Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій з порівняльного конституційного права - файл 1.doc


Конспект лекцій з порівняльного конституційного права
скачать (331 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc331kb.18.11.2011 19:28скачать

содержание

1.doc

  1   2   3   4




Тема І

Конституційне (державне) право як галузь права та науки
План

  1. Предмет і метод конституційного (державного) права.

  2. Конституційно-правові суб’єкти та об’єкти, відносин їх регулювання та конституційна відповідальність

  3. Конституційне право як галузь юридичної науки. Конституціоналізм.


1. В розвитку правової системи кожної країни визначальним є конституційне (в Німеччині - державне) право. Воно займає центральне місце в системі публічного права.

В системі публічного права КП виділяється трьома ознаками:

  • предметом регулювання.

  • роллю в національному праві.

  • зв’язком з пануючою ідеологією.

Звідси можна зробити висновок, що (КП – провідна галузь в національно-правовій системі. Норми КП визначають основні принципи соціально-економічного, політичного і територіального устрою держави, порядок її відносин з інститутами громадянського суспільства (самостійно повторіть, що включається в це поняття), здійснення основних прав і свобод людини й громадянина, визначають систему органів державної влади та самоврядування, порядок їх формування тощо). Зазначимо й те, що конституційні норми виражають волю і погляди правлячих еліт чи певних соціальних груп.

В свою чергу за допомогою порівняльного аналізу змісту конституційного права різних країн можна не лише ознайомитись з конституційними інститутами окремих країн, визначити позитивні й негативні елементи та невирішенні питання конституційного розвитку. Для України це особливо важливо з огляду на становлення власної конституційно-правової системи і доцільність критичного використання світового досвіду.

^ Таким чином, предметом порівняльного КП є порівняльний аналіз порядку прийняття, форм і змісту сучасних конституцій різних країн, конституційного устрою й найголовніших конституційних інститутів провідних країн, насамперед конституційно-правового статусу людини й громадянина.

Порівняльне КП базується на порівняльно-типологічному підході, що здійснюється за принципом від паралельного існування до типологічного збігу.

Такий підхід визначає основні методи ПКП:

- макро- і мікро- порівняння. Де, макро – це порівняння систем, і мікро – порівняння елементів систем;

- репрезентативного порівняння – базується на принципі парадигми тобто показового зразка (з числа об’єктів, що порівнюються, за цим методом обирається той реальний об’єкт, який є материнським, тобто в ньому відображено класичні характеристики всіх об’єктів, що порівнюються);

- функціонального порівняння. Базується на порівнянні різних конституційно-правових вирішень однієї і тієї ж проблеми в різних країнах.
2. Практично в усіх країнах, як ми вже зазначали, головним призначенням КП є регулювання державно-політичних відносин володарювання. Самі ж ці відносини, на думку В.М.Шаповала, слід поділити на групи:

1) Відносини безпосередньо пов’язані з економічною і практичною організацією суспільства;

2) відносини, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів і відображають територіальну організацію держави. Це відносини з приводу організації та діяльності державного механізму…, а також відносини, пов’язані з політико-територіальним й адміністративно-територіальним устроєм держави…

3) Відносини, що характеризують основи взаємозв’язків держави та особи. Це закріпляється в правовому статусі особи.

Таким чином, дія КП як регулятора суспільних відносин має певну політичну мету і спрямована на підтримку і охорону конституційного ладу держави.

^ Спосіб дії КП – категорія механізму дії КП. Під механізмом дії КП розуміється вся сукупність шляхів і засобів, за допомогою яких КП впливає на регулювання суспільних відносин. При цьому слід виділяти юридичний та неюридичний (соціальний аспект).

  • соціальний аспект;

  • юридичний аспект;

Об’єктом дії при цьому виступає поведінка громадян, їх організацій, органів влади, посадових осіб, а засобом дії – безпосередньо норми КП. Методом дії є державний примус.

^ Юридичний аспект механізму дії КП ще позначається терміном конституційно-правове регулювання. Воно полягає:

1) в організації системи публічної влади в державі, яка поділяється на загальнодержавну владу та місцеві представницькі іститути громадського самоврядування;

2) у встановлені межі повноважень органів влади таким чином, щоб не створювати суперечки між ними і в той же час забезпечити ефективну систему стримувань і противаг гілок державної влади;

3) у встановленні межі дій і поведінки інститутів влади. Відповідно до них органи влади та посадові особи мають діяти лише в рамках, дозволених Конституцією та законами. Це є запорукою дотримання прав і свобод людини і громадянина.

^ КП регулювання здійснюється на засадах системності, нормативності, загальнообов’язковості і державного забезпечення.

Кінечність конституційно-правового регулювання визначається як встановлення і підтримання певного конституційного ладу в державі.

Конституційний лад – це система соціальних, економічних і політико-правових відносин, які встановлюються та охороняються Конституцією та іншими конституційно-правовими актами певної держави. Він завжди вимагає наявності у державі конституції. Необхідними ознаками конституційного ладу є:

  • народний суверенітет;

  • розподіл влад;

  • непорушність і не відчужуваність загально-визнаних прав і свобод людини і громадянина.

В структурі конституційно-правового регулювання розрізняють:

  1. суб’єкти КП;

  2. об’єкти КП;

  3. КП відносини;

  4. методи їх регулювання;

  5. конституційну відповідальність.

Зупинимося на них детальніше.

  1. Суб’єкти КП – це, як правило, публічні (юридичні) особи – носії владних повноважень, а також фізичні особи, їх організації й об’єднання, які наділяються певними правами й повноваженнями в сфері державних стосунків.

Найбільш типовими суб’єктами КП сучасних держав є:

- держава;

- народ;

- органи державної влади;

- державні утворення як суб’єкти федерації;

- органи місцевого та регіонального самоврядування;

- органи автономій;

- фізичні особи: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства;

Громадяни мають повну правосуб’єктивність, а іноземці – зменшену.

- організації та об’єднання громадян (в деяких країнах);

- групи виборців. В деяких країнах наділяються правом так званої народної законодавчої ініціативи. Їх правосуб’єктивність є спеціальною.

- депутати, їх організації та об’єднання (фракції, групи) також мають спеціальну правосуб’єктність.

2) Об’єкти КП – це ті основні суспільні відносини, які лежать в основі КП стосунків і які ними охороняються. До об’єктів КП відносять:

- економічну та політичну владу, її відносини, виражені в системі соціально-економічних відносин суспільства;

- суверенітет (це атрибут державної влади, що полягає у верховенстві влади держави всередині країни та незалежності її в міжнародних відносинах);

- свобода, як можливість діяти цілком вільно в рамках закону.

3) ^ Конституційно-правові відносини – це державно-політичні відносини врегульовані нормами конституційного права. Звідси випливає те, що КП відносини виражаються як взаємозв’язок прав і обов’язків суб’єктів КП.

В якості прав виступають:

- повноваження (для органів влади);

- суб’єктивні права (для фізичних осіб, їх організацій);

В повноваженнях та суб’єктивних правах проявляється дозвільна функція КП регулювання.

Наказова ж функція КП регулювання веде до встановлення юридичного обов’язку, тобто міри належної поведінки суб’єктів КП в конкретних КП відносинах.

Права та юридичні обов’язки в КП відносинах знаходяться в кореляційному взаємозв’язку тобто кожному суб’єктивному праву відповідає певний юридичний обов’язок іншого суб’єкта КП і навпаки.

^ Діє постулат: немає прав без обов’язків і обов’язків без прав.

Типові моделі взаємозв’язків у КП зводяться до:

1) взаємні права і обов’язки принаймні двох органів влади між собою;

2) взаємні суб’єктивні права та обов’язки громадян;

3) права організації державної влади та обов’язків громадян;

4) права громадян і обов’язки організаційної влади;

Права та обов’язки ведуть до утворення двох ключових категорій КП:

- компетенція;

- статус;

Сукупність прав та обов’язку окремо взятого органу влади утворює його компетенцію. Вона охоплює як повноваження, так і юридично встановлені завдання й функції органу влади. Це універсальна категорія для визначення правосуб’єктності органу влади.

Сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків окремо взятої фізичної особи, організації громадян становить конституційний статус.

КП відносини поділяються на:

- конкретні;

- загальні.

4) Метод КП регулювання є спеціальним і базується на поєднанні суто правничих, політичних і моральних засобів впливу на регульовані суспільні відносини.

5) ^ Конституційна відповідальність має специфіку:

а) має галузеву природу і охоплює всі прояви юридичної відповідальності в сфері КП відносин всіх їх суб’єктів. В своєму застосуванні вона тісно пов’язана з адміністративною, цивільно-правовою, кримінальною та іншими видами юридичної відповідальності;

б) має яскраво виражений політичний зміст оскільки це відповідальність громадян, їх організацій та органів влади, ця відповідальність здійснюється сфері дії політичних інтересів, боротьби за владу і за вплив на владу;

в) має широкий обсяг, тобто охоплює як негативні так позитивні аспекти в поведінці суб’єктів КП.

Конституційна відповідальність буває:

  • Позитивною. В сучасних державах вона реалізується головним чином через інститут державних нагород і почесних звань. В конституційних державах, діє спеціальне законодавство яке закріплює, як правило, три категорії державних відзнак для тих осіб, які їх заслуговують: державні нагороди які встановлюються спеціальними законами; відзнаки глави держави; рядові нагороди;

  • Негативною. Головна відмінність негативної конституційної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності в тому, що вона не передбачає обов’язкової наявності вини суб’єкта. Вона може наступити і без його вини.

Санкції КП мають широкий діапазон застосування, охоплюючи своєю дією всі сфери конституційно-правових відносин. В порівняльному КП такі санкції прийнято класифікувати в залежності від категорії КП відносин, а саме:

1) негативна конституційна відповідальність особи перед державою (втрата громадянства, юридична відповідальність);

2) негативна конституційна відповідальність держави перед особою (відшкодування збитків завданими неправомірними діями держави);

3) негативна конституційна відповідальність політичних партій і громадських організацій перед державою (заборона через суд);

4) негативна конституційна відповідальність парламенту інших представницьких організацій перед народом (дострокове припинення повноважень і дострокові вибори, чергові вибори);

5) негативна конституційна відповідальність глави держави (імпічмент);

6) негативна конституційна відповідальність уряду та окремих міністрів (відставка);
^ 3. КП як наука є системою об’єктивного знання. Предметом НКП є галузь КП, а також галузі конституційного права зарубіжних країн. Отже предметом НКП є вивчення об’єктивних закономірностей будови і розвитку КП як регулятора державно-владних відносин в суспільстві.

В предмет науки КП входять:

- вивчення історії та розвитку галузі КП, історії науки КП;

- вивчення юридичного змісту порівняльного КП, його норм, інститутів та галузей;

- вивчення юридичних форм ПКП, юридичних та історичних джерел КП;

- вивчення порядку реалізації та застосування норм КП, механізмів КП регулювання, конституційної законності, відповідальності, конституційного ладу.

Складовою змісту НКП виступають:

- різноманітні наукові факти в ділянці галузі КП, наукові визначення цих фактів, наукові гіпотези, імперичні дані тощо;

- конституційні поняття, в яких фіксуються найбільш істотні характеристики конституційно-правових об’єктів. Вони бувають:

а) правні (законодавчі) – визначенні в самому праві чи в чинному законодавстві (іноземець, громадянин…);

б) правничі (доктринальні) результат наукової діяльності в сфері КП, адміністративної чи судової практики держави (вина, влада, суверенітет…);

Ці об’єктивні поняття фіксують знання про діючі конституційні поняття.

Наука КП має свою структуру:

- історична галузь КП (виникнення і розвиток 6 тис. років);

- теорія КП;

- галузь вітчизняного КП;

- порівняльне КП (вивчаються паралельно існуючі системи КП сучасних держав на основі порівняльно-типологічного підходу);

Функціями НКП є:

- учбово-пізнавальна (забезпечується досягнення теоретичних знань з КП);

- практична (вироблення практичних навичок у студентів);

- виховна (КП несе в собі певні загальні цінності загальнолюдського контексту);

^ Джерела НКП:

- конституційне законодавство (конституція, суд, практика різних держав);

- наукові праці (монографії, статті, підручники…)

- ідейно-теоретичні роботи: історичні праці ідеологів конституціалізму (Арістотель, Дж.Локк, Руссо, Монтеск’є); праці ідеологів діючих режимів;

- інші джерела (статистика, ЗМІ, дані опитувань…);

Наука КП тісно пов’язана з іншими юридичними науками – загально-теоретичною, історичною, галузевими.

^ Методи НКП:

- порівняльно-правовий (корпоративний);

- системний та структурно-функціональний.

Однією з провідних категорій науки КП є коституціалізм (від латинського) – constitutio (установлення). Вона має два значення:

1) теорія та практика конституційного будівництва держави й суспільства, тобто правління, обмежене конституцією;

2) політико-правова система, яка містить конституційні відносини та конституційний порядок та обґрунтовує необхідність встановлення конституційного ладу.

Оскільки в тій чи іншій формі правове регулювання державного будівництва відбувалось з моменту виникнення держав, та історія конституціалізму нараховує біля шести тисяч років. На перших порах таке регулювання не мало повної системи, було неоднаковим в кожній країні й визначалось актами правителів. Вперше термін “конституція” в значенні “устрій” з’явився в Стародавньому Римі, хоч і там конституційне право як окрема галузь ще не сформувалась, а займало значне місце в римському публічному праві. Його джерелом були акти правителів.

В період феодалізму правове регулювання володарювання здійснювалось правовими звичаями, актами монархів та угодами (хартіями) монархів з народом. Наприклад, Велика Хартія вольностей 1215 р. в Англії чи Золота була 1222 р. в Угорщині.

З часом договірна форма регламентування державного будівництва набула в Англії законодавчої форми, а Петиція про права 1628 р., Біль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., разом з Великою хартією вольностей досі є чинними й складають основу британської конституції.

Важливо зазначити, що саме договірним шляхом була прийнята перша конституція сучасного типу – Конституція Пилипа Орлика 1710 р. Після цього ідеї конституційного обмеження і регулювання державного владарювання, теоретично обґрунтована просвітителями Локком, Руссо, Монтеск’є, активно почали впроваджуватись у життя. Першим реальним кроком у цьому напрямку стало прийняття Конституцій в США в 1787 р., Франції та Польщі в 1791р.

Тема ІІ

Основні інститути та джерела конституційного права

План

  1. Конституційно-правові норми.

  2. Основні інститути КП.

  3. Джерела КП.


1. Конституційно правові норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки учасників державно-політичних відносин володарювання, які встановлює або санкціонує держава і виконання яких забезпечується її авторитетом, а за певних умов – примусом.

^ Конституційно-правові норми визначаються за:

1) об’єктивним критерієм – це всяка юридична норма, яка призначена регулювати державно-владні стосунки, незалежно від юридичної форми, в якій ця норма закріплюється;

2) за суб’єктивним критерієм – це всяке правило поведінки, закріплене в конституції та інших джерелах КП.

Ці критерії доповнюють одне одного.

^ КП норми мають певні відмінності від інших юридичних норм.

- головна відмінність полягає в тому, що КП норми не мають звичної для права трьохелементної структури (згадайте – гіпотеза, диспозиція, санкція).

КП норми складаються лише з гіпотези, часто і вона відсутня і диспозиції. Санкції ж в КП існують як окрема категорія норм про позитивну і негативну конституційну відповідальність.

- норми КП є провідними в національному праві, тобто мають статус верховенства в національному праві. Вони виступають масштабом оцінки для інших юридичних норм і національного права.

Це означає, що всі норми національного права мають узгоджуватись з нормами КП.

КП норми є більш багатоманітними ніж норми національного права, тому порівняльне вивчення КП норм приводить до необхідності їх класифікації на норми-принципи та норми-правила.

- норма-принцип – це така КПН, яка встановлює загальні положення. Вона розглядається як вихідна або особливо важлива ідея, яка для своєї дії вимагає ряду більш конкретних норм права. Наприклад, ст.1 Конституції України проголошено “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”, а в ст.2 Конституції Франції – “Франція є неподільною, світською, демократичною та соціальною Республікою”…

- норма-правило – це всяка КП норма, яка містить цілком конкретний і завершений варіант поведінки. Наприклад, ст. 95 Конституції Російської Федерації встановлює, що федеральні збори складаються “з двох палат – Ради федерації і Державної Думи”, або ст. 55 Основного Закону (Конституції) ФРН – “Федеральний Президент не може входити до складу ні уряду, ні законодавчих органів федерації чи земель”.

Норми-принципи діють за допомогою норм-правил, без яких їх пряма дія є проблематичною.

^ Крім того КП норми розповсюджуються на матеріальні та процесуальні КПН.

- матеріальні КПН – це ті норми, які надають суб’єктам КП права, повноваження та обов’язки, тобто визначають їх правоздатність через сферу повноважень, сферу предметів відання, сферу прав.

- процесуальні КПН встановлюють порядок, процедуру реалізації матеріальних КПН, а також організаційно-правові форми їх застосування (регламент Верховної Ради).

^ За сферою дії КП норми поділяються на:

- загальні (універсальні) – поширюються на всіх громадян.

- спеціальні (окремі) на окрему категорію громадян (пенсіонерів, студентів…)

- локальні – мають сферою дії окремий регіон (АРК).

^ За своїми функціями КП норми поділяються на:

- установчі, вони не є конкретними правилами поведінки і тому не завжди індивідуальні. Як правило вони визначають суб’єктів конституційного права, насамперед вищі органи держави. Наприклад, ст. 24 Конституції Франції визначає наступне “Парламент складається з Національних зборів і Сенату”;

- регулятивні – спрямовані безпосередньо на регулювання державно-політичних відносин;

- охоронні – встановлюють юридичні заборони.
2. Норми КП поділяються на певні групи: інститути та підгалузі КП.

Інститути КП – це сукупність НКП, яка охоплює однорідну групу регульованих суспільних відносин і спирається на єдиний конституційний принцип. Вони поділяються на:

- інститути-організми (держава);

- інститути-органи (інститут президентства, органи влади);

- інститути-статуси (громадянства, режим іноземців…);

- інститути-функції (функція парламентського контролю, відповідальність КМ перед ВР);

Певна сукупність споріднених інститутів КП утворює галузь КП, а в їх рамках підгалузі КП:

- публічних свобод;

- представницької демократії;

- системи державної влади і політичного режиму;

- конституціоналізму;

^ За способом викладення норми поділяються:

- прямі (всі елементи норм викладені в певній статті);

- посилальні (робиться посилання на іншу статтю чи статті);

- бланкетні або відсилальні (стаття відсилає до іншого документа);
3. Термін “джерело права” вживається за традицією, що походить від римських юристів. Вони є різноманітними і залежать від прийнятої в країні правової системи. Так в країнах континентальної Європи домінує писаний закон, а в країнах англо-саксонської системи (Англія, …) – судовий прецедент.

^ В ПКП розрізняють чотири категорії джерел КП:

1) юридичні акти;

2) конституційні звичаї;

3) судові рішення;

4) інші джерела.

Юридичні акти – це вираз суверенної волі народу чи державної волі в діях органів влади в межах їх предметної та територіальної компетенції, спрямованої на досягнення певного правового результату. Тобто, це дія, за допомогою якої досягається результат. Вона виступає у формі писаного акту, належним чином датованого, підписаного, часто з вимогою опублікування (в цьому випадку неопублікований юридичний акт не є чинним).

Вони поділяються на:

1) односторонні (прийняті одним органом влади);

2) дво- і багатосторонні (декількома органами, які узгодили свою волю);

^ За ознаками нормативності вони поділяються:

1) нормативні:

- Конституції та конституційні закони (органічні) на основі бланкетних статей Конституції;

- закони (номінальні або звичайні);

- підзаконні акти;

- міжнародні договори;

2) індивідуальні (для регулювання відносин за участю однієї чи ряду, поіменно названих в акті (указ Президента про призначення когось послом…))

^ Конституційні звичаї – це такий звичай, який діє в сфері КП, визначений державою і забезпечується її примусовою силою. Як правило вони діють тоді, коли в Конституції чи іншому джерелі чинного права існують прогалини чи двозначності. У ПКП є загальновизнаним, що конституційний звичай не може мати вищої сили, ніж писаний закон (фактично присутній депутат не реєструється), бо в Регламенті ВР 1994 р. написано, що депутат має право зареєструватись (а не зобов’язаний). В такому випадку ВР не може працювати, бо не має кворуму.

У зв’язку із створенням у Західній Європі інтеграційного об’єднання, відомого під назвою Європейський Союз (1992 р.) в його рамках склалась особлива абсолютна система. Вона не може бути ідентифікована ні з національним, ні з міжнародним правом. Справа в тому, що норми установчих (інституційних) актів ЄС (Маастрійського договору про створення ЄС 1992 р., Амстердамського договору 1997 р.) на відміну від звичних міжнародних угод наділяють правами не тільки і не стільки суверенні держави, скільки безпосередньо фізичні та юридичні особи цих країн. Крім того ці норми є нормами прямої дії та володіють верховенством відносно норм національного права. Тому установчі документи ЄС все частіше називають Конституцією Європейського Союзу.

Тема ІІІ

конституція – основне джерело конституційного права
План


  1. Поняття конституції.

  2. Види конституцій.

  3. Основні відмінності Конституції України.


1. Термін “конституція” походить від латинського constutio – устрій. У найбільш загальному значенні конституція (К) – це основний закон держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, основні права, свободи та обов’язки людини й громадянина; систему і принципи організації та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, виборчу систему тощо.

В ПКП конституцію розглядають в матеріальному та формальному значеннях.

В матеріальному значенні конституція – це сукупність писаних і неписаних юридичних норм, в яких закріплюються права й свободи людини, визначаються основи суспільного ладу, форму держави та статус органів державної влади, а також державні символи та відзнаки. У такому сенсі Конституція має будь-яка держава, але сам цей термін в такому розумінні майже не застосовується.

Найчастіше термін конституція вживається у формальному значенні – як закон чи сукупність законів, які мають найвищу юридичну силу порівняно з іншими законами. У такому вигляді конституція є, законом законів, або основним законом.

Поняття конституції розрізняють також у юридичному та фактичному значеннях.

Юридична конституція, або конституція в матеріальному та формальному значеннях – це певна система (сукупність) правових норм, що регулюють усі суспільні відносини.

Фактична конституція – система правових норм, що регулюють те саме коло суспільних відносин, але реально існуючих на практиці, а не лише в законодавчих актах. Є й випадки, коли ці суспільні відносини фактично існують, а в конституції чи конституційних актах вони ще не закріплені. В цьому випадку поняття фактичної конституції збігається з поняттям конституції в матеріальному значенні.

В сучасному ПКП конституція у формальному значенні ототожнюється з писаною конституцією, тобто складеною у вигляді, як правило, єдиного документу, побудованого за певною системою – преамбула, основний текст, перехідні положення або супровідні положення.

Сукупність фактичної та юридичної конституції складає конституційну систему. Вона може бути:

Реальною – юридична і фактична конституції співпадають.

Фіктивна (декларативна) – не співпадають (СРСР)

За формою К бувають:

- моноактні (кодифіковані) у вигляді одного документу (Україна, більшість держав);

- поліактні (некодифіковані):

а) конституція + поправки до неї (США – 27 поправок.

б) сукупність конституційних законів (Швеція і Фінляндія – чотири документи, Данія – два);

- змішаного типу (Великобританія).

^ Функції конституції:

1) політична – тобто конституція діє як акт влади забезпечується державним примусом. В рамках цієї функції значення писаних конституція є подвійним. З одного боку конституція є тлом для політичної боротьби в державі і використовується політичними силами з метою мотивації своїх політичних домагань. А з іншого – конституція виступає як ставка в політичні боротьбі, відповідно до чого різні політичні сили в боротьбі за владу висувають різні проекти переробки конституція і поправок до неї;

2) ідеологічна – з одного боку конституція тут має інформативну дію, тобто виступає як паспорт держави. З іншого боку – завдяки цінностям, закладеним в конституція, вона виступає актом пропаганди;

3) економічна. Закріплює основи економічної системи, закріплює форми власності, принципи господарювання;

4) юридична (основа всієї правової системи);

5) зовнішньо-політична. Сукупна дія конституції на сферу зовнішньо-державних відносин, а саме:

а) – конституційне визначення зовнішньо-політичного курсу держави;

б) – конституційне закріплення ставлення держави до міжнародного-правова і до дії міжнародних договорів у сфері національного законодавства;

в) – конституційне закріплення основ зовнішньо-політичного процесу – встановлення механізму зовнішньої політики, умов участі народу, його представників у вирішенні зовнішньо-політичних питань.

Залежно від часу дії конституції поділяють на:

- постійні. В більшості країн. Проте, в одних країнах стабільність конституції забеспечується ускладненим порядком їх зміни (США), або закріпленням із самих конституцій положення про їх невідміну (Конституція Мексики 1917 р.) та гарантованості їх дотримання (Конституція Греції 1975 р.). Водночас, як свідчить досвід інших країн, де конституція змінювались неодноразово (у Франції з 1791 р. – 47 раз, Бразилії з 1832 р. – 20 раз) це поняття є вельми умовним;

- тимчасові – приймаються на встановлений строк або до певної події. Наприклад, Конституція Таїланду 1959 р. – до прийняття Установчими зборами постійної конституції.

Залежно від обсягу:

- нерозгорнуті (США, Японії…);

- розгорнуті (Індії, Куби, Португалії, Мексики, Росії). В їх текстах закріплено норми, які в країнах з нерозгорнутими конституціями складають окремі закони;

- проміжні (Україна);

Залежно від адміністративно-територіального устрою країни:

- федеративні. В таких державах можуть діяти конституції штатів, кантонів, земель…(США, Бразилія, Мексика, ФРН,… провінції у Франції);

- унітарні (Україна, Чехія);

За формою правління:

- монархічні;

- республіканські;

Залежно від політичного режиму:

- демократичні (закріплюють права і свободи людини, принципи правової, демократичної держави, демократичних виборів, розподілу державної влади);

- авторитарні (обмежують демократичні свободи, посилюють виконавчу владу);

- тоталітарні (закріплюють диктатуру певних сил);

За соціальним змістом:

- К демократичних капіталістичних країн (Італії 1947, Бразилії 1988, ФРН 1949);

- К постсоціалістичних країн (Румунії 1991, РФ 1993, Білорусії 1996, України 1996);

- К соціалістичних країн (Куби, КНР, КНДР);

- К напівфеодальних країн теократичного характеру (Кувейту, ОАЕ, Ірану…);

Але цей поділ є вельми умовним.

За способом внесення змін і доповнень:

- жорсткі – зміни вносяться в ускладненому порядку. В США – текст поправки мають прийняти 2/3 голосів обох палат або спеціального конвенту, а затим ратифіковати ¾ штатів. На цей час діє лише 27 поправок. У Франції К 1958 передбачає дві процедури внесення поправок: 1) зміни ініціює президент чи парламент. Їх мають схвалити обидві палати і затверджує референдум; 2) ініціює президент на спільному засіданні обох палат парламенту (конгрес) – приймається 3/5 голосів. В Україні – 2/3 голосів депутатів, а до І, ІІІ, ХІІІ розділів + референдум.

- гнучкі. Змінюються і доповнюються як звичайні закони (Великобританія, Нова Зеландія).

За способом (шляхом) прийняття:

- октроювання – дарування монархом (Франція 1814 р., Бельгія 1831, Канада 1967, Йорданія 1956, Кувейт 1963, Конституцію Пакистану 1962 дарував президент);

- договірний – про зміст договору домовляється суб’єкт конституційного процесу (“Біль про права” 1689 р. в Англії; Конституція П.Орлика 1710 р.)

- референдумом (РФ, Казахстан, Франція, Білорусія…);

- парламентом (Україна, Австрія, Фінляндія, Японія);

- конституантою – Установчі збори (США 1787, Франція – 1791, чинна Конституція Норвегії, Італії 1947, Індії 1950).

Проте, незалежно від виду сучасних конституцій практично всі вони мають такі юридичні властивості:

  1. є установчим законом держави;

  2. є основним законом держави;

  3. є стабільним законом держави;

  4. є верховним законом держави;

1) Суть конституції, як установчого закону держави полягає в тому, що вона має відмінний порядок прийняття, суть якого полягає в реалізації установчої влади самим народом.

Народ, як суверен і джерело влади в демократичних державах, визначає форму державного устрою, форму і систему управління, структуру та організацію чільних інститутів влади, перелік основних прав і свобод для громадян.

Всі ці установчі завдання вирішуються шляхом реалізації народом свого права як суверена через безпосередню демократію (установчий референдумом) та представницьку демократію (установчі збори, парламент).

2) Суть конституції, як основного закону держави, полягає в тому, що будь-яка писана конституція, в демократичному суспільстві є юридичним засобом розмежуванням свободи і влади, обмеження влади і гарантування особистих свобод. Реалізація цієї властивості втілюються шляхом закріплення в тексті конституції основних прав громадян, їх гарантії та захист. Цим самим конституція набуває значення камертону, за яким визначаються стандарти публічних свобод, що діються в даній державі. Наприклад, в США ці завдання вирішуються в “Білі про права” (1791 р.) (перші 10 поправок) та ще в поправках, які регулюють правовий статус особи. В К України 1996 р. – в ІІ розділі закріплено систему особистих, громадянських, соціально-економічних, культурних, екологічних і політичних прав та механізм їх захисту. Тому Конституція України набуває рис хартії особистих свобод для громадян України.

3) Суть конституції, як стабільного закону полягає в тім, що писана конституція, в умовах демократичного суспільства забезпечує стабільність з одного боку існуючих інститутів і політичних сил вцілому, а з іншого – правовий порядок у державі. В результаті суспільство має спеціальний інтерес у тому, щоб надати максимально повну стабільність і самій конституції.

Ця потреба суспільства практично реалізується за допомогою спеціальних механізмів і процедур, які встановлюються для того, щоб захистити К від випадкових змін та доповнень, гарантувати її стабільність.

В зарубіжних державах зміни і доповнення вносять:

- всенародним референдумом (Швейцарія, Італія):

- за ускладненою процедурою органами законодавчої влади:

а) кваліфікованою більшістю (ФРН);

б) кваліфікованою більшістю двох скликань парламенту (Люксембургу, Нідерланди);

в) кваліфікованою більшістю обох палат двічі поспіль через певний проміжок часу (в Італії через 3 місяці);

г) за змішаною схемою (Україна).

При перегляді конституції виникають питання:

- правонаступності конституції – конституційного констинюітету;

- конституційний розрив з минулим конституції – конституційного дисконстинюітету;

Обидва питання вирішуються в тексті нової конституції в залежності від історичних обставин, від того більш чи менш глибокий розрив з минулим політичним розвитком країни відбувся. Так, в Конституції України переважають риси дисконстинюітету – в зв’язку з Конституційним Договором 1995 р. і навіть деякими положеннями радянської конституції.

4) Суть конституції, як верховного закону держави полягає в тому, що конституція має вищу юридичну силу, є основою всього законодавства держави, всі інші правові акти не можуть суперечити конституції, в державі. Норми конституції є нормами прямої дії.

3. Конституція України прийнята – 28 червня 1996 р.

структура: преамбула, XIV розділів в яких 161 статтях + XV розділ, “Перехідні положення” – 14 ст., який втратив чинність 28.06.2001 р. після закінчення п’ятирічного терміну їх дії.

Це кодифікована юридична конституція; писана; реальна; має всі 5 функцій; постійна; проміжна; унітарна; республіканська; демократична; постсоціалістична; жорсткого типу; парламентська.
  1   2   3   4



Скачать файл (331 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации