Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Курсова робота - Епоха рицарства в історії Англії - файл 1.doc


Загрузка...
Курсова робота - Епоха рицарства в історії Англії
скачать (161.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc162kb.18.11.2011 21:20скачать

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Міністерство освіти і науки України

Криворізький державний педагогічний університет

Кафедра

Всесвітньої історії

Курсова робота

на тему:

Роль рицарства в ствердженні феодальних стосунків в Англії (V - XIII ст. )
студента ІІ курсу

історичного факультету.

групи І П-02-1

Черних Вадима

Перевірила:

к. і. н, доцент

Мак Т.Ф.

Кривий Ріг

2004 р.

Зміст

Вступ .................................................................................................................................... 2

Розділ 1. Процес феодалізації в історії Англії .............................................................. 3

^ Розпад родового ладу

Формування земельної власності та її розвиток

Розділ 2. Рицарство у розвинуте Середньовіччя.......................................................... 7

Становлення феодальних стосунків після нормандського завоювання і роль рицарства в них.

^ Військова реформа за Генріха ІІ і роль рицарства за його правління і правління його наступників.

Висновок .............................................................................................................................. 14

Література ........................................................................................................................... 15


Вступ
Роль рицарства у становленні феодальних відносин в Англії була однією з провідних форм відносин протягом середньовіччя ( V-XVст.)кардинально змінились.

Важливість нашого дослідження заключається у впливі феодальних відносин на історичний процес. Дослідження процесу розвитку форм власності в епоху Середньовіччя є цікавими у порівнянні з іншими формами власності. Також цікавою є роль рицарства у становленні феодалізму, цього функцій в історичному процесі та впливу на наступні історичні періоди.

Об’єктом нашого дослідження є соціально-політична історія Англії. Дослідження такого прошарку як рицарство і спостереження його розвитку протягом середньовіччя є предметом нашого дослідження.

Хронологічні межі досліджуваного періоду становлять період від розпаду Римської імперії (476р. н.е.) до ХІІІст. (становлення рицарства). Географічний регіон - Західна Європа, а точніше Велика Британія.

Цією темою займаються багато дослідників. В своїй праці А. Брайант [“ Епоха рицарства в історії Англії - СПб - 2001] досліджує період насичений подіями різного характеру: еволюція парламенту, реформа законодавчої системи, загарбання Уельсу, шотландські війни за незалежність, початковий період столітньої війни, “Чорна смерть”, повстання Уота Тайлера. У книзі можна познайомитись з історією церкви, архітектури, поезії, освіти і прослідкувати утворення англійської мови.

Дослідження А.Г. Глебова [ Англия в ранее средневековье - Воронеж, 1998 ] вперше у російській медієвістиці було присвячено проблемі розвитку ранньосередньовічної Англії. Автор досить детально описує соціальну структуру суспільства та всі форми власності на землю.

Праця Кертмана Л.Є. [ “Географія, історія і культура Англії ” - М. 1984 ] відзначається .

стислістю викладу фактів різних точок зору (геогр. розташування, клімат, природні умови). Але все ж таки при ґрунтовному дослідженні цю працю не можна брати за основу.

Збірник статей [История крестьянства, в Европе. Эпоха феодализма. В 3х т./ Под ред. Удальцова - М., Наука, 1986]- висвітлює ґрунтовні дослідження та ін. Інші більш грунтовно розглядають форми власності розвинутого середньовіччя (вотчина, манор) та стосунки між власником землі та його васалами.

Метою нашої роботи стало всебічне дослідження розвитку форм власності і з’ясування ролі, яку зіграло рицарство в становленні феодальних стосунків.

Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати наступні завдання:

  1. Опрацювати монографії вітчизняних та світових дослідників цієї теми, документальних матеріалів тієї епохи.

  2. Ознайомитись з процесом формування різних форм власності на землю утворенням соціальних станів, роллю рицарства.

  3. З’ясувати причини Нормандського завоювання та його значення.

  4. Розглянути період розвитку Англії після нормандського завоювання до ХІІІст.


Розділ 1. Процес феодалізації в історії Англії

Більшість дослідників історії ранньосередньовічної Англії сходяться в тому , що напередодні завоювання англосаксонськими народностями римської провінції Британія, вони знаходились на останній сходинці родоплемінного устрою (Гуревич, Корсунський, Мельникова, Бленр, Фишер, Стентон). Не дивлячись на деякі розбіжності у суспільному розвитку окремих племен, що були обумовлені певною етнічною своєрідністю антів, саксів, ютів і фризів, в цілому англосакси поки (VII - IХ) не знали ні глибокої соціальної стратифікації, ні державності, безсумнівно, ще на континенті було знайомство з підвищенням родової знаті і узурпацією нею деяких управлінських функцій. Подібно всім іншим германцям, англосаксам був добре відомий і інститут племінних вождів, які вибирались з представників найбільш знатних і зосереджували в своїх руках чималу владу не тільки у військовий, але і в мирний час. Вождів оточувала віддана дружина, яка отримувала за свою лояльність значну частину військової здобичі й інші багатства. Основна частина населення все ж була представлена вільними общинниками, які користувались всіма правами і обов’язками повноправних членів суспільства. Раби і напіввільні чисельно були невеликими і піддавались патріархальній експлуатації в рамках великої сім’ї. Продовжували існувати і здійснювати обмежений вплив на вождів і знать основні органи родоплемінного самоуправління (народні збори, ради старійшин, судові організації) [ 2, 120].

Завоювання Англії, яке тривало з сер. V до поч. VIIст., прискорило соціальний розвиток англосаксів. Проте данні перших англосаксонських судебників і зазначення деяких земельних грамот дозволяє стверджувати, що і в цей період головну роль в їх житті продовжували грати общинні розпорядки. Звично в джерелах общинні утворення VII- IХ ст. передаються термінами VILLA, VICWS чи RUS, які слугують не тільки для означення общини, яка складалась з одного села, але і застосовуються для опису таких общин, які складаються з декількох сільських поселень, об’єднаних загальною альмендою. Важливе місце в комплексі общинних земель, безсумнівно, належало орному полю, окремі ділянки

якого розміщувались черезсмужно. Ведення господарства підпорядковувались обов’язковим для всіх жителів общини правилом . Окрім оранки в склад альменди могли входити ліс, пасовища, ріки, озера і болота, іноді соляні поклади. Такі землі частіше всього називаються “загальними”, що зрозуміло вказує на їх сумісне використання членами общини. Хоча сама сутність общинних порядків цього часу (VII - XI ст.) не досить зрозуміла, рання англосаксонська община, скоріше всього, на початку являла собою досить аморфне утворення великосімейного, а не сусідського типу [2,121].

Проте переселення і завоювання нанесли сильний удар як по великій сім’ї, так і по родовим зв’язкам в цілому. Вже сам військово-колонізаційний характер розселення англосаксів на нових землях, ( який поєднувався з необхідністю довготривалої боротьби з місцевим кельтським населенням), передбачав значне зниження значення родових і поселення територіальних взаємовідносин між ними. Безсумнівно існування окремих господ. садиб, а також накази кентських і уессикських “Правд”, в яких встановлювались штрафи за насильницьке вторгнення “у двір” і які зобов’язували людину тримати його огородженим взимку і влітку, свідчать про поступову втрату родом і великою сім’єю ключового господарства значення. Яке поступово переходить до малих сімей.

Це не означає між тим, що рід зовсім відходить в минуле: витісняє з господарчої сфери, сильні елементи родової організації зберігаються практично у всіх інших галузях повсякденного буття англосаксів впритул до нормандського завоювання. Мабуть, найбільш разючим показником неабиякої живучості в англосаксонському суспільстві пережитків родового устрою є досить довге збереження звичаю кровної помсти. Зафіксоване не тільки героїчним епосом, але і королівським законодавством. А також

багатьма наративними джерелами [2,121-122].

Окрім, організації кровної помсти англосакси використовували родову організацію як допомогу в багатьох життєвих ситуаціях. Найближчі родичі брали участь в організації шлюбів, материнська родина заможної жінки слідкувала за тим, що її інтереси не порушувались після весілля з іншого боку, родичі чоловіка у винятку його смерті за наявності малолітніх дітей здійснювали епохи над майном. А бездітна удова позбавлялась майна знову ж таки на користь рідних чоловіка. [2, 124-125].

Найбільш ранні кентські закони виділяють в цьому королівстві в меншій мірі чотири соціальні групи, які розрізняються між собою величиною вергельда, найбільший вергельд - 300 шилінгів - мали представники тієї знаті, яка підвищувалась ерли: життя родових общинників - керлів оцінювалась в 100 шилінгів; так звані лети в залежності від невідомих нам обставин цінились у 80, 60 чи 40 шилінгів. Щодо рабів, то вони вергельда як такого не мали, і ціна їх вбивства частково залежала від статусу їх власників, яким власне і діставався штраф, і частково від того до якої з декількох прошарків невільних належав сам раб, таким чином перед ним постає соціально стратифіковане суспільство, в якому, очевидно, вже існують відносини панства - покори.

Головну соціальну групу кентського суспільства VIIст. складали, безумовно. Вільні общинники керли. В їх особистому користуванні знаходились орні наділи (звично величиною в один сулцнг), які смугами лежали в межах земель общини . Саме цей наділ складав основу вільного стану керлів : без нього не могли здійснюватися ніякі права і обов’язки , характерні для вільного члена суспільства. В склад господарства керла ,крім того входили дім з садибою( надвірні побудови, город, іноді фруктовий сад чи бджільник) і в нього мались права на користування різними общинними угіддями, окрім самого господаря і членів його сім’ї в господарстві общинника працювали раби і лети: однозначних свідчень застосування їх на полових роботах ми не маємо : джерела зазначають про їх використання перш за все в домашньому господарстві.

Важливо відмітити при цьому, що ні у VII, ні у IХ ст. земля кентського керла , ще не набула всіх рис вільно відчужуваної власності. [2,125 -127].

Общинники - керли складала не тільки головну виробничу силу соціуму, але і кістяк соціальної структури. Будучи повноправними членами суспільства керли виконували важливі соціальні функції починаючи з судово-поліцейських і закінчуючи участю у військовому ополченні (фірд).[2,128]

Після осідання англосаксів в захоплених регіонах Британії відновлення сімейних общин не являлось можливим і все більше значення стали набувати общини територіального типу до VII ст. вже безсумнівно такі ,що складались з малих сімей. Земля, яка знаходилась в руках цих общин “народна земля” окрім орних наділів. Включала також випаси, водопої та інші угіддя, які зберігались у загальному користуванні . Проте вже судебники кін. VII ст. фіксують існування окремих ділянок (фолкленда), які перейшли в особисте користування . Такі ділянки ще не можна було відчужувати, тому формування аллодіальної власності в середні общинних структур англосаксів проходило вкрай повільно. В міру розвитку ранньокласових відносин можливості розпорядження землею фолкленда поступово підвищувались , хоча і у IX ст. її не можна було заповідати, а тим більш передавати стороннім общині особам[2,139].

Більш швидко виникнення приватної власності на землю проходило в сфері королівського землеволодіння. На початку права розпорядження земельними ділянками реалізовувались в системі податків, які нагадували кормління, які характерні для всіх суспільств з нерозвиненою соціальною диференціацією тим не менш , дуже скоро кормління і англосаксів набули характер обов’язкових постачань продуктів населенням . Вряд чи можна бачити в цих постачаннях земельний податок в повному смислі слова: вони були скоріше виразом політичного верховенства короля. [2, 140].

Проте вже в VII ст. частина земельного фонду будь-якої англосаксонської держави знаходилась, судячи з усього , в особистому володінні королів, що дозволяло би користуватися визначеннями типу “моя земля” (terra mea) для визначення таких володінь , очевидно також і те , що король мав певні права і на землі фолкленда ,які в грамотах зазначаються як “земля мого суду” чи “ земля мого управління” . Саме з цих земель, зокрема, королю і слідували натуральні постачання з підвладного йому населення : на них він здійснював судово-адміністративні і військові функції. Проте уповільненість формування уявлень про вільно відчуження землі перешкоджала перетворенню цих ділянок в повну приватну власність короля і виникнення утворень вотчинного типу. Інакше кажучи, натуральні податки королю чи його агенту не в якості приватно залежних людей, а як піддані держави, яка формується.

З поч. VII ст., у англосаксів отримує поширення практика пожалування королем частини підвладної йому землі в управління - кормління членом свого роду , а також представникам родової і служивої знаті ,яка починає тільки складатись . Така земля отримала назву “бокленд” (від давньоанглійського bac - “грамота”).

У VII - VIII ст. об’єктом пожалувань був переважно імунітет , тобто право збору продуктових постачань [2, 140 -141].

Бокленд можна було успадковувати з самого початку , оскільки в цьому були зацікавлені церковні корпорації - головні одержувачі землі за грамотою . Але тільки в законах Альфреда Великого право передачі земель бокленда у спадок стримало юридичну санкцію. Проте церква вже у VIII ст. , користуючись наданим їй правом “ розпоряджатись землею на свій погляд ”, жалує її на певних умовах світським особам. Але судячи з усього до межі X - XI ст. вільного відчуження бокленда англосаксонське суспільство все таки ще не знало [2,142].

В VII - IX ст. феодалізація розвивалась ще досить повільно, причиною чого були не тільки усталені традиції родоплемінних відносин, але і наявність у англосаксонської знаті інших джерел прибутків. [2, 143 ]

Найбільш важливим фактором перетворення тенденції феодального розвитку в провідну були серйозні зміни у відношенні англосаксів до землі , а також змін самих форм землеволодіння і тих соціальних структур, які в зв’язку з цим складались. Самим дієвим зовнішнім фактором було неперервна скандинавська агресія, яка погрожувала англосаксонським королівствам на протязі VII - XI ст. і яка примусила піти на радикальну реорганізацію військових сил , ця реорганізація заключалася в масовому будівництві укріплень, які захищали населення від вторгнення вікінгів, створенні могутнього флоту і, саме головне, в поступовому переході до професійного війська взамін ополченню (фірда).

Для утримання цього війська були необхідні немалі матеріальні ресурси, які забезпечувало податне населення: з кожних п’яти гайд землі виставлявся один важко озброєний воїн, споряджений всім необхідним. Поряд з практикою надання бокленда, яка отримала поширення ще в попередній період, військові реформи Альфреда і наступних англосаксонських коралів сприяли “осіданню” світської і церковної знаті на землю і створення приватновласницьких господарств вотчинного типу. З’являється англійський варіант вотчини - так званий манор. [2 , 144]

До X - XI ст. вотчинне господарство набуває досить широкого поширення. Передбачається, що країна розділена на великі вотчини - “земля” тенів, які йменуються “ господарствами землі” . Звертає на себе увагу та обставина , що власники помість починають здійснювати політичні функції і отримують право приватної юрисдикції над населенням вотчин. У X ст. орна земля вже почала передаватись у спадок (але поки, що по чоловічій лінії ) , продаватись і досить вільно відчужуватись іншим чином, що сприяло прискоренню майнового розташування кермів.

По мірі становлення феодальної земельної власності зростає і ступінь експлуатації вільних общинників сторони великих землевласників, а також тенденція їх прикріплення до землі. [2, 144 - 145]

Законодавство короля Етельстана наказувало кожній людині мати “покровителя”; той, хто такого покровителя не мав , розглядається як можливий порушник порядку - його можна навіть вбити, ”як ворога”. Шляхи втягування вільних общинників в орбіту феодальної покори, також як і форми їх залежності були досить різними і включали грошові побори, продуктові оброки , які доповнювались різними видами відпрацьованих повинностей. [1, 145.]

^ Висновок до 1 розділу


Після зруйнування Римської імперії (476р.) провінція Британія була віддана на по шматування германським племенам (юти, фризи, анти, сакси).

Завоювання Англії відбувалось протягом V - VIIст. Англосакси в цей час вже перебували на останній сходинці родоплемінного устрою.

Період розпаду родового ладу в англосаксонській Англії ( VI - XI ст.) і появи нових феодальних стосунків проходив на відміну від континенту Європи повільніше це пояснювалося ізольованістю Англії експансією варварів, а у пізніший період і постійними навалами норманів.

Після осідання англосаксів велику роль стали відігравати не сімейні, а територіальні общини, це свідчило вже про більш тісні відносини в середині цієї общини. Всі ці процеси стали поштовхом до формувань приватної власності (аллод, бокленд ).

Закоренілість родових відносин і наявність у англосаксонської знаті як джерел прибутків (грабунок), - гальмувало розвиток феодальних стосунків.

Перетворення тенденції феодального розвитку в провідну сприяла зміна феодального ставлення англосаксів до виробництва. Та землі, а також самих форм землеволодіння , які продовж встановлюватись.

Поступовий перехід до професійного війська був спричинений зовнішньою загрозою, яка посилюється у VII - IX ст. Таким чином цей і вищезазначені фактори стануть визначальними у процесі феодалізації.
Розділ ІІ.
Перемога феодальних відносин була обумовлена приходом нормандських завойовників.

Опозиція нормандському впливу була досить сильною, особливо серед правителів чотирьох великих графств, які сформувались в період датського правління. Наймогутнішими з них був берл Уессекса Годвін, який по суті, влаштував вибрання Едуарда королем, а ставши його тестем, набув ще більшого впливу. Вчинивши опір такому жорстокому контролю, Едуард у 1051-1052 рр. вигнав Годвіна і його сина Гарольда. Проте південна Англія рішуче виступила на їх підтримку, забезпечивши їм тріумфальне повернення. Після всіх цих подій нормандський вплив послаб, і після смерті Годвіна у 1053 році всі великі володіння і політичний вплив успадкував його син Гарольд.

Гарольд був очевидним, але не єдиним кандидатом в наступники бездітного короля Едуарда. На англійський престол претендував і герцог Нормандський Вільгельм, який стояв в далеких родинних стосунках з Едуардом Сповідником. У 1064 році Гарольд при невияснених обставинах потрапив в полон до Вільгельма і отримав свободу лише в обмін за клятву підтримати домагання Вільгельма. За зрозумілих причин Гарольд не вважав за потрібне тримати слово, дане під натиском.

Наслідки не примушували себе чекати. У січні 1066 року Едуард Сповідник помер, назвавши своїм наступником Гарольда. Уітан - рада вельмож королівства - підтвердив вибір Едуарда, але коли повідомлення про це досягло вух Вільгельма, той не чекаючи почав готуватися до захоплення англійського престолу[3,43-44].

Про ці події ми можемо дізнатися с таких документів:

^ 1. Відплиття Вільгельма в Англію ( 1066р.) ( з “Діянь Вільгельма ІІ, герцога норманів, короля англів”).

Автор твору Вільгельм (жив у ХІ ст.) був капеланом і досить освіченою людиною як для свого часу. Слід врахувати те, що він був прибічником Вільгельма Завойовника.

Несподівано взнавши в нас ( в Нормандії )... що Англія залишилась без свого короля Едуарда Сповідника [1042-1066 рр.] і що Гарольд ( представник англосаксонської знаті ) оволодів його короною... Вільгельм порадився зі своїми наближеними і вирішив помститися зброєю за нанесену йому образу... він вирішив силою повернути свій спадок, якого його позбавили... Тоді на престолі... в Римі знаходився папа Олександр ІІ...Герцог попрохав у папи його заступництва, і коли він сповістив його про свої приготування до походу, папа дав йому благословення Святого Петра...

Таким чином, цілий флот, зібраний з такими стараннями, залишив гирло р. Діви... де він так довго чекав попутній вітер, і безперешкодно увійшов у порт Певенсей (поблизу Гастінгса, 27 вересня 1066р.). [4,309-310]

^ Заступництво папи пояснювалося тим, що англо-саксонське духовенство не досить ще підкорялось Риму, а якщо ще грунтовніше пояснити то, щоб укріпити свою владу в Англії.

Набравши наймане військо Вільгельм почав збирати флот. Але біда ніколи не приходить сама, і у вересні до берегів Нортумбрія прибув норвезький флот, а з ним ще один кандидат на престол - Гарольд Хардрада. При підтримці вигнаного Гарольда Тостіга він навіть встиг оголосити себе королем в Йорку. Гарольд спішно виступив з військом з Лондона і 25 вересня отримав переконливу перемогу над самозванцем при Стемфорд-Бридж.

Між тим 27 вересня Вільгельм висадився з військом в затоці Певенсі. Гарольд стрімким кидком ринувся на південь, зробивши лише коротку зупинку в Лондоні. Можливо саме ця затримка коштувала йому корони, так як Вільгельм встиг закріпитися на ворожій території. Коли 14 жовтня 1066 р. обидва війська зустрілись поблизу Гастінгса. Цілий день англійці стійко відбивалися атаки норманської кінноти, прикриваючись від стріл щитами, але двічі зривались навздогін за притворно втікаючим противником, і нормани цим скористалися. Після загибелі Гарольда від випадкової стріли його військо ще продовжувало битися, але в кінці кінців, полягло під градом стріл і було розсіяне ворожою кіннотою. Так нормандський герцог став королем Вільгельмом Завойовником, і кінець англосаксонської Англії було вирішений [ 3, 44 ].

Оповідь цих подій ми можемо знайти в такому документі:

Завоювання Вільгельмом Англії (1066р.) (З “Великої історії Англії чи хроніки від 1066 до 1259” Матвія Паризького). Хроніка належить перу трьох англійських авторів - монахів, але в історію вона ввійшла під ім’ям найбільш талановитого з них Матвія Паризького.

Зі смертю Едуарда перервалася королівська лінія в Англії... Гарольд... зайняв трон, поклав на себе без церковного благословення корону.

Вільгельм, герцог Нормандії... відправив послід до папи Олександру, прохаючи його ствердити... задумане ним завоювання Англії... Вільгельм зібрав... баронів і спитав у кожного... думку з приводу цієї експедиції. Всі вони зобов’язались діяти з завзяттям, надавали герцогу багато обіцянок... В призначений строк вони... прибули... Всі піднялися на кораблі і швидко несоиі вітром, пристали до Гастінгса...

З обох сторін зроблено було всі приготування. Англи піші, озброєні своїми суцільно гострими непроникливу стіну... Гаральд - також піший стояв разом з братами біля свого знамені, щоб... нікому не могла прийти в голову думка про втечу... Вільгельм озброїв свій передовий загін, вершники... йшли за ними... Билися з остервенінням... обидва боки... не хотіли поступатись. Раптом з’явився Вільгельм і дав своїм військам сигнал до вигаданої втечі. Зробивши вигляд того англи розладнати свої щільні ряди і швидко погналися за втікаючими... між тим нормандці, обернувшись проти неприятеля, не мали на нього і, в свою чергу, заставили тікаючи англів... Проте, перемога не схилялась рішуче ні в той ні в інший бік... Але у підсумку, Гарольд, поранений стрілою в голову, впав на поле бою і тим приніс перемогу нормандцям. Бій пройшов при Гастінгсі... 14 жовтня 1066р.

^ Автор в своєму творі не щадить ні священнослужителів, ні римських пап Праця цінна підбором цінних фактів. [4, 310-311]

Очевидно, що велику роль в цьому завоюванні зіграло не англійське, а французьке рицарство.

Уітенагемот, який засідав під контролем нормандських рицарів “вибрав” Вільгельма королем: 25 грудня він був коронований у Вестмінстерському абатстві під ім’ям Вільгельма І. В Англії і в інших країнах його стали називати Вільгельмом Завойовником. На правах завойовника Вільгельм вважався власником всієї землі, конфісковані у англосаксонських ерлів, тенів, єпископів і абатств. Пости єпископів і абатів були передані французьким церковникам. Новий панівний клас складався майже виключно з феодалів французького походження, які не знали англосакської мови і звичаїв, чужих традиціям завойованої країни.

У 1086 р. був проведений перший в історії Англії перепис населення і його майна - міра видатного економ., соціально і культурного значення. Так як свідчення для перепису давали самі поважні, тобто багаті, люди общини і за невірну інформацію накладались покарання, як на “страшному суді” (це послугувало основою для поширення вже тоді неофіційної назви перепису - “книга страшного суду”. У всі населені пункти були розіслані спеціальні уповноважені особи, які збирали і записували данні про земельні тримання, кількість скота, інвентар і т. ін. [ 5, 18-19]

Ми можемо простежити цю подію на прикладі цього документу:

З “Книги Страшного суду” (1086р.) Тут записано обстеження земель, як їх королівські барони обстежували, саме за клятвою шерифа графства всіх баронів і їх вільно народжених і всієї сотні (адміністративний підрозділ графства), священика, старости, шести вілланів (кріпосні (в Англії)) з кожного села. Саме, як зветься помістя, хто тримав його під час Едуарда - короля, хто тепер тримає; скільки в ньому гайд (досить велика ділянка землі), скільки плугів на панський землі, скільки у людей, скільки вілланів, скільки кріпосні селяни, які володіли мілкими шматками землі в межах помістя), скільки рабів, скільки вільних людей, скільки сокменів ( вільні землероби, які знаходились під приватною юрисдикцією, так званою сокою, скільки лісу, скільки лугу, скільки млинів, скільки рибних ловель, скільки додалось чи відтялось; скільки давало все разом [раніше] і скільки дає тепер; скільки там кожна вільна людина і сокмен мав [перш за все] і має [тепер]. Все це тричі, саме в часи Едуарда - короля, і коли король Вільгельм дав, і як воно є тепер, і чи може давати більше, чим дає в даний момент.

^ Перепис був проведений королем з метою зібрати достовірні данні про стан земель, скотарства, лісних та ін. угідь і т. ін. щоб забезпечити королівські прибутки. [4, 313]

Основною виробничою (силою)одиницею розвинене феодальне суспільство в Англії стало феодальне помістя - манор, яке почало складатись ще до нормандського завоювання, але лиш в ХІІ - ХІІІст. Отримало закінчено форму. Очолював манор лорд, який володів землями в одній чи - частіше - декількох общинах, за які він був зобов’язаний певними повинностями одному чи декільком великим феодалам - баронам, абатам чи єпископам. Лорд манору був зацікавлений в тому, щоб отримати як можна більше плодів праці як селянина. Управляючи помістям через свого управляючого - бейліфа, лорд манору привласнював плоди праці вілланів різними шляхами: він міг примусити селянина працювати безпосередньо на своєму полі, чи платити ренту продуктами праці, отриманими на віланському наділі, чи, насамкінець, вимагати грошових виплат.

Феодальний устрій на цьому етапі забезпечував ріст виробництва, розвиток виробничих сил суспільства і, внаслідок, носив прогресивний характер. В області землеробства можливість зосередити більші маси людей під контролем бейліфа панувала раціоналізація господарства: розширялись нові землі, розмірялись посівні площі, покращувалась якість оранки, широко застосовувались органічні добрива. Лорд манору вводив відомий розподіл праці, використовуючи частину селян в якості пастухів, а по мірі розвитку вівчарства - для стрижки овець і первинної обробки шкіри. Порівняно швидко розвивається ремесло на селі і особливо в містах. [5, 19]

Одним з наслідків нормандського завоювання було прискорення розвитку торгівлі, ремесла і міст. З Англії вивозились, як і в кельтські часи, свинець і олово, але з’явились і нові предмети експорту, які скоро зайняли провідне місце, - скот і вовна. [5, 20]

Нормандським завойовникам, які склали верхівку панівного класу Англії, була необхідна сильна держава машина для захисту своїх привілегій. Цим пояснюється, зокрема, одно важлива особливість англійської феодальної держави - його рання централізація і відносна міцність королівської влади. Пришельці вимушені були, особливо на перших порах, оберігати жорстку дисципліну і вірність королю, так як тільки в єдності завойовників заключалась гарантія міцності завоювання. Вільгельм Завойовник (1066 -1087рр.) зумів скористатись цими об’єктивними обставинами для закріплення своєї влади не тільки над підкореним населенням, але і над великими феодалами нормандського походження на відміну від феодальних держав континенту, в Англії всі рицарі-васали баронів, єпископів, які тримали від них землі, були одночасно безпосередньо васалами короля і давали йому присягу у вірності (1086р.)

Всі феодали були зацікавлені в створенні могутнього державного апарату для придушення селянських мас. Місце Уітенагемота зайняла королівська рада, яка складалась з світських і духовних магнатів і наближених короля, чиновників, які відали двома основними галузями управління - фінансової і судової. Державне казначейство звалося Палатою шахматної дошки. [5, 20-21]

За час правління короля Генріха ІІ Плантагенета (1154-1189рр.). Це був великий французький феодал, граф Анжуйський, який мав великий наділ у Франції отримавши англійську корону, він став одним з найбагатших і наймогутніших монархів Європи. Але коли він спробував підкорити централізованій державі і церковних феодалів, це йому не вдалося.

Повинності селян ставали все важчими, особливо в манорах, які належали великим земельним магнатам. Якщо в ХІІст. Магнати схильні були переводить вілланів з барщини на грошовий оброк цей процес називався комутацією, то в ХІІІст., в зв’язку з зростанням цін, вони надавали перевагу встановленню барщини, і притому, у збільшеному розмірі, іноді до п’яти днів в неділю. Повернення до барщини було невигідними вілану в економічному відношенні і принижувало його гідність. Природно, що вілани боролися проти подальшого покріпачення і нерідко всім селам відмовлялись виходити на барщину.

В таких умовах боронам вже не було смислу відстоювати незалежність від центральної влади, вимагати, щоб вона зовсім не втручалась в справи манору[5, 22-23].

Навпаки, державний апарат потрібен був їм для придушення селянського протесту. Великі феодали відмовились від старих принципів феодальної розробленості і тепер досягла лише посилення свого впливу на централізовану державу.

У зовсім іншому положенні знаходилось рицарство - самий багато чисельний прошарок панівного класу. З кін. ХІІст. Королівська армія стала в основному найманою і постійною; рицарі ж поступово перетворювались в мілких і середніх землевласників, все існування, яких залежало від їх помістя. Продукція цих господарств в основному йшла на ринок, і рицарі поступово втягувались в торгові операції, їздили на ярмарки, пов’язувались з купцями, з найближчий міст і навіть з Лондону. Сам розвиток економіки породжував деяку зацікавленість рицарів і міської верхівки, і між цими прошарками в Англії не було такої непрохідної грані, як у країнах континенту.

Рицарі страждали від сваволі великих феодалів, які користувались своїми багатствами і впливали, щоб захопити землі, скот, інвентар, який належав мілким і середнім землевласникам, обкладати їх штрафами і піддавати покаранням. Тому вони були зацікавлені в організації держави, здатної обмежити права баронів і забезпечити різні рицарські господарства і торгівлю, тут зацікавленість рицарів співпадали з прагненнями купецької і ремісничої верхівки міст.[5,22-23]

Королівська влада, яка різко посилилась за Генріха ІІ Плантагенета, в кін. ХІІст. І на поч. ХІІІст. Викликала незадоволення не тільки широких селянських мас, але і всіх прошарків пануючого класу. Сини Генріха ІІ - Річард Левине Серце (1189-1199рр.) і особливо Іоанн (Джон) Безземельний (1199-1216рр.) розглядали країну, як свою вотчину, з якої вони мали право брати прибутки, необмежені ніякими нормами. Не рахуючись ні з законами, ні зі звичаями, вони збирали всі можливі надзвичайні побори з феодалів різних рангів, а також з міст.

На поч. ХІІІст. Барани часто здійснювали відкриту непокору Іоанну Безземельному: не з’являючись на його поклик для участі в походах, не платили тих грошей які вимагали і т. ін. У 1213р. барани пішли на активні дії зібравши армію, в якій провідну роль грали рицарі, барони стали захоплювати королівські фортеці. Активну співпрацю здійснювали повсталим і міста. Спеціальні посланці від міської верхівки Лондона сповістили баронам, що столиця готова підтримати їх, і дійсно, барони без бою вступили в Лондон. Тепер вже Іоанну нічого не залишалось крім повної капітуляції. Підкорившись силі, Іоанну 15 червня 1215р. видав підготовлений баронами документ - “Велику хартію вольностей”.

[5, 24-25]

^ Велика хартія вольностей”

Іоанн, бажаю милістю король Англії, сеньйор Ірландії, герцог Нормандії і Аквітанії, граф Анту, архієпископам, єпископам, абатам, графам, баронам, юстиціаріям, чинам лісного відомства, шерифам, бейліфам, слугам і всім посадовим особам і вірним своїм привіт. Знайте, що ми за божим переконанням і для спасіння душі нашої і всіх попередників і наступників наших, на честь Бога і для підвищення святої церкви.

  1. По-перше, дали перед Богом свою згоду і дійсною хартією нашою підтвердили за нас і за наступників наших на вічні часи, щоб англійська церква була вільна і володіла своїми правами в цілому і своїми вольностями в недоторканості...

12. Ні щитові гроші, ні [яка-небудь інша] допомога не повинні збиратися в королівстві нашому інакше, як за загальною радою королівства нашого, якщо це не для викупу нашого і колону і для підняття в рицарі переводного сина нашого і для видачі першим нелюбом заміж дочки нашої первородної; і для цього повинно брати лише помірну допомогу; подібним же чином належить діяти і відносно допомоги з міста Лондона.

  1. Їх місто Лондон повинно мати всі давні вольності і вільні свої звичаї як на суходолі , так і на воді. Крім того, ми бажаємо, щоб всі інші міста, і бурні, і містечка, і порти мали всі вольності і вільні свої звичаї.

  2. А для того, щоб мати загальну раду королівства при обкладанні допомогою в ін. випадках, крім трьох вищезазначених, чи для обкладення щитовими грошами, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, всіх тих, хто тримає від нас безпосередньо.

  3. Ми не дозволимо нікому брати допомогу зі своїх вільних людей, крім як для викупу його з колону і для повернення в рицарі його первородного сина і для видачі заміж першим нелюбом. Його первородної дочки: і для цього належить брати лише помірну допомогу.

  4. Ніхто не повинен бути примушуваним до несення більшої служби за свій рицарський лен чи за інше вільне тримання, чим та, яка є його наслідком.

20. Вільна людина буде штрафуватись за дрібний проступок тільки відповідно роду проступку, а за більший проступок буде штрафуватись відповідно важливості проступку, причому повинно залишатись недоторканим його основне майно, таким же чином [буде штрафуватись] і купець, і його товар залишиться недоторканим: і вілан таким же чином буде штрафуватись, і в нього залишиться недоторканим його інвентар, якщо він піддається штрафу з нашого боку; і ніякий з названих вище штрафів не буде накладений інакше, як на обґрунтуванні клятвених показань чесних людей з сусідів...

  1. Ні одна вільна людина не буде арештована і заточена за грати, розбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана, чи яким-небудь [іншим] чином обездолена і ми не підемо на нього і не пошлемо на нього інакше, як за законним вироком рівних його і за законом країни...

  2. Нікому не будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмовляти в них чи припиняти їх .

  3. Всі купці повинні мати право вільно і безпечно виїжджати з Англії і в’їжджати в Англію, і перебувати, і їздити по Англії, як по суходолу, так і по воді, для того щоб продавати без будь-яких незаконних податків, виплачуючи лише старовинні і справедливі звичаєм встановленні податки, за виключенням військового часу: якщо вони будуть з землі, яка воює проти нас, і якщо такі опиняться в нашій землі на початку війни, вони повинні бути затримані без шкоди для їх тіла і майна, коли ми чи великий юстиціарій наш не взнав як обходяться з купцями нашої землі, які знаходились тоді в кратні, яка воює проти нас: якщо наші там в безпеці, то і ті інші повинні бути в безпеці в нашій землі... [4, 313 - 317].

Таким чином, ”Велика хартія вольностей” стала яскравим символом протесту проти гноблення, такою вона буде і у наступні періоди.

Більшість параграфів хартії трактують питання недоторканості баронських і церковних володінь: король обіцяє не стягувати незаконних податків, не захоплювати землі, не накладати довільних штрафів, а також повернути всі захоплення їм фортеці і землі. Спеціальний параграф Хартії встановлював: “Всі ті вищезазначені звичаї і вольності, які тільки ми забажали визнати тими, яких слід дотримуватись в нашому королівстві, наскільки це торкається нас по відношенню до наших (васалів),всі в нашому королівстві, як світські, так і клірики, зобов’язані дотримуватись, оскільки це торкається їх по відношенню до їх васалів”. Інакше кажучи, відомим обмеженням піддавалось не тільки королівське свавілля по відношенню до баронів, але баронське - по відношенню до рицарів. Хартія утверджувала введення єдиних мір вам по всій країні, що закріплювало позиції купців і пов’язаних з ринком рицарів і монастирів. Проти беззаконня з боку короля і його чиновників був направлений і 39 -й параграф Хартії, який проголошував, що “ні одна вільна людина не буде арештована чи заточена в тюрму, чи позбавлена володіння, чи оголошений стоячим поза законом, чи вигнаний, чи яким не будь іншим чином обездолений інакше, як за законним вироком його перів і за законом його країни”. Класовий характер цього принципу - недоторканості особистості і майна, оскільки в параграфі спеціально підкреслюється, що цей принцип поширюється тільки на вільних людей. Але рицарі не отримали ніяких гарантій своїх прав. Використавши те, що на престол, після смерті Іоанна Безземельного, зайшов його малолітній син Генріх ІІІ (1216-1272рр.), борони фактично захопили владу, керуючи від імені короля. Встановилась баронська олігархія, до якої давно прагнули духовні і світські магнати, і яка ніяк не влаштовувала рицарів і міську верхівку.

Коли Генріх ІІІ взяв в свої руки управління країною, він зробив спробу повернутися до політики батька. [5, 25]

Постійно мавший нестатки в грошах Генріх ІІІ час від часу збирав з’їзди світських і духовних магнатів. Тепер їх починають називати Парламентом. Барони і єпископи, близькі нащадки тих, хто примусив Іоанна Безземельного велику хартію вольностей, які жили в атмосфері суперечок про владу короля і папи, все частіше заявляли протест проти порушення своїх прав королем, відтік англійських грошей в Рим, свавілля чиновників. Незадоволення зростало і серед рицарів, міської верхівки, середнього і міського духовенства. Але всі ці прошарки перейшли до активних діл лише тоді, коли виникла реальна загроза їх привілегіям. [5, 26]

У 1257р. на англійське селянство звалилась біда, з-за дощового літа був знятий небачено малий врожай, і у країні почався голод. Феодали не могли в таких умовах отримати звичний прибуток зі своїх земель. Саме за цих обставин Генріх ІІІ вимагав від своїх васалів вступити йому третю частину всієї рухомої і нерухомої власності Англії.

Барони і церковні магнати не тільки відкинули нечувані вимоги короля, але пред’явили ультиматум: підкорятися спеціально вибраному комітету баронів. У червні 1258 р. магнати з’їхались до Оксфорда для вироблення нової системи управління державою. Барони були озброєними, у супроводженні рицарів, які вирішили примусити короля до покори. Прийняті рішення були названі “оксфордськими провізіями”.

У “оксфордських провізіях”, стверджених королем і спадкоємним принцом Едуардом, була розроблена складна система вищих державних органів, яка надавала всю повноту влади магнатам. Намагаючись відстояти свої особливі інтереси, рицарі виробили додатки до “оксфордських провізій” - так звані “Вестмінстерські провізії”. В цьому документі рицарство обмежувало права баронів по відношенню до їх васалів. Частина баронів погодилась з вимогами рицарів: компроміс між різними прошарками панівного класу був досягнутий.

Проте ні король Генріх ІІІ, ні принц Едуард не збирались миритися з роллю маріонеток у руках баронів. Уважно слідкуючи за окресленими розходженнями в таборі баронів, вони змогли заохотити частину магнатів на свій бік. Це зробило неминучою громадську війну. Вся країна поділилась на два табори.

На чолі прибічників реформи стояв великий магнат Симон де Монфор. Військові дії почались у 1263 р. Симон де Монфор на чолі великої армії пішов з Оксфорда до кордонів Уельсу, а потім пройшов з заходу на схід через всю Англію, захоплюючи королівські фортеці і без бою вступаючи в міста. Лондон зустрів армію Монфора святково і колосальним дзвоном. Незадовго до вирішального бою до армії Монфора приєднались студенти оксфордського університету, який був тимчасово закритий королем. Навесні 1264р. Монфор здобув перемогу. Король і принц Едуард опинились в полоні. Правда вже через рік армія Монфора була розбита і сам він загинув в бою. Але на поч. 1265р., бувши фактичним диктатором Англії, Монфор вперше в історії країни скликав парламент не з числа одних тільки магнатів: крім них були запрошені по два представники від трафств (тобто рицарі) і від міст (тобто міська верхівка). Після поразки Монфора Генріх ІІІ, а потім і Едуард І (1272 - 1307 рр.) на протязі 30 років скликали парламент в попередньому баронському складі. Таким чином, скликання парламенту за наступником Генріха ІІІ стало гарною традицією, що збереглася й до сьогодні.

Висновок до ІІ розділу.
Період розвинутого середньовіччя в історії Англії (ХІ - ХІІІ ст.) став визначним у становленні її як світової держави з великими традиціями.

Закінчення оформлення феодальних стосунків стало поштовхом посилення тенденції на централізацію, в той час у Європі розпочався період феодальної роздрібненості, який пройшов для Англії майже безболісно.

Виважена політика Вільгельма стала важелем у становленні Англії, як централізованої держави Середньовіччя.

За правління наступника Вільгельма - Генріха ІІ тенденція стала провідною, а проведені ним реформи стали досить дієвими.

Рицарство у реформах Генріх ІІ відводилась одна з головних ролей. Після реформи рицарство отримало більше шансів на здійснення землеробства. Також перетворенню тенденції на централізацію у провідну сприяла проведена Генріхом ІІ Судова реформа, після якої справу можна було переносити з графства у Королівський суд.

Проведені реформи прияли ствердженню Англії, як могутньої держави. Цей період став знаковим у зовнішній політиці.

Завоювання територій на континенті було Чудовим засобом здійснення торгівлі з континентальними державами. Але цей механізм прорве столітня війна, яка розпочнеться у 1337р.
Висновок
Основою феодальної системи у Середньовічній Англії було володіння землею. Процес феодалізації, який протікав в Англії з Vпо ХІ ст., був визначальним і відігравав значну роль у становленні Англії як могутньої європейської держави.

Поступово проходило заселення острова. Велике переселення народів, яке не оминуло і Англію до якої прибули германці (фризи, юти, англи, сакси), які вже мали соціального розшарування, але воно не було таким значним як у пізніші часи (ХІ - ХІІІст.). Завоювання Англії з V по VІІ ст. стала каталізатором становлення соціальних станів англосаксів.

Поступовий розпад родових стосунків (V -XIст.) перехід від родової до територіальної організації та поступове відокремлення малих сімей сприяло зародженню приватної власності на землю. Ці процеси протікали повільніше у зв’язку з ізольованістю, закоренілістю родових стосунків та постійною зовнішньою загрозою. Усталеність родових відносин пояснювалось тим, що англосакси не хотіли використовувати землю як постійне джерело прибутку, бо легше було грабувати сусідів. Таким чином, це вплинуло на становлення рицарства, а його роль на початковому етапі Середньовіччя заключалась в охороні укріплених пісень. А саме поняття рицарство означає військово - аристократичний прошарок, який складався з дрібних та середніх землевласників.

Нормандське завоювання остаточно оформило стосунки у класі феодалів в середньовічній Англії. Його причинами є: особиста образа Вільгельма, пошук нових земель. Після завоювання Вільгельмом Англії 14 жовтня 1066р. тенденція на централізацію набуває помітного прискорення. Вільгельм у 1088р. стає верховним власником всіх земель, а феодали (борони) стають васалами короля.

Основною виробничою одиницею розвинення феодального суспільства стає феодальне помістя - манор. За часів Генріха Плантагенета повинності для населення, особливо для селян стали досить обтяжливими. Барони майже не за межами від короля. Це було наслідком роздачі земель.

З ХІІст. Армія стає найманою і постійною. Рицарі перетворюються в дрібних та середніх землевласників, існування, яких залежало від їх ділянки. Рицарі і міська верхівка були зацікавлені в організації держави, яка б здатна була обмежити права баронів.

Королівська влада різко посилилась за Генріха ІІ. Він провівши судову і військову реформи, ще більше ствердив свою владу. Рицарство цих часів характеризується деяким занепадом і деяким піднесенням. Ці два процеси змінювали один одного.

Таким чином, цей період в історії Англії (ХІІ - ХІІІст.) можна назвати знаковим у всій історії Англії. Держава переживала і злети, і падіння, але становлення її як провідної європейської держави Середньовіччя стало наслідком виваженої політики її правителів.
Література


  1. А.В. Якуб. «Нормандское завоевание» как составная часть политической культуры английского общества в прошлом и настоящем/ Личность. Культура. Общество. 2005. Вып. 2(26)

  2. Брайант Артур. Эпоха рыцарства в истории Англии. Пер. с англ. Ковалева Т.В., Муровъева М.Т. - СП б: Изд-во “Евразия”, 2001г.

  3. Глебов А.Г. Англия в ранее средневековье. Воронеж: Изд-во Воронежского гос. универ., 2000г.

  4. Древо Познания. Всемирная история. Изд-во ДП Маршал Кавендиш Украина К., 2003г.

  5. Дуглас Дэвид Ч. Норманны: от завоеваний к достижениям. 1050 – 1100 гг.: Пер. с англ. Марнициной Е.С. – СПб.: Евразия, 2003. – 416с.

  6. Дуглас Дэвид. Вильгельм Завоеватель. Викинг на английском престоле / Пер. с англ. Л.А. Игоревского. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2005. – 431с.

  7. Ист. Сред. Веков. (V-XV вв.) Хрестоматия. Пособие для учителей. Сост. Степанкова В.Е., Шевеленко А.Я. - М.:, “Просвещение”, 1969г.

  8. История крестьянства в Европе.

  9. Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія/ Упорядник М.О. Рудь: Навч. Посібник. – К.: Либідь,2005. - 656 с.

  10. Каппер Дж. П. Викинги Британии. Пер. с англ. Ларионова И.Ю. – СПб.: Евразия, 2003. -272с.

  11. Кертман Л.Е. География, история и культура Англии. Изд-во 2-е, переработанное. Учебное пособие для вузов - М., “Высшая школа”, 1984г.



Скачать файл (161.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации