом поширення на відповідну інформацію режиму комерційної таємниці;

4) забезпечити безстрокову охорону конфіденційної інформації. Будь-який патентний режим надає обмежений у часі захист, по завершенні якого будь-хто може використовувати запатентовану інформацію за своїм бажанням. Тоді як охорона комерційної таємниці триває настільки довго, наскільки зберігаються умови існування режиму комерційної таємниці, хоча б і вічно.

Комерційна таємниця має таке значення для охорони результатів інтелектуальної діяльності в процесі комерційної діяльності суб’єктів господарювання:

– стимулює підвищення ефективності господарської діяльності. Відсутність правової охорони комерційної таємниці гальмує розвиток інновацій, упровадження новаторських рішень, якісний розвиток економічних процесів тощо;

– зменшує операційні невиробничі витрати суб’єктів господарювання на фізичний захист цінної інформації у вигляді охоронних засобів – шифрування, матеріальних перешкод та ін. Правові засоби збереження в таємниці комерційної інформації таким чином є дієвішим та менш витратним інструментом охорони порівняно з неправовими, матеріальними засобами;

– зменшує ризики ведення бізнесу, пов’язані з ненадійністю трудових контрактів, які не містять застереження про збереження комерційної таємниці, можливістю «викрадення» комерційних секретів конкурентами тощо;

– підвищує інвестиційну привабливість національної економіки. Відсутність або неефективність системи охорони комерційної таємниці в національному законодавстві є додатковим стримуючим чинником для надходження іноземних інвестицій.

Отже, встановлення правових основ, закріплення дієвих механізмів охорони комерційної таємниці слід розглядати як важливий елемент правового забезпечення підприємницької діяльності в будь-якій країні.

Згідно з даними Комісії Конгресу США з міжнародної торгівлі, американські компанії щорічно втрачають більше 70 млрд. доларів через недобросовісну конкуренцію іноземних компаній, у тому числі через промисловий шпіонаж.

У 1997 році компанія «Coca-Cola» залишила індійський ринок для того, щоб захистити «секретну формулу» своїх напоїв. Компанія працювала в Індії 25 років і ринок з 550 млн. потенційних споживачів був прибутковим. Проблема виникла, коли в Індії було прийнято закон, що вимагав передачі технологій, якими володіли іноземні компанії, індійським підприємствам. Індійський уряд вимагав, щоб Coca-Cola передала 60% своїх акцій індійській дочірній компанії та розкрила свою технологію (секретну формулу) або припинила діяльність на території Індії. Coca-Cola безуспішно доводила, що її секретна формула була комерційною таємницею, а не технологією. Суперечці було покладено край, коли Coca-Cola покинула свої інвестиції в Індії з величезними для себе втратами, але не розкрила свою комерційну таємницю. Узагалі, формула Coca-Cola є найяскравішим прикладом можливої переваги режиму комерційної таємниці перед патентним захистом, оскільки саме ця таємниця зберігає свою силу вже більше століття, тоді як дія будь-якого патенту давно б уже закінчилась.


^ Поняття, правова природа та ознаки комерційної таємниці

«Комерційні таємниці» віднесені Цивільним кодексом України (ст. 420) до об’єктів права інтелектуальної власності. Іншою статтею кодексу (ст. 177) до об’єктів цивільних прав включені «результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація». Якою ж є правова природа комерційної таємниці та інформації, що її становить?

Комерційною таємницею, відповідно до статті 505 Цивільного кодексу України (ЦКУ), є «інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію». Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Отже, вітчизняним законодавством комерційну таємницю віднесено до інституту т.зв. права інтелектуальної власності, тобто сукупності виключних прав на нематеріальні об’єкти, що є результатом інтелектуальної діяльності, у тому числі творчої, та інших прирівняних до них об’єктів. Права на комерційну таємницю є різновидом прав інтелектуальної власності (виключних прав). При цьому комерційна таємниця ототожнюється із самою інформацію і не розуміється як правовий режим захисту такої конфіденційної інформації. Відповідно, для означення самого правового режиму слід вживати термін «виключні права (права інтелектуальної власності) на комерційну таємницю».

У зв’язку з цим слід звернути увагу на типову помилку, властиву застарілому українському інформаційному законодавству, яке відносить інформацію до об’єктів речового права власності. Інститут права власності, що використовується вже кілька тисячоліть, відноситься до речей, обмежених у просторі – природних об’єктів та результатів матеріального виробництва. Право власності закріплює абсолютне право на речі. Цей правовий режим неможливо поширити на нематеріальні об’єкти, оскільки матеріальний об’єкт обмежений в просторі, і його використання пов’язане з фактичним володінням. «Володіння» на нематеріальний об’єкт існувати не може, тому він може бути використаний одночасно необмеженим колом осіб. Розпорядження нематеріальним об’єктом може суміщатись зі збереженням права використання за першоволодільцем (Тут і надалі використовуємо термін «володілець» прав(а) як найбільш адекватний змісту поняття особи, яка має виключне право на нематеріальний об'єкт, наприклад, інформацію. Термін «власник» є недоречним, оскільки відноситься до інституту речового права власності).

Юридична конструкція «інтелектуальної власності» виникла у зв’язку з об’єктивною необхідністю закріплення абсолютних прав на нематеріальні результати інтелектуальної діяльності, аналогічних праву власності за функціями, але відмінних за юридичним змістом. Це було обумовлено необхідністю введення результатів інтелектуальної діяльності в комерційний обіг, що викликало потребу в дієвих правових інструментах охорони прав на ці результати. Вдалішим терміном для характеристики особливих прав на нематеріальні результати інтелектуальної діяльності, у тому числі на комерційну таємницю, є «виключні права», що вживається у національному законодавстві та міжнародних актах.

Українське законодавство (що властиво й іншим країнам та окремим міжнародним актам) містить положення щодо захисту комерційної таємниці також в нормативно-правових положеннях, що стосуються захисту від недобросовісної конкуренції (Наприклад, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (№236/96-ВР від 07.06.1996 р.), Господарський кодекс України (№436-IV від 16.01.2003). При цьому до дій, що являють собою недобросовісну конкуренції, відноситься «неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці». Але в контексті характеристики правового режиму комерційної таємниці захист від недобросовісної конкуренції слід розглядати лише як один із способів захисту прав на комерційну таємницю, що не змінює її сутності.


^ Ознаки комерційної таємниці


Систему характерних рис, ознак комерційної таємниці можна поділити на кілька груп: 1) ті, що стосуються властивостей самого об’єкту; 2) ті, що відносяться до умов його правової охорони; 3) та інші.

1) Нематеріальність: 1. Комерційній таємниці властиві всі ознаки нематеріального об’єкту – можливість одночасного використання необмеженим колом осіб, відсутність фізичної амортизації тощо. 2. Має значення зміст, сутність нематеріального об’єкту, тобто самі відомості, які становлять комерційну таємницю, а не форма їх зовнішнього представлення (на відміну від авторського права). Тобто комерційна таємниця є об’єктом виключних прав, для якого визначальним є сутність результату інтелектуальної діяльності. Відповідно, об’єкт, який має цінність у силу своєї сутності, а не форми, може бути створений повторно, незалежно від першого творця, іншою особою. Тому для встановлення правової охорони необхідні спеціальні заходи з відокремлення об’єкту.

Результат інтелектуальної діяльності: від інформації, що становить комерційну таємницю, не вимагається, щоб вона являла собою обов’язково результат творчої діяльності (остання є різновидом інтелектуальної діяльності та передбачає створення якісно нового об’єкту), як це наприклад необхідно для винаходу.

Конфіденційність інформації, що становить комерційну таємницю: Інформація, на яку правомірно поширено режим комерційної таємниці, є різновидом конфіденційної інформації. Остання, у свою чергу, протиставляється за режимом доступу відкритій інформації.

Слід відзначити невдалу класифікацію, що міститься в Законі України «Про інформацію», та виділяє за режимом доступу відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом «за своїм правовим режимом» поділяється Законом на конфіденційну («відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов») та таємну інформацію («інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі»). За цією класифікацією, відомості, що становлять комерційну таємницю, можуть бути віднесені до обох різновидів «інформації з обмеженим доступом». Очевидно, що Закон «Про інформацію» потребує перегляду, зокрема, у частині класифікації видів інформації з обмеженим доступом.

2) Ознаки комерційної таємниці, що властиві їй в силу самої сутності об’єкту, обумовлюють особливі умови надання об’єкту правової охорони. Цими умовами є: відсутність загальновідомості, відсутність загальнодоступності, оборотоздатність, відсутність потреби реєстрації об’єкту.

Відсутність загальновідомості полягає в тому, що інформацією володіє обмежене коло осіб, хоча й не обов’язково одна особа. Однією і тією ж інформацією або навіть аналогічною інформацією можуть одночасно володіти декілька осіб – але визначальним є те, щоб коло цих осіб було обмеженим. Ця умова виконує також функцію відокремлення об’єкту, що є необхідним для його економічного обігу. Саме незагальновідомість є вихідною для встановлення охорони змістовного об’єкту, яким є комерційна таємниця, за відсутності його спеціальної реєстрації.

Ця ознака вказує також на особливості суб’єктів права на комерційну таємницю. По-перше, оскільки змістовний нематеріальний об’єкт може бути створений незалежно  кількома особами і за відсутності реєстраційної системи закріплення права, первинне право на один і той же (або аналогічний) об’єкт може одночасно належати кільком особам. Інакше кажучи можлива множинність правоволодільців на один і той же об’єкт нематеріального характеру (Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сборник статей. – М.: «Статут», 2003. – 253 с.) По-друге, якщо є допустимим закріплення первинного майнового права на об’єкт за кількома особами, то відсутнє право авторства на цей об’єкт. Жоден із суб’єктів не має права авторства, яке як абсолютне право може належати лише одній особі. Відповідно, підставою закріплення первинних майнових прав на об’єкт охорони (права на використання відомостей та розпорядження правом) є не авторство, але належність ресурсів, завдяки яким було отримано результат, тобто ці виключні права закріпляються за суб’єктом, в особисту сферу якого входить цей матеріальний, кадровий, організаційний та інший ресурс. І, по-третє, первинним володільцем майнових прав на комерційну таємницю може бути не лише фізична, але й юридична особа (творчість не є обов’язковою ознакою об’єкту).

Розвиває попередню умову ознака відсутності загальнодоступності інформації, яка становить комерційну таємницю. Незагальнодоступність означає відсутність вільного доступу до інформації на законній підставі. Особи, які допущені до таємниці, повинні бути зобов’язані не розголошувати їх.

Саме з цією ознакою пов’язують вимогу до правоволодільця (володільця виключних прав на інформацію, яка становить комерційну таємницю) вживати заходів для збереження секретності, незагальновідомості, конфіденційності інформації. Ці заходи можуть мати різний характер: 1) посадові особи та працівники правоволодільця повинні нести обов’язок дотримуватись службової таємниці; особам, які мають доступ до комерційної таємниці, слід повідомити про їхній обов’язок не розголошувати відомості третім особам, про віднесення відомостей до службової таємниці та відповідальність за розголошення; 2) правоволоділець повинен закріплювати в контрактах зі своїми контрагентами, яким він передає конфіденційні відомості, їхній обов’язок утримуватись від передачі цих відомостей третім особам, повідомляти контрагентів, що певні відомості складають комерційну таємницю; 3) правоволоділець повинен вжити заходів для запобігання несанкціонованому доступу третіх осіб до конфіденційної інформації, наприклад перешкоджати промисловому шпіонажу.

Оборотоздатність об’єкту передбачає його комерційну цінність, тобто можливість отримання економічної вигоди від введення його в оборот. Іншими словами, оборотоздатність передбачає значимість інформації для положення правоволодільця на ринку, тобто її корисність. Передумовами оборотоздатності є незагальновідомість та незагальнодоступність.

Особливість наведених умов або критеріїв охороноздатності комерційної таємниці полягає в тому, що перевірка їх наявності здійснюється не в порядку спеціальної попередньої процедури, а лише тоді, коли право на комерційну таємницю порушується або заперечується.

Інформація, яка становить комерційну таємницю, не потребує офіційного визнання її охороноздатності, реєстрації чи дотримання інших формальних процедур для поширення на неї правової охорони. Проте, це не означає повну відсутність потреби фіксації нематеріального результату інтелектуальної діяльності на матеріальному носії для їх ідентифікації, і насамперед для використання в якості засобу доведення при вирішенні суперечок. Адже для охорони комерційної таємниці необхідно мати відомості, достатні для її ідентифікації, тому вони мають бути зафіксовані на матеріальному носії (зразок, електронна форма, відео-, звукозапис та ін.), доступному для сприйняття третіми особами (відповідно, усна форма є недостатньою).

3) Іншою ознакою комерційної таємниці є необмеженість строку її захисту. Право на комерційну таємницю зберігається до того часу, доки зберігається фактична монополія особи на інформацію, що її утворює, а також наявні передбачені законом умови її охорони.

Комерційній таємниці властива також універсальність порівняно з іншими об’єктами виключних прав. Якщо під винаходом, промисловим зразком, товарними знаками тощо розуміється цілком визначений результат інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можна підвести найрізноманітніші відомості «технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру». Особа може віднести до комерційної таємниці навіть потенційно патентоспроможні рішення, які правоволоділець не бажає оприлюднювати та патентувати.

Хоча держава в окремих винятках має можливість обмежити свободу поширення конфіденційності на інформацію в цілях захисту суспільних інтересів (див., наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.1993 р. № 611). Але і в цьому випадку слід розмежовувати інформацію, яку не можна відносити до комерційної таємниці, та інформацію, яку можна визнавати конфіденційною, але доступ до якої на підставі закону мають представники органів державної влади.


Права та обов’язки володільця прав на комерційну таємницю.

Однією з функцій інституту виключних прав (інтелектуальної власності) є встановлення правового режиму стосовно результатів інтелектуальної діяльності. Ця функція реалізується шляхом закріплення за правоволодільцем виключних прав на об’єкт інтелектуальної власності.

З природи комерційної таємниці як об’єкту інтелектуальної власності випливають такі основні правомочності володільця таємниці:

- право на використання комерційної таємниці;

- право розпорядитися цим правом на використання ("право дозволяти використання комерційної таємниці" згідно зі ст. 506 ЦКУ та право відчуження виключних прав за договором новому володільцю);

- право розкрити комерційну таємницю;

- право захисту прав на комерційну таємницю (у статті 506 ЦКУ згадується один із способів такого захисту – "право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці").

Право на використання комерційної таємниці включає ті ж фактичні дії, що встановлені для інших змістовних об’єктів права інтелектуальної власності. Володільцю комерційної таємниці належить виключне право використовувати її будь-яким законним способом, якщо тільки це право не було передано ним іншій особі за договором. Використанням комерційної таємниці слід вважати її застосування у виробничих, технічних, економічних, організаційних та інших цілях, зокрема у товарах, що виробляються, при виробленні товарів, при реалізації економічних та організаційних рішень тощо.

Право розпорядитися правом використання комерційної таємниці випливає з особливостей використання виключних прав взагалі, під якими, на відміну від використання об’єктів речового права власності, розуміється не лише використання об’єктів цих прав самим правоволодільцем, але й надання дозволу на вчинення відповідних дій з використання третіми особами. Об’єктом цієї правомочності (на відміну від об’єкту використання) є не сама комерційна таємниця, але саме право на неї.

Існують дві форми такого розпорядження: 1) передача права, його відчуження, коли право у попереднього правоволодільця припиняється і виникає у нового володільця; 2) надання права використання, тобто дозвіл використовувати комерційну таємницю, що здійснюється шляхом видачі ліцензії (укладення ліцензійного договору), коли весь обсяг прав, що залишається за межами ліцензії, зберігається у правоволодільця-ліцензіара.

Право розкрити комерційну таємницю є третьою правомочністю правоволодільця, яке є унікальним для комерційної таємниці, не властивим іншим об’єктам виключних прав. Це право також реалізується у двох формах: 1) можливість повідомити відомості, що складають комерційну таємницю, обмеженому колу осіб на умовах конфіденційності (комерційна таємниця зберігається та охороняється надалі); 2) можливість поширити ці відомості серед невизначеного кола осіб, розкрити їх, зробити загальнодоступними (комерційна таємниця припиняє свою дію, відомості перетворюються на загальновідомі, отже втрачається одна з умов охорони).

Однією з особливостей виключних прав на комерційну таємницю є те, що є можливою множинність правоволодільців. Так, особа, яка стала добросовісно та незалежно від інших володільцем комерційної таємниці, набуває самостійних виключних прав на відповідні відомості. Відповідно, кожен із законних володільців може самостійно та незалежно від інших використовувати та розпоряджатися належними йому правами на комерційну таємницю, у тому числі розкрити її і зробити відомості загальнодоступними (це одночасно припинить права всіх інших аналогічних правоволодільців). Ця особливість спонукала В.Дозорцева назвати виключні права володільця комерційної таємниці квазіабсолютними, які можуть належати одночасно кільком особам

Іншим правом володільця прав на комерційну таємницю є право захищати свої виключні права.


Виникнення та припинення прав на комерційну таємницю.

Правова природа прав на комерційну таємницю добре простежується при характеристиці підстав та порядку виникнення і припинення цих прав. Якщо у сфері матеріальних об’єктів (у силу обмеженості речей в просторі) діє презумпція існування абсолютного права на річ та належності цього права володільцю речі, то у сфері нематеріальних об’єктів діє зворотна презумпція – відсутність абсолютного права на результат духовної діяльності та існування свободи його використання. Якщо для обмеження абсолютного права на матеріальний об’єкт необхідною є спеціальна вказівка закону, то для нематеріальних об’єктів така вказівка необхідна для закріплення абсолютних прав.

Оскільки нематеріальні об’єкти необмежені в просторі, їх натуральні властивості, як уже зазначалось, допускають одночасне використання необмеженим колом осіб. Відповідно, свободу такого використання виключають або обмежують спеціальні юридичні конструкції – авторське право, патентне право, правила про дотримання таємниці особистої сфери, режим комерційної таємниці тощо. За відсутності цих винятків діє загальний принцип свободи використання нематеріального об’єкту.

Це можна яскраво показати на прикладі саме охорони комерційної таємниці або, інакше кажучи, охорони конфіденційної інформації, на яку поширено режим комерційної таємниці, якщо розглядати режим правової охорони комерційної таємниці з точки зору обмеження гарантованого Конституцією України права на інформацію ("право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір" – частина друга статті 34 Конституції). Так, згідно з частиною 3 статті 34 Основного Закону, здійснення права на інформацію може бути обмежене законом, зокрема, "для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно". Ці положення розвиваються Цивільним кодексом України в статті 302, яка вказує, що не допускається збирання інформації, яка є "державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи". Іншим прикладом обмеження права на інформацію є заборона збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди.

Ці особливості визначають порядок закріплення права на комерційну таємницю. На відміну від авторського права, де підставою виникнення права на результати творчої діяльності є право авторства, для комерційної таємниці права авторства не існує. Відповідно до частини другої статті 506 ЦКУ, майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Творці комерційної таємниці не мають права авторства в юридичному сенсі (хоча і є авторами в побутовому розумінні), їх персональний склад узагалі може бути не визначений (наприклад, коли змістом таємниці є досвід та навички), а об’єкт може взагалі не бути результатом творчої діяльності (наприклад, список клієнтів є результатом інтелектуальної, але не творчої, діяльності).

Якщо комерційна таємниця створена фізичною особою (не за трудовим або цивільно-правовим договором), то вона і є первинним володільцем прав на неї. Якщо комерційна таємниця створена у зв’язку з виконанням трудового договору, то первинне право належить працедавцю, якому належить ресурс (матеріальний та кадровий), за допомогою якого таємницю було створено. Якщо комерційна таємниця створена на підставі цивільно-правового договору, первинне право на об’єкт належить виконавцю за договором, а право, що передається замовнику, є похідним. При цьому майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать саме замовнику, що випливає зі ст. 506 ЦКУ.

Моментом виникнення прав на комерційну таємницю можна вважати момент вжиття особою, яка законно контролює інформацію, заходів для її збереження. При цьому права виникають лише в разі одночасної відповідності інформації та вжитих заходів іншим передбаченим ЦКУ ознакам комерційної таємниці (секретність, комерційна цінність, адекватність вжитих заходів охорони). Оцінка цієї відповідності здійснюється при вирішенні спору щодо наявності прав на комерційну таємницю.

Моментом припинення прав на комерційну таємницю слід вважати момент закінчення існування сукупності ознак комерційної таємниці (у нашому випадку, встановлених частиною першою статті 505 ЦКУ).


Комерційна таємниця та службова таємниця

Комерційна та службова таємниці є різновидами конфіденційної інформації, відповідно мають спільні ознаки, хоча й є різними категоріями.

Комерційній та службовій таємницям властиві незагальновідомість і публічна недоступність, що пов’язано із самою сутністю таємної інформації. Але, одночасно, вони належать до різних галузей права за своїм правовим режимом (перша – інститут цивільного права, друга – трудового та/або адміністративного) .

Службова таємниця характеризує відносини між організацією та її працівником, що виникають з приводу інформації, яка отримана в службовому порядку (тобто у зв’язку з виконанням працівником своїх службових обов’язків) та відноситься до діяльності організації і її результатів. Службову таємницю складають відомості, які не повинні розголошуватись працівником у силу службових відносин, у тому числі в силу обов’язків, що мають трудовий або адміністративно-правовий характер. Підставою виникнення обов’язку дотримуватись конфіденційності інформації є трудовий договір. Суб’єктом обов’язку дотримуватись службової таємниці є фізична особа – посадова особа або працівник, який уклав трудовий договір з організацією. Порушення службової таємниці тягне за собою дисциплінарну відповідальність, яка також може полягати у відшкодуванні збитків.

Комерційна таємниця, у свою чергу, характеризує відносини: 1) між володільцем відомостей, що мають комерційне значення, та його контрагентом за правочином, якому ці відомості передані для використання і який зобов’язується не передавати ці відомості третім особам; 2) між володільцем відомостей та всіма третіми особами, які повинні утримуватись від несанкціонованого отримання цих відомостей, у разі якщо володілець вживає заходів для збереження їхньої конфіденційності. Підставою виникнення обов’язку дотримуватись конфіденційності інформації є цивільно-правовий правочин. Суб’єктом обов’язку дотримуватись комерційної таємниці є особа (фізична або юридична), яка отримала інформацію за цивільно-правовим правочином на умовах збереження її конфіденційності, або особа, яка вчинила делікт (тобто неправомірно отримала у володіння конфіденційну інформацію). Порушення комерційної таємниці тягне за собою цивільно-правову відповідальність особи – договірну або деліктну.

Службова таємниця є однією з умов комерційної таємниці, оскільки працівники організації, яка володіє комерційною таємницею, повинні не розголошувати ці відомості, відповідно, повинні дотримуватись службової таємниці. Орган чи посадова особа юридичної особи, які віднесли певні відомості до комерційної таємниці, встановлюють обов’язок своїх працівників не розголошувати ці відомості – але вже в якості службової таємниці. У цьому випадку, одні й ті ж відомості будуть для працівників службовою таємницею, а для третіх осіб – комерційною. З іншого боку, для службової таємниці не є обов’язковою наявність такої риси як комерційна цінність.

Отже, комерційна та службова таємниці охоплюються поняттям конфіденційної інформації, але різняться за своїм правовим режимом та можуть мати різні об’єкти (комерційна інформація та службова інформація).


Комерційна таємниця та "ноу-хау".

Поняття комерційної таємниці є значно ширшим за своїм обсягом ніж "ноу-хау" або "секрети таємниці". Комерційна таємниця включає у себе "ноу-хау" як один з можливих компонентів.

Під "ноу-хау" слід розуміти відомості про рішення у будь-яких сферах практичної діяльності (техніці, економіці, організації тощо), що допускає практичне використання та є придатним для участі в економічному обігу в силу невідомості та недоступності невизначеному колу осіб. Пропоноване рішення може являти собою як результат нової розробки, так і вже накопичені з часом знання, досвід, навички. На відміну від інших видів інформації, що можуть становити комерційну таємницю, "ноу-хау" полягає у вирішенні практичної задачі, у рекомендації до дії, воно не має чисто пізнавального або інформаційного характеру, це має бути рішення, що допускає здійснення. Так, наприклад, не можна назвати "ноу-хау" систематизовану інформацію, клієнтську базу, яка проте цілком може бути захищена в якості комерційної таємниці.

Одне з найповніших визначень терміну "ноу-хау" було запропоновано в проекті російського Федерального закону "Про комерційну таємницю" (у варіанті, що був схвалений Федеральними зборами та відхилений Президентом РФ у 1999 році):

"ноу-хау – охоронювані в режимі комерційної таємниці результати інтелектуальної діяльності, які можуть бути передані іншій особі та використані нею на законній підставі, у тому числі:

- неопубліковані науково-технічні результати, технічні рішення, методи, способи використання технологічних процесів та пристроїв, які не забезпечені патентним захистом відповідно до законодавства або за рішенням особи, яка володіє такою інформацією на законній підставі;

- знання та досвід в області реалізації продукції і послуг, відомості про кон’юнктуру ринку, результати маркетингових досліджень;

- комерційні, методичні або організаційно-управлінські ідеї та рішення.".

При цьому, "ноу-хау" чітко визначено як різновид комерційної таємниці, якому властиві також такі загальні ознаки як дійсна чи потенційна комерційна цінність у силу невідомості третім особам, відсутність вільного легального доступу, вживання адекватних заходів охорони. Слід відзначити спірність віднесення до "ноу-хау" відомостей про кон’юнктуру ринку та результати маркетингових досліджень, оскільки вони не є набутими знаннями, навичками чи досвідом, використовуються у практичному плані опосередковано (як база для прийняття економічних рішень) і "споживаються" в процесі ознайомлення, пізнання.

Згідно з іншим визначенням, "ноу-хау" – це повністю або частково конфіденційні знання технічного, організаційно-адміністративного, фінансового, економічного, управлінського характеру, які не є загальновідомими та можуть бути практично застосовані у виробничій і господарській діяльності" . У цьому випадку, вузьким місцем запропонованої дефініції є зведення конфіденційних відомостей до знань, відсутність ряду інших істотних ознак "ноу-хау".

Основні ознаки "ноу-хау" знаходимо також у законодавстві Європейського Союзу (яке хоча й стосується специфічної сфери трансферу або передачі технологій, у цілому вдало підкреслює особливості "ноу-хау"). Так, Регламентом Комісії ЄС №772/2004 від 27 квітня 2004 щодо застосування частини третьої статті 81 Договору [про заснування Європейського Співтовариства] до категорій угод про передачу технологій "ноу-хау" визначається як "сукупність незапатентованої практичної інформації, що є результатом досвіду або випробувань і яка є:

- секретною, тобто не загальновідомою або легко доступною;

- значимою, тобто важливою та корисною для виробництва товарів за угодою;

- визначеною, тобто описаною у достатньо повний спосіб так, що можна підтвердити, що вона відповідає критеріям секретності та значимості".

Термін "ноу-хау", що неодноразово вживається в українському законодавстві (у якому, проте, відсутнє його визначення), походить від англійського виразу "know how" або "знаю як [зробити]" та вдало розкриває суть категорії, чітко визначаючи утилітарну спрямованість пропонованих рішень, їх характер як рекомендацій до дії.

Уперше термін "know-how" з’явився у 1916 році в США у рішенні в судовій справі "Дізенд проти Брауна" і з того часу почав широко застосовуватись у всьому світі, став звичним в економічному обігу. Але слід погодитись з критикою застосування цього іноземного словосполучення в якості законодавчого терміну. Адже, вираз "ноу-хау" є професіоналізмом, побутовим жаргоном, що набув повсюдного поширення у зв’язку зі своєю образністю, виразністю. Крім того, "ноу-хау" навіть не є смисловим перекладом, а лише відтворенням фонетичного звучання, звукосполученням, безглуздим для української мови.

У наукових працях та іноземному законодавстві (зокрема, російському) паралельно вживаються також такі терміни як "секрети виробництва" та "виробнича таємниця" (рішення у сфері виробництва), "професійні секрети" (в одному з проектів Частини четвертої Цивільного кодексу РФ, що має стосуватись інтелектуальної власності, професійним секретом визнаються "відомості будь-якого характеру (технічні, економічні, організаційні тощо) про способи здійснення професійної діяльності."). Проте, ці варіанти не можна визнати вдалими, оскільки вони не адекватно, не точно окреслюють поняття "ноу-хау". Відомий російський науковець у сфері інтелектуальної власності В.Дозорцев у своїх працях запропонував новий термін – "секрети промислу". При цьому під "промислом" він розуміє професійну діяльність у будь-якій підприємницькій сфері.

Отже, пропозиція заміни терміну "ноу-хау" на український відповідник у цілому виглядає достатньо обґрунтованою. Проте, наразі такого адекватного відповідника запропоновано не було. Варіант "секрет промислу", на нашу думку, також не можна визнати абсолютно вдалим, оскільки його використання в цивільному законодавстві може призвести до плутанини, викликати неправильні уявлення, що пов’язано з вживанням терміну "промисел" в окремих чинних актах законодавства України (наприклад, законах "Про народні художні промисли", "Про систему оподаткування", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" тощо).

У міжнародній практиці та актах, а також в законодавстві іноземних країн, найчастіше вживається термін "trade secret", який, як правило, перекладають як "торговий секрет", вказуючи на неадекватність цього терміну для позначення поняття конфіденційної комерційної інформації. Проте, на нашу думку, неадекватним скоріше є вказаний переклад, оскільки іменник та прикметник "trade" у цьому випадку можна і слід перекладати як "комерція" та "комерційний". На користь цього свідчать визначення цього терміну в міжнародних актах (наприклад, угоді TRIPS) та законодавстві окремих країн, насамперед США (див. детальніше в розділі "Комерційна таємниця в законодавстві іноземних країн та міжнародному праві").

  1   2



Скачать файл (300.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации